"Таким чином, можна зробити висновок, що так звані «Закони України» та УКАЗИ Президента, в тому числі

«Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»»,

«Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»»,

«УКАЗ Президента «Про введення воєнного стану в Україні»»,

«УКАЗ Президента України «Про використання Збройних Сил України та інших військових формувань»»,

ЯКІ ЛЕГІТИМІЗУЮТЬСЯ ПІД ВИГЛЯДОМ ЗАКОНІВ Є АВТОРСЬКИМИ ТВОРАМИ,

НЕ МАЮТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПІДҐРУНТЯ, НЕ ЯВЛЯЮТЬСЯ ЗАКОНАМИ ПО СУТІ, НЕ ЯВЛЯЮТЬСЯ ОБОВ`ЯЗКОВИМИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ НАРОДОМ,

Є ОФЕРТАМИ ВІД СУБ`ЄКТА, що надає послуги з державного управління.

Ці «нормативні акти» мають статус таких, що застосовуються, а НЕ ЯВЛЯЮТЬСЯ ЛЕГАЛЬНИМ ДІЮЧИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.

И выдержка по поводу самого призыва:

"Суд звертає увагу, що у «Положенні про територіальні центри комплектації та соціальної підтримки» ідеться про комплектування особового складу територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки, а не Збройних Сил України, а Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України надає правову підставу для такого комплектування і жодним чином не стосується комплектування Збройних Сил України, а тому не дають працівникам та державним службовцям територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноважень комплектувати Збройні Сили України військовослужбовцями, а лише відповідно законодавства про працю, за трудовим договором (контрактом), що має бути вольовим рішенням такого найманого працівника. Примус до трудового контракту є формою рабства."