Ми знаємо, що з давніх давен Новий рік, або, вірніше, Новоліття в Україні-Русі починався з появи на небі першого весняного Молодика (нового Місяця), який з’являвся у день, найближчий до весняного рівнодення - Великодня, коли пробуджується вся Природа по зимовій перерві. І наші Предки - діти Природи - стрічали оживання Природи. І Звичай цей був такий сильний (а зачить корені його дуже давні), що ті племена, які з України-Русі прибули до Північної Індії, стрічали і в Індії Новоліття у березні. І сумеріани, прибувши шість тисяч років тому з придніпрянських територій на родючі землі Месопотамії, стрічали Новий рік у березні. І археологи на сумеріанських клінописах прочитали, що “Боги світ створили у березні”. Але, як бачимо, мова тут уже йде про сотворення світу - отже це вже свідчення певної часової та просторової трансформації явища, тобто розвиток в часі, вторинність його.
Новий рік найнейтральніше, ніби аполітичне, позарелігійне свято. Але чому за останню тисячу років його дата змінювалась сім разів? Що за цим стоїть? Чому найлогічнішою датою Новоліття була та, яку притримувались Наші Предки до насильницької християнізації Русі. Вже більше ста років вчені світу пропонують повернутися до стародавнього календаря, але проти виступають релігії. Не вдаючись в аналіз зауважимо лише, що це свято було затверджене у 1700 р. Петром I. Але при чому тут Україна з її прадавніми традиціями?
Дуже тісно пов’язано свято НОВОЛІТТЯ з РОДЗДВОМ. Визначні свята РОДЗДВА і НОВОЛІТТЯ взаємопов’язані однією ідеєю. Це яскраво видно на прикладі постаті Дідуха. З урочистого внесення Дідуха до хати, як ми знаємо, починаються таїнства КОЛЯДИ-РОДЗДВА. І Дідух мав стояти на покуті від РОДЗДВА до НОВОЛІТТЯ. З цього Дідуха на НОВОЛІТТЯ діти вимолотять зерно, яке змішається з посівним зерном і буде висіяне по всьому обійстю. Висіваючи зерно вважалося, що дух поля випускається на Землю. Саме це надавало врожаю животворчої цілющої сили.
Опівночі, як наступало Новоліття, батько з найстаршим сином забирали Дідуха з оселі, а солому згрібали, виносили в садок й підпалювали, щоб дим обкурив фруктові дерева. Це дійство називалося “палити Діда” або “гріти” його. Паління Дідуха - палення жертви, присвяченої Богові за посередництвом прадіда. Це робилося для того, щоб краще родила садовина, щоб не пошкоджував її ні мороз, ні гусінь. Вогнище підтримували аж до світанку.
В окремих місцинах обмолоченого Дідуха напередодні Новоліття виносили з хати опівночі і спалювали удосвіта, щоб його теплий дух мав накликати тепло, родинну злагоду і прихильність Предків. В цей час душі померлих полишали родину і відправлялися на своє постійне місце.
У деяких випадках одну частину Дідуха спалювали разом із сміттям і цим вогнем очищалися від всього злого, що було в старому році і сповіщали цим самим, що народився Новий місяць - Новоліття, а з іншої частини Дідуха робили перевесла. Слід зазначити, що на Поліссі цими перевеслами підв’язували фруктові дерева, щоб рясно і добре родила садовина нинішнього літа. Це дійство супроводжувалося “залякувальними розмовами”. Окрім магічних дій, за нашими сучасними поглядами на агротехніку догляду за фруктовими деревами, чітко простежується практична сторона справи - обв’язування дерев, це те саме, що встановлення ловчих поясів від шкідників, що в кінцевому підсумку веде до до збільшення врожайності дерев. Або ж взяти наведений обряд у виконанні дітей сьогодні пояснюється також досить просто: маленька дівчинка, влізаючи на порівняно молоде деревце, робить незначні механічні пошкодження як гілкам (змінюючи нахил відходу гілок від стовбура - від гострого кута, до більшого) так і корі дерева що теж призводить до збільшення врожайності молодих дерев, а іноді і до початку плодоношення. Це тільки те, що ми можемо більш-менш логічно пояснити з усього святочного обряду Дідуха на сучасному рівні знань. Але ж це малесенька частина обряду! Скільки ми ще не розуміємо і невідомо чи взагалі коли-небудь зрозуміємо після нашестя християнства і войовничого атеїзму вульгарного комунізму. Ми вже не розуміємо і не володіємо містичною частиною обряду, але те що вона мала і психо-терапевтичну дію на людей, то це також можна стверджувати. Околотяна Дідуха також використовувалась поліщуками для господарських потреб - виготовляли устілки, додавали до пійла, коли телилась корова. Те саме вчиняли і з сіном: господині тримали його для кубел, коли садовили квочку на яйця, також прикривали новонароджених телят і ягнят.
Люди вірили, що таким чином випроваджували Дідів, які були на святі. Через вогонь стрибали і вірили, що після цього ставали здоровішими. Це робилося для того, щоб не боліли ноги і руки. Пишуть, що з часом цей звичай забувся. Але ці записи зберігаються в архівах. Зараз ці звичаї для втіхи вже перейшли просто на дітей.
До Дідуха відносяться з пієтизмом, як до Предка Роду, але його вважають за невмирущого, вічно живого, тому що символом його є місяць, який на якийсь час гине, а потім відновлюється. Він є прошеним і жданим гостем на родинному зібранні Святого Вечора. Він є первородним з народу, колишнім свідком божих дарів і повинен завітати до рідні, що зібралася. Його не бояться, але всі тішаться його уявним приходом.
В народних уявленнях місяць був божеством родючості і символізував предка народу Дідуха, якому люди завдячували всіма своїми матеріальними і культурними надбаннями. Свято народження місяця належить до стародавнього астрального культу, коли головні боги символізувалися небесними світилами. Див - батько - Бог осяйного неба; Цур - Сур - Сварог - астральний вогонь (бурхливе небо - рух сонця зодіакальним колом ); Дана - Леля - вода - мати; Дідух - Коляда - Місяць; Дажбог - Сонце; Зоря - Венера.
У багатьох народів Дідух є об’єктом релігійного культу. Міфологічним символом прадіда у первісних народів був Місяць, лише дехто орієнтувався на Сонце. Як Предок народу Дідух живе у народних традиціях в міфічній постаті культурного лицаря, що передав народові перші культурні здобутки і навчив ними користуватися. У багатьох народів його постать злилась з найвищим поняттям Творця і Добродія світу.
Вся структура свята Новоліття і його обрядів підпорядкована одній ідеї - зустрічі весни і перелітних птахів, першому виходу в поле - про це свідчать практично всі щедрівки - основні обрядові пісні цього свята. Яку назву мали ці новорічні святкування наших пращурів сказати зараз точно важко - назви не збереглися, але судячи з рефрену щедрівок - щедрий вечір - певно у передхристиянські часи нинішнє свято “Маланки” й носило цю назву “Щедрого вечора”. Отже, сам вечір під Новий рік зветься щедрим, багатим, бо кожному щедрують, себто бажають достатку.
Створився цілий ритуал, бо на закінчення Року кожній людині хочеться заглянути в своє майбутнє, кожному потрібно проконтролювати себе, що зробив за минулий рік і що мусить зробити на майбутній. Святкові обряди мудро створювали умови для реалізації органічної потреби людини у активній співтворчості з Природою, в прилученні до великого містичного життя Планети, Системи і Всесвіту, до якнайтісніших контактів з його світотворчими, життєдайними енергіями.
Обряди і ритуали свята - своєрідна школа, захід до пізнання світу, навчання законів і правил поведінки у ньому і виховання здатності розрізняти головне і другорядне в житті: шанувати старших, бути щедрими як Природа, сприймати працю як творчу співдружність з вищими силами і принципами.
Сьогодні ми не будемо торкатися суті всіх обрядів новоліття. Назвемо лише головні:
- Щедра вечеря - підготовка до свята, містичні дії, обрядові страви, скоромні різноманітні і смачні страви, ритуальні напої, щедрівки;
- Новорічна ніч - магічні дії, скеровані на ублагання Щедрого Бога дати в цім році добрий урожай, гарний приплід худоби, птиці, багато роїв тощо. Адже в цю ніч “відкрите небо і відтіля можна випросити, чого тільки бажали;
- ніч не сплять;
- обряд “Нести кутю на покутю”,
- винесення Дідуха і спалення його - очищення господи;
- ворожіння;
- ранкове посівання;
- Маланка,
- дівоча “Маланка“;
- Коза;
- скоморохи;
- коління кабана;
- новорічний полазник;
- прадерево(верба, вишня);
- денні посівальники тощо.
Як бачимо, один перелік обрядів вражає своєю насиченістю, змістовністю і величчю навіть зараз.
Весняні обряди колись, напевне, були ще більш багаті за змістом, ніж Родздвяні. Але вони дуже потерпіли від натиску християнського календаря і боротьби духовенства і адміністрації з прадавніми віруваннями. Адже вони припадали на великий піст, що був у повному контрасті з весняною “радістю”. Через те дещо перекинулося на великодній тиждень і уціліло тут майже виключно як дитячі забави молоді, а також як поминальні свята , дні померлих... Інше ліпилось до поодиноких свят або полишалось у формі різних повитань перших птахів, перших рослин і замовлень собі на здоров’я і на щастя в господарстві.
Не забудьте привітати один одного і своїх близьких з початком Нового року, який у наших пращурів мав назву “НОВОЛІТТЯ” і має надзвичайно велике значення у житті. Від того, що лежить в основі його визначення, складається і світорозуміння. У хліборобів це, безперечно, має бути весна - причому рання, перші її прояви! У завойовницьких націй - щось ближче до літа. У споживацьких - безумовно осінь. Зима, мабуть, у ледачих і байдужих. Можна сказати, що це не завжди так, але в цілому, якщо вдуматись, то така закономірність простежується. Мова, безумовно, йде про літочислення людей, а не про сотворення світу.
Великий Закон- це мудрість Творця. Властивості його — «Істина-Доброта-Терпіння». Якщо людство хоче зрозуміти таємниці Всесвіту, простору-часу та людського тіла, єдиний спосіб — це самовдосконалюватися за істинним Законом, досягти Справжнього Пробудження, підвищити свій рівень як живої істоти. Водночас завдяки вдосконаленню людина може підвищити свої моральні якості. Коли вона навчиться відрізняти справжнє добро від зла, добре від поганого і вийде за межі рівня людства, лише тоді зможе побачити справжній Усесвіт, живих істот різних рівнів і просторів, зможе увійти з ними в контакт. У своїх дослідженнях люди обмежуються рамками матеріального світу, вони ніколи не наважуються досліджувати явища, які не можна відчути чи побачити в просторі людства, навіть якщо ці явища об’єктивно існують і явно проявляються в житті людей. Серед них дух, віра, пророцтва та чудеса. 
