Написана ще за Кучми, на жаль актуальна досі. Літер багато, але хто час має, може і прочитає. Передаю слово поету:



 (ліро-епічна, героїко-трагічна,
фольклорно-лайлива філософська 
притча за мотивами народної
творчості)

У однім дрімучім лісі
на самісінькім узліссі
у землянці коло граба
жили-бли дід та баба.
Весь свій вік вони трудились
та й на хату не розжились,
звжди клято  працювали
але ніц з того не мали:
і не їли, і не пили
лише  податі платили.
Та до того доплатились, 
що із дулею лишились.
Вони кілька раз хотіли  
закрутить якеєсь діло:
чи карасиків  розводить,
чи копатися в городі,
чи картопельку саджать,
чи  свинятко годувать,
чи вирощувать теличку,
чи сапати полуничку,
чи пасок понапікать,
чи горілочки нагнать.
Але тільки щось почнуть, –
зразу здирники їх гнуть:
чи-то дозволу нема,
чи ліцензії  катма,
то узлісся те не ваше,
чи- то забагато паші.
Результат  завжди один:
ні в ворота, ні у тин,
ані в пузо, ані в рот – 
їм до сраки був народ.
Пусто у землянці стало,
ані хліба, ані сала,
ні капусти, ні грибочків,
ні солоних огірочків.
Все, що в лісі  назбирали,
все, що в полі наорали
в лісову казну пішло
наче  вітром геть змело.
Отакі були закони
тої лісової зони:
що не  день, то нову дань 
в лісовий беруть казан,
а, хто їсть із казана
баба з дідом і не зна.
Має зиск з тії казни
може й хтось, та не вони.
Та, щоб зовсім не пропасти 
Треба ж іноді, щось класти
хоч на зуб,  хоч на півзуба,
бо інакше вріжеш дуба.
От дід з бабою взялись,
по сусікам пошкреблись,
все з кутків повимітали,
з-попід ліжок  позгрібали,
з-попід лав поназбирали,
з підвіконня поздували:
звісно, смття – не харчі,
але хоч мовчи – кричи,
як нічого більш нема,
а надворі вже зима
то й за цю їду просту
слава і хвала Христу.
Баба в діжку все поклала,
трохи cолі пожбурляла,
ще й водички долила,
помісила, потовкла,
в пічку вкинула бігом, 
розвела вогонь з димком...
І спеклося щось таке,
поторочене, глевке:
не галушка, не млинець,
не пиріг, не буханець,
а такий собі хлібок –
підгорілий колобок.
Але в тій землянці-хаті
були й цьому дуже раді,
бо давно голодували,
місяць й рісочки не мали.
Баба з дідом помолились
і до столу поспішили.
Тільки-но зібрались сість,
щоб хоч трохи попоїсть 
– ляп! – сорока у вікно,
мов на голову лайно.
Ця сорока язиката,
безсоромна й дурнувата,
підлабузницька й брехлива,
геть продажна й нечестива
в лісі тім, мов крик в  пітьмі – 
вільна преса, тобто ЗМІ.
І скрекоче над вікном 
та  сорока їм обом:
"Прилетіла я до вас 
сповістить новий наказ.
Вийшов свіжий в нас декрет:
щоб поповнити бюджет,
колобки у кого є,
то нехай в казну здає!”
Баба з дідом здійнялись:
"Ну, а ми, що маєм  їсть?”
"Цього вже не знаю я, 
місія така моя:
 сповістить про це усіх!”
І по цьому слові – шмиг! – 
у вікно і „прощавай!”,
лише скрекіт на весь гай.
Баба з дідом зажурились,
аж за голови  схопились.
"Скільки ж можна нахабніти,
як теперечки нам жити?”
тут підскакує дідок:
"А пішов ти, колобок!
Та бодай ви всі вдавились,
пережерлись і зговілись!”
І пожбурив колобка
у вікно ще й з носака.
й  покотився колобок
повз галяву у лісок.
Котиться-біжить хлібець 
ген по лісу навпростець
без доріжки, без стежинки
крізь дубочки і  ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я – бюджет усього краю,
я –  народний харч-хлібок,
підгорілий колобок.
А без мене всім капець, 
ось який я молодець!”
Раптом хтось зашарудів – 
заєць виплигнув з  кущів,
і бігом до колобка:
"Це, що за мана така!
Хто ми є, куди біжим?
як не скажете, то з’їм!”
Слід відзначити на те:
зайчик  цілий був нардеп,
в тому лісі депутат,
сопливенький демократ,
поміркований центрист,
політичний онаніст.
Він то ніби й не урод,
і  кричить, що за народ,
і клянеться – патріот,
та про свій лиш дума  рот.
І хоч влада є – дарма,
як сміливості нема, 
та до діла як  доходить 
лапки вгору враз підводить.
Заєць – звісно ж, боягуз, 
сраколиз і слинотрус,
і трясеться перед тим,
хто в тім лісі править всім.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
був завзятішим з бурлак,
і зайчиську мовить так:
"Може ти іще не знаєш,
я – бюджет усього  краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Так, що відступися в бік
поки писка не попік!”
Заєць, шкрябнувши хвоста,
Каже: "Справа не  проста, 
якщо так, тоді біжи,
Лишень трохи поспіши.
Вже тебе  заждались схоже,
ми ж побачимось ще може!”
Й покотився наш  хлібець 
ген по лісу навпростець,
без доріжки, без стежинки, 
крізь дубочки і ялинки.
Лише пісеньку співає: 
"Я – бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім  капець,
ось який я молодець!”
Як тут з хащі сірий вовк
розстелився наче шовк
перед нашим колобком,
і, підходячи бочком,
грізно  хижо загарчав:
"Фраєр, ша! Стоять! Бо – чав! – 
у моменті тут і  з’їм,
я бугор у лісі цім.”
Хоч і сірий мав він хвіст
перший був отам міністр.
Вовчик іще той варнак,
лобуряка з лобуряк.
Ніби й звався – моцний пан,
та насправді – бандюган, 
а в загальному –  лайдак,
розпальцьований мудак,
приблатований баклан,
балаганний уркаган.
Все по тюрмах пропадав,
вийшов і начальством став.
Лиш недавно втрапив в ліс,
з терикону щойно зліз.
Обібравши геть  украй
териконський славний край,
аж до лісу причвалав 
бо ще  тут не нахапав.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
був  завзятішим з бурлак,
і вовчиську мовить так:
"Може ти іще не  знаєш,
я – бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Так, що  відступися вбік
поки писка не попік!”
Вовк почухав живота:
"Бляха, шняга непроста,
Як по ходу так діла,
не цинкуй на мене зла,
а  фугуй, куди котивсь,
щоб на стрілку не спізнивсь.
Ти, в натурі,  поспішай,
Стрілканемось ще. Бувай!”
Й покотився наш хлібець 
ген по лісу навпростець
без доріжки, без стежинки
крізь дубочки і  ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я – бюджет усього краю,
я –  народний харч-хлібок
підгорілий колобок.
А без мене всім капець
ось який я молодець!”
Аж тут з хащі хряск і рип,
і очиськами щось –  глип!–
Ведмедисько виповзає,
пазуриська простягає
– хап! – і  злапав колобка:
"Хто такий і путь яка
в тебе в нашім славнім лісі,
що шумиш, як вітер в стрісі?”
А до речі, той медвідь
був не просто  "круть” та "фіть”,
хоч і чорний, волохатий
та обрізаний пейсатий,
ще й пихатий і пархатий
в краю тім, як Крез багатий.
"Чуком” лише  прикривавсь,
щоб ніхто не здогадавсь,
та насправді був не "- чук”,
а злодюга і пиндюк.
Страховидлисько скупе,
що не вздріне, те й  гребе
у свою берлогу лише,
морду випас – ледве дише.
Теж  керманич був нівроку,
все собі кидав за щоку,
і закони так  приймав,
щоби вигоду лиш мав
в тому лісі тільки він,
ну і трохи лис один.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
не  злякався ту потвору,
мужньо крикнув: "Лапи вгору!
Поклади бігом,  де взяв,
я по справах прямував,
може й ти іще не знаєш,
я –  бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Тільки вищиривсь
медвідь: "Ну, як так – котись чи їдь,
ти уже біля межі,
так,  що, друже, поспіши.
Не прощаюся нараз,
ще побачимось не раз.”
Й покотився наш хлібець 
ген по лісу навпростець 
без доріжки, без  стежинки
крізь дубочки і ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я –  бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!”
Та недовго  прокотивсь,
на галяві опинивсь.
Та галява лісова
там була, як  центрова,
чи то пуп, а чи зіниця,
власне кажучи, - столиця.
Тут була уся казна
того лісу, чи хто зна?
Мо’ й не вся, ще десь інак,
але тут сидів вожак.
Рудомордий хитрий біс
чи то сука, чи то лис,
чи скажений злий собака,
чи брутальний харцизяка,
чи москаль, а чи  жидяра –
вічно п’яна нечупара.
Правив він падлюка всім, 
що  було у лісі тім.
"Правив” – слово лиш одно, 
він давно завів в  лайно 
і той ліс і всіх, хто там.
Скурвий син розвів бедлам:
все майно попропивав,
все добро пороздавав,
навіть море – й те  продав,
мабуть, добре з того мав.
Всі багатства того лісу
геть  розстринькав к чорту-бісу.
Сраки лише лизькать вмів
вожакам зо  всіх лісів,
про народ же свій не дбав,
сам лиш дудлив, жер і спав.
Та навколо себе так
нарозводив посіпак,
що й не міг прогодувать
всенький ліс такую рать.
Дармоїд на посіпаці,
зла псяюха на собаці,
на  потворі ще й тварюка,
на свинюці ще й звірюка.
І усі, щось хочуть  жерти
та не так, щоб не померти,
а щоб жити не тужити 
і  потрішечки товстіти.
Отакий був рудимент – 
того лісу президент.
Зиркнув він на колобка, 
пальцем поманив злегка:
"Ну, нарешті, ось і ти,
то мерщій котись сюди,
бо зовсім пуста казна!”,
і зняв кришку з  казана.
Думав хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
свою  пісеньку співать,
як рудий за бока – хвать – ,
і шпурнув до казанка
харч народний – колобка.
Зверху кришкою накрив,
щоб,  бува, втекти не смів,
й загорланив на весь ліс:
"Гей, братва!  Ходімте їсть,
є в нас свіжий колобок,
хоч горілий – все ж хлібок!”
Й почала з усіх усюд
на страшний мов бігти суд,
з нетрів, хащів,  нір, берлог,
лігов, ліжбищ, перелог
всяка різна звірина,
волохата і страшна:
заєць, вовк, ведмідь, кабан,
лось, осел, козел, баран,
миша, тхір, єнот, борсук,
білка, кріт, їжак, пацюк.
Різних шкур, порід, мастей
назбігалося гостей:
і зелені, й комуністи,
і перпісти, і центристи,
яблунівці, й демократи,
і есдеки, і кастрати,
і  п’ятсот разів народні – 
в Бога блазні великодні.
І великі, і  дрібненькі ,
І худющі, і товстенькі,
І в погонах, і без них,
І  пихаті, і без пих;
ген зі всього лісу їх
 назбігалось сук отих,
та бігом до казанка,
й нумо рвати колобка
пазурами з всіх боків
і зубами до зубів.
Скільки ж там отого діла:
за хвилину й не лишили
навіть крихти з колобка – 
от оказія яка.
Й задоволені регочуть:
"Ми  іще поїсти хочем!
Чуєш, Лисе? Дай указ,
колобкам такий наказ:
хто ще є, то всі в казну!”
Лис проплямкав: "Та писну,
дайте чистий  лиш папір,
й окуляри – вправить зір”.
Отакий у лісі тім 
був  тварюкам рай усім.
Звірині – харчі й казна,
людям – лиш біда одна.
Баба з дідом голодують,
а звірюки аж жирують,
бо такий там вітер дме:
хто працює, той не йме, 
має лише ледацюга,
владне бидло й сволоцюга.
А народ собі живе,
мозолі й надалі рве,
по горищах, щось згрібає,
щось у погребах збирає – 
й далі колобки пече.
А худоба лиш січе,
де є в кого колобок,
щоби – хвать! – і на зубок.
Буде так, скажу я  вам,
звжди клятий той бедлам,
доки люта звірина
пануватиме  одна.
От коли прийде людина – 
то й настане світла днина.
Треба лісу лісника,
газду та провідника:
не брехливого профана,
не  тупого горлопана,
не бандюгу-канібала,
не іуду-ліберала,
а  героя-козака,
патріота-вояка,
щоб на шабельці приніс
щастя-долю в рідний ліс,
по заслугам всім воздав,
звірину повимітав – 
і  тоді настане лад.
Замість лісу дивний сад.
Ось і казочці кінець,
хто вподобав – молодець!
А хто ні – той не людина,
а один із "тих” –   звірина.

Валерій Гнатюк

 Психологія вибору
Ігор Лубківський, для УП _ Четвер, 15 липня 2010, 16:46


Психологію виборця розглядають політичні психологи, професійні політики, рекламісти і соціологи. З цього приводу написані цілі підручники і дослідження.

Але в усіх них говорять лише про ті критерії, за якими здійснюється той чи інший політичний вибір при умові, що людина робить саме його - обирає політика, політичну партію, ідеологію, напрямок розвитку своєї країни.

Але це не завжди і не в усьому саме так...

Психологія "противсіхів"

Останні вибори в Україні на диво рельєфно висвітлили феномен "противсіхів". Іноді така поведінка може бути цілком виправданою. Наприклад - щоб висловити свою позицію, "врятувати" бюлетень від фальсифікацій, висловити протест чи незгоду.

Проте в умовах цих президентських виборів вже всім було зрозуміло, що насправді таке голосування буде грати на руку лише одному з кандидатів. І все-одно - багато хто голосував саме так, все-одно ще й дотепер ці люди захищають цей свій вибір.

Дуже часто це може бути проявом прагнення до зверхності над іншими - "я не такий дурний, як ви", бути ознакою спотворених уявлень. Змінюючись протягом життя, людина потребує якихось критеріїв для оцінки свого розвитку.

Одним з них служить можливість порівняння себе з іншими людьми. А тому принижуючи інших, набагато легше вознестися самому, ніж тоді, коли це роблять за рахунок власних досягнень.

Вибір "а зате!"

Існує певний тип людей, яким що не скажи - вони все перекрутять по-своєму. Іноді навіть видається, що важливим для них є саме це - не знайти Істину, а зробити чи сказати все інакше, ніж це їм говорив хтось інший.

За певних умов це може бути позитивним фактором - як спроба відстояти власну незалежність, власну свободу вибору.

Іноді - може бути проявом еволюційного механізму - усі живі організми прагнуть до різноманіття, так як це сприяє їх легшому виживанню.

А іноді - проявом все того ж бажання показати себе розумнішим за інших - хоча б на словах.

Тому не треба мати ілюзій, ніби переконавши когось в чомусь ми заставимо його і вчинити подібним чином. Часто буває чітко навпаки - така спроба може викликати прямо протилежну реакцію.

Вибір "назло"

Попередні мотиви вибору близькі до наступного прагнення - робити все наперекір комусь, назло йому. В основі такої поведінки лежить все те ж бажання вивищитися легшим чином, ніж зазвичай.

Тобто намагання довести комусь його недієздатність, прагнення протистояти можливому чужому впливу - хай навіть і таким, далеко не найкращим чином.

Проблема полягає тільки в тому, що роблячи щось комусь наперекір, людина переважно першою від того й страждає. От скажімо - як будуть тепер пояснювати собі виборці Харкова, які вже давно мали би переконатися в недієвості своєї міської влади, свій останній вибір?

Кого ж їм тепер винити в вирубці парку Горького? Голосували "назло бандерівцям" за Януковича - от тепер і отримали те, що хотіли. Бо ж напевно неважко було здогадатися, що саме так це й закінчиться.

Вибір "все-одно"

Так роблять в тому разі, коли незважаючи на усі докази чи будь-яку можливу агітацію, все-одно голосують за свого кандидата. Часто це пояснюють стійкістю уподобань електорату. Але на те можуть бути й інші причини.

Соціальним психологам добре відомий подібне явище "реактивного опору" - коли спроба переконати когось викликає прямо протилежний результат, ще більше зміцнює людину в своїй думці.

Пов'язано це в першу чергу з намаганням зберегти власну, нехай можливо навіть і неправильну, точку зору, зберегти за собою право вибору.

А іноді мотивом для такої поведінки може послужити й прагнення перенести на когось якісь свої особливості - як і свої недоліки, так і свої надії. Тоді голосують за когось просто тому, що він схожий на них, подобається їм чи викликає у них відразу.

Гендерний вибір

Парадокс полягає в тому, що більшість виборців України - жінки, а більшість обраних політиків - чоловіки. Тобто виходить так, що українські жінки голосують за чоловіків. Це звичайно може свідчити і про їхню недовіру до собі подібних, але іноді мотивами такого вибору є й інше.

Дехто обирає за принципом зовнішньої привабливості - за Ющенка вони голосували доти, доки він їм подобався. А потім, після отруєння, ще раз проголосували з материнського жалю - і все!

Тепер за цією ж ознакою віддавали свій голос і за Януковича (справжній мужик). В той же час проти Юлії Тимошенко виступають переважно ті, чоловіки яких є чиновниками - "не бабське це діло - політика, я он за чоловіком ходжу, а ця ..., бачте, сама преться!" З боку чоловіків такої ревності щодо неї переважно не спостерігається.

Проте там є інші мотиви. Проти неї або чоловіки - мамусині синочки, які вважають, що кожна жінка повинна їм прислужувати, або чоловіки-підкаблучники, які проти власної дружини й пискнути не сміють і які зате ненавидять усіх інших жінок.

До якої категорії слід віднести нашого попереднього президента - невідомо, але що його відношення до Тимошенко було явно невідповідним його статусу політика-чоловіка і президента держави - мабуть було помітно усім.

Релігійний вибір

В даному разі мова не про належність до тієї чи іншої релігійної віри чи конфесії. Мова про іншу релігійність - ту, яка спрямована або на розвиток людини, або - проти нього. В контексті української реальності таких полюси є два.

Перший - християнська віра в кращому сенсі цього слова (як віра в людину, в можливість і необхідність її прагнення до досконалості), другий - віра язичеська в усіх її проявах.

Один з таких проявів язичества - ззовні давньоукраїнський. На Тернопільщині, неподалік знаходження давнього ідола в селі Раштівці ці новоявлені українці сотворили власне святилище.

При цьому - абсолютно не цікавлячись думкою подолян. Це не випадково - вони вірять, що знають Істину краще за них. Тобто тут ми бачимо все той же механізм власної зверхності, спотвореного розвитку, можливості вознестися самому за рахунок зневаги інших.

Це цілком відповідає релігійним уявленням язичників - ставлячи понад усе Природу, вони цілком закономірно принижують Людину. Як будуть голосувати такі люди, я думаю зрозуміло - поповнять лави "противсіхів".

Іншим проявом язичницької віри на теренах України став атеїзм. Людина, яка не вірить в Бога, не потребує того, щоб заперечувати його існування - вона може вірити в закономірності розвитку Всесвіту (науку чи Дао), духовну еволюцію (буддизм чи індуїзм), знаходити власний шлях.

Тому здебільшого атеїзм приховує не стільки не-віру в Бога, як його заперечення. Атеїсти не є невіруючими в повному сенсі цього слова, вони вірять - в те, що Бога немає. Тобто по-суті є антихристиянською сектою - такими ж ідолопоклонниками, як і нововіри.

Це - спадщина колишньої ідеології більшовиків, які по суті були звичайними люциферіанцями. Попри загальноприйняту думку, в царській Росії існували подібні секти, просто їх не було видно за державною релігією - православ'ям.

Ділились вони на дві гілки: класичні сатанисти-богоборці, які пропагували хаос та знищення, та ті, які були близькі до альбігойців. Останні вважали, що Землею править Люцифер, якого за гріхи перетворили на матеріальну істоту, приречену залишатись тут, поки не відбудує те, що знищила - Рай.

Деякі сектознавці вважають, що комуністична революція - це саме альбігойські ідеї. Тим паче, що символіка співпадає - вранішнє сонце, п'ятиконечна зірка, масонські символи серпа і молота.

А на додачу - ще й кам'яні і металеві ідоли Леніна по всій країні, Біблія з творів класиків марксизму-ленінізму, копія вавилонського Зіккурату у вигляді Мавзолею на центральній площі столиці - все це цілком повноцінна релігія з усіма її атрибутами.

Тому й не дивно, що новітні українські язичники найперше виникли на тих теренах, де в більшій мірі було знищене християнське вчення, де сильнішою виявилася релігія поклоніння Ангелу Вранішньої зірки - Люциперу.

Навіть пам'ятник йому збиралися встановити після революції - як особі, що повстала проти Бога, от тільки так і не змогли вирішити, як він повинен виглядати. Тому й констатуємо тепер, що часто наш вибір визначається не стільки вибором людей чи політиків, як вибором між християнством і протиставленням йому...

Ігор Лубківський
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/07/15/5224832/

При всех стонах и криках пострадавших о недемократичности, новый закон о местных выборах однозначно прогрессивен.

Ах,  они не зарегистрировали местные организации за год до выборов, а пытались склепать их на скорую руку под 31 окятбря.

Что мешало тому же Сергею Тигипко создавать свою политическую силу последние лет пять? Ему казалось более простым – бросить миллионы долларов в проплаченные СМИ, стремительно раздуть яркий мыльный пузырь и взлететь на нем к политическому Олимпу. Более простым, чем долгими годами кропотливо создавать структуры на местах, заниматься такой скучной идеологией.

Главными пострадавшими стали трое – Тигипко, Яценюк и Блок Юлии Тимошенко. Сюда же можно с оговорками отнести и Анатолия Гриценко с Вячеславом Кириленко с его «За Украину!»

В идиотской ситуации оказываются пронырливые местные бизнесмены и функционеры, ринувшиеся в «перспективные» проекты Тигипко, Яценюка и прочих. Вместо вожделенных депутатских мандатов под флагом раскрученных лидеров они получают дырки от бублика. Причем, встраиваться в большие старые партии уже нет времени.

Логичным решением было бы ввести такие же нормы и на выборы в Верховную Раду и запретить на выборах избирательные блоки.

Полный текст статьи:

Жертвы «местного» закона»

Мєдвєдєв і Янукович

Недавно (вчора) читав замітку про "інквізиторську розправу" над організаторами "Запретного искусства-2006". В розділі "Хняцівки та віршоплюйки" знайшов цікавий вірш, який , на мою думку, стосується подібних  "художніків".

ми іскриста і творча боґема
ми торуєм незвіданий шлях
але є невеличка проблема  
та проблема у нас в головах

і мазюкаєм шкрябаєм граєм
ловим тіні по темних кутках
і мистецтво в мистецтві шукаєм
але щось заблукали в мізках

в чистих формах себе проявляєм
як сліди на м'яких пелюшках
і натхненно отак розпрямляєм
вам і нам все і вся в черепках

і самі геть ні в що не в'їжджаєм
і не треба це форма така
чи народжуєм чи висираєм
то байдуже різниця яка

знали б ви як по п'янці обкурці
творчість пре що аж прямо капець
хто сказав наше місце у дурці
хто сказав як не псих то митець

ми іскриста і  творча боґема
ми вершки непросунутих мас
але є невеличка дилема
мало койок в палатах у нас

Валерій Гнатюк

В первой половине 2010 года на украинском рынке активность слияний и

поглощений существенно возросла. Согласно статистике специализированного информагентства Mergemarket, за первые шесть месяцев объем публичных сделок по слиянию и поглощению в Украине составил $1,7 млрд. (17 сделок). Это почти в четыре раза больше, чем за аналогичный период прошлого года — тогда было совершено 14 сделок на сумму в $430 млн.

Во многом столь значимый перевес 2010 года связан с тем, что аналитики Mergemarket отнесли сделку по продаже части «ИСД» к этому году.

«Львиную долю в этих расчетах занимает сделка по покупке 50%+2 акции второй по величине украинской металлургической компании «ИСД» за $1 млрд. россиянами, профинансированная Внешэкономбанком в 2010 году», — говорит вице-президент направления инвестиционно-банковских услуг Phoenix Capital Ирина Сердюк.

Эксперты отмечают, что в реальности объем рынка M&A в Украине намного больше публикуемого информагентством Mergemarket. Это связано с тем, что обычно в базу Mergemarket заносят только публичные или те сделки, информацию о которых агентству предоставила одна из сторон трансакции либо финансовый советник. По оценкам управляющего директора Concorde Capital Виталия Струкова, в Украине за первое полугодие прошло более 30 сделок по сумме свыше $10 млн. каждая, и только в четверти из них участвовали консультанты.

Несмотря на возможную неточность в цифрах, тенденцию данные Mergemarket показывают очень четко. Все опрошенные делом инвестбанкиры констатируют рост активности на рынке M&A в Украине. «В первом полугодии 2010-го рынок M&A был более активным. Наблюдалась большая активность в агросекторе, FCMG, недвижимости и продуктовом ритейле», — говорит вице-президент инвестиционно-банковского отдела компании «Тройка Диалог» Алексей Ращупкин. Слова эксперта подтверждает информация о публичных сделках. «Кернел» приобрел Allseeds Group, МХП купил в первом полугодии компании «Продальянс» и «Каневское» (еще две компании МХП приобрел уже в июле), строительный холдинг BT Invest объединился с HCM. Произошло много частных сделок в секторе недвижимости», — приводит примеры директор инвестиционно-банковского департамента ИГ «Сократ» Владимир Клименко.

Александр Ращупкин называет еще ряд сделок первого полугодия: «Agrogeneration приобрела несколько агрокомпаний в Западной Украине, в ритейле — Euroventure купил долю в «Агроконтракте», в недвижимости прошла сделка по покупке 50% в проекте Sky Mall, Роднянский и Фуксман выкупили 50% в проекте строительства гостиницы Hilton в Киеве», — перечисляет инвестбанкир.

По мнению директора инвестиционно-банковского департамента ИК Dragon Capital Максима Нефедова, одним из основных факторов, способствующих активизации рынка M&A, стало то, что в 2010 году потенциальные покупатели получили доступ к финансовым ресурсам. «Появилась возможность взять банковский кредит, также можно привлечь средства иностранных инвесторов для финансирования сделки», — говорит он. Еще эксперт отмечает, что многие продавцы стали более сговорчивыми. «Собственники активов начинают понимать, что таких цен, как во время инвестиционного бума 2006-2008 годов, уже не будет и что доходность многих бизнесов, скорее всего, никогда не достигнет докризисных уровней. Поэтому они готовы уступать инвесторам», — считает Нефедов.

Время экспансии российского бизнеса

Первую половину 2010-го можно назвать временем экспансии российского бизнеса в Украину. С участием российского капитала произошли две самые крупные сделки: приобретение за $1 млрд. 50%+2 акции «ИСД» и приобретение за $1,7 млрд. комбината «Запорожсталь» (сделка не закрыта). Кроме того, россияне повторно приобрели «Лугансктепловоз» за $54 млн., а Московская межбанковская валютная биржа завершила сделку по поглощению крупнейшей украинской биржи ПФТС (50%+1 акция за $10 млн.).

Покупали конкурентов, кроме россиян, и украинские компании. Самой знаковой сделкой, в которой и продавец и покупатель представляли Украину, стало слияние крупнейшего в Украине металлургического холдинга «Метинвест» с ММК им. Ильича. Параметры этой трансакции еще окончательно не определены. Известно только, что в финале 75% акций объединенной компании окажутся в собственности «Метинвеста», а 23% — у нынешних владельцев ММК им. Ильича. «Сейчас еще нельзя оценить объем этой сделки, но если бы это была «чистая» покупка ММК им. Ильича, то его стоимость была бы не меньше $2 млрд.», — отмечают в компании BG Capital.

Прямее некуда

Активизировали работу в Украине фонды прямых инвестиций. «Фонды интересуются украинскими активами. Вместе с тем фонды достаточно аккуратны и насторожены, и их интерес редко материализуется в меморандум о намерении покупки того или иного актива. Хотя фонды, хорошо знакомые с Украиной или же имеющие здесь представительства, активно инвестируют. Примером служат сделки Horizon и Euroventures», — говорит директор департамента инвестиционно-банковских услуг Astrum Investment Management Елена Малицкая. Horizont Capital приобрел долю в «Агро-союзе» ($40 млн.), Euroventure вошел в число акционеров «Агроконтракта».

Большинство участников рынка считают, что число и объем сделок на отечественном рынке M&A будет и дальше расти. Виталий Струков полагает, что без учета крупных сделок в металлургии объем рынка M&A в 2010 году превысит $3 млрд. «Активность на рынке М&А до конца года будет расти. В лидерах по-прежнему будут агросектор, FCMG и ритейл. К примеру, многие украинские агрохолдинги (МХП, «Агротон», «Мрия») заявили о своем желании увеличивать земельный банк, «Немиров» ведет переговоры о продаже», — приводит примеры потенциальных сделок Ращупкин.

ода

Поглощаемая компания	Продавец	Покупатель	Сумма сделки, $млрд.
"Запорожсталь"** (96,6%)	Эдуард Шифрин, Алекс Шнайдер, Игорь Дворецкий и Виталий Сацкий	Группа инвесторов, финансирует  Внешэкономбанк	1,7*
ИСД (50%+2 акции)	Виталий Гайдук	Группа инвесторов во главе с Александом Катуниным, Внешэкономбанк	1*
Студия "1+1" и "Кино"	Central European Media Enterprises (СМЕ)	Игорь Коломойский" Игорь Коломойский	0,3
Allseeds Group (94%)	Владимир Винниченко и Виктория Рябухина	Группа "Кернел"	0,2-0,25***
"Техноком", ТМ "Мивина" (100%)	Лыонг Куок Бинь	Nestle	0,1-0,25*

* Экспертные оценки

** Сделка не закрыта

*** Итоговая цена зависит от результатов аудита

Данные Mergemarket, инвесткомпаний Phoenix Capital, Dragon Capital

  Букофф забагато, але воно того варте :) 

В США многие люди ещё помнят заветы отцов-основателей первого демократического государства в мире, завещавших воевать за свободу индивидуума с оружием в руках пусть даже против собственного государства. Причём, специально для таких случаев отцы-основатели предусмотрели поправку к законодательству, узаконившую право на оружие.

   Итак. Пятидесятидвухлетний сварщик Марвин Химайер, отслуживший в свое время в ВВС, аэродромным техником, успел прожить в Гранби несколько лет, починяя автомобильные глушители. Его маленькая мастерская тесно примыкала к цементному заводу Mountain Park. К недовольству Химейера и других соседей завода, Mountain Park решил расширяться, вынуждая их продавать свои земельные участки. Рано или поздно сдались все соседи завода, но не Химейер. Его землю фабриканты так и не смогли приобрести, хотя пытались сделать это всеми правдами и неправдами. В общем, отчаявшись культурно решить вопрос, мужика стали травить. Поскольку все земли вокруг мастерской уже приналежали заводу, ему перекрыли все коммуникации и подъезд к дому. Марвин решил проложить другую дорогу, и даже купил для этого списанный бульдозер "Komatsu D355A-3" восстановив на нем двигатель в своей мастерской.    Городская администрация отказала в разрешении на прокладку новой дороги. В банке придрались к оформлению ипотечного кредита и пригрозили отобрать дом. Химейер пытался восстановить справедливость, подав в суд на Mountain Park, но судебную тяжбу проиграл. Несколько раз наехала налоговая по налогам с розничной торговли, пожарная инспекция, санэпиднадзор, последний выписал штраф на $ 2500 за феерическое "junk cars on the property and not being hooked up to the sewer line" (в общем в его мастерской «находился резервуар, не отвечающий санитарным нормам».) речь, напомню, шла об авторемонтной мастерской. Подключиться к канализации Марвин не мог, поскольку земля, по которой следовало прокопать канаву, тоже принадлежала заводу и завод не спешил давать ему такое разрешение. Марвин заплатил. Приложив к квитанции при отправке краткую записку - "Трусы". Через некоторое время у него умер отец (31-Mar-2004), Марвин поехал его хоронить и пока он был в отъезде, ему отключили свет, воду и опечатали мастерскую. После этого он закрылся в мастерской. Практически его никто не видел. Наконец, 4 июня 2004 года, Химайер взял конкретный реванш. За все.    На создание Бронированного бульдозера ушло около двух месяцев, по одним сообщениям, и около полутора лет, по другим.. Обшил его двенадцатимиллиметровыми стальными листами, проложенными сантиметровым слоем цемента. Оснастил телекамерами с выводом изображения на мониторы внутри кабины. Снабдил камеры системами очистки объективов на случай ослепления их пылью и мусором. Предусмотрительный Марвин запасся продовольствием, водой, боеприпасами и противогазом. (Два "Ругера-223" и один "Ремингтон-306" с патронами.) С помощью дистанционного управления опустил на шасси броневой короб, заперев себя внутри. Для того, чтобы опустить эту оболочку на кабину бульдозера, Химейер использовал самодельный подъемный кран. «Опуская ее, Химейер понимал, что после этого из машины ему уже не выбраться», заявили полицейские эксперты. И в 14:30 выехал из гаража.    Марвин заранее составил список целей. Всех, кому посчитал нужным отомстить. "Sometimes, как он выразился в записках, reasonable men must do unreasonable things." Ответный огонь Химейер вел из двух полуавтоматических винтовок двадцать третьего и одной полуавтоматической винтовки пятидесятого калибра сквозь специально проделанные в броне бойницы слева, справа и спереди соответственно. Однако, по мнению экспертов, он сделал все, чтобы никто из людей не пострадал, стреляя более для устрашения и не давая полицейским высунуть носа из-за их машин. Ни один из полицейских не получил ни царапины.    Для начала он проехал через территорию завода, тщательно снеся здание заводоуправления, производственные цеха и вообще все до последнего сарая. Потом двинулся по городку. Снял фасады с домов членов городского совета. Снес здание банка, который пытался нажимать на него через досрочный возврат ипотечного кредита. Разрушил здания газовой компании "Иксел энерджи", отказавшейся после штрафа заправлять его кухонные газовые баллоны, здание мэрии, офиса городского совета, пожарной охраны, товарного склада, несколько жилых зданий, принадлежавших мэру города. До кучи срыл редакцию местной газеты и публичную библиотеку, Короче говоря, снес все, что имело хоть какое-то отношение к местным властям, включая их частные дома. Причем проявил хорошую осведомленность о том, кому что принадлежит.    Химайер активно отстреливался через прорезанные в броне амбразуры. Ни один человек от его огня не пострадал. Потому что стрелял он существенно выше голов. Проще говоря, в небо. Однако полицейские приближаться к нему больше не решались. В общей сложности считая егерей их к тому времени собралось около 40 человек. Бульдозер принял больше 200 попаданий из всего - от служебных револьверов до М-16 и гранат. Его попытались остановить здоровенным скрепером. "Komatsu D355A" без особого труда запихал скрепер задом в фасад магазина и там оставил. Машина набитая взрывчаткой на пути Химайера тоже не дала нужного результата. Единственным достижением стал пробитый рикошетом радиатор - впрочем, как показывает опыт карьерных работ, такие бульдозеры далеко не сразу обращают внимание даже на полный отказ системы охлаждения. Все, что смогла в итоге реально сделать полиция - это эвакуировать 1,5 тыс. жителей и перекрыть все дороги, включая ведущее в Денвер федеральное шоссе № 40 (перекрытие федеральной трассы всех особенно потрясло).    До кучи Марвин решил срыть мелкооптовый магазин "Гэмблс". По-моему, там больше уже просто нечего было сносить, оставалась еще станция по заправке сжиженного газа, но ее взрыв разнес бы половину городка не разбирая, где дом мэра, а где - мусорщика. Бульдозер стал, проутюживая руины универмага "Гэмблс". Во внезапно наставшей мертвенной тишине яростно свистел вырывающийся из пробитого радиатора пар, его завалило обломками крыши, он застрял и заглох. Сначала полицейские долго боялись приближаться к бульдозеру Химейера, а потом долго проделывали дыру в броне, пытаясь достать сварщика из его гусеничной крепости (три пластиковых заряда нужного эффекта не дали). Опасались последней ловушки, которую мог устроить для них Марвин. Когда броню наконец пробили автогеном, он был уже полсуток как мертв. Последний патрон Марвин оставил для себя. Живым даваться в лапы своих врагов он не собирался.

   Как метко выразился губернатор Колорадо, "город выглядит так, как будто через него пронесся торнадо". Городу действительно был причинен урон на $5 000 000, заводу - на $2 000 000. При масштабах городишки это означало практически полное разрушение. Завод так и не оправился от нападения и продал территорию вместе с развалинами. Бульдозер некоторые умники хотели поставить на постамент и сделать достопримечательностью, но большинство настояло на его переплавке. У жителей городка этот случай вызывает, как нетрудно догадаться, исключительно смешанные эмоции. Потом началось следствие. Выяснилось, что "творение Химейера было настолько надежно, что могло выдержать не только взрыв гранат, но и не очень мощный артиллерийский снаряд: оно было сплошь покрыто бронированными пластинами, каждая из которых состояла из двух листов полудюймовой (около 1,3 см) стали, скрепленных между собой цементной подушкой". "Славный это был парень", - вспоминают люди, близко знавшие Химейера. - "Не следовало выводить его из себя". "Если он был ваш друг - то это был лучший друг. Ну а уж если враг - то самый опасный", говорят товарищи Марвина. Этот поступок вызвал восхищение у многих людей в США и по всему миру. Марвина Химейера начали называть «последним американским героем».

Україна шукає героїв...

http://www.youtube.com/watch?v=PZbG9i1oGPA&feature=player_embedded#!

Ничего интересного но всё же.

 <object width="404" height="345"><param name="movie" value="http://www.liveinternet.ru/flash/zum_flv_player.swf?id=130229183" /><param name="wmode" value="transparent" /><param name="allowFullScreen" value="true" /><embed src="http://www.liveinternet.ru/flash/zum_flv_player.swf?id=130229183" type="application/x-shockwave-flash" wmode="transparent" width="404" height="345" allowFullScreen="true"/></object>

 

Стаття ось ТУТ...

Наші молоді співвітчизники "западали" на «Одноклассники», а тепер на «В Контакте»  

Русские шпионы прятали секретные коды на фото в "Одноклассниках"

Русские шпионы размещали на открытых вебсайтах безобидные на первый взгляд фотографии, в которых содержались зашифрованные сообщения. Это первый подтвержденный случай применения такого метода в разведывательных целях.

Предполагаемых российских шпионов, арестованных недавно ФБР, обвиняют в том, что они вставляли зашифрованные послания в безобидные картинки и фотографии. По словам экспертов, это первый подтвержденный случай применения такого высокотехнологичного метода сокрытия данных в реальной жизни.  Обвиняемые в шпионаже размещали обычные на первый взгляд фотографии на открытых вебсайтах, а затем извлекали из компьютерных данных этих фотографий закодированные сообщения, о чем говорится в обвинении ФБР. Ученые-компьютерщики уже больше десяти лет строят теории по поводу существования такого метода связи, и это первый случай публично признанного использования такой методики. "В прессе периодически появляются утверждения о том, что такими методами пользуется "Аль-Каида", но никто никогда не представлял никаких доказательств и не приписывал это тем или иным конкретным государственным чиновникам, - говорит профессор кафедры вычислительной техники Колумбийского университета Стивен Белловин (Steven Bellovin), - а здесь мы имеем судебные документы, представленные ФБР под присягой, в которых говорится, что эти люди занимались таким делом. Иными словами, угроза уже не является гипотетической". Как это делается Подробности того, что обвиняемые российские агенты включали в снимки, и как они это делали, засекречены. Но в основе своей этот метод предполагает изменение цифрового кода, который компьютеры присваивают цветам, объясняет доцент криптографической лаборатории Колумбийского университета Тэл Малкин (Tal Malkin). Чтобы представить изображение на экране компьютера, каждому пикселю присваивается три числовых значения, которые соответствуют количеству красного, зеленого или синего цвета в пиксельном изображении. Немного изменив эти значения, шпион может спрятать единицы и нули компьютерного языка в пиксельных номерах картинки, причем человеческий глаз этих изменений не распознает, говорит Белловин. Поступая таким образом, предполагаемые шпионы практиковали применение современной формы "стеганографии", или науки о маскировке посланий под изображения. Первые примеры стеганографии дают древние греки, которые наносили на бритые головы рабов послания татуировкой, скрывавшиеся потом под отросшими волосами. Это описывал древний писатель Геродот. "Смысл стандартной кодировки заключается в том, чтобы спрятать содержание сообщения, - говорит Малкин, - но даже если обнаружится, что ты посылаешь сообщение, которое никто не может прочитать, власти все равно будут подозревать тебя в отправке кодированных посланий". "А со стенографией ты можешь скрыть сам факт осуществления связи". По словам Малкина, компьютерная стеганография на картинках, о которой говорит в своем заявлении ФБР, берет свое начало в 90-х годах. Но тогда это была только теория. Корни в порно? После 11 сентября начали циркулировать слухи о том, что "Аль-Каида" прячет сообщения в порнографических изображениях, говорит Малкин. Но эти слухи подтверждения так и не получили. Однако у стеганографии цифровых изображений имеются определенные недостатки. А именно, шпионам нужны большие файлы для того, чтобы спрятать даже маленький объем информации. Это существенно ограничивает размер каждого сообщения и увеличивает время на его подготовку, отмечает Малкин. Но в целом, это великолепный способ для создания тайных сообщений. Во-первых, власти не знают, как проанализировать обычную картинку на предмет наличия секретных данных. А во-вторых, в Интернете так много фотографий, что кадры со скрытыми в них сообщениями совершенно безопасно теряются среди этого многообразия. "Первое требование к связи шпиона состоит в том, чтобы ее никто не заметил. В этом смысле данные методы просто великолепны, - говорит Белловин, - я уверен, в Интернете много миллиардов фотографий, и провести стеганографический анализ каждой просто невозможно".

Теперь, когда доказано, что создаваемые при помощи стеганографии сообщения это не просто теория или слух, ФБР может лишь гадать, какие еще послания скрываются среди миллиардов изображений.

Від себе скажу, що подібні "штучки" з фото в шпіонських фільмах показували ще більше 10 років тому...

Переглядаючи власний блог, знайшов свого вірша, написаного влітку 2007 року.
Вірш має власну історію написання і постійно кудись щезає з моїх електронних архівів.
Переношу його до Товариства... (Хоч перенести його без втрат не вдалось).

Залишилась Україна без Богдана...
Бунтарі віддали царедворцям шану…

Отаке царям, звичайно, любо-мило:
воєвод й стрільців наслали в Київ.

Й в груди б'ють себе московські сли,
з настановами везуть до нас листи.

В них – царі ж козацтво научають:
вольниці тепер в світах ніде не мають!

Московіт й козак ж бо однієї віри,
полюбімо предків й скіфові повірим…

Сли мовчать, як московіти раді
жити, з ласки царської, у шоколаді…

А чи ходять й досі їхні діти в личаках?
Чом панує в тім Заліссі страх?

Чом розбійник їхній, та й пішов в дяки,
й гривну сріблом розікрав на мідяки?...

Не дозволь ввести ж бо нас в оману,
славний, Богом даний, Отамане!

Щоб ті сли та й не чинили лиха,
щоб козацтво зовсім не заїла пиха,

щоб ніколи брат та й не ходив на брата,
щоб свій край в трубу не віддавати,

щоб дитячі душі не звели в торжище,
щоб нам всім не танцювать на попелищі,

щоб чужої ласки й в гадці не плекалось,
щоб країна ні за щось не піддавалась

на злу втіху збанкрутілого тирана –
не лишаймо Україну без Богдана!