Відправити 280 КАМАЗів з гуманітарною допомогою для південного сходу - це приблизно те ж саме, що спочатку пограбувати, потім зарізати, а потім сісти біля лікарняного ліжка і дбайливо дати попити водиички. Це все одно що вдарити на вулиці по голові дубиною, а потім співчутливо підкласти під голову тужурку й довідатися, чи не паморочиться голова.

Оцінити масштаб біди на Донбасі важко, але зрозуміло, що там іде війна. А на війні людям доводиться не солодко. Їм дійсно потрібна допомога, тому що на війні вони опиняються без найнеобхіднішого. Але найкращою гуманітарною допомогою, яку може надати моя країна сусідній Україні - це не 280 КАМАЗів з продуктами, одягом і ліками. Набагато корисніше було б направити туди 280 порожніх КАМАЗів. А потім завантажити у них всю зброю, яку ми туди відправили й усіх наших людей, яких ми туди явно або таємно направили. І врочисто повернути все це на батьківщину. І тим самим врятувати і їх власні життя, і життя тисяч українських солдат - а головне - жителів Донецької та Луганської областей.

Кожного дня на всіх існуючих каналах нам показують кадри бомбардування й обстрілу, поранених і загиблих. І це дійсно так. Принаймні, це є правдою досить часто. І воєнна операція української армії в цьому сенсі така ж безпощадна, якою була воєнна операція російської армії у Чечні. Тому що сепаратизм неможливо перемогти за допомогою стрілянини з танків у межах міста й бомбометання по населених пунктах. Але можна усунути причину, через яку конфлікт не тільки не затухає, а постійно розгорається з новою силою. І причина ця не у Києві й не в Донецьку. Ця причина знаходиться якраз там, звідки виїхали 280 гуманітарних КАМАЗів. Ця війна почалася з вигаданих фашистів і жидо-бандерівців, з вигаданої загрози російським у Криму, з проведеного за тиждень референдуму й анексії чужої території під прикриттям фантастичної брехні. Ввійшовши у смак, ми вирішили відхапати собі ще й Донбас. 

Вигадали маріонеткові республіки, підготували й озброїли з голови до п'ят армії сепаратистів під командуванням наших громадян і почали дико обурюватися, чому це Україна замість того, щоб із захопленням вітати заколот, вирішила його придушити! І після цього почалася справжня війна, в якій у нас уже немає шансів стати переможцями без прямого воєнного вторгнення. А без підтримки Росії у цих ополченців немає шансів на якийсь тривалий і успішний опір. Підтримуючи їх, ми підтримуємо й продовжуємо війну. А підтримуючи війну, ми збільшуємо дійсні, реальні страждання звичайних людей, які виявилися її заручниками. Тому єдине, чим ми можемо допомогти - це порожні КАМАЗи, які приїдуть на Україну й вивезуть звідти війну.

Антон Орех, оглядач "Эхо Москвы".

Всечесні Владики!

З нагоди початку роботи Собору єпископів Української Православної Церкви прийміть вітання і запевнення в тому, що Уряд України і надалі послідовно відстоюватиме принцип свободи совісті та захищатиме фундаментальні права людини.

Ваш Собор відбувається у час, коли український народ став на захист своєї Вітчизни від зовнішньої агресії і терористичних нападів, коли щодня за наше майбутнє гинуть на полі бою кращі сини і доньки України. У ці дні суспільство звертається до Церкви за духовною підтримкою, за зміцненням в надії, за благословенням на опір ворогу.

Громадськість очікує від своїх церковних проводирів жертовності та моральної досконалості, патріотизму, виважених, але рішучих дій заради згуртування суспільства, звільнення наших земель від окупантів і повернення українців до мирної творчої праці.

На вас, єпископів, які зібралися в Києві з цілої України, покладається особлива місія – обрання нового Митрополита Київського, який продовжуватиме справу тих Київських митрополитів, які мріяли бачити нашу країну незалежною і квітучою, а її Православну Церкву – єдиною і гідно представленою у Вселенському Православ’ї.

Бажаю Отцям Собору рясних Божих благословень, глибокої мудрості і високої відповідальності.

Командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко дав українській владі декілька порад, як відбити у агресора бажання воювати в Україні.

Про це він написав у Фейсбуці.

«Президент України міг би створити Центральний (а краще Національний) штаб партизанського руху), а потім би спокійно і методично, НАПОКАЗ проводив би заходи з підготовки населення до партизанської війни. І склади зі зброєю, і масові навчання ополчення в містах, і курси снайперів і саперів тощо. І люди були б зайняті справою, припинили б нервово учитуватися в новинну стрічку. І упевненість у своїх силах з'явилася б, і агресор десять разів подумав би перш, ніж брязкати танчиками біля кордонів», - підкреслив він.

Читайте також: Путінський «гуманітарний конвой» вирушив із Воронежа

Семенченко також вважає потрібним створити спецпідрозділи з боротьби з диверсантами і терористами. «Які мають право превентивно діяти не лише на своїй території. Усе. Гасіть світло. Далі будь-яка агресія невигідна. Град може «випадково» вибухнути, труба розколотися, а пузатий «яструб», мирно відпочиваючи в набитому накраденим у держави добром, десь в європах або селігері, просто десь «загубитися», - відзначив комбат.

Екс-радник російського президента Андрій Ілларіонов допускає, що РФ може використати «гуманітарний конвой», який рухається в бік Харківської області, для прикриття руху колон на Донбас.

Про це він заявив у ефірі Громадського ТБ.

«Зараз увага прикута до колони, яка прямує через Воронеж у Харківську область. Ніхто не знає про такі ж, або схожі колони, які, можливо, зараз прямують до Луганської та Донецької областей», - припускає Ілларіонов.

Читайте також: Штати пропонують перевірити, що криється під «гуманітарним конвоєм» Росії

За його словами, згода на отримання «гуманітарної допомоги» від Росії легалізує проникнення через кордон вантажівок із будь-чим всередині.

 «В ситуації бойових дій відкриття кордону агресорові, який буцімто везе гуманітарну допомогу, неприпустимо», - вважає Ілларіонов.

Якщо їхати по трасі “Київ-Дніпропетровськ”, то десь кілометрів за двісті є село, назву якого я навіть не пам’ятаю… Воно трохи збоку від траси. Двадцять дворів, магазин і закритий на замок клуб, от і вся інфраструктура…

В цьому селі живе старий самотній дід, якого, наскільки я зрозумів, односельці вважають слєгка “нє в сєбє”… Займається дід тим, що кожного дня виготовляє лелеку… Або з глини, або з дерева. Потім він їх фарбує в різні строкаті й яскраві кольори і виставляє у себе городі… Робить він їх наче б то на продажу, але це чисто “умозрітєльно”. Бо якісь туристи туди заїжджають вкрай рідко, а односельцям, як людям по-сільському прагматичним, ті лелеки сто лєт нахрен не потрібні …

Поряд на стовпі, коло діда, живуть і справжні лелеки. Вони якраз літали в небі і с удівлєнієм розглядали свої разноцвєтні копії, зроблені дідом. Тіпа, - а це ще шо за хрєнь така?...

То я в себе тоді питав, нащо дід щодня робить цих лелек, і відповіді щодо дідових мотивацій не находив…

А от недавно я пригадав, що колись їздив на Афон. Думаю, всі й так знають, але про всяк випадок уточню, що Афон – це гора в Греції і водночас автономна республіка православних монахів. На острові – 20 монастирів. Жінок не пускають. З тих міркувань, що це місце може належати лише одній жінці – Марії, Матері Божій… Кілька років тому Євросоюз в пориві боротьби за гендерну рівність, обіцяв дати якісь страшні і шалені гроші Афону для будівництва доріг (бо дороги там дійсно – абзац) в обмін на те, щоб допустили жінок. Але місцевий клір зійшовся, щось там пошушукався і сказав: ні!

Ну то таке… Поїхав я туди для того, щоб подивиться. Я, м’ягко говоря, не сильно набожний і ця поїздка мене цікавила скоріше в історико-культурному сенсі, а не в релігійному…

Спочатку я був в Руському Пантелейменовському монастирі. Там мене накормили вкусним і пітатєльним обідом, состоящим із ложки гречки, куска червоного буряка і кружки квасу… Після цього я ще раз переконався, що релігія – це “опіум для народа”…

Але вечеряв я вже в грецькому монастирі. І на вечерю давали смажену рибу барабульку, вино, хліб, мед, кавун і каву по-турецьки з якимись вкусними канхветами. То після цієї вечері подумалося, що не такий воно вже й опіум, якщо розібраться…

Але справа не в тому. В грецькому монастирі живе худий, старий і майже сліпий монах на ім’я Отець Георгій. Пояснюючи мені необхідність існування Афону він сказав таке: на цьому місці є двадцять монастирів. Більше ста молитв в день промовляється в цих церквах і кельях. У такий спосіб ми балансуємо добро на землі. Ми боремося зі злом і несправделивістю в світі своїми молитвами…

То тепер мені здається, що і той дід, з Черкаської області, який робить, на перший погляд, нікому не потрібних дерев’яних та глиняних лелек, також балансує якесь добро… Також якось по-своєму, бореться зі злом. Навіть коли про це ніхто не знає, включаючи і самого діда… Бо лелеки – це така штука, що вони сильні потрібні… І в небі, і на землі…