Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Цікаві факти про Ліну Костенко

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.

2. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

Фото у Чорнобилі - фото 233402
Фото у Чорнобилі

3. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

Ліна Костенко в Чорнобилі - фото 233400
Ліна Костенко в Чорнобилі

4. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

5. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Цитата Ліни - фото 233401

https://maximum.fm/novini_t2

Ліна Костенко – біографія

Ліна Костенко – біографія геніальної українки, яка стала сумлінням нації
  • 19.03.2019, 10:32
  • 102725
Біографія Ліни Костенко українською мовою - фото 1
Біографія Ліни Костенко українською мовоюПопулярне

Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентсва Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко!

Ліна Костенко... Її біографія – не тільки must read для дітей, а й обов'язкова для прочитання кожному свідомому українцю. Своїм життям та творчістю геніальна письменниця заслужила титул сумління нашої нації. Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, вона не мовчала в складні для України часи.

Це цікаво: Крила – вірш Ліни Костенко, який має знати кожен українець

Утім, після виходу крайньої збірки поезій "Річка Геракліта" в 2011 році Ліна Костенко знову поринула в себе і відтоді не з'являлася на публіці. Зрештою, 19 березня письменниці виповнюється 89 років, тому здоров'я вже не те, щоб брати участь у заходах. Читайте про життя та творчість Ліни Костенко!

Біографія Ліни Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Фото Ліни Костенко в молодості - фото 233389
Фото Ліни Костенко в молодості

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.

Ліна Костенко - фото 233392
Ліна Костенко

Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестачка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.

Записки українського самашедшого - фото 233394
Записки українського самашедшого

Крайня книги Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

Дочка Ліни Костенко - Оксана Пахльовська - фото 233398
Дочка Ліни Костенко - Оксана Пахльовська

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.

Коротка біографія Костенко: хронологічна таблиця

Читайте скорочено про життя Ліни Костенко в хронологічній таблиці.

  • 1930 – народилася Ліна Костенко.
  • 1936 – переїхала до Києва;
  • 1937-1941 рік – навчання в школі;
  • 1951-1956 – здобуття вищої освіти в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького;
  • 1957 рік – виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою "Проміння землі";
  • 1958 рік– збірка віршів "Крила";
  • 1961 – збірка "Мандрівки серця";
  • 1963 – збірку віршів "Зоряний інтеграл", а також книгу "Княжа гора" знімають з верстки;
  • 1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції;
  • травень 1968 року – лист на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього;
  • 1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів;
  • 1977 року – виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки";
  • 1979 рік – опубліковано роман "Маруся Чурай";
  • 2010 рік – поема "Либідь", загальний наклад якої склав 14000 примірників; перший роман Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав небувалий ажіотаж;
  • 2011 рік – поетичні збірки "Мадонна перехресть" і "Ріка Геракліта".

https://maximum.fm/novini_t2

Телебачення Торонто найкраще в Україні

Youtube видалив свіжий випуск програми «#@)?$0 з Майклом Щуром». Але потім несподівано його повернувПричини видалення контенту були невідомі.
Youtube видалив свіжий випуск програми «#@)₴?$0 з Майклом Щуром». Але потім несподівано його повернув

Youtube видалив свіжий випуск гумористичної програми «#@)?$0 з Майклом Щуром». Про це повідомив журналіст Роман Вінтонів (псевдо Майкл Щур).

У понеділок, 22 лютого, Вінтонів повідомив, що свіжий випуск програми несподівано видалив Youtube.

«Якесь порушення. З‘ясовуємо», – написав Вінтонів у Twitter.

Зранку, 23 лютого, Вінтонів повідомив, що Youtube відновив контент.

«Випуск – на своєму місці! https://youtu.be/YlM146Vf14I навіть перегляди повернули. Цікаво чи нічо не видалили?», – написав Вінтонів у Twitter.

Програму «#@)?$0 з Майклом Щуром» виробляє ГО Телебачення Торонто, її веде журналіст Роман Вінтонів разом з кількома співведучими. Вінтонів до серпня 2019 року був членом правління ПАТ «НСТУ». За словами Вінтоніва, програма виходить на донорські кошти, виробництво цієї програми фінансує USAID.  

Раніше гумористичне шоу «#@)?$0 з Майклом Щуром» виходило на суспільному каналі «UA: Перший» щонеділі о 21:20. 21 червня 2020 року вийшов останній випуск цього сезону.

Радіоверсію програми транслює радіо «Промінь» , хронометраж радіоверсії від 2 по 5 хвилин. Адаптовані для радіо сюжети виходять щодня (понеділок: 18:30, 21:00; вівторок: 8:20, 11:20, 21:00; cереда: 8:20, 11:20, 18:30; четвер: 8:20, 18:30, 21:00; п’ятниця: 8:20, 11:20, 23:00). 

У грудні 2020 року Роман Вінтонів заявив про заснування першої внутрішньоукраїнської YouTube-премії Паляниця Awards 2020. 

За словами Вінтоніва, «це перша прозора, незалежна і відкрита YouTube-нагорода. Без жодного впливу олігархів, великого бізнесу та держави».

До вшанування 150-річчя Лесі Українки



Дуже хороша акція, яку варто поширити на всю Україну. Миколаїв - молодці, а мій Львів щось в тому не дуже активний, на жаль. Але все буде добре! Будьмо! Гей!


Про трагедію Євромайдану 18-20 лютого 2014 пам'ятаємо вічно!



Сьогодні 7-ма річниця початку мордору в Україні на Євромайдані, коли колони громадян вирушили до Верховної Ради зі своїми вимогами, а їх зустріли звірячим побоїщем об'єднанні сили МВСУ, "Беркуту" і так званих "тітушек", які молотками добивали поранених демонстрантів.
Так, 18 лютого 2014 року став жахливим трагічним днем в історії України, а його "призабутість" спричинена ще жахливішим злочином: масовим розстрілом 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, яка відтоді стала називатися вулицею "Небесної сотні". То були жахливі дні, хто їх пригадує, тому забути таке не можна ніколи.
Водночас, як бачимо з часової відстані, не все так сталося, як гадалося. Хоча і вдалося таки підписати оту Асоціацію з Євросоюзом і навіть досягти "безвізу" з ним, але на тому і всі головні досягнення України завершено. Якщо казати відверто, то як держава Україна, на жаль, зависла у так званій "сірій зоні геополітики" і схоже, що такий стан на довго. З багатьох причин і зовнішнього, і внутрішнього характеру, що в одному дописі не охопити. Та й не потрібно. Варто зосередитись на головному: а що нас очікує далі? Передбачити важко за таких умов дестабілізації в Світі через коронавірус, а для України зовнішні фактори стають визначальними, оскільки внутрішні фактори не дають надій на потужну самостійну державну політику. Амінь.
Найбільша і головна проблема України, що за 30 років у нас не постало жодної потужної політичної сили, а маємо одні політичні короткотривалі проекти. Найдавніша з наявних у ВРУ є партія "Батьківщина", але вона є партією однієї людини і не більше того. Це не ідейна партія, тому не стане Юлії Тимошенко і партія щезне автоматично. А більше - нікого. Зі старих політпроектів найкраще тримається на плаву ВО "Свобода", проте її час розвитку втрачено, тому навряд чи за таких беззмістовних політпотуг щось значне очікує "Свободу" у перспективі. Перспективною була партія "УДАР" Віталія Кличка, але вона майже самозліквідувалась, як і багато інших подібних партій таємного походження в розумінні фінансування.
Зараз багато надій покладають на новітнє політичне утворення за орудою старого головнокомандуючого Петра Порошенка, у яку я мав честь вступити у грудні 2019 року, проте саме зі середини розглядаючи цей політпроект, я не бачу нічого такого в ньому, щоб він зміг стати потужною політичною силою в Україні. Чому? Тому що знову це бавлення у політику, гра політичних технологій і їх за-кулісних майстрів, а не щось серйозне і потужне. Мої враження саме такі, особливо після ганебної авантюри з Олегом Синюткою на голову міста Львова, отже і Львівської ОТГ. Так не робиться. Після тих виборів хтось обізвав нас: "льВівці", на що я йому відповів, що якщо і далі в ЄС продовжать до львівської громади ставитися як до "льВівців", то і Петро Порошенко від нас копнячка одержить. Зрозуміло, що я дуже хочу гарного прогресу в ЄС, але як кажуть: музику замовляє той, хто платить гроші і це не я.
У мене є велика особиста симпатія до Арсенія Яценюка, але його партія "Народний фронт" абсолютно розчинилась в невідомості і він один, як той "перст указующий", а це мало що дає на перспективу? Тільки якийсь унікальний розклад може вивести Арсенія Яценюка до чогось значного в політиці і державних посадах.
Також зараз іде потужна розкрутка двох неслабеньких гравців у верхів'ях прошарку українського бомонду, як Дмитро Разумков та Юрій Вітренко, але їх пропихають потаємні ляльководи, а ось політичну силу вони будуть компонувати за обставинами на кшталт "Слуги народу" в стилі серфінга: опанував хвилю популярності і вперед за орденами! 
Щодо Володимира Зеленського, то я вважаю цю ситуацію повторенням слабенького президента і сильного фаворита-адміністратора, як було у другому терміні після замовного вбивства Георгія Гонгадзе для Леоніда Кучми, якого підпер Віктор Медведчук. За Віктора Ющенка основну роботу виконував пан Віктор Балога. Тепер головним є Андрей Єрмак, а президент чисто для народу замануха. Реально самодостатніми президентами в Україні були Віктор Янукович та Петро Порошенко, але вони були досить залежними від зовнішніх чинників: один з РФ, а другий з ЄС. На тому і завершую свою ретроспекцію: "7-м років після перемоги Євромайдану"
Чи були ті події та жертви даремними? Звичайно, що ні. Якби Петро Порошенко відмовився, як зробив це Олександр Лукашенко, передавати владу Володимиру Зеленському, то був би новий Майдан, де б і я вийшов проти узурпатора, хоча всі 5 років провів у "порохоботах". Ми провчили і привчили владу поважати волю українського народу в його більшості. В Україні демократія існує як реальність, а не як фікція подібно до більшості країн колишнього СРСР, що і є  найголовніше. Все інше - то інше. Всі світові держави проходили через свої проблеми та випробування і України не виняток. На тому і завершую: вічная пам'ять і вдячність Героям Майдану! Слава Україні! Героям слава!

Текст Заяви ВРУ до Революції Гідності

Заява Верховної Ради України 
у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану 
та подій Революції Гідності

Вкотре підтверджуючи відданість України ідеалам та принципам демократичної побудови держави, а так само рішучий і остаточний вибір України щодо європейського майбутнього, зафіксований в Конституції України,
підкреслюючи, що узурпація влади у 2010-2014 роках Віктором Януковичем призвела до підриву основ національної безпеки і оборони України, порушення прав і свобод людини,
нагадуючи про Постанову Верховної Ради України «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей», Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» і закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,
беручи до уваги Заяву Верховної Ради України до Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року,
усвідомлюючи потребу в наданні політичної оцінки подіям Революції Гідності та її наслідкам, зокрема у зв’язку з частково неможливим притягненням винуватих осіб до відповідальності,
Верховна Рада України заявляє:

1. Революція Гідності — один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи.
2. Розслідування злочинів, скоєних під час Революції Гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає.
3. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір — бути частиною Європи. Герої Небесної Сотні — українці та іноземці, віддали життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Пам’ять про їхній героїчний чин є частиною історії національного державотворення.
4. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Акти приниження людської гідності, які відбувалися шість років тому в самому серці України — на Майдані Незалежності у Києві, а так само в інших місцях столиці та різних міст, селищ та сіл по всій державі, не мають повторитися.
5. Узурпація влади однією з її гілок, партією чи окремим посадовцем є абсолютно недопустимим явищем, що спричиняє довготривалі тяжкі наслідки.
6. Трагічні події Революції Гідності, анексія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також триваюча збройна агресія Російської Федерації та окупація нею окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України.
7. Протиправна діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення «Беркут», міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції Гідності засуджується як така, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству.
8. Мирні зібрання є надзвичайно дієвим інструментом громадського контролю за інститутами публічної влади, а безпека учасників мирних зібрань усіх видів і форм, зокрема одночасних, контрзібрань та спонтанних зібрань, як і їхнє право висловлювати свою думку, мають бути захищені державою.
9. Держава або окремі посадові особи не можуть свавільно обмежувати свободу зібрань. Випадки, коли свободу зібрань може бути обмежено, передбачені Конституцією України і не можуть тлумачитись розширювально.
10. Європейські цінності, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні, — гідність, демократія, рівність та верховенство права, необхідні для нормального функціонування суспільства. Верховна Рада України послідовно стоїть і стоятиме на позиціях утвердження цих цінностей в усіх сферах суспільного життя.

На заміну
До реєстр. № 2739від 15.01.2020 р.

Верховна Рада України

Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики на своєму засіданні 15 лютого 2021 року (протокол № 53), керуючись положеннями частини п’ятої статті 44 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», переглянув своє рішення від 5 лютого 2020 року (протокол № 19) до проєкту Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр.№ 2739) з метою його уточнення. 
На думку Комітету, проєкт Постанови потребує техніко-юридичного доопрацювання.
Зокрема, у текст проєкту Постанови та додану до нього Заяву Комітет пропонуєвнести  наступні зміни:
1) У назві проєкту Постанови та Заяви слово "шостою" замінити на "сьомою".
2)  Третій абзац Преамбули Заяви викласти у наступній редакції: 
"враховуючи положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
3) Четвертий абзац Преамбули Заяви викласти у наступній редакції:
беручи до уваги Постанову Верховної Ради України від 20 лютого 2014 року
№ 740-VII"Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей", Постанову Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року
№ 337-VIII"Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" та Заяву Верховної Ради України від 25 лютого 2014 року№ 790-VIIдо Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року".
4) У пункті 3 Заяви вилучити словосполучення "українці та іноземці".
5) У пункті 4 Заяви замінити: слово "шість" на "сім", слово "державі" – на слово "країні".
6) Пункт 6 Заяви викласти у наступній редакції: 
"Трагічні події Революції Гідності, збройна агресія Російської Федерації, яка триває донині, тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України".
За результатами розгляду Комітет ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти проєкт Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр.№ 2739) за основу та в ціломуз урахуванням пропозицій Комітету. 

Доповідатиме зазначений проєкт Постанови на пленарному засіданні Верховної Ради України  народний депутат України – Голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики М.Р. Потураєв.

Голова Комітету Микита ПОТУРАЄВ

Народні депутати України 

Устінова О.Ю.
Рахманін С.І.
Піпа Н.Р. 
Васильченко Г.І.
Совсун І.Р.
Рудик К.О.
Цабаль В.В.
Юрчишин Я.Р.
Клименко Ю.Л.
Бобровська С.А.
Макаров О.А.
Вакарчук С.І.
Василенко Л.В.
Лозинський Р.М.
Умєров Р.Е.
Рущишин Я.І.
Осадчук А.П.
Герус А.М.
Тимошенко Ю.В.
Крулько І.І.
Корнієнко О.С.
Підласа Р.А.
Кравчук Є.М.
Юраш С.А.
Василів І.В.
Чернєв Є.В.
Геращенко І.В.
Сюмар В.П.
Іонова М.М.
Дубнов А.В.
Богуцька Є.П.
В’ятович В.М.

Постанова прийнята, а зміст недоступний

Ухвалення Верховною Радою постанови щодо Євромайдану та подій Революції Гідності – лакмусовий папірець європейської справедливості, - Олена Кондратюк

Прес-служба Апарату Верховної Ради України
Опубліковано 17 лютого 2021, о 16:14

 

Вшановуючи День Героїв Небесної Сотні, який відзначається щорічно наприкінці лютого, Верховна Рада України повинна прийняти Заяву щодо тих подій та заслухати звіт Генерального прокурора про стан розслідування злочинів проти учасників Євромайдану та Революції Гідності.

Про це під час Погоджувальної ради депутатських фракцій та груп заявила Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.

«Саме цього тижня 20 лютого ми будемо вшановувати пам'ять Героїв Небесної Сотні, сьому річницю Революції Гідності. На жаль, справедливе покарання за вбивства, за надмірне насильство зникло з порядку денного влади», - відзначила вона.

За словами віцеспікерки, враховуючи перші, але, очевидно, не останні рішення Європейського суду з прав людини у справах майданівців, які постраждали від свавілля режиму Януковича, «видається вкрай несправедливою відсутність належної оцінки тих подій Верховною Радою України».

Олена Кондратюк нагадала, що минулого року за участі лідерів монобільшості та демократичних опозиційних фракцій був напрацьований проект постанови «Про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності» (№ 2739), проте ця постанова так і не була розглянута.

«Переконана, що в цьому році Верховна Рада не може стояти осторонь і закривати очі на рішення ЄСПЛ. Тому я закликаю усіх колег об’єднатися, напрацювати і прийняти нову редакцію постанови про «Про заяву Верховної Ради» щодо подій Революції Гідності із врахуванням рішення Європейського суду з прав людини», - сказала Олена Кондратюк.

За її словами, народні депутати мають зробити все належне, щоб допомогти понад двом тисячам постраждалих, та родинам Героїв Небесної сотні дочекатися справедливості. На думку Заступниці Голови Верховної Ради, слід ухвалити й зміни до законодавства про заочне засудження.

«Європарламент у своїй нещодавній резолюції також закликав українську владу продовжити розслідування злочинів, вчинених на Євромайдані, і негайно забезпечити справедливість щодо жертв і їхніх родин. Тому вношу пропозицію запросити цього тижня до Верховної Ради Генерального прокурора України Ірину Венедіктову. Вона має прозвітуватися перед парламентом і суспільством про хід та поточні підсумки розслідування справ Майдану», - зауважила Олена Кондратюк.


Ухвалення Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (№2739) - це крапка в історичній справедливості.

Таке переконання під час обговорення цього документу висловила Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк. Вона також зазначила, що це прояв вдячності тим людям, які загинули за те, щоб народні депутати могли працювати та ухвалювати рішення на користь суспільства.

«Я була ініціатором цієї постанови на Погоджувальній раді і вдячна керівнику і всьому гуманітарному Комітету за те, що ця постанова винесена сьогодні в зал. Відверто кажучи, це лакмусовий папірець на те, чи ми й надалі за європейську справедливість, чи ми хочемо бовтатися в тому болоті, яке пропонують нам своїми виступами деякі депутати тут, в залі», – наголосила Олена Кондратюк.

Заступниця Голови Верховної Ради закликала колег підтримати Постанову №2739. За відповідну Заяву проголосували 295 народних депутатів.

17 лютого Верховна Рада України ухвалила Постанову про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з сьомою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр. №2739). 

«За» проголосували 295 народних депутатів України. 

Документ покликаний привернути увагу українського суспільства та міжнародної спільноти до Євромайдану й Революції Гідності та містить позицію Верховної Ради України щодо:

визначення Революції Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виявом національного прагнення до свободи;

недопустимості зволікання із розслідуванням «справ Майдану»;

важливості пам’яті про Героїв Небесної Сотні;

недопущення узурпації влади;

політичної оцінки режиму Віктора Януковича;

засудження протиправних дій окремих співробітників спецпідрозділу «Беркут», деяких міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших осіб під час Революції Гідності;

важливості мирних зібрань та неприпустимості сваволі;

європейських цінностей як фундаменту держави.

Демсокира рубить, а щепа не летить і ФОП скоро - оп!



Судячи з усього, Кабмін таки вирішив оголосити війну виплатам зарплат через ФОПи. Це випливає з погодження законопроєкту з довгою назвою «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо визначення поняття трудових відносин та ознак їх наявності» №5054 від 09.02.2021 Короткий зміст попередніх серій цього серіалу. У проєкті Трудового кодексу, який благополучно провалили приблизно рік тому, одним із ключових моментів було якраз визначення певним чином трудових відносин. Сім ознак, трьох із яких досить для визнання відносин трудовими. У тому проєкті був навіть, на мій подив, ряд прогресивних і розумних моментів. Але, мені здається, провалили його не через ті розумні моменти, як можна було б припустити. І тим паче, не через загальну сракорукість авторів, що виразилася в абсолютно сюрреалістичних формулюваннях. А перш за все, саме через визначення трудової діяльності та трудових правовідносин. Невелике пояснення. У нас зараз немає ніякого притомного правового визначення трудових відносин. Єдине визначення є в КЗпП (Кодекс законів про працю) 1971-го року видання. Ясно, що в ті роки ніякої необхідності законодавчо розділяти трудову та підприємницьку діяльність не було, тому що підприємницька описувалася виключно Кримінальним кодексом. І тому це лайно мамонта неможливо застосовувати для визначення, яка діяльність є трудовою, а яка господарською. Користуючись цим фактом, безліч підприємств дійсно, замість укладання трудових договорів із працівниками, оформлює їх як ФОП на 3-й групі спрощенки і виплачує їм зарплату у якості винагороди за господарсько-правовим контрактом. Тим самим, підприємство кратно знижує податкове навантаження на фонд оплати праці. В IT-індустрії та й в інших сферах за десятиліття ця схема роботи стала стандартом галузі. Позиція «Демократичної Сокири» щодо цього проєкту та й щодо будь-яких інших, схожих за духом та цілями, абсолютно однозначна. Ми категорично проти й зараз поясню чому… Так, такий спосіб виплати зарплат і оптимізації податків є напівзаконною оптимізацією податків. Так, трудові відносини за будь-якими притомними ознаками заради зниження податкового навантаження оформлюються як господарсько-правові. І загалом спрощена система оподаткування дуже сумнівна конструкція при роботі з покупцями-юрособами. АЛЕ ВСЕ ОДНО ЧІПАТИ ЦЮ СИСТЕМУ НЕ МОЖНА! Спрощена система оподаткування виникла не просто так. Вона виникла як можливість хоч якось ввести в правове поле людей і мікробізнес, не готових до бою в рукопашну з нашою системою адміністрування податків на загальній системі. І не готових платити гігантські для країни з перехідною економікою нарахування на зарплати. За два з гаком десятиліття існування спрощенки, вона стала стандартом не просто для окремих бізнесів, а й цілих галузей. До речі, у цілому ці галузі почуваються значно краще, ніж економіка загалом, не паразитують на залишках радянської спадщини, платять зарплати вище середніх і не псують довкілля. ІТ найбільш відома й показова така галузь, але не єдина. І ми повністю згодні з тезою, що в перспективі необхідно вирівнювати податкове навантаження для різних галузей, організаційно-правових форм і податкових режимів. Але починати з цього неприпустимо. Проілюструю відомим анекдотом про прийом у психолога: «— Давайте приберемо з вашого життя цю херню! — Не чіпайте, лікарю! Це несуча конструкція.» Для того, щоб можна було заводити хоча б мову про боротьбу зі спрощеною системою в будь-яких формах, спочатку необхідно виконати, як мінімум, три умови. Нічого нового в них немає. Про них багато говорять уже давно, а у нас вони розписані в економічному блоці програми. 1) Система адміністрування податків для загальної системи має бути значно спрощена, а податкова з карального за своїми методами органу, має перетворитися на сервісний орган при взаємодії з переважною більшістю платників. Поки цього не станеться, як мінімум малий і середній бізнес буде ухилятися усіма силами не так навіть від податків, скільки від взаємодії з податковою. Не хочу тут розписувати докладно весь перелік необхідних дій, він добре відомий усім фахівцям у фіскальній політиці. Скажу лише, що перший за багато років проєкт, який міг значимо зрушити в цьому напрямку ситуацію, був найжорстокішим чином зарубаний при корені, незважаючи на масову публічну кампанію по його адвокації. Я говорю про перехід від податку на прибуток до податку на виведений капітал. 2) Зниження податкового навантаження на ФОП. Критичним тут є не прибутковий податок. Його ставка помітно вище ставки для спрощенця третьої групи, але проблема не в ньому. Проблема в тому, що на сьогодні ЄСВ є по суті квазіподатком. І шлях вирішення проблеми в заміні ЄСВ на пенсійні відрахування, у яких насамперед буде зацікавлений сам працівник і які буде вважати повноцінною частиною своєї заробітної плати, що відкладається йому на старість. Зараз же працівник «не бачить» цих грошей і прямого зв’язку між сплаченим за нього ЄСВ і його майбутньою пенсією не існує. 3) Проведення повноцінної пенсійної реформи, яка включає в себе поділ на солідарний і накопичувальний компоненти. Солідарний компонент забезпечує мінімальну загальну пенсію по старості від держави, яка виплачується за рахунок бюджету. А накопичувальний компонент формується за рахунок пенсійних відрахувань працівниками зі своїх зарплат, ними керується й повністю йде на виплату їм пенсій. І, ні — викидень когнітивних процесів пана Шмигаля під це визначення пенсійної реформи не підходить відразу за кількома параметрами. Найближчим часом ми зробимо детальний розбір того проєкту й пояснимо чому. Тільки після повноцінного виконання усіх цих умов можна всерйоз заводити розмову про обмеження використання або часткове скасування спрощеної системи оподаткування! Поетапно. Передбачуваним для бізнесу та працівників способом. Все одно без особливого ентузіазму з боку платників (ніхто не любить податки), але з розумінням ними необхідності цього кроку. До виконання ж цих умов будь-які спроби згортання спрощенки є по суті шкідництвом в особливо великих розмірах. Спробою ціною розвитку економіки знайти одномоментне виконання завдання наповнення бюджету. І ще дуже важливий момент. Усе вищеописане справедливе для будь-якого часу, поки не будуть виконані ці умови. Але у нас зараз не «будь-який час». Якщо Кабмін цього не помітив, то у нас взагалі-то зараз пандемія, криза та карантинні обмеження. Бізнес не стільки розвивається, скільки з великими труднощами виживає. Деякий закрився, набагато більша кількість впритул підійшли до межі закриття. У всьому світі, і не тільки в успішних і розвинених країнах «золотого мільярда» уряди йдуть на безпрецедентні заходи підтримки бізнесу і фіскального стимулювання. У нас же ми бачимо проєкт, спрямований на посилення адміністрування податків. І якщо я такі дії в інший момент часу готовий назвати шкідництвом, то у сьогоднішній ситуації підібрати для них цензурних визначень я не зміг взагалі. Микита Соловйов, спікер Демократичної Сокири з питань фінансів та економіки Богдан Гордасевич Дякую: розумно і по-ділу. Єдине, щоб мати гроші в бюджеті, найперше потрібно обмежити всі зайві витрати з нього, бо скільки діряву бочку води не наливай, наповнити її не вдасться. Починати потрібно звідси в стилі пана Звягільського на посаді в.о.прем'єра України: "Денег нет" - і в Україні з'явилася стабільна грошова одинця гривня взамін емісійного купоно-карбованця.

Др. Іван Франко. Багно гнилеє. (Посьвята Росії)



Др. Іван Франко.

Багно гнилеє.

(Посьвята Росії)

Багно гнилеє на сходї Европи
Покрите цьвіллю, зеленю густою!
Розсаднице недумства і застою,
Росіє! Де лиш ти поставиш стопи —

Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвите бездушність, наче плїсень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру!

Як не сїчеш, не бєш, в Сибір не шлеш,
То мов опир із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.

Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі;
Свобідний дух або втїкати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі! 


Видатна Олена Кульчицька

Чим не догодила польським радикалам українська художниця Олена Кульчицька? Ретро
Галина Терещук | 07 лютого 2021 ЖиттяЛьвів
Share Button
Днями у Перемишлі (Польща) невідомі знищили на будинку пам’ятну таблицю, присвячену трьом жінкам – українській художниці Олені Кульчицькій, польській політичній діячці Вінценті Тарнавській і єврейській психоаналітикині Гелен Дойч. Вони у минулому проживали у цьому місті на площі Ринок.

Пам’ятну дошку встановили у рамках мистецького проєкту «Центр світів є тут» ще у вересні минулого року. Але її офіційно не відкрили через рішення Інституту національної пам’яті Польщі і невдоволення радикального польського середовища, бо Олена Кульчицька у 1951–1955 роках була депутаткою Верховної Ради УРСР, а відтак, буцімто пропагувала комуністичний режим.

Чи оспівувала радянську дійсність Олена Кульчицька? Чому 74-річну мисткиню комуністична влада дозволила обрати депутатом?

Вулиця Листопадового чину у Львові. Будинок поруч із парком і Святоюрським собором. Помешкання у ньому вибрала сестра Олени Кульчицької – Ольга.

У 1938 році 61-річна художниця звільнилась з державної педагогічної роботи у Перемишлі і на пенсію вирішила переїхати у Львів. Навесні 1939 року, пригадує у спогадах художниця, її мрія про переїзд здійснилась. Вона оселилась із мамою і сестрою в орендованій квартирі. Сюди перевезла з Перемишля свої роботи, меблі, виготовлені за її проєктами.

У Перемишлі Олена Кульчицька прожила майже 30 років. Приїхала у місто, де мешкала більшість українців, у 1908 році після закінчення Віденської художньо-промислової школи. У 1909 році відбулась перша її персональна виставка. У Перемишлі орендувала помешкання на площі Ринок, де й вивісили пам’ятну таблицю. У своїх спогадах художниця описує це комфортне житло.

«Олена Кульчицька була дуже різностороння художниця, викладачка рисунку і тоді перебралась у Перемишль. Тут буяло українське культурне і громадське життя. Це був цікавий її творчий період. Там її застала Перша світова війна. Вона допомагала полоненим, збирала гроші, відвідувала інтернованих. За рішенням польської адміністрації, її хотіли інтернувати у табір. Рідний брат мами працював у Перемишлі прокурором, змінив місце і вона поїхала на еміграцію у Відень. То був вимушений переїзд, і у Відні продовжувала працювати, створила велику серію графічних робіт.

Коли повернулась у Перемишль у 1918 році, то знову ж таки у 1919 році була інтернована польською владою в табір, де було багато українців. У 30-х роках Олена Кульчицька була дуже популярна. У 1933-му мала персональну виставку, монографія про неї вийшла у Львові. Коли у 1939 році переїхала з Перемишля, працювала в Науковому товаристві Шевченка», – розповідає Любов Кость, завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові.

У 1939 році померла мама Олени Кульчицької – Марія Стебельська, а через рік і сестра. Це була шляхетна родина. Батько Олени Кульчицької був адвокатом, а дідусь священником. Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 році у місті Бережани, що на Тернопільщині.

Радянська влада, яка окупувала Львів у вересні 1939 року, вирішила, що чотирикімнатне помешкання для однієї мисткині завелике. Від підселення чужих людей, як це практикували радянські органи, врятував український діяч Філарет Колесса, який керував етнографічним музеєм у Львові, де у відділі народного мистецтва працювала Олена Кульчицька.

«Філарет Колеса писав листи з проханням не ділити квартиру, що це велика художниця і має значну збірку творів», – зауважує Любов Кость.

У червня 1941 року на зміну радянській владі прийшла німецька. У цей період творчість Олени Кульчицької практично не досліджена. Відомо, що вона навчала молодь, працювала в музеї НТШ, досліджувала народне мистецтво. У 1943 році відбулась її виставка, яку організував Український центральний комітет.

«Не оспівувала радянську дійсність»

Наприкінці липня 1944 року вдруге повернулись «совєти». Багато українських митців, діячів, науковців покинули Львів, знаючи обличчя радянської влади, втікали від репресій і переслідувань. Олена Кульчицька залишилась.

«Олена Кульчицька не була співцем радянської дійсності. Не симпатизувала комуністичній ідеології, не була в КПРС. Її стилістика, бачення – інші, вона йшла своєю дорогою і орієнтувалася на здобутки західно-європейського мистецтва. Про життя художника свідчать його твори, вона не малювала вождів і не оспівувала радянську владу. Це була потужна індивідуальність, яка мала свій глибокий погляд на світ, відчувала свободу і жила у час, коли мистецтво було вільним, мало свободу самовираження, а не так, як у радянський час.

У листах до своїх товаришок вона писала, що післявоєнний час для неї – це велика трагедія, бо нищать чільних представників української культури. Вона знала, що її можуть вислати у Сибір. Свої твори навіть передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького (помер 1 листопада 1944 року – ред.) сховати її роботи на патріотичну тематику, церкви, які замальовувала, передала у Національний музей твори з циклу «Страсті Христові». Думала, що зазнає переслідувань і старалась зберегти твори», – каже Любов Кость.

Художницю радянська влада не арештувала і не заслала в Сибір, а радше не наважилась. Можливо, тому що вона була відома, старшого віку, не перебувала у жодній партії, займалась лише мистецтвом і не становила для радянської влади якоїсь загрози. Хоча сталінський режим не зважав ані на вік, ані на популярність людини, коли хотів знищити фізично.

Олена Кульчицька у 1947 році намалювала графіку «Поранена левиця». Символічно у цей образ вклала образ України. Мисткиня відстояла від нищення радянським режимом училище імені Труша, писала листи з проханням звільнити з ув’язнення діячку ОУН, мистецтвознавця Віру Свєнціцьку. Це були мінімальні її спроби бодай якось протистояти тоталітарному режиму.

Дали депутатство і звинуватили

У 1951 році Олену Кульчицьку – безпартійну представницю української інтелігенції – обрали, тобто комуністи дозволили, депутатом Верховної ради УРСР. Тоді їй було 74 роки. Вона дала згоду балотуватися на прохання львівської творчої інтелігенції. Водночас, у час, коли вона засідала у Верховній Раді, коли їй присвоїли звання Народної художниці, у 1952 році її позбавили професорської практики. На захист викладачки виступили студенти. Художницю звинуватили у націоналістичних проявах у мистецтві.

«Олена Кульчицька була настільки відомою особою в мистецьких колах, що це могло спровокувати «негарне лице» радянської влади, яка позиціонувала себе в Галичині владою, яка буцімто «йде назустріч» інтелігенції. Її депутатство це був політичний крок радянської влади. Олена Кульчицька була вже у поважному віці, не брала участь у політичних дійствах, була нейтральна у цьому плані. Вона підтримувала дуже серйозні зв’язки з українською діаспорою. В одному з листувань говорить про те, що погано почувалась, що її задіяли у цей процес депутатства», – каже мистецтвознавець Ірина Гах.

90-річну Олену Кульчицьку удостоїли Шевченківської премії. Але вона не отримала нагороду, бо 8 березня 1967 року відійшла у вічний світ.

Понад 6 тисяч робіт залишалось зі спадщини української художниці Олени Кульчицької. Вона заповіла свої роботи українському народові. У ранній період творчості художниця захоплювалася сецесією.

Коли навчалась у Відні, то вступила до «Спеціального ательє для художньої емалі». Тут протягом 1905–1907 років вивчала техніку мистецької емалі і її декорована емаллю скринька, як випускна робота, отримала премію Торгово-промислової палати і така відзнака стала можливістю для неї відвідати музеї і галереї Парижа, Мюнхена, Лондона, малювати на узбережжі Ла-Маншу.

Олена Кульчицька експериментувала з різними техніками у мистецтві. Її талант і майстерність вражають, чи живопис, чи рисунок, чи графіка, чи оформлення книг, дизайн кераміки, чи портрети жінок і чоловіків у народному вбранні, які намалювала просто феєрично, показавши багатство і різноманіття не лише регіонів, а навіть окремих сіл.

Інститут національної пам’яті Польщі (ІНП), на прохання мера Перемишля, оцінив напис на пам’ятній таблиці і зауваження виникли лише до імені Олени Кульчицької. Мешканці будинку і відділ архітектури Підкарпатського воєводства дозволили встановити дошку. ІНП звернувся з запитом у музей Олени Кульчицької у Львові і працівники надіслали всі архівні документи, які підтверджують, що мисткиня не належала до жодної партії, в тому числі і комуністичної.

Втім ІНП вважає, що прізвище Олени Кульчицької на табличці є «елементом пропагування комунізму в публічному просторі». Бо Олена Кульчицька була «активною комуністичною діячкою в СРСР, тобто депутатом Верховної Ради УРСР у 1951–1956 роках». Табличку не відкрили офіційно і днями ще й розбили.

Польський інститут, на думку Об’єднання українців Перемишля, проігнорував той факт, що Олена Кульчицька була депутаткою від інтелігенції, що ніколи не належала до комуністичній партії, що допомагала репресованим діячам української культури