Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Наче про наши часы

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям.
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше.
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина ,
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Шістьдесят перша Заставка

"Радость небес намного превысит земные тяготы."

Любителям гостросюжетних новин є http://focus.ua/incident/184453

До нашої критики, сьогодні я запросив іншого гістя бо його свідчення мені здається дуже обєктивними для мене і надзвичайно важливими на порталі i.ua. Тут я зроблю багато важливих відміток і давайте просто ще раз замислимось, що і як виглядає успіх:

Найдивовижніше свідоцтво втручання Бога в моє життя - це те, що я, виходець з бідної сім’ї, став музикантом, а музика - стала для мене сенсом життя. Усе моє життя - це життя під крилом Бога. Він багато разів спасав та вів мене у найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Після закінчення музичного училища я думав, що все життя буду навчати дітей у музичній школі у маленькому місті, але Господь вирішив, щоб я вступив в інститут культури в Києві. Після його закінчення я одружився та залишився жити в Києві. У моєму житті було багато спокус: адже крім викладання музики грав у ресторанах, на весіллях. А там - стільки забажаєш! І випивка безкоштовно, сумнівні знайомства, сумнівні «друзі» - і всі тебе наперебій вихваляють, пропонують усе, що душа забажає! Але Господь завжди виводив мене з цих ситуацій. Я не спився, як майже всі мої знайомі музиканти, багато з яких, до речі, потім кинули пити, перепробував усі ліки, тільки після того, як прийшли до Бога, і тільки Він позбавив їх цієї згубної пристрасті. Тепер у них нормальне життя і вони теж служать Господу своїм талантом. Зараз, коли я живу з Богом у серці, я розумію, що це Господь веде мене Своєю твердою рукою по життю. Аллилуйя! Я вірю в те, що Господь є мій Спаситель та Заступник, і постараюся жити так, щоб не засмучувати Його своїми проступками та слабкостями.

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/vapavlovskiy/miracles/index.htm

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/vapavlovskiy/index.htm

Трохи гарних новин

  • 17.05.11, 01:20
Відійшовши від сьогоденної політичної і соціальної нестабільності хотілося-б звернути увагу на речі більш цікаві і продуктивні - а саме на кінематограф.

16 травня в Канах відбулася презентація нового українського фільма "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Ця картина розказує про долю українця, який будучі героєм СРСР був кинутий в радянські концтабори, але втік звідти і став вождем племені індіанців в Канаді. Це кіно засноване на реальних подіях, а головне нарешті має пристойний бюджет - 2 млн доларів. Прем'єра в кінотеатрах відбудеться 21 травня.

Більш докладна інформація на офіційній сторінці Фейсбуку - http://www.facebook.com/pages/%D0%A2%D0%9E%D0%99%D0%A5%D0%A2%D0%9E%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D0%99%D0%A8%D0%9E%D0%92%D0%9A%D0%A0%D0%86%D0%97%D0%AC%D0%92%D0%9E%D0%93%D0%9E%D0%9D%D0%AC-FIRECROSSER/168063979914173

Шістьдесята Заставка

"Если хотите с кем-то себя сравнить, сравните с Христом."

Усі матеріали в моєму блозі, я бачу вперше протягом цієї години чи доби.

Це миттєвий аналітичний блог але НЕ пропоганда. Це в буквальному смислі пошуки і відкриття й обмін досвідом(через комментарі читачів).

Любителям гостросюжетних новин дещо є http://focus.ua/tech/183660?_rand=76988308

Я також шукаю щасливих людей в рубриці "Усі щасливі, однакові"

Коли мені було 19 років я тяжко захворів і стан мого здоров'я погіршувався з кожним днем. Я дуже схуд і не знав, що мені робити далі, але мені так хотілось жити! Я молився Богу, Якого я ще не знав, і просив Його допомогти мені. Пройшло 6 місяців. Однієї ночи пережив зустріч з Богом. Зі мною трапилось те що, в медицині називають клінічна смерть. Перед собою я побачив стовп з хмар, у якому буле життя і сила; я плакав і молив о милості і допомоги, але що Бог відповість мені, я ще не знав. Тоді я почув Його голос: "Ігор! Синку! Заспокойся, все буде гаразд. Я приму тебе! Ти тільки май віру у Мене до кінця і слідуй за Мною до кінця". Я був щасливим. Я зрозумів, що Бог любить мене, що Він чує наші молитви і знає про наші проблеми. Після цього я повернувся у своє тіло новим творінням.

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/ivsegeda/miracles/index.htm

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/ivsegeda/index.htm

. Відтак ми більш уявляємо, що таке щастя. Спостерігаючи портал i.ua, складається враження ніби тут одні нещасні і бездомники(звернемо увагу як я часто підкреслюю сімейність чи багатодітність, що для більшості цього порталу, просто дико уявляється. Згадаємо лише статистику в Україні де говориться, що більша половина населення розлучена чи має до шлюбні стосунки. І в такий спосіб виходить, що як ти вийшов на вулицю то маєш жити як усі бо інакше не існує?

Однак на сайті "Особистість" мене почали блокувати як пропогандиста, а не дослідника і я пропоную зацінити міркуванням над такими питаннями:


33%, 1 голос

33%, 1 голос

33%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Події «Дня Гніву» або як нас пресували мєнти

  • 16.05.11, 10:51
Я думаю вже написано достатньо, щоб всі зрозуміли, що саме вчора відбувалось під ВР. Ранок почався о 10:00 виступами різних депутатів. Здавалось акція пройде так само, як і попередні. Покричимо, що мусимо щось робити, пару разів вигукнемо «Слава!» та і на тому розійдемось. Та все відбулось не по сценарію. Десь через дві години після балачок в мегафон, все таки наважились поставити намети біля наметів московських попів, які там вже живуть пару років.Так от як тільки почали розгортати ці намети налетіла купа беркутів, ментів і ще якось добра мусорського. Якщо чесно, я вже навіть і не бачила хто був і кого пресував, оскільки сама опинилась у вирії подій. Якась жінка злякалась, що беркути беруть нас в кільце і почала сильно кричати. Вона намагалась вирватись з їх оточення, але не мала сили. Я намагалась її заспокоїти, але вона вперто лізла через беркутню, тому вони почали її, ніби ненавмисно, пинати ногами, правда за руки не хапали, бо тримали кільце. Так у цьому кільці були жінка, яка сильно кричала і я з камерою. До речі, ролики мають суперовий вигляд, морди беркутні видно чудово і саме те, як вони нас стиснювали, щоб викинути з парку. На жаль, більше засняти не змогла, бо беркут таке собі здорове теля, став мені на ногу. Я намагалась вирватись, але не могла, бо він у берцах, а я в тапочках літніх:). Пришлось добре лупити його в живіт і спину, щоб він нарешті зліз з моєї ноги. Чудом мене врятували хлопці з «Тризуб ім.С.Бандера». Я опинилась поза парком, а тут ще цікавіше почалось.  Хлопців, які ставили намет, затримали. Подзвонила Миколі Коханівському, який вже сидів у автозаку і запитала призвіща та імена затриманих. Через пару хвилин представники ЗМІ знали імена хлопців, яких було затримано. Поки хлопці сиділи в автозаку, ми намагались прорвати кордон беркутів і ментів.  А ще всіх дістав священник московський, який ходив і поливав всіх водою. Бачила тільки як його в спину пхнули так, що він летів назад у свій намет. Більше я його не бачила. Далі події відбувались таким чином, оскільки нас викинули за межі парку, чоловіки та жінки вчепились руками за перила і не відпускаючи рук, співали гімн України. Беркутня намагалась разом з ментами відчепити народ, але це не вдалось. Вже через пару хвилин ми були біля автозаку і через дві години врешті хлопців випустили. Сподобались слова хлопців, які вийшли з автозаку із зверненням до Могільова «Якщо ви думаєте, що нас залякали, то не сподівайтесь. Події травневі це початок вашого краху. Ми не ховаємо обличчя і не будемо їх ховати. Ми і не таких перемагали. Слава Україні!». День закінчився для нас десь о20:00. Оленка Білозерська краще все описала, бо я їй телефонувала кожні 5 хвилин, розповідаючи про все, що відбувалось там.  

Пі.Сі. Було дуже багато людей, які навіть і не знали про День Гніву, але побачивши неправомірні дії ментів та беркутні, збігались, щоб допомогти нам. Народ єдиний і ми всі разом! Слава Україні!

Джерело: Блог Юлії Смірнової

Пятдесят девята Заставка

"Нужную нам силу мы находим в том, Кого Отец послал дать нам всю полноту жизни."

Для самих розумних читачів і кому жити не нудно... трохи новин з Фокус http://focus.ua/health/184230

Для рубрики "Усі щасливі, однакові": наступні гості з України в основному хлопці, а це бувші пяниці, наркомани і обовязково з тюрми. Їхні історії типові. Вони розповідають як через віру в Ісуса Христа, звільнились із рабства, гріха і знайшли силу жити по новому...

Особисто я памятаю як в юнності нам часто говорили про рабство і гріх... і пройшовши Біблію я в якусь мить був готовий впасти перед небом з великою вдячністю за кращі часи проведені з біблією. Що це було? Можливо відчуття перемог і свободи. Це момент здобуття дару і я сьогодні відчуваю як діє цей дар свободи у моєму житті, хоча часом обтяжують проблеми конфлікту, що переслідують кожну людину в її долі. Це було моє свідчення особисто... воно вказує на скільки воскресіння істине, що до мене.

Сьогодні я обрав одну більш менш яскраву історію, ну... принаймні у нього блискучий Саксофон на якому він навчився грати за 1,5 місяці. Цікаво і що ж він вміє зіграти? Ще не пробував завантажити його доступну композицію.

У перший раз я почув про Бога у 1994 році, тоді я нічого не зрозумів, я подумав, що це якесь чергове Біле братство чи секта. В той час я почав просуватися у музикальному напрямку. Я писав багато музики. Виступав на обласних та республіканських фестивалях. Заробляв на життя тим, що грав у ресторанах та на різноманітних святах. Але задоволення від цього не отримував. Постійно перебував у депресії, і з цієї причини почав вживати алкоголь та наркотики. У 1999 р. я кинув грати у ресторанах, в надії змінити своє життя, поїхав у Дніпропетровськ. У Дніпропетровську я почав виступати в нічних клубах. Знайшовся і спонсор, який хотів вкласти свій капітал у мою творчість. Чим довше це тривало, тим більше я розумів, що потрапляю в рабство. Я повністю розчарувався у шоу-бізнесі. Продовжуючи виступати в нічних клубах, я не припиняв пити. Одного разу ввечері, направляючись до нічного клубу, я зустрів свого старого знайомого. Звали його Леон. В той період у мене були проблеми з житлом. Мій знайомий запропонував поїхати до нього додому. Там я дізнався, що він - пастор християнської церкви. Я подумав, що знову потрапив у секту та незабаром пішов. 26 жовтня 1999 р. я виступив на презентації супермаркета, після чого напився та загубив усі документи. Мені довелося подзвонити Леону, щоб він приїхав та забрав мене з вокзалу. Я поїхав з Дніпропетровська та повернувся додому. А 2 грудня 1999р. приїхав знову, на річницю філіалу церкви "Двері в Небо", пастором якої був Леон. В той день я так і не зміг покаятися. Але наступного дня я вирішив, що гірше однаково вже не буде, і що це є моїм шансом по-справжньому змінити свої життя. 3 грудня 1999 р. я вийшов на молитву покаяння та прийняв Ісуса Христа як свого Господа та Спасителя. З тих пір і до сьогоднішнього дня я служу Господу та Господь являє Свої чудеса у кожному дні мого життя. Таким чином, Бог дав мені дружину! І за короткий строк, - усього за 1,5 місяці - я навчився грати на саксофоні.

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/kasakhatsky/miracles/index.htm

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/kasakhatsky/index.htm

Спільна справа та Беркут показали, як не треба робити революцію

Сьогодні, 14.05.2011р. об 11-00 біля Верховної Ради організація «Спільна справа» імені Олександра Данилюка почала безстрокову (принаймні так було оголошено) акцію протесту з амбіційними вимогами – про зміну всієї влади в Україні. І на додачу – ще з кількома дуже корисними вимогами.

Нажаль, замість заявленої кількості у близько 135000 душ народу, на таку добру справу прийшло лише кілька сотень  людей. 300-400 приблизно. Можливо, 500, якщо пошукати по кущах. У тому числі – представники цілої купи інших організацій.

Мабуть, це спричинило серйозне розчарування міліції, котра даремно зібралася тут у неадекватно величезній кількості, розраховуючи на значно більшу чисельність учасників протесту. Бо ж у заявці на проведення акції організатори обіцяли зібрати 135000 людей (важко пояснити, чому не мільйон), і навіть з урахуванням звичайного перебільшення їх мало бути аж ніяк не 300! Авжеж, для Сашка Данилюка й це був поважний здобуток. Особливо враховуючи той факт, що Патронеса, подейкують, уже відмовилася фінансувати його героїчні спроби. Проте, міліція вочевидь була надто розчарована. Бо коли організатори дали своїм прихильникам команду розгорнути намети, повелася нечемно. Відбулася коротка сутичка, в результаті якої учасники акції зрозуміли, що 300 революціонерів - таки й правда,  не можуть поставити намета у присутності  1,5 тисячі  неприхильних міліціонерів, і взагалі не викликають у міліції аж такої поваги, щоб у неї з’явилася думка не виконувати накази свого командування, з рук якого кожен міліціонер отримує народні грошенята, а також зірочки та лички на погони, або ж догани та всілякі прочухани.

Отже, перший здобуток акції – чималий. Це справжній живий досвід, котрий не могли замінити жодні поради досвідчених активістів.

Що ж, уперед, до нових перемог!

Та з урахуванням того, що подібні фальшстарти навряд чи підуть на користь революції.

Митрополиту-регіоналу подарували новий "Мерседес"

  • 14.05.11, 14:25

Намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський УПЦ МП Павло (Петро Лебідь) відзначив своє 50-річчя в трьох банкетних залах одного з кращих готелів Києва "Русь".

Як повідомляє "Портал-Credo.Ru", захід проходив 1 травня в закритому режимі.

Митрополиту подарували новий "Мерседес" представницького класу з іменними номерами "АП" ("архієпископ Павло"). Портал відзначає, що вартість цієї моделі значно перевищує 100 тисяч доларів.

Музичний супровід банкету забезпечували зірки української естради Таїсія Повалій та Стас Михайлов, який виступає у стилі "шансон".  Як зізнався Михайлов, він виконував для митрополита Павла частівки. Повалій розповіла журналістам, що хотіла виконати пісню "Два кольори", проте, побачивши поряд з митрополитом Павлом його маму, вирішила заспівати пісню "Поговори зі мною, мама".

За календарем день народження митрополита Павла 19 квітня, проте на цей день припав Великий вівторок, тому урочистості перенесли на початок травня.

Петро Лебідь є депутатом Київради від Партії регіонів.

Раніше Лебідь назвав журналіста "Української правди" Сергія Лещенка душевнохворим за те, що він розмістив у своєму блозі фотографії "Мерседеса" глави УПЦ МП Володимира.

http://www.pravda.com.ua/news/2011/05/14/6196790/

Пятдесят восьма Заставка

"Спасение - результат того, что сделал для нас Христос, наша награда - результат того, что сделаем для Него мы."

Я би тут трохи поправив, а саме: наслідком того, що ми можемо тепер зробити є спасіння. Наступне здійснене життя гісті, що я сьогодні привів до мого блогу є тому доказом. Вона говорить: до спасіння вона мріяла писати пісні, але...

У 1990 році я вступила до Бердянського педагогічного інституту і познайомилася з музичним колективом, разом з яким до 1992 року підпрацьовувала, співаючи на весіллях і у ресторанах. Тоді я захоплювалася спіритизмом і спілкувалася зі злими духами. Вони з'являлися до мене навіть вночі і здавалися такими живими і реальними, що я боялася спати, але не спати теж не могла. Моє життя наповнилося страхом. Одного разу вночі я плакала, сидячи на підвіконні і дивилася на зірки. Я казала: "Бог, якщо Ти є, спаси мене". Через декілька днів, стоячи у церкві Живого Бога, я присвятила своє життя Ісусу. Більш ніколи страх не захоплював мене і не один жалюгідний біс не наблизився до мене, бо свята кров Ісуса омила і освятила мене. Я стала донькою Всемогутнього Бога. Це було у 1992 році. У 1996 році я закінчила Бердянський педагогічний інститут. У 1997 році випустила альбом під назвою "Я знаю, куди йти". Зараз я несу євангелізаційне служіння і виховую двох чудових синів - Даніїла (1994 р.н.) і Іллю (1996 р.н.). Мрію виконати призначення, яке Бог дав мені. Я люблю Ісуса! Я щаслива!

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/masesyunina/index.htm

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/masesyunina/miracles/index.htm