Можно закрыть скелеты в шкафу на ключ и выбросить его в глубокое море... А можно носить на шее,периодически доставать,отпирать шкафчик и предаваться воспоминаниям...

.... они гуляли до поздна с друзьями. Все было как всегда, веселье, пиво, хорошее настроение, игра в карты, теплая компания.
Эта пара излучала небывалую страсть, душевный свет и любовь. 
Они подходили буквально всем, дополняя друг друга своими "изюминками". Каждый кто смотрел им в глаза, видел в них какой-то особенный огонек, который наполнял других теплотой и чувствами. Они были одновременно со всеми и одни, им нужны были все и никто...
И вот, снова переглядываясь сидя за столом, она потянулась поцеловать любимого и шепнула ему, что сегодня ее родители ночуют у друзей и она хочет чтоб он ночевал у нее. Естественно отказаться просто не хотелось...
Допив пиво все дружно попрощались и молодая пара удалилась в ждущую их пустую квартиру...
И буквально в один момент они оказались наедине, по одну сторону был мир который им абсолютно безразличен, по другою сторону кровать, в сторону которой они уже направлялись.
Он нес ее на руках не отрывая взгляда от глаз. Он не мог в них не смотреть, они притягивали друг друга как магнит, а когда сходились их взоры они просто в них  тонули... 
И вот он положил ее на кровать, лег сверху и начал страстно ее целовать. В такие мгновения он чувствовал полную невесомость, абсолютную безмятежность и незначимость всего того, что их окружало. Только он и она, и ничего больше. Мягкий бархат ее губ просто сводил с ума, заставлял забывать обо всем. Ее кожа.. Словно шелк, блестящая, мягкая, манящая. Чувствовать ее, гладить - это было просто божественно.
... Она расстегивала его рубашку, пуговица за пуговицей. Неспеша.. Ведь им не было куда спешить, были только они и время, которое остановилось под силой их страсти и любви. 
На ней был красный топик, он начал его снимать. Когда оставалось только снять его с головы он остановился и приблизился своими губами к ее губам. Но нет, он не целовал, всего лишь дал почувствовать его дыхание, дать понять что он рядом и так будет всегда, даже если она его не видит. Потом все таки подарив этот поцелуй, снял этот топик и кинул подальше. 
Спустя некоторое время они уже были раздеты и предались любовным утехам.
В комнате было почти темно, только очень тусклый свет ночника давал возможность разглядеть очертания комнаты.
В тот вечер они страстно любили друг друга как никогда. Именно о таких ночах великие поэты слагали свои любовные стихи.
Она была на нем... Ее длинные, прямые волосы были просто шикарны. А их запах очаровывал. Все тот же тусклый свет ночника подсвечивал линии ее лица и фигуры. Ее лицо... Ах да.. Прекраснее лица он не встречал на этой земле... Далее шея... Грудь... Плоский животик.. Это просто сводило сума и не давало покоя, он был в ней, дарил ей свое тепло и ласку, а она отвечала взаимностью. Их любовный танец был просто неподражаем. Они чувствовали друг друга так, как чувствуют себя танцевальные пары с большим стажем.
Даже оргазм был у них одновременно. В такие моменты они чувствовали себя единым целым как никогда, задыхаясь от любви, объятий, усталости...
- "Я люблю тебя", сказал он ей укрывая одеялом и прижимая ближе к себе. Она улыбнулась, так прекрасно улыбнулась.. Ее глаза слезились от счастья, радости, от всех эмоций, которые переполняли ее в тот момент. Она попыталась ответить, но словно как ком в горле не давал этого сделать. Он обнял ее еще крепче и сказал что он и так все знает...
Утро... Солнце светило в окно и радовало своим летним теплом. Он неспешно встал чтоб не разбудить ее.
Пошел на кухню, выпил воды и решил сделать милой чай. Закипятил чайник, насыпал в чашку сахара и чая в пропорциях, которых она любит и пошел в комнату.
- "Милая, просыпайся" - шепнул он ей на ушко.
- "Любимая, я делал тебе чай, вставай"
- "Хм... Солнце, просыпайся..."
Но она не реагировала.
Он поставил чай на тумбочку и взял ее за руку...
Тут перед ним пронеслись все два с половиной года их знакомства. Он вспомнил вдруг все: как познакомился с ней, как впервые повел ее на свидание, как они лежали на берегу речки и смотрели на звезды, их первый поцелуй, как она к нему приходила в больницу после того как его сбила машина, их первый секс, ее запах, ее улыбку ... и тот день когда она сказала, что у нее сердечная недостаточность... 
Он щупал пульс. Его небыло... 
Он не отпускал ее руку держа за запястье, как будто надеялся, что сможет вновь почувствовать удары...
Он привстал чтоб почувствовать ее дыхание, но было видно что она не дышит..
А на лице была ее прекрасная улыбка...

Насколько важно в отношениях внимание?  Для меня очень важно. Почему? Потому, что каждая мелочь показывает и объясняет силу и глубину чувства. Или их отсутствие. Казалось бы, такая мелочь, как "доброе утро" от любимых, может поднять настроение и дать заряд энергии на целый день.

Ощущения.....Насколько они бывают разными. От полной пустоты до наполненности. Такой, что кажется нечем дышать. 
Контрасты. 
Это главное. Без них не понять насколько сильно, глубоко и разно мы ощущаем. И вот еще вопрос- С КЕМ? Не ГДЕ? И КАК? А именно с кем. Кто дает нам это ощущение полного счастья или пустоты? Одна и та же ситуация дает человеку понять такую разницу в ощущениях, что осмыслив ее, он понимает разницу "ЖИВУ" или наоборот "СУЩЕСТВУЮ". 
Море. Солнце. Двое. Им никто не нужен. Они наполнены. Каждый день, как в первый раз. 
-Хочешь покататься на яхте? - спросил Он. 
-Конечно,- ответила ОНА, даже не подозревая, какой сюрприз ее ждет. 
Яхта стояла у причала. Их там стояло много. 
-А какая наша?- спросила ОНА. 
-С алыми парусами,- улыбнулся ОН. 
Почему так, подумала ОНА, раньше я о многом мечтала, но мечты так и оставались мечтами. А сейчас все получается само собой. Как будто кто-то третий, невидимый, стоит за плечами и, охраняя, помогает. Он есть. Они знают. 
-Погода, как по заказу,-сказал Капитан,-давно такого не было. 
Они переглянулись, улыбаясь. У них все так в последнее время: "как по заказу". 
Они уже перестали удивляться. Почти.... 
Чудеса продолжались. Море, как будто, радовалось этим двоим. Ветер натягивал паруса. Солнце грело. Яхта летела.Они сидели на носу обнявшись и впитывали в себя это ощущение полного счастья. Оно было безмерным и безусловным. Но самое главное-одно на двоих.. 
Капитан. Уверенный, знающий,интересно рассказывающий о море и судах. 
-Странно,-подумала ОНА,-а глаза грустные. 
-Везет Вам,сказала ОНА, -каждый день под алыми парусами) 
-Везет, ответил Капитан,но радости в его голосе не было...совсем. 
Только потом, в следующий раз,они поняли причину.... " Жена алкоголичка, вот и бегу в море". 
Но от себя не убежишь. И только контрасты дают нам понять всю глубину одиночества....Или счастья. Кому как дается. Они были счастливы вместе, а он нет. И дело совсем не в алых парусах....

Девишник…… 

В Сердце каждого ребенка пылает огонек. Этот огонек является
ощущением радости, он наполняет собой руки, ноги, тело ребенка,
заставляя его бегать, прыгать - отдаваться жизни и наслаждаться ею.

Пока огонь Сердца является главным в нашем теле, мир вокруг - яркий и радостный.

читати українською                    читать по русски

Переклав Бесіду1 на російську мову.

Вы задумывались, почему близкие люди, обнимаясь, прижимаются друг к другу?-  потому, что именно так они обмениваются энергией близости, которая живёт в Сердце.

                    читати українською                    читать по русски

Сріблясте, блискуче і сліпуче, грайливе і живе, немов неспокійна ртуть - море... У гарячих променях сонця, що хилиться до заходу... Плюскоче і збурюється легенькими хвильками на сонячній доріжці... А ближче до берега - підіймає легким прибоєм хвилі і крадеться мільйонами білих рухливих пальчиків по мокрому піску... Лащиться. Перебирає дрібні камінці і мушлі, проситься і припадає до ніг... І, у німому очікуванні, з легким шелестом відринає назад, клубочиться вирвами, і знову у вічній надії біжить назустріч... А на обрії, на сході - стоять-пливуть велетенськими стовпами рожеві кораблі хмар, торкаючись височенними мачтами безмежжя, ватерлінією занурившись у горизонт...
Хочеться із ним говорити. З морем. І здається на якусь мить, що воно мене - розуміє. Чує мої думки, читає відчуття - і глибоко входить у саме нутро душі... Величне! Грізне. Ніжне і ласкаве... Безмежний розлив солоно-гіркуватої води, занурившись у яку, відчуваєш, як тисячі дрібних сріблястих голочок упиваються у тіло, перебігають по ньому, поколюють іскорками життя і сліпучої холодної сили. І  я - щоразу - дивуюся і щасливію від цього!

  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Бесіда 4

ЧИМ Є НАШ СВІТ?

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ СВІТОБАЧЕННЯ

Заглянувши у минуле, можна побачити, як створювалася сучасна форма матеріалістичного світобачення. Станіслав Грофф у книзі „За межами мозку” та Фритьоф Капрі "Дао фізики" пов”язують цей процес з науковими відкриттями у природничах науках дев’ятнадцятого сторіччя. Найбільший вплив на громадську свідомість набула тоді фізика Ньютона.
Саме вона своїми постулатами про непорушність матерії створила та кристалізувала картину матеріального світу, як завершеної реальності. З дев’ятнадцятого сторіччя уявлення про світ міцно увійшли в соціальну свідомість, обумовили напрямок розвитку сучасної науки та хід
цивілізації.

Саме на основі фізики Ньютона дітям у школі пояснюють, що вони живуть у матеріальному Всесвіті.
Виглядає він, як великий годинниковий механізм - планети обертаються на своїх орбітах, все діє на основі фізичних законів. Дітям легко уявити такий простий механічний Всесвіт, і вони погоджуються з своїми вчителями. Пояснення матеріалізму супроводжується подібними доказами: - бачиш перед собою стіл? - він існує, якщо не віриш, можеш доторкнутися до нього.

Реальність це те, що ми здатні побачити, відчути, до чого можна доторкнутися, -

пізніше це визначення трохи розширюють – реальністю вважається ще те, що можна зафіксувати фізичними приладами.

Так з дитинства, самі того не розуміючи, ми стаємо матеріалістами.
Тепер ми впевнені, що світ складається з мертвої матерії. Відчуття мертвості світу, пронизує нас страхом.
Ми боїмося пропасти у цьому великому, мертвому світі, тому нашою найголовнішою турботою стає прагнення до виживання.
Щоб вижити, ми маємо багато і важко працювати, накопичувати ресурси (запаси „на чорний день”), перемагати супротив навколишнього світу, конкурувати з людьми.
Життя перетворилося на нескінченну боротьбу за виживання.
Але, чи дійсно наш світ є мертвий?

РЕЛІГІЙНЕ СВІТОБАЧЕННЯ.

Наряду з матеріалістичним, існує релігійне світобачення.. Воно є напівматеріалістичним.
Його суть складається у тому, що в матеріалістичну картину світу вмонтована ідея Бога..

Тепер на тлі мертвого світу існує жива субстанція, що вносить в життя людини значні корективи (слід нагадати, що ми аналізуємо не інтелектуальний рівень людини, мова йде про глибинний рівень нашої свідомості (рівень світоглядних стрижнів) , на якому ідея перетворюється в акт сприйняття, переживання, життєвий досвід ).
Тепер людина відчуває наявність Бога, має з ним зв’язок, переживає Його присутність, як частину свого життя.
Виникає питання – Бог це ілюзія чи реальність? Для віруючої людини Він – АБСОЛЮТНО ОБ’ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ!

Мова йде не про те, що людина створила собі ілюзію, вірить у неї та відчуває її. Йдеться про

істинну природу нашого світу, який має здатність відкриватися людині поступово
- настільки, наскільки вона (людина) готова його сприйняти..

По суті, релігійна свідомість на порядок вища, ніж матеріалістична, вона більш відповідає природі світу та людини.

МІСТИЧНЕ СВІТОБАЧЕННЯ.

Як матеріалістичне, так і релігійне світобачення є складовими сучасної культури та обслуговуються нею.
Йдеться про те, що кожній людині в рамках культури „вмонтовують” в глибинний рівень свідомості матеріалістичну, або релігійну ідею. Ця ідея виконує налаштування сприйняття відповідної реальності.

Містичне світобачення є ще ближчим до істинної природи світу. Воно є не матеріалістичним.

З чого складається містичне світобачення, та яка основна ідея відповідає його суті?

Тут є складності, адже основну, базову ідею містичного світобачення необхідно шукати: а) за межами культури, б) за межами інтелектуального пізнання..

Індійці вважають наш матеріальний світ - ілюзією, у тибетському буддизмі він відноситься до двох (світ людей та світ тварин) з шести існуючих світів, толтекі вважають нашу планету Земля живою істотою, що має свідомість.

Для матеріаліста наведені погляди є маячнею, або, як сформулював би науковець – уявленнями та віруваннями примітивних народів, адже вони суперечать нашому здоровому глузду.
Між матеріалістичним та містичними світами – прірва.
Ми можемо спробувати подолати її, але що спонукає нас до такого кроку?

Людина розпочинає духовний пошук з якоїсь своєї причини.
Для одних поштовхом до пошуку стає глибокий зв’язок із своєю внутрішньою сутністю, для других - неподолана життєва проблема, або хвороба, для третіх - бажання змінити своє життя та щирий інтерес до всього незвичайного.
Інтерес до містичного виводить нас за межі нашої обізнаності. Ми потребуємо нових знань, але де їх знайти? Культура технічної цивілізації ігнорує існування духовної реальності, тому знання ми маємо шукати за її межами.

Наступна складність у розумінні містичного світобачення є у тому, що його неможливо осягнути за допомогою інтелекту. Адже логічне, раціональне мислення є чинником техногенного буття.
Для передачі духовних знань, необхідно спочатку зупинити інтелект людини, потім вказати напрямок пошуку істини.
На цьому принципі побудовані християнські притчі, дзен-буддійські коани.

Містичне світобачення має принципову особливість - воно не може бути доповненням до існуючої матеріалістичної картини світу тому, що основане на іншому сприйнятті,
розумінні та переживанні реальності.

Замість того, щоб наводити інтелектуальні кальки з базових ідей містичного світобачення, запропоную вам спробувати осягнути ці істини безпосередньо.
Поставтеся до цього завдання легко - так, як до гри.

Прочитайте наступні вислови, обдумайте їх, визначте, чи сподобалися вони вам.
Було би цікаво довідатися, як ви зрозуміли ці вислови.

1. Одна стріла збиває одного орла. Дві стріли — це вже занадто.

2 У літню місячну ніч кумкання жаб пронизує Всесвіт і поєднує усіх в одну велику родину.

3. Прогулюючи до півночі від Червоних вод, Жовтий Предок піднявся на вершину гори, а повертаючи, задивився на південь і втратив свою Чорну Перлину. Він послав Знання відшукати її, але воно не знайшло; послав Того, Хто Бачить Павутину Здалека, і той не знайшов; послав Сперечальника, і той не знайшов; послав Подібного до Небуття, і Подібний до Небуття її відшукав.
— Як дивно, — викликнув Жовтий Предок, — що відшукати її зумів саме Подібний до Небуття !

Или нет?
Абсолютная непредсказуюместь и изобретательность человеческого разума дает нам повод и надежды верить в то, что нет ничего непреодолимого, невозможно, правильного и неправильного. Есть только человеческие возможности и сила убеждений которые дают нам право делать то, что мы хотим. Но вот только желания не у всех людей зачастую совпадают и очень прекрасная вещь или поступок одних могут оказаться роковым или фатальным для других.
Все в наших руках...Да это так и именно мы должны распоряжаться нашей судьбой, а не она нами. Мы живем один раз. Именно одину единственную жизнь наш разум будет помнить, воспринимать и переваривать на смертнем ложе.
Так почему многие люди не живут? И да, я не исключение...
Ведь все очень сложные жизненные моменты имеют на самом деле очень простое решение, которое таится под лавиной комплексов, предубеждений и кучей навязанных нам стереотипов.
Почему красное должно быть красным, почему воздух прозрачным а снег холодным. Почему человек в 99,9% случаев всегда смотрит на ситуауии прямолинейно до первого поворота или стены, но не видит ее обхода и не желает увидеть что таится за ней. Наше сознание созданное для глобализации мыслии и мышления просто затихает в пороке индустрии, телевиденья и табачного дыма.
И я даже не знаю зачем я это все пишу... возможно даже просто для себя.. может это мне поможет в чем-то разобраться, а может и нет.
Ведь я лишь такойже смертный человек как и все. И также понимая свои ошибки продолжаю их делать.
Просто мне кажется что нужно становиться проще. Не мне одному, всем. Хочется наконец-то открыть глаза и взглянуть на мир такой, который представляешь себе иногда в своих мечтах. Хотя на самом деле даже мечта может стать реальностью, все зависит от нашего желания.
Но как всегда есть две стороны медали. И никогда, смотря на одну, нельзя избавиться от ее обратной стороны... И получается что во всем плохом есть часть хорошего, пусть оно даже выплывет лет через 10, но оно будет. Но к сожалению и во всем хорошем всегда останется часть плохого...

Не знаю как закончить данный пост.. Наверное просто скажу, что это очередной крик души, когда чего-то хочется. но по каким-то глупым причинам не получается. Хотя опять таки я сам понимаю что это неправильно, а почему я писал выше..
Вобщем может кому-то данное чтиво тоже сойдет на пользу... как и возможно мне.