Серія "Забуті імена"
Місячні траси українського теоретика космонавтики Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея)
По материнський лінії теоретик космонавтики є нащадком ліфляндського генерала Вольмара Антона фон Шліппенбаха, недолугого командуючого шведським авангардом у Полтавській битві і непрямого призвідника катастрофи, якого обезсмертив Олександр Пушкін: "…уходит Розин сквозь теснины, сдается пылкий Шлиппенбах". Петро І помилував і обласкав полоненого прибалта, надавши йому звання барона. Барон ще встиг покомандувати Рязанським піхотним полком на службі в російської корони.
Більшість нащадків генерала також служили у імператорському війську. Про прадіда нашого героя Антона Андрійовича відомо, що був капітаном артилерії. Після відставки працював поштовим інспектором і скінчив свої дні змучений божевіллям. Це не останній випадок душевної хвороби в родині Шліппенбахів. Його внучка, Людмила Львівна, викладала географію і французьку мову в Києво-Печерський жіночій школі. Саме в Києві вона познайомилася і одружилась з Гнатом Шаргеєм, студентом місцевого університету. Він був, як тоді казали, "вічним студентом", навчався в трьох університетах, у тому числі і в Дармштадтський вищій школі технічних наук. Гнат народився в Бердичеві, як ви здогадалися, в єврейський родині. Його тато – Бендит (не Бенедикт) Срулевич Шаргей походив з-під Каунаса. Прізвище Шаргей з арамейської означає "світоч", на івриті її синонім Мейер. Дід майбутнього винахідника рано помер і його бабуся Фріда (у дівоцтві Розенфельд) вийшла заміж за земського лікаря Якима Микитовича Даценка. Вона тоді ж хрестилась в православну віру під іменем Катерини Кирилівни.
Повернемося до батьків, які захопилися модними в ті часи революційними ідеями. В березні 1897 року Людмила бере участь у студентській демонстрації протесту з приводу самоспалення вчительки з організації "Народна Воля" Марії Вєтрової в Петропавлівських казематах.
Революціонерка облилася гасом з лампи і сконала в страшних муках. Поліція розігнала протестуючих, багатьох арештувала, в тому числі і вагітну вчительку Шліппенбах. Майбутній пророк космонавтики народився 21 червня. Нервовий стрес від арешту призвів до божевілля матері. Людмила Львівна померла в притулку для душевнохворих десь близько 1910 року. В тому ж році помер у Полтаві від зараження крові й Гнат Шаргей, який приїхав туди з 13-річним Олександром, громадянською дружиною Оленою Гіберман та маленькою Ніною, дочкою від нового шлюбу. Після смерті батька Сашком опікувалися бабуся і її чоловік Яким Даценко, до того ж, хресний круглого сироти.
Хоча мати Сашка померла, коли йому було шість років, але він на все життя запам'ятав її казки і оповідки про далекі країни та інопланетян. І технікою зацікавився вже змалку. Названий дідо-хресний постачав підлітка різноманітними книжками і юний механік уже в гімназії не тільки ремонтував праски, велосипеди та інший домашній реманент, а й майстрував маленькі діючі пароплави, млини, паровози. Навчаючись в Другій полтавський чоловічій гімназії, самородок змоделював гусеничний трактор, безпружинні відцентрові ресори, вакуум-насос, барометр, годинник із дуже тривалим заводом, високопотужну електричну машину перемінного струму, паро-ртутну турбіну і купу іншого.
Після закінчення Київської гімназії зі срібною медаллю, у 1916 році Олександр Шаргей стає студентом механічного відділення Петербурзького Політехнічного Інституту.
У квітні 1917 року студент-початківець завершив рукопис "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (доопрацьовано цю наукову революційну річ у 1919). Йшлося в ній про майбутні подорожі до зірок. Автор запропонував побороти гравітацію з допомогою ракети з реактивним двигуном, котра поетапно скидає баки з-під витраченого палива. Ним було описано схему чотириступінчатої ракети на кисне-водневій суміші, як паливі. Також описувалась можливість використовувати опір атмосфери для гальмування ракети при спусканні на Землю, при польотах до інших планет виводити корабель на орбіту її штучного супутника, а для посадки на них людини і повернення на корабель застосувати літно-посадочний корабель, розташовувати бази постачання космічних кораблів на орбіті супутника Місяця і, використовуючи сонячну енергію, добувати паливо з місячних порід. У цій же роботі розглядав ймовірність використання сонячної енергії для енергозабезпечення бортових систем космічних апаратів.
Але розвинутися таланту, вперше, але не востаннє, завадила світова і громадянська війни. Після курсів прапорщиків у юнкерському училищі він потрапляє на турецький фронт. Грянула революція. Нащадок генерала і Сруля Шаргея двічі дезертирує від білогвардійців – "я від Корнілова утік, як від Денікіна утік…". Та від Леніна з Троцьким тікати було нікуди. Допоміг випадок. Вдалося роздобути документи на чуже ім'я. Олександр Гнатович Шаргей стає Юрієм Васильовичем Кондратюком.
Ось, що відомо про "справжнього" Кондратюка – 1900 р., 26 серпня – народження в місті Луцьку Волинської губернії. Студент Київського університету. 1921 р., 1 березня – смерть від туберкульозу легенів. Його рідний брат Володимир Васильович Кондратюк викладав в одній з київських шкіл. Мачуха героя Олена Петрівна Гіберман-Карєєва умовила його передати (продати?) документи. Цю таємницю, крім самого Олександра, знали кілька осіб і всі вони зберігали її довгі роки. Олена Петрівна повідомила її дочці Ніні лише перед смертю. У 1977 році Ніна Гнатівна Шаргей дала письмові показання Спеціальній комісії ЦК КПУ.
Але це буде потім… Вернімося до становлення полтавського винахідника. Вже як Юрій Кондратюк, він до 1925 року жив в Україні. Спочатку працював у Полтаві на різноманітних роботах, згодом – у місті Сміла робітником олійниці, з весни 1921р. – у Малій Висці (нині місто Кіровоградської області) на млині, потім від листопада 1922 р. до серпня 1925 р. – на цукровому заводі на різних посадах. Від жовтня 1925 р. упродовж року працював механіком на будівництві зернового елеватора в станиці Криловська на Кубані, а з жовтня 1926 до квітня 1927 р. – механіком на будівництві елеватора в Осетії. Потім займався експлуатацією, ремонтом, будівництвом зерносховищ і елеваторів у Сибіру та на Алтаї. Від 1928 р. він – заступник головного інженера Сибірської крайконтори "Хлібопродукт". "Пахав", не покладаючи рук, на "стройках социализма".
У 1929 році в Новосибірську під редакцією та з передмовою професора Володимира Вєтчінкіна (потім отримав Сталінську премію під час війни) Кондратюк публікує працю "Завоювання міжпланетних просторів". Це був перероблений і доповнений варіант його попередньої книги "Тим, хто буде читати, щоб будувати". У ній систематизовано, технічно й математично обґрунтовано ідеї космонавтики, розглянуто можливості створення проміжних баз на штучних, або природних супутниках малої маси для дозаправки космічних кораблів, описано конструкції спускового апарата з аеродинамічним гальмуванням, розглянуто можливості використання крилатих ракет. Зокрема, у книзі було запропоновано використовувати для постачання супутників на навколоземній орбіті ракетно-артилерійські системи (в даний час ця пропозиція реалізована у вигляді транспортної системи "Прогрес"). Також прогнозовано поетапність освоєння Космосу людиною. Цікаво, що в останній момент автор не включив до книги главу, де йшлося, що в майбутньому кожен член суспільства матиме власний космоліт. Мабуть Кондратюк банально побоявся звинувачення у "буржуазності". Книжка вийшла за власні кошти автора тиражем всього 2 000 примірників. Думки генія вмістилися на 79-ти сторінках. Це разом зі схемами і кресленнями. Всіх ідей тут не перелічити… Більшість з них вже втілена в життя. Такі задуми, як і космічна гармата, що "розстрілює" астероїди, а також можливість розміщення на навколоземній орбіті великих дзеркал для освітлення поверхні Землі – поки в проектах. "Автор сподівається, що йому вдалося представити задачу завоювання Сонячної системи не у вигляді теоретичних основ ..., а у вигляді проекту, не деталізованого, але вже з конкретними цифрами", – писав Юрій Васильович.
2-га чоловіча гімназія в Полтаві
"Він (Кондратюк) приїхав до Сибіру і негайно взявся за винахід техніки, яка хоч якось може полегшити життя чорноробам. Отримав 8 патентів на винаходи, реалізованих ще до середини 80-х років. "Мастодонт" був побудований, як складова частина комплексу зі зберігання зерна в місті Камінь-на-Обі. Але він вийшов просто величезним – ні в Європі, ні в Америці нічого подібного не будували. Без єдиного цвяха, "Мастодонт" був побудований за принципом зрубу – в селах, звичайно, був дефіцит металу, цей факт теж важливий. Елеватор витримав усі примхи природи, але не людини. У 80-і роки сталася страшна пожежа, "сушарка" згоріла відразу, залишки комплексу, який міг би стати колосальним туристичним об'єктом, люди розібрали, розпиляли і отримали хороші сухі дрова. Частину його вдалося зберегти – ми привезли його сюди. Він завжди керувався своїм розумом, адже у нього навіть не було середньої спеціальної освіти. Але оригінальність думки дозволила йому винайти десятки технічних споруд, у тому числі підвісний міст у нас в Сибіру", – розповідає директор Музею міста Новосибірська Єлена Щукіна газеті "Молодость Сибири".
Експерементальна вітроелектростанція в Балаклаві
Та замість отримання почестей і нагород 31 липня 1930 року новатор був заарештований і засуджений на три роки за "врєдітєльство". Інкримінували винахіднику те, що спроектований ним елеватор "Мастодонт" побудовано на хлопський розум без жодного креслення і цвяха (їх просто не було), отож, на думку органів, зерносховище може рухнути, що спричинить втрату 10 000 тон зерна. Згодом вирок самоуку було пом'якшено. Він працював у так званій "шарашці". Це секретні науково-дослідні і конструкторські структури НКВД-МГБ, де використовувалася праця ув'язнених інженерів. У1932 році на прохання наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе його достроково звільнили, і він на виконання розпорядження Наркомтехпрому СРСР почав працювати над проектом надпотужної вітроелектростанції (ВЕС) в Криму, який завершив у квітні 1934-го. У 1934-1938 роках трудився у Харківському інституті промислової енергетики над розробкою вже робочого проекту Кримської ВЕС. Після таємничої смерті Орджонікідзе будівництво ВЕС було зупинено. А розробки Кондратюка щодо залізобетонних веж згодом використані при спорудженні телевізійної башти в Останкіно (Москва).
У тридцяті роки, після виходу книги, Кондратюк неодноразово отримував пропозиції від Сергія Корольова про співпрацю в Групі з вивчення реактивного руху, але завжди делікатно відмовлявся, небезпідставно побоюючись, що його реальна біографія вилізе назовні під допитливим оком працівників НКВД, які безпосередньо курували космічний проект.
У Новосибірську винахідник активно листується з багатьма теоретиками космонавтики і ракетобудування. Зокрема, полемізує з офіційно визнаним радянською владою генієм Костянтином Ціолковським. Зараз багато істориків науки критично підходять до заслуг Костянтина Едуардовича. (Нашому читачеві, мабуть, буде цікаво довідатися, що теоретик космосу ЗАВЖДИ заявляв, що є нащадком козацького ватажка Северина Наливайка). Глухий ексцентричний професор був хворобливо образливий, у них були непрості стосунки з полтавчанином. У Кондратюка якось зірвалося про опонента – "надто багато почестей і мало діла".
Позатим, Юрій Кондратюк не тільки механік і фізик, а й лірик. Писав цікаві вірші і епіграми.
"Женщин я не признаю,
С детства я Луну люблю,
О свиданье с ней мечтаю,
Экипаж изобретаю…
Лечу я к ней в ракете,
Как в собственной карете!"
Він був наділений прекрасним почуттям гумору. Заробляв на той час величезні гроші, витрачав їх на друзів, а от із жіноцтвом стосунки фатально не складалися. Може, тому, що взагалі не вживав алкоголь, ані шампанського, ані пива? Це був жарт. Закохався лише раз по вуха в писану красуню Зою Ценіну. Він у неї купував квартиру. Під час ґешефту піонер ракетобудування запропонував дамі руку і серце. Отримавши погордливу відмову від панянки, яка мала безліч шанувальників, Юрій не запив з горя, а втік на мис Челюскінців. Потім переїхав до Москви на запрошення Вєтчінкіна, де жив з Галиною Плетньовою, яка зберегла всі його фронтові листи. З початком інвазії німців на Москву теоретик космосу пішов добровольцем(?) на фронт. Воював помічником зі зв'язку командира взводу. Рядовий Кондратюк пропав безвісти взимку 1942 року. Такий висновок можна зробити на основі того, що його прізвище востаннє записано у відомостях на отримання грошового забезпечення за січень 1942 року. Інших доказів смерті, як і слідів поховання у якійсь братський могилі немає до сих пір. Ті, хто воював, з ним пліч-о-пліч, потім дали покази, що: "Чули, як говорили, що він загинув".
Час від часу на сторінках таблоїдів виникають версії, що Кондратюк – Шаргей втік з району бойових дій (досвід ж був). І, ніби, створював разом з німецько-американським конструктором Вернером фон Брауном ФАУ (Vergeltungswaffe) – дослівно "зброя відплати", одноступінчата балістична ракета з рідинним ракетним двигуном і автономним управлінням на активній ділянці траєкторії), а потім був вивезений разом зі славетним німцем американськими спецслужбами за океан, де ще довгі роки трудився на благо американської астронавтики. По жовтих газетах у 90-х навіть гуляла версія, що прусський аристократ фон Браун і Шаргей-Кондратюк – одна особа. Адже колишній член NSDAP є творцем космічної програми США, був директором Центру космічних польотів NASA.
Не знати, як воно було, а от далекого родича полтавчанина американці точно піймали. Капітан 3-го рангу, підводник Эгон-Рейнер фон Шліппенбах, потрапив у полон у 1945 році. До цього встиг отримати Рицарський хрест за 332 дні вдало проведених у морях на борту підводки U-453. Всього за час військових дій Шліппенбах потопив 6 ворожих суден. Кому океан…, кому небо.
У 1969 році космічний корабель Apollo приземлився-примісячився на Місяць. Джордж Лоу, американський учений, задіяний у місячній програмі NАSА, після успішного завершення її, чесно оголосив журналу "Лайф": "Ми розшукали маленьку непримітну книжечку, видану в Росії відразу після революції. Автор її, Юрій Кондратюк, обґрунтував і розрахував енергетичну вигідність посадки на Місяць за схемою: політ на орбіту Місяця – старт на Місяць з орбіти – повернення на орбіту і стиковка з основним кораблем – політ на Землю". У 1970 році легендарний американський "місячний астронавт" Ніл Армстронг побував у Новосибірську, щоб взяти грудочку землі біля будинку по вулиці Советская, 24, де працював геній. Згодом Армстронг заявив: "Ця земля для мене має не меншу цінність, ніж місячний ґрунт". На космодромі Канаверал Кондратюку встановлено пам'ятник. Його прізвищем названо кратер на зворотній стороні Місяця.
Пам*ятник Кондратюку в Полтаві.
Пам*ятник Кондратюку на території полку Дальньої авіації
У зв'язку з візитом групи американських вчених і фахівців в області космонавтики в Новосибірськ, у квартирі, де проживав Кондратюк, був екстрено створений музей Ю. Кондратюка. Тепер це Науково-меморіальний центр. У станиці Октябрська Краснодарського краю є "Меморіальний музей Ю. В. Кондратюка". У Полтаві теоретику завоювання космосу встановили пам'ятник. У 1997 році ім'я свого земляка полтавчани присвоїли Полтавському технічному університету (колишньому до 1995 року Полтавському інженерно-будівельному інституту), нині це Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка. В Україні були випущені ювілейна монета "Юрій Кондратюк" і дві поштові марки (1997 і 2002 р. ) його пам'яті.
Олег Радик
Пулікації по темі
http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews[tt_news]=4024&tx_ttnews[backPid]=16&cHash=9d77b40854
http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/e47a3c15c3a04965/
Відео фільм «Українці в авіації та космонавтиці».