Це "НАРІД" , аля - ПРихильники! Його до залу не пустили. І до делегатів з"їзду "НАРІД" також близько не пуЦкали...Хто знає, що у голові "НАРІДНІЙ" робиться! З "НАРІДОМ" треба обережніше...триматися на відстані!

А ось "НАРІДНІ" улюбленці крокують (цілих 50 метрів) пішки, до великого анґару, де проходить "величне дійство" - з"їзд ПіаРастів!

А це ЖУРНАЛІСТИ....вони ще небезпечніші за "НАРІД"...Тому, їм окремий "вольєр"...вибачте, кабінет...Хай подивляться на прЄзідента у телевАЙзорі!

А ось і ті, які відчули покращення ЩЕ ВЧОРА! 

Вдивляюся у ці ЩАСЛИВІ і БЛАГОРОДНІ обличчя.......

І все це ЗАВДЯКИ ЇМ, нашим головним добродЄтілям ---проФФФісіЯналам--- ПіаРастам 

Запам"ятайте ці МУЖНІ обличчя!

Я ішов на з'їзд опозиції зі сподіваннями, що помилки минулого чогось їх навчать. Не можна проводити вибори в 2012 році за канонами 1990-их. Сьогодні інформація поширюється в десятки разів швидше, ніж це було на зорі політичної кар"єри Тимошенко і Турчинова. Це тоді можна було непомітно зробити родича депутатом. Зараз це – неминучий скандал. Перше. Наприклад, за прохідним округом у Львові опозиція в рамках квоти партії "Фронт змін" висуває молодшого брата екс-віце-прем'єра Іван Васюника. В чому полягає внесок Васюника-молодшого у опозиційну діяльність, для мене загадка. Знаю лише, що він був заступником одіозного Олексія Івченка в НАК "Нафтогаз України". За цим же округом буде балотуватися самовисуванець Тарас Стецьків. У підсумку, два кандидати будуть нищити один одного. Друге. Ірина Луценко – дружина Юрія Луценка – отримала 18 номер у списку. Я розумію, що у них родинна драма, але Верховна Рада – це не Палата лордів, тут крісла в спадок не передаються. Що зробила для опозиційного руху Ірина Луценко? Якби депутатом зробили старшого брата Луценка Сергія, це було би більш зрозуміло – Сергій Луценко принаймні займався політикою. А Ірина Луценка до посадки його чоловіка була відома лише як директор телекомунікаційної фірми, на обслуговування якої міністр внутрішніх справ Луценко хотів перевести весь мобільний зв'язок міліції. Я не розумію, чому тоді депутатом не роблять Євгенію Тимошенко? Чим вона гірша? Чому принцип не брати родичів поширюється на Тимошенко – її тітка Антоніна Ульяхіна так і не стала депутатом – але не поширюється на Луценка. Третє. Я не можу зрозуміти, навіщо у новій Верховній Раді нова "Ірина Бережна". На прохідну позицію до списку включено Тетяну Донець – екс-дівчину регіонала Василя Горбаля, чиє обличчя не так давно прикрашало лайт-бокси вздовж київських вулиць.

 Соціологічна кампанія "Рейтинг" 14 – 27 липня 2012 року провела опитування 2000 респондентів щодо їх ставлення до мовного питання. Похибка дослідження становила 2,2%. Отримані результати вбивчі для Партії регіонів, яка розраховувала з допомогою антиукраїнського мовного закону підняти свій рейтинг та відволікти увагу суспільства від соціально-економічних негараздів. Регіонали потрапили у мовний цугцванг – будь-які їх подальші дії можуть призвести до рейтингових втрат. На чому базується такий висновок? По-перше, наш народ мудрий і розуміє, де справжня піклування про виборців, а де банальний піар. Абсолютна більшість опитаних (74%) вважає, що політики використовують питання мови лише для здобуття додаткових голосів виборців. У цьому твердженні об'єдналися мешканці усіх регіонів України. По-друге, громадяни України впевнені, що, насамперед, необхідно захищати українську мову (37%)! Вдвічі менше опитуваних (18%) вважають, що такого захисту потребує російська мова. І для 34% обидві мови потребують захисту. Навіть 16% прихильників Партії регіонів, переконані, що саме українська мова потребує захисту, 36% вважають, що захисту потребують як українська, так і російська мова. Тобто, як не крути технологи ПР, напевне помилилися з точкою, до якої потрібно прикладати надзусилля. А нинішня влада не розуміє взагалі, що таке гуманітарна політика. По-третє, майже за 3 роки (з жовтня 2009 року по липень 20121 року) кількість прихильників надання російській мові статусу державної зменшилася на 11% (з 52% до 41%). При чому відчутні зміни відбулися за червень цього року: кількість прихильників російської мови як державної зменшилися з 45% до 41%, а кількість противників цього навпаки збільшилася – з 48% до 51%. Тобто педалюванням мовного питанням та внесенням мовного закону регіонали навпаки знизили підтримку ідеї російської мови як другої державної. А всеукраїнський референдум би програли. І на останок. Сухий залишок з результатів соцдосліджень групи "Рейтинг": абсолютна більшість опитаних вважають, що мовне питання актуалізовано з метою заробляння додаткових виборчих рейтингів, відносна більшість громадян переконані, що більшого захисту потребує саме українська мова, кількість прихильників державної двомовності суттєво зменшилася та сьогодні на 11% менше, ніж прихильників статус кво.

джерело

Офіційні дані групи "Рейтинг"

Багатотисячна хресна хода в центрі столиці України,з нагоди 1024річчя хрещення Києва і Русі осталася невисвітленою у ЗМІ, це говорить про продажність наших ЗМІ.

Зато подію,героїнею якої стала лише одна людина,показали всі канали. Я багато в чому не розділяю погляди руху Фемен,але після того,як одна з цих активісток голими грудьми кинулася захищати нашу православну церкву її суверенітет, я став поважати,цих відважних українок. Звернувшись до вовка в овечій шкурі на його рідній мові – “Ізиді вон”,про цю мову Кіріло казав,що в ній нема жодного лайливого слова,значить ніякої образи бути не може,але він чомусь образився і подався до гаранта конституції скаржитися на відважну українку в Крим. До речі,чому президент ігнорував це державно-релігійне свято? Це ж одна з найвизначніших подій в історії розвитку нашого народу,чому про це президенту ніхто не сказав?
І після цих незаперечних фактів нєГу дяєв всерівно скаже,що Української,православної,помісної церкви нема.
Доки ці пройдисвіти будуть дурити і розколювати наш народ?
Що це за влада,що не шанує свою історію,традиції,мову,не служить народу,а паразитує на його праці?
Будьмо добрими господарями,позбудьмося осоружного сміття – українофобську владу,викиньмо її на задвірки історії. Це остогидле,справжнім Українцям сміття,може потішити лише ксенофобську московію,бо воно їхнє,рідне.То хай беруть його собі і тішаться!

Хто здатний відважно захищати українські,національні інтереси від імперських зазіхань:

У роки національно-визвольної війни українського народу проти польського поневолення (1648 – 1654 рр.) під проводом Богдана Хмельницького було сформовано розгалужену розвідувальну мережу, яку складали підрозділи козацької розвідувально-дозорної служби, військові розвідувальні загони, дипломатичні місії, резидентури та окремі емісари на території інших країн. Серед тогочасних українських розвідників, які добували особливо цінні відомості, найколоритнішою є постать Верещаки.

Не виключено, що майбутній розвідник у цей період познайомився  з високопосадовими польськими шляхтичами, які були частими гостями у воєводи, або зав’язав контакти з поляками під час спільних походів українського і польського війська проти турок чи при відвідинах Варшави. Принаймні історики точно не описують, як саме Верещака опинився на території Речі Посполитої і став служити при дворі польського короля. Можна лише здогадуватися, що цьому передували якісь особливі обставини. Не останню роль тут зіграли особисті риси характеру козака.

Василь досить швидко навчився гарним манерам, показав себе здібним молодиком, який розбирався у державних справах, швидко орієнтувався у будь-якій ситуації, умів чітко й зрозуміло викладати свої думки. Він став вхожий у світське товариство і згодом отримав чин камергера короля. За родом своєї діяльності мав причетність до складання листів та інших документів за результатами засідань сейму і різних нарад, іноді особисто був присутній при обговоренні деяких питань. Особливо його цікавило все, що стосувалося України. Ці ж питання цікавили і Богдана Хмельницького, який встановив таємне листування з Верещакою.

Обмін інформацією активізувався під час масштабних бойових дій з польською армією у період національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Після перемог козацьких військ над поляками на річці Жовті Води і під Корсунем практично жодне засідання сейму не обходилося без розгляду українського питання. Зі змішаними почуттями сприймав інформацію Василь Верещака. З одного боку, він усім серцем прагнув, щоб поляки й українці жили в мирі й злагоді, як брати, з іншого – душа боліла за численні кривди, які польське панство завдавало українцям на їхніх землях. Особливо жорстокими стали розправи в останні кілька років, коли селяни перестали миритися з сваволею і ставали на захист своїх прав і власного життя. Він не міг спокійно слухати розповіді при королівському дворі, як катували захоплених козацьких ватажків, пекли розпеченим залізом, спалювали живцем або садили їх на палі.

Тому він з подвоєною енергією намагався виконувати таємну місію, надсилаючи Хмельницькому свіжу інформацію про наміри польського уряду. Для цього були ретельно продумані способи передачі і доставки письмових послань, маршрути, підібрані надійні люди. Щоб убезпечити самого Верещаку, максимально звузили коло осіб, які могли з’являтися у нього вдома, забирати листи і передавати звістки від самого Хмельницького.

У той час лише об’єктивна інформація із безпосереднього оточення польського короля могла прояснити заплутану картину українсько-польських стосунків. Адже на словах сенатори нібито заявляли про готовність до переговорів і задоволення козацьких вимог, але паралельно вели підготовку до воєнних дій, щоб узяти реванш. Серед правлячої верхівки Речі Посполитої більш помірковану позицію щодо козацьких проблем займав канцлер Оссолінський. А от магнат Вишневецький гуртував навколо себе прихильників вирішення проблем лише вогнем і мечем. Він пропонував підкупити татар і переманити їх на свій бік, щоб спільно вдарити на козаків. Також велися переговори з кардиналом Франції Мазаріні з метою одержання військової допомоги. А в польських воєводствах формувалися загони у 1500 – 2000 жовнірів, які згодом мали об’єднатися і вирушити в Україну.

Маючи об’єктивну інформацію від Верещаки та інших джерел про  наміри Польщі, Богдан Хмельницький після козацької ради, скликаної у Чигирині, написав до сенату листа. У ньому він недвозначно застерігав Річ Посполиту, щоб розмови про замирення не робилися заради зради, бо він має відомості про збирання військ і стягування їх поближче до українських земель. Щоб не дати застати себе зненацька, гетьман почав скликати до себе козацькі загони. І зробив це дуже вчасно, бо поляки вже перейшли з великим військом на східний бік річки Случ. Згодом вони розташувалися табором на берегах річки Пиляви.  Хмельницький, вийшовши назустріч ворогу, не квапився нападати. Він сподівався на допомогу татар і хотів разом з ними оточити поляків з усіх боків, як було під Корсунем. Проте поляки самі прискорили свою поразку. Вони першими почали наступ і з кількома полками підступили через греблі та броди за Пиляву аж до козацького табору.

Хмельницький тільки цього й чекав. Він так ударив усім військом, що поляки кинулися назад, але шлях їм був уже перекритий. Більшість нападників посікли на місці або потопили в річці та болотах. Ця пригода так налякала польське панство, що воно, разом зі шляхтою, покидало обози і кинулося тікати. Відступ відбувався в такому безладі, що під час переправи через Случ поляки завалили міст і у великій кількості потонули в річці.

У цей час королем став Ян Казимир, який спочатку обіцяв шляхом переговорів домовитися з козаками про мирне врегулювання усіх проблем і за обрання якого на престол виступав сам Богдан Хмельницький.  Та він фактично нічого не зробив з того, що наобіцяв, і на початку літа 1649 року під тиском прихильників "жорсткої руки" почав збирати військо, щоб рушити на Україну. Одержавши від своїх інформаторів з Варшави звістку про це, гетьман також почав скликати козаків, запросив запорожців із Січі і домовився про допомогу кримського хана.

Для короля була цілковитою несподіванкою поява великого козацького війська там, де його взагалі не очікували. Половину польських полків вдалося оточити у Збаражі, а другу, під проводом короля, вщент розбили біля міста Зборова. Козаки мало не взяли в полон самого Яна Казимира, але Хмельницький зупинив їх, бо все ж мав короля за свого державця. Він звелів козакам припинити бій і дати йому можливість неушкодженим залишити польський табір.

Після повернення до Варшави король зібрав таємну раду, на якій довго аналізували причини останніх невдач. Була дана вказівка спрямувати дипломатичні зусилля в бік Туреччини і шляхом переговорів, уступок, обіцянок чи навіть підкупів спробувати схилити султана на свій бік до союзу проти Хмельницького. Особлива політика вироблялася і стосовно переговорів з козацькою старшиною, спрямована на внесення розбрату в її лави. Наостанок він висловив підозру, що про рішення сейму і про всі потаємні плани відразу стає відомо Хмельницькому, і в цьому також слід шукати причину останніх невдач.

На одному із засідань сейму було звернуто увагу на той факт, що "під Берестечком, по втечі козаків, знайшовся між паперами Хмельницького щоденник сейму 1649 р. після Зборова, де всіх по імені і прізвищах названо, що хто говорив на сеймі, хоча в цілому хотіли те у таємниці тримати". Крім цього, польські гусари захопили в полон татарського мурзу, який на допиті розповів, що чув "про одну високопоставлену особу, ім’я котрої ніколи не називають і котра перебуває при королі та (коронних) гетьманах; радами цієї особи Хмельницький керується в усьому, без них він нічого не розпочинає".

Ян Казимир поставив особливе завдання: негайно встановити, хто в близькому оточенні став очима і вухами козацького гетьмана. У першу чергу необхідно було організувати стеження за тими, хто співчутливо ставиться до українців, до вихідців з українських земель, підіслати до них своїх людей, підкупити слуг, знайомих. Під підозру з-поміж інших потрапив і Верещака.

Але він, нічого не підозрюючи, продовжував у своєму помешканні приймати посланців з України. З його вірним слугою, який багато років вірою і правдою прислуговував, зустрівся представник таємної канцелярії, який дав вказівку збирати інформацію про всіх, з ким його господар спілкується вдома. Той спочатку категорично заперечував проти цього і навіть намагався довести, що його пан нічого лихого не робить, він усією душею вболіває за Польщу і процвітання його королівської величності. Але у відповідь почув, що проти самого Верещаки ніхто нічого й не має, він віддано служить королю. Але можуть бути погані люди, які спробують скористатися його добротою на шкоду інтересів Речі Посполитої.

Зрештою, на підставі одержаної  інформації у покоях Верещаки зробили обшук і виявили "чорні грамоти" Хмельницького і якісь зашифровані записи. У грудні 1650 року це питання було спеціально винесено на засідання польського сейму, де фігурувало як розгляд "справи Верещаки". Розвідник виправдовувався тим, що до знайдених документів не має ніякого відношення, мовляв, їх просто забули київські ченці, які перебували у Варшаві під час обговорення умов Зборовської угоди.

Йому нібито повірили і залишили на деякий час у спокої. Принаймні ще понад шість місяців він працював, як і раніше, передаючи інформацію про плани і наміри поляків. Щоб відвернути від себе підозри й поновити дещо втрачену довіру, Верещака незадовго до битви під Берестечком представив Яну Казимиру грамоту Хмельницького до семиградського князя Ракоці, яку йому нібито вдалося перехопити. Проте через підкупленого слугу прибічникам короля вдалося дізнатися, що цю грамоту підробив сам розвідник, а свої таємні папери він зберігає у власному ліжку.

Після нового обшуку Верещака схопили і ув’язнили у фортецю Мальборк. Але й тут своєї провини він не визнавав. Достовірних документальних свідчень про подальшу його долю не збереглося. Дійшли лише окремі згадки в архівних джерелах, перекази й легенди. За одними –  козацький розвідник був страчений. Згідно з польськими джерелами, Верещаці вдалося уникнути кари і втекти з королівської в’язниці. Якщо це так, то тоді саме про нього пише Самійло Величко у "Сказанні про війну казацьку з поляками", описуючи виступ гетьмана Івана Виговського проти Московії у 1657 році. У літописі Величко поряд з найближчими соратниками повсталого гетьмана Юрієм Немировичем і Сулимою згадує і козака Верещагу. 

розміщення в ефірі передвиборної агітації під час кампанії з виборів Верховної Ради. Про це йдеться в газеті "Голос Україні", повідомляють Українські новини. Найдешевше одна секунда ефірного часу на "Новому каналі" коштуватиме

до 26 жовтня з 1:00 до 7:00 і складе 1,2 гривні. До 2 вересня з 7:00 до 1:00 вартість однієї секунди ефірного часу в будні складе в цілому від 4,76 до 179,76 гривні, а у вихідні - від 18,96 до 205,2 гривні. Найдорожчою ціна на передвиборну агітацію буде з 3 вересня до 26 жовтня з 7:00 до 1:00. У цей період вона складе від 20,52 до 211,08 гривні у будні дні і від 22,56 до 243,72 гривні. Найнижча ціна за одну секунду ефірного часу на ICTV буде

до 26 жовтня з 1:00 до 7:00 і також складе 1,2 гривні. До 2 вересня одна секунда політреклами з 7:00 до 1:00 буде коштувати від 37,2 до 599,52 гривні. З 3 вересня до 26 жовтня вартість однієї секунди передвиборчої агітації складе від 34,56 до 743,64 гривні. Максимальні ціни на рекламу на ICTV - з 21:00 до 22:00. Ціни вказані з урахуванням податків.

Вот НАМ и - первые миллионы, которые "они" будут отбивать придя (СНОВА) к власти в стране!..

Я не могла залишити таке відкрите, щире "Звернення росіянина до українців", яке опублікував наш Друг Vavit у своєму блозі, без відповіді!

І це звернення має обов"язково прочитати КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ! Ось воно:

"Украинцы! Вы зачем пустили эту сволочь на святую землю своих предков?!! Два поколения назад, змееныши этого выползка обрекли на голодную гибель миллионы украинцев! Разве во всей Украине нашлась только одна гарна девчина, что смогла плюнуть в мерзкую русскую харю? Неужели на всей земле - от Крыма до Карпат, нет национального Героя, который остановил  бы черную Сатану?...." ПОВНІСТЮ >>>>ТИСНИ

Відповідь Українців росіянину....

Не одна файна дівчина плюнула у цю жалюгідну, гидотну мармизу. Нехай це не відбулося безпосередньо в реалі..., але кожен Українець, який поважає СЕБЕ, шанує свій рід, знає свою історію і є ПАТРІОТОМ ніколи цю наволоч не впустить у своє серце, у свою ДУШУ і на поріг своєї хати.

Можливо ВАРТО згадати акції протесту?

А тепер пригадаємо, а хто ж ПРОТЕСТУВАВ у 2010, 2011, 2012 проти приїзду Кдб_РИЛА в Україну??? 

"Тризуб" , "Свобода", УНА-УНСО, КУН, УНП, "Наша Україна", "За Україну" і  УКРАЇНЦІ та громадські об"єднання без партійної приналежності........Це, вибачте, весь перелік.

А тих, хто приймає це неприроднє явище "Гундяйське"  на найвищому рівні, ще й ОБДАРОВУЄ й розціловує, ще й отримує від ФСБ_істської наволочі "ДАРИ"....то вАни не є Українцями! Нам слід це усвідомити, зрозуміти нарешті. Можливо тоді Україна стане вільною і незалежною від окупації яничар і хазарів.

І прошу Людей ВІРУЮЧИХ зрозуміти вірно. Це не критика "інституту духовного розвитку людини", це не критика самої церкви, або щиро віруючих людей, це критика закритого акціонерного товариства ЗАТ-ФCБ, яке перетворило церкву на інструмент маніпуляцій свідомістю людей!!!

Пікетувальники тримали в руках плакати з написами «Лемки, бойки та гуцули не хочуть, щоб їх надули!», «Не допустиму тушок у Верховну Раду», «Чесні кандидати – наші депутати» та скандували «Яценюк, виходь!».

До учасників акції приєдналися музиканти, які провели символічний обряд «очищення».

Представник штабу партії пояснив пікетувальникам, що кандидати, яких вони пропонують, не відповідають критеріям «чесності», якими партія керується у формуванні списків – за домовленістю з громадським рухом «Чесно».

У Яценюка є одна  'пагубна звичка', все, що йому не подобається, чи не приємно чути...він називає провокацією! Отже, будь-яка ДУМКА, що відрізняється від його власної - то є провокація! 

НАРОДУ ДУМАТИ ЗАБОРОНЕНО!...?