Життя прекрасного, легкого,
Здоров’я вічного, міцного!
Христа у серці зберігати,
В народі його прославляти.
Та все, що схочеться у долі
Іван Козловський з Україною в серці
Вскоре после войны, в 1947 году, советский радиоэфир вдруг замер. Люди помнили, что такое могло произойти разве что в начале войны. Но все оказалось проще...
...на середине передачи кто-то из ЦК партии остановил трансляцию украинских рождественских колядок в исполнении Ивана Козловского. Тогда же из магазинов по всему СССР были изъяты и уничтожены его пластинки. Но рукописи не горят:
После такой истории в СССР выжили бы немногие. Однако казнить всемирно известного певца значило бы прибавить аргумент относительно кровожадности советского режима во время Холодной войны, которая как раз начиналась. Тем более что Козловский незадолго до того выступал перед лидерами СССР, США и Великобритании на конференции в Потсдаме и удостоился многочисленных комплиментов.
В 1973 году «фокус» с пластинками повторился. Козловский еще раз попробовал издать свои колядки отдельной пластинкой, но вскоре они тоже были изъяты из магазинов и уничтожены.
И для сталинского, и для либерализированного «совка» украинские колядки оказались немалой угрозой. Ведь колядки, как мало что другое, подчеркивали эстетичную неполноценность «совка». Услышав их (на фоне советских «Огоньков» и «Пионерских зорек»), человек мог почувствовать, где правда, а где нет.
Искренность «канонического» исполнения колядок объясняется тем, что Иван Козловский с 7 до 17 лет пел в Михайловском Золотоверхом монастыре. Выходя на сцену, он всегда, даже в 1930-50-ые годы, крестился. Он также пел песни украинских сечевых стрелков. Это другая школа, чем у метко подмеченных Ильфом и Петровым «достижений» советской поэзии: «Служил Гаврила за прилавком. Гаврила флейтой торговал...».
Козловский завещал похоронить себя на родине, в селе Марьяновке под Киевом, сам выбрал место для могилы, но его похоронили на официозном Новодевичьем кладбище в Москве.
Ой шаріла вишенька, шаріла, А під нею дівчина сиділа... ... Купайлочко-Фортуно, ти є там, Подай сюди вінець щастя нам...
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Одного травневого ранку білочка Белла забігла до свого друга ведмедика Дмитрика. Він був удома сам, батьки пішли десь у своїх справах. Вигляд Дмитрик мав трохи стурбований та заклопотаний
- Вітаю тебе, Дмитрику! Підемо, пограємося! На гойдалці погойдаємося, біля річки з піску побудуємо фортецю! Чого це ти такий задумливий?
- Беллочко, прогулянку відкладемо на потім. Завтра свято - День Матері, мені конче необхідно щось придумати, чим мамусю вітатиму… Можливо, ти щось підкажеш?
-Ой, Дмитрику, як добре, що ти нагадав мені. Я теж ще нічого не підготувала…
- Беллочко, як ти гадаєш, що ми можемо зробити таке … надзвичайно приємне нашим матусям?
Білочка хвильку помовчала, обмірковуючи; навіть зморшки на чолі з'явилися. І промовила радісно:
- Дмитрику, я придумала! Ми спечемо пиріг з яблуками! І пригощатимемо наших мам.
- Це ти добре кажеш! – посміхнувся ведмедик.
- Але ж я не знаю, як печуться пироги, - спохмурнів за мить Дмитрик.
- Я знаю як, тому що декілька разів допомагала мамі і добре запам'ятала! Це зовсім нескладно! – відказала Белла.
- Нам знадобляться яйця, цукор, борошно і яблука. І ще трішки масла – змастити пательню. Де у вас глибока пательня? – Белла вже помила лапки, діловито підв'язала фартушок і виглядала як справжній шеф-кухар.
- Дмитрику, мий лапки, допомагатимеш!
Ведмедик витягнув з шафки глибоку пательню – в ній мама ведмедиця Медея завжди пекла круглі коржі для торту. І змастивши її боки та дно маслом, посипав трохи борошном.
- Дмитрику, будь ласка, принеси мені чотири яйця та набери цукру в оцей кухлик, - білочка саме просіювала борошно в глибоку миску.
- І ще гарненько помий 3 великих яблука та поріж на тонкі скибочки. Покладеш їх рівненько віялом на денце та боки пательні, потім тістом заллємо.
- Беллочко, а насіннячко та корінчики з яблук вирізати? – Дмитрик розгублено подивився на білочку.
- Авжеж, друже! – Белла посміхнулась, - не думаю, що пиріг з корінчиками та насінням смакуватиме нашим мамам.
Білочка вправно збивала в макітерці яйця з цукром. Дмитрик, виклавши яблука, запалив вогонь в духовці:
- Мама завжди завчасно розігріває духовку, каже, що таким чином тісто якнайкраще випікатиметься.
- Дякую! Бачиш, Дмитрику, тобі дещо таки відомо про випікання пирогів, - білочка підморгнула другові, і вони розсміялися.
- Можна і мені трішки позбивати тісто? – погляд ведмедика був прохальним.
- Ставай біля макітри, ми зараз борошно висиплемо в збиті яйця, і ти ретельно перемішаєш, - Белла відступила і передала вінчик Дмитрикові.
Дмитрик з таким запалом взявся до справи, що борошно білою хмаркою здійнялося над макітеркою. Ведмедик пирхнув, і вони з білочкою зареготали.
- Дмитрику, легше! Борошно треба вмішати в тісто, а не притрусити ним свою шубку!
- Ну от, останні інгредієнти – дрібка соди з лимонним соком, - Белла вилила содово-лимонно-сокові бульбашки з ложки в тісто, Дмитрик перемішав його, і потім цим тістом вони вкрили яблучні скибочки в пательні.
- Готово! Ставимо в духовку! Аби лише вдався наш пиріг! – ведмедик мав такий схвильований вигляд, що Белла вирішила його трохи розважити та заспокоїти:
- Все буде добре! Я почаклую, - вона заплющила очі і зробила ніби чаклунські рухи над духовкою, тихенько щось нашіптуючи нерозбірливо.
Дмитрик посміхнувся:
- Дякую, Ваша Високомагічносте!
- Дмитрику, в мене виникла ще одна думка! Ми можемо, поки пиріг печеться, зробити невеличкі подарунки для мам. Пам'ятаєш, минулого літа ми знайшли на березі річки велику мушлю. На внутрішній перламутровій поверхні її половинок ми намалюємо за допомогою тонких пензликів квіточки, чи… що ти придумаєш сам, і зробимо по невеличкій дірочці, щоб втягнути шкіряну мотузочку. Вийдуть надзвичайно гарні кулони.
- Беллочко, це чудова ідея! – Дмитрик в захваті подивися на подружку.
************************************************
- Я гадаю, що для міцності і стійкості малюнку не завадило б полакувати наші вироби, - проказав ведмедик, задумливо роздивляючись готову мініатюру на мушлі.
- Ти правий, Дмитрику! Так буде краще! – погодилась білочка.
************************************************
- Підемо, перевіримо готовність пирога, вже часу минуло досить. Пахне так смачно! – Белла підхопилась зі стільчика і побігла в кухню. Дмитрик – за нею.
- Тримай міцно пательню, Дмитрику! - тонкою паличкою білочка проштрикнула пиріг в центрі, і, витягнувши її, подивилась, чи не налипло тісто. Паличка була сухенька.
- От і готовий наш пиріг! Охолоне, витягнемо на таріль і розріжемо на шматочки. Половину я візьму для мами білочки Варвари, - Белла із задоволенням споглядала рум'яний, високий, духмяний пиріг.
- Гарний! І, напевне, що дуже смачний, - Дмитрик ковтнув слинку, - Я накрию його серветочкою, і поставлю в коморі, в дальньому кутку. Бо ж сюрприз може не вдатися.
************************************************
Наступного ранку, в День Матері, ведмедик та білочка привітали своїх любих мам зі святом. Таких чудових подарунків мами ніколи ще не отримували! Радість і щастя переповнювало їх та їхніх дітлахів! Мами, зворушені, дякували малечі, а Дмитрик та Белла раділи, що власноруч зроблені вироби так сподобались матусям.
написано 05.04.2011