_-_-_-_-_---_-_-_-_---_-_-_-_-_

написав ще 15 березня 1999року, тож тільки 19 було... да-а, біжать роки  , вчився ще... та й все життя схоже тре вчитись 

-------------------------------------

-------------

---

Скликає пісня слова збирати

Для танку рядкового сталого ритму.

Де тої мелодії нам шукати..?

Для славної музи забутої рифми...

---

Збирає, мандруючи зоряним шляхом,

Співець потайні глибинні далі...

Зринає у світі космічним птахом

Із вітром радості і печалі...

---

Великий художник змальовує простір,

Вечірні й ранкові живуть силуети...

Пензлі гортають знайомий колір,

Що падає вічно і вічно у злеті...

---

Учений в порядок приводить закони,

Природні канони у світлі теорій...

Прозорими робить темні кордони,

Скеровує силу людської зброї...

---

Думка у світі народжує мрію,

Вона не покорена ставленим нормам.

Вогонь у душі все тіло гріє

І зве нас назустріч дорогам)

----------------------------------

---

Перемахнувши через огорожу, пізнього вечора, я потихеньку почав продиратися крізь декоративні кущі до невеличкого освітленого вікна.

Саме в цьому помісті і повинен був зустрітися з Міледі. Королева цим завданням врятувала звісно від гніву короля, але серце тужило вже за рідною землею, чимдень тим більшеу цій, сповненій катавасій, подорожі.

На хвильку принишк, доки охорона, бряцаючи амуніцією, провалила за метр від мене. Пару колючок впилося в тіло... ай! ці англійські троянди штрикаються точнісінько як французькі..!

Вже от-от... О, щастя, ще й привідкрита!

Відкриваю більше, тихенько зазираю. Струнка жіноча постать у невеличкій кімнатці. Ага, розчісується перед дзеркалом.

Чорт... Підлядати навшпиньках трохи незручно та й нема коли. Тре позвати, але якщо це не Міледі?! Тоді охорона і капут завданню...

двері відчинились і вкімнатку зайшов чоловік. Вже не роздивляючись хто це, я відринув від вікна і почав прислуховуватись до розмови.

- Міс вас просять вечеряти...

- Дякую Лафарг, зараз буду, ще трохи. До речі, коли вже навчитесь стукати...

- Я стукав міс...

- Голосніше стукати і чекати доки вам дозволять увійти!

- Як скажете міс Маргарет...

"От йолки... це не Міледі... що робити? Тре потихеньку ушиватися..." Я почав задкувати назад до кущів і, мені вже лишалось тільки проскочити аоейку, по якій, час від часу, сновигала охорона... Але алейку я не проскочив. Пика в пику зіткнувся зі здоровенним догом, який з подиву зробив очі не менш великі ніж у мене, ще й рота відкрив так само...

Кілька секунд ми витріщалися один на одного ніби молодята на першому побаченні. Далі ж я потихеньку надумав дати драла, але собацюрно надумав рикнути...

Злякавшись ще більше, мені сіпнулось зробити те, що стається автоматично у подібних випадках - поцідити кулаком прямо в ікласту пащу. Собака, мелькнувши лапами, німо пластонувся на землі, задерши хвоста.

Серце у мене шалено талахкало.

- Де той псина? Ану сюди бовдуре! Цю-цю-цю. - Почулися майже поруч голоси охорони.

Я з гарячки метнувся назад, підбіг до будиночку і, перемахнувши підвіконня (про те, що височенько, якось і не подумалось), влетів усередину...

прийшов лист на поштову скриньку...

а глянути... а нів`яку   ...

------

-

Мрії пролітають наче в снах,

Видіння стримуються в леті.

Роблю я кроки у думках,

Реально ж рухаюсь кометно

---

Таки комета... в орбіті планети.

Чогось у неті зависають предмети.

Монітору глюки, секунди розлуки.

Покриття конає, мережа у муках...

---

Повідомлення, до запитання...

Відправлено й отримано зрання.

Невідкривається дане послання,

Так і лишилось закритим бажання

---

Була не була, вирішальна дилема.

Знов через пуск і по новій систему...

В житті ж мало діють такі теореми,

Не завжди лиш пуском долаєм проблеми

---

_______________________---

___________---

Тільки-но судно причалило в порту я зійшов на берег. Капітан наполягав розділити здобич, відібрану у піратів, але було не до цього. Тож, сказавши, що вірю йому на слово, і, давши адресу куди все доправити - ТО ПОКИ секрет., я вирушив у сухопутну подорож по Ангії. Місія забрала й так багато сил, хотілося поскоріше дістатися додому, до Сан-Престлє... О-о-о, точно..! Ляснув себе по лобі, - це ж мадам О`Хара там!.. по моїй провині обтяжується зараз доглядом за квітами... Певно, що вона й листа мала прислати. А я дурень (сякий-такий), виходить просто скористався її довірою і добротою...

Переживаючи такі муки совісті я повернувся вже з околиць Лондона до порту і , перепитав та переобходив усі поштові судна... листа не було

..."значить не писала..." Може вже й поїхала до себе, адже ще дитина у неї, казала ж. Настрій щось геть підупав, на вулиці вже, мало без чого, сутеніло і, під тягарем задуми, я вирішив зробити хоча б одну корисну річ - підкріпитися...

Як біля, так і всередині, таверни в порту вешталось повно матросів і, ледь між ними протиснувшись, дістався якось прилавку.

Думки роїлися в моїй голові...

"Тре поспішати, завдання ж ще одне виконати... Листа написати О"Харі, нехай якщо то їде додому, коли ще не поїхала... квіти якось переживуть, коли Мірабо їх вином не поливатиме."

І от раптом з цієї павутини роздумів в мою свідомість вривається французька мова, ЗНАЙОМИЙ ГОЛОС і майже поруч..!

- Ей, трактирщик! Вина і грудинки телячої фаршированої. І пошевелись там, а то три наряди поза чергою...

Жартую... Мд-я-я...

-----

---------------------

Лист, написаний на ім`я мадам

О"Хари  з  подвійною  адресою

-------

Здрастуйте шановна мадам О"Хара!

,,,,,,,,Пише до Вас Ваш друг Портос). Прошу вибачити мені за довгу відсутність і те, що обтяжив вас тим доглядом за квітами. Склались обставини, що не дають змоги мені повернутися в скорому часі, тож прошу їдьте додому, коли ще у мене, не тривожтесь, у Вас же є і свої справи, дочка, якої не варт навіть усі квіти зібрані разом.

Прошу ще одне... справа в інтересах королеви і всієї Франції. Передати напряму її Величності не маю змоги, бо певно що за нею стежать і листи перехоплюються. А крім Вас, у ситуації, що склалась, нікому довіряти неможу. Передайте королеві, щоб перевірила чи дійсно король на полюванні в Італії. Можу заприсягтись, що бачив чоловіка, як дві каплі води схожого на Його Світлість, тут у англійському порту. Біля нього  було було з десяток переодягнених гвардійців кардинала...

Передайте це віч-на-віч королеві. Сподіваюсь ще зустрінемось) Бережіть себе!

Портос)))

--------------------------

----------

Нічого не хочеться і чогось не вистачає. Зима видно скоро. Рядки не клеяться, навіть не народжуються поки. Злий якийсь. Апатія анархії.

Щось сталось...

-----------

--------------------------

Сталь бляшана,

Металеві стяги.

Шаблі до бою,

Чекаємо гадів.

Будем рубатись

В залізних масках.

Все може статись,

На те Божа ласка...

Не жди кохана

Вже не вернуся,

Мене не стане,

Зі смертю б`юся.

Січа серед ночі

Зі злою пітьмою.

Мільйони охочих

Напитися кров`ю.

Літають стріли,

Шукаючи серце,

Чатуючи цілі

В шаленому герці...

Сталь бляшана,

Металеві стяги.

Зготовані шаблі

Тамують спрагу

---

_-_-_-_-_-_--__--__---__--__--_-_-_-_-_-_

Чогось болить душа,

І серце щось щемить.

Й не розумію я...

Не в силі це спинить

---

Затаєна й сумна,

Жива й водночас ні,

Оспівана в піснях,

Закалена в вогні...

---

Одна серед думок,

Незвична й незбагненна.

Як тисячі зірок...

Та лиш вона знаменна

---

Здається не дійти

Та все одно іду,

В палаючі світи,

Лиш знаючи мету

---

Чогось душа болить

І біль не пропадає,

І серце так щемить,

Зове й не відпускає

---

Ту думку, що одна,

Ту що покИ жива...

І розумію я,

Що буду йти і далі...

---

-----------

__----___---________

_-_-_-_-_-_-_-----__-----___-----__----_-_-_-_-_-_-_

Так холодно мені серед зими,

Коли тебе не має просто поруч.

Сніжинки тихо падають сумні,

І землю всю покрив морозу обруч...

---

Так холодно коли блукаю сам,

Мій подих замерзає разом з вітром.

Своє я серце віддаю вітрам...

Не здатне воно душу обігріти.

---

Лишила ти позаду всі сліди,

Зосталася назавжди разом з літом...

Окрилила і сил дала тоді,

А зараз сам блукаю білим світом.

---

Дивлюсь у вічно юні небеса

І бачу в них все той же милий погляд.

В минулому лишилися слова...

Тепер зі мною поряд тільки спогад

---

_________

-----------------------------------

_-_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_-_-_

Я хочу так сказати, що люблю тебе,

Але між нами відстань невідома...

Так сталося, що тут не справжнє все,

Тож будемо ми просто так, знайомі...

---

Любов моя не в смайлах, не в словах,

Вона в душі живе десь тихо-тихо...

Літає вільно в сонячних світах,

Веселкою живе в рядках із літер...

---

Я хочу так сказати та не смію

Вриватися й твою будити суть...

А втриматись як завжди не зумію

І знов схвилюю віршами весну...

---

Любов моя народжена єством,

Із творчості окрилена піснями...

Пишу її тобі простим пером,

Цілунки шлю незримими устами...

---

...........

-_-_-_-_-_--_----___-----___----_--_-_-_-_-_-

І я боюсь, і ти боїшся...

Невже злякалися ми тиші?

Не хочеш, поруч щоб лишився

І так крадемось тишком-нишком

---

Бреду по днях, в тумані ніби,

В моїх долонях знову пустка.

Не ангели ми, всі без німбів

І грішимо десь часто-густо...

---

Будуєм замки в стиках долі,

Розучуєм сценарій просто.

Чи то спинивсь, чи йду поволі,

Чи просто фатум високосний?

---

Отак блукаєм, марим снами

І хочеться це все спинити...

Та все ж я вірю, що дістанем

Щасливий доленосний злиток..!

---

...

______________________-

___________

-------

Тільки но герцог наладився читати листа від королеви, сталося те, що можна назвати словом зненацька, але щей плюс з утопічним віддтінком...

Вже близько від берега я побачив корабель, але то був навіть не кардингальський. До нас наближався піратський бріг!.. Про це виразно свідчила наявність чорного прапора з залишками кісток невідомого походження.

- Так.., це міняєплани.... Герцоге дочитаєте потім, зараз швидше хекайте до королеви. Поміч Вам з Англії вже не надійде. Ось королівський пропуск. Вас не зачеплять. А піратів на деякий час затримаю...

- Я джентельмен, я буду боротись з вами плечем до плеча...

- Не варто. Треба попередити королеву і збирати наші сили. Вона потребує Вашої допомоги і то негайно!..

- Ясно, але...

- Ніяких але! - гаркнув я на нього... - Ага, і от що, це Вам подарунок від королеви. - Я простягнув Бекінгему пакуночок.

- Що це?

- Таємниця її Величності...

Після того як курява за полопотілим герцогм вляглася (до слова він хороший бігун виявляється!) я почав очікувати нерівної сутички з аравою піратів.

На кількох човнах вони вже направлялись прямо до мене.

- А-р-р-р, а-р-р-р. Горобець вас усіх доканає, Горобець Вам покаже де раки зимують! - Почувся вереск з одного з човнів

- З десяток... - відмітив я, дістаючи шпагу...

- Ех! Прощавайте мадам О"Хара... прощавайте троянди...

Надалі події закрутились з величезною стрімкістю. Звісно поєдинок був завідомо приречений, якщо це можна було назвати поєдинком.

Хоча я вже й добряче вклеїв піратам з двох човнів, та з третього вискочила якась рижа тітка і, з оглушливим криком "Крезі рулить!" геть мене оглушила...

Отямився я вже на піратському кораблі, зв"язаний.

Якийсь юркий пірат, до якого всі звертались - Горобець, схоже головний, все прискіпувався до мене з питаннями про королеву і королівські скарби. Я уперто сопів і лишнього не патякав.

Тут до каюти влетів той, кого називали Дадж.

- Горобець! Ми вже обнишпорили те судно. Купка матросів. Вина по горло, тре тиждень глушити, щоб подужати! - Він задоволено реготнув і потер руки.

- Пити? Під час завдання?!Ти з глузду з"їхав! - Але певно зваживши потім на жалісливий погляд спантеличеногоДаджа, спокійніше вимовив, - ну, добре, першу перемогу тре відмітити... Скажи там всі! І мені принеси келишок.

- Ото зарази! -- буркнув я невдоволено - Вже святкуєте? Я он з ранку самого на дієті!

- А ти мовчи! - Заверещав до мене Горобець, і посміхнувся єхидно... Ми тебе голодом катуватимемо...

Я мало й свідомість н втратив... Хвилин з десять ми дивились один на одного. Йшла боротьба. Шлунок у мене вже почав танго витанцьовувати, потім щось схоже більше на брейк.

На палубі вже почали завивати пісні.

- Ось капітане! - Дадж, мов на крилах, влетів у каюту з цеберком... - Справжнє французьке винце!

я вже й білий прапор хотів викинути, але тут до мене дійшло!!! Залишалося тільки чекати.

Через півгодини вся команда піратів мирненько похропувала, наче малеча у дитячому садочку. Я подумки благословив кардинала. За мить, перерізавши мотузки об тесак, я вже звільняв матросів, з якими й почав плавання.

Завантаживши піратів в продирявлений корабель, ми, на їхньому фрегаті, на всіх парах вже неслись до берегів Англії, а серед ночі благополучно дістались у порт...

-----------

-----

-

З.Ы. ____ Горобцю тієї ночі приснилось повідомлення...

"- Ніяких смертей, чуєш? Жодних летальних випадків гравців! (пропоную додати у правила)

- Хто це?

- Хто-хто... Портос. У тебе корабель є  і команда бодренько відпочиває.

- Ар-р-р..."

-__--_--_-__-_