Міністр внутрішніх справ, лідер “Народної Самооборони” Юрій Луценко після короткого відходу у політичну тінь, знову на видноті, він з головою кинувся у вир політичного життя України.
Його оцінки фактам, подіям і людям, такі ж, як колись, – відверті, гострі, часом образні. Це можна судити з його розмови з журналістами у Центрі політичного прогнозування “Високого Замку”.
Про наслідки «п’яного дебошу» у Франкфурті-на-Майні
Після історії у німецькому аеропорту, через який зчинили такий ґвалт українські політики, я мав розмову з одним із керівників німецької поліції. Дізнавшись про реакцію нашої влади, він сказав: “Я знав, що мене каратимуть за те, що відбулося. Але я не думав, що українські ноти протесту будуть через те, що ми вас відпустили… У вас дивна країна”. Я відповів йому: “У нас, знаєте, на носі – вибори. А країна у нас – гарна...”.
Якщо політиків судитимуть із газетних публікацій, без перевірки фактів, тоді, згідно з даними у пресі і в Інтернеті, депутатів не просто треба відправляти у відставку – їх треба розстрілювати без суду і слідства.
Створено аж три комісії з вивчення цього інциденту. Я впевнений у своїй правовій чистоті, а оцінити політичний і моральний бік мають народні депутати.
Готую позови до тих українських політиків, які безпідставно звинувачували мене у всіх ймовірних і неймовірних гріхах, вимагатиму спростування, вибачення. Ці позови стосуватимуться пана Шуфрича, Джиги. Не позиватимуся до пані Герман, яка проголосила неправдиву інформацію, що нібито “регіонали” лікували мого сина - бо співчуваю її горю…
Що стало причиною загибелі її сина в автокатастрофі? Ми взяли аналізи у трьох учасників цієї ДТП – жоден з них не перебував у стані алкогольного сп’яніння. Попередня експертиза каже про те, що після зіткнення з BMW задній міст вантажівки вилетів, декілька десятків метрів обидва авто пролетіли по дорозі. Це може вказувати на те, що швидкість легковика перевищувала 150 км.
Про критику Ющенка. І Тимошенко – як «руку Кремля»…
Віктор Андрійович останнім часом робить гучні заяви. Ні як міністр, ні як політик не хотів би критикувати його дії. Робив це тоді, коли це було суспільно важливо. Сьогодні критикувати Ющенка не страшно, та й не потрібно.
Головне, щоб він достойно завершив свій президентський термін. Я не хочу бути людиною, яка хоч чимось зіпсує ці останні часи операції “Евакуація”, яку очолює Віра Іванівна Ульянченко.
Хто-хто, а я добре пам’ятаю, як прем’єр Тимошенко планувала націоналізувати “Промінвестбанк”, який контролює левову (за 70 відсотків) долю української економіки. Але тоді Президент Ющенко, Голова Верховної Ради Яценюк і голова Нацбанку Стельмах зробили все, щоб передати 75% акцій цього банку “Внєшторгбанку”, банку Кремля. То хто ж тоді є “рукою Кремля”?
Є багато прислів’їв про шапку. Тяжка шапка Мономаха, але без неї ще тяжче. Не важливо, з песця вона чи з кролика, але хочеться цієї шапки, і все…
Про діячів, які розповідають про “руку Кремля”, про те, які вони мудрі, що вони зробили б (але при цьому нічого не роблять) - я навіть говорити не хочу. У такий тяжкий час, в який живе країна, вчиняти так, як роблять вони, - це і не по-чоловічому, і навіть не по-людськи. Будувати політику “чим гірше – тим краще” можуть лише негідники.
Я не наймався агітатором за Юлію Володимирівну. Як політика поважаю її за те, що, на відміну від багатьох чоловіків, вона, маючи величезний рейтинг, не молиться на нього, а використовує задля України. З помилками, з успіхами - але як може.
У жовтні минулого року Тимошенко запитувала, що я думаю про можливість приєднання до коаліції Партії регіонів, і чи не краще піти в опозицію. Я сказав: якщо ви зараз ідете в опозицію, то можете вже формувати президентські апартаменти: виносити з Банкової трипільські вази і думати, що поставити замість них. Це було комфортно і гарантовано. Перейшовши в той момент в опозицію, Тимошенко перемогла б на виборах президента. Я сказав: Юліє Володимирівно, рейтинг політикам дається для того, щоб вони використовували його для держави, а не для себе. І нагадав слова Бальцеровича: є політика L і політика U. Бальцерович каже: я, на жаль, пройшов політику L, коли падає рейтинг через необхідні життєві реформи. Потім йде паличка, і, якщо пощастить політику, починається U.
Бальцеровичу не пощастило. Кажу: Юліє Володимирівно, я не знаю, чи пощастить вам, але маєте зробити те, що потрібно країні.
Є політики, в яких рейтинг постійно 3-4%, вони його постійно онанірують, і цим тішать себе на всю країну: вгору-вниз – 3-4, 3-4 (показує характерний жест. – Ред.). Смислу для країни в цьому не бачу ніякого. Є політики, яким людьми і Богом дано 30% рейтингу. Покладіть їх на благо країни і зробіть хоч щось – навіть якщо це буде буква L. Але потім, на пенсії, не буде соромно згадати, що зробили.
Я не впевнений, що мої слова на Тимошенко подіяли, але вона діє саме так. Тому, незважаючи на всі помилки і невдачі, я підтримував і підтримуватиму прем’єра.
Про широку коаліцію
Юлія Володимирівна стояла перед складним вибором. Пробувала працювати з “імпотентами” - не могла, не голосують вони за потрібні закони ніяк. А з цього боку – “бандити”. Люди не дали їй на виборах стільки голосів, щоб вона могла обійтися або без “імпотентів”, або без “бандитів”. То що їй було робити?
Тимошенко не дали жодної можливості впливати на виділення рефінансування через Нацбанк. У всіх країнах Європи всі прем’єри виходять з кризи шляхом зв’язаних коштів, наданих банкам для відновлення власного виробництва.
Скрізь виділяють кошти, які можна використати на автомобілелітакобудування, на прокладання доріг. У нас же їх виділяють на те, щоб купити валюту, вивезти її за кордон - і щоб потім Фірташ нам показав по телевізору картинку країни, яка бідує.
Тимошенко не дали жодної можливості для фінансової підтримки реального сектору реального виробництва. Їй не дали змоги провести приватизацію, а зароблені кошти вкласти на підтримку виробництва. Президент категорично не пропускав жодного плану приватизації. За його прем’єрства приватизація восьми обленерго - це правильно, а за Тимошенко – це “зрада національних інтересів”.
У Тимошенко нема впливу на обласні держадміністрації, де “зав’язано” багато речей, - від використання бюджетних коштів до життєзабезпечення цілих регіонів. Такі “палиці у колеса” можна перераховувати безконечно.
Тимошенко відповідає за все. Їй потрібно приймати закони. З ким – “імпотентами” чи “бандитами”? Спробувала з одними – не йде. Прийшли інші, давайте пробувати…
Якщо без жартів, приєднання Партії регіонів до більшості у парламенті було потрібним. У такий кризовий період прийняття законів повинно відбуватися без поділу на ідеології, тим більше, що йдеться про економічні і соціальні закони. Об’єднання голосів було би корисним для країни.
З іншого боку, я був не згоден з текстом підготовленої ПР і БЮТ Конституції. Однак “ширка” не відбулася не через Конституцію. Це сталося через позицію Кремля. Рішення Януковича на Зелені свята, яке було несподіване для всього його оточення, крім пана Льовочкіна і пані Герман, було продиктоване інтересами російської політики. У Росії є президент, і він зовсім неодноразовий, як хтось сподівався. І в Росії є потужний прем’єр. Наскільки я розумію, Кремль, тобто президент Медведєв, не хотів прецеденту обрання президента у парламенті. А далі всі розумні люди все зрозуміють… Всі знають, хто контролює парламент Росії, і хто не хотів би обрання президента у стінах цього парламенту. На щастя, дискурси російської політики врятували Україну від широкої коаліції, яка тягнула за собою непродуману Конституцію.
Якби питання ненародженої мегакоаліції стосувалося лише планів прийняття Конституції, я аплодував би цьому розвалу. Але йдеться ще й про повний параліч роботи парламенту, який “регіонали” влаштують до кінця цієї сесії і з початку наступної. Тому сказати, чи виграли в цій ситуації люди, які не сприймають союз з Партією регіонів, я не готовий. Ми то виграли – але чи виграє Україна в умовах кризи без парламентської дієздатності?
Про кандидатів у президенти і їхні шанси на перемогу
Тільки у нашій країні кролик може вірити, що він – цар звірів. Я добре ставлюся до Арсенія Яценюка, зустрічалися з ним у робочій і неробочій обстановці. Впевнений, що Яценюк має бути у команді керівників нашої держави. Але не можу повірити, що у 35 років людина, не маючи жодного опертя у парламенті, може очолити державу і дати їй ефективний розвиток. Це буде дуже прикольно, але не ефективно. Нехай не ображається на мене Арсеній Петрович, але не вірю, що такий вибір: а) може статися; б) буде корисним для країни.
Глава держави має бути таким собі циніком, який вже все знає, все відчуває, для якого “прєлєстниє пєсні”, дифірамби і розповіді про те, який він Обама, не мають жодного значення.
Якщо, не приведи Господи, Янукович стане президентом, всі знають, хто буде міністром фінансів, енергетики, хто очолюватиме СБУ. Якщо, дай Бог, президентом стане Тимошенко – ми також знаємо, хто ким буде. А яку команду приведе Яценюк? Будь-який інший кандидат, крім цих двох людей, – це чистий Ющенко з невідомими нікому “любими друзями”, які будуть призначені за невідомими параметрами. І ми матимемо невідомий результат.
Не серцем, а головою маємо усвідомити: йде вибір між Януковичем і Тимошенко. Янукович після свого рішення на Трійцю вирішив не просто балотуватися у президенти, а, в разі своєї перемоги, скасувати політичну реформу Конституції. Це означає, що він хоче бути повновладним самодержцем з усіма наслідками. Він буде з усією командою фірташів, які сьогодні є головними небезпеками для Української держави. Кожен, хто неупереджено аналізує діяльність “РосУкрЕнерго”, пана Фірташа і його вплив на Януковича і, між іншим, Яценюка, чітко може усвідомити, що чекає Україну при маріонетках-бізнесменах з необмеженими повноваженнями. Я робив усе, щоб кучмістських повноважень не було у нікого, і не хочу повернення до тієї напівдиктатури. Мене, як і всіх, дістав бардак, як і всім, хочеться порядку. Але ціною диктатора-маріонетки в руках пройдисвітів і злодіїв – порядку не хочу.
За всіх образ, які є в суспільстві на Тимошенко, при всіх помилках, які вона допускала, і ще не раз, напевно, допустить, вибір простий: або ми отримаємо на чолі держави українського політика, демократичний устрій політичного і економічного життя країни, або диктаторський режим з контролем Кремля.
Якщо хтось вважає, що можна взагалі не йти на вибори, то це завершиться погано – крайня хата горить першою. Тому під час президентської кампанії я візьму відпустку і агітуватиму за кандидата у президенти Юлію Тимошенко.
Про особисту політичну перспективу
Ті, хто мене підтримував раніше, підтримують і тепер. Нічого немає поганого, що є більше тих, хто мене не любить, ніж любить. Я не наймався жиголо ні до кого. Є 20 відсотків людей, яких я влаштовую. “Народна Самооборона”, яку я намагався зробити командою, має малий рейтинг. Дуже шаную своїх депутатів, друзів, які стійко працюють у “НС”. Інколи вони роблять прикрі заяви, інколи навіть проти мене, але вони ніколи не зрадили принципів, не підвели команду. Однак вони не змогли добитися, щоб рейтинг “Народної Самооборони” прирівнявся, принаймні до рейтингу Луценка.
Чи можна повторити “НУ-НС”? Ні, не можна. Я не хочу нічого мати спільного з політичною силою Віктора Ющенка. Чому? Скажу про це, коли не буду міністром, а він - Президентом. Не вдаватимуся у деталі, але я глибоко ображений і глибоко зраджений багатьма речами, які Ющенко говорить не публічно – вони кардинально різняться з тими речами, які він каже на людях.
Оскільки я завжди сповідував об’єднання демократів, то працюватиму серед них. Стрижнем такого об’єднання може бути Тимошенко. Кажу так не тому, що хочу піти під чиюсь “парасольку”. Я був би щасливий у цьому житті і без міністерського, і без депутатського портфеля... Якщо буду затребуваний, то буду політиком об’єднання, а не представником чергової 3-4-відсоткової сили. Лише крупні політичні сили з усталеними принципами можуть дати Україні перспективу.
При зміні урядової команди міністром внутрішніх справ бути вже не захочу. Хотів би попрацювати у політичній площині. Я втомився підбирати слова “затриманий за скоєння злочину”, “людина, якій пред’явлено звинувачення”. Хочу бути таким, яким був, – веселим і прямолінійним.
Джерело: "Високий замок"
