Щоразу взимку думаю: усе...



Щоразу взимку думаю: усе...
Весною розквіта любові гілка.
Тривожить душу чарівна сопілка,
Щемливу радість в пригорщах несе.

Я так боюсь розхлюпати її
На перехрестях поглядів недобрих.
Та вперто вірю: життєдайний промінь
Проб'ється крізь буденність сірих днів.

Розкрившись потаємному чуттю,
До тебе з маків простелю стежину.
Якась маленька голосна пташина
Складе осанну небу і життю!

Колись чуття були...

Печаль розсипалась  зірками,
Запахла полинами в тузі.
Колись чуття були між нами,
Тепер з тобою добрі друзі.

Літа біжать вже за літами,
Линяють в кольоровім спектрі.
Колись чуття були між нами,
Тепер розлуки  кілометри.

Червоними, мов мак, нитками
Переплелись життя магічно.
Колись чуття були між нами -
Поглянь: їх поглинає вічність..
.


А до весни далеко...



Скубуть сніги грубезні черевики,
Скрипить мороз підківками чобіт.
Жалкують, що в них шуби завеликі,
Вербички біля стомлених воріт.

Ворони "кар" та "кар", мов поторочі,
Упали на зими іконостас...
Намисто у калини вабить очі.
Піти спитати? Та хіба ж віддасть?

А до весни ой як іще далеко...
Та й січень не спродав сніги свої...
В зажуренім  дворі гніздо лелеки
На пальцях очеретяних рахує дні...


                      

Мені всього-навсього треба



Мені всього-навсього треба
Яскравого світла в пітьмі,
Рожевого кольору неба,
Волошок в зеленій траві.

Левад, де корівок квасолька
Розсипана щедро зокола.
Вербичок рясні парасольки,
Стерня, яка ніженьки коле.

Заплави в ставку полудневі,
Там жаб'ячий спів серце крає.
Духмяні луги чебрецеві,
Де коник на скрипочку грає.

Так хочеться літечка ласки -
Далекого світу того,
Де сон пряде бабця із казки,
А може, з дитинства мого...



Простелив ти до мене стежину



У безмежнім, смарагдовім морі,
Де ночами купаються зорі,
Простелив ти до мене стежину.
Я сміливо по сяйву ступала,
І любов свою в серці плекала,
Наче мама маленьку дитину.

Бідне серце тривожилось лунко,
На устах маковіли цілунки,
А ланіти рум'янцем палали.
Я весніла, я снила тобою,
І спліталося щастя з журбою,
До побачень я дні рахувала.

Засмутилося лагідне море,
Швидко втратило ніжну прозорість,
Зникла в хвилечках срібна стежина.
Тож даремно тебе виглядала
І назавжди тобі дарувала
Свої щирі чуття до краплини...

Вона для нього Музою була





Вона для нього Музою була:
Увечері сідала поруч нишком
Дивилась пильно, як із-під крила
З'являвся вірш, присвячений всевишній...

Вона для нього Янголом була:
Коли він спав - у головах витала,
Священний сон поета берегла,
Його бажання і думки читала.

Вона для нього Сонечком була,
Промінням, як матуся, зігрівала.
Не в настрої - торкалася чола,
Вона його  й у горі потішала.

У спеку Парасолею була,
І Тінню, і Оазисом, й Водою...
А потім непомітно так пішла -
Вона відчула: треба  буть собою!

Аліска і Майстер ( із серії оповідань про Аліску)


            Аліска ввійшла в ту пору, коли кількість переходить у якість.  Вона вирішила залишити свою роботу і зайнятися тим, до чого ніколи не доходили руки –ремонтом.Та, як відомо, ремонт починається з майстра. А от хорошого майстра Алісці якраз і важко було знайти.

            - Алло! – певно, чули її сусіди по тамбуру, - ви займаєтеся ремонтом? – Скільки?? Та ні, я не потягну, - розчаровано кидала слухавку. Але одного разу сусідка познайомила її з Івановичем.

         

[ Читати далі ]

Колискова



Теше кіт-муркотон
Із верби колисочку,
Грає сон-лоскотон
На вербову скрипочку.

[ Читати далі ]

Сьогодні свято




Подрузі Наталі,  у якої народився племінник


Сьогодні подвійне в вас свято -
З'явилося щастя в сім'ї.
Лелека дитинку у хату
Приніс на біленькім крилі.

Міцний  запорожець родився,
Козак - ого-го, чималенький!
Він тільки лише розповився,
Радіють і тато, і ненька.

Той крик переможний, завзятий -
Нового життя торжество.
Дай, Боже,  гараздів багато,
Даруй йому й світло, й тепло.

На світі з'явилась людина -
Хай доля здоров'я дає,
Зозуля в саду на калині
Сто років життя накує!

                 

Не сваріться біля чистої криниці !



Не сваріться біля чистої криниці,
Кетяги калини не ламайте.
Не рубайте дров біля водиці,
Шапку із повагою знімайте.

Пращури криницю шанували,
Бо вона - то оберіг народу.
Із молитвою водицю брали,
Намагались не розхлюпать воду.

Перед Пасхою вербове гілля
У церквах родинами святили.
Молодесеньку вербичку й зілля
Поблизу криниць своїх садили.

А дівчата - юні господині -
На свята вінками прикрашали.
Ось чому всі села в Україні
В зелені, як в морі, потопали.

Не сваріться біля чистої криниці,
Хай до неї буде світлою дорога.
Живодайну і святу водицю
Ви сприйміть як подарунок Бога!