Єгипет 2016. IV. Іще один день в Макаді

         Уранці о п’ятій в Макаді благодать: весело цвірінькають горобці, ліниво каркають ворони (і де вони тут узялися?), снують біля води швидкі чи то скорпіони, чи краби, шугають у пляжних туалетах ящірки, схожі на чудернацькі бісерні брошки. Натомлена пекучим африканським сонцем обслуга ще спить. Мило підсапує десь у номері  й бачить солодкі сни Яненя. Тільки ми з Ярославкою вийшли на полювання, адже дні відпочинку дуже швидко пролітають, а нам хочеться лишити світлини на пам’ять.  Тож ми зробили фотки під пальменятами, погризли яблучка-бонус і, катаючись у гамачку, міркували: чим же сьогодні нас пригощатимуть у ресторані, до якого отримали персональні запрошення від старшого менежера готелю.

         Потім енергійно рушили до води, яка була чиста й прозора, як сльоза безнадійно закоханої молодої дівчини. Водицю ще ніхто не скаламутив, і мені  навіть шкода  було в неї заходити. Прогулянкові катери сумирно куняли неподалік, мов білі  королівські альбатроси. А на пляжі раділи життю лише сонце,  ранкове  щадне сонце, Ярославка та я!

Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм

і чогось такого простого

як проростання трав, - мимоволі згадалось Лінине.  

         Улюблене моє море! Коли Господь Бог накаже  збиратися в краї потойбічні, я попрошу Його виконати моє останнє бажання на цій Землі: побачитися зі своїми донями і з ним – морем. Та що це я таке мінорне? Адже зараз  ми на морі!

         Удень мої дівулиська зовсім мене замучили в Аквапарку. Каталися з гірок самі, як малі діти, і мене за собою водили, наче  кізку на мотузочку.  Правда, чого там, я й сама радо вихвицювала копитцями-бувальцями…   У дитинстві Яна цілувала мене примовляючи: «Ой, падаю, нацьомалась!»  Так от і я тепер уже так душу відвела на тих гірках! Спочатку мчала на блакитній з Яною, потім на білій зі Славою. Оскільки жіночка я чималенька, то застрягла на одному з поворотів  гірки, але потім собі ногами допомогла, та ще й доня підштовхнула – і помчали з нею униз, мов вітер, на шаленій швидкості!  Так  з донечками гицали, що незчулися, як нас розшукав красень медбрат-араб з мигдалево-карими очима. Ми щиро здивувалися, адже були живі, здорові й напрочуд вдоволені. Але він пояснив, що з нами хоче поспілкуватися місцевий лікар з приводу медичного страхування. До закриття Аквапарку лишалася година, й ніхто з нашої сімейки не хотів повертатися до іншого корпусу. Здогадайтеся, кого обрали жертвою? Звичайно ж, стару матір, яка  сумно почалапала до медпункту.

         Днями дівчатка-медсестри слізно просили звертатися до них, якщо є опіки (а в кого ж їх немає на 45-градусній спеці?), нежить та всілякі дрібні негаразди, бо туристів мало, а їм потрібні клієнти. То ми й подали заявку.

         Ліків я не отримала, бо з «ВУСО» готель не співпрацює, а місцеві медики вручили мені презент – спрей від опіків. Просто так. А ще запропонували за низькою ціною придбати у них будь-які ліки. «Аферисти», - бурчала я, поспішаючи до своїх дівулиськ. І не помітила, як здобула травму: порізалася об гострий пластмасовий лежачок. Прибіг хлопчик-араб, оборобив мені ніженьку, подмухав на копитце й запитав: «Кізонько моя мила, чи все в тебе добре?» - «Ще й як!» - гиготіли дівчиська. Допоки вони тішилися, я  надолужила згаяне: встигла промчати ще на двох гірках.

         Рівно о сімнадцятій нас культурно кишнули з Аквапарку, й ми порисили на пляж,  бо з 18.30  купатися в морі суворо заборонено.  І це правильно, адже з настанням сумерків усілякі чисті й нечисті морські істоти  підпливають до берега: і ядовиті їжаки, і краби, і  безліч ядовитих створінь.  Хтозна, може здуру і якусь чамренну акулу-каракулу занесе до берега, як у тому Шармі, де такій, як я, бідоласі-пенсіонерці з Москви чудовисько відгризло кінцівки.  А виною  тому наші ж туристи, які підгодовують «рибок» із  прогулянкових катерів, а потім і самі потерпають від хижаків.

         Трішки поніжившись на березі, йдемо здавати пляжні рушники й,  минаючи «наш»  ресторан, чуємо:

         - Прівєт! Как дєла?

         Це, білозубо  посміхаючись, звертається до нас офіціант, що вибачався за погане обслуговування.

         Ми трішки не в формі, адже, стомлені й підсмажені,  ледь пересуваємо свої клешники, мов печені раки.

         - У нас добре, а у вас? – у відповідь Янця.

         - І у нас добре! Відішь, новіє скатерті стєлєм? Вас ждем? Ві прідьотє?

         - Прийдемо! – обіцяю я.