хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «інтимна»

Вітрам не спотикатись об мости



Ніхто із нас не зміг сказать: "Прости..." -
Ми руйнували, що  створили.
А вітер спотикався об мости, 
Які безжально вдвох палили.

Кривавили в агонії тіла, 
Стриміли в них отруйні стріли.
І пульсували в жилочках слова:
"Не так прожить життя хотіли..."

Між перемог, досягнень і невдач
Ми ненароком зустрічались.
Злітало з уст моїх палке: "Пробач..."
У відповідь: "Прости" - зривалось.

Та різними шляхами нам іти, 
Зустрівшись, мовчки усміхатись.
Об спалені, зруйновані мости
Вітрам уже не спотикатись...

А так промОвисто мовчиться...

Не мовиться, не кажеться, не спиться,
В сполохані грудневі вечори.
А так промовисто мовчиться,
Коли здіймаю руки догори...

Не чується... А може, з недовір'ям
Звертаюсь надто тихо до Небес...
І мабуть, так мізерно мала віри,
Що прогнівила,  Господи, Тебе...

Тобі ж відомі всі мої проблеми:
Від дріб'язку до "жити чи не жить"...
Але чомусь мовчить сьогодні Небо -
Занадто вже промовисто мовчить...

З днем народження, донечко!

У далекій, чужій сторононьці
Побажаю тепла своїй донечці!

[ Читати далі ]

Там, де кохаються жоржини...

Там, де кохаються жоржини
В зеленім чарівливім літі,
А вітер пестить кущ калини
І ворохобить маки в житі,

[ Читати далі ]

Чашка кави прожене печаль

Нехай сніги холодний лютий
За руку міцно ще трима,
Іще поля морозом скуті -
Здає позиції зима.

Лопатою  відкину зиму -
Запахнуть пролісками дні.
Впускаю в душу спів незримий,
Нехай хлюпочеться в мені!

Повітря клени п'ють ковтками,
П'яніють у земнім раю.
В кафе за рогом чашка кави
Геть прожене печаль мою.




                     

Вона для нього Музою була





Вона для нього Музою була:
Увечері сідала поруч нишком
Дивилась пильно, як із-під крила
З'являвся вірш, присвячений всевишній...

Вона для нього Янголом була:
Коли він спав - у головах витала,
Священний сон поета берегла,
Його бажання і думки читала.

Вона для нього Сонечком була,
Промінням, як матуся, зігрівала.
Не в настрої - торкалася чола,
Вона його  й у горі потішала.

У спеку Парасолею була,
І Тінню, і Оазисом, й Водою...
А потім непомітно так пішла -
Вона відчула: треба  буть собою!

Там, де мене вже сьогодні нема

Там, де мене вже сьогодні нема,
Перше кохання лишилось дитяче.
В травах густих загубилась луна,
Що намагалась забуть і пробачить.

      
Там, де мене вже сьогодні нема,
Сонечко хоче усіх обігріти.
Та надірвалася серця струна,
Що не давала веснам радіти...
  
                                                                        
Там, де тепер я, втікає пітьма.
Від запального, бурхливого сміху
Пташкою квилить холодна зима,
Жахно сховавшись під стріху.
                  
Там, де тепер я, палають мости,
Рвуться нитки, розтають силуети...
Хочу спочити... Та треба іти,
Бо не буває спочинку в поета.


 

Самотність

Прочитала вірш Ідеаліста -  зачепило
http://blog.i.ua/user/5122682/1140884/




Худ. Андрей Карташов

Самотність сидить у сквері,
На лавці, з вітром  укупі.
Самотність не терпить скверни, .
Вона не виносить смути.

Самотність стукає в двері,
У вікна, морозом скуті.
Самотність лоскоче нерви,
Вона не дає заснути.

Клубком підкотить відчАю,
Та нишком - слова не скаже -
Відсуне тебе до краю
І спати під стіну  ляже.

Прокинешся рано-вранці -
По дому протяг блукає,
Відчинена кимось фіранка,
Ще тепла чашечка кави...