Аліска і Майстер ( із серії оповідань про Аліску)

 - Ви робите…? – почала було Аліска.

 - Я роблю все! –безапеляційно кивнув головою майстер.

 - А скільки..?

 - Не переживайте, на ціні зійдемося.

  Так у її житті з’явився Іванович,  мишавий чоловічок середнього зросту, з невеличкими буравчиками-очима, солоденькою посмішкою, метушливий і завжди готовий прийти на допомогу.  Звичайно, за гроші. Та хто ж у нас час допомагає безкоштовно?

 - Івановичу, яєчню будете? –запитала свого майстра Аліска, адже він був не місцевий, і тому жіночка його підгодовувала.

 - Алісо, я цих яєць в Афгані так наївся…гадючих.. ,  що і дивитися на них тепер не можу.

 Тож Аліса готувала страви з м’ясцем, краще із свининкою, бо курятини майстер теж не вживав, адже ряби годовані на штучному кормові, а її Іванович був прихильником здорового харчування. Фарширувала перець, готувала голубці, рибку з овочами.

 Інколи, перепочиваючи, Іванович сідав навпочіпки біля Аліси і починав:

 - Уявляєш, Аліско, лежимо ми із друзями в засаді, а пити хочеться, ой, як хочеться... А поруч на нас так і чигають душмани… Тільки підійди до арика, вони тебе з рушниці тільки ба-бах! – і немає людини. Так ми брали такі довгі трубочки, і смоктали із них воду. Буває, година мине, аж поки дотягнеш ту воду до рота, а воно, зараза, випорсне – і знову ту воду довго-довго тягнеш, щоб хоч губи вмочити…

 Аліска завмирає, тихо слухає розповіді Івановича, їй стає жаль уже шістдесятирічного, але ще доволі  моложавого будівельника. Хочеться погладити його по голові, сказати якісь теплі, щирі слова. Та  вона цього чомусь не робить. Чому? Хто зна…

 Минали дні, Іванович поступово входив у Алісине життя. Тільки ви нічого не подумайте, ніякого інтиму чи чогось іншого у них не було.

 - Івановичу, а чому у вас немає мобільника? – запитала колись Аліса.

 І той їй розповів, що був поранений в Афгані, у голові зостався осколок, тому від розмов по мобільному у нього починає боліти голова.

 «Дивно… - подумала тоді Аліска, але не сказала цього вголос. - А може...»

 Аліса уже  вивчила звички свого майстра – за десять хвилин до його приходу швиденько ставила на плиту чайник, заварювала зелений чай (саме такий вживав Іванович), ставила на стіл свіженькі пиріжечки чи млинці. За двадцять хвилин до того, як він закінчував роботу, нагадувала йому про час, він заходив у душ, вечеряв і прощався з Алісою.

 Але все колись закінчується, тож і Алісчин ремонт підходив до кінця. Жінка запитала в Івановича:

 - А із сантехнікою ви дружите?

 - Я вмію абсолютно усе!

 Так Аліса домовилася про ремонт і в квартирі, де проживала донька, яка  була у від’їзді.

 Через декілька днів Аліса везла свого Івановича на  іншу квартиру.

 Вони зайшли до маршрутки на різні двері. Тому сіли на різні місця. Іванович далеко попереду, Аліса –позаду. Людей ще було мало. Кондуктор поволі встала і, не поспішаючи, підійшла до Івановича. Аліса помітила, що той чомусь не поспішав оплатити проїзд.  «А, певно, у нього він безкоштовний,  адже «афганці» – пільговики», - подумалося.

 - У вас що? – уже стояла над майстром кондуктор. Іванович повільно відкрив свій дипломат і почав копирсатися у пошуках грошей. Він так довго шарудів у своїй барсетці, що до Аліси почало доходити:  Іванович,  мабуть, хоче, щоб вона як  роботодавець оплатила йому проїзд. Аліска почервоніла. Вона ніколи не платила за чоловіків, вважаючи це принизливим для себе як для жінки. Але природня інтелігентність, що жила в ній, не могла дозволити не виручити людину.

 - Івановичу, за вас заплатити? – запитала.

 - О, заплати, якщо хочеш! –занадто награно почав жартувати майстер.

 Аліса простягнула п’ять гривень.

 - Сьогодні я спонсор цього чоловіка! – сказала вона.

 Іванович вдоволено хіхікнув – зекономив копійку.

 Їхати було далеченько, тож Аліска прикрила повіки, притулилася до вікна і почала прислухатися до своєї жіночої логіки. «А хіба «афганці» не мають пільг у місцевому транспорті?» - саме допитувалася та.  «А може, він не користується цими пільгами!» - заперечував внутрішній голос. Щоб вирішити суперечку, Аліса тихенько підізвала кондуктора. Та нахилилася до Аліси.

 - Можна у вас дещо запитати, пані?

 Через хвилину Аліса дізналася, що логіка мала рацію. «От так», - сумно думала Аліска, вкотре розчаровуючись у чоловіках. Та Івановичу нічого не сказала.

   До тамбура підходили мовчки.  Але тут із глибини почувся голос собаки –старої сусідської Барселони. Сусіди знали, що в квартирі поруч не живуть люди, й тому собака вільно пересувалася тамбуром і  відлякувала злодіїв.

 - Івановичу, обережно, ця собака уже порвала штани одному моєму знайомому.. – почала було Аліска. Її неприємно різонула відповідь:

 -  А я нікого не боюсь! Хай мене боїться якась шавка! – і негарно хіхікнув. «Як тоді, коли я оплатила йому проїзд», - подумала жінка. Аліса відімкнула двері – і до них кинулася  мала руда Барселона.

 - Гав! Гав! Гав! –зайшлася Баська.

 І тут сталося те, чого Аліска не очікувала: майстер простягнув їй свій дипломат з інструментами :

 - Тримай!

           Вона ледве  не сіла під вагою ридикюля. А Іванович, у модній кепі, шкіряній куртці і в лакованих черевиках (він таки франт був!) став навкарачки і почав голосно… гавкати!

 - Гав! Гав! Гав!

 Аліска вже не знала, чи плакати їй, чи сміятися, Іванович  продовжував гавкати, та так майстерно, що жінка навіть очі витріщила й заніміла. Дійщла  до тями  Аліса тоді, коли побачила солідну калюжку під черевцем собаки, що забилася у куток і жалібно скавучала,  та почула кроки сусідки Алли. Почув їх і майстер, швиденько став на задні кінцівки, обтрусився, зробив розумну мордочку.

 - Що тут робиться? –запитала грізно сусідка.

 - Так оце якийсь здоровий собацюра бігав біля тамбуру і страшенно гавкав, певно, вашу собаку почув. То ми ось із Алісою відігнали його.  А ця ваша манюня, мабуть, злякалася… Аякже, такий псюка ошивався… Бідна.. – і хотів було  погладити Барселону, але та затряслася, як у пропасниці.

 Алла підхопила під пахву собаку і помчала з нею до себе у квартиру.

 Сумна історія, скажу я вам: Аліса розвінчала свого майстра. Але є у історії, без сумніву, і позитивний момент: Алла більше не випускає Барселону у тамбур лякати злодіїв.