Похилившись на старенький тин,
В яблуневих вітах чахне хата.
Тут були колись повітка й млин,
А тепер в садку чужі курчата...
[ Читати далі ]
В гніздечку рук твоїх панує спокій.
У вир очей занурюсь глибину,
Через туман фантазій і утопій
Стару як світ я істину збагну:
Не треба журавля мені у небі,
Напівшалених, неземних ночей...
А просто пригорнутися до тебе
І заховатися у затінку плечей.
Вдихнути рідний запах твого тіла,
Тебе узяти - і себе віддать.
Здається, все життя цього хотіла...
Земне кохання - ось в чім благодать!
Вітерець колише тишу,
Доля вперто дні чеканить.
І не знаю, що залишу
Для нащадків я на пам'ять...
Може, сонця Ясні злитки,
Неба усміх вечоровий,
А чи ніжні маргаритки,
Що зостануться у Слові?
Буде зірка падать в трави
І об берег битись хвиля.
Я вернусь до вас, вернуся
Всім отим, що так любила!
Плодами вистигли сади,
Радіють пишні віти:
Дозріли яблука-меди,
Червоні, соковиті.
А яблучка - одне в одно,
Тобі сказати мушу!
Солодкий сік, смачне вино
Людську зігріють душу.
Так ось і люди, як плоди:
Словами зігрівають,
Рятують від розпук, біди,
До серця пригортають.
Але й таке, повір, бува:
На вид приємний, милий,
Роздивишся - душа гнила,
Цей плід гіркий, червивий...
Відступиш мовчки - жаль бере:
Загруз бідак в гризотах...
Подумаєш: нехай живе
У власних же мерзотах.
Ти нагадав мені ту давню юність,
Де місяченько з сонечком вінчався,
Де ми з тобою ще не розминулись,
А соловей од щастя захлинався.
Те божевілля - рахувать хвилини,
В передчутті побачення п'яніти,
Почувши в телефоні голос рідний,
Немов дитя, без угаву радіти.
На зустріч із тобою мчати поспіль.
Уста... Розмови... І букетик фрезій...
А уночі у чисту, теплу постіль
Зануритися з томиком поезій...
Нехай сніги холодний лютий
За руку міцно ще трима,
Іще поля морозом скуті -
Здає позиції зима.
Лопатою відкину зиму -
Запахнуть пролісками дні.
Впускаю в душу спів незримий,
Нехай хлюпочеться в мені!
Повітря клени п'ють ковтками,
П'яніють у земнім раю.
В кафе за рогом чашка кави
Геть прожене печаль мою.
Шумлять дерева: "Годі спать:
Весна вже на поріг ступає!"
Несміла пташка пробує співать -
Здивовано напівдорозі затихає...
У сні несміло схлипує рілля,
В рябу укутана ряднину.
Тремтить від холоду тверда земля,
Чекає на весняну, свіжу днину.
Уранці умивається слізьми
І просить вітра висушити сльози:
Ще прийде лютий, грізний і німий,
І приведе завії та морози.
А дощ надворі все іде і йде,
Розводить каламуть, бруднить калюжі.
Сховалось в хмари сонечко руде -
Зробився світ безрадісно-байдужим.
Моїй доні присвячую
Ще лютий ніжиться в снігах,
Бруньки в білесеньких сповитках,
А я вже мрію, щоб весна
Заграла на блакитній скрипці.
Ще віхола в стрімкий політ
Вкладає неспокійну ніжність,
Готовий до появи в світ
Тендітний голубий підсніжник.
Іще малює на вікні
Мороз узори диковинні,
А пташці там, на чужині,
У снах ввижається Вкраїна.
Як гамірно і весело в садку!
Даремно бабця підобідать кличе:
Там варить джміль в яскравім фартушку
Варення із духмяних полуничок.
Сіренький котик казочку пряде
І змотує слова в м'який клубочок.
Дідусь старенький кізоньку веде
Водиці спити і скубнуть листочок.
Тупу-тупу кумедний їжачок -
Пузце травичка молода лоскоче.
У кропиві ховається вовчок
І Ряба над яєчком журно квокче.
У ластовинні, юно-молоде,
Все зіткане з уяви і натхнення,
Дитинство стежкою зі мною йде
У край, де булькає в тазку варення.
Діждались хмари й проковтнули сонце.
Старий під'їзд здивовано закляк.
А жалюгідно-злякані віконця
Не можуть прихистку знайти ніяк.
І ладні заховатись за портьєри,
Впокоривши обличчя в паранжу.
Заледеніли галасливі сквери,
Спивають з ліхтарів мутнУ іржу.
Стоять дерева безпорадні й голі.
А де ж поділися рясні сніги?
Колише вітер їх у чистім полі.
Господь, безпомічним пошли снаги...