хочу сюди!
 

Алиса

39 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Повернення в минуле

             На танцювальному майданчику їх було лише двоє: він - у вишневого кольору сорочці, вона – у чорній футболці; обоє в джинсах. «Одягнена по-європейськи», - кинув хтось із однокурсників. «Авжеж!» - подумала Аліса. Удома переміряла весь гардероб, а потім плюнула на все й сказала: «А ну його! Піду пішки!»  - і одягнула щоденний прикид.  До нього додала сумочку, привезену з Єгипту, в тон джинсам – блакитну, та й пішла на зустріч з однокурсниками.

            Давай помолчим, мы так долго не виделись,

            Какие прекрасные сумерки выдались,

            И все позабылось, что помнить не хочется:

            Обиды твои и мое одиночество, - слова забутої пісні ворохобили душу.

            Це був екскурс у вісімдесяті – роки її юності…  Завжди поміркована,  Аліска струсила з себе років тридцять і, утративши  відчуття часу, з головою пірнула в повільний танок пристрасті, молодечого оптимізму й забила на все й на всіх.  Тремтіли вуста, перехоплювало дихання, а два зранених часом серця   в унісон вибивали  якусь шалену чечітку…

            «О Боже, - сполошилася Аліса, - тільки не це! Я уже немолода жінка, і такі стреси шкідливі для моєї нервової системи…»

             - Як твій благовірний?  - обірвав мовчанку він.

            - Видала нарешті заміж, - посміхнулася. – Тепер він від мене відліпився.

            - Знаєш, а я все життя кохав лише тільки тебе! – прошепотів однокурсник.

            - Що? – Аліска  рвучко  випірнула зі свого стану ейфорії. – Що??  І чому ж ти впродовж    тридцяти  років про це мовчав?

            - Я завжди про це говорив, - відповів він. – Тільки ти не чула…

            Здавалося, вони танцювали вічність, або ж смаглявому мулату-співаку із білозубою сліпучою посмішкою й злегка хриплуватим голосом теж подобались ностальгійні пісні 80-х… Тож повільні мелодії змінювали одна одну. Перевернуте небо енергійно випльовувало зорі, які райдужно іскрилися в їхніх очах. Зараз їм обом було не за п’ятдесят, а, як тоді, максимум  по двадцять.

            «Як я могла чути, коли ти поводив себе зовсім не так, як закохані: міняв жінок, мов  домашні капці, зраджував їм усім, а потім гнівався,  коли йшли від тебе геть», - хаотично міркувала  вона. Але її тіло тієї ночі навідріз відмовлялося слухати застороги поміркованого розуму.  Пульс зашкалював, а кожна клітинка просилася на волю.

            - Ти знаєш,  я зараз сварюся, як п’яний вантажник, попадає всім: курям, козі, собаці,  молодій співмешканці, навіть  її трьом дітям… Не знаю, чому, адже коли працював у школі, за мною такого не водилося…

            - Де  ти працюєш зараз?

            - Підсобним на будівництві.

            - А класти плитку чи клеїти шпалери  вже навчився?

            - Навіщо? Не хочу нічого міняти…

            - Певно,  спосіб життя  тебе не влаштовує, тому й лаєшся,  - мовила.

            - Можливо…

            Він замовив лише для неї «Ах, какая женщина». Аліса прикрила повіки. Пригадала, якими ж вони колись були молодими й  красивими… У тому житті, де вона була юною й довірливою, відкритою до стосунків, таких, що на все життя, по максимуму, а  він - схожим на її улюбленого співака Глизіна, тільки кращим: чистим і зворушливим.

            - Коли ти вийшла за свого Болівара (а я ж просив тебе: «Не виходь!»)…

            - Але ж ти не говорив, що любиш, - перебила. -  А потім одружився зі своєю Валею…

            - Хіба й так не було зрозуміло? Так от, коли ти за нього вийшла, я зопалу  зробив їй пропозицію…

            «Які безглузді вчинки ми робимо в юності,  а потім розплачуємося своїм щастям», - думала Аліска  й відразу ж уявила зруйноване попелище на тому місці, де  гніздилося оте її нездійснене щастя. Вона навіть відчула запах горілого і крадькома   витерла уявний попіл зі своєї щоки.

            - Господи, як ти гарно пахнеш, - застогнав він.

            Його уста були зовсім поруч, а дихання таким важким, що вона відсахнулася, мов Пізанська вежа.

            - Не треба, - попросила.

            - Чому?

            - Боляче падати…

            І знову повільний танок. Здавалося, час зупинився тут, на екваторі їхніх стосунків. Він завис здивованим місяцем, що з цікавістю слухав продовження сповіді немолодої пари. Розлогі здивовані дерева й ті принишкли, а спекотна серпнева ніч додавала шалу. Душі двох давніх  друзів нуртували, як молоде невигране вино.. Вони ж  повільно куштували свій танець, цідили його, мов тягучий вишневий лікер, по крапельці смакували й крізь  келих сповнених почуттів дивилися одне одному в вічі, щоб закарбувати цю серпневу ніч назавжди. А потім зробити закладинкою,  і холодними зимовими вечорами діставати книгу пам’яті,  обережно гортаючи її раритетні сторінки.

            - Не притискайся так близько ( їй здалося, що він проник у неї ввесь).

            - Чому? – прошепотів.

            - Бо тоді ми станемо одним цілим, - видихнула вона.

            - Знаєш, ти тільки мене позови, я обов’язково приїду й залишусь уже назавжди…

            -  І ми  оформимо наші стосунки?   

            -Так.

            - І повінчаємося в церкві?

            - Так!

            І житимемо до кінця життя? І помремо в один день?

            - Так.

           Якесь дежавю. Вона пригадала: щось подібне вже колись було: він  зателефонував: «Я хочу тебе». Тоді вона теж запитала, чи в нього це просто хімія, а чи щось серйозне. Але тоді він промовчав. І вона відмовила: «Тільки через шлюб». А  ось зараз наполягав сам:

            - Ти подумай над моєю пропозицією…

            - Добре, подумаю…

            Аліска знала, що скоро, зовсім скоро, годинник проб’є дванадцяту і вона, як та  Попелюшка, замість карети залишиться з гарбузом, замість крилатих коней  - з двома щурами, а замість феєричної Жар-птиці  в руках триматиме облизня.  Тому їй так стисло в грудях, що здалося, ось-ось рвоне другий потужний Чорнобиль. Їй стало жаль і себе, і його,  і своїх однокурсників, які  нишком слідкували за ними.

            Пізньої ночі  швидке таксі  доставило жінку додому, а його -  до кіз, котів, собак,  курей та енної дружини.

            …Уночі Аліса спала погано, час від часу їй снилася якась нісенітниця, і рано-вранці вона почалапала на кухню заварити філіжанку кави. Ні живильний напій, ні яблучний штрудель, який вона машинально ковтнула, як удав кролика, ситуації не змінили. Аліска впала в глибоку депресію. Як з Ніагарського водоспаду,  з її очей хлинули сльози. Вони були солоними й болючими, ці краплі каяття, роздумів, спогадів та пошуку алгоритму дії. Алгоритм не складався, адже шукати логіки в стосунках двох людей, що даремно боролися один проти одного, проти своїх почуттів, проти всього світу заради того, щоб збагнути, що цей двобій був, у першу чергу, проти самих себе, це все одно, що шукати голки в копиці сіна.

            Годинник показував п’яту ранку. Для неї – рекордний час, адже,  чого гріха таїти, Аліска любила довгенько поніжитися в ліжку. «Передзвони мені»,   - набрала СМС-ку й послала йому на мобільний.

            Ніагар лився потоком ще два дні, а дзвінка не було. Аліса встигла обговорити ситуацію з емансипованою подругою Катрею (а з ким же ще?) Та порадила діяти рішуче й брати ініціативу в свої руки, хоча й застерегла, що в минуле не повертаються.

            Увечері другого дня подзвонила доня, поцікавившись, як минула зустріч. Аліска думала, що дотепне дівулисько її не зрозуміє й почне кепкувати: «Мама під старість попала». Але слово за слово – і  жінка незчулася, як розповіла Аніті все. Навіть про хімію. На диво, Анка почала верещати: «Клас, мам! А  чого це ти плачеш? Радіти треба!»

            - Чому тут радіти? Дебіл…

            - Просто нерішучий. До тебе ж підійти страшно.

            - Невже я така стара й страшна? – загула, як ієрихонська труба, у слухавку Аліска.

            - Ні, матусю, ти красива, мов квітка, я так Владику (чоловіку) й сказала: «Поглянь, на фотках випускників наша мама – як троянда!» Правда-правда!

             Ох,  ці жінки! І скільки їм для щастя треба? Пару компліментів у їхні чарівні вушка – і все! Сльози Аліси вмить висохли, і вона почала весело сміятися з донечкою над своєю банальною  ситуацією.

            - Не парся, мам, ми вам ще таке весілля забалабахаєм! Я своїх музикантів підтягну! Ех, даремно тато мене на своє весілля не запросив! Та в тебе, мамо, знаєш скільки людей гулятиме: і з Черкас, і з Полтави, і з Дубай! Відправимо вас у весільну подорож кудись за кордон.

            - Ну якщо за кордон, то добре, - мовила повеселіла Аліска.

            Весь наступний день вона прислухалася до кожного звуку й чекала на його дзвінок. Надвечір  не витримала й набрала призабутий номер.

            - Ти пам’ятаєш слова, що говорив мені  при зустрічі?

            На тім боці відчула довгу паузу. Занадто довгу, щоб відчути хеппі енд.

            -  Ти ще можеш  забрати свої слова назад… Іще не пізно. Але обов’язково зателефонуй мені, якщо пригадаєш, про що говорив. Чуєш?

            - Добре, - видавив він.

            «Ну що ж, знову злякався, - гірко  думала Аліска. - І так ще на 5 років. За цей час ми станемо зовсім старими, а коли хтось із нас першим помре, інший принесе на могилку червону троянду й поставить за упокой свічечку в церкві…  Дурня…» Вона не хотіла такого енду. І тому вирішила діяти.

            Одного разу біля воріт його будинку зупинилася автівка. Він нікого не чекав, а його невінчана дружина десь повіялася у своїх дружинячих справах. Із салону вийшла Аліска й мовила:

            - Ну, що, Казанова? Готовий жити зі мною до старості й померти в один день? Тоді збирайся.

            Так вона раз і назавжди вирішила проблему.  Адже із двох люблячих сторін хтось один має бути сміливішим.

 

9

Коментарі

112.08.16, 23:50

на одном дыхании.

    213.08.16, 00:54Відповідь на 1 від kalejdoskop

    дякую)

      313.08.16, 09:09

        413.08.16, 09:09

        грузила колись, коли бабуся руку зламала, а їй привезли 3 тони вугілля. Справа не в вантажниках.

          513.08.16, 09:09Відповідь на 3 від ДМВ73

            613.08.16, 09:20

              713.08.16, 11:11

                813.08.16, 20:42

                Кохання- це все ж таки хімія

                  913.08.16, 21:59Відповідь на 8 від Рассветная*

                  )))))))))))))) А Бог його знає..

                    1014.08.16, 01:28

                    супер. Дуже сподобалось прочитала на одному диханні

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      3
                      попередня
                      наступна