Щасливий той, хто дарує!



Дитя, що лиш на ноги зіп'ялось,
Мені сказати щось важливе хоче.
Запитує: "А що таке добро?"
- У нього, синку, великодні очі.

Добро не потребує коректур,
Ним неможливо злі діла мережить.
Це щит і меч для совісних натур,
Воно тобі, малий, тепер належить.

Неси його - надбання поколінь -
Тому, хто його конче потребує.
Даруй - і не чекай добра взамін:
Щасливий той, хто не бере - дарує!


А я стихи тебе писала.. ( Из Интернета)



Вірш року! lol   Не плюсуйте, поскільки шедевр не мій, але посмійтесь від душі!

Пишу... Можливо, хтось і почитає...



Пишу... Можливо, хтось і почитає...
Сльозу ізронить... Тихо посміхнеться...
Сидять мої вірші під образами
І лоскотом бентежать чиєсь серце.

[ Читати далі ]

По тоненькому лезу життя

По тоненькому лезу життя
Свою пісню несу небайдужу.
І назад вже нема вороття,
І вперед важкувато, мій друже.
[ Читати далі ]

Розсипалась радість пелюстками квітів

Розсипалась радість пелюстками квітів.
Де стрілися двоє, бурштином іскрилось вино,
В малинових сутінках бавилось літо,
Духмяна черемха сміялась до них у вікно.

[ Читати далі ]

Зірками мережана стежка до тебе



Сергеева Ирина. Кошки мира. Встречи при луне.

Синє прядиво хмар
                      жовте стеливо неба  -
То зірками мережана
                      стежка до тебе.
Світ снігами не скутий -
                      яка ж благодать!
Можна "завтра" забути
                     і "сьогодні" віддать!
Пахне листя преніжно
                     в звабнім мареві тиш.
Потрапляю в обійми -
                     ти вже поруч стоїш...

Мала жебрачка

На перехрестях поглядів несхожих
Глибокі очі сині два озерця.
Та байдуже численним перехожим -
Турбот й турбот у кожного на серці...

[ Читати далі ]

Зозулині черевички



Їх  називають  «черевичками Кіпріди", тобто Венери, або Афродити,
— богині кохання і краси Ці чарівні своєю неповторною, оригінальною
формою квіти дещо нагадують черевички східних народів.  Українці ж
називають їх "зозулиними черевичками", а ще - мрією. Адже знайти їх
 у лісі нелегко. Особливо їхній цвіт, бо цвіте рослина раз на 18 років
(це  авторитетно підтверджують учені).

  


[ Читати далі ]

Не треба до поезії - руками!



У темряві  палахкотить свіча,
Її плекаю бережно,   роками.
Уперто ви рубаєте з плеча .
Не треба до поезії - руками!

Свіча була залишена не вам,
Вона була зоставлена не вами.
Слова до краплі іншим я віддам.
Не треба до поезії - руками!

Коли ж свіча зрадливо затремтить
І захитає "доля терезами", -
Чиясь душа тихенько заболить...
Не треба до поезії - руками!


Розсипалася кава, розсипалася…



             Нещодавно один знайомий дорікнув Алісці:

            - Отож треба було шанувати чоловіка, ноги йому мити… Бо перший чоловік – то од Бога…

           

[ Читати далі ]