Молю Господа не відлучати від Слова

Слова струмочком чистим жебонять,
То струмом б'ють, гуркочуть грізно громом.
То лащаться ласкавим кошеням,
А то мечем рубають по живому.

Вони у сні тривогою кричать,
Зривають із ще теплого дивана.
А то, буває, тоскно так мовчать...
І думаєш: кінець чи це нірвана?

Я потім ті слова переберу,
Зернята відділивши від полови...
Щовечора я Господа молю
Не відлучати від живого Слова
.



Мовні діаманти -- 3 (Із Інтернету)

Відомий український письменник та мовознавець Борис Антоненко-Давидович писав: “Мова – тонкий інструмент. В одних устах вона звучить із такою силою, що, кажучи словами І.Франка, “мов трубою, міліони зве з собою”, в інших –  тільки ріже слух, вона – мов те лушпиння без животворного зерна”…

От якраз  ”мовне лушпиння”  посіяли у своїх висловлюваннях  деякі випускники шкіл, які мають намір “підкорити” престижний університет. Мову вивчити важче, ніж купити мебель из Италии для гостиных .

Людина – це та ж тварина, тільки удосконалена.

Щосекунди людина змінює планету і утворюється на ній.

 

[ Читати далі ]


Так небагато хочеться людині



Звучать пташок веселі переливи,
Усе навколо  квітом зацвіло.
Яка це радість - буть з собою в мирі,
Яке це щастя - дарувать тепло!

Дзижчать джмелі і кузьки на калині,
І жити все в природі поспіша!
Так небагато хочеться людині:
Щоби співала веснами душа!

І хочеться не зникнуть, не пропасти,
А  в нетолочені упасти спориші.
І великодню  оду сонцю скласти
Та збруненій  любові у  душі!

Христос воскрес, дорогі мої християни!

Важкий ніс хрест. Цвіла весна.
Душа наповнена любов'ю вщерть.
Та до видовищ жадібна юрма
Не доросла до надлюдських пожертв.

[ Читати далі ]

Не шукай у мені неземної...




Не шукай у мені неземної
І до рангу святих не возводь.
Я все та ж, бо із плоті і крові,
Як раніше, до мене приходь.

Я все та ж. У щасливій знемозі
Освічу тобі в темряві шлях.
Просто бачу я зорі у прозі,
Чисту музику чую в віршах.

Я все та ж,  тільки сивіють коси...
Ти приходь - і уже навіки!
Бо безжальна зозуленька-осінь
Все  рахує, рахує роки...



І як продовження -
див. вірш-відгук у блозі 
Ягуара 65

http://blog.i.ua/user/479006/1212052/

Всі ми зроблені з крові і плоті,
Та бажаємо благ неземних...
Лиш на жаль, в остогидлім болоті
Стільки жаб! І звикаєм до них.

Скільки в світі очей завидющих,
Стільки ж різних нечистих думок.
Але я все шукаю, тому що,
Ти моя. Неземна. Ти мій рок.

І нехай, що зозуля кувала -
Не зважаю, що плинуть роки.
Лиш тебе мені не вистачало...
Твого серця... Твоєї руки.

В мене теж вже посивіли скроні,
Але ж б'ються серця в унісон!
Цілуватиму ніжно долоні,
Щоб навічно продовжити сон...

А чи спробуєм?

Ти приходиш до мене у сни,
Зазираєш замислено в очі.
Свіжий вітер стрімкої весни
У душі ніжним щастям хлюпоче.

[ Читати далі ]

Миттєва зустріч в надвечір'ї



Ввірвався  у життя моє прожогом
Дощем, що щедро сипав із небес.
Величним вітровим Стрибогом.
Чи я таким придумала тебе?

Про все сказали пильні очі сірі -
Зачаєне безмежжя теплоти...
Миттєва зустріч в синім надвечір'ї -
І розійшлися  рідні два світи...


Іще не пізно стрілись ми

I. Іще не пізно стрілись ми -
Далеко до кінця.
Амур уцілив стрілами -
І пурхали серця  
[ Читати далі ]

Розлилось на вулиці тепло



В вікно відкрите пташка сповістила,
Що розлилось на вулиці тепло.
На вулиці хрущі  з'юрмились,
Гули сиренами і билися об скло.

[ Читати далі ]