Успіхи повітряного транспорту виглядають багато скромнішими порівняно з автопромом. Не треба забувати, що людство і літати навчилося значно пізніше, ніж винайшло колесо і змайструвало візка. Та разом з тим все, що літає, вже має діючі прототипи, що можуть працювати без забруднення повітря. Далі їх розглянемо.
             Розробка гнучких плівкових геліо-"панелей", а також більш ніж достатня площа для їх розміщення на балоні дирижабля чи повітряної кулі цілком можуть сприяти відродженню чи більшому поширенню цих видів транспорту. Що не так давно і було продемонстровано у Піднебесній.
             Перший в світі літак на сонячних батареях Solar Impulse було побудовано у червні 2009 р. у Швейцарії. 7-8 липня 2010 р було здійснено перший політ тривалістю більше доби (26 год). 3-6 липня 2013 року за п'ять етапів відбувся переліт через США. Подолана відстань склала близько 5 тис. км. З 9 березня 2015 до 26 липня 2016 за 17 етапів відбувся політ навколо світу. Загальна відстань - 35 тис. км. Найтриваліші етапи мали 120 год безперервного польоту - чудовий результат, як на мене!
             Solar Impulse має розмах крил 72 метри, довжину фюзеляжу 22 м. Важить 2300 кг. Крейсерська швидкість 70 км/год (найбільша до 125). Висота польоту 8700 м. Наступна модифікація літака Solar Impulse 2 має в кабіні кисневе обладнання для пілотів (2) і забезпечує політ на висоті до 12000 м. Незмінним екіпажем літака є швейцарські пілоти Бертран Пікар та Андре Боршберг.


             Ще одні швейцарці з компанії Solar Stratos розробили електричний літак. Будівництво розпочалося у 2014 р., і триває, в принципі, дотепер (якщо згадати, що ідеали, як і зірки, майже не досяжні). Але ось 7 грудня 2016 з компанії офіційно повідомили, що літак побудовано. Вартість склала $5 млн. Новинка буде живитися від сонячних панелей загальною площею 22 кв. м і буде здатна піднятися на висоту вище 23 км. Тобто досягти межі з космосом.


             При цьому довжина літака складає 8,5 м, розмах крил - 24,9 м, вага - 450 кг. Від сонячних панелей заряджається акумулятор на 20 кВт*год, який, в свою чергу, живить двигун потужністю 32 кВт (? ?). Останній обертає гвинт діаметром 2,2 м. Літак здатен на безперервний політ протягом 24 годин. На жаль, немає даних про швидкість переміщення.
             Як бачимо, літак у 2-3 рази менший у 5 разів легший і має кількість місць знов лише для 2-х пілотів. За словами засновника проекту Рафаеля Дом'яна його мета полягала в тому, аби показати, що нові технології дають багатократні переваги порівняно з розробками на основі викопних видів палива. Отож, дуже схоже на тупцяння на місці. Нелегко даються кроки в небо. Але в якості вишеньки на торті розробники до 2021 р. запланували створити літальний апарат з пілотом і двома пасажирами з прийнятною для пересічних громадян вартістю квитка.
             Випробування літака мали початися у поточному місяці поточного року, а перший політ планується на лютий 2018. Хочеться сподіватися, що тим людям вдасться довести до ладу свій геліолітак.
             Ну, а перший в історії кількахвилинний політ першого електричного пілотованого гвинтокрила відбувся зовсім недавно - 21.09.2016. Прототип, виготовлений компанією Tier 1 Engineering (США), з вантажем вагою ~ 270 кг пролітає на одній зарядці всього 20 хв або 56 км. Максимальна швидкість - до 150 км/год. Програмою EPSAROD передбачено збільшити тривалість польоту наступного прототипа  до 2...3 год.

         

Наводжу як наслідок обговорення теми http://blog.i.ua/user/6799913/1992566/ для тих, хто відкрив для себе нове слово "світлина"

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 92.

і.uа забороняє поміщати у коментарі та замітки деякі типи посилань, тож наводжу витяг з Вікіпедії за статтею

Словник української мови в 11 томах

Сучасні українські мовознавці загалом високо оцінюють якість «Словника української мови» в 11 томах. Водночас, вони застерігають проти деяких його вад, зокрема невмотивованих обмежувальних позначок щодо питомо української лексики.

Мовознавець Василь Німчук, член-кореспондент НАНУ, вважає СУМ «вершиною української лексикографії», якою він «є і нині».

Мовознавець Олександр Пономарів характеризує словник як такий, що має вади, але укладений фахівцями. Словник укладали в період, коли в УРСР втілювалася в життя «теорія зближення мов та націй», за якою нібито всі мови та нації повинні були злитися в одну, тому зі словників викидалися питомі українські слова, які не схожі на російські. Щоб зберегти ці слова, мовознавці включали їх у СУМ із примітками «застаріле», «обласне», «діалектне», «рідковживане». Як приклад Пономарів наводить слово "містянин" , що позначене у словнику як «рідковживане».

Чудово, що саме західними українцями для всіх нас збереглося слово "світлина" попри тиск польської і російської мови, що обидві узаконили у себе грецьку кальку цього поняття.

dixi

           Практично всі виробники традиційного автотранспорту демонструють дедалі більше своїх розробок сучасних бензин(дизель,газ)-електро-гібридів, автівок на водневих паливних елементах та електромобілів всіх форм: легкових, пікапів, джипів (зокрема армійських), вантажівок, автобусів, мотоциклів. Коротко я позначу будь-який транспортний засіб такого роду як е-мобіль. Хай мені пробачать ті, кому воно схоже на "йо-мобіль", але справді так зручніше. Тому додаток "е-" хай тут означає не тільки "електричний", а взагалі автомобіль найближчого майбутнього (early future).
           Серійне виробництво, що триває близько десяти останніх років, суттєво збільшує кількість е-мобілів у світі. Судячи з темпу їхнього приросту, як його відображає діаграма нижче, на сьогодні кількість е-мобілів має близитися до 2 млн. Крім відомих світових автогігантів в цьому напрямі на повну котушку шарудять і китайці. Але на відміну від численних бензинових "жилі-бьілі" їхні Ліфани і Селени часто посідають далеко не найнижчу цінову нішу. Натомість найдешевший у світі е-мобіль погрожує створити Фольксваген. Все перевернулося. Ню-ню, подивимося.


           У своїх короткострокових  програмах розвитку (на 3-8 років) автовиробники анонсують, що частка е-мобілів буде складати 10...25...40 % від загального випуску їхніх автівок.
           На засіданнях парламентів країн Європи іноді дискутують щодо дати остаточної заборони ДВЗ. Хто як. Чи то 2040 р., чи 2035, чи 2030 призначати? Але попри всю комічність такого... хм... "планування" навіть просто факт обговорення цього часового маркеру змушує задуматися.
            З огляду на такі перспективи змінюється інфраструктура міст і доріг. Найвищі темпи поширення мережі електрозаправних пунктів мають місце, якщо я не помиляюся, в Японії. Швидкий розвиток демонструє і виробництво акумуляторів: тут і створення нових багатообіцяючих типів, і покращення характеристик існуючих типів.
            На цих підставах автобудівну галузь можна вважати не тільки цілком підготовленою до життя в майбутніх умовах альтернативної енергетики, але й тим інститутом, що активно сприяє наближенню цього майбутнього. Окремо тут варто відзначити новітні компанії, що диктують моду в автобудуванні, від початку орієнтуючись на застосування видів палива, альтернативних нафті (Тесла, Нікола Мотор та інші).

У цьому огляді зібрано Топ-10 фейків російської пропаганди, які поширювалися у 2016 році. Звісно,  список російських фейків не обмежується десяткою, представленою в цьому аналізі, і ви легко можете додати свої варіанти й доповнити перелік з 10 до 100+.

Третій рік війни з Україною Росія продовжує витрачати мільярди доларів на рік на пропаганду. Особливу роль відіграє тут продукування неправдивої інформації — фейків. З огляду на те, що на українців вигадки й маніпуляції російських пропагандистів уже давно перестали діяти, головна мішень – внутрішній споживач, тобто, росіяни. Вкиди допомагають російській пропаганді підтримувати рівень ненависті до України, створити псевдонаціональну ідею, «з’єднати російський народ», популяризувати збочені цінності «російського світу» і кричати про загниваючий Захід. Відвертий маразм перестане спрацьовувати лише тоді, коли підніметься загальний інтелектуальний рівень жителів Росії та більшість зможе критично ставитися до інформації зі ЗМІ.

Список найбільш «яскравих» російських фейків минулого 2016 року:

1) «Укропи» заживо закопали «ополченця».

Щоб підкреслити жорстокість українських «карателів», російські пропагандисти вкинули в соцмережі постановочне відео, на якому чоловіки у військовій формі, нібито ЗСУ, кидають чоловіка в яму, а потім засипають землею. Для реалістичності вкраплення української мови: «Ще не здох… тримай». А як надгробок безпощадні «укропи» поставили табличку «сепар». Дивно, чому ще кров розіп’ятого хлопчика не потрапила в кадр. Фейкове відео з радістю поширили канал міноборони Росії «Зірка» і РЕН-ТВ.

2) Rammstein – «прибічник Путіна»

Російська пропаганда поширила інформацію про те, що соліст групи Rammstein Тілль Ліндеманн палкий фанат Володимира Путіна.

Мовляв, тому Тілль і одягнув футболку з портретом Путіна. Насправді на футболці Тілля було зображено череп. «Комсомольська правда» пішла далі, опублікувавши фейкову фотографію в статті «Соліст Rаmmstein: Навіть Ангела Меркель не може похвастатися такою популярністю, як Володимир Путін», де вся цитата Тілля вигадана від першого до останнього слова – співак повідомив, що такого не говорив.

Пропагандисти так розізлили Тілля, що публікація у виданні Bild так і називається «Я став жертвою путінської пропаганди».

 3) Пропагандисти телеканалу «Росія 1» видали дівчину в залі суду, де проходить допит Віктора Януковича, за замміністра МВС Анастасію Дєєву.

Підкинути випорожнення на вентилятор пропагандисти можуть і просто так, якщо сильно захочуть. Вибрали на відео будь-яку дівчину в окулярах, як Анастасія Дєєва (окулярів достатньо, більше схожості не потрібно, і так «піпл схаває», за логікою пропагандистів), і вуаля – є привід розповісти про інтимну фотосесію скандального заступника міністра МВС України.

«Жвавіше обговорюють появу в залі суду заступника Авакова. У ході трансляції в кадр справді потрапляє ось ця блондинка в блузці. І той факт, що Анастасія Дєєва в блузці, вже сам по собі цікавий. Інтернет знає Дєєву в іншому вигляді. Це та сама Дєєва, яка у відомстві Авакова відповідає за євроінтеграцію – ну а за що ж іще. І всім своїм виглядом демонструє близькість до вільної Європи», — прокоментував пропагандист.

4) Авіаносну групу ВМФ РФ проілюстрували фотографією ВМФ США.

У російських ЗМІ вдавалися й до графічних маніпуляцій, намагаючись додати потуги вітчизняному флоту. Так, групу кораблів ВМФ РФ на чолі з ганебним задимленим авіаносцем «Адмірал Кузнецов», що увійшла в протоку Ла-Манш, російські ЗМІ проілюстрували фотографією авіаносної групи ВМФ США. Забавний фейк, який висміяли у соцмережах, додав трагізму «коптінню» російського флоту.

 

5) ФСБ у Криму видали страйкбольну зброю за бойову. Сфабриковане звинувачення.

Активно у своїй роботі використовує фейки і російське ФСБ за підтримки ЗМІ.

Так, у листопаді 2016 InformNapalm оперативно розкрив фейк оперативної зйомки ФСБ, у якій силовики в окупованому Криму видали страйкбольну зброю за бойову і це стало причиною затримання і позбавлення волі українських експертів.

У фейку незграбно сфабрикували навіть деталі —  пара пакетиків з написом «Перець червоний», щоб самому недалекому російському глядачеві донести, що «шпигуни-терористи» з України. Звісно, без «важкої артилерії» із «візитки Яроша» в сюжеті теж не обійшлося.

6) Троє біженців ґвалтували 13-річну російськомовну дівчинку протягом доби в Німеччині.

Ось таке відео поширювали на російських каналах. Берлінська поліція чітко заявила: «За результатами розслідування, не було ні викрадення, ні зґвалтування». А взагалі, добре, що пропагандисти в сюжеті хоч не розіп’яли дівчинку по аналогії з відомим фейком про розіп’ятого хлопчика.

7) Кисельов показав підроблене посвідчення дивізії СС «Галичина».

У Дмитра Кисельова немає жодного випуску, у якому він би не збрехав, нахабно і цинічно. Але особливо кострубатим вийшов ефір, де він у руках показує нібито аусвайс. Але в документі, який демонструє пропагандист, на фото зображено не того чоловіка, про якого говорив Кисельов, текст написаний сучасним шрифтом Times New Roman, німецькою мовою з помилками, характерними для перекладу в Google-перекладачі. І вишенька на торті: цитата з Гітлера – слова, які він не казав.

8) Сюжет про «поганий Євросоюз» і потребу взаємодіяти з Росією на основі повністю вигаданих слів французів, у яких брали інтерв’ю.

Французький канал Canal+ не полінувався і розібрав детально весь пропагандистський сюжет «Росія 24» про євроскептиків у Франції, а також відшукав усіх, у кого взяли інтерв’ю російські пропагандисти. Виявилося, що слова французів не те що неправильно перевели, а свідомо приписали їм те, що люди взагалі не говорили.

9) Журналіст Укрінформу Роман Сущенко – «шпигун і диверсант».   

В інтернеті є статті, які писав журналіст, працюючи у Франції, деякі – з негативом у бік Путіна і псевдореспублік. Приїхав у Москву до родичів, його оперативно «запакувала» ФСБ. Та жодних доказів, що Роман Сущенко якось збирав таємну інформацію про збройні сили РФ, ніхто не надав. Ще один заручник путінського режиму, якого взяли, щоб можна було його обміняти на когось «зі своїх» і мати вагу в переговорах.

10) Російських спостерігачів не пустять на американські вибори

Газета «Ізвєстія» опублікувала брехливу статтю «Російських спостерігачів не пустять на американські вибори». Цю ж статтю підхопили інші пропагандисти, наприклад, Russia Today – «United States bars Russian monitors from presidential polls – elections commission». І вершина розкрутки фейку – представник МЗС РФ коментує цей псевдоінфопривід, максимально легалізуючи фейк. Насправді російських спостерігачів не допустили лише в трьох штатах, у двох з них не допустили б спостерігачів з будь-якої іншої країни світу.

Це лише верхівка айсберга всієї брехні, яка є основою комунікації російських ЗМІ. І не треба витрачати час на викриття всіх фейків – українці давно вже виробили до них імунітет. Та ніколи не буде зайвим публічно висміяти, як російські пропагандисти годують своїх громадян дезінформацією.

Боротися з російською пропагандою такими ж методами й гнатися за її масштабами, виділяючи мільйони на контрпропаганду, марна річ. Відповідь України має бути асиметричною – реальні перемоги на воєнному фронті, реальне підвищення рівня життя, реальні реформи, реальні зміни в українській культурі і под.

---

Джерело

Матеріал до публікації підготував  блогер, політичний оглядач Олексій Мінаков

Інструмент нікельхарпа або шведська клавішна скрипка!
Гостя зі Сполучених Штатів - Каріна Вілсон - скрипка

                 Нафтова промисловість повинна приготуватися до п'яти енергетичних "цунамі", які загрожують підтягти ціну на нафту до відмітки 10 доларів США / барель за час менш ніж десятиліття за словами Тьєррі Лєпера, голови відділу досліджень технологій та інновацій компанії Engie SA, що у Франції.  Ось що ще сказав цей діяч в інтерв'ю виданню Блумберга.
                 Падіння вартості сонячної енергії і засобів зберігання електроенергії - батарей, зростання продажів електричних транспортних засобів, все більше і більше "розумних" будинків і дешевий водень - все це буде впливати на сиру нафту.
             Кількість електрокарів у світі в останні роки перевалила за 1 млн за даними Міжнародного енергетичного агентства.


                В міру того, як автовиробники пропонуватимуть більше електрокарів з пробігом на одній зарядці понад 500 км, як зростатиме мережа зарядних станцій, то більше міст будуть забороняти (обмежувати) рух бензиновіих та дизельних автомобілів, такі зрушення будуть поступово відбуватися, вважає Лєпер.
            Навіть якщо зростання попиту на нафту триватиме до 2025 року, її ціна може впасти до $ 10, при умові що ринки будуть очікувати значне падіння попиту. Стільки сира нафта востаннє коштувала в 1998 році. Ціна водню менш ніж за 10 років може досягти цінового рівня для скрапленого природного газу.  Вартість енергії сонячних електростанцій у найбільш сонячних місцях світу, ймовірно, впаде нижче $ 10 за 1000 кВт х год  до 2025 року.
               Ми будемо мати можливість енергію, яка виробляється у віддалених місцях дуже дешево, транспортувати на значні відстані. Лєпер також сказав, що його дуже тішить і надихає розробка першого транспортного судна для перевезення скрапленого водню, що здійснила компанія Kawasaki Heavy Industries Ltd в рамках японського плану імпорту водню з Австралії, і впевнений, що "сотні" таких суден будуть випущені у найближче десятиліття.
              Колишня французька газова монополія, яка сьогодні є найбільшим в світі недержавним виробником електроенергії, після десятиліття придбань, інвестує в поновлювані джерела енергії і одночасно продає вугільні електростанції і геологорозвідувальні активи, щоб захиститися від коливання цін на сировинні товари. Вона планує витратити до 2018 року 1,5 мільярда євро (1,57 мільярда доларів) на такі технології, як батарейні станції для зберігання електроенергії, виробництво водню, "міні-мережі», що обслуговують невеликі житлові квартали, розумні будинки, де пов'язані опалення, освітлення та ІТ-системи для економії енергії і скорочення витрат.

           Отже, чому вугілля? Тому що це просто. Тому, що його достатньо.
           З прадавніх часів вугілля використовують як енергетичну і енерго-технологічну сировину. Про вугілля повідомляють античні, давньо-римські, давньо-китайські джерела.
           Досить рано людство навчилося з допомогою вугілля виконувати роботу. Перший випадок розумного застосування вугілля і пари в механіці описано в 1545 р. в Іспанії, коли капітан флоту Бласко де Ґарай сконструював машину, за допомогою якої приводив в рух бічні гребні колеса корабля. За наказом короля Карла V машина вперше була випробувана в Барселонській гавані при перевезенні 4000 центнерів вантажу кораблем на три морські милі за дві години. Винахідник був винагороджений, але машина залишилася без застосування і була забута.
          Зоряний час вугілля і пари почався за Нової історії, коли новонароджена промисловість вимагала більше і більше енергії для свого росту. А надавали енергію в ті часи в основному водяні колеса. І якщо текстильну фабрику ще можна побудувати на березі ріки, то поклади руди чи вугілля мають розроблятися в місцях залягання. На копальнях, віддалених від річок, могли використовувати тільки силу тварин. Власник однієї англійської копальні у 1702 році для приведення в дію насосів, які відкачували воду, був вимушений тримати 500 коней. А таке підсобне господарство рудокопу мати було не дуже цікаво.
         Тож промисловість для свого розвитку конче потребувала потужний двигун нового типу, який дозволяв би створювати виробництво і видобуток в будь-якому місці. І першим поштовхом до створення нових двигунів, не прив'язаних до рік, стала саме потреба в насосах і підйомниках в металургії і гірничій справі. Відгукуючись на цю потребу, технічний геній людства ніби з рогу достатку став "випльовувати" з кожним  разом все кращі шедеври з металу, вогню та пари. Атмосферні машини Севері (1698 р.), Ньюкомена-Коулі (1710),  Ползунова (1766), парова машина Ватта (1774 р.)... Зрозуміло, парову машину спробували помістити спочатку на корабель - пароплав "Клермонт" Фултона (1807), -  а згодом і на візок: локомотив "Паффі Біллі" (1813), паротяги Стефенсона (1815-25), Черепанових (1834).
         У 1769 році Ватт запатентував паровий двигун з окремим конденсатором, пізніше - застосування в двигуні пари з тиском, вищим за атмосферний, що значно знижувало витрати палива. Саме в машині Ватта було закладено основні принципи будови і роботи поршньової парової машини надмірного тиску (0,2–0,3 МПа). Вона стала вироком останньому водяному колесу. Згодом, починаючи з Вольфа в Англії, розроблялися схеми багатократного розширення пари послідовно в 2, 3 і навіть у 4 прийоми, коли пара переходила з циліндра високого тиску (ЦВТ) у наступні циліндри з остаточним тиском (ЦСТ, ЦНТ). Однак, після Ватта більше ніхто нічого істотного не міг додати у частині принципу дії двигуна, тож приблизно з 1790-х, вдосконалення йшли переважно в напрямі підвищення робочого тиску і температури водяної пари двигунів. Якщо перші атмосферні машини Севері потребували більше 25 кг вугілля на 1 кінську силу своєї потужності, то через 150 років паросилові установки, що випускалися промисловістю США, затрачали вже 3 кг вугілля на 1 к. с. Тож рушій прогресу на найближчі 100 років було чітко визначено. Ним стало старе і знайоме вугілля.


          З першим пуском серійного виробництва електричних двигунів у 1850-60-х роках, винайденням перших телеграфу і телефону людство все більше смакувало принадами електричної енергії. А з винайденням у 1870-х лампи розжарювання просто бог звелів завести електрику у кожну оселю. І коли людство зрозуміло, що для величезних перспектив, що раптом йому відкрилися, можливостей тогочасних гальванічних батарей йому буде замало, знов технічна думка в особі Густава Лаваля і Чарлза Парсонса підказала оптимальне вирішення проблеми. Ним у 1870-х роках стали перші прототипи сучасної парової турбіни, яка призначалась для роботи разом з електричним генератором для добування електроенергії.

              Мінеральне паливо спалюється в котлі. Виділена при цьому теплова енергія акумулюється робочим середовищем – водою, яка після поглинання певної кількості тепла перетворюється на стиснену і перегріту ("гостру" чи "свіжу" - це вже залежно від сленгу різних енергетиків) водяну пару. Остання під тиском подається на лопатки турбіни, змушуючи обертатися ротор турбіни, що напряму з'єднаний з валом електрогенератора.
             Температура Т та тиск Р "гострої" пари є базовими параметрами енергогенеруючого устаткування теплових електростанцій.
             Такою була динамо-машина, встановлена містером Едісоном на Pearl-Street в Нью-Йорку у 1882 р.


          А таким є машинний зал сучасної електростанції, відкритої в Німеччині в 2015 році.


              Під декоративним кожухом багатосоттонне нагромадження корпусів, валів, коліс, труб… Що спільного? І в 1882, і в 2015 в таких енергоблоках ми спалюємо вугілля. З року в рік спалюємо все більше. Мені подобається ілюстрація з однієї брошури вчених Уппсальського університету (Швеція) і ці числа звідти ж. Так, пані, панове, це далеко не гігант, це європейський середнячок, Швеція, кінець 1980-х!!!
             

              Ще є інформаційний ресурс, що дозволяє просто шкірою відчути швидкість і масштаби видобування викопного палива у світі. Як тільки Ви увійшли на сторінку, вмикаються лічильники, що відраховують кількість добутого вугілля, нафти і газу з моменту Вашого входу. Можна дізнатися також, скільки добуто цих копалин з моменту Вашого народження.
              А різниця за майже 200 років? Різниця в тому, на скільки розумніше з часом ми спалюємо це вугілля.
              В історії розробки ТЕС має місце постійне збільшення одиничної потужності та зростання параметрів робочої пари для кожного наступного покоління енергоблоків. На межі 19 і 20 століть звична потужність турбін була 300...400 кВт; великими вважалися турбіни на 1000 кВт (1 МВт). А вже в 1950-х була подолана межа 1000 МВт. І мотив тут зовсім не американський чи радянський гігантизм, а суто економічний аспект.
           Ось як виглядав типовий початок науково-технічних звітів, які тисячами "народжували" радянські науково-дослідні інститути з вивчення
проблем енергетики і супутніх технічних галузей


           Для устаткування попереднього покоління, спроектованого до 80-х рр. 20 ст., були досягнуті параметри "гострої" пари Т = 540-580 °С; Р = 16-25 МПа. При цьому коефіцієнт корисної дії (ККД) енергоблоків становив 35-40 %. Тривала міцність низьколегованих перлітних сталей з вмістом хрому до 3 %, з яких виготовлялися турбо- та котлоагрегати, трубні системи, перепускна та регулювальна апаратура,  була достатньою для забезпечення вищевказаних параметрів. А далі зась. Для роботи при Т > 580 °С; Р > 25 МПа мусили виготовляти енергоблоки вже з більш жароміцних матеріалів, відомих на той час. Це мартенситно-феритні сталі з вмістом Сr 11-13 %, аустенітні хромо-нікелеві сталі, сплави з високим вмістом нікелю. Але спроби розробки устаткування з надкритичними параметрами пари тоді не були численними через недоліки та обмеження, пов'язані з цими матеріалами та їх зварними з'єднаннями.
            Подальше зростання параметрів пари стало можливим тільки після 80-х із розробкою складнолегованих мартенситних сталей з вмістом Сr 8-10 %:  Р91 (США, 1980 рiк), NF616 (Японія, 1985) та Е911 (Європейський союз, 1990). Ці сталі мають вищий комплекс характеристик міцності та пластичності при кімнатній та високій температурах, ніж будь-які перлітні сталі та більшість мартенсито-феритних сталей. Їх вартість нижча, ніж в аустенітних сталей. За технологічністю у виготовленні вони переважають мартенситно-феритні сталі. Тому на основі чисто мартенситних сталей з 8-10 % Сr стало можливим проектування та масове промислове впровадження енергогенеруючого устаткування нового покоління з параметрами "гострої" пари Т = 590-620 °С; Р = 26-31 МПа, що триває і нині. Таке підвищення параметрів пари обумовлює зростання ККД енергоблоків нового покоління до 41-44 %.
             Ось все вищесказане - історія зростання робочих параметрів ТЕС, коротко і в графічній формі, на прикладі японських електростанцій.

 
              В цій царині кожне підвищення параметрів на 10-20 °С чи на 2-3 МПа - вже свято. Подекуди при визначенні майбутнього покоління блоків фігурують такі перспективні числа робочих параметрів Т до 720 °С; Р до 37 МПа. Щоб представити це наочніше, скажу, що сталь при нагріві до 720 °С світиться яскравомалиновим кольором. Але при цьому вона не м'яка, як пластилін, а має певний рівень міцності достатній, щоб тримати всі ті неймовірні тиски та температури мініатюрного керованого пекла в нутрощах енергоблоку. Зараз це мрія. Але й зараз же ось яка реальність: "постіндустріальна" Європа морщить чоло, роздуває щоки і відсапується, бо намагається вичавити все, що можна, з таких банальних матеріалів як сплави заліза. І поступово наближається до тих меж!                
            Розробляються нові типи сталей з нетрадиційними механізмами зміцнення металевої матриці при високих температурах (інтерметаліди, карбонітридна z-фаза замість традиційних карбідів). Вже можна ставити під сумнів і коректність терміну "сталь" для матеріалів, в яких вміст вуглецю становить 0,002 % і менше. Всі хочуть мати справу з матеріалом мартенситного класу, а не з геморною нержавійкою чи наддорогим "високим нікелем". Хід робіт цього напряму контролюється на вищому урядовому рівні відповідними єврокомісарами. Для чого? Бо досягнення отих меж обіцяє загнати ККД вугільних енергоблоків за відмітку 50 %. А кожен подібний стрибок ККД це деяке зменшення затраченого палива та викидів в атмосферу на одиницю отриманої потужності ТЕС. Так-так, невеличке зменшення отих гір, що покривають вежу Ейфеля, і хмар над ними.
             Мабуть зайве говорити, що над тим самим працюють у поті чола і США, і Японія. Останні років із 10 в цій царині досить активний і Китай.
                 Отож, пані-панове, з 18 століття і дотепер ми безпросвітно сидимо у добі вугілля й пари. Знову ж таки всезнаюча статистика десь у 2000 р. вияснила, що за всю попередню людську історію добуто тільки 2-3 % від запасів вугілля, розвіданих на той момент. Все в природі йде легкими шляхами і уникає важких шляхів. А вугілля порівняно легко добувати. Воно є досить рівномірно по регіонах і континентах. Ось людство і вчепилося за нього, як дідько за грішну душу.

Економія, економія і ще раз економія. Озброївшись таким гаслом, представники регламентного комітету Верховної Ради України лобіюють оновлення парламентського автопарку.

У наступні декілька років з метою економії бюджетних коштів у ВР планують закупити близько ста надсучасних [???] (виділено мною) електрокарів Nissan Leaf на загальну суму 81,5 млн грн. Автівки будуть закуповувати у три етапи, перший з яких стартує у 2018 році. У перші два роки планується придбати 10 машин, а в 2020-2021 роках – 27. Решта електромобілів опиняться в парламентському гаражі лише після 2022-го. Старі автомобілі Верховної Ради продадуть "з молотка".

Варто окремо зауважити, що в період з січня по червень 2016-го ринок електромобілів в Україні суттєво зріс. Якщо за перші півроку у 2015-му в нашій державі було продано лише 72 нових електрокари, то за аналогічний період 2016 року – 192. Один електромобіль Nissan Leaf коштує в середньому $30 тисяч, а електрокар бувший у використанні – 12. Втім у парламенті планують закуповувати виключно новенькі автівки.

Дивує епітет "надсучасний", вжитий цим інформаційним ресурсом щодо першого в світі масового електромобіля Nissan Leaf. Все-таки, ця модель випускається з 2010 р, і є вже давно "вчорашнім днем" світового електромобілебудування. Якщо вже тринькати гроші платників податків на придбання, заплановані на період до 20-х років, то слід поглядати на моделі електрокарів 2015-16 років.

Згідно з новою доповіддю, Китай продовжує посідати ведуче місце в світі за кількістю встановлених геліоелектричних станцій і, як очікується, збільшить їх сумарну потужність на більш як 7 ГВт (7000 МВт) до закінчення року.

          В минулому році Китай встановив 15,13 ГВт геліоелектричних потужностей, довівши сумарну потужність до 43,48 ГВт, згідно з даними GlobalData. В цьому році сумарна потужність китайської геліоенергетики перевищить 50 ГВт. Сумарна потужність геліоенергетики цієї країни виросла у 15 разів з 2011 р., коли вона налічувала тільки 3,3 ГВт. В 4-му кварталі 2016 р. Китай додав сумарно 7,14 ГВт потужності геліоенергетики, з яких 6,17 припадає на сонячні електростанції, а 0,97 ГВт - на розсіяні геліоустановки, такі як геліопанелі на дахах будинків.
          Таке величезне зростання встановленої потужності геліоенергетики може бути зараховано Китаю як його зусилля у розвиток зеленої енергетики і покращення енергетичного балансу, в якому домінує вугільна енергетика. Китайський так званий 13-й п'ятирічний план ставить ціллю до 2020 р. виробляти від сонця 150-200 ГВт енергії і змістити фокус з масштабного розширення на якість і ефективність. Планом також передбачено довести частку "зеленої" енергії у загальному споживанні до 15 % у 2020 р. і до 20 % - у 2030 р.

            Глобальний ріст геліоенергетики.

           Згідно з доповіддю агентства GlobalData, цього року встановлені потужності геліоенергетики в усьому світі збільшаться на 70 ГВт і складуть 294,69 ГВт.
           Услід за Китаєм за приростом річної потужності сонячної енергетики йдуть Японія та США. США, як очікується, закінчить рік, маючи 40,61 ГВт геліопотужностей, зростання на 58,7 % порівняно з 2015 р. і більш як 9-кратне зростання з 2011 р. Японія ж матиме сумарно 42,41 ГВт геліопотужностей, 23%-ий ріст за останній рік і 7,6-кратне зростання за період з 2011 р.


            П'ятірка штатів, у яких відбувся найбільший річний приріст потужностей геліоенергетики, є Каліфорнія (3,9 ГВт), Північна Кароліна (1,1), Невада (0,9), Техас (0,7), Джорджія (0,7).
            Італія, як очікується, посяде п'яте місце в 2016 році за сукупною встановленою геліоелектричною потужністю  - 19,16 ГВт. В наступні роки кількість встановлених за рік геліоелектричних потужностей в країні, як очікується, буде нижчою порівняно з попередніми роками через скорочення субсидій.
            В Індії тарифи на сонячну потужність знизилася до рекордно низького рівня INR 4.34 ($ 0,064) за кВт х год. Висока ефективність панелі разом з нижчою вартістю кремнію веде до зниження вартості системи, а коефіцієнт потужності сонячної станції зростає, відповідно до Матура (Mathur).

Джерело

        Bloomberg L.P. — американська компанія (партнерство з обмеженою відповідальністю), провайдер фінансової інформації. Один з двох провідних світових постачальників фінансової інформації для професійних учасників фінансових ринків.