Гусари. (козацькому роду нема переводу!)
- 09.06.13, 22:30
Знамениті красені-гусари! Скільки про них складено легенд і пісень!
Скільки знемагало сердець, закоханих у них жінок! Якою немеркнучою
славою покрили вони себе на полях битв...
Наприкінці XVIII ст. та на початку XIX ст. російська імперія просто марила світовою гегемонією. Цей період позначився для Росії низкою майже безперервних кривавих війн зі Швецією, Іраном, Туреччиною (1787-1892 рр.), на Кавказі та з Наполеонівською Францією, яка, як і Російська імперія, рвалась до Європейського та світового панування.
Цим безперервним війнам, в яких, насправді, -текли ріки української, а не російської крові-, передувала кардинальна реформа імперської армії воєначальниками Катерини ІІ. Ця реформа тривала 12 років з 1775 р. по 1787 рік і результатом її стало створення Росією справжньої армії Європейського зразку. Першим етапом по створенню єдиної регулярної армії стала ліквідація у 1775 році Запорозької Січі.
Другим, і не менш драматичним, етапом для України стала ліквідація у 1782 році Указом Катерини ІІ залишків автономії наших козацьких земель, тобто Гетьманщини. Внаслідок цієї реформи українські козаки, в основній своїй масі, як скромно пишуть сучасні російські історики, «стали государственными крестьянами», або ж невичерпним джерелом для насильницьких рекрутських наборів.
Полково-сотенний устрій, який з часів Богдана Хмельницького побутував як на Гетьманщині, так і на Слобожанщині, цим Указом Катерини ІІ був ліквідований, а давні українські-козацькі полки розпущено, або ж реорганізовано. Натомість, як уже вказувалось раніше, козацька верхівка отримала права і привілеї російського дворянства. З рядових українських козаків були сформовані полки новітньої регулярної армії Росії.
Інша частина українських козаків, як, наприклад, Чорноморське військо, примусово переселили на східні та південні кордони імперії: Кубань, Кавказ, Урал. Особливо хочеться підкреслити, що в цей же час (1775-1787 рр.) рекрутський набір рядових солдат в центральних та північних губерніях Росії майже припинився.
Є цікавим історичний факт: рекрутські набори у центральних губерніях Росії поновились лише у 1874 році, тобто аж через 100 років після руйнування Запорозької Січі! До імперської армії тих часів брали лише вихідців з України. Після цих радикальних змін на найважливішому геополітичному південно-західному напрямку театру можливих воєнних дій, а саме: території сучасної України по кордону з Туреччиною (а тоді Туреччині належав весь південь сучасної України), залишилась лише регулярна армія Росії.
В її складі з колишніх запорозьких та городових козаків були сформовані найбільш боєздатні полки Російської імперії. Це – кірасирські, пікінерські, гусарські, карабінерські, драгунські та гренадерські і єгерські піхотні полки. Таким чином, Г.Потьомкін, який здійснював військову реформу з 1775 по 1787 рік, цілеспрямовано та вміло використав досвід та тактику Запорозьких козаків.
Підрозділи російської армії, укомплектовані колишніми козаками, були найбільш боєздатними та навченими. Тож покріпачені запорожці стали найбільш затребуваним «гарматним м`ясом» військової «імперської машини». Запорожці у безперевних війнах як на суші, так і на морі століттями відшліфовували прийоми військової тактики та стратегії у нерівній боротьбі з мобільними загонами турецької армії.
Гусарські, драгунські, кірасирські та інші види кавалерії тодішньої Російської армії представляли собою ті ж самі українські козацькі частини, що й до ліквідації Запорозького Війська. Кавалерійські підрозділи Росії того часу, а саме: гусари, кірасири та драгуни формувались виключно з українців і відрізнялись від своїх попередників запорожців лише армійським обмундируванням російського зразка. Також відмінністю було те, що комплектація полків робилась примусово. Окрім того, рекрутів навчали особливостям тактики регулярної армії, тобто муштрували.
Вся російська кавалерія часів Суворова та Кутузова складалась виключно із українців, є достеменним історичним фактом і зовсім не дивним. Бо ж при формуванні елітних родів військ, а кавалерія якраз і відносилась до таких ударних частин армії, особлива увага зверталась на високу індивідуальну підготовку кожного вершника. Українські козаки якраз і були найбільш підготовленими в Російській імперії до виконання подібних військових функцій.
В ці полки йшов надзвичайно суворий відбір, як рядового, так і офіцерського складу.
У реформованій російській армії схожі вимоги були і до особового складу артилерії, яка також формувалась виключно із українців та піхотних частин: гренадер, єгерів та карабінерів. Українські рекрути вміли мітко стріляти та діяти індивідуально, маскуватися та долати різноманітні перешкоди, що дуже важливо для тактики піхотних єгерських частин. Для колишніх запорожців така військова тактика була звичайною справою на підсвідомому генетичному рівні.
Влучна стрільба запорозьких козаків відзначалась навіть шведським королем Карлом ХІІ ще під Полтавою. Саме тому в елітні частини регулярної російської армії, що згодом брала Ізмаїл, Хаджибей, Очаків та інші турецькі фортеці, а також ходила у швейцарський похід із Суворовим через Альпи, відбирались кращі з кращих Запорозьких та Слобожанських козаків.
Полюбовник імператриці Г.Потьомкін нехтував та принципово не брав непристосованих до війни вихідців із центральних та північних губерній Росії. І, як надалі показала війна з Наполеоном у 1812 році, людність із центральних губерній Росії була здатна лише «партизанити» в лісах Підмосков’я, нападаючи на фуражирів дрібних інтендантських загонів наполеонівської армії.
Починаючи з 1787 року після реформ російська регулярна армія складалась із 396 500 осіб, в тому числі:
314 000 – піхота,
58 000 – кавалерія,
24 500 – артилерія.
Як уже зазначалось вище, як кавалерія, так і артилерія не менш, ніж на 95% складалась із українців. Варто також вказати, що більше 70% піхоти також були колишні українські козаки. Ще раз хочу нагадати, що сформовані на території теперішньої України полки мали назви географічних місцевостей та українських міст колишньої Гетьманщини та Слобожанщини.
Так, до 1796 року існували:
Сумський,
Ізюмський,
Охтирський,
Харківський,
Ольвіопольський,
Маріупольський,
Лубенський,
Лейб-гвардії Гусарський,
Павлоградський,
Олександрійський,
Херсонський,
Полтавський,
Острогожзький гусарські полки;
Глухівський,
Чернігівський,
Київський,
Ніженський,
Стародубський,
Сіверський карабінерські полки;
Кінбургський ;
Таганрозький драгунські полки;
Єлісаветградський,
Київський,
Переяславський,
Український,
Таврійський кінно-єгерські полки;
Бугський єгерський корпус.
Крім цього, було ще близько 50 номерних піхотних гренадерських та єгерських полків, особовий склад яких також формувався на території сучасної України за рахунок українських рекрутів – колишніх козаків.
Рубіж XVIII-ХІХ ст. був розквітом для армійської кавалерії Росії. Кавалерія посідала найпрестижніше місце у військовій ієрархії: романтично-військова епоха створила надзвичайно привабливий образ гусара. Служба в гусарах вважалась повністю відповідною дворянському менталітету, тобто найбільш престижною та шанованою.
В той час, коли рядовий та середній офіцерський склад кавалерії російської армії складали колишні українські козаки, то середній та вищий офіцерський склад посідали виключно представники найвідоміших дворянських прізвищ тогочасної Росії, а також вихідці із Швеції, Данії, Германії, Франції.
Найбільш яскраву сторінку гусарії XVIII-ХІХ ст. займали Слобідські гусарські полки:
Сумський,
Охтирський,
Ізюмський,
Острогожзький,
Харківський;
Лейб-гвардії Гусарський.
Також Вам буде цікаво знати історичний факт, що навіть зачіски рядового складу гусарських Слобідських полків кінця XVIII ст. нічим не відрізнялись від козаків Запорозької Січі. Цими зачісками були славнозвісні козацькі чуби та оселедці.
Історія найвідомішого Слобідського Сумського гусарського полку починається у 1765 році, коли на базі реорганізованого Слобідського козацького полку в місті Суми був сформований гусарський полк армійського зразка. У 1770 році про Сумський гусарський полк почула вся імперія. Саме тоді під час однієї з військових кампаній невеликий загін сумських гусар потрапив в оточення 10 000 татар. Загін, будучи в щільному кільці ханських чамбулів, буквально прорубався крізь лаву татарських вершників, втративши при цьому лише 177 гусар убитими та 26 пораненими.
Натомість сумські козаки в мундирах російських гусар, в цих дійсно небезпечних обставинах, знищили велику кількість татарських аскерів, серед яких було 7 мурз, та захопили ворожий прапор. Після цього дивовижного подвигу та численних інших кривавих військових змагань за Слобідськими гусарами закріпилась ласкаво-шаноблива назва «Сумцы удалые».
У другій російсько-турецькій війні, котра почалась у 1787 році, Слобідські козаки в російських гусарських мундирах Сумського полку штурмували Очаків, Кілію, Аккерман, Бендери та брали Ізмаїл. У 1799 році наші земляки, сумські гусари, разом із іншими полками, укомплектованими колишніми українськими козаками, в складі корпуса А.М. Римського-Корсакова брали найактивнішу участь в легендарному та найбільш розрекламованому російськими істориками швейцарському поході через Альпи під командуванням генералісимуса Олександра Суворова. Таким чином, ми тепер знаємо, ким насправді були за національністю та гоноровим походженням «русские чудо-богатыри».
Однією з самих яскравих сторінок бойової історії сумців та інших Слобідських гусарських полків стала війна 1812 року та закордонні походи 1813-1815 років аж до Парижу. Після вторгнення наполеонівської армії в Росію, Слобідський Сумський гусарський полк у надзвичайно складних ар`єргардних боях прикривав відступ основних сил від самого кордону і аж до Бородіно. У вирішальній битві під Бородіно сумські гусари розгромили один із найвідоміших у Франції Сен-Жерменський кірасирський полк. Рубались із французами біля знаменитої батареї Раєвського та біля Багратіонових флешей.
Сумські гусари та гусари інших Слобідських полків, а саме: Охтирського, Ізюмського, лейб-гвардії Гусарського, а також Єлісаветградського та Маріупольського гусарських полків під Бородіно понесли жахливі втрати. Після відступу армії Кутузова та капітуляції Москви в Тарутинський табір російської армії з рідної України полкам надійшло свіже поповнення. Сумський Слобідський гусарський полк отримав поповнення з рідного міста Сум.
Інші полки регулярної російської армії, також отримали навчених рекрутів з різних міст, сіл та хуторів України. Таким чином змогли повністю відновити свою боєздатність та прогнати Наполеона аж до самого Парижа. За приблизним підрахунком, армія фельдмаршала Кутузова під Бородіно складалася щонайменше із 70% вихідців із теперішніх українських земель.
Слава наших земляків в російських мундирах не обмежується Бородіним. Одна з найкривавіших битв, де брали участь «Сумцы удалые», була битва 1814 року під Дрезденом, де Слобідський Сумський гусарський полк навально атакував французів із флангу і фактично врятував армію союзників від розгрому.
На світанку 19 березня 1814 року бойові коні нащадків запорожців в знаменитих сірих мундирах Сумського гусарського полку вдарили копитами по бруківці, урочисто вступивши в столицю Франції Париж. Після повалення Наполеона сумські гусари в нагороду отримали почесне право марширувати вулицями Парижа в перших рядах колони союзних армій-переможниць.
Слобідські гусари, нащадки запорожців, ввели в моду серед російської аристократії танцювати мазурку, краков`як та полонез – давні шляхетські українські танці. Також ввели в обіг російської мови слово «кутить», яке означає буквально: сидіти в кутку приміщення (рос. – «в углу») та пити хмільні напої; співати романси і, що дуже цікаво, привили російським аристократам гарну українську лицарську звичку – стоячи, проголошувати третій тост «За жінок!».
Російські офіцери, потураючи гусарам, запускали довгі козацькі вуса. А замість того, щоб нюхати табак із табакерок, як і нащадки давніх шляхетських козацьких родів, стали курити люльки з тютюном…
Слобідські гусари не тільки зачіскою – славнозвісними козацькими оселедцями, але й в усіх інших елементах побуту наслідували славних запорожців. На війні були справжніми головорізами, хижими, як вовки. Денис Давидов так писав про побут гусар того часу: «Вместо дивана – куль овса, вместо курильниц – трубка с табаком, зеркалом служила сабля для поправки лишь длиннющих усов, а украшение стен квартиры – ташка (козацька сумка для набоїв) с вензелем.»
Елементи одягу гусар, як уже згадувалось вище, пішли від угорського національного костюму, однак і тут українські козаки додали свого. Наприклад, частиною гусарського мундиру є «пасак». Для кожного українця цей термін є також зрозумілим, адже українською мовою – це просто шкіряний ремінь («пасок»). В російській чи мадярській мові його просто не існує.
Також українські козаки доповнили кавалерійські терміни кінської збруї – «стремена», адже в російській мові нема слова «встромити», а є слово «всунуть» ногу. Таким чином, це також термін українського походження. Зображення так-званої гусарської ташки (козацької сумки для набоїв) зустрічається ще на давніх парсунах (картинах)«Козак Мамай» XVI-XVII ст.
Гусарська форма одягу та спорядження:
Доломан - коротка (до талії) однобортна куртка із стоячим коміром і шнурами, на яку накидався ментик
Ківер - з султаном, шнурами (етішкетамі) і репейком. З 1803 р. До цього - Шапка .
Кушак з гомбо (перехопленнями)
Ментик - коротка куртка (зі шнурками), обшита хутром, надягала поверх доломан
Портупея
Рейтузи (Чікчіри)
Шабля
Чоботи (Ботики) - низькі
Сарсан - убір для гусарських коней
Ташка - сумка
Етішкет - шнур з китицями
Пара пістолетів
Всі рясно прикрашалося галунами, шнурами, бахромою і тасьмою, які захищали від ударів шаблею . Кожний гусарський полк мав свій колір, який повторював колір колишнього козацького полку:
Охтирський — зелений,
Ізюмський — червоний,
Сумський — блакитний,
Острогозький — синій,
Харківський — жовтий.
Колір був присутній на сукні доломану, чакширах та викладці чепрака гусарського коня.
Основною зброєю рядового гусара була шабля в шкіряних із залізною оправою піхвах, з мідним або залізним ефесом, яка носилася на поясній портупеї. З вогнепальної зброї гусарам належало мати два сідельних пістолети. Крім того, гусари були озброєні карабінами, але після наказу від 10 листопада 1812 року замість карабінів кожному ескадрону було залишено тільки по 16 мушкетонів для стрільби дробом.
Усі полки розмістили в Україні, і кожен гусар одержав земельний наділ, а також платню у розмірі 38 карбованців 94 копійки на рік для придбання гусарського коня (ціна на нього досягала тоді 18 карбованців), зброї, обмундирування та амуніції. Мундирні та амуніційні речі коштували досить дорого, оскільки в Росії їх тоді ніхто не вмів виробляти. Тому купувати їх доводилося в Австрії.
Після переформування кавалерії 17 грудня 1812, всі гусарські полки були зведені в три гусарські дивізії:
1-а гусарська дивізія
Гродненський гусарський полк
Єлисаветградський гусарський полк
Ізюмський гусарський полк
Сумський гусарський полк
2-а гусарська дивізія
Олександрійський гусарський полк
Охтирський гусарський полк
Іркутський гусарський полк
Маріупольський гусарський полк
3-тя гусарська дивізія
Білоруський гусарський полк
Лубенський гусарський полк
Ольвіопольський гусарський полк
Павлоградський гусарський полк
У 1882 гусарські армійські полки були перейменовані в драгунські , і до початку XX століття в Росії існувало лише 2 гвардійських гусарських полки: лейб-гвардії Його Величності і лейб-гвардії Гродненський .
У 1907 після поразки в японській війні , Микола II вирішує «відродити» Руську армію і її дух. Гусарські полки знову отримують свої колишні назви і свої колишні мундири зразка 1870-х років. Таким чином, до 2-х гвардійських гусарських полків, станом на 1 січня 1914 р. додався відроджений Сумський гусарський полк, який входив до гренадерського корпусу, і 17 армійських гусарських полків, які отримали наскрізні номери з 2-го по 18-й.
Кожний полк складався з шести ескадронів по дві роти в кожному і налічував 1334 чоловіки: 1104 рядових, 96 унтер-офіцерів, 50 офіцерів, решта — лікарі, писарі, сурмачі, цирюльники та коновали.
Українські гусарські полки, як гідні спадкоємці козачих полків, за весь час свого існування завжди були на передовому рубежі, виявляючи в боях безмежну мужність і героїзм. Їх славні подвиги навіки вписано в історію кавалерії. Проте з українських козаків в російській армії формувалися не тільки гусарські полки, але і не менш блискучі драгунські, уланські, кірасирські, не кажучи вже про власне козачі частини.
Більше ніж півтора століття перші гусарські полки, створені з наших козаків, залишалися єдиними військовими формуваннями з українців, які завжди зберігали власні джерела комплектації. Вони не тільки стали основою для формування інших гусарських полків (зокрема гвардійських), а й проіснували аж до жовтня 1917 року під первісними назвами. Це стало, по суті, неофіційним визнанням Російською державою великих заслуг нашої славної військової спадщини.
…Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Т.Г.Шевченко
Наприкінці XVIII ст. та на початку XIX ст. російська імперія просто марила світовою гегемонією. Цей період позначився для Росії низкою майже безперервних кривавих війн зі Швецією, Іраном, Туреччиною (1787-1892 рр.), на Кавказі та з Наполеонівською Францією, яка, як і Російська імперія, рвалась до Європейського та світового панування.
Цим безперервним війнам, в яких, насправді, -текли ріки української, а не російської крові-, передувала кардинальна реформа імперської армії воєначальниками Катерини ІІ. Ця реформа тривала 12 років з 1775 р. по 1787 рік і результатом її стало створення Росією справжньої армії Європейського зразку. Першим етапом по створенню єдиної регулярної армії стала ліквідація у 1775 році Запорозької Січі.
Другим, і не менш драматичним, етапом для України стала ліквідація у 1782 році Указом Катерини ІІ залишків автономії наших козацьких земель, тобто Гетьманщини. Внаслідок цієї реформи українські козаки, в основній своїй масі, як скромно пишуть сучасні російські історики, «стали государственными крестьянами», або ж невичерпним джерелом для насильницьких рекрутських наборів.
Полково-сотенний устрій, який з часів Богдана Хмельницького побутував як на Гетьманщині, так і на Слобожанщині, цим Указом Катерини ІІ був ліквідований, а давні українські-козацькі полки розпущено, або ж реорганізовано. Натомість, як уже вказувалось раніше, козацька верхівка отримала права і привілеї російського дворянства. З рядових українських козаків були сформовані полки новітньої регулярної армії Росії.
Інша частина українських козаків, як, наприклад, Чорноморське військо, примусово переселили на східні та південні кордони імперії: Кубань, Кавказ, Урал. Особливо хочеться підкреслити, що в цей же час (1775-1787 рр.) рекрутський набір рядових солдат в центральних та північних губерніях Росії майже припинився.
Є цікавим історичний факт: рекрутські набори у центральних губерніях Росії поновились лише у 1874 році, тобто аж через 100 років після руйнування Запорозької Січі! До імперської армії тих часів брали лише вихідців з України. Після цих радикальних змін на найважливішому геополітичному південно-західному напрямку театру можливих воєнних дій, а саме: території сучасної України по кордону з Туреччиною (а тоді Туреччині належав весь південь сучасної України), залишилась лише регулярна армія Росії.
В її складі з колишніх запорозьких та городових козаків були сформовані найбільш боєздатні полки Російської імперії. Це – кірасирські, пікінерські, гусарські, карабінерські, драгунські та гренадерські і єгерські піхотні полки. Таким чином, Г.Потьомкін, який здійснював військову реформу з 1775 по 1787 рік, цілеспрямовано та вміло використав досвід та тактику Запорозьких козаків.
Підрозділи російської армії, укомплектовані колишніми козаками, були найбільш боєздатними та навченими. Тож покріпачені запорожці стали найбільш затребуваним «гарматним м`ясом» військової «імперської машини». Запорожці у безперевних війнах як на суші, так і на морі століттями відшліфовували прийоми військової тактики та стратегії у нерівній боротьбі з мобільними загонами турецької армії.
Гусарські, драгунські, кірасирські та інші види кавалерії тодішньої Російської армії представляли собою ті ж самі українські козацькі частини, що й до ліквідації Запорозького Війська. Кавалерійські підрозділи Росії того часу, а саме: гусари, кірасири та драгуни формувались виключно з українців і відрізнялись від своїх попередників запорожців лише армійським обмундируванням російського зразка. Також відмінністю було те, що комплектація полків робилась примусово. Окрім того, рекрутів навчали особливостям тактики регулярної армії, тобто муштрували.
Вся російська кавалерія часів Суворова та Кутузова складалась виключно із українців, є достеменним історичним фактом і зовсім не дивним. Бо ж при формуванні елітних родів військ, а кавалерія якраз і відносилась до таких ударних частин армії, особлива увага зверталась на високу індивідуальну підготовку кожного вершника. Українські козаки якраз і були найбільш підготовленими в Російській імперії до виконання подібних військових функцій.
В ці полки йшов надзвичайно суворий відбір, як рядового, так і офіцерського складу.
У реформованій російській армії схожі вимоги були і до особового складу артилерії, яка також формувалась виключно із українців та піхотних частин: гренадер, єгерів та карабінерів. Українські рекрути вміли мітко стріляти та діяти індивідуально, маскуватися та долати різноманітні перешкоди, що дуже важливо для тактики піхотних єгерських частин. Для колишніх запорожців така військова тактика була звичайною справою на підсвідомому генетичному рівні.
Влучна стрільба запорозьких козаків відзначалась навіть шведським королем Карлом ХІІ ще під Полтавою. Саме тому в елітні частини регулярної російської армії, що згодом брала Ізмаїл, Хаджибей, Очаків та інші турецькі фортеці, а також ходила у швейцарський похід із Суворовим через Альпи, відбирались кращі з кращих Запорозьких та Слобожанських козаків.
Полюбовник імператриці Г.Потьомкін нехтував та принципово не брав непристосованих до війни вихідців із центральних та північних губерній Росії. І, як надалі показала війна з Наполеоном у 1812 році, людність із центральних губерній Росії була здатна лише «партизанити» в лісах Підмосков’я, нападаючи на фуражирів дрібних інтендантських загонів наполеонівської армії.
Починаючи з 1787 року після реформ російська регулярна армія складалась із 396 500 осіб, в тому числі:
314 000 – піхота,
58 000 – кавалерія,
24 500 – артилерія.
Як уже зазначалось вище, як кавалерія, так і артилерія не менш, ніж на 95% складалась із українців. Варто також вказати, що більше 70% піхоти також були колишні українські козаки. Ще раз хочу нагадати, що сформовані на території теперішньої України полки мали назви географічних місцевостей та українських міст колишньої Гетьманщини та Слобожанщини.
Так, до 1796 року існували:
Сумський,
Ізюмський,
Охтирський,
Харківський,
Ольвіопольський,
Маріупольський,
Лубенський,
Лейб-гвардії Гусарський,
Павлоградський,
Олександрійський,
Херсонський,
Полтавський,
Острогожзький гусарські полки;
Глухівський,
Чернігівський,
Київський,
Ніженський,
Стародубський,
Сіверський карабінерські полки;
Кінбургський ;
Таганрозький драгунські полки;
Єлісаветградський,
Київський,
Переяславський,
Український,
Таврійський кінно-єгерські полки;
Бугський єгерський корпус.
Крім цього, було ще близько 50 номерних піхотних гренадерських та єгерських полків, особовий склад яких також формувався на території сучасної України за рахунок українських рекрутів – колишніх козаків.
Рубіж XVIII-ХІХ ст. був розквітом для армійської кавалерії Росії. Кавалерія посідала найпрестижніше місце у військовій ієрархії: романтично-військова епоха створила надзвичайно привабливий образ гусара. Служба в гусарах вважалась повністю відповідною дворянському менталітету, тобто найбільш престижною та шанованою.
В той час, коли рядовий та середній офіцерський склад кавалерії російської армії складали колишні українські козаки, то середній та вищий офіцерський склад посідали виключно представники найвідоміших дворянських прізвищ тогочасної Росії, а також вихідці із Швеції, Данії, Германії, Франції.
Найбільш яскраву сторінку гусарії XVIII-ХІХ ст. займали Слобідські гусарські полки:
Сумський,
Охтирський,
Ізюмський,
Острогожзький,
Харківський;
Лейб-гвардії Гусарський.
Також Вам буде цікаво знати історичний факт, що навіть зачіски рядового складу гусарських Слобідських полків кінця XVIII ст. нічим не відрізнялись від козаків Запорозької Січі. Цими зачісками були славнозвісні козацькі чуби та оселедці.
Історія найвідомішого Слобідського Сумського гусарського полку починається у 1765 році, коли на базі реорганізованого Слобідського козацького полку в місті Суми був сформований гусарський полк армійського зразка. У 1770 році про Сумський гусарський полк почула вся імперія. Саме тоді під час однієї з військових кампаній невеликий загін сумських гусар потрапив в оточення 10 000 татар. Загін, будучи в щільному кільці ханських чамбулів, буквально прорубався крізь лаву татарських вершників, втративши при цьому лише 177 гусар убитими та 26 пораненими.
Натомість сумські козаки в мундирах російських гусар, в цих дійсно небезпечних обставинах, знищили велику кількість татарських аскерів, серед яких було 7 мурз, та захопили ворожий прапор. Після цього дивовижного подвигу та численних інших кривавих військових змагань за Слобідськими гусарами закріпилась ласкаво-шаноблива назва «Сумцы удалые».
У другій російсько-турецькій війні, котра почалась у 1787 році, Слобідські козаки в російських гусарських мундирах Сумського полку штурмували Очаків, Кілію, Аккерман, Бендери та брали Ізмаїл. У 1799 році наші земляки, сумські гусари, разом із іншими полками, укомплектованими колишніми українськими козаками, в складі корпуса А.М. Римського-Корсакова брали найактивнішу участь в легендарному та найбільш розрекламованому російськими істориками швейцарському поході через Альпи під командуванням генералісимуса Олександра Суворова. Таким чином, ми тепер знаємо, ким насправді були за національністю та гоноровим походженням «русские чудо-богатыри».
Однією з самих яскравих сторінок бойової історії сумців та інших Слобідських гусарських полків стала війна 1812 року та закордонні походи 1813-1815 років аж до Парижу. Після вторгнення наполеонівської армії в Росію, Слобідський Сумський гусарський полк у надзвичайно складних ар`єргардних боях прикривав відступ основних сил від самого кордону і аж до Бородіно. У вирішальній битві під Бородіно сумські гусари розгромили один із найвідоміших у Франції Сен-Жерменський кірасирський полк. Рубались із французами біля знаменитої батареї Раєвського та біля Багратіонових флешей.
Сумські гусари та гусари інших Слобідських полків, а саме: Охтирського, Ізюмського, лейб-гвардії Гусарського, а також Єлісаветградського та Маріупольського гусарських полків під Бородіно понесли жахливі втрати. Після відступу армії Кутузова та капітуляції Москви в Тарутинський табір російської армії з рідної України полкам надійшло свіже поповнення. Сумський Слобідський гусарський полк отримав поповнення з рідного міста Сум.
Інші полки регулярної російської армії, також отримали навчених рекрутів з різних міст, сіл та хуторів України. Таким чином змогли повністю відновити свою боєздатність та прогнати Наполеона аж до самого Парижа. За приблизним підрахунком, армія фельдмаршала Кутузова під Бородіно складалася щонайменше із 70% вихідців із теперішніх українських земель.
Слава наших земляків в російських мундирах не обмежується Бородіним. Одна з найкривавіших битв, де брали участь «Сумцы удалые», була битва 1814 року під Дрезденом, де Слобідський Сумський гусарський полк навально атакував французів із флангу і фактично врятував армію союзників від розгрому.
На світанку 19 березня 1814 року бойові коні нащадків запорожців в знаменитих сірих мундирах Сумського гусарського полку вдарили копитами по бруківці, урочисто вступивши в столицю Франції Париж. Після повалення Наполеона сумські гусари в нагороду отримали почесне право марширувати вулицями Парижа в перших рядах колони союзних армій-переможниць.
Слобідські гусари, нащадки запорожців, ввели в моду серед російської аристократії танцювати мазурку, краков`як та полонез – давні шляхетські українські танці. Також ввели в обіг російської мови слово «кутить», яке означає буквально: сидіти в кутку приміщення (рос. – «в углу») та пити хмільні напої; співати романси і, що дуже цікаво, привили російським аристократам гарну українську лицарську звичку – стоячи, проголошувати третій тост «За жінок!».
Російські офіцери, потураючи гусарам, запускали довгі козацькі вуса. А замість того, щоб нюхати табак із табакерок, як і нащадки давніх шляхетських козацьких родів, стали курити люльки з тютюном…
Слобідські гусари не тільки зачіскою – славнозвісними козацькими оселедцями, але й в усіх інших елементах побуту наслідували славних запорожців. На війні були справжніми головорізами, хижими, як вовки. Денис Давидов так писав про побут гусар того часу: «Вместо дивана – куль овса, вместо курильниц – трубка с табаком, зеркалом служила сабля для поправки лишь длиннющих усов, а украшение стен квартиры – ташка (козацька сумка для набоїв) с вензелем.»
Елементи одягу гусар, як уже згадувалось вище, пішли від угорського національного костюму, однак і тут українські козаки додали свого. Наприклад, частиною гусарського мундиру є «пасак». Для кожного українця цей термін є також зрозумілим, адже українською мовою – це просто шкіряний ремінь («пасок»). В російській чи мадярській мові його просто не існує.
Також українські козаки доповнили кавалерійські терміни кінської збруї – «стремена», адже в російській мові нема слова «встромити», а є слово «всунуть» ногу. Таким чином, це також термін українського походження. Зображення так-званої гусарської ташки (козацької сумки для набоїв) зустрічається ще на давніх парсунах (картинах)«Козак Мамай» XVI-XVII ст.
Гусарська форма одягу та спорядження:
Доломан - коротка (до талії) однобортна куртка із стоячим коміром і шнурами, на яку накидався ментик
Ківер - з султаном, шнурами (етішкетамі) і репейком. З 1803 р. До цього - Шапка .
Кушак з гомбо (перехопленнями)
Ментик - коротка куртка (зі шнурками), обшита хутром, надягала поверх доломан
Портупея
Рейтузи (Чікчіри)
Шабля
Чоботи (Ботики) - низькі
Сарсан - убір для гусарських коней
Ташка - сумка
Етішкет - шнур з китицями
Пара пістолетів
Всі рясно прикрашалося галунами, шнурами, бахромою і тасьмою, які захищали від ударів шаблею . Кожний гусарський полк мав свій колір, який повторював колір колишнього козацького полку:
Охтирський — зелений,
Ізюмський — червоний,
Сумський — блакитний,
Острогозький — синій,
Харківський — жовтий.
Колір був присутній на сукні доломану, чакширах та викладці чепрака гусарського коня.
Основною зброєю рядового гусара була шабля в шкіряних із залізною оправою піхвах, з мідним або залізним ефесом, яка носилася на поясній портупеї. З вогнепальної зброї гусарам належало мати два сідельних пістолети. Крім того, гусари були озброєні карабінами, але після наказу від 10 листопада 1812 року замість карабінів кожному ескадрону було залишено тільки по 16 мушкетонів для стрільби дробом.
Усі полки розмістили в Україні, і кожен гусар одержав земельний наділ, а також платню у розмірі 38 карбованців 94 копійки на рік для придбання гусарського коня (ціна на нього досягала тоді 18 карбованців), зброї, обмундирування та амуніції. Мундирні та амуніційні речі коштували досить дорого, оскільки в Росії їх тоді ніхто не вмів виробляти. Тому купувати їх доводилося в Австрії.
Після переформування кавалерії 17 грудня 1812, всі гусарські полки були зведені в три гусарські дивізії:
1-а гусарська дивізія
Гродненський гусарський полк
Єлисаветградський гусарський полк
Ізюмський гусарський полк
Сумський гусарський полк
2-а гусарська дивізія
Олександрійський гусарський полк
Охтирський гусарський полк
Іркутський гусарський полк
Маріупольський гусарський полк
3-тя гусарська дивізія
Білоруський гусарський полк
Лубенський гусарський полк
Ольвіопольський гусарський полк
Павлоградський гусарський полк
У 1882 гусарські армійські полки були перейменовані в драгунські , і до початку XX століття в Росії існувало лише 2 гвардійських гусарських полки: лейб-гвардії Його Величності і лейб-гвардії Гродненський .
У 1907 після поразки в японській війні , Микола II вирішує «відродити» Руську армію і її дух. Гусарські полки знову отримують свої колишні назви і свої колишні мундири зразка 1870-х років. Таким чином, до 2-х гвардійських гусарських полків, станом на 1 січня 1914 р. додався відроджений Сумський гусарський полк, який входив до гренадерського корпусу, і 17 армійських гусарських полків, які отримали наскрізні номери з 2-го по 18-й.
Кожний полк складався з шести ескадронів по дві роти в кожному і налічував 1334 чоловіки: 1104 рядових, 96 унтер-офіцерів, 50 офіцерів, решта — лікарі, писарі, сурмачі, цирюльники та коновали.
Українські гусарські полки, як гідні спадкоємці козачих полків, за весь час свого існування завжди були на передовому рубежі, виявляючи в боях безмежну мужність і героїзм. Їх славні подвиги навіки вписано в історію кавалерії. Проте з українських козаків в російській армії формувалися не тільки гусарські полки, але і не менш блискучі драгунські, уланські, кірасирські, не кажучи вже про власне козачі частини.
Більше ніж півтора століття перші гусарські полки, створені з наших козаків, залишалися єдиними військовими формуваннями з українців, які завжди зберігали власні джерела комплектації. Вони не тільки стали основою для формування інших гусарських полків (зокрема гвардійських), а й проіснували аж до жовтня 1917 року під первісними назвами. Це стало, по суті, неофіційним визнанням Російською державою великих заслуг нашої славної військової спадщини.
…Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Т.Г.Шевченко
, погано
асимілюються.
), та залишені вимерлими українцями будинки і майно дуже
приваблювало, ( вони б і пішки пішли б, аби забрати щось чуже собі, то
вже у генах
є громадянами України
.
.
Українцю у Україні немає місця, звідусіль з нього знущаються владні
табачники
, колеснікови
через який Приходька М. і звільнили. Прошу ознайомитись. Як кажуть: 
І так воно і відбувається. 
