Перша леді України «зворушена» виставою «Нація»

Очевидці кажуть, на гастрольній прем’єрі іванофранківців у Донецьку Людмила Янукович навіть плакала...

Дружина президента так пройнялася виставою галичан, що після її закінчення спілкувалася з артистами українською мовою... Фото зі сайту 62.ua

«Політично неблагонадійні» твори лауреата Шевченківської премії Марії Матіос прописалися тепер і в Донецьку, на батьківщині чинного глави держави і глави уряду. Їх «легітимізувала» там дружина президента Людмила Янукович, яка  минулої середи була присутня на виставі за  твором письменниці «Нація» (у ньому йдеться про “совєтизацію” Західної України і протидію УПА). Постановка у виконанні івано-франківських театралів на сцені Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру мала шалений успіх. Очевидці кажуть: після фінальної сцени перша леді країни плакала…

Пригадуються події річної давності. Саме тоді, у розпал виборчої кампанії, прем’єр Микола Азаров «танком проїхався» по творчості «націоналістки» Марії Матіос. «Хто там читав її твори, не знаю, - обурювався керівник Кабміну перед радянськими ветеранами. - Я особисто не читав і читати не буду. Бо вона порівняла обеліск на Могилі невідомого солдата в Києві у Парку Слави з фалосом… Уявляєте, до якої міри маразму, підлості треба дійти?! І ця подія не викликала в країні резонансу, не викликала осуду, не викликала обурення. Ці люди спокійно ходять, спокійно виступають по телевізору, спокійно балотуються в народні депутати. Це - трагедія для нас з вами…».

Донеччани, які 22 травня прийшли на виставу галичан, дали об’єктивну оцінку творчості «западенки», всім серцем сприйняли її, були у захваті від побаченого. Краще за все про це читачам «Високого Замку» розповість «іменинниця» вечора  – народний депутат Марія Матіос.    

Марія МАТІОС: «Після «Нації» овації донеччан тривали 17 хвилин...»

- Упродовж трьох років Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка з жодною моєю виставою не міг потрапити до Донецька, - каже Марія Матіос. – І це попри те, що між нашими областями-побратимами підписано угоду про співпрацю, у тому числі -  культурну. Видумували всякі приводи, щоб ми туди не могли потрапити. Перебуваючи в Америці, я собі дала слово: якщо їздимо з цією виставою по світу, то і у Донецьку будемо. І ось 22 травня, у день перепоховання Тараса Шевченка, на донецькій сцені йшла «Нація». Донецьк лежав біля ніг івано-франківських артистів! – кажу без перебільшення. 17 хвилин безперервних аплодисментів! Я не могла представляти акторів, бо зал на 900 місць захлинався оваціями. У середу всі наші донецькі співрозмовники, включно з Людмилою Янукович, запитували: чому ви так довго до нас не приїжджали?

Коли я в останній момент дізналася, що на виставу прийде перша леді країни, подумала: і тут зараз буде скандал! Пришлють охорону, людей пропускатимуть через металошукачі, що викличе невдоволення. Але жодної охорони, жодних перевірок, жодних  незручностей! Клянуся вам: дружина президента після вистави плакала як маленька! Ми годину з нею потім спілкувалися. Це був фантастичний вечір, історичний день для наших українських стосунків, для зламання ситуації напруги, подолання суспільного дискомфорту. Наші брати-східняки елементарно не знають історії. Якщо починати з ними говорити художнім словом – вони починають чути нас. 22 травня Донецьк нас почув!

- Кажуть, організатором цієї вистави у Донецьку був відомий українофоб, народний депутат від Партії  регіонів Микола Левченко?..

- Ні, організовувала виставу я. Левченко підійшов до мене у Верховній Раді і сказав: «Прочитал информацию, что вас не пускают в Донецк. Мне стыдно!». Тоді кажу йому: «Ви маєте шанс позбутися цього сорому… У нас є домовленість про виставу 22 травня. Проблем з нею наразі нема, але якщо можете – не пошкодьте! Не блокуйте розміщення банерів, радіо- і телевізійної реклами». Тож, очевидно, якийсь «шлагбаум» було піднято, і у цьому, напевно, і був «патронат» Левченка.

А ще скажу вам ексклюзивно: Микола Левченко попросив мене вчити його української мови, давати уроки. Сказав, що моя українська йому подобається. Я відповіла, що у мене – миротворча місія. У парламенті є «голуби», «яструби», але мусять бути і миротворці…

- Казав поет: «як много важить слово»…

- У залі донецького театру не були якісь вибрані люди – там сиділи старші, молодші, більш як половина російськомовних, багато студентів. Але з боку усіх сприйняття вистави було колосальне!

У середу я оголосила про початок конкурсу серед студентів Донецького національного університету - «Дерево мого роду». Молодь має зануритися в історії своєї родини, намалювати  генеалогічні дерева і подати одну цікаву родинну розповідь – чи то драматичну, чи то ліричну, чи то веселу. На сцені театру пообіцяла, що перші 30 студентів, які подадуть ці історії, будуть нагороджені тижневим безкоштовним відпочинком у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях. А підсумки цього всеукраїнського конкурсу під моїм патронатом підіб’ємо на якомусь майданчику у Донецьку.

- Про що з вами говорила дружина президента?

- Вона була страшенно зворушена… Висловила величезне задоволення від цієї вистави. Розповідала детально, як саме її розчулив той чи інший момент. Спілкувалася зі мною українською, у неї досить гарна вимова. Поділилися теплими спогадами про Івано-Франківськ. Запитала, чому ми приїхали у Донецьк тільки з однією виставою? А єдине моє прохання до Людмили Янукович - втрутитися у ситуацію із незаслужено  скривдженим керівником балетної трупи Національної опери Денисом Матвієнком…

Враження від цього дивовижного вечора: люди потребують нормальної, людської розмови про те, ЩО з нами було. Найпереконливіше донести їм цю правду можна художнім словом. Я на Східну, Південну, Центральну Україну запустила б ешелони митців із Заходу. А політикам, які розпалюють напругу між людьми, заклеїла б роти скотчем… 
Колись я напишу усю історію того, ЯК Івано-Франківський театр із моїми виставами майже ТРИ роки НЕ ПУСКАЛИ на гастролі до Донецька!!!
І як за ДВА тижні уже до самої вистави БУЛО ЗАБЛОКОВАНО усю рекламу про приїзд театру до Донецька, включно із продажем квитків. З цього всього можна було би зробити мітинг, виголосити заяви і може, навіть «добрати» собі кілька гучних балів. Але мистецтво – це не мітинг. І всі ці «нерви» – цікаві лише для СПОГАДІВ.
Тому зараз маємо – що маємо: тисяча глядачів Донецького драмтеатру 22 травня 2013 року, у день перепоховання Тараса Шевченка і у річницю поховання Володимира Івасюка, 17 хвилин стоячи аплодувала «Нації» включно із заплаканою Людмилою Янукович! Опісля донецькі актори сказали своїм івано-франківським колегам, що такого у них не було навіть під час приїзду МХАТу. І саме задля цих хвилин, і задля того, як ми і надалі маємо намір ПРАВДИВО розказувати про Україну і її історичні пекла мовою мистецтва і Словом, таки варто було мати ВЕЛИЧЕЗНЕ терпіння і величезну ТВЕРДІСТЬ, щоб підняти абсолютно безглуздий «шлагбаум» заборони на Донбасі. Донбас – це також Україна. І за донецьку Україну треба боротися, як за Україну у будь-якому іншому регіоні. І набагато більше, і мудріше. Люди скалічені минулим скрізь. І недужим людям треба розказувати про їхнє «каліцтво» обережними і необразливими словами. Тільки так вони зможуть почути Правду.
Не перебільшую події з «Нацією» в Донецьку, але й жодним чином не применшую її значення. І вже без перебільшення – таки для всієї України. Бо «ми всі тут – рідня». Без розуміння цього в нерозумних головах і далі народжуватиметься маячня про федералізацію України, її поділ, «розчленування» чи ще щось несусвітнє. Але це – не наш шлях.
P.S. Фінансову частину гастролей я забезпечила своїми особистими коштами. «Розблокування» інформації про приїзд театру здійснив Микола Левченко. І це також правда.

Відтак саме у Донецьку Марія Матіос оголосила конкурс «Дерево мого роду». Спочатку він проводиметься серед студентів Донецького національного університету. Майбутні конкурсанти мають намалювати своє родинне дерево і записати одну цікаву історію з минувшини власної родини. Першим тридцяти студентам, роботи яких визнає кращими інтернет–спільнота, письменниця пообіцяла безкоштовний тижневий відпочинок у Львові, Чернівцях чи Івано–Франківську. За її словами, конкурс має стати всеукраїнським, бо молоді люди мають знати своє коріння.

Додам думку голови Товариство ім.О.Тихого Є.Шаповалова:

НАЦІЯ... У ДОНЕЦЬКУ... Про це можна багато говорити, обговорювати, казати, що ось нарешті йде зближення Сходу і Заходу... Але це не так... і ми забов"язані це визнати і відкрито казати про це. Матіос у своєму зверненні до глядячів у залі сказала, - вона рада, що весь зал так її зустрічає, що донеччани не мають проблеми несприняття галичанської культури і всього українського, Донбас не такий, як про нього говорять, який ореол він має... Ні, пані Маріє, такий. Всі люди-донбасівці, які підходять під Ваше визначення, на жаль, вмістилися у невеличкому залі драмтеатру... А за стінами є мільйонний Донецьк, який виставу назвав "бендеровской". Який збирався купками на бульварі Пушкіна дивитися на мою вишиванку, в якій я приїхав на виставу. Мабуть пошепки казали діточкам: он українець гуляє... Немає в Донецьку України. Ні в культурі, ні у відношеннях, ні у топоніміці, ні у головах донеччан. Спитайте, хто в Україні фашисти, і вам кожний перехожий у Донецьку скаже - "западяне"! Все це наслідки ідеології сучасної влади. Влади олігархічних кланів, однієї партії, однієї людини. А ось це, я вважаю, і є чистий фашизм!. Донеччина вже давно перетворена на територію рабів, з усіма процесами і наслідками цього явища. А рабам, щоб вони полюбили своїх одноплеменників з іншого кінця країни, потрібний наказ! Накажуть - полюблять! Але досі ще не наказали...