Не стало поета Миколи Петренка



10 жовтня не стало автора тексту відомої пісні «Намалюй мені ніч» Петренка Миколи Євгеновича – члена Національної Спілки Письменників України від 1960 року, автора більш ніж 100 книг поезій, прози, драматургії, Заслуженого працівника культури України, лауреата понад 20 літературних премій. Він відійшов у вічність, не доживши один місяць до свого ювілею – 95-ліття.  
Народжений на Полтавщині, Микола Петренко в дитячі роки пережив голодомор 1933 року, під час другої світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував покарання у концтаборах, спершу в Янівському у Львові, згодом у Бухенвальді. Після визволення американськими військами повернувся на батьківщину, де пройшов фільтраційні та трудові табори – шахти Донбасу, лісорозробці та рибні промисли Камчатки. Згодом працював у Бродівській районній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України». Свою першу поетичну збірку «Дні юності» видав у 1957 році.   
Члени Львівської обласної організації НСПУ висловлюють співчуття родині, близьким та всім, хто знав Миколу Петренка.

Леся Бернакевич

Світла пам'ять великому поету, щирій людині, спілчанському патріарху Миколі Петренку. Втік і вже не зловлять... Поширюю вірш, написаний ним 6 вересня цього року:

ВТІКАЧ
=======
Я утік, я зарився в самітницький скит,
Я лікую скалічені лапи...
А за мною погоня, і стукіт копит,
І скривавлені піною  храпи.
Я утік - бо неправди страшливе ярмо,
Бо терпіти не стало спромоги:
Хай довкола облуда - та ми живемо,
І до нас їм немає дороги.
Я утік від фальшивих щедрот,  я в собі:
Досить світу - що в краплі уяви.
Перетерплять сильніші - а ми заслабі,
Ми такі, як столочені трави.
Так, ми зводимось в росах, ранкових світах,
До таємної правди охочі:
Я утік - наче в хащах причаєний птах,
Тільки очі з пітьми, тільки очі.
Я сховався від себе, від вас поготів,
Я живу - потаємно і гоже.
і не треба мені фарисейських світів -
Тільки царство дароване Боже!..
© Микола Петренко

Свято Покрови Пресвятої Богородиці



Покрова Пресвятої Богородиці

Історія вшанування свята




Покровська церква в селі Сутківці
В Україні найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

У жовтні 2014 року Володимир В'ятрович, директор Українського інституту національної пам'яті, запропонував, замість Дня захисника Вітчизни, відзначати День захисника України саме на Свято Покрови, мотивуючи це історичною традицією вшанування українського війська у цей день[5][6].

14 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко з метою вшанування традицій та на підтримку ініціативи громадськості скасував відзначення Дня захисника Вітчизни і встановив свято День захисника України, яке відзначатиметься щорічно 14 жовтня[4].

Вшанування ікони Богородиці - покровительки українського війська

Богородиця — покровителька українських воїнів освячена Митрополитом Епіфанієм у 2017 році. На іконі зображені українські воїни різних епох, зокрема Святий Рівноапостольний Князь Володимир Великий, руський воїн, Гетьман України Іван Мазепа в похідних військових латах, січові козаки, старшини Армії УНР в одностроях Третьої «Залізної» дивізії, козак Полку Чорних запорожців, воїни Української Галицької Армії, Української Повстанської Армії, боєць «Самооборони Майдану», вояки добровольчих батальйонів, сучасні українські воїни АТО, які зібралися навколо постаті небесного покровителя українського воїнства Архистратига Божого Михаїла. Копії ікони знаходяться у Церкві святого Миколая «Пам'яті жертв Чорнобиля».
26 липня 2017 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній та Голова Синодального управління військового духовенства митрополит Іоан (Яременко) освятили ікону Пресвятої Богородиці – покровительки українських воїнів[7]. На іконі зображення Божої Матері, яка тримає в руках омофор і ним покриває українських воїнів. Ідея створення такої ікони виникла ще в 2014 році. Її автор художник-іконописець Юрій Нікітін мав на меті створити сучасний символ захисту для кожного військового, хто зараз воює із загарбником.[8]

У Хресній ході 28 липня 2017 в День Хрещення Руси-України ікона покрови зайняла одне із головних місць, як головна українська православна військова святиня. Пізніше ця ікона була доправлена військовими священиками у зону АТО, для духвоних потреб військовослужбовців.[9]

Синодальне управління військового духовенства у грудні 2019 року разом із БФ "Корона князів Острозьких" започаткувало всеукраїнську акцію: "Воїни під покровом Богородиці”[10]. В рамках цієї акції 8 грудня поблизу передових позицій 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців голова СУВД митрополит Іоан (Яременко) разом з Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом та головою Благодійного фонду «Корона князів Острозьких» Робертасом Габуласом передали в дар командиру 72 омбр ікону Пресвятої Богородиці - Покровительки українських воїнів. На церемонії передачі ікони був присутній перший заступник голови СУВД протоієрей Тарас Мельник, капелан бригади Микола Новацький, протоієрей Андрій Шпунт та автор ікони Покрови художник-іконописець Юрій Нікітін. 27 грудня митрополит Іоан (Яременко) подарував 14 ОМБр ікону Богородиці Покрова Воїнська.[11] 21 лютого митрополит Іоан відвідав Кам’янець-Подільський військовий гарнізон де разом із митрополитом Антонієм (Махотою) та капеланами звершив молитву за військо українське та вручив ікону Покрови Воїнської.[12].



11 січня 2020 року Блаженнійший Митрополит Епіфаній разом з капеланами освятив ікони «Покрови воїнської» для військовослужбовців. Тоді ікони покрови отримали полковник Дмитро Братішко, а також Командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького полковник Іван Гараз.[13][14]

У липні 2020 року ПЦУ передала у головний штаб ООС ікону Покрови "воїнської".[15]

Крим в дим!



Ну, что ж, как коренной Севастополец и я оставлю свой комментарий. 
Сначала о том, с чем не согласен:
1) Отели по 10к рублей. Честно говоря, с такими ценами я не сталкивался. Останавливался год назад в Морском в гостевом доме - было 500 рублей в сутки с человека за двухместный номер. В Севастополе, конечно, таких цен нет, но у тех же частников спокойно можно снимать хорошую квартиру за 1500 рублей в сутки, за 2-2.5к уже будет отличное жильё. В наших отелях стандартный двухместный номер тоже стоит что-то около того, 2-3 тысячи в сутки. Конечно, и это не дёшево, но явно не 10к в сутки. 
2) Про дороговизну еды на пляже: тут ты цену уже занизил. Не встречал ни разу чебуреков  кукурузы по 80-100 рублей. Обычно это 150+. В принципе, любая еда - это 150+ рублей. 
3) Сезон всё-таки у нас подлиннее, чем 2 месяца. Принято считать с середины мая-начала июня и до середины сентября. То есть, чуть больше 3 месяцев. А потом - да, кирдык. 
А теперь о том, с чем СОГЛАСЕН:
1) Цены: они действительно космические. В Крыму далеко не самые высокие зарплаты, потому даже самим крымчанам тут жить непросто. Особенно я обалдел с цен, когда вернулся из Минска. В голове конвертировал цены из бел.рублей в рос.рубли и охреневал, насколько всё дороже, а качество продуктов хуже. Про цены на топливо я вообще молчу. На 26 июня цена дизеля 48.3-49 рублей, 95 примерно столько же. Ну а учитывая то, что в Крым тоже едут люди небогатые, то с нашими ценам... Соболезную я этим людям., в общем. Отсюда же вытекает ещё один минус - с каждым годом туристов всё меньше (по личным ощущениям). И, что забавно, при Украине пробки летом были ГОРАЗДО больше. А это уже показатель. 
2) Колхозного самостроя действительно ОЧЕНЬ много. И если сегодня один сносят, то завтра на его месте появляется новый, но уже ЗАКОННЫЙ))) Засрали все города этими безвкусными убогими чебуречными, шаурмечными и т.д. Да и остальные отрасли бизнеса не лучше. В городах очень много визуального мусора. 
3) Города ОЧЕНЬ грязные. Много пыли. Если сегодня помоешь машину - завтра она уже будет пыльной. Даже если ты на ней ездить не будешь, а просто поставишь во дворе. То же самое и с пляжами, и с морем. У нас крайне много быдла, которое умрёт, если донесёт окурок до урны, видимо. Потому в море и под ноги летит любой мусор, а убирают его не везде и не часто. Даже леса засрали. 
4) Сервис действительно напрочь отсутствует. Если при Украине это ещё как-то терпели, ибо дёшево очень было, то сейчас за такие деньги мне самому хочется набить угрюмый недовольный хлебальник каждому второму официанту. 
5) С туалетами реально беда. У нас в Центре я не припоминаю НИ ОДНОГО бесплатного цивилизованного туалета. Максимум - синие вонючие будочки, в которых летом можно сознание потерять от духоты. А зачастую и того нет. О чём думает правительство - не ясно. 
6) Общественный транспорт у нас... мда... Тут даже сказать нечего. Это треш. 
7) От себя добавлю, что вне сезона крым из себя представляет жуткое зрелище. Он просто УМИРАЕТ. В крупных городах ещё более-менее, но в маленьких можно вешаться. 
8) Для меня главный недостаток - это мои соотечественники, сами крымчане. После русского бума практически все мои друзья и знакомые, все, кого я встречаю, стали какими-то зомбированными тупоголовыми ватниками, не понимающими очевидных вещей, не желающими думать. Я на родной земле натурально чувствую себя чужим! Будто в окружении врагов. Приходится общаться крайне осторожно и не высказывать своих истинных мыслей. 
Подводя итог, скажу, что: да, в Крым вливается очень много денег со всей России - для нас это плюс. Ибо в Крыму действительно началась "движуха". Другой вопрос, что вся эта движуха стоит сумасшедших денег и делается через жопу. Качества в Крыму нет и вряд ли будет. 
И, пусть на меня не обижаются украинцы, но если меня спросят: "Где было лучше, в Украине, или в России?" я отвечу аксиомой Эскобара. Однако при Украине было дешевле, бесспорно. И без сасанкций.



Азербайджан просить допомоги в України



Азербайджан просить допомоги в України через ескалацію в Нагірному Карабаху: офіційну заяву
Чого хоче Азербайджан від України
5 жовтня, 16:43
читать по-русски
Азербайджан просить допомоги в України через ескалацію в Нагірному Карабаху: офіційну заяву
Азербайджан надіслав листа до України через війну в Нагірному Карабасі

Зокрема, глава Генпрокуратури Азербайджану Камран Алієв звернувся по допомогу до України через Нагірний Карабах.

У прес-службі Генпрокуратури  повідомляється, що він відправив лист Генпрокурору України Ірині Венедиктової і генпрокурора іншим країн, ще повідомлення отримали міністри юстиції деяких держав.


Зокрема, Алієв просить, щоб генпрокурори і міністри не допустили виїзду етнічних вірмен з території тих країн, де вони знаходяться, а закрили для них кордону. Він побоюється, що ті поїдуть добровольцями в Нагорний Карабах і братимуть участь у військових діях.

Як запевнив Алієв, Азербайджан звернувся до України і ряду інших країн через те, що саме в цих державах знаходиться значне число вірменської діаспори.

Популярні статті зараз
37-річний Комаров з "Світ навиворіт" приголомшив заявою з лікарні: "Шкодую, що ..."
Стрибок тарифів на комуналку, українців попередили, до чого готуватися: "До 25 жовтня ніхто ..."
"Він називав нас мама і тато": Алла Пугачова біля труни ледь стримувала сльози
Гарік Харламов переживає через свою "пишногрудої нареченої" Кошкіній: "Ми з нею ..."
показати ще
Варто уточнити, що відповідне прохання було спрямовано до Генпрокурора та міністра юстиції США, Канади, Німеччини, Росії, України, Білорусі, Бразилії, Франції, Польщі, Болгарії, Австралії, Узбекистану, Лівану, Греції, Сирії, Іраку, Ірану, Уругваю і Грузії .



Як відомо, повномасштабні бойові дії між Вірменією і Азербайджаном на лінії зіткнення в Нагірному Карабаху поновились - в ніч на 27 вересня.

Обидві країни ввели військовий стан і оголосили мобілізацію резерву. Вірменія і Азербайджан звинувачують один одного в ескалації конфлікту і заявляють про бойові втрати і жертви серед мирних жителів. 


Нагадаємо,  експерт пояснив, як ескалація в Нагірному Карабасі відіб'ється на Донбасі.

Як повідомляла Politeka,  Туреччина і Азербайджан завдали колосального збитку економіці РФ, деталі.

Оно освіту обняло

Хочемо боротися за освіту – Президент під час зустрічі з педагогами

3 жовтня 2020 року - 19:15

Хочемо боротися за освіту – Президент під час зустрічі з педагогами

З нагоди Дня працівників освіти Президент Володимир Зеленський провів зустріч з учителями та директорами шкіл у Національному комплексі «Експоцентр України» в Києві.

«Тут зібрані і вчителі, і керівники тих закладів, які лідирують з року в рік і є найкращими за результатами ЗНО», – зазначив заступник керівника Офісу Президента Юрій Костюк, який відповідає за гуманітарний напрямок.

Глава держави наголосив, що педагоги – це майбутнє наших дітей, а тому – і майбутнє України.

«Ми точно будемо максимально покращувати умови, в яких працюють наші освітяни, такі завдання ми ставимо уряду», – заявив Володимир Зеленський.

За його словами, йдеться не лише про фінансове забезпечення, а й про повагу, умови роботи.

«Вчитель – складна й важлива професія, він чи вона не може зважати на те, що відбувається поза школою, в особистому житті. Він має бути завжди зібраним і завжди на сторожі безпеки та розвитку дітей. Ми хочемо боротися за освіту, хочемо допомагати», – наголосив Президент.

Т. в. о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет висловив переконання, що освітяни помітять найбільший за останні вісім років бюджет галузі на 2021 рік, який планується затвердити. Це – плюс 34 млрд грн.

«Ті речі, які відбуваються надалі, – це «Велике будівництво» не тільки доріг, а ще й значної кількості освітніх об’єктів. Сьогодні Президент доручив створити частину переднаукової інфраструктури. Тобто музеї та взагалі залучення дітей до наукового пошуку», – зазначив Сергій Шкарлет.

Під час розмови з Главою держави директор школи № 5 Печерського району міста Києва Світлана Олексюк зауважила: що більше зробимо для вчителя, то щасливішим і успішнішим буде кожен учень. Для цього, зокрема, необхідні визнання у суспільстві праці педагогів та повна реалізація закону про освіту.

«Нам потрібно діяти на підтримку вчителя. Нам потрібно діяти так, щоб кожна родина відчувала перспективу саме в освіті. І це означає, що для держави освіта має бути проголошена цінністю. А ті люди, які представляють освіту, мають бути елітою нації», – наголосила вона.

Зі свого боку директор Перегінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, що в Рожнятівському районі на Івано-Франківщині, Іван Депутович попросив Президента звернути увагу на проблему зі страхуванням освітян у час пандемії.

Володимир Зеленський зауважив, що питання страхування освітян і учнів стало особливо актуальним з початком навчального процесу. Наразі потрібно зрозуміти можливості, вартість і терміни, в які це можна зробити.

«Питання, яке піднімається, – це застрахувати всіх. Ми ж бачимо статистику й бачимо, що вчителі – в групі ризику. Треба подумати над страхуванням для них, щоб вони розуміли, що ми турбуємося про них, почувалися в безпеці», – наголосив Глава держави.

Крім того, порушувалися питання підготовки нових педагогів, а також збереження сільських шкіл під час децентралізації. Президент України розуміє, що школи – основа села, а тому їх необхідно зберігати та розвивати.

Освіта світить та не гріє 1. Дорого, бо задурно



Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно

Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні – цікаве поєднання, що не кажіть. 
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як «вчителя року 2020». Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного – успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити «довічного зчеплення» зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання – це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити – байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного – вертай все назад, як і реноме оформиться «гад». Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите – перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота «безкоштовна освіта», що як і «безкоштовна медицина» насправді коштує над дорого, а якість їх – нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф «задурно». При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші – той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу – перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість «безоплатна» освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі «найкращої радянської освіті», клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього – не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша найдешева в світі освіта.

Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне

Кобзарі України

Кобзарі України



Кобзарське мистецтво тісно пов'язане з історією рідного краю і своїм корінням сягає в давно минулі часи. Кобзарі, бандуристи - творці українського героїчного епосу - завжди були духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю України.
Прототипами кобзарів можемо вважати ще народних співців-гудців княжої доби Баяна, Митусу та інших, як згадуються в літописах. Імен кобзарів тих часів в історичних джерелах ми не знаходимо, та можна припустити, що кобза як музичний інструмент існувала вже тоді. Про це, зокрема, свідчать зображення музикантів із кобзоподібними інструментами на фресках Софійського собору в Києві.
Кобза, невпинно удосконалюючись, набувала великого поширення та популярності і в ХV столітті стала на Україні справжнім народним інструментом. Наприкінці XVI - на початку XVII століття удосконалену кобзу почали називати бандурою. В цей час її широко використовували у вищих верствах суспільства, на ній грали і селяни, і козаки.
Високе кобзарське мистецтво, майстерність співців були відомі і за кордоном. До складу придворних музикантів іноземних королів та вельмож часто входили бандуристи.
Великою пошаною кобзарство користувалося на Запорозькій Січі. Там і зародився тип кобзаря-професіонала.
З ліквідацією Запорозької Січі бандура вийшла з ужитку вищих верств суспільства і поступово стала інструментом тільки мандрівних співців-кобзарів, які організовувались у цехові об'єднання-братства.
Братства відіграли визначну прогресивну роль у розвитку кобзарського мистецтва. Щоб стати кобзарем, треба було пройти сувору цехову школу, досконало вивчити репертуар, добре оволодіти інструментом. Великого поширення братські цехи-школи на Україні набули у XIX столітті. Найбільш видатних та поважаних кобзарів, які могли мати своїх учнів, називали майстрами, або панотцями. Серед кобзарів того часу відзначимо Івана Стрічку, Семена Канову, Петра Колибабу, Семена ошового, Антона Ладжу, Івана Однорога, Федора Крячківського, Василя Макуленка, Архипа Никоненка, а також Андрія Шута - першого кобзаря, від якого почали записувати думи. Великою популярністю користувалися кобзарі Федір Гриценко-Холодний, Петро Древченко та інші. Але найвідомішим кобзарем, який привернув увагу громадськості того часу, був Остап Вересай.
Наприкінці XIX століття, після смерті О. Вересая, здавалося, настав період занепаду кобзарства і повного вимирання кобзарів. Та кобзарське мистецтво завдяки своїм давнім традиціям, тісним зв'язкам з народною культурою, незважаючи на утиски і переслідування царського уряду, страшні репресії сталінщини і голод на Україні, вижило і збереглося до наших днів.
Серед кобзарів та бандуристів усіх часів було багато справжніх віртуозів музикантів, прекрасних співців, натхненних творців та імпровізаторів. На жаль, імена більшості з них канули у небуття. Дуже мало збереглось і зображень народних співців. І тому, безперечно, портретні замальовки кобзарів, виконані дослідниками кобзарського мистецтва та художниками Л. М. Жемчужниковим, О. Г. Сластіоном, та фотографії, які увійшли до комплекту, мають значну цінність.
БОГДАН ЖЕПЛИНСЬКИЙ

Остап Вересай
Самійло Яшний
Федір Гриценко-Холодний
Степан Пасюга
Федір Кушнерик
Никін Прудний
Олександр Маркевич
Степан Топірець
Григорій Ільченко
Євген Адамцевич
Дмитро Вовк
Анатолій Білоцький
Юрій Сінгалевич
Михайло Башловка
Юрій Данилів


В Україні сьогодні святкують День вчителя

В Україні сьогодні святкують День вчителя
В Україні сьогодні святкують День вчителя

КИЇВ. 4 жовтня. УНН. Традиційно, в першу неділю жовтня, в Україні святкують День працівників освіти, повідомляє УНН.

Свято було встановлено Указом Президента України від 11 вересня 1994 року.

Зауважимо, щорічно 5 жовтня в понад 100 країнах світу відзначається день вчителя, який був заснований в 1994 році як Всесвітній день вчителя (World Teaches Day). Це професійне свято всіх вчителів, викладачів і працівників сфери освіти — день, у який відзначаються роль і заслуги вчителів у процесі якісної освіти на всіх рівнях, а також їхній неоціненний внесок у розвиток суспільства.

Як повідомляв УНН, напередодні свята Дня вчителя Президент України Володимир Зеленський зустрівся з учителями та директорами шкіл. Глава держави заявив, що робить все, щоб освіта відчула стратегічне значення для України.

Нагадаємо, впровадження в 2021 році постанови уряду України, якою передбачається поступове підвищення найнижчого посадового окладу педагогів, потребуватиме додатково близько 50 млрд грн.

Росія і Китай атакують світ

У НАТО заявляють про використання Росією та Китаєм технологій для контролю над людьми
ВІДЕО
29.09.2020 19:27
Росія і Китай потужно інвестують у новітні технології, щоб тримати під контролем власних громадян та поширювати свій вплив у світі, що вимагає від НАТО та його партнерів скоординованих дій із протидії таким загрозам, зокрема, у кібернетичній сфері.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, про це заявив заступник генерального секретаря НАТО Мірче Джоане (Mircea Geoan) під час віртуальної конференції CYBERSEC, що відбулася під егідою польського дослідницького Інститут Костюшко (Kosciuszko Institute).

Повний відеозапис виступу представника НАТО можна подивитися на сайті Північноатлантичного Альянсу.

«Нові технології та ті, що розробляються, є ключем до нашої безпеки та до захисту наших фундаментальних цінностей: свободи, демократії та верховенство права. Політичний Захід зараз стикається з авторитарними режимами, які зловживають новими технологіями, щоб дестабілізувати нас, зруйнувати наш устрій та маніпулювати нашим способом життя. Країни, які не поділяють наші цінності, такі як Китай і Росія, вкладають багато інвестицій в технології, які дозволяють їм підвищити контроль над власними громадянами та поширити вплив у світі», - сказав Джоане.

Він зауважив, що відкриті суспільства, де люди поважають закони, мають свободу думок, можливість навчатися та співпрацювати, будуть завжди успішнішими й ефективнішими, ніж закриті суспільства. У підвищенні власних спроможностей у сфері кібернетичної безпеки НАТО активно співпрацює з партнерами по усьому світу, у тому числі – з Євросоюзом, в сфері обміну інформацією, досліджень та проведення спільних навчань.

Заступник генсека наголосив, що НАТО продовжує активно адаптуватися до протидії новим загрозам, що виникають із розвитком технологій, зокрема, у кібернетичній сфері. Він підкреслив, що союзники по НАТО визначили кібернетичний простір як окремий військовий домен, поряд із суходолом, морським та повітряним простором, а також з космосом.

“Ми погодилися, що кібернетичний напад може активувати Статтю 5 нашого основоположного (Вашингтонського – ред.) договору, коли атака проти одного союзника буде вважатися атакою проти всіх», - зауважив Джоане.

Читайте також: Країни ЄС почали навчання з кібербезпеки

Він нагадав, що союзники по НАТО прийняли політичне рішення створити кібернетичний оперативний центр, як важливу складову військового командування Альянсу.

Як вже повідомляв Укрінформ, НАТО розробляє нову концепцію стримування й оборони для Євроатлантичного простору, яка має посилити спроможності Альянсу та зміцнити трансатлантичні зв’язки. Нова концепція буде першим таким всеосяжним документом, який охоплюватиме оборону Альянсу у всіх просторах та на всіх напрямках, включаючи не лише традиційні військові виклики, але також космос, гібридні та кібернетичні загрози, а також майбутні загрози, що можуть бути пов’язані із бурхливим технологічним розвитком