Два роки тому у "Записках лібертаріанця" я виклав концепцію побудови системи місцевого самоврядування. Вона є сумісною з лібертаріанською ідеологією, де йдеться про зменшення функцій держави та її втручання у життя суспільства.
Нещодавно партія "Слуга народу" запропонувала проєкт змін до Конституції, які мають на меті реформування місцевого самоврядування.
У цій колонці я спробую проаналізувати цей проєкт з точки зору лібертаріанців та дослідити його сумісність з нашою позицією.
Місцеве самоврядування та права власностіКлючова ідея нашого підходу: місцеве самоврядування не входить у систему державної влади.
З цієї точки зору, запропонований проєкт частково відповідає лібертаріанській позиції.
Вивільнення місцевого самоврядування з-під контролю та втручання держави зажди є позитивним. Хоча проєкт "Слуги народу" є лише першим кроком на цьому шляху.
З точки зору лібертаріанців, держава взагалі не може визначати компетенцію органів місцевого самоврядування, порядок їхнього формування чи особливості функціонування, територіальні межі, тощо.
Наша позиція послідовна – люди об'єднуються у територіальні громади так само, як вони утворюють будь-які громадські об'єднання. Засновники (мешканці міста, селища, села) проводять установчі збори, ухвалюють статус громади (в якій визначені керівні органи, посадові особи, їхні повноваження то порядок обрання), реєструють юридичну особу.
Жодного законодавчого визначення функцій органів місцевого самоврядування або порядку їхнього формування взагалі не потрібно! Держава не повинна вказувати громадянам, як їм об'єднуватись та вирішувати власні справи.
Наприклад, громадяни, що мешкають у місті Київ, об'єднуються у територіальну громаду міста. Далі вони ухвалюють його статус, згідно з яким утворюють представницький орган (міську раду) та посаду міського голови, визначають їхні повноваження та порядок формування й обрання.
Потім ці органи місцевого самоврядування Києва у межах своїх повноважень здійснюють управління належній громаді власністю (наприклад, школами, лікарнями, закладами культури), опікуються комунальною інфраструктурою, здійснюють благоустрій, тощо.
З цією метою між державою та громадами має бути визначений розподіл податкових надходжень.
З наведених вище тверджень випливає ще один важливий момент. Оскільки органи місцевого самоврядування не є органами влади, то вони не можуть ухвалювати нормативно-правові акти.
Так, Київська міська рада має право визначати правила користування громадським транспортом або паркувальними майданчиками (оскільки це є власністю територіальної громади міста). Водночас вона не має повноважень ухвалювати "рішення про обмеження реалізації алкоголю у нічний час", оскільки не має владних повноважень щодо закладів торгівлі, окрім тих закладів, власником яких є територіальна громада.
Аналогічно, Київміськрада може визначати правила паркування на майданчиках, що розташовані у публічних місцях. Але не може визначати їх у дворах багатоквартирних будинків, оскільки ці двори є власністю співвласників таких будинків, а не власністю територіальної громади.
Лібертаріанці наполягають на чіткому визначенні та залізобетонній захищеності прав власності.
Все рухоме та нерухоме майно має комусь належати:
- народові України (публічна власність),
- територіальній громаді (комунальна власність),
- окремим фізичним або юридичним особам (приватна власність).
Власник кожного об'єкту майна має бути визначеним.
Ніхто ніколи не може зазіхати на чужу власність або вказувати власникові, як йому чи їй володіти, користуватись або розпоряджатись власністю.
Адміністративно-територіальний устрійДалі йде блок, що стосується адміністративно-територіального устрою України. Сам цей термін є важкою спадщиною радянських часів.
Пропоную читачам передивитись Конституцію США та спробувати знайти там перелік штатів, графств або навіть згадку про будь-які територіальні чи адміністративні одиниці (штати згадуються там як суб'єкти федерації).
Якщо США понад 200 років існують без конституційного визначення адміністративно-територіального устрою, то навіщо це потрібно Україні?
Це риторичне питання. Звісно, вважаю, це непотрібно та має бути прибране з Конституції. Але треба бути послідовними.
Чи є у Конституції США згадка про місто Вашингтон як столицю федерації? Немає. Отже, і нам непотрібно законодавчо визначати столицю України.
Хтось може зауважити, що я запропонував лише формування першої ланки самоврядування – на рівні територіальної громади, тобто села, селища, міста (навіть такого великого, як Київ).
Але як без законодавчого визначення адміністративно-територіального устрою формувати вищі рівні, на кшталт районів чи областей?
Тут працює те ж саме загальне правило: люди самі, без втручання держави, вирішать, як їм жити.
Територіальні громади самостійно визначать механізми створення регіональних об'єднань та обсяг повноважень, які вони делегуватимуть їм. Звісно, в межах компетенції місцевого самоврядування.
Тобто регіональні органи не можуть набути повноважень, яких не мали органи територіальних громад, не кажучи вже про повноваження органів державної влади.
Інститут префектів та президентаОстанній блок стосується запропонованого у проєкті "Слуги народу" інституту префектів.
Раніше я вже критикував усталену в нас практику підміни територіальними органами виконавчої влади (обласними та районними державними адміністраціями) функцій виконавчих органів місцевого самоврядування (виконавчих комітетів місцевих рад).
Така побудова "вертикалі виконавчої влади", започаткована ще за Кравчука та Кучми, завдала дуже великої шкоди місцевому самоврядуванню.
Ліквідація інституту обласних та районних державних адміністрацій є дуже позитивним кроком.
Але, наскільки я розумію, замість держадміністрацій пропонується новий інститут префектів, який взагалі не відповідає концепції розподілу гілок влади.
Виконавча влада в Україні очолюється Кабінетом мністрів, але запропонований проєкт передбачає лише консультативну роль КМУ у призначенні префектів. Вони призначаються та підзвітні пезидентові.
Читайте: Округи та префекти. Як в Україні можуть з'явитися "смотрящіє" від Зеленського
Взагалі-то, сама посада президента, що не входить до жодної з гілок, є ніби п'ятим колесом у машині державної влади. Насправді, нам треба цю посаду ліквідовувати.
Згідно з проєктом змін до Конституції, префекти будуть наглядати за додержанням законів органами місцевого самоврядування та робити пезидентові подання щодо скасування ухвалених ними рішень. Але це є нісенітницею.
По-перше, якщо органи місцевого самоврядування не входять у систему державної влади, то вони не підпорядковуються іншим органам державної влади, таким як Кабмін або президент.
Орган державної влади, крім суду, не може зупиняти рішення органів чи посадових осіб громадського об'єднання або, наприклад, акціонерного товариства.
Нагадаю, що оскільки органи місцевого самоврядування не мають владних повноважень, то всі їхні рішення по суті не відрізняються від рішень керівних органів громадських організацій чи комерційних структур.
По-друге, в Україні вже існує система захисту законних прав та інтересів будь-яких осіб. Це правоохоронні органи та суд.
Якщо префект здійснює нагляд за дотриманням законодавства, а президент вирішує, зупиняти чи ні рішення якихось осіб, то це пряме зазіхання на компетенцію правоохоронної та судової системи.
Більше того, оскільки президент призначає та контролює префектів, то в цьому ланцюжку відбувається поєднання функцій різних гілок влади:
- префект здійснює нагляд та робить подання (аналог прокурора),
- президент ухвалює рішення щодо зупинення (аналог судді).
Уявіть, що у суді суддя та прокурор працювали б у зв'язці.
Отже, у проєкті змін до Конституції, запропонованому партією "Слуга народу", є багато корисного, але він є недостатнім. Його можна розглядати лише як перший крок за умови подальшого зменшення втручання держави у питання місцевого самоврядування.
Але інститут префектів з проєкту потрібно у будь-якому разі прибрати, оскільки суперечки між органами державної влади та місцевим самоврядуванням має вирішувати незалежний суд.
Валентин Хохлов, спеціально для УП
