Освіта світить та не гріє 1. Дорого, бо задурно



Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно

Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні – цікаве поєднання, що не кажіть. 
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як «вчителя року 2020». Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного – успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити «довічного зчеплення» зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання – це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити – байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного – вертай все назад, як і реноме оформиться «гад». Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите – перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота «безкоштовна освіта», що як і «безкоштовна медицина» насправді коштує над дорого, а якість їх – нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф «задурно». При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші – той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу – перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість «безоплатна» освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі «найкращої радянської освіті», клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього – не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша найдешева в світі освіта.

Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне

Кобзарі України

Кобзарі України



Кобзарське мистецтво тісно пов'язане з історією рідного краю і своїм корінням сягає в давно минулі часи. Кобзарі, бандуристи - творці українського героїчного епосу - завжди були духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю України.
Прототипами кобзарів можемо вважати ще народних співців-гудців княжої доби Баяна, Митусу та інших, як згадуються в літописах. Імен кобзарів тих часів в історичних джерелах ми не знаходимо, та можна припустити, що кобза як музичний інструмент існувала вже тоді. Про це, зокрема, свідчать зображення музикантів із кобзоподібними інструментами на фресках Софійського собору в Києві.
Кобза, невпинно удосконалюючись, набувала великого поширення та популярності і в ХV столітті стала на Україні справжнім народним інструментом. Наприкінці XVI - на початку XVII століття удосконалену кобзу почали називати бандурою. В цей час її широко використовували у вищих верствах суспільства, на ній грали і селяни, і козаки.
Високе кобзарське мистецтво, майстерність співців були відомі і за кордоном. До складу придворних музикантів іноземних королів та вельмож часто входили бандуристи.
Великою пошаною кобзарство користувалося на Запорозькій Січі. Там і зародився тип кобзаря-професіонала.
З ліквідацією Запорозької Січі бандура вийшла з ужитку вищих верств суспільства і поступово стала інструментом тільки мандрівних співців-кобзарів, які організовувались у цехові об'єднання-братства.
Братства відіграли визначну прогресивну роль у розвитку кобзарського мистецтва. Щоб стати кобзарем, треба було пройти сувору цехову школу, досконало вивчити репертуар, добре оволодіти інструментом. Великого поширення братські цехи-школи на Україні набули у XIX столітті. Найбільш видатних та поважаних кобзарів, які могли мати своїх учнів, називали майстрами, або панотцями. Серед кобзарів того часу відзначимо Івана Стрічку, Семена Канову, Петра Колибабу, Семена ошового, Антона Ладжу, Івана Однорога, Федора Крячківського, Василя Макуленка, Архипа Никоненка, а також Андрія Шута - першого кобзаря, від якого почали записувати думи. Великою популярністю користувалися кобзарі Федір Гриценко-Холодний, Петро Древченко та інші. Але найвідомішим кобзарем, який привернув увагу громадськості того часу, був Остап Вересай.
Наприкінці XIX століття, після смерті О. Вересая, здавалося, настав період занепаду кобзарства і повного вимирання кобзарів. Та кобзарське мистецтво завдяки своїм давнім традиціям, тісним зв'язкам з народною культурою, незважаючи на утиски і переслідування царського уряду, страшні репресії сталінщини і голод на Україні, вижило і збереглося до наших днів.
Серед кобзарів та бандуристів усіх часів було багато справжніх віртуозів музикантів, прекрасних співців, натхненних творців та імпровізаторів. На жаль, імена більшості з них канули у небуття. Дуже мало збереглось і зображень народних співців. І тому, безперечно, портретні замальовки кобзарів, виконані дослідниками кобзарського мистецтва та художниками Л. М. Жемчужниковим, О. Г. Сластіоном, та фотографії, які увійшли до комплекту, мають значну цінність.
БОГДАН ЖЕПЛИНСЬКИЙ

Остап Вересай
Самійло Яшний
Федір Гриценко-Холодний
Степан Пасюга
Федір Кушнерик
Никін Прудний
Олександр Маркевич
Степан Топірець
Григорій Ільченко
Євген Адамцевич
Дмитро Вовк
Анатолій Білоцький
Юрій Сінгалевич
Михайло Башловка
Юрій Данилів


В Україні сьогодні святкують День вчителя

В Україні сьогодні святкують День вчителя
В Україні сьогодні святкують День вчителя

КИЇВ. 4 жовтня. УНН. Традиційно, в першу неділю жовтня, в Україні святкують День працівників освіти, повідомляє УНН.

Свято було встановлено Указом Президента України від 11 вересня 1994 року.

Зауважимо, щорічно 5 жовтня в понад 100 країнах світу відзначається день вчителя, який був заснований в 1994 році як Всесвітній день вчителя (World Teaches Day). Це професійне свято всіх вчителів, викладачів і працівників сфери освіти — день, у який відзначаються роль і заслуги вчителів у процесі якісної освіти на всіх рівнях, а також їхній неоціненний внесок у розвиток суспільства.

Як повідомляв УНН, напередодні свята Дня вчителя Президент України Володимир Зеленський зустрівся з учителями та директорами шкіл. Глава держави заявив, що робить все, щоб освіта відчула стратегічне значення для України.

Нагадаємо, впровадження в 2021 році постанови уряду України, якою передбачається поступове підвищення найнижчого посадового окладу педагогів, потребуватиме додатково близько 50 млрд грн.

Росія і Китай атакують світ

У НАТО заявляють про використання Росією та Китаєм технологій для контролю над людьми
ВІДЕО
29.09.2020 19:27
Росія і Китай потужно інвестують у новітні технології, щоб тримати під контролем власних громадян та поширювати свій вплив у світі, що вимагає від НАТО та його партнерів скоординованих дій із протидії таким загрозам, зокрема, у кібернетичній сфері.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, про це заявив заступник генерального секретаря НАТО Мірче Джоане (Mircea Geoan) під час віртуальної конференції CYBERSEC, що відбулася під егідою польського дослідницького Інститут Костюшко (Kosciuszko Institute).

Повний відеозапис виступу представника НАТО можна подивитися на сайті Північноатлантичного Альянсу.

«Нові технології та ті, що розробляються, є ключем до нашої безпеки та до захисту наших фундаментальних цінностей: свободи, демократії та верховенство права. Політичний Захід зараз стикається з авторитарними режимами, які зловживають новими технологіями, щоб дестабілізувати нас, зруйнувати наш устрій та маніпулювати нашим способом життя. Країни, які не поділяють наші цінності, такі як Китай і Росія, вкладають багато інвестицій в технології, які дозволяють їм підвищити контроль над власними громадянами та поширити вплив у світі», - сказав Джоане.

Він зауважив, що відкриті суспільства, де люди поважають закони, мають свободу думок, можливість навчатися та співпрацювати, будуть завжди успішнішими й ефективнішими, ніж закриті суспільства. У підвищенні власних спроможностей у сфері кібернетичної безпеки НАТО активно співпрацює з партнерами по усьому світу, у тому числі – з Євросоюзом, в сфері обміну інформацією, досліджень та проведення спільних навчань.

Заступник генсека наголосив, що НАТО продовжує активно адаптуватися до протидії новим загрозам, що виникають із розвитком технологій, зокрема, у кібернетичній сфері. Він підкреслив, що союзники по НАТО визначили кібернетичний простір як окремий військовий домен, поряд із суходолом, морським та повітряним простором, а також з космосом.

“Ми погодилися, що кібернетичний напад може активувати Статтю 5 нашого основоположного (Вашингтонського – ред.) договору, коли атака проти одного союзника буде вважатися атакою проти всіх», - зауважив Джоане.

Читайте також: Країни ЄС почали навчання з кібербезпеки

Він нагадав, що союзники по НАТО прийняли політичне рішення створити кібернетичний оперативний центр, як важливу складову військового командування Альянсу.

Як вже повідомляв Укрінформ, НАТО розробляє нову концепцію стримування й оборони для Євроатлантичного простору, яка має посилити спроможності Альянсу та зміцнити трансатлантичні зв’язки. Нова концепція буде першим таким всеосяжним документом, який охоплюватиме оборону Альянсу у всіх просторах та на всіх напрямках, включаючи не лише традиційні військові виклики, але також космос, гібридні та кібернетичні загрози, а також майбутні загрози, що можуть бути пов’язані із бурхливим технологічним розвитком

І вшанували пам’ять Героя Небесної Сотні Романа Гурика.

В Прикарпатському університеті вшанували пам'ять Романа Гурика 
02.10.2020,

Сьогодні, 2 жовтня, у Прикарпатському університеті вшанували пам’ять Героя Небесної Сотні Романа Гурика.

Цього дня йому мало б виповнитися 26 років, інформує

Біля Обеліска, присвяченому студентам та викладачам, які загинули у боротьбі за незалежність України, зібралися рідні та друзі загиблого.

Героя вшанували хвилиною мовчання.

Нагадаємо, 19-річний юнак Роман Гурик був студентом ПНУ ім. В. Стефаника. Він загинув 20 лютого 2014 року у Києві на передовій під час зіткнень на вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню.


Кобзарі України ч. 5

Кобзарі України ч. 5



Кобзарі України ч. 4
Кобзарі України ч. 3
Кобзарі України ч. 2
Кобзарі України ч.1

Працюю над перевиданням комплекту для безкоштовного розповсюдження.
Бажаючим допомогти
ПриватБанк (https://privatbank.ua)
к/р 5168 7422 0828 7155
Гордасевич Богдан Олексійович

Іван Франко - це супергерой



Natasha Kulbachuk
Якби я хотіла, щоб дитина, прочитавши біографію Івана Франка нічого не відчула, я б змішала злидні з пафосом і додала купу дат - тобто все так, як написано в шкільних підручниках.
Якби я хотіла, шоб дитина, прочитавши про Івана Франка, офігіла і захотіла прочитати його твори, то написала б так.

Іван Франко - це супергерой з розумовими надздібностями і феноменальною пам’яттю з королівства Галичини і Володимирії (сучасна Львівщина і Франківщина). Мікс геніальності і фантастичної працездатності. Перший український професійний письменник, який заробляв літературною діяльністю дуже немалі гроші, а почав з того, що ще в дитинстві сам в себе інвестував - в свою освіту і розум. Спочатку звичайна початкова школа, потім школа з німецькою мовою викладання, далі гімназія з польськомовним викладанням. В 9 років помер батько. Малий вчився так, щоб знань вистачило підробляти репетиторством, а на зароблені гроші купував книжки, читав, вчився, заробляв і т.д. Зрештою ще юнаком зібрав фантастичну бібліотеку українських і європейських авторів, став ходячою енциклопедією і фінансово незалежним красунчиком.
Друзі-гімназисти розказували, що Франко після годинної лекції вчителя міг дослівно її переказати. Знав напам’ять всього товстелезного Кобзаря, домашку з польської робив у віршах, почав писати свої вірші, прозу і історичні драми, перекладав Гомера і Софокла. В 15 перекладав Гомера і Софокла! В 15. Гомера і Софокла. Без гугл-перекладача. (Шо ви робили в 15? Я, наприклад, щовечора оплакувала Цоя під під’їздом і мені тоді точно було не до Софокла)
Дівчатам Іван подобався. Підлітком, коли за гроші «підтягував» сина священника, закохався в його доньку. Ольга Рошкевич. Роман був взаємний і тривав досить довго. Франко запропонував Ользі вийти за нього, але коли батько нарешті дав згоду, Івана як назло посадили в тюрму «за участь у таємній організації» і батько передумав.
Далі були ще жінки, університети і арешти за громадську і політичну діяльність. Інтелектуальний рок-н-рольщик.
Ще два сильних кохання. Три універи: Львівський, Чернівецький, Віденський. У Віденському захистився на доктора філософії. Ще два арешти.
Франко знав 14 (ЧОТИРНАДЦЯТЬ!!!) мов на рівні перекладача. Переклав Гомера, Платона, Шекспіра, Діккенса, Золя, Гюго, Флобера, Гете, Твена, Сервантеса, Алігієрі і ще довгий вражаючий список авторів світової класики і античної літератури.
Письменник, поет, драматург, перекладач, критик, політик, історик, мистецтвознавець, економіст, доктор філософії, ГЕНІЙ.
Ще й до всього мав ідеальний слух і прекрасний голос - Микола Лисенко писав музику з його співу.
Друге кохання - Юзефа Дзвонковська. Взаємне і трагічне. Юзефа відмовила у шлюбі, бо мала смертельний на той час діагноз - туберкульоз.
Третє - Целіна Журовська -«женщина чи звір». Цинічна і холодна. Франко присвятив їй вірші у збірці «Зів’яле листя», але вона їх навіть не читала. Правда згодом їй зачитали вірші-присвяти, і Целіна зауважила, що найбільше в тих віршах їй запам‘ятався опис квартири, бо він нагадував їй квартиру, яку вона мала на вулиці Вронських у Львові.
Одружився з Ольгою Хоружинською. Ольга народила трьох синів і доньку. Франко для сім’ї власноруч побудував розкішний будинок у Львові. Родина Франків щоліта виїжджала на відпочинок на Гуцульщину у компанії Лесі Українки, Михайла Грушевького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського - норм компанія)
Прожив 60 років. Поліартрит спочатку паралізував руки.
Залишив по собі 100 томів власних творів українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. Номінант на Нобелівську премію. Займав 4-те місце серед номінантів, але помер в рік проголошення лавреата (Ромена Ролана, до речі), тому був виключений зі списку.
Перед смертю покликав священника на сповідь, але вигнав його до біса «за нетактовність», так і не сповідавшись.
Все.
Про твори жодного слова. Їх треба читати.
Хоча б для того, щоб не ржати зі слова «побіда» під час перегляду «голлівудського» кіно «Захар Беркут».

Мінська рапсодія ЧВК Вагнера

Мінська рапсодія ЧВК Вагнера

Навіть близько не збирався говорити і писати про події з ЧВК Вагнера в Мінську як знавець, а просто послухав різні версії провалу операції і найбільше мені сподобалась почута випадково в коментах. Найпершою про провал заговорила, як це не дивно, журналістка з «5-го» Яна Соколова – круті має джерела панянка. Ще крутіші знання і документи надали на спільній прес-конференції Олександр Турчинов і Юрій Луценко, але я не в настрої і без потреби аналізувати ті виступи, бо мене найбільше зацікавив військовий експерт і редактор потужного сайту «Цензор.Нет» Юрій Бутусов. Причина проста: саме він посилено наголошує, що основним моментом операції щодо захоплення групи найманців ЧВК Вагнера зі 33 чоловік було саме перетин автобусу з ними кордону РФ з Білорусією. Причому вони мали їхати безпосередньо в аеропорт, одразу сідати на літак Мінськ-Стамбул і… Вся заковика саме тут, любі друзі, хоча я можу і помилятися, бо як перевірю?
Високий рівень секретності операції базувався на тому, що керівництво ОПУ Зеленського і всі інші структури знали тільки загальні обриси операції, але не деталі: прізвища, маршрут і час. Такі речі озвучують в останній момент, щоб вберегти таємницю, аж тут, коли почався час «Ч» і настав момент обговорення де і як «брати» найманців, причому я певен, що було підготовлено кілька таких місць в Україні, раптово стає відомо, що літак Мінськ-Анкара не летить через повітряний простір України, бо він закритий для транзитних літаків з часу збиття сумнозвісного авіалайнера МН-17. Заборонено! І сябри раді б зекономити навпростець злітати, але – ніззя! Авіомаршути чітко обумовлені міжнародним правом. Подивіться на карту: з Білорусії – Польща – Словакія – Венгрія – Румунія – Болгарія – Турция. І все! Жодного клаптика України! 

Де робити псевдо-аварійну посадку з арештом «вагнерівців», якщо то не узгоджено наперед з іншими спецслужбами інших держав? А воно ж  ще й ніколи! Такі справи не вирішують як у відомому фільмі «Таксі» 2 і 3! Це було б абсурдом. У нас немає «Мосад», якому усе десь. Ми – Україна і провести поряд військову операцію зі застосування спецназу на чужій території не спроможні жодним чином. Коли це несподівано зрозуміли у нас в штабі проведення операції, тоді і відбулася, напевно, ота термінова нарада в ОПУ, де і було дано керунок найманцям «відбій з літаком» і наказ сховатися в готельному комплексі до вирішення проблеми, яку неможливо було вирішити. Наше ГУР це не ФСБ РФ і в Білорусію не змотається запросто, як колись вони в Гомелі привселюдно Павла Гриба викрали 17 листопада 2017 р. Що з тими найманцями далі робити вже не знали і в тиху «настучати» про підозрілих бойовиків в КГБ Білорусії, а ті вже доповіли Лукашенку і подальші події всім відомі. 

На моє бачення теми, так званий «злив» зробив Тарас Констанчук і то як наказ, тому що урядові особи такого точно не можуть зробити оперативно. Якщо і не він – яка різниця? Гарний кінець відпочатку поганій справі.
Ось так, панове, в секретних операціях дрібниць не буває. Висновки робіть самі.


До речі, я не даремно згадав Павла Гриба, тому що українські спецслужби повністю дублювали цей сценарій «віртуального заманювання» також на темі любові, бо який найманець великих грошей не любить? Просто і тоді специ з РФ аналогічно спіймали «облизня», оскільки насправді феесбешники полювали не за дурненьким хлопчиськом Павлом Грибом, а за його досить і досить важливим за посадою і секретними знаннями татком, бо вважали, що він не відпустить хворобливого сина самого і також приїде до Білорусії. Хлопчисько ж нікому нічого не сказав, бо то туди й назад змотатися за один день мав, і в таку страшну історію попав, що дотепер шкода дитини.


Підведемо підсумки і на відміну від заяв Юрія Бутусова я вважаю звільнення керівника ГУР Кирила Буданова абсолютно правильним рішенням Президента України Володимира Зеленського.
Також зауважу, що операція проводилася впродовж 14 місяців, тобто розпочата вона була за нового президента і саме це дивує дико: хоч хтось може сказати зрозумілою мовою навіщо «миротворцю» Зеленському був таких однозначно глобальний скандал з РФ і безумовна лють Володимира Путіна, якого в його сфері спецоперацій «взув», «опустив» і зганьбив якийсь блазень. Содом і Гомора, Герніка і Алепо стали б нашою реальністю в Україні. Тому дякувати Всевишньому Богу – цього разу обійшлося. Що далі – хто зна?

Богдан Гордасевич
20.08.2020 р. (7528)
Львів-Рясне




Пісні "Червона рута" виповнилося 50 років

Пісні "Червона рута" сьогодні виповнюється 50 років

КИЇВ. 13 вересня. УНН. У цей день, 13 вересня, пів століття тому вперше зазвучала пісня “Червона рута”, передає УНН.

Автором однієї з найвідоміших пісень країни став 25-річний студент Чернівецького медичного інституту Володимир Івасюк.

У вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою” прозвучала прем’єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль “Смерічка” Левка Дутковського (солісти Назарій Яремчук і Василь Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович). Пісню повторили через тиждень у програмі “Студентський меридіан”, але вже у візуальному супроводі, який зняли в серпні в Косові.

У травні 1971 року журнал “Україна” опублікував вірш та ноти пісні, а також невелику розповідь про ансамбль “Смерічка”.

Пісня дала назву першому українському музичному фільму “Червона рута”, зйомки якого розпочалися на початку серпня в Яремчі. У ньому її виконував Василь Зінкевич.

У 1971 році “Червона рута” увійшла до двадцятки переможниць першої радянської “Пісні року”, яких визначали за листами слухачів та глядачів. На сцені “Останкіно” її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк. Невдовзі після цього потрапила на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.

Зазначимо, 20 травня 2020 в Україні стартував флешмоб до 50-річчя пісні під гештегом #Chervonaruta50challenge.