У спецслужбі підтвердили затримання чинного співробітника СБУ за організацію вбивства колеги, але імен не називають.
СБУ в суботу, 23 січня, підтвердила затримання чинного співробітника відомства за організацію вбивства колеги.
"Служба безпеки України приділяє особливу увагу системній протидії порушенням закону і прояву корупції, в тому числі, коли це стосується діючих або колишніх співробітників СБУ - незалежно від їхніх звань, посад або вислуги років. Безкарність буває тільки тимчасовою. В рамках цієї роботи вчора проведені слідчо-оперативні заходи щодо припинення злочину, а саме - попереджено вбивство співробітника спецслужби. Зараз затриманий один діючий співробітник СБУ", - сказано в повідомленні в Facebook.
Подробиці справи в СБУ пообіцяли повідомити пізніше.
Раніше в ЗМІ з'явилася інформація про затримання полковника спецпідрозділу Альфа Андрія Расюка за підозрою в підготовці вбивства начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова. Також повідомлялося, що був затриманий, але потім втік, колишній перший заступник голови СБУ Дмитро Нескоромний.
Тим часом, вже з’явився телеграм-канал від імені Дмитра Нескоромного, який назвав все, що відбувається провокацією і що він змушений виїхати в одну з країн Європи.
Території на які претендувала Українська Народна Республіка
У результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехословацька Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка.
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдина держава. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».
В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.
Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття[5]. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — ЗУНР.
Проголошення злуки
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.
Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.
Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:
«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.
Міжвоєнний період
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося після того, як представники Галицької армії в односторонньому порядку без урахування думки уряду УНР 6 листопада 1919 року підписали з Добровольчою армією Зятківський договір про припинення бойових дій між Галицькою армією і силами Білого руху, укладення між цими силами військового союзу і перехід Галицької армії в розпорядження генерала Денікіна. Дані угоди були повторно затверджені в Одесі 17 листопада 1919 року із керівництвом Новоросійської області ЗСПР, і договір був ратифікований у Вінниці 19 листопада, після чого був реалізований[6][7][8].
В процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).
Поділ українських земель між більшовиками та Польською республікою за Ризьким договором, а також Королівством Румунія (Сен-Жерменський мирний договір (1919), Бессарабський протокол), Чехословацькою республікою (Тріанонський договір) знову відсунув на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Частково воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.
Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.
Перше офіційне святкування Соборності
22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час — автономній республіці Чехословацької республіки. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П'ємонту».
Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з'їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.
Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)
Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі".
— Зі спогадів письменника та журналіста Василя Ґренджи-Донського про святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го
Символічно, що Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України: через незнання комуністами історії України, в 1946 році саме 22 січня Верховна Рада УРСР включила Закарпаття до складу УРСР[9].
День Єдності 1990 року. Живий ланцюг
21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому (вул. Шевченка, 1) і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.[10]
Наприкінці 2000-х р. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ[11]. 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.[12] Так, у Львові близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.[13]
Тимчасові зміни з 2011 року
30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав указ, яким скасував указ президента Віктора Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада (присвяченого подіям Помаранчевої революції), та указ президента Леоніда Кучми 1999 року про встановлення Дня соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України[2][3]. Отже, офіційно 22 січня у 2012—2014 роках в Україні відзначали саме День Соборності та Свободи України.[14].
Минулого року я виклав основні положення конституційних змін, які ми обговорюємо. З’їзд «Народного Фронту» вирішив ініціювати відкриту, предметну дискусію про конституційну реформу щодо розподілу повноважень та відповідальності між гілками влади.
Основний Закон повинен дозволяти тим, кого обрали, зреалізувати те, для чого їх обирали. Це, своєю чергою, дає визначеність громадянам країни.
Всі внутрішні політичні конфлікти України виникали через те, що Конституція або не виконувалась, або була прописана з подвійним тлумаченням повноважень. Двічі конституційні зміни в Україні відбувалися під час революцій - в 2004 і в 2014 роках.
Чому я про це говорю? Бо мав честь працювати прем’єром, спікером парламенту, міністром закордонних справ, міністром економіки, в.о. голови НБУ, а також у регіонах – міністром економіки Автономної Республіки Крим та заступником голови Одеської ОДА. Знаю, як функціонує ця машина. Залишати так як є – закрити шлях до розвитку.
Про головне
В Конституції треба визначити курс на членство України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Сьогодні є однозначна воля більшості українського народу: Україна має бути в ЄС і в НАТО.
Ефективний парламент
Верховна Рада України має бути ефективною, професійною і впливовою. Зокрема, одного народного депутата має обирати більша кількість людей. Тоді він матиме більшу легітимність і відповідальність. Треба зменшити кількість народних депутатів до 300. Що менше депутатів, то більші їхній вплив, легітимність, професійність і відповідальність.
В Конституції треба чітко передбачити, що не може бути народним депутатом України особа, яка має іноземне громадянство.
Пропоную, щоби члени Кабінету міністрів могли одночасно бути народними депутатами - як це є в Німеччині, Британії. У парламентсько-президентській республіці Верховна Рада і уряд мають бути більш скоординовані. Не треба вигадувати велосипед.. Коли урядовець є членом парламенту, це - ефективніша законотворчість. Урядові законопроекти легше і оперативніше проходитимуть у Раді. Це - діалог між урядом і парламентом. Це - політична відповідальність кожного члена Кабміну перед коаліцією і перед своєю партією в парламенті.
Наразі триває дискусія про повне скасування депутатського імунітету. Ми пропонуємо надати можливість затримання і взяття під варту народного депутата без згоди Верховної Ради України під час або одразу після скоєння ним тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Проте політична діяльність і політична позиція народного депутата України повинні бути захищені.
Вивчивши міжнародний досвід, пропонуємо змінити процедуру голосування в Верховній Раді. А саме: дозволити ухвалення рішень більшістю від присутніх на пленарному засіданні. Це мобілізуватиме парламентарів. Це стимулюватиме міжпартійну єдність у прийнятті надважливих законів. Це вимагатиме персонального голосування.
Водночас пропонуємо в Конституції прописати позбавлення мандату у випадку неособистого голосування народного депутата. Також, позбавляти статусу народного депутата в разі невідвідування пленарних засідань сукупно більше 30 днів протягом сесії без поважних причин.
Вводиться нове поняття: так звані конституційні закони України. Вони ухвалюватимуться не більшістю від присутніх, а більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Конституційними мають бути ключові закони для розвитку держави. Зокрема, закони про Кабмін, про судоустрій, про Президента; Виборчий кодекс; про основи зовнішньої політики; закон про мову.
Жодних новацій в порядку внесення змін і доповнень до Конституції не потрібно. І ця процедура змін має бути найскладнішою: двома третинами депутатів (як зараз). Це найважливіший акт держави. Другі за важливістю і складністю ухвалення, – конституційні закони, - ухвалюються більшістю від складу парламенту. Прості закони - більшістю від присутніх.
Президент - Глава держави і Верховний Головнокомандувач
Залишаюся прихильником парламентсько-президентської республіки, де Президент обирається на загальнонаціональних прямих виборах. Він - Глава держави, національний арбітр, Верховний Головнокомандувач.
У Президента залишається вся вертикаль призначень у Збройних Силах України. Президент також вносить до парламенту кандидатуру Голови Служби безпеки України. Якщо ми таки позбавимо Службу невластивих їй функцій, то керівник цього органу міг би призначатися Президентом без парламенту. Але ВР збереже функцію парламентського контролю за СБУ. Також Президент призначає керівника Служби зовнішньої розвідки.
У Президента залишається право оголошення воєнного стану, з подальшим схваленням Верховною Радою. Президент очолює РНБО.
Президент керує зовнішньою політикою, але визначається вона Верховною Радою. Фактично, переговорну позицію для Президента повинен готувати уряд на основі Закону “Про основи зовнішньої політики”. Міністр закордонних справ є членом Кабінету міністрів, який разом з Президентом братиме участь в переговорах, буде координатором підготовки переговорної позиції для Президента.
Право вето Президента треба чітко унормувати виключним переліком підстав ветування, визначених Конституцією. Президент скеровує вето в Конституційний суд. Якщо КС вирішив, що вето конституційне, закон повертається для повторного розгляду Радою. Таке вето не може бути подолане: закон має бути доопрацьований і знову проголосований. Якщо Конституційний Суд визнає вето необґрунтованим, - закон набуває чинності.
Президент не повинен втручатися в діяльність органів виконавчої влади та незалежних регуляторів. Зокрема, у вибори. Члени Центральної виборчої комісії призначаються Верховною Радою за поданнями депутатських фракцій, внесеними Головою ВР, - а не Президентом. Так само, парламент призначатиме членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Аналогічно, не Президент, а Кабмін вноситиме до Верховної Ради кандидатуру на голову Нацбанку, а всі члени Ради НБУ обиратимуться парламентом. Пропонується також розширити завдання Національного банку України. Він має відповідати не лише за цінову й курсову стабільність. До його функцій треба додати сприяння зайнятості населення та забезпечення адекватних, економічно ефективних відсоткових ставок по довгострокових кредитах.
Врегульовуємо також процедуру імпічменту Президента. Вона може бути розпочата у випадку вчинення державної зради, іншого злочину, а також в разі набуття громадянства іншої держави, чи умисного порушення Конституції. В Конституції прописуємо спеціальну слідчу комісію для імпічменту.
В Президента залишаються ті самі повноваження для розпуску парламенту, що й зараз. За винятком одного: право розпустити в разі, якщо протягом 60 днів не сформовано Кабмін, замінюється на право розпуску в разі непризначення нового прем'єр-міністра (це я пояснюю нижче).
Дієздатний Кабмін
Президент вносить до парламенту подання на призначення Прем'єр-міністра, проте кандидатуру визначає коаліція.
Всі члени Кабміну призначаються Прем'єр-міністром за погодженням з коаліцією. Навіть в умовах війни Президенту не потрібний свій міністр оборони: міністром має бути цивільна особа. Вся генеральська вертикаль залишається у Президента. Вертикаль забезпечення армії, - Міноборони, - буде в Кабінету міністрів.
А члени Кабінету міністрів призначаються і звільняються главою уряду одноосібно, за погодженням з коаліцією депутатських фракцій. Прем'єр-міністр має право звільнити члена уряду - без процедури голосування в парламенті, але з одночасним оголошенням нової кандидатури на цю посаду. Коаліція, відповідно до регламенту, погоджує призначення чи звільнення міністрів прем'єром.
Подібний механізм пропонується і для звільнення самого Прем'єр-міністра: одночасно із звільненням прем'єра Радою, коаліція визначає кандидатуру нового глави уряду.
Пропонується, щоб кандидатуру Генерального прокурора вносив не Президент, а Кабінет міністрів. Такий порядок логічніший, виходячи з нової ролі прокуратури.
Влада на місцях
Пропонуємо запровадити інститут префекта замість обласних і районних державних адміністрацій. Префекти призначатимуться Президентом за поданням Кабміну, і здійснюватимуть нагляд за додержанням законодавства. Якщо акт місцевого самоврядування не відповідає Конституції чи законам, - префект зможе ініціювати скасування такого акту в судовому порядку.
Вводимо в Конституції пряму заборону на федералізацію України. Водночас закріпити поняття “Кримська автономія”, - яке базується на історичних правах кримськотатарського народу.
Хочемо також визначити в Конституції фермерське господарство основою аграрного устрою України.
Отже, ми пропонуємо запровадити реальні стримування й противаги у владі. Наголошую – реальні.
Ми вже отримали підписні листи для внесення проекту змін до Конституції. Це має бути публічний процес та прямий діалог з громадянами країни. Звертаємося до всіх демократичних сил у парламенті: почнімо предметну дискусію. В цьому процесі важлива й роль Президента – як він бачить конституційний лад в країні?
Треба вже зараз, перед президентськими виборами, визначити, за що відповідає Президент. Перед парламентськими виборами, які будуть вже через 15 місяців, - які відносини будуть між Президентом, урядом і парламентом. Визначити зараз.
У цей день народився ЄВГЕН МАЛАНЮК, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР, та помітною постаттю на еміграції.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
(Біографія, 1924)
Вільнолюбивий й татановитий поет Євген Маланюк сформувався під мелодії українського степу. Він народився 20 січня 1897 року в с.Новоархангельськ над річкою Синюкою на Херсонщині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де він і вирішив повернутися в Україну, щоб взяти участь в обороні та розбудові Української держави.
О земле вічна, ти — одна на світі!
На небі — глибочіє древня синь,
Внизу — прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.
(За синє море встане широчинь, Степова Еллада)
Він працював у Генеральному Штабі, був ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Саме цей досвід пізніше ляже в основу поетичних та прозових творів Є.Маланюка. Зокрема його твір про подвиг героїв Крут досі вважається чи не найкращим серед праць про ті події ("Крути. Народини нового українця").
Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?
Де марш непереможних кроків?
Де апокаліпс тих пророків,
Що поведуть в останній штурм?
З поразкою Української революції Євген Маланюк, як сотні інших українських військовиків, опинився в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша в 1920 р. Там він разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М.Чирський, М.Грива) видавав журнал "Веселка", на сторінках якого побачили світ його перші поезії. В 1923 р. разом із М.Селегієм і М.Осикою випустив у світ невелику збірку поезій "Озимина".
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(Під чужим небом, 1920)
Пізніше Є.Маланюк перебрався до Чехословаччини, де у Подєбрадах закінчив Українську господарську академію - осередок української освіти і культури, що об'єднав найпотужніші українські інтелектуальні сили. Відтоді він долучився до суспільно-політичного життя української еміграції. Саме у міжвоєнний період з’явилися його потужні збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
Від римських провінцій до грецьких колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.
(Від віку й донині, Перстень Полікарпа).
Наприкінці Другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини, а пізніше, в 1949 р., -до Нью-Йорка (США). Там вийшла його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964),
культурологічні розвідки та літературно-критичні праці Є.Маланюка, зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).
Серце поета та патріота зупинилося 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. У той вечір він збирався в театр... Похований поет на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.
Для справжнього анархіста в Світі існує тільки один авторитет - Бог. Тільки Бог є не на рівних на противагу усім іншим у анархіста. І щоденна Молитва до Бога є складовою життя анархіста, що і засвідчую своїм авторським варіантом, бо не можна промовляти в молитві до Бога те, що тобі не подобається. Що саме - не уточнюю. Здогадайтесь самі. Для мене то є лукавство говорити слова недоречні і суперечні для самого себе. Тому ось це є мій щирий текст щоденної молитви "Батьку наш", а скільки я в однині, то і молитва є "Батьку мій"
Моя молитва на щодень
"Батьку мій"
(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
Боже, Батьку мій, що є скрізь,
хай святиться Ім'я Ваше,
хай прийде Царство Ваше,
хай буде Воля Ваша і на небі, і на землі.
Хліба щоденного вділіть мені
і пробачте за всі провини мої перед Вами,
а я прощаю щиро всіх покривдників своїх.
І не впровадьте мене у випробування
та вбережіть від поганого,
бо Вашим є Царство, і Сила, і Воля повік.
(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
(поклон)
На все Воля Ваша, Господи! І неволя також, за що і дякую.
Хай завжди буде Божа Благодать наді мною, всіма друзями та благодійниками моїми.
Амінь.
Пресвятая Діва Марія, Богородице, благословенні Ви поміж жінками і благословен плід лона Вашого,
бо Ви породили Ісуса Христа, Сина Бога Живого, Спасителя нашого.
Дякую, Пресвятая Діва Марія, що Ви стали Матір'ю для всіх нас, хто в Христа вірує,
а для мене, зокрема, Ви найдорожча Мати.
Дякую, Матінко! Дякую, Матінко! Дякую, Матінко!
Хай Ваш святий покров, Пресвятая Діва Марія, оберігає мене і всіх нас від зла, хвороб і нещасть.
Амінь.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
простіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
простіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
простіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
спасіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
спасіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого,
спасіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, дякую, що Ви з нами, серед нас і зі мною,
а через Вас з нами, серед нас і зі мною, Пресвята Трійця:
Бог Батько - Творець
Бог Син - Любов
і Бог Святий Дух - Життя
(тричі поклон)
Дякую Богу Батьку і Святій Трійці.
Дякую Богу Сину і Святій Трійці
Дякую Богу Святому Духу і Святій Трійці
(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
Рекомендую, бо важливі питання обговорюють, а українською такого контенту не знаю
Мої коменти
Богдан Гордасевич
Дуже дякую за цю розмову, де є головне, за що і аплодую пану Андрію, який вміло коментує та скеровує розмову так, щоб співрозмовник міг щиро (!!!) висловити своє сокровенне. Пану Роману Химичу прошу не ображатись за критику - вона не більшовицька, а скорше іронічна, а розмова і думки важливі, за посилання - респект.
Богдан Гордасевич
Ну чесно про себе Химич 1:17:01 - один з таких зрадників-інтелектуалів, що "предали свой народ" починаючи з мови і всього протесного руху, у якому сам участі не брав зовсім, а хто повинен. Якщо у нього "тітушки" і праворадикали одне, то я маю повне право називати Володимира Путина найбільшим бандерівцем сучасності, який найбільше зробив Україну реально незалежною державою та максимально від'єднаною від Росії і ще за трохи розвалить монстра - РФ.
Богдан Гордасевич
Ну це повна брехня і маніпуляція про 40% відсотків людей, що стали жити гірше, аніж за влади комуністів 37:25 - тут дика парадигма про ситуацію типу: людину випустили з тюрми і їй стало жити значно гірше, бо і житло, і харчування має сама знайти, працювати інтенсивно, безпека складніша тощо. Ненавиджу, коли концтабір-"соцтабір" починають порівнювати в площині нікчемності свободи з позитивністю несвободи не називаючи ці речі своїми іменами, як воно зроблено Химичем.
Одним из главных мифов нашего времени является миф о конкуренции. Этот миф - часть либерального дискурса человеке, об обществе и о свободном рынке. В этом мифе говорится о том, что у нас равные возможности, что мы должны конкурировать и реализовывать свои задатки и умения для достижения успеха. А вот борьба - это плохо, это нецивилизованно, деструктивно. Но даже для не очень внимательных наблюдателей заметно, что борьба, уличные протесты, "революции" становятся все более значимым инструментом современной политики и экономики. Борьба возвращается в нашу реальность. Но в искаженных, а иногда и завуалированных формах. Как найти баланс между конкуренцией и борьбой? Какой будет политика и экономика ближайшего будущего? Какие модели смогут стать эффективными инструментами решения острых социальных конфликтов нашего времени? Об этом мы беседуем с Романом Химичем.
Таймкоды:
0:00 Представление Романа. Вступительные слова.
4:05 Работа Романа. Консультант по конфликтам на рынке телекоммуникаций.
7:56 Введение в концепцию дискурсов. Цель разговора - Деконструкция доминирующих дискурсов.
11:25 Конкуренция как доминирующий дискурс политики и бизнеса. Различие конкуренции и борьбы. Конкуренция сегодня заявляется как единственно моральная форма поведения.
15:25 Западные страны уже выработали механизмы сочетания борьбы и конкуренции, а постсоветским странам ее спустили как идеологию.
Вопрос: Эти дискурсы взаимоисключающие или их можно сочетать?
19:20 Как можно сочетать на примере двухтактного политического процесса. Фаза 1 - в ходе политической борьбы субъекты вырабатывают правила игры. Фаза 2 - политическая конкуренция в рамках установленных правил. Рано или поздно накапливается критическая масса ошибок и снова запускается Фаза 1. Борьба и конкуренция это разные стороны одного процесса.
23:37 Чем грозит недостаточное понимание модели.
25:00 Дисбаланс в представлениях одних и тех же событий в СМИ на примере погромы BLM vs захват Капитолия.
25:50 Маскировка дискурса борьбы дискурсом конкуренции.
29:20 Потеря фактора отношения к собственности. Пример с политикой идентичности.
31:50 Об обесценивании понятия "революция"
33:08 Вопрос собственности до сих пор важнейший вопрос?
34:30 BLM - инструмент раскола масс. Все апеллируют к государству.
37:00 Проблема собственности.
39:26 Что будет с собственностью в ближайшие 20 лет? Скрытая революция в вопросе собственности.
43:43 Государство усиливается и срастается с крупными корпорациями новой экономики. Большинство проигрывает, хотя не замечает, что им пользуются.
46:45 Происходит концентрация власти.
50:40 Пояснение про марксизм/ленинизм.
53:00 Проблемы монополизации. Регуляция слишком традиционна, чтобы подходить новым монстрам цифровой экономики.
55:50 Институции важны, но их не нужно переоценивать. Они не парят в воздухе.
59:40 Проблема идентификации политической позиции сегодня.
1:06:35 Главная проблема - доминирование дискурса, который не допускает организованной борьбы за свои права.
1:11:30 В Украине улицы предостаточно? Как организовать борьбу? Убийство профсоюзного движения в Украине. Никаких форм протеста кроме бузы.
1:17:20 Можно ли организовать борьбу за права общества?
1:22:50 Резюме беседы. Нужно найти переосмыслить инструменты борьбы с учетом резко повысившейся ценности отдельного человека
П’ЯТЬ ПУНКТІВ ПРО ТЕ, ЧОМУ 2021 РІК ПСУЄТЬСЯ НА ОЧАХ
З нового року минуло трохи більше двох тижнів, а 2021-й починає псуватися на очах, разюче нагадуючи свого попередника. З новорічних святкувань Україна влетіла у локдаун на фоні тривожних новин.
Перше. Проблеми із запуском вакцинації від COVID-19.
У США і ЄС владу критикують за повільність у цій справі, хоча щеплення там стартувало у грудні. Вакцинація триває у Великій Британії, Канаді, Ізраїлі, сусідній нам Молдові й охоплює дедалі більше країн. Наша влада поки обіцяє. Не буде дивним, якщо незабаром від нас парканами відгородиться світ, як від «ядерного реактора» пандемії.
Друге. Хто б міг подумати, що взимку можуть трапитися морози?
Аж саме напередодні влада з’ясувала, що в Україні не вистачає запасів вугілля для електричної генерації. При тому, що перша половина зими була відносно теплою і не потребувала надмірного споживання палива. «Укренерго» опублікував документ про віялові відключення, явище, давно забуте з 90-х років минулого століття, чим фактично влада визнала – ситуація більш ніж серйозна.
Третє. У той час, коли українській генерації бракує вугілля, влада дозволяє закуповувати електроенергію в Білорусі, вироблену за участі російських потужностей.
Четверте. З великим здивуванням і тривогою почув заяви про бажання влади запустити на територію України газ із Росії. Про начебто якісь «незалежні компанії» в країні-агресорі.
П’яте. В Україні фактично запроваджено державне регулювання ціни на газ.
Кожен із цих п’яти пунктів вимагає окремого коментаря. Про проблему непрофесійності влади говорять багато й аргументовано. Проте марка некомпетентності може бути чудовим прикриттям для роботи в неукраїнських інтересах. Затримка із початком вакцинації веде не лише до збільшення смертності та ізоляції України, але й посилює позиції Росії в бажанні втюхати нашій владі «Спутнік-Новічок».
Спроби постачати газ з РФ та російську електроенергію з Білорусі, нищення української енергетики може бути елементом геополітичної гри з відновлення впливу Росії на Україну. А заяви про так звані «незалежні компанії» в Росії, які можуть постачати газ на територію України, - насправді рафінована брехня, бо всі енергетичні компанії РФ прямо чи опосередковано під контролем Кремля, а експорт газу з Росії регулюється законодавчо. Виключно «Газпром» може дати чи не дати зелене світло конкретній компанії поставляти газ.
Такі, з дозволу сказати, ініціативи вбивають газову незалежність держави, яку ми досягали тяжко, але досягли.
Для мене це ще й особиста історія, оскільки з російської енергетичної голки зняв країну мій уряд, розриваючи тенета, в які роками упаковувала нас Росія.
І тут варто нагадати про минуле, яке знову може стати нашим майбутнім. Про постійний енергетичний шантаж України з боку РФ. Про передноворічні поїздки до Москви наших делегацій із проханнями укласти газові угоди. Це приниження як переговорників, так і України як держави було не так вже й давно, до 2014 року. Результати переговорів породжували чимало політичних криз усередині нашої країни. Нагадаю про «політичну ціну» на енергоносії, про намір РФ прибрати до рук «Нафтогаз» і заволодіти ГТС. Про неймовірну корупцію на російському газі, яка існувала, про дефіцит «Нафтогазу» в 10 мільярдів доларів і банкрутство, до якого його вели свідомо.
Ми це змінили, через незалежність енергетичного сектора порятувавши незалежність самої держави. «Нафтогаз» перестав бути збитковим. Ми виграли суд у російського «Газпрому» на 5 мільярдів доларів. Ми передбачили субсидії для тих верств населення, які не можуть оплатити ринкову вартість газу, і близько 60% громадян України отримували фінансову допомогу від держави.
Робота зроблена, складна ринкова система була запущена і почала працювати в режимі самовідтворення. Не заважайте, розвивайте.
Натомість влада банкрутує українську енергетику, не спромігшись забезпечити вугілля відповідно до нормативів. Планує віялові відключення. Пропонує адміністративне регулювання цін на газ у стилі СРСР. І тепер наш енергетичний ринок хочуть віддати під російську електроенергію і російський газ.
Не можна дозволити нишком під розмови про «непрофесійність і некомпетентність» розтягнути по шматочках, поточити наче міль основи енергетичної незалежності України. Не можна з-під поли продавати те, що робить нас резистентними чи то у питанні «ковіду», чи то у питанні економіки, чи питанні нацбезпеки взагалі.
І тут питання не до дрібних виконавців. Після неконституційних дострокових парламентських виборів, дозволених нинішнім продажним Конституційним судом, країна фактично перетворилася з парламентсько-президентської на класичну президентську республіку.
Тому і зовнішня, і внутрішня політика, і питання, які відносяться до компетенції уряду чи парламенту, сьогодні сконцентровані тільки в одному кабінеті – і це кабінет президента України.
Якщо політична воля з цього кабінету не буде транслюватися на всю країну через вертикаль влади і не означатиме також політичної відповідальності, 2021 рік, на жаль, виглядатиме далеко не таким, як про нього говорили українці у новорічних тостах. І не таким, як про нього говорив у своєму зверненні до країни президент.
Станом на 1 січня 2021 року середній розмір пенсії українця становить 3,5 тисячі гривень. А люди, які в минулому працювали суддями, отримують в 20 разів більше. Інформацію про це підтверджують дані, які опубліковані на сайті Пенсійного фонду України (ПФУ). Хто в Україні отримує найвищу пенсію. Фото: unsplash Середні виплати, згідно з даними Пенсійного фонду України: • пенсії за віком - 8 330 485 осіб, середня пенсія - 3 538,97 гривні, • по інвалідності посилання - 1 426 553 чоловік, середня пенсія - 2 679,45 гривні, • у зв'язку з втратою годувальника - 531 849 осіб, середня пенсія - 3 012,50 гривень, • за вислугу років - 214 304 чоловік, середня пенсія - 3 205,53 гривень, • соціальні пенсії - 72 843 осіб, середня пенсія - 1 786,06 гривні, • довічне грошове утримання суддів - 3 538 осіб, середня пенсія - 67 961,39 гривні. Варто також додати, що пенсії військовослужбовців отримували 551 382 людей, їх пенсія становила 5 583,21 гривні. Крім того, за минулий рік середня пенсія суддів збільшилася на 48,1 відсотка, що на 22 087,12 гривень більше. Середня пенсія по Україні зросла лише на 13,8 відсотка, що на 424,53 грн більше.
Одна из особенностей последних лет - масштабная реализация идеи Эдварда Бернейса, отца современной теории пропаганды. Бернейс запустил словосочетание "инженерия согласия". Он также придумал особую профессию - "советника по связям с общественностью" (PR). Сегодня он был бы очень доволен уровнем мастерства этих "инженеров согласия". Ведь "коммуникация" - это сегодня "наше все". Главное дать вещам "правильные" имена, а событиям - "правильную" оценку. Эти слова и оценки создадут у граждан "нужное мнение" и "нужное согласия". Важна не реальность (она ведь практически недоступна, ввиду своей сложности и разнообразия), а описание реальности, оценка реальности. Сегодня мы все больше живем в сконструированной инженерами согласия картине мира. Еще опаснее, что всех заставляют поверить в единственно правильную картину мира. Мы свидетели крайне опасных тоталитарных тенденций последних лет. Изменение столь стремительны, что внушают беспокойство. За считанные месяцы можно заставить верить и любить одно, ненавидеть и осуждать другое. Часто не имею ни о том, ни другом какой-то определённого собственного мнения. Сегодня "собственное мнение" никому не нужно. Оно нежелательно и даже опасно. Указанная тенденция не может не вызывать беспокойства. Сегодня мужество пользоваться собственным разумом приобретает формы почти героического усилия и трагического звучания.
Финансовая поддержка наших усилий позволит сделать наш продукт более качественным. Поэтому мы будем благодарны за финансовую поддержку проекта.
Щиро дякую, пане Андрію, за ваш "глас вопиющего", бо хоч хтось щось ось! А не: - Ась?!
Богдан Гордасевич
У нас у Львові спробував Ігор Білозір мати власну думку не на кухні чи творчій майстерні - і спочив вбозі, чоловік, від руки контрозвідника СБУ, а ви кажете...
Богдан Гордасевич
"Сегодня мужество пользоваться собственным разумом приобретает формы почти героического усилия и трагического звучания." - це Александр Галич і Саша Башлачов, а тепер це скорше практика Демосфена перекричати розбурхане море.
Богдан Гордасевич
Перепрошую, але не зараз, а завжди:"Сегодня "собственное мнение" никому не нужно. Оно нежелательно и даже опасно"
TashKay100
Никогда такого не было и вот опять!
Богдан Гордасевич
Найкраще визначення суті розмови: все це було, є і буде споконвіку.
Bogdan Kovalenko
6 годин тому (змінено)
Емко и лаконично сказано - агрессивное лицемерие. Все именно так. Спасибо вам за вашу правдивую позицию
I. P.
Андрей Олегович, держите еще одни "народные таймкоды":
00:00 Инженерия согласия. Дух времени - агрессивное лицемерие.
3:00 Мы теряем достоинство. Нам предстоит его отстаивать.
4:47 Разбор: Михаил Идов отвечает на вопрос "Теряем ли мы способность диалога, радикализируясь по разным направлениям?". Дискредитация собеседника. Агрессивный рефрейминг. Важность использования "правильных" оценок
13:14 Разбор: DW о блокировании соц.сетей Трампа. Запрет во имя свободы. Факт - это то, что не вызывает разногласий. (Поэтому если заглушить разногласия, то нечто станет фактом)
17:49 Мы попали в плен инженеров общественного согласия. Подмена слов.
18:16 Разбор: Итоговый Экономист 2020 года. Статья Урсулы фон дер Ляйен. Сращивание чиновников и инженеров согласия. Много сахара. Ода к радости. Лидерство - это способность всех объединить.
24:55 Разбор: Статья Балканы пустеют. Болгария, Румыния, Сербия потеряли около 15% населения. К 2050 Болгария потеряет 39% Босния 37%, Румыния 31%, Сербия и Хорватия 24%.
28:17 Разница между словами и жизнью.
29:09 Разбор: Статья американского мэра о социальных пособиях. Дискредитация американской мечты. Новая идея для экономической справедливости. Новый социальный договор.
37:29 Комментарий к предложению о создании общества достоинства. Выплата своим бедным засчет бедных в других странах.
39:15 Высказывание Тедроса Гебреисуса. Перекосы в закупках вакцин.
40:41 Мы живем в мире агрессивного лицемерия. С одной стороны нас одурманивают всем хорошим. А параллельно живет другая реальность, в которой реальные неравенство, несправедливость и пренебрежение странами второго и третьего эшелонов.
42:40 Призыв быть зрелыми гражданами. Нас убеждают, что эта сладкая картина - правильная и не сметь думать по-другому. Это пропаганда. Разница с советской пропагандой 60х.
48:20 Я хочу, чтобы мы не верили в слова, а смотрели на дела.
Andrii Baumeister
Большое спасибо за помощь!!!
I. P.
@Andrii Baumeister чем могу. С новой техникой просмотра ютуб-видео (делая конспекты) это несложно. Другой вопрос, как долго я на этой технике продержусь))))
