Новинна про закриття школи №136 м. Донецька мене зацікавила просто з тої причини, що я у ній вчився. Недовго - всього один рік, тому що ця школа була дуже-дуже перевантажена і навчання проводили щось аж в 4 зміни: молодші класи починали вчитись десь о піввосьмої ранку, а старші класи завершували навчання о дев*ятій вечора.
Школа вже тоді була не нова, тому я не дивуюсь, що за незалежності її дозволили перепрофілювати на українськомовну - не шкода було освітянському начальству Донецька, як зрозуміло, чому з неї починають "оптимізацію" мережі шкіл - не шкода, а звітувати треба. Також варто врахувати вигідне розташування школи для її бізнесового перепрофілювання включно з підлеглими земельними ресурсами.
Цікаво було мені дізнатись, що в цій школі вчився і теперішній багатолітній лідер комуністів України Петро Симоненко. Чомусь приємно усвідомлювати, що наші початкові шляхи пересікались - двох лідерів: один, як успішний гробівник ідей комунізму в Україні, і другий - зачинатель зародження-відроження українського руху анархістів...
З свого шкільного буття пригадую мало що цікавого і приємного, як і про всю свою науку в радянській системі освіти. Зараз вже розумію причину свого несприйняття тієї системи освіти - це була наука для рабів. І коли мені хтось починає вихваляти "який високий рівень" мала радянська освіта, то я тільки усміхаюсь з того, бо результати кажуть протилежне: і тоді, і зараз влада різних рівнів, депутати і всі інші не дуже шанують вчителів і школи своєю увагою, пошаною і продовжують погано фінансувати освіту, але всі вони до єдиного пройшли цю школу. Хіба це не показовий результат нікчемності радянської освіти? Що вже вказувати на розвал СРСР і сучасну суспільно-економічну деградацію - теж результати "прогресивної радянської системи освіти"...
З усього минулого хіба що пригадую, як з початком навчання 1971/1972навчального  року раптом виявилось, що в наших четвертих класах було в кожному до 40 чоловік і ми просто фізично не могли розташуватись в кабінетах через нестачу місця для всіх і тоді під час навчального року була проведена реорганізація і створено ще один четвертий клас "Ж", куди з інших класів перевели зайвих учнів. Ясно, що класні керівники позбавлялись найбільш проблемних дітей, тому неважко уявити, який був наш 4-"Ж" клас: суцільні малолітні головорізи! І я серед них був далеко не першим, хоча і не останнім. Бо пригадую ситуацію з певним національним колоритом: російську мову і літературу нам призначили викладати молоду вчительку, яка чомусь мене не те щоб незлюбила, а мала просто алергічну реакцію, через що після багатьох скандалів включно з викликом до школи мами, було прийнято унікальне вирішення конфлікту: коли в нас був урок з російської мови чи літератури, то з початком уроку вчителька заходила в клас, а я з нього виходиd і весь урок стояв в коридорі навпроти дверей коло вікна. Тільки зараз я розумію всю пікантнісь цієї ситуації, особливо якщо врахувати, що поряд з нашим класом знаходилась вчительська і майже кожен раз мені доводилось бути учасником сцени, коли вільні від занять вчителі або зауч проходили повз мене і запитували, чого я не в класі під час уроку, на що я поважно відповідав: "А у нас росіська мова" (або ж література), тоді вчителя розуміючи кивали головою і шли далі по своїх справах...
Щоправда в предметах української мови та літератури я також був далекий від успішності і ледве-ледве витягував на слабеньку трієчку (по 5-тибальній системі). А в старших класах почав отримувати дуже високі оцінки з російської літератури за твори...
Яке моє ставлення до закриття української школи в Донецьку? Звичайно, що мене це не тішить. Звичайно, що процес українізації втрачає в східних регіонах всяку динаміку за теперішньої влади, хоча і попередня влада мало що доброго зробила для цього. Вчителі-україністи і за часи незалежної України і далі знаходяться в принизливих умовах, як і українська мова загалом... І що найприкріше, так визнавати причину цього регресу українізації не так у спротиві різних там москаликів та російськомовних бусурманів з українців родом, як у тому, що найбільша вада процесу українізації у її провідниках, що є абсолютно "безпровідними"...
Провідні-непровідні наукові сили з україністики не спромоглись за всі ці роки провести навіть конче необхідну державну правописну кодифікацію української мови, що вказує на повну наукову недолугість як профільних установ Академії наук України, так і убогість кафедр української мови і літератури у наших незліченних вузах. Про якийсь науковий підйом в українському мовзнавстві взагалі не варто згадувати - він відсутній повністю. Жахливий стан демонструє і провідний прошарок в процесі українізації - наше письменництво України. Тут так само деградація відбулась повна і новинка літературного процесу у вигляді "Записок українського самашедшего" за авторством Ліни Костенко - яскраве тому свідчення нашої темряви.
Тему політичної діяльності наших науковців-україністів та письменників обговорювати зайве, тому що всі вони включно з Толочко, Яворівським, Мовчаном, Павличком і Драчем є просто повним сміттям, яке треба викинути на звалище і не згнадувати... По справах і пошана, а закриття українських шкіл і перед тим - українського ліцею в Донецьку є яскраве свідчення політично-патріотичного доробку наших "провладних писяк". Огидно! І сумно...
Особисто я не бачу виходу з ситуації інакше як просто руйнувати централізовану освітянську систему України через її деструктивність, аморальність і антиукраїнську спрямованість. Я проти того, щоб одна людина мала право калічити долі мільйонів українських дітей просто тому, що вона обмежена інтелектом і українофобіями...
Згідно моїй докрині анархізму, всі структури в державі мають формуватись, утримуватись та контролюватись виключно знизу до гори, а не як зараз, коли розум і можливості впливу людини визначає посада, яку вона обіймає, а не фактичні інтелектуальні здібності й соціальний та моральний авторитет особи. Геть "слуг народу", що зневажають свого пана, тобто - український народ!
Будемо сподіватись, що українську школу №136 в місті Донецьку буде збережено опінією громадськості України, але ясно також, що це не є вирішенням питання повної українізації цілої України. Тут потрібно багато розуму і послідовності дії, а з цим у нас і є проблема з проблем. Проте дорогу подолає тільки той, хто йде...

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
14 лютого 2011 р.

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан «узаконенним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!»
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі дережаві» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово «монархія» означає досліно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

За своє життя я побував по різні боки барикад, тобто був і в молоді роки в бандах злодіїв,хоч в силу моєї непридатності далі роботи "на шухері" я не був задіяний. Так само був і з ментами в якості учасника оперативного загону студентів, коли вчився в Донецькому універі. Бачив багато такого, про що піде справа нижче, але скажу відверто: пес - він на те і пес, щоб гризти. Але ненавиджу псів, які мають породу, а поводяться як лизоблюди або шакали.
Коротше кажучи, мент він і є "мусор", бо лазить по сміттєзвалищах суспільства, щоб його очистити. Але при тому він не повинен сам стати отим мусором! Це головне в цій нелегкій праці! Якщо є свята віра в свою місію правоохоронця - поважатимеш себе і поважатимуть тебе знаючі люди, і навіть бандити, бо вони також знаючі. А що не будеш багатим - то не треба забувати, що ти не тільки мент, але і громадянин держави - працюй над тим, щоб правдива праця правдиво і оплачувалась.
І нарешті остання теза: докази, що ти спіймав справді злочинця, потрібні в першу чергу тобі, менту, а не для шахраювання в суді і перед начальством.Погляньте: хлопець ще 5 років невинно просидів у в*язниці, поки йшло слідство над реальним вбивцею, і ні в кого з ментів не виникло сумління потурбуватись про його дострокове звільнення, хоча все було ясно і без того. Вибачте, дорогі менти, але якщо цей хлопчина незабаром стане маньяком-вбивцею ментів - я тому не здивуюсь і не буду вас жаліти. А ви його пожаліли? Ви помилились, покалічили долю людини і що?- вам байдуже! І мені байдуже, якщо...
 
«Менти» зробили зі школяра маніяка
Іван ФАРІОН 
За ґратами він незаслужено відсидів вісім років

Мабуть, нікого із засуджених у виправній колонії №50, що неподалік районного Миколаєва, не проводжали минулої п’ятниці на волю так, як Якова Поповича – з вітаннями і водночас зі співчуттям. Цей посивілий 22-річний хлопець вісім років промучився за ґратами, хоча не вчиняв жодного злочину. А звинувачували його у страшному лиходійстві – убивстві і посмертному зґвалтуванні 9-річної племінниці. Із школяра-семикласника міліція, прокуратура, суд зробили жорстокого сексуального маніяка…
23вересня 2002 року маленьке містечко Пологи у Запорізькій області здригнулося від жахливої звістки: в очереті біля місцевого озера знайшли тіло третьокласниці Яни Попович. Напередодні, повертаючись зі школи, вона вирішила провідати бабусю, але так і не дійшла до неї... Експертиза встановила, що дівчинку задушили, а потім поглумилися над нею.
На пошук злочинця кинули всі сили. Стояло завдання будь-що знайти нелюда – бо пологівці бояться виходити з дому. Невдовзі міліція затримала 14-річного Якова Поповича, для якого замордована була племінницею, який того фатального дня неподалік ловив рибу. Забрали його прямо з уроку, на очах однокласників накинувши на руки кайданки. «Наводку» дав учитель, який раптом згадав, що саме Яша порадив людям, в якому ще місці можна шукати зниклу родичку.
Хлопець заперечував причетність до злочину, розповідав, як дружно жили вони з Яною, як по-родинному любив її. Щоб Яків «заговорив», слідчі дві ночі не давали йому спати, пускали в очі сигаретний дим, затискали пальці між дверима, змушували стояти на колінах, тикали в обличчя дулом пістолета. Насамкінець сказали: якщо не зізнаєшся, на твоїх батьків чекає розправа. Це зламало школяра, і під диктовку міліціонерів він дав сфабриковані покази проти себе.
Згодом на суді Яків Попович відмовився від цих свідчень, розповів, що з нього їх вибили силою. Але головуючий не взяв цього до уваги. Школяреві «впаяли» 15 років позбавлення волі. Спочатку покарання відбував у колонії для неповнолітніх, а потім його перевели до дорослих злочинців.
Не мала життя і мати Якова. У Пологах їй не давали проходу на вулиці, одного разу родичі Яни, яким сплачувала велику грошову компенсацію, тяжко побили її – за те, що, мовляв, виховала «вовченя». Через таке ставлення змушена була продати хату і виїхати у Житомирську область.
Після арешту і засудження Якова убивства і ґвалтування у Пологах не припинилися. Було замордовано ще сім дівчат-підлітків, одній із школярок вдалося втекти. За ґрати «доблесні» правоохоронці безпідставно відправили ще декількох «насильників». Свідчення з них вибивали у такий же спосіб. Один, не витерпівши наруги у в’язниці, покінчив життя самогубством. Інший невинно засуджений розповідав згодом, що після довгих знущань кати у погонах вдалися до останнього аргументу: сказали, що якщо не зізнається, привезуть його сестру, яка недавно народила, і зґвалтують її… усім райвідділом. Тож змушений був написати «явку з повинною».
У 2005 році міліція випадково затримала справжнього «пологівського маніяка», який здійснив невдале полювання на дівчину. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції, а у минулому слідчий-криміналіст з Росії Сергій Ткач, звільнений з органів за грубі порушення. Коли його брали, цинічно сказав: «Я чекав на вас 25 років». Увесь цей час він глумився над жінками. На його рахунку понад сотні убивств. Серед них – мордування 9-річної Яни Попович. Колишній «мент» у деталях розповів, як розправлявся з нею, і точно показав місце злочину. Ось тоді і стало зрозуміло, чиє пасмо сивого волосся було затиснене у руці дівчинки…
Ткача засудили до довічного ув’язнення. А протягом п’яти років, поки тривало це слідство і суд, у неволі і далі перебував невинно засуджений Яків Попович. Лише кілька днів тому його оправдали.
Ця моторошна історія вкотре порушує проблему наскрізь прогнилої правоохоронної системи в Україні. На волі розкошують крадії-мільйонери, депутати-розбійники, серійні убивці, а у тюрми кидають невинних людей. Часто відбирають у них життя. Кілька днів тому «Високий Замок» писав про те, як горе-міліціонери із Сокальщини закатували місцевого жителя, який зробив їм зауваження…
Яків Попович спробує покарати тих, хто поламав йому долю. Добиватиметься матеріальної компенсації. Але де гарантія, що жандарми з державною символікою на кашкетах так само, як з ним, не вчинять з кимось іншим?

Львівська область
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=89167

Гасло віча: "Влада для народу, а не народ для влади"

Далі - повторення пройденого:

Початок кінця або "Слава анархізму!"

Епіграф: Свобода - мати анархізму

Від Долі не втечеш - це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?
Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?!
І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!
І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи  дій для українців у разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича.
 Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори - не війна і тут принцип "Горе переможеним" задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності  почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних прав на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!
Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж. Мною теж! - це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую знову, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.
Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне "urbi et orbi"(місту і світу):[ Читати далі ]

Зеки, сидячі в тюрмі або перебуваючи на зоні в колоніях, можуть дозволити собі пожартувати: "Моя міліція мене стереже". А як бути нам, простим громадянам України?
За останні місяці ситуаці така, що міліція стає для наших громадян страшнішою за бандитів. Скоро з усіх усюд буде чути не крик: "Гвалт! Міліція! Рятуйте - бандити напали!", а вереск до навпаки: "Гвалт! Бандити! Рятуйте - міліція напала!"
Ситуація дика, але коли зек стає президентом, то мент має стати бандитом і мусить займатись злочинами як їх організатор, а не ліквідатор! Бо ніяк інакше я не можу розцінити заяву міністра МВД України громадянина Могильова з трибуни Верховної Ради України щодо того, що він знає про підготовку збройних кривавих сутичок і безпорядків 22 січня. Ще б не знати, коли їх організатори власне міністру Могильову і звітують про хід підготовки. Певен, що всі ви не один раз бачили по телевізору кадри з підготовки спецназу МВД, де в ролі терористів чи правопорушників виступали ті самі спецназівці МВД. Тепер від тренувань вони перейдуть до живого діла.
Якраз кілька днів тому я побував на прес-конференції Миколи Ляховича, що відсидів у в*язниці майже 3 роки з 5 за відомі антикучмівські безпорядки в Києві коло пам*ятника Тарасу Шевченку, так він прямо і доказово розповів, що тоді сам особисто та з Шкілем зупиняли якихось зовсім невідомих хлопців, що жбурляли в кордони міліції чим попало. І хоч все було чіктко зафіксовано на відео - засудили його й інших побратимів, як організаторів безпорядків. Причому багато чиновників МВД потім перед ним вибачались за це і казали у своє виправдання, що нічого не могли зробити - наказ треба виконувати, навіть якщо він словесний і конфединційний.
Полковнику МВД, який провів цю "успішну" провокацію, дали звання генерала, а за деякий час він став заступником міністра МВД - кого б ви подумали? Цушка? А ось і ні! Не вгадали: своїм заступником цього знавця провокацій зробив міністр Юрій Луценко! Смакуйте, які у нас були "помаранчові борці за справедливість". Нічого, зараз і вони посидять в тюрязі, відпочинуть і подумають, може ще якусь фігню придумають...
Хто хоче деталей - інтернет дозволяє самому дізнатись. А я закликаю до одного: бійтесь міліції, яка до вас ще не наближається, бо коли міліція почне до вас наближатись - буде пізно!
Он до хлопців з "Тризуба" наблизились і що доброго з того вийшло хлопцям? Вручили кожному по іменному автомату та й засадили за зберігання зброї. Ще кажуть дякувати, що не за наркотики притягли чи згвалтування постового даїшника. "Дякуєм, громадяни міліціянти, що не збезчестили, а героями робите, хоч хлопці вас про те і не просили." Але нам було особисте замовлення від  Самого! (і пальчиком до гори вказуєм, бо сказати в голос - та ви що!): "Треба вполювати кількох з "Тризуба". І ще не встигли їх схопити й опитати, а вже міністр знає і звітує "про хату з двома рушницями й оптикою коло летовища" в Івано-Франківську, де Самий-Самий мав злітати, але передумав і пішов пішки, задля моціону та розпитати, а де поділись на івано-франківщині всі яйця?..
Ще добре, що ракетного комплексу "земля-повітря" в тій хатинці не знайшлось на стріху, і танка під стодолою, а то щось не дуже лячно, а обивателя треба грунтовно лякати, як в братній Росії феесбешники не роздрібнюючись будинок з усіма меншканцями бах і підірвали - і є в момент президент-герой в країні-переможниці всіх воєн і народів!
Виходячи з вище сказаного і з очікуваного, я пропоную відтепер всі громадські акції проводити виключно в полях і лісах, або вдома тихенько причаївшись в темному куточку з вузликом найнеобхіднішого про всяк випадок - а раптом і до вас міліція зайде. І не переживайте, що цього разу не зайшла - повірте мені на слово: обов*язково зайде! Наша міліція постарається, щоб ви могли спокійно розлягтись на нарах в камері і весело сказати: "Моя міліція мене стереже!"

Богдан Гордасевич
17 січня 2011
м. Львів-Рясне

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ  

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув університетському місті на Україні.  

(Провопис оригіналу максимально збережено)


Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).[ Читати далі ]

Братство тарасівців

Рік заснування     1891
Тип     студентська організація
Члени     В. Боржковський, М. Дмитрієв, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Совачів, В. Степаненко, Є. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет
Положення     самостійницька державна спрямованість

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

Положення та ідеологічні основи
До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.
У містечку Глинську поблизу Ромен, де працювали студенти, наприкінці літа 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:
    * самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби
    * федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини
    * на чолі держави гетьман як президент і сейм
    * мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа
    * свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія
    * боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками
    * Україна для українців, себто, що визнають себе українцями
    * культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій Бог
    * не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо
Ідеологічні основи Тарасівців виготував І. Липа (проголошені у Харкові на Шевченківських поминках у лютому 1893); дещо доповнені, вони були анонімно надруковані в журналі «Правда» (квітень 1893) під назвою «Profession de foi молодих українців». Ідеї Тарасівців були пропаґовані Вартовим (Б. Грінченком) у «Листах з Наддніпрянської України» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».
Діяльність
Тарасівці розвинули працю серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу осередком Тарасівців був Харків (до літа 1893, коли заарештовано членів Братства), згодом Київ; менші осередки: Одеса, Полтава, Лубни.
Головні діячі
До діячів Братства тарасівців належали, крім вищеназваних: В. Боржковський, М. Дмитрієв, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Совачів, В. Степаненко, Є. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет та інші.
Значення в розвиткові українського національного руху
Тарасівці діяли до 1898. Під впливом ідей Тарасівців «Стара Громада» перетворилася 1897 на більш політичну Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію, а молодше покоління в 1900 створило РУП.

[ Читати далі ]

Коли мене запитали, як я ставлюсь до рішення якогось там суду щодо позбавлення звання Героя України Степана Бандеру, то я відповід однозначно:"Я ставлюсь до події дуже навіть позитивно!"
Така відповідь одразу шокувало моїх співрозмовників, які знають мене як активного пропагандиста життєпису Степана Бандери і видавця книжок про нього. Тому я зробив роз*яснення своєї позиції своїм співрозмовникам і зараз хочу викласти її та донести іншим.
Почну з того, що майже одразу в радіоефірі почув думку-коментар на цю подію одного тернополянина: "Мене зовсім не турбує рішення якогось суду: героєм Бандеру визнав народ і це відмінити неможливо! Навпаки, мені було б прикро, якби теперішня влада почала активно вшановувати Бандеру і робити його своїм героєм"
Я тої самої думки. Хто знає тих теперішніх Героїв України? Та ні живих, ні мертвих не знаємо, бо вони такі герої і є: не народні, а провладні герої. Ну і якого милого серед них робити Бандері та Шухевичу? Тільки свою героїчну пам*ять ганьбити. Ще мудреці Давньої Індії сказали влучну істину: "Найбільша ганьба достойному є похвала від недостойних". До речі, саме в такому ключі я розглядаю всі безкінечні брутальні коменти в інтернеті різних недостойних щодо Бандери і Шухевича. Я готовий подякувати їм за це, бо якби це чмо стало нахвалювати їх - я б почав турбуватись за українську національну ідею.
Звичайно, що приємного в події мало, бо будь-яке приниження героя є приниженням і людей, які визнають його своїм героєм. Хоча українцям західних регіонів не звикати до брутального оббріхування їх визнанних героїв, тому що в часи СРСР за "совєтів" такого натерпілись - і не піддались, не зреклись своїх героїв! Але ж у своїй Українські Державі терпіти подібне куди прикріше. І це стосується не тільки теперішньої влади.
Будемо відверті: так звану "помаранчову" владу чомусь обзивали "націоналістичною", хоча насправді за нею нічого подібного не спостерігалось всі 5 років її функціонування. Про Юлію Тимошенко, яка все націоналістичне в собі обмежила виключно публічним виживанням української мови, я можу сказати одне: "Дяку вам за те, що нема за що дякувати!" - бо "достойною" цю особу назвати неможливо. Щодо Віктора Ющенка, то давайте не обманювати самі себе: порожняк повний. Увесь націоналізм Ющенка, з яким бореться нова влада: той самий Бандера! Та ще Шухевич! І все! Більше новій антиукраїнській владі боротись немає з чим! Нема!
А пригадуєте, як Ющенко надав звання "Героя України" Степану Бандері? Не на 1 січня 2009, коли тому виповнялось 100-річчя, а як "ображений хлопчисько" в останні дні свого президенства після ганебного програшу виборів у першому турі, коли вже все було ясно. Залишається однак нез*ясованим, чи то Ющенко таким чином подякував Львову, що став єдиним місцем на всю Україну, де він переміг. Чи просто захотілось "голосно грюкнути дверима" і Бандера якраз найкраще надавався для цього. Не знаємо, але і за те вдячні: з нікчемної вівці хоч вовни кавалок.
Всі ми добре розуміємо, що то все є так зване "загравання з електоратом". Тоді було, і зараз є. Ющенко обмежився показовою фолькльорно-історичною темою і однозначно відмежувався від націоналізму, як ідейної системи розбудови держави. В результаті цих мансів-реверансів перед електоратом він для сходу всеодно залишився "націоналістичним прихвостнем", а для щирих патріотів західних регіонів був "ні риба - ні м*ясо", тоді як люди мали за взірець лідера - Бандеру з його крицевою затятістю і наполегливістю, як захистника українства!
Теперішні події теж дивують: чого хоче досягти Янукович подібними судовими інтрижками. Вже лишив себе легітимності, так ще хоче зневаги? Давайте детально розберемось в ситуації: є два однозначні варіанти, коли або Янукович своїм указом скасовує указ попередника, або чітко заявляє - "Хай буде, як є. Проїхали далі. Тема закрита." А що ми маємо наразі? Хтось скаже: "О! Ми маємо верховенство права!" Ха-ха! Судова система є механізм і не більше того! Дивіться правді в очі: указ найвищого рівня виконавчої влади в державі - Президента України скасовуює якийсь нікчемний адвокатик, що є фактично порожнім місцем! Навіть не депутат ВРУ! То яка ж це влада і яка до неї може бути повага?!
Пригадую, що Путін з Медведєвим до 65-річчя 9 травня перемоги над Гітлером попросили Януковича позбавити Бандеру і Шухевича звань Героя України, а воно он як - не того просили. Тут навіт Ахметов безсилий. Є в Донецьку куди сильніша від усіх сил сила, що має найбільшу владу в Україні: миршавий адвокатик.
Ганьба і тільки. І Януковичу, і всій його конторі радників-дорадників з Ганусею включно, бо знову вся Україна об*єдналась за одним заняттям: плює в одну точку, якою є Президент України. Як від Кучми зачали, так досі не можемо позбавитись цієї непристойної звички. Зате Схїд і Захід - разом! Теж досягнення...

Богдан Гордасевич
12 січня 2011 р.
Львів-Рясне

Сьогодні в Україні відзначають День політв’язнів!
Українці відзначають День політв’язнів 12 січня, Бо саме в цей день 1972 року в Україні розпочалася "друга хвиля" масових арештів інтелігенції, найбільше - у Львові.
Було тоді арештовано багато друзів моєї мами, Галини Гордасевич.
Її врятувало проживання в Донецьку, що вже було майже ізоляцією.





***
Кажуть, що ми ображені,
Кажуть, що ми зневірені,
Почуття на терезах важимо,
Розмовляємо словами сірими.
Що забули слова червоні:
Комунізм, світова революція!
Не обпалюють полум'ям скроні
Наші мрії убогі та куці.
Юнаки запустили бороди,
А дівчата в штани залізли.
Що ж! Давайте рахунки зводити,
Комуністи наші залізні
Ви, що слухали в Жовтні "Аврору",
Що горіли чуттями святими,
Так повірили легко і скоро
В підлу зраду своїх побратимів!
Розтрощили царську корону,
Викидали ікони з порога.
А самі, без церков і без трону,
У шинелі воздвигнули бога.
А кулі усі смертельні -
Чи з Руру вони, чи з Уралу.
І не Сталін сам, і не Берія -
Ви своїх побратимів стріляли.
І щоб це не вернулось знову,
Щоб так не спіткнутись, як ви.
Ми нікому не віримо на слово,
Ми не віримо в правду Москви.

1966 р.

[ Читати далі ]

Вітаю всіх з 2011 Різдвом Христовим !

Христос народився!  Славімо його!




Вірші Галини Гордасевич до теми свята:


РІЗДВО

А як зірка зійшла – народила Марія,
Так, без болю, без муки,
                                            лиш зітхнула глибоко.
Тоді над пустелею вітер повіяв,
І зірка дивилась, як Боже око.

А воно ще таке мале й безпомічне,
Бо яке ще зміститься в жіночому лоні?
Та вже на личку святе щось і вічне
І хресна дорога на маленькій долоні.

А Марія злякалась: звісно – мати.
Сказала: – Не треба ні влади, ні слави.
Я буду його при собі тримати,
А зросте – хай майструє столи і лави.

А віку дійде – ожениться гарно,
Я буду тоді доглядати онуків.
...Та знаку підтвердження ждала намарно,
Хоч ніч була повна таємних звуків.

А до першої зірки сходились інші,
Темряву ночі розганяли старанно,
Наливались червоним, неначе вишні
Або майбутні Христові рани.

А Марія дитя загортала в ряднини,
Казала: – Нічого, мій синку, не бійся.
Ось в цій яскині діждемося днини
І підем додому, до свого обійстя.

Там хата вікнами нам зазоріє,
Там сад зустріне в зеленім вітті. ...
Ти так над Христом молилась, Маріє,
Як донині усі матері на світі.


ХРИСТОВА  РОДИНА

Чи були в Ісуса брати і сестри?
Є підстави вважать, що були.
Та тільки йому судилось пронести
Той хрест, на якому його розп’яли.

А брати були собі люди звичайні
І сестри – жінки прості.
Та в останні хвилини, трагічно-печальні,
Я вірю: Він їх простив

За те, що не слухали слова Бога,
До серця його не взяли,
Що скрутно жили, жили убого,
Та якось собі жили,

Що тягнули ярмо, раби підневільні,
І не муляло їм те ярмо,
Що казали: – Ісус? Та він божевільний!
Ми прихистку йому не дамо!

Бо це ж таки в голові не поміститься,
Це злочин, в кінці кінців!
Він проти цезаря, проти намісника,
Проти святих жерців!

І як Він на Голгофі терпів свої муки,
Їх серця були зимні, як лід.
Та в них були діти, зросли онуки
І пішли за Христом услід.


ПОКАЯННИЙ  ПСАЛОМ

На душу впали порохи,
І висохла вона на мумію.
Прости нам, Господи, гріхи,
Бо грішимо по скудоумію.

Сяк-так долаємо добу,
Все спішимо, все щось моторимо.
Прости нам, Господи, злобу –
Самі не відаєм, що творимо.

Засадим брата до тюрми,
Скуємо ланцями залізними.
Прости нас, Господи, що ми
Живцем у царство Твоє ліземо.

А треба хрест свій пронести,
Щоб стати із раба людиною.
Прости нас, Господи, прости,
Хоч перед смертною годиною.

Могили снігом занесе.
Закряче ворон над пропащими.
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
                   Ми будем кращими!