Не так тії вороги

Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне     

41%, 19 голосів

4%, 2 голоси

54%, 25 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Скнилівська трагедія 27 липня 2002 року

27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась  інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи  тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності  України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, отож при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на  бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.[ далі ]

97%, 34 голоси

3%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Справа честі

Що таке поняття "честь" в наш час?
З одного баку честь є суто соціальної категорією, бо є характеристикою особи в певній соціальній групі: людина чесна є притиставлення людині безчесній.
З іншого боку честь є суто індивідуальним поняттям, тому що тільки сама людина може давати собі точні визначення своїх вчинків.
Не стану обзивати наш сучасний стан аморальним тільки тому, що люди в значній мірі перестали залежати від суспільної думки про їх конкретну особу. Так, зараз індивід може начхати на оточення і на всі негації щодо нього: роботу роблю добре, закон не порушую - чого ще від мене треба? Як хочу - так і живу.
Тобто я веду до того, що якщо зараз й існує поняття честі, то фактично виключно в індивідуальному плані перед самим собою. На сучастний час кожна окрема людина у власній душі і думці вирішує, що таке є честь і чи буде вона її дотримуватись.

Коли я обдумував ідеї "Фронту Справедливості" та співтовариства "Свобода і справедливість", то чітко визначив, що: без свободи не буває справедливості, а без справедливості - стає непотрібна свобода.
Що таке свобода для людини? Як на мене - це право розпоряджатись собою. Коли людина самостійно вирішує свої дії і свідомо відповідає за їх наслідки.
Якщо вчинки людини обумовлені обставинами, а не її власним бажанням, то навіть якщо вона згодна робити ці вчинки - це всеодно вже є несвобода, а примус, тобто рабство. А раб - це вже не людина, а річ! Саме тому у Древньому Римі та Давній Греції за провини раба відповідав виключно його  власник, бо з речей, як і з худоби, не можна було питати і щось вимагати, бо річ винною бути не може - вона просто річ.
Моральні категорії - властивість вільної людини! Вони можуть бути наявні тільки в стані особистої свободи. Отож честь, справедливість, совість або ж вина тощо для свого існування потребують одного найголовнішого - свободи.

Є два диаметрально протилежні соціальні схеми ставлення до людині, як окремої живої істоти:
перша схема є ставленням до людини, як вродженого злого егоїста, якого тільки силові соціальні закони та умови подібно огорожі для худоби, може утримати в рамках соціальної норми і порядності;
друга схема полягає у вродженій порядності і позитивності характеру більшості людей, а це несправедливі соціальні вимоги виживання і конкуренції роблять людей поганими, жорстокими і злими.

Я особисто дотримуюсь другої думки, а тому не шукаю поліпшення життя у зміні соціальних умов як панацею для всезагального щастя. Моя позиція така: кожна людина народжується вільною з правом на своє особисте щастя, яке ніхто не має права програмувати наперед. Але свобода індивіда можлива тільки за умов певного соціального мінімуму умов життя. Людина голодна, гола і без прихистку не є вільною, тому що поставлена в умови елементарного фізичного виживання - тут не до моралі, а тільки б вижити.
Сучасне життя не можна назвати благополучним, але що значна кількість людей в Україні не є нужденними бомжами - то факт. Також над нами не тяжіє всевладдя тоталітарної системи з всемогутнім репресивним апаратом. В загальному я б охаректиризував сучасне соціальне середовище в Україні, як таке, що на 98% складають люди вільні, з особистою свободою волі. А значить моральні категорії стають одними з найголовніших для нашого подальшого існування як сукупності вільних людей у вільній державі, або ні.
Не буду деталізувати оте "ні", бо досить переглянути приклади з історії, а щодо майбутнього - подумати варто.

Для мене, як людини вільної особисто, а також що бажає жити серед вільних людей, що цінують свою свободу, є важливим, щоб люди почали усвідомлювати особисту свободу як будівничі власного життя, власної долі, відповідно вони і є кожен поокремо носіями, визначальними суддями і творцями морального середовища сраведливості і честі. І безпосередніми творцями вільної світової держави в цілому.

Тепер спробую перейти від теорії до практики, Бо як кажуть: теорія без практики - мертва, а практика без теорії - дурна.
Як відомо: свободі не можна навчити - свободу можна тільки відчути. І я щиро вдячний тим людям України, які відстояли нашу і власну свободу у буремні події Помаранчової революції. Звичайно, що у мене, як і в багатьох інших були великі надії на прогресивні реформи команди Ющенка і Тимошенко, але... Далі ви все знаєте. Єдине, що раптово стало головним від цього періоду: люди реально відчули, що таке є свобода як дійсність. Причому це відчула найголовніша верства - молодь! І тепер, як на мою думку, все тільки починається.

Коли зараз дуже багато наголошують на активних реформах в Грузії їх президента Саакашвілі, то я сприймаю їх позитивно, проте хто може дати гарантії, що через 10 років їх міліція-поліція не повернеться до стану 2000 року? Ніхто цього не гарантує, якщо суспільство залишиться тим самим в загальних рисах. До того Україна, хоч і не Росія, але і не Грузія, і не Польша, і не Прибалтика - це дуже значна країна, тому так важко щось в ній зробити простими реформами "з гори".
Особисто я не те, щоб проти будь-яких позитивних реформ зверху - вони мусять бути, а різниця тільки в їх розумності, з чим у нас явні проблеми. Просто однозначна надія на весь суспільний позитив виключно від влади, як було за Ющенка, ясно показує на хибність цього курсу. А головне: такий напрямок реформування України знову перетворить вільних громадян у стадо баранів, яких женуть, куди захочуть. А ми - не бидло і ми - не козли, ми України доньки і сини! І я за свою свободу буду боротись! І інших до того закликаю!
Нам не потрібна "тверда рука хазяїна", а нам потрібно, щоб влада дослухалась до волі народу і робила відповідні вчинки. І коли нам кажуть про якісь "непопулярні реформи" - то це однозначна брехня! Непопулярними можуть бути тільки реформи, які скеровані проти народу на користь виключно влади та олігархів, що її опанували. Потрібні країні реформи завжди будуть популярними і знайдуть розуміння у людей. Вільних людей!
Також я дуже і дуже мало вірю, що в теперішньому керівницітві країни є "ЛЮДИ СВОБОДИ", а значить вони не мають жодного поняття, що таке совість, честь, справедливість і тому подібне - це раби, просто раби, що набули влади в силу власної корпоративної дисципліни, але ці люди ніколи не зрозуміють краси і цінності свободи як душевної якості, вони ніколи не зрозуміють, як керувати вільними людьми. Для них все по-рабськи однозначно: батогом і пряником.
А людина свободи не проміняє честь власної недоторканості батогом за жодний пряник - бо вона має це почуття - власної гідності! І честі, що вона має гідність! І воліє залишатись вільною людиною, а не ставати негідником-рабом.
Тому я вважаю майбутнє України справою людей свободи - їх СПРАВОЮ ЧЕСТІ.

А ХТО НЕ ЦІНУЄ СВОБОДИ  - ЇЇ НЕ ВАРТИЙ.


Богдан Гордасевич
 Львів-Рясне
  
   

67%, 10 голосів

7%, 1 голос

27%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Колекція потрібних напрямків

моя біліотека
http://spavedfront.io.ua/story

Пишемо українською
http://blog.i.ua/community/1639/

http://music.i.ua/user/1820604/
українська музика
http://music.i.ua/user/2768355/2131/


1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
http://www.ex.ua/user/rjasne

Російська дивізія СС
http://video.i.ua/user/2228263/40205/197991/

Жити по правді

З наших давніх літописів мені сильно припали до душі благородні рядки стосовно вимог до правителів: судіті по правдє.
В давні часи слово "правда" було багатозначним і одним з головних його синонімічних значень було те, що ми зараз називаєм словом "закон", або узагальнено - "право", що явно походить від слова "правда".
Отже "судіті по правдє" означало:
1. Правдивого суддю.
2. Правдивє слідство.
3. Правдий присуд.
Ще мені подобалось там поняття "Божий суд": коли обставини не дозволяли встановити правду події, то суд вирішували поєдинком або, якщо це було неможливо, то розпеченим металом: кого він не обпече - того і правда.

Стан сучасного юридичного права в Україні як на мене є досить далеким від правди. І вина тут не тільки чи не стільки юристів, скільки всього нашого суспільства. Коли наші правоохоронці стають найбільшою загрозою праву людей - це не убожество, а жах!
Але всі вони - частинка нашого народу! Вони не з космосу прийшли, українські правоохоронці! Ми самі створили їм такі умови і їх самих! Я до цього часу пригадую, як з самої головної трибуни Верховної Ради України доповідач, що представляв суддів на затвердження, відпові на закид одного з нардепів стосовно відводу одної з кандидатур через хабарництво: "Шановні, та ви ж самі кинули суддів на "підніжний корм" їх злиденною зарплатнею!" Ось так у нас в Україні величають офіційно хабарі - "підножний корм", а поїдає його...
Я колись дуже обурювався з тези, що ось в Україні є якась політично-бізнесова еліта, а весь інший народ - то бидло. Найяскравіший приклад того - нардеп від БЮТ Лозинський і його вчинки. Проте я зауважив, що вся наша еліта вийшла як не крути - з того самого народу, отже якщо народ є бидло, а вони - його еліта, то ясним чином постає що це є "елітарне бидло", яке харчується "підножним кормом" і власне тому таке тлусте.

Для мене великим смутком є обставина, що творячи "правову державу" ми цілком декласували і здеградували систему правоохоронних чинників у нашій державі, бо що таке корумпований суддя, прокурор, міліціянт? Це той же самий злодій! Причому всі сучасні суспільні обставини їх примушують до того, тому я віддаю велику шану і честь всім тим правоохоронцям всіх служб, які намагаються бути чесними і жити по правді. Більшість задля того перходить до приватних служб, а державні?! Там що? Порядних правників не треба?! Тільки Ківалови-кидалови?
Дуже прикро, що за Ющенка ми згаяли можливість реформування правової системи в Україні, а за Януковича - будем бачити. Можливо, що колишній зек, який пройшов і знає всю злочинну систему з самого низу і до верхів - спробує її реформувати в щось більш-менш порядне, може...
Мені важить інше: моральність всього нашого суспільства, громади: якщо кожен з нас сам буде намагатись жити по правді - все може змінитись.
І тим більше - не захоплюватись з добр різних юристів, подібних судді Зваричу
Розумію, що то є певним чином утопічні ідеї, але, але, але: хто не шукає честі - той її і не буде мати. Як на мене, то є в тому велике задоволення від життя, коли можеш поглянути в дзеркало і побачити там не гниду, що обжерлась чужої крові, а побачити - Людину.
Життя ніколи не було і не буде простим чи легким, проте жити по правді - варто.
Повтору життя ні для кого не буде. І мені хочеться бачити як можна більше щасливих людей навколо, а хіба це можливо без життя по правді?..

92%, 12 голосів

0%, 0 голосів

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Розум - що це?

Не вносив поняття "розуму" до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця - скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів "Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ". Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки  вважати, що так є: Я розумний, тому що Я - розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим - як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє "розум" як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність - прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись - воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

100%, 8 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Дякую друзям!

Дорогі друзі, щиро вдячний вам за привітання до дня народження!
Всіх вас дуже шаную!
Вибачайте, що не відповідаю кожному і мало буваю на сайті - просто є пролеми з часом і компіком. Та це все дрібне.
Головне: ми є!

Бенефіс Януковичу вдався, а далі?

Природні аномалії супроводжують президента Віктора Януковича, з яких дехто пробує зробити якусь символіку вищих сил, але негода на Львівщині, де Януковича не дуже полюбляють, пройшла водночас і на Херсонщині, де Януковича дуже шанують. Просто хочу сказати, що у Львові дивитись трансляцію "Звернення до народу президента України Віктора Януковича з нагоди 100 днів перебування на посаді" - було досить інтригуюче, Бо трансляція то щезала, то знову з'являлась.
Проте наступного дня після прес-конференції Віктора Януковича по першому національному повторили всі події в повному об'ємі за попередні дні з участю президента України, тобто відбувся своєрідний бенефіс Віткора Януковича і досить успішний, з чим його і вітаю, як і нас з вами, якщо хоч частина з проголошеного Віктором Януковичем буде втілене в життя.
Однозначно я підтримую в повному об'ємі все, що було задекларовано як програму дій президентом України Віктором Януковичем і у "Зверненні до народу", і на засіданні в Кабміні, і в інших його виступах за ці дні. В таких випадках залишається тільки сказати: "Дай Боже, щоб все так і було"
Бо, на жаль, гарно вмів говорити і перший президент України Леонід Кравчук, не менш красиво і розумно звертався до народу другий президент України Леонід Кучма, а що вже третій революційний президент - Віктор Ющенко говорив багатообіцяюче! Його в тому могла перевершити тільки Юлія Тимошенко, чиї декларації всенародного процвітання були феєрично красивими і бездоганними, напевно тому, що вона ніколи і не думала їх виконувати взагалі, тож як брехати - то по повній програмі, не шкодуючи фантазії та чужих коштів, Бо декларації процвітання і прориву в Юлії Тимошенко діаметрально відрізнялись від декларацій про особисті прибутки - жіночка просто живе в злиднях, хоча зовні за вбранням цього не скажеш, але то інша розмова. Зараз нам важить різниця між слово і ділом. Як правильно прокоментувала пані Ляпіна цей бенефіс, що то зайва пуста балачка, Бо навіщо слова, коли потрібне діло; ось їх політична сила спершу робить, а потім переходить до слів, щоб якось пояснити людям і самим собі, на якого біса вони це наробили... 
Та повернемось до пана президента Віктора Януковича і його команди, що зібралась в повному комплекті в київському палаці "Україна". Що можна сказати: зібралась реальна братва, яка реально керує Україною і реально може впровадити реформи, Бо вони реально на часі. А Віктор Янукович реально з тих людей, що реально може покерувати ними, а не вони - ним. Вже одне це є реально добре.
Стосовно змісту - можу повторитись: все - як на мою точку зору - є дуже і дуже правильним, розумним і корисним для нашого суспільства. Справа за малим: чи це буде здійснено, як сказано? Чи як з обіцянкою зараз же повезти журналістів у Межигірря?.. Я хазяїн свого слова: хочу даю, а хочу - назад забираю! - так, Вікторе Федоровичу?
Важко зараз робити прогнози, тому вкажу на єдине вагоме, що мене обнадіює: сила супротиву "п’ятої колони" з різних рускоязичних вже не буде такою жорстоко агресивною, якою вона була за Ющенка. На жаль, ця сила дуже впливова і тому її нейтралізація є вагомим фактором для проведення глобального реформування всіх сфер суспільства та економіки в Україні.
Стосовно можливої "здачі національних інтересів" і тому подібне, то скажу так: у нашому супернаціоналістичному Львові практично всі значні підприємства належать бізнесменам з Росії. Не думаю, що в інших регіонах ситуація значно різниться від нашою, а нинішні події в Запоріжжі та Маріуполі говорять про одне: для українських бізнесменів є два шляхи: або самоліквідуватись, або боротись за те, щоб бути першими і реальними власниками бізнесу в Україні.
На завершення хочу нагадати, як у 2005 пророкували помаранчевій команді довготривале панування: перші два терміни Ющенко буде президентом, а Тимошенко - прем'єром, а тоді ще два терміни навпаки: Тимошенко - президент, а Ющенко - прем'єр... Коментувати зайве, але варто вказати як корисно використали час перебування в опозиції Партія регіонів та особисто Віктор Янукович.
Особисто мене дивує, коли я чую головним завданням опозиції боротись з наявною владою. Повна дурня! Головне завдання нормальної демократичної опозиції є боротьба зі зловживаннями влади, а не з владою як такою в цілому, до чого нас наразі закликають... Опозиція контролює владу, вказує вчасно на помилки, а не єхидно тихцем чекає їх катастрофічних наслідків для країни і народу, щоб на тому гнилому більшовицькому гаслі "Чим гірше - тим краще" прийти до влади. 
А найголовніше завдання опозиції: проводити переформатування всіх не провладних політичних сил і вироблення нової прогресивної програми ідей для країни, щоб вчасно прийти на зміну провладним силам, які себе вичерпали в якості керманичів. Ось головне завдання опозиції, а не "війна до переможного кінця", бо тоді може прийти дійсно повний кінець всьому.
Прошу це раз звернути увагу на головний принцип демократії: владу регулярно змінюю не тому, що вона погана, а тому, щоб вона не стала поганою.
Знаючи наш менталітет, упереджую закид стосовно тези: так хто ж знав! - обирали хорошу владу, стільки гарного обіцяли, а виявилось повне лайно. Так ось для того й існує опозиція, щоб перевірити спершу на малих справах тих, кому збираємось довірити вирішувати справи значні!
Наразі бенефіс скінчився - час до праці. А час покаже, хто чого вартий.

Бгдан Гордасевич
06.06.2010

23%, 7 голосів

50%, 15 голосів

27%, 8 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

100 днів президента Януковича

Я ще не чув виступу Януковича, але встигну це зробити.
Я хочу сказати про інше. Мені подобається вираз Марка Твена про своїх співгромадян, що вони мають три важливі достоїнства: свободу переконань, свободу слова і розумну поміркованість у використанні цих свобод.
Також я вже не раз наводив вислів поета Павла Тичини: «Не саджайте озлоблених в тюрми - вони самі собі вже тюрма»
І ще одразу хочу послати подалі всіх тих «патентованих патріотів», хто буде мені закидати зраду через відсутність ворожнечі в усьому до Януковича і його команди.
Для мене зараз є реальністю той факт, що Віктор Янукович на цей момент є першою особою Держави Україна - все, крапка. Подобається це комусь чи ні, але це факт. Точно так є фактом, що той, хто обпльовує і обгаджує особу президента України Віктора Януковича - той одночасно плює і гадить на всю Україну в цілому.
Не думаю, що треба багато пояснень в чому різняться лайка і критика. Я завжди підтримую розумну обгрунтовану критику будь-кого, але я категорично не сприймаю, коли критику підміняють брутальним словоблуддям, що особливо процвітало в часи радянсько-комуністичного панування. Всіх, хто полюбляє лайкою і пасквілями вести дискусію я називаю «вірними сталіністами», хоч самі себе подібні індивіди вважають великими інтелектуалами. Але менше з тим.
Від того, що я колись дуже симпатизував Ющенку і Тимошенко, і дуже сподівався на їх практичне застосування всіх виголошених ними декларацій, а все так і залишилось словами - я і до цього часу є дуже прикро враженим. Але мене ще більше вражає безглуздість та убогість всього нашого відтепер вже знову опозиційного прошарку націонал-демократичного спрямування.
Через це особисто я прийняв для себе рішення не займатись тупою обструкцією всього, що пов'язано з іменем Януковича і його команди, а буду підтримувати те, що вважаю корисним, як і надалі критикуватиму відкрито все, з чим я незгодний. Опозиція, як позиція робити виключно всіляки паскудства своїм опонентам при владі - найгірший вид опозиції: це зумисно робити гіршим життя людей, щоб вони скинули через те існуючу владу і надали її «праведним» опозиціонерам, які й доклались найбільше до погіршення життя вже сьогодні.
Тобто час зрозуміти, що всі ми пливемо в одному човні - іншого не дано, тому треба шукати порозуміння, наскільки це можливо. І водночас закликаю тих, в кого є розум, не шукати нагод для сварок - життя і без того доволі складна штука. Давайте робити життя гарним собі і людям!

Богдан Гордасевич

58%, 7 голосів

42%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Право носити відзнаку

Не можу сказати про себе, що дуже захоплююсь спортом, а так іноді запалююсь, як щось дуже виняткове: чемпіонати світу, чи там "Карпати" з "Шахтарем", чи Клички б’ються з кимсь тощо. Тобто я епізодичний вболівальник в спорті, як думаю і значна частина людей, чим вони чітко відрізняються від правдивих спортивних фанатів певних видів спорту.
Але на все моє життя запам’яталось враження від перших хокейних зустрічей збірної СРСР з командою "Канадських професіоналів". Хто цю подію пригадує - мене зрозуміє. Мальцев, Харламов, Петров і звичайно що Третьяк  - це були наші герої цих справді "ледових побоїщ", де перемагали то одні, то другі. Вболівали всі! Враження були неймовірні! В підсумку всіх зустрічей  перевага в перемогах була за хокеїстами збірної СРСР. З того часу радянський хокей  зайняв провідні місця в світовому спорті.
Ще пригадую, що одним з найбільш запеклих і незручних суперників збірної СРСР по хокею була збірна тодішньої Чехо-Словаччини, яка досить часто вигравала поєдинки цих збірних. І вже з тих часів мені запам’ятались чехословацькі хокеїсти якоюсь внутрішньою затятістю і злагодженістю команди. Певно далось в знаки слов’янський менталітет  у поєднанні з набутою німецькою організованістю за часи перебування в Австрійській імперії.
Цьогорічний чемпіонат світу по хокею в мене особливого інтересу не викликав, але дивився при нагоді матчі, бо окрім спорту зараз по телевізору і нема що дивитись для нормальної людини: в основному продукція в стилі "піпел все схаває" і безкінечні "рекламні паузи".
Звичайно, що найяскравішою подією цього чемпіонату була гра, коли збірна Чехії обіграла збірну Швеції у півфіналі - супергра та інтрига! Хоча були і ще доволі інтригуючи матчі, перемога у фіналі збірної Чехії над збірною Росії викликала буквально шок в усіх вболівальників, настільки це було неймовірно. Чому? Як чому!
Збірна Росії по класу була значно сильніша, значно! Там було зібрано весь цвіт російського хокею, у тому числі всі провідні гравці з НХЛ, тоді як у збірній Чехії все було до навпаки: чеські легіонери відмовились підтримати національну команду. Тому гра збірної Чехії була побудована переважно на вольових якостях всіх гравців команди і на тренерському таланті обрати правильну тактику гри.
В чомусь фінал світу між збірною Чехії і збірної Росії нагадувало бій між Давидом та Голіафом. І в неймовірному протистоянні збірна Чехії перемогла! Вітаю і щиро тішусь з того!
А тепер мушу дещо політизувати тему, Бо не я це почав. Ще в зустрічах радянських любителів хокею з канадськими професіоналами явно простежувалось політичне підгрунтя події, як колись Мюнхенська олімпіада для німців. Не обійшлось і цього разу без політиканства: на всі ігри збірної Росії на цьому чемпіонаті тренер команди Биков демонстративно носив причеплену георгіївську стрічку, тобто показував світу, як він шанує 65-ту річницю перемоги.
За канонами нагород, ознака нагороди дорівнює самій нагороді. Тобто стрічки з оформлення і орденську планку мають право носити тільки дійсно нагородженні. Масове ношення цьогоріч георгіївських стрічок в Росії не дивує - як би нащадки переможців мають на те право. Дещо дивним виглядало ношення георгіївських стрічок депутатами Верховної ради України і їм подібним, але най вже вислужуються...
Я про інше: право на нагороду потрібно підтверджувати! По заслузі - честь. А якщо заслуг нема - тоді і честі нема. Тоді це блюзнірство над нагородою.
Тому коли коментатор після завершення фінального матчу з хокею на чемпіонаті світу 2010 говорить, що цього року збірна Росії по хокею програла все, що тільки можна програти, у тому числі Олімпіаду та цей чемпіонат, то...
Ось якби збірна Росії виграла і на церемонію нагородження тренер Биков вийшов з тільки щойно причепленою георгіївською стрічкою, щоб на ній засвітило золото перемоги - ото був би жест! Гідний честі і слави кавалерів Ордена Святого Георгія.
До чого то я? А до того, що перш ніж чіпляти собі якусь відзнаку - задумайся, чи гідний ти її носити. І це всіх стосується, а не тільки тренера-невдахи Бикова - він тільки наочно продемонстрував, як не треба робити.
Бо нагорода походить від поняття "гордитись", це ознака, що люди тобою гордяться і шанують. Нагорода підтверджує право на особисту гордість, а гордість, як і честь, треба довести ділом, що вона насправді в людини є ЗАСЛУЖЕНО.

Богдан Гордасевич

89%, 16 голосів

6%, 1 голос

6%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.