КОЛЬОРИ СВІТОГЛЯДУ

Червоний прапор майорить вгорі,
здійнявшись гордо на високій вежі…
На ньому – кров… То кров людська горить!
То пломеніють сполохи пожежі!
Вогонь і кров – немає їм кінця.
Вогонь і кров – без міри та без ліку.
Невже цей прапор справді до лиця
та до вподоби збуреному віку?
Невже й надалі будемо нести
жорстокий символ смерті та руїни?
О ні, червоний прапоре, не ти
символізуєш славу України!
І мимоволі серце защемить…
Куди б мене не закидала доля,
в синівськім серці бережу щомить
жовтогарячу золотавість поля
та неба українського блакить…
Земля і небо. Жовте і блакитне.
Кого ж лякають чисті кольори,
в яких національна єдність квітне
крізь прапори далекої пори?
Уже настійно кличе майбуття
звільняти душі, догмами покуті,
й червоний сором нашого життя
знебарвлювати щирістю покути!
Лиш об однім і мрію, і молю,
щоб жить щасливим та проміж щасливих
під чистим небом, при квітучих нивах
без поклоніння крові і вогню!


12.12.1989р.

Коментарі зайві, як і стосовно того, що через 22 роки таке комуно-криваве ретроградство розповзлось по Україні.