РФ ігнорує скайп-конференцію про звільнення заручників - Геращенко
15.12.2016

Російська Федерація відмовляється від формату скайп-конференції для обговорення питання звільнення заручників у рамках Мінського процесу.

Про це повідомила представник в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко, посилаючись на лист ОБСЄ.

"Україна ще раз і ще раз наполягає на тому, що має бути звільнення заручників до Нового року - до 2017, а не 18-го, 19-го, 20-го чи 120-го. Це має відбутися зараз. Ми вимагали провести скайп-конференцію вчора, сьогодні, щоб іще раз і ще раз узгодити ці списки і вийти на компромісне рішення. Що виходить? Ми отримали чудовий лист тільки що від ОБСЄ, що представники Російської Федерації в гуманітарній підгрупі не згодні з таким форматом, тому що вони вважають, що цей формат - скайп-конференції - недостатньо безпечний", - сказала Геращенко.

Вона назвала ці заяви "абсурдними", зауваживши, що скайп-конференції проводяться щотижня у форматі Тристоронньої контактної групи. Приміром, востаннє це відбулося у понеділок, 12 грудня, коли обговорювали безпекові питання.

"Якщо Російська Федерація не хоче звільняти заручників, це є велике питання до них, до Російської Федерації. Від ОРДО ... відповіді досі немає. Від ОРЛО в останню хвилину прийшло, що вони згодні", - сказала Геращенко.

Водночас вона наголосила, що українська сторона готова будь-якої хвилини обговорювати питання звільнення заручників.

https://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/2140193-tandit-za-koznogo-nasogo-geroa-gotovi-viddavati-cotiroh-bojovikiv.html

Радник голови СБУ Юрій Тандіт заявив, що за кожного полоненого військового Україна готова віддавати чотирьох бойовиків.

"Українська сторона пішла на компроміс і готова, в межах чинного законодавства, за кожного нашого героя, за кожного нашого полоненого віддавати 4 і  більше особи. І, дійсно, ті списки, які підтверджені представниками ОРДЛО, є некоректними - ми це також визнаємо", - сказав Тандіт.

Він розповів, що ведеться дуже копітка робота за кожного полоненого, і список полонених із 228 осіб є перевіреним.

Тандіт висловив сподівання, що до Різдва російська сторона розблокує процес передачі заручників. А Україна, в свою чергу, вже зараз готова передати 15 осіб, які також є в списках бойовиків, аби зрушити ситуацію з мертвої точки.

"Ми сподіваємося, що РФ, яка позиціонує себе як православну державу, до Різдва  розблокує цей процес. Ми дійсно робимо знак доброї волі і передаємо 15 осіб, ці люди є в списках - це також важливо", - заявив Тандіт.

У Софії Київській відкривається святкова програма для дітей – «Чудеса від Святого Миколая»

15 грудня 2016



16 грудня 2016 року о 16.00 у Брамі Заборовського Національного заповідника «Софія Київська» відбудеться урочисте відкриття святкової програми для дітей – «Чудеса від Святого Миколая».

Миколай_у_Софії_Київській.jpg

Проект «Чудеса від Святого Миколая» – це комплекс мистецьких та розважальних заходів у НЗ «Софія Київська», які проходитимуть  з 16 грудня до 19 січня. Мета проекту – за 35 святкових днів залучити юних українців з усіх регіонів до національних традицій, шляхом участі у святкових майстер-класах, квестах, інтерактивних екскурсіях, виставах та презентаціях дитячих книг. Взяти участь у нашому святкуванні не тільки цікаво, але й непомітно для сімейного бюджету.

На відкритті буде представлено унікальну арт-ялинку, прикрашену ексклюзивними хенд-мейд виробами, виготовленими спеціально для «Чудес від Святого Миколая» майстрами з різних куточків України. До акції долучилися всі області України, а також представники діаспори. Особливо активними були Київська, Чернівецька, Львівська, Вінницька, Харківська, Одеська, Донецька області, Крим та українські майстри з Польщі.

На ялинкових прикрасах – петриківський розпис, мініатюрні копії картин Марії Приймаченко, видатні архітектурні пам’ятки України, візерунки українських етногруп та навіть герої мультфільму про козаків.

У програмі урочистого відкриття: запалення арт-ялинки, відкриття виставки Різдвяних шопок (роботи студентів мистецьких факультетів київських вишів та учнів художніх шкіл) та святкові заходи для дітей (майстер-клас, творчі виступи, караоке-виконання пісень про Миколая та ін.).

http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/65467

Марш захисників України з нагоди 25-річчя ЗСУ влаштували у Львові. Такий парад відбувся там уперше за роки Незалежності. Середмістям крокували більше тисячі військових із підрозділів, які дислокуються в області. А помилуватися своїми захисниками зійшлися кілька тисяч містян.

 Гордість та захист нації. Збройні сили України відзначають 25-річний ювілей

За два з половиною роки війни на Донбасі українська армія відродилася та стала потужною. Збройні сили України відзначають сьогодні, 6 грудня, ювілей – 25-ту річницю від часу створення.
Президент України Петро Порошенко вчора привітав військових на передовій. За кілометр від Горлівки, яку контролюють бойовики, верховний головнокомандувач проінспектував позиції українських вояків. Президент заявив, що пишається тим, як зміцніла армія за останні два роки. Згадав і про волонтерів, які відзначали напередодні свій день. Подякував за роботу і вручив нагороди. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Ранок. "Мені приємно, що народ сьогодні довіряє армії так само, як і церкві. Мені приємно, що за ці два роки ми пройшли дистанцію, коли добровольці трималися лише силою волонтерів, до армії, яка є гордістю держави", – сказав Порошенко.
День Збройних сил України – свято, яке останніми роками актуальне та надзвичайно важливе для держави, ідеться. Анексія Криму, військовий конфлікт на Донбасі й тисячі загиблих та поранених українських захисників – Збройні сили сьогодні піднялися з попелу й гідно боронять Україну.
Старенька бронетехніка, відсутність зброї та боєприпасів і майже небоєздатна армія. Після здобуття Україною незалежності й протягом наступних 23 років Збройні сили України занепадали, скорочували штат та продавали майно. 25 років тому у спадок від Радянського Союзу ЗСУ отримали чималу кількість бойової техніки та особового складу. Лише артилерійських систем в України було понад сім тисяч. Але все це занепадало, допоки на Донбас не прийшла війна.
Сьогодні українська армія відроджується, і хоч має меншу кількість бойової техніки та солдат, ніж 25 років тому, її бойовий потенціал набагато більший. За цей час змінилося і ставлення українців до своєї армії. Тепер їй довіряють і нею пишаються



Центр Львова 6 грудня 2016 року о 10 годині виставка військової техніки та зброї, яку я зафіксував на мобілку. Неякісно, але зрозуміло. Парад був прекрасний, але то багато камер знімкувало!

Президент дав старт роботі відновленої телерадіовежі на горі Карачун

05 Грудня 2016 - 16:43



Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки у Донецьку область відвідав гору Карачун поблизу міста Краматорськ та взяв участь у запуску роботи відновленої радіотелепередавальної станції.

«Надзвичайно приємно, що на сьогоднішній день ми можемо констатувати, що те завдання, яке я поставив щодо відновлення українських теле- і радіоканалів починає твердо втілюватися в життя, у тому числі із запуском телерадіовежі «Карачун», - сказав Глава держави, вітаючи присутніх із цією подією.

Петро Порошенко ознайомився з налаштуванням телевізійних передавачів у кімнаті управління та контролю телерадіовежі, яка транслюватиме 10 загальнонаціональних та 4 місцевих канали.

«Сьогодні відбулася надзвичайно важлива подія, яку чекали більше двох років мешканці Донецької області. Починаючи від Красноармійська і завершуючи Лисичанськом, починаючи від Горлівки і завершуючи Ізюмом ми можемо бачити це мовлення», - сказав Президент. Він також поставив завдання розробити дорожню карту і графік відновлення мовлення українських телеканалів для мешканців Донецька, Макіївки, Єнакієвого, Шахтарська тощо.

За допомогою відеозв’язку Петро Порошенко поспілкувався з першим заступником міського голови Торецька Ярославом Руденко щодо якості отримання телевізійного сигналу, зображення та отримав схвальний відгук про якість трансляції. «Я вас вітаю з тим, що нарешті мешканці міста Торецьк мають впевнений прийом українських телеканалів і радіомовлення. Будемо сподіватися, що наші кроки, які спрямовані на деокупацію окупованих територій дадуть нам можливість швидше відновити український прапор і український суверенітет на окупованих територіях. Я тільки повернувся з околиць Горлівки і можу вам сказати, що дуже приємно, що сьогодні мешканці Горлівки, я сподіваюся, матимуть можливість дивитися українські телеканали», - сказав Глава держави.

Президент зауважив, що роботи по зведенню вежі та початку трансляції українських телеканалів були завершені раніше запланованого терміну. «Ця вежа мала бути введена в експлуатацію у 2017 році, орієнтовно в кінці січня – на початку лютого. Під час організаційної наради, яка відбулась тут, було посталено завдання ввести її в експлуатацію в межах листопада – початку грудня 2016 року», - зазначив Глава держави.

Президент повідомив, що на телерадіовежі у Карачуні встановлено потужні передавачі 20 кВт, які було передано Україні Польщею в рамках співпраці в сфері оборони.

Президент також пересвідчився у якості радіосигналу. У прямому ефірі радіо «Армія FM» Глава держави поспілкувався з військовослужбовцями, які виконують бойові завдання на лінії розмежування у зоні проведення АТО. Радіозв'язок було встановлено з Волновахою, Широкіно, Святогірськом, Верхньоторецьком.

Петро Порошенко привітав бійців та всіх слухачів «Армія FM» зі Днем Збройних Сил Україні, 25-та річниця яких святкуватиметься 6 грудня. «Дякую вам за службу. Пишаюся такою армією, такими Збройними Силами України, які користуються заслуженою шаною і повагою народу, є оплотом української незалежності і суверенітету. І є яскравою демонстрацією того, що нам вдалося зробити за ці 2,5 роки», - сказав Глава держави.

Президент також вшанував пам’ять загиблих воїнів АТО та поклав квіти до пам’ятного знаку українським героям на горі Карачун.

Радіотелепередавальна станція Краматорськ (РТПС) разом із радіотелевежею була знищена терористами в липні 2014 року, що унеможливило трансляцію українських телеканалів та передачу радіосигналу. На сьогоднішній день, після відновлення роботи РТПС, на території Донецької області розпочато ретрансляцію телевізійних програм усіх 14-ти запланованих аналогових каналів та 13-ти радіопрограм, здійснюється повне технічне обслуговування і експлуатація мереж зв’язку, супутникового та ефірного телерадіомовлення. Зокрема, у тестовому режимі для мешканців Донецької області доступні Перший національний, Інтер, ТРК Україна, Новий канал, 1+1 , СТБ, 5 канал та інші.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-dav-start-roboti-vidnovlenoyi-teleradiovezhi-na-go-38978
Робоча поїздка до Донецької області

05 Грудня 2016 - 15:55

"Вышел в степь Донецкую..." Мене цей фоторепортаж приємно вражає, що Президент України Петро Порошенко так походжає степом Донбасу в супроводі наших бійців з передка...

Догана бездоганності ОСББ

В мене були сумніви, чи можна про це розповідати, бо журналісти, як адвокати чи лікарі, можуть знати багато, але не все мають право розголошувати, особливо якщо це стосується когось приватно, зокрема його бізнесову таємницю. Водночас і мовчати не можна, коли це стає надто вагомою темою. Одного часу я активно досліджував тему комунального господарства в Україні і, зокрема, тему ОСББ (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку).  http://blog.i.ua/community/662/1974822/
В той час я познайомився з чоловіком, який розповів мені про унікальну людину-реформатора і його досягнення в цій комунальній сфері, але суто по-секрету і далі ви здогадаєтесь чому. Так само я знаю приблизну схему, а не реальність як таку, бо то відбувалось в іншому місті, але для мене то була вражаюча інтелектуальна знахідка. У нас зараз (як і завжди!) є чимало базік, що на словах палаци з повітря збудують, але якщо постає запитання: Чому ж коли ви (вибачне на слові: с-с-суки!) був при владі і параді, то самі нічого не зробили?! Чому не вирішили проблемне питання так, щоб ми про нього більше і не згадували? – відповіді конкретної немає, або ж безпомічно розводять руками, що ситуація не дозволяла і лякала тощо. Маю, зокрема,  на увазі занадто балакучого екс-міністра комунального господарства Кучеренка і ще більшу «народну захисницю» щодо газу та комунальних тарифів екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, щоправда захисницю після втрати посади, а не під час свого прем'єрства. Також на противагу негативним прикладам назву унікальну людину, царство їй небесне, – Георгія Кирпу, який чи не єдиний рухав, будував і відкривав у часи, коли все довкола в Україні зупинялося і закривалося, а далі – руйнувалося і розкрадалося. Тобто одні в найгірші часи у жахливих  обставинах могли робити і зробили, а інші – не змогли і не зможуть ніколи. Висновки з того робить самі.
Герой моєї розповіді був інженером-будівельником, що лишився без роботи у кризові 90-ті роки псевдо-реформ Леоніда Кучми, коли в державі Україні майже все встало на «мертвий (в буквальному розумінні цього слова і вислову!) якір», особливо ж – будівництво припинилось повністю. Розпочинав «човником»-торгашем до Туреччини, а тоді трапилась нагода під замовлення будувати приватні котеджі ясно що не простим людям, під час чого завів потрібні знайомства, щоб змогти відкрити власну будівельну фірму, яку зайве не опікали владні установи з податкової та прокуратури і їм подібні рекетири при владі, а ще тоді можна було знайти земельні ділянки під забудову в досить прийнятний спосіб. Хто знається на темі – той все зрозуміє, а хто не знає, тому не пояснити в двох словах, а довго – ніколи. Після кількох вдалих оборудок з котеджами та окремими багатоповерховими будинками він, можливо, перший вийшов на проект побудови наразі вже поширеного будівництва комплексу, або інакше: цілого кварталу. Зараз у Львові такого багато, але не чув про інше, що було головним в задумі цього будівничого, про що і хочу розповісти.
Використати тему Закону про ОСББ в якості «фірми-прокладки» здогадались чимало бізнесменів, які будували багатоквартирний дім, приватизували на підставні особи квартири, створювали власне ОСББ і обирали-призначали його керівництво, після чого продавали квартири справжнім власниками, але при цьому по-суті примушували їх ставати членами вже діючого псевдо-ОСББ за фактом його існування. Реально будинок обслуговувався  найближчою з житлово-комунальних контор чи подібною організацією, з якими укладався від імені правління ОСББ відповідний договір, що було вигідно для керівництва комунальних підприємств, як значний додатковий прибуток при тій самій рабсилі і ресурсах. Таким чином гроші з мешканців будинку збирало псевдо-ОСББ, з того всього 20-40% лишало собі, а інше переказувало на рахунок комунальників і так до безкінечності. Чистий прибуток до кишені власника забудови на тривалий час гарантовано без зайвих витрат. Зокрема таким чином у Києві діяли будівельні фірми підпорядковані олігарху Живаго і не тільки його. Власне тут і проявилось найогидніше звіряче обличчя Закону про ОСББ, тому що правління цього колгоспу обрати простим співмешканцям будинку є досить важко, а переобрати – майже неможливо. Саме тому у новобудовах комунальні послуги завжди дорожчі за середній рівень по місту. Причому навіть за чесного утворення  і керівництва ОСББ, що мене особисто дивує, але то інша розмова.
Одразу зазначу, що не маю зайвого захоплення перед цією людиною, якої ніколи не знав, як не обожнюю надто Георгія Кирпу, з яким довелось безпосередньо бачитися кілька раз. Річ у тому, що на моє тверде переконання ще з армії: керівник не має бути добрим і альтруїстом, а має бути розумним і справедливим. Цього достатньо! Я поважаю людину, якщо вона справу вміло робить з прибутком, людям дає заробити і собі особисто добрий шмат залишає цілком заслуженого бабла (грошей). Так, добрий керівник часто є жорсткою і навіть жорстокою людиною, але це обумовлено всім стилем його роботи і посади, а точніше – з сукупності домовленостей, зобов'язань,   відповідальності та ризиків. Я не уявляю ситуації, щоб людина була доброю і стала багатою завдяки бізнесу. Бізнес – то є війна, нехай і економічна, а на війні головним є вижити і залишитись людиною, ну і, звичайно, – перемагати. Проте залишитись  Людиною для керівника завдання не з простих. Такою справжньою людиною  я вважаю героя моєї оповіді, який загинув під час відпустки кілька років тому, коли займався дайвінгом і досліджував з друзями уламки затонулого корабля. Його бізнесу я вже якоїсь значної шкоди не зроблю, розповідаючи про його унікальні знахідки в системі ОСББ, хоча по-суті то є антитеза існуючому закону. І гарна догана бездоганності цього закону про ОСББ, який аж занадто чомусь популяризують і майже не критикують в ЗМІ.
Тепер почну про головне: ним було збудовано чотири дев’ятиповерхових будинків на чотири під’їзди у вигляді чотирикутника (каре), посередині спортивний і дитячий майданчики, кілька продуктових «мапів» (магазинчіки) і кнайп (кафе), а найголовніше – збудовано окрему централізовану систему опалення та водопостачання. Ви скажете: – Ну і що тут дивного? Отож бо і воно, що всі так вважали: звичайна котельна і не більше. А воно зовсім незвичайна. Зрозуміло, що тут прийшлось людині чимало обмізкувати і ризикувати, бо тоді термальне тепло було для України диковинкою як, врешті, і зараз. Під час будівництва котельні були запрошені фахівці (недешеві!), які пробурили глибинні шурфи і встановили апаратуру термального теплопостачання. Ще на належній відстані було зроблено артезіанські свердловини, які було об'єднано в єдину автоматизовану систему з двома середньої потужності газовими котлами. Також було облаштовано на даху котельні сонячні батареї, а в середині акумуляторний відсік та ще два дизельні електрогенератори: один меншої потужний для аварійного підключення і другий досить потужний на випадок відключення централізованого електропостачання від міста для всього комплексу, бо ж все на електриці функціонувало. Також було прокладені мережі централізованого водопостачання,  водовідведення (каналізація) і газопостачання. Але самі будинки не були газифіковані, а все в них було виключно на електриці і то було дуже мудро з кількох причин: по-перше, ніхто з жильців апріорі не міг самостійно встановити собі автономне опалення; по-друге, це значно зменшувало залежність від різних контролюючих інстанцій по-газу; нарешті, по-третє, гарантувало високий рівень безпеки у багатоквартирній будові від вибухів побутового газу і пожеж. Досить і досить важлива річ, що завжди гарно сприймається мешканцями, як і для промоції при продажі квартир добре діє. Здавалось на перший погляд, що нічого особливого в тому немає, але давайте уважно придивимось і підрахуємо.
Одна справа: збудував, продав, прибутки зібрав і забув. Інша справа, якщо  після продажу доходи далі продовжують надходити, але не як у фірм-«прокладок» типу псевдо-ОСББ, а як все нормально якісно своє комунальне забезпечення. Звичайно, що була певна «хімія», коли створювались і функціонувало це своєрідне приватне ОСББ,  але інакшого наше українське законодавство не дозволяло, тому що управляючі компанії дотепер є тільки на папері в якості законопроектів. Тут все було досить законно! В кожному будинку до половини квартир продавалось, ще частина здавалась у довготермінову оренду, а ще інша частина йшла на по-добову здачу. Тобто частка квартир забудовника була достатня для обрання правління ОСББ, отже всім тим господарством по будинку займався офіційний голова правління ОСББ, а насправді – призначений забудовником управляючий, якому виділялась службова квартира і досить непогана зарплатня з гарними бонусами від прибутку. Маю зазначити, що демпінговими цінами тут не займалися, щоб не нажити ворогів, але в цілому ціни були середні за ринковими, при досить значних внутрішніх пільгах. Можна було мати нижчі розцінки за комуналку, але тоді це б викликало непотрібну підозру та зацікавленість різними інстанціями, чого не хотілось. Врешті, все було досить прибутковим навіть за низьких тарифів на газ, а коли тарифи почали шалено зростати – це стало просто «золотою жилою»! Додам, що кому потрібно – грошики заносили, бо то традиція в українців – «засіяти» в кабінетах чиновників, щоб як у нас кажуть: «Не треба від держави допомоги – головне, щоб не заважала». Мусів бути як всі на той час, щоб не постати під прицілом в переносному і прямому значення цього слова. Всіляке бувало. Повторюсь, що не роблю свого героя таким вже Героєм – я просто  втішався з того, що не просто когось з людей наших тупо обкрадають, а чесно розумом гроші хороші заробляють! Люди сплачували ті самі гроші, що і всі! Просто на газові котли приходило нагріта термальним теплом вода і її тільки підігрівали на потрібний градус та запускали в систему, а гроша рахували як за нагріту воду за розцінками, що і в усіх котельнях міста. Нечесно? Чому? Хіба втрати з тепломереж, які ми  так само оплачуємо, є чесно? Отож…
Скажу відверто, що коли зустрічаю подібні схеми збагачення, то щиро захоплююсь ними. Просто я мав надто багато справ зі справді геніальними схемами розкрадання бюджетних коштів, тобто обкрадання нас з вами. Чомусь багато хто вважає, що держава і її бюджет щось далеке від нього особисто, тоді як насправді це все наші з вами гроші – наші гроші! Власне тому я і поважаю людей, які стають багатими не торкаючись до бюджету держави. Вкрасти, звичайно, також треба вміння, але честі в тому немає, а тут чоловік просто додавав до основного централізованого джерела ще свою вироблену воду, тепло- та електроенергію і навіть послуги безпеки та кабельного телебачення – все чесно і достойно! Молодчина! Шкода, що мало таких у нас розумників. Зовні все так просто начебто виглядає: у кожного власника квартири його домофон окрім прямої дії впускати до під’їзду мав додаткову функцію внутрішнього зв'язку з операторами і будь-яку свою проблему чи потребу жилець міг миттєво їм передати, а ті так само швидко доводили все потрібному управляючому в цілодобовому режимі, бо ж той тут і жив в цьому будинку! Далі всі проблеми оперативно вирішував сам управляючий без додаткових коштів з мешканців будинку, окрім серйозних ремонтів, але то інакше не буває. Всі були задоволені, жили тихо і мирно, чого і всім іншим бажаємо.   
На завершення ще дещо так чисто раціональне: у так званій «котельні» все було автоматизовано, але і оператор про всяк випадок мав чергувати, щоб в разі чогось надзвичайного міг зреагувати, або передзвонити кому потрібно. Причому навіть оператори не знали про систему термального водопостачання та артезіанські свердловини! А навіщо їм те знати? Головне для них було знати, які коли кнопки на диспетчерському пульті натискати. Тільки спеціаліст з налаштування всієї тої автоматики все знав, а я його знав і сподіваюсь – не здав. Так от щоб оператори не сиділи дурно коло тої автоматики, цей чоловік порадив, а той забудовник його послухав щодо внутрішньої мережі з домофонів, а ще наставив відеокамер по периметру будинків і навіть у під'їздах на поверхах. Камери були об'єднано в єдину систему, вони йшли до запису на комп'ютери і виходили на цілу стіну моніторів перед операторами, які, в разі потреби, переключали відеоспостереження, тобто так би мовити «вели потрібний об'єкт» і одночасно, за потребою, викликали охорону. Вона також була своя, бо за безкоштовне користування місцевим тренажерним залом мешканцями мікрорайону «спортивної статури» існувала своєрідна такса охороняти місцевість «за викликом», що всіх влаштовувало: тут живу, тренуюсь і охороняю. Просто і розумно! Головне: правильна організація! Тоді є спокій і порядок. І задоволення від життя. Зрозуміло, що в дуже особливих моментах викликали поліцію чи там рятувальників. Водночас де б господар не мандрував, він завжди міг увійти в Інтернеті на свій сайт і його засекречену функцію аби переглянути відеокамери і простежити, що там у нього робиться в це час. І реагував моментально. Або пізніше. Або не було потреби йому втручатися, раз без нього гарно справлялись. Але він знав усе – техніка все фіксувала…
Більше додати не маю чого, хоч і певен, що було в такого чоловіка (на жаль, не маю права оприлюднити хто це і де це) багато інших задумів та досягнень, але розповів те, що про нього знав. І то взнав випадково в приватній розмові. Хочеться дуже, щоб такого позитиву було побільше у нас в Україні, як і на користь людей в більшому обширі це діяло, але то залежить він самих людей: не будьте наївними простаками і не мрійте, що хтось вам зробить добре за так – ніколи не зробить! Популізм – це система гарних, але брехливих за виконанням обіцянок заради того, щоб тільки дорватися до влади. І оте скигління: – А ми йому повірили…– залишіть немудрим, бо вірити можна тільки в Бога і в себе! Ставайте самі мудрими і самі робіть щось подібне до того, що зумів зробити цей чоловік. Будьмо!

Богдан Гордасевич
м. Львів, 04.12.2016

Спільними зусиллями ми зміцнимо Об’єднану Європу демократії, поваги та впевненості у завтрашньому дні

02 Грудня 2016



Спільними зусиллями ми маємо врятувати сьогоднішню Європу від приступів популізму, байдужості, євроскептицизму та синдрому егоїзму, наголосив Президент Петро Порошенко на українсько-польській конференції з циклу «Форум лідерства» в ході офіційного візиту до Республіки Польща.

«Маємо довести, що сьогодні нас об'єднує більше, ніж розділяло в усі попередні століття. Тягар старих часів не опустить наші голови вниз. Ми будемо дивитися вперед – і прагнути до спільної мети. А мета ця проста і велична: єдина, сильна, демократична, вільна Об’єднана Європа. Об’єднана Європа, де спільний кордон – це не історичне прокляття, а точка синергії для культур та економік», - наголосив Петро Порошенко.

Глава Української держави зазначив, що спільними зусиллями Україна та Польща зможуть зміцнити «Об’єднану Європу демократії, поваги та впевненості у завтрашньому дні». «Думаю, ця мета заслуговує нашої віри та наших зусиль. Сьогодні, перебуваючи у Варшаві після спілкування з моїми польськими друзями і колегами, я маю ще більше оптимізму», - додав він.

За словами Президента, на жаль, відносини між українцями і поляками мають як світлі, так і темні сторінки, але настав час історичних рішень. Петро Порошенко процитував заповідь Іоанна Павла ІІ, висловлену під час візиту до Києва: «Найбільш гарячим прагненням, яке народжується у моєму серці є, щоб помилки минулого не повторилися у майбутньому, щоб пам’ять про них не стала перешкодою на шляху до взаємного пізнання, котре є джерелом братерства та співпраці».

«В Європі немає іншого шляху до миру, ніж шлях християнський: прощати і просити прощення. В Західній Європі цей крок зробили колись німці та французи. В Центральній та Східній Європі його мають зробити українці та поляки. Не заради політичних міркувань, а заради відповідальності», - сказав Президент.

Петро Порошенко наголосив, що у важкі часи треба бути сильними і не можна сумніватись у власній перемозі: «Дякую, що ви стоїте з нами. Дякую, що ваша душа і серце – з нами. Ви надто добре знаєте, як це страшно – коли твою свободу нищать і коли за тебе приймають рішення. Або знищують еліту нації, як це відбулося в небі над Смоленськом».

Глава Української держави зазначив, що сотні громадян України будучи етнічними поляками боролися і продовжують боротись за українську свободу. Він нагадав про Леона Полянського – українця польської національності, який віддав життя на Майдані і зараз серед Героїв Небесної Сотні. Віталій Мйодушевський – поляк із Житомирщини, який загинув у місті Щастя від кулі російського снайпера.  «За походженням – поляк, з народу – українець», -  так казав він про себе.  Доброволець батальйону «Дніпро», 49-річний етнічний поляк з Хмельниччини Леонід Смолінський, який загинув разом із своїм українським товаришем 12 серпня 2014 року під Донецьком, потрапивши в засідку російських десантників.

«Ця пам'ять – назавжди з нами. Ця свята жертва освячує наше нове братерство. Братерство свободи. Братерство мужності. Братерство вірності», - наголосив Петро Порошенко.

За його словами, Україна і Польща мають спільні спогади спільної величі і спільні спогади спільних трагедій. «Нарешті народжується драйв, великий драйв взаємного тяжіння. Я особисто це відчув під час Помаранчевої революції, коли виходячи на Майдан бачив багато польських прапорів. Мені надзвичайно важливо було чути і відчувати це під час Революції Гідності», - сказав Президент.

Глава держави також зазначив, що 1 грудня, рівно 3 роки тому, коли він звертався до мільйонного Києва, поруч були польські депутати: «Унікальне відчуття солідарності. Солідарність – слово, яке так важливе для Польщі і для України».

Президент нагадав, що 25 років тому Україна здобула незалежність, оскільки більше не хотіла бути у складі Радянського Союзу і точно не хотіла більше бути радянською колонією. «Вона хотіла бути демократичною, вільною, правовою і європейською державою. За 25 років це відчуття і це бажання України і українців лише зміцнилося. Старі та нові версії радянського колоніального минулого – це точно не для нас. Для нас – це об’єднання Європа», - наголосив Петро Порошенко.

Водночас, Глава держави з сумом констатував, що СРСР не припинив своє існування: «Радянський Союз не в документі і не в Біловезькій пущі. Радянський Союз в головах. І в цьому сенсі Радянський Союз ще досі не похований. І, вибачте за відвертість, Україна зараз воює, щоб поховати Радянський Союз в головах декого, бо іншого приводу для війни просто не існує», - сказав Петро Порошенко.

В свою чергу, Президент Польщі наголосив, що його держава завжди прагнула мати на своїх східних кордонах вільні і незалежні країни. «Польща завжди здавала іспит на підтримку вільної України. Так було і під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності. Поляки завжди підтримували вільний вибір народу України, його власного незалежного вибору. Польща завжди була і буде солідарною з Україною», - наголосив Анджей Дуда.
http://www.president.gov.ua/news/spilnimi-zusillyami-mi-zmicnimo-obyednanu-yevropu-demokratiy-38946

Архітектор театру на Подолі: Дискусія про будівлю в мережі – колосальна дикість



Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян
Елена Панченко Середа, 30 листопада 2016, 19:22

Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян Архітектор Олег Дроздов Фото: Костянтин Чегринський/KHARKIV Today

Цього тижня в епіцентрі великого скандалу опинився театр на Подолі. Не всім киянам сподобалося нове приміщення, яке звели на Андріївському узвозі. У мережі споруда вже обізвали "енергоблоком" і "крематорієм". "Апостроф" поспілкувався з автором проекту будівництва театру, харківським архітектором ОЛЕГОМ ДРОЗДОВИМ. Він розповів про всі перипетії і визнав, що краще було б зовсім не починати будувати в цьому місці. Резонанс, який викликав фасад нового театру в соціальних мережах, архітектор пов'язує з політикою і ізоляцією України від цивілізованого світу.

- Для початку розкажіть передісторію. Як до вас потрапив цей проект?

- Насамперед, проект називається "Завершення будівництва будівлі театру на Подолі". Взагалі, ініціатива бере свій початок ще в початку 1990-х, коли театр з театру-студії трансформувався в драматичний і став відомим, міським начальством того часу було вирішено побудувати театр. І був обраний будиночок, такий купецький двоповерховий, схожий на ті, які стоять праворуч і ліворуч від театру.

А ще раніше, на початку 1980-х, Андріївський узвіз став культовою вулицею і остаточно сформувався в туристичний атракціон, яким не був до цього часу. До цього він був більш секретний. Вже в перебудовний час на Андріївському узвозі почали проводити різні фестивалі, і, як завжди, таке бурхливе життя призвела до того, що все почало змінюватися.

І тоді було вирішено поруч з існуючим театром-студією, котрий вміщував 70 місць, побудувати традиційну будівлю театру з усіма його атрибутами, колосниками і так далі. Працювала команда, яка вибрала псевдоісторичну естетику з безліччю деталей. Тоді й сформувався подальший шлях пенопластового історизму. Фінансування то починалося, то припинялося, загалом, щось там відбувалося. Від перших ескізів, які є в інтернеті, він став сильно відрізнятися – він став в три рази більшим. Проте в самому залі на вузьких лавочках, як для профспілкових зборів, могло розміститися всього 170 осіб. Будівля була дуже лабіринтовою, і у неї був образ житлового будинку багатої людини, а не театру. Наприклад, в зал виходили три скляних вікна. Така ось симулякра, в якій повинен був оселитися театр.

Пізніше знайшовся відповідальний спонсор, який вирішив все-таки цей театр добудувати. Був конкурс портфоліо, який проводив директор театру разом з меценатом. Вже далі ми працювали одночасно з командою театру і командою "Рошену".

- Які були основні складності у вашій роботі?

- Коли ми взялися за цей проект, це був такий лабіринт, що нам здавалося, місія нездійсненна. Але ми пропрацювали певний час і увірували в те, що у нас все виходить. Ми щосьзнесли, всередині якось спростили, бо для двохсот глядачів там було багато дуже-дуже дивного і незручного: треба було піднятися, щоб спуститися, перетиналися всі потоки, коли ти з гардеробу повертаєшся в зал, зустрічаєшся з тими, хто заходить... загалом, якась була страшна плутанина, але ми загалом впоралися. І нам це сподобалося.

- У чому була ідея вашого проекту?

- Про що був наш проект? Звичайно, про контекст Андріївського узвозу. Наша концепція була така, що одна з найцінніших речей – це якраз ступінчаста структура маленької парцеляції, ритміка цегляних будиночків, які, як правило, будувалися навіть без архітектора, артілями, і які мають свою принадність. І це якраз підкреслює те, що ми опустили наш карниз до цієї сходинки, виконаної із старовинної київського цегли, котру купували на різних звалищах. Це була окрема робота. Ідея була – успадкувати саму плоть, абсорбувати, щоб це була не якась підробка, а щоб плоть була справжня.

Друга ідея, яка доповнювала першу, це зелений пагорб, біля підніжжя якого знаходиться театр. Він у багатьох ракурсах зливається з нашим будинком, і для цього ми обрали такий природний матеріал – цинк-титан. Це не фарбування, це такий сплав, який з часом окислюється. Можете собі уявити які-небудь бронзові скульптури зі стажем більше 5-6 років, які, умовно, не сідають на коліна. Ось і цей матеріал отримає таку патину, стане схожим за своєю суттю, текстурою.

- Журналісти говорили, що архітектурно-містобудівна рада винесла певні зауваження, які ви не врахували. Прокоментуйте, будь ласка.

- Там були різні думки. Юридично вони носили рекомендаційний характер. Ми вислухали, напевно, дві третини виступів. З негативних там були, скажімо, думки про те, що "харків'яни не можуть зрозуміти київських скреп". Якісь конструктивні речі були, були версії, які ми перевіряли. Загалом, якісь ще зміни ми внесли, але використовували той же інструментарій, який у нас був, трохи змінили пропорції – нижню частину зробили трохи вищою і більшою. Десь знайшли можливість прибрати метр-півтора в одній частині, що ближче до Андріївського. А так всі геометричні параметри, які були, вони ж і залишилися. Він не став більшим чи меншим.

- Вам самому подобається ваш проект?

- Ви знаєте, це питання з розряду: а чи любите ви своїх дітей? Ми віддали цьому проекту дуже багато часу і віддали його для того, щоб знайти максимально професійне рішення. Це дуже важливий проект для нас, і нам він дуже близький. Там вже стоять наші підписи.

- А скільки людей працювало над цим проектом?

- Я думаю, що десь близько 30-40 осіб. Команда з 6-7 архітекторів в нашому офісі, група інженерів з усієї України – від інженерів по акустиці до тих, хто забезпечує систему пожежної безпеки; конструктори, всякі різні служби, багато-багато різних людей. Режисер, колектив театру, інші служби театру. Загалом, це була велика колективна безперервна робота протягом двох років.

- Після відкриття фасаду головний архітектор Києва Олександр Свистунов заявив, що він може бути скоригований з урахуванням думки жителів міста. Як ви ставитеся до цього?

- Давайте подумаємо, як ці думки можна зібрати. Нам потрібно акумулювати цю думку і її представити. Повинен бути для цього якийсь релевантний механізм, це раз. А вийде майже як колективний живопис або колективна театральна постановка. Я собі це так уявляю. Інша справа - проводити якісь слухання, щоб відповісти на питання: так чи ні. Зараз же не обговорюється, бути театру чи не бути. А обговорюється, яким він повинен бути. Я, наприклад, собі це не дуже добре уявляю, як абсорбувати цю колективна свідомість і як її направити. Напевно, це можливо. Я просто не знаю як.

- Мер Києва Віталій Кличко навіть сказав, що поки не буде схвалення киян, це будівля не буде введена в експлуатацію.

- Це слова політика. І одне, і інше. Добре було б, якщо б цей алгоритм хтось пояснив. Можливо, були якісь прецеденти.

- Як ви взагалі ставитеся до того резонансу, який викликала ваша робота?

- По-перше, я хочу розібратися в його природі. Я приймаю це на свій рахунок і на рахунок всієї команди - і з театру, і з "Рошену". Ми не були досить публічними, не було інформаційного поля навколо цього театру. Це абсолютно точно наша помилка. Занадто сильно всі були занурені в питання творення. А ці питання були дуже важливими.

Другий момент – це дуже професійна маніпуляція свідомістю, тому що ті картинки, які були вкинуті, і ті слова, які були написані, - це абсолютно точно замовна штука. Судячи зі стилю і з усього іншого, людина так не може писати. Це дуже професійна робота.

Третій момент – це те, що наше суспільство переживає таку глибоку незадоволеність всією ситуацією в країні, пов'язану з тим, що були дуже високі очікування, за це було заплачено колосальними жертвами і були ніби як потужні зусилля спрямовані на те, щоб перейти на інший щабель, а ми залишилися, а то й відступили на кілька кроків назад. І як би нічого такого не відбувалося для того, щоб така була реакція. Це виявилося просто приводом для того, щоб вилити той негатив, який накопичився. Тим паче це виявилося ще якось політично пов'язано з меценатом, хоча, я б сказав, що "Рошен" діє як соціально відповідальний бізнес.

Наступний, більш серйозний момент, це повна ментальна ізоляція від цивілізованого світу. Ми досі представляємо собою якийсь ізольований острів в цивілізаційному плані. По-перше, те, як ведеться взагалі вся ця дискусія в інтернеті. Я перший раз з цим зіткнувся. Звичайно, це колосальна дикість. Другий момент пов'язаний з тим, що Київ залишається герметичним містом з точки зору професійної культури. Я думаю, що це пов'язано з тим, що старше покоління окупувало своїми смаками це місто, і нав'язується такий образ міста через те, що сталося за останні 25 років. Це місто, наповнене майже утопічного розміру гігантами, просто величезними будівлями. Найстрашніше – що це житло, в якому точно є міні-ком'юніті, - це такі величезні в'язниці, які люди купують за власний кошт. І друга крайність - це ось цей пінопластовий псевдоісторизм, абсолютно позбавлений смаку, ірраціональний. І він заполонив практично всю основну історичну частину Києва. І, напевно, на Подолі він є взагалі домінуючою плоттю. І заповідник всього цього – сусідня Воздвиженка. І, напевно, противники нашого підходу до історичного середовища якраз апелюють ось до такого. Взагалі це мало зрозуміло комусь ще за межами України. Таке ставлення до середовища, до історії, взагалі до місця, міста, тому що такої кількості підробок, симулякрів немає ніде на планеті.

Ще одна важлива тема нашого будинку – це правдивість. Ось з того, з чого він складається, - це і є суть. Цей будинок побудований в таке дуже-дуже складний час. Це чудово, що у цей складний час витрачаються гроші на культуру. Цей будинок і всередині, і зовні є дуже прагматичним, дуже якісним з точки зору технології, з точки зору всіх цих поверхонь і матеріалів, які там будуть, естетичних і стійких до часу.

Що мене вразило у всьому цьому, так це те, що майже ніхто з городян не говорив про те, що це будівля театру. Я постараюся провести аналогію: уявіть собі, що величезна п’ятимільйонна громада (я думаю, Київ зараз налічує не менше), величезна християнська громада не потребує церкви. Мені здавалося, що це такий дефіцит, така необхідність в цьому місці, цьому будинку, який всі чекають. Але про це взагалі не йшлося. Не випадково я таку аналогію провів, тому що церква має свою інфраструктуру, вона відрізняється від усіх сусідніх будинків, на ній дзвіниця, це певний публічний простір, який має свою оболонку. Театр – приблизно те ж саме. І колосники – це його дзвони, вони потрібні для того, щоб забезпечити світ перфомансу, світ вистави, диво драматичного жанру. Це місце для всіх. Це публічний будинок. З точки зору масштабів, якщо це театр – тут не треба цього соромитися, цього приховувати.

- Може, проблема якраз в тому, що театр не варто будувати на Андріївському узвозі?

- А тепер до вас питання, і я думаю, що кожен повинен на нього відповісти. Що треба було зробити з будівлею театру, яка зараз добудовується, на думку кожного? Я думаю, що, за сьогоднішніми цінами, будівля театру, котру ми переробляли. вже коштувала 5-6 млн доларів. Там колосальні роботи, там мільйони бетонів, палі, зміцнення схилів, які робили попередні будівельники, інженери. І що з цим? Місто повинен був продати це під офіс? Взагалі все це знести, засипати землею? Яка думка городян, цікаво, з цього приводу? Напевно, є місця, які найбільше могли підходити для цього. От якщо ми зараз уявимо, що не було нічого. Але ми напевно знаємо, що кожен клаптик землі в центрі, де хотілося б бути театру (а це не просто будівля, це успішна трупа, на чиї вистави квитки розкуплені заздалегідь), вже зайнятий. Ми говоримо зараз про сучасний театр з дуже високою сучасною технологією. Ось ми просто зважили одне і інше. Ми зробили свій вибір. Ці гроші, які витрачені (насправді їх було набагато більше, вони безсовісно розкрадені, там десятки кримінальних справ щодо будівництва цього театру), ці розкрадені гроші – це було даремно? Нам здалося, що соціально відповідально його закінчити. Та що там він може бути.

- А якби там не було нічого?

- То ми б рекомендували його не починати. Абсолютно точно.

- А крім всяких відгуків від "експертів" в соціальних мережах, напевно, ви почули якесь професійне думку з приводу проекту. Було таке?

- Ви знаєте, було. Є думки, які я поважаю і які мені близькі. Були там слова підтримки, була дуже тонка дискусія, тому що це пов'язано з тим, що важливо всю історію знати від початку і до кінця, те, в якому контексті ми працювали.
Елена Панченко
https://apostrophe.ua/ua/article/society/kiev/2016-11-30/arhitektor-teatra-na-podole-diskussiya-o-zdanii-v-seti--kolossalnaya-dikost-/8604