У Порошенка заявили, що закриття Ex.ua – це "класно"
Четвер, 17 листопада 2016, 14:13

Заступник глави адміністрації президента Дмитро Шимків вважає, що припинення роботи файлообмінника Ex.ua є позитивним моментом і безумовним успіхом у сфері боротьби з піратством в інтернеті.

Про це він розповів журналістам у четвер, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"У них (Ex.ua – ред.) є бізнес-модель, яка давала їм можливість заробляти кошти, поширюючи нелегальний відеоконтент, вставляючи в нього українську рекламу. Українські рекламодавці платили гроші за розміщення реклами, а правовласники контенту не отримували ніякої бенефіції від цього", – сказав він.

Шимків заявив, що власники ресурсу отримували таким чином близько $1 млн доходів на рік.

"Знаєте, завжди в піратській історії наступав момент, коли пірати усвідомлено переходили на світлу сторону. Це класно", – сказав Шимків.

Як відомо, 16 листопада Ex.ua повідомив про рішення припинити свою роботу і попросив всіх користувачів вилучити файли зі своїх архівів до 30 листопада.

В ресурсі відзначили, що за останній рік їм довелося відчути на собі прямі погрози, шантаж (у т. ч. і на міждержавному рівні), DDoS атаки, які наражають на небезпеку особисту інформацію та особисті файли, які зберігаються на ресурсі.

В Ex.ua вважають, що їх ресурс працював у правовому полі, однак "не всім подобалася таке трактування законодавства".

Раніше силовики вилучили сервери найбільшого онлайн-кінотеатру України Fs.to, тим самим заблокувавши його роботу. Представники ресурсу пообіцяли відновити роботу в найближчі дні.

Українська правда
http://www.epravda.com.ua/news/2016/11/17/611458/

Богдан Гордасевич:
Я особисто категорично проти, бо замість допомогти власним інтернет-ресурсам увійти в потрібне правове поле - їх тупо закривають.Чому Ютюбу можна і це не піратсво, а EX.UA не можна. Все повторюється як з ігровим бізнесом, який так само вмомент знищила одна дама (ЮВТ) і він перейшов закордон, через що Україна втрачає величезні кошти.



 ЕХ.UA прекращает работу

Ресурс EX.UA принял решение прекратить работу. За последний год EX.UA довелось ощутить на себе прямые угрозы, шантаж (в т.ч. и на межгосударственном уровне), DDOS атаки. Данные действия подвергают опасности личную информацию и личные файлы пользователей, которые хранятся на ресурсе.

EX.UA работал в правовом поле. Не всем нравилась такая трактовка законодательства, но ресурс всегда уважал законы Украины. EX.UA соблюдал авторские права, что постоянно подтверждал быстрым реагированием на любые нарушения на площадке. При этом, ресурс не одобряет ту систему распределения и управления авторскими правами, которая сложилась сегодня.

За время существования EX.UA поставил перед собой задачу поднять эту проблему в украинском обществе. Личным примером ресурс показал, что страна способна соскочить с иглы торрентов, и в рамках рыночных механизмов плавно двигаться к нормализации правоотношений между пользователями, правообладателями и Интернет-площадками. Часть из этих задач выполнена, часть – нет.

Последние законодательные инициативы в сфере якобы борьбы с пиратством несут все признаки нецивилизованного лоббизма. Новый закон, который находится на подписании у Президента, делает невыгодным его соблюдение: он будет действовать только против тех, кто попытается ему следовать. Он будет стимулировать пренебрежение авторскими правами. И поэтому он невыгоден. Он мертв.

Выгоду получат только иностранные компании. Украинские правообладатели не получат больше денег. Украинский бюджет не получит вообще никаких денег. А украинский зритель получит меньшую свободу выбора. Мы считаем то, что сейчас будет происходить в Украине после принятия закона, сильно вредит ее интересам.

EX.UA всегда идентифицировал себя как национальное файловое хранилище и отвергал любые "предложения" связанные со сменой доменной зоны и территории вещания. Название EX.to/co/ru для EX.uа неприемлемо.

EX.UA никогда не сойдет с позиций уважения законов Украины, и поэтому ресурс принял решение просто прекратить свою работу. Мы просим всех пользователей изъять файлы из своих архивов на EX.UA до 30.11.2016. Также уведомляем пользователей mail.ex.ua, что данный сервис будет в ближайшее время перенесен на новый домен.

PS: Самая темная ночь – перед рассветом. Возможно, нашему рынку снова стоит вернуться к бесконтрольному торрент-пиратству, чтобы правообладатели осознали, что, не предоставив зрителям возможность легально получать контент, они не могут запрещать.
http://www.ex.ua/

Вчені розгадали написи на стінах Софійського собору

10.11 23:26



Вчені виявили і розшифрували на стінах Софійського собору 4 тисячі написів.

Велика частина графіті - це молитви з проханнями допомогти і благословити. Наприклад, на фресці святого Ефіопа є таке послання: "Господи, поможи рабу своєму Осію, який писав це, йдучи в Ємь кухарем Бориса Вячеславича".

"Ємь - це народність фінської затоки. Очевидно, що автор цього послання звернувся з молитвою, йдучи на війну. При цьому він назвав себе кухарем Бориса Вячеславича. Він же князь-ізгой, який, як відомо, загинув в битві в 1078 році. Завдяки таким відомостям вдалося датувати графіті ", - пояснює заступник директора заповідника В'ячеслав Корнієнко.

Ще одне послання - на фресці Пантелеймона - підпис самої дочки Ярослава Мудрого Анни. На фресці надряпано слово "Анна".

"У нас є запис Анни на одному з документів, і після експертного порівняння визначили, що це підпис саме Анни Ярославни, - розповідає Корнієнко.

Незважаючи на те, що згідно з указом князя Володимира було заборонено робити графіті в храмах, люди не переставали дряпати стіни. На фресці Святої Єлени любовне послання написане голкою.

"Дівчина, яка писала це послання, зверталася до своєї небесної покровительки. Вона написала "Куприяне, гораст е си, елы суе расмаглитца", що перекладається як: "Купріян, красивий ж ти, скільки ж мені даремно розпорошуватися", - пояснює вчений.

А запис XII століття "Кузьма тать. Украл еси мясо. Асилонь твои кокошь. Аминь" слід розуміти так: "Кузьма лиходій. Вкрав м'ясо. Щоб тобі ноги сплутала. Амінь". Експерт запевняє, що прокляття в храмі - рідкість, але зустрічаються і вони.

У соборі є кілька графіті із зображенням коней, кота і навіть собаки. Швидше за все, вони створені дітьми. У вівтарній частині є графіті з Георгієм Переможцем, який бореться зі змієм.

А на одній з фресок є навіть малюнок священика.

Як повідомляв "Знай.ua", Київський апеляційний суд заборонив будувати житловий будинок біля Софійського собору і скасував договір оренди на 0,1 га землі з забудовником

http://znaj.ua/news/society/74812/vcheni-rozgadali-napisi-na-stinah-sofijskogo-soboru.html

На Львівській площі відкрили пам'ятник Ганні Ярославні



В четвер, 10 листопада, в Києві урочисто відкрили пам'ятник "Ганна Ярославна. Королева Франції", авторства Костянтина Скретуцкого і Федора Баландина. Скульптура прикрасила собою Львівську площу.



Кошти на реконструкцію довколишнього сквера і спорудження монумента виділив французький підприємець і меценат Бертран Кост. За його словами, Україні потрібні месиджі для європейських партнерів і інвесторів про те, що Україна пам'ятає свою історію і гордиться історичними зв'язками з Європою. "Ганна Ярославна стала першою справжньою француженкою, хоча була українкою", - відмітив Кост на відкритті пам'ятника.



Висота монумента разом з постаментом склала 2,4 м, а обличчя Ганни обернене у бік Франції. "Ганна не уявляла собі, що на початку 21 століття інша жінка, родом з Франції, тобто я, відкриватиме статую, зведену в її честь, в центрі її рідного міста. Мені здається, це дуже символічно. Це зміцнить зв'язки, - як відмітила посол Франції в Україні Ізабель Дюмон.



Також на відкритті монумента були присутніми посли Бельгії, Швейцарії, Мексики, Польщі, Словенії, Норвегії, Грузії, міністр культури України Євгеній Нищук, скульптор, один з авторів пам'ятника Костянтин Скритуцкий і учні київських французьких шкіл.



Ганна Ярославна : дочка князя Київської Русі Ярослава Мудрого і шведської принцеси Ингигерди - в 1048 році поїхала з Києва у Францію, де вийшла заміж за французького короля Генріха I. Ганна стала не лише королевою Франції, але і прабабусею майже 30 європейських королів, багато видатних аристократів, політики і відомі світові діячі. Ініціатори проекту відмічають, що пам'ять Ганни Ярославни шанують у Франції - пам'ятники королеві стоять в містечку Санлис під Парижем і в місті-побратимові Києва Тулузі.

Шаховий Львів
(продовження)

Міцний горішок для Рубінштейна

Довершені архітектурні споруди Львова сьогодні тішать нас вкарбованими в свої мури промовистими картинками з минувшини містян. Будинок Львівської наукової бібліотеки, що на проспекті Шевченка, збудований у 1876 році для міського казино. Це був популярний розважальний заклад, де, зокрема, відбувалися й традиційні сезонні бали. Артисти, літератори, митці мали тут своє коло прихильників. Окрім гри в шахи і карти, влаштовували різні забави. У будні інтелігентної зовнішності львів’яни могли зайти з вулиці та почитати газети й журнали. Цікаво, що до читальні та до кабінету для гри в шахи чи карти мали доступ лише чоловіки — члени клубу казино. Натомість лекції, літературні вечори, концерти чи вистави театрів були відкриті для широкої публіки. 1880 року саме тут приймали у Львові цісаря Франца Йосифа. У нинішньому читальному залі, де проходив знаменитий сеанс шахової гри зі всесвітньо відомим Акібою Рубінштейном, збереглося фото, яке показав директор бібліотеки Іван Сварник.

— Переглядаючи львівські газети, — розповів Іван Яремко, — я багато довідався про перебування навесні 1931 року у Львові двох світової слави персон на одне прізвище: піаніст Артур Рубінштейн і шахіст Акіба Рубін­штейн. Преса писала про Акібу Рубін­штейна, що він був одним із найсильніших шахістів початку ХХ століття, претендував на звання чемпіона світу, перемагав у найбільших турнірах. Був лідером збірної Польщі, що стала переможцем першої Всесвітньої шахової олімпіади 1930 року та здобула срібло на наступній олімпіаді 1931 року. Але стан його здоров’я погіршувався і не дозволяв гросмейстерові й далі виступати успішно. Він походив із великої бідної єврейської сім’ї і провів життя шахового професіонала, тож Федерація шахів Польщі оголосила своєрідну акцію «СОС» і запропонувала спосіб збирання коштів для Рубінштейна. Гросмейстер об’їхав 15 міст, у тому числі Львів і Тернопіль, де виступав із сеансами одночасної гри проти місцевих шахістів. Ажіотаж був неабиякий, шахісти пхалися один поперед другого, щоб зустрітися з легендою світових шахів і, звісно, не шкодували коштів. Організаторам було непросто відібрати учасників сеансу, а такими у Львові назвали 31 шахіста, й з-поміж них були і кращі українці — Стефан Попель, Ярослав Шевчик, Слободян, Федюк, з Дрогобича приїхав чемпіон міста Кашуба.

Сеанс одночасної гри у Львові відвідали місцеві достойники — воєвода і староста, які разом із гостем довго перебували посередині кола учасників сеансу, що не був для маестро вдалим: здобувши вісім перемог, він стільки ж програв і зробив 15 нічиїх. Зокрема, у нього виграв Шевчик, поступився Кашуба, а Попель, Слободян і Федюк досягли нічиєї.

Після зустрічі, що тривала майже вісім годин (з 19.30 до третьої ночі) й упродовж якої гросмейстер постійно курив, Рубінштейн відверто зазначив, що рівень гри львівських шахістів його приємно здивував і він так багато партій у сеансі ще не програвав. Газета «Хвіля» написала, що Львів, як завжди гостинний, дуже неґречно поставився до людини, перед якою навіть королі падають на коліна…

Акіба Рубінштейн прожив довге життя (1882–1961), але останні двадцять років провів у Брюсселі в лікарні для психічно хворих. Він був дуже спокійний і маломовний пацієнт. Постійно носив із собою комплект шахів і аналізував цікаві для нього позиції. Шахам віддавав усю свою енергію.

Попереду планети всієї

З приходом «совєтів-визволителів» у Львові закінчилась епоха шахових кав’ярень. Шахи стали інструментом маніпуляцій радянської агітації. Шляхетних коників з королевами і королями запрягли в ідеологічний віз совєтської пропаганди: ми попереду планети всєї. Іван Яремко стисло переповів історію львівських шахів радянського періоду:

«Першим гросмейстером у Львові в 1962 році став Леонід Штейн (1934–1973), триразовий чемпіон СРСР, не­одноразовий учасник претендентських турнірів. У 60-ті роки плідно працював із дітьми Віктор Карт, з-під крила якого згодом вилетіла ціла плеяда майбутніх гросмейстерів: Марта Літинська (Шуль) стала чемпіонкою СРСР 1972 року й багато років брала участь у змаганнях претендентів за світову корону, Олег Романишин став чемпіоном Європи серед юніорів і переміг у Кубку СРСР, переможець командних першостей світу серед молоді (як і О.Бєлявський, Й.Дорфман, А.Михальчишин), триразовий чемпіон Європи, призер Всесвітніх шахових олімпіад (1978, 1996, 1998, 2000), чемпіон світу у складі команди України (2001), Олександр Бєлявський 1973 року став чемпіоном світу серед тих, кому до 20 років, кількаразовим чемпіоном СРСР, переможцем Всесвітніх шахових олімпіад, командного чемпіонату світу (1985), Адріан Михальчишин — переможець Всесоюзного турніру молодих майстрів (1977), низки міжнародних турнірів.

У 1970-ті роки у Львівському державному університеті фізичної культури відкрилася шахова спеціалізація, звідки вийшло чимало майбутніх майстрів і тренерів, один перелік яких викликає повагу. Зокрема, випускником спеціалізації є «шаховий гетьман» України Василь Іванчук, один із найсильніших шахістів світу майже тридцяти останніх років, лідер збірної України, з якою перемагав і на командному чемпіонаті світу, і на всесвітніх шахових олімпіадах, чемпіон Європи (2004) та багатьох міжнародних турнірів. Одними з найкращих у світі нині є сестри з міста Стрий Аня і Марічка Музичук. Володимир Грабінський став видатним тренером, який виховав останніми роками 10 міжнародних гросмейстерів, з яких Андрій Волокітін і Юрій Криворучко ставали чемпіонами України, призерами чемпіонатів світу серед молоді, учасниками розіграшів Кубка світу.

Крім Карта та Грабінського, тренерами плідно працювали і працюють Віктор Желяндинов, Ярослав Сроковський. Кілька років тому відкрилася шахова школа Василя Іванчука, в ДЮСШ «Дебют» (нині директор  — В.Щербаков) постійно займаються сотні дітей, з яких виростають майбутні шахові зірочки. Зокрема, чемпіоном світу серед юнаків віком до 20 років у 2012-му став Олександр Іпатов, який розпочинав у «Дебюті». На жаль, він нині представляє шахову федерацію Туреччини, де щойно став чемпіоном цієї країни.

З різних причин Львів втратив не одного гросмейстера й знаного тренера. Нині працюють за кордоном Олександр Бєлявський, Адріан Михальчишин (обидва — Словенія), Віталій Голод і Олександр Хузман (Ізраїль), Катерина Боруля, Зоя Лельчук (Шлейнінг), Аркадій Ротштейн, Фелікс Левін (усі — Німеччина), Михайло Гуревич (Туреччина), Андрій Максименко (Польща), Йосиф Дорфман (Франція), Ірина Чолушкіна (Сербія) та інші. Олександр Сулипа — нині головний тренер чоловічої збірної України, тренерами збірних команд інших країн постійно працюють інші львівські шахісти. Зате нині до Львова переїхав один із провідних гросмейстерів України Олександр Арещенко, який разом із дружиною, теж гросмейстером Катею Мацейко, покинув неспокійний Луганськ.

У Львові відбувається чимало сильних змагань — чемпіонатів країни, міжнародних турнірів: вища і перша ліга чемпіонату СРСР серед чоловіків, фінали жіночих першостей СРСР та України. Відбулися турніри-меморіали Леоніда Штейна, Олександра Котова, Сало Флора, Бориса Когана, Володимира Білинського, Стефана Попеля, Богдана Воробця, з 2004 року регулярно проводиться турнір пам’яті багаторічного керівника львівського спорту Михайла Василишина. 20 липня, у Міжнародний день шахів і День шахів України, постійно проводяться цікаві шахові дійства.

Автор «Великої шахівниці» — почесний громадянин Львова

Коли в середині 1990-х років відкрили доступ в історичні архіви Львова до документів, з яких зняли гриф «таємно», до цих установ почалося паломництво іноземців. Вони розшукували свої загублені родоводи, маєтки, могили тощо. Саме тоді до Львова з приватним візитом прибув відомий політик Збігнєв Бжезинський. Він мав конкретні наміри відшукати могилу свого діда. З цією метою 1998 року побував у Державному історичному архіві у Львові.

«Ми двоє з тодішнім (уже покійним) директором архіву Орестом Мацюком супроводжували поважного гостя, — пригадує історик Іван Сварник. — Збігнєв Бжезинський запам’ятався своїми манерами аристократа. Приємний і легкий у спілкуванні. Він дуже прихильно, із симпатією ставився до українців, відвідав Жовкву, побував на могилі свого діда».

Щойно вийшла в світ його знаменита «Велика шахівниця». Вона наробила в Росії найбільшого розголосу й спричинила скандал. Вже тоді, 15 років тому, Бжезинський заявив всьому світові, що Росія можлива як імперія лише разом із Україною, без України Росія ставатиме все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава. Це було пророче попередження нам, українцям, щоб відкинути ілюзію того, що Росія випустила нас зі своїх лещат. Але у Львові тоді панувало національне піднесення, місцеву пресу заполонили матеріали про наше історичне минуле, що діяли на свідомість галичан, як джерельна вода для спраглого. Тоді приватний візит до Львова Збігнєва Бжезинського, найбільшого ворога Росії, національно свідомі депутати Львівської міської ради радо вітали й прийняли рішення присвоїти визнач­ному політику з українським корінням звання «Почесний громадянин Львова». Ймовірно, без об’єднавчого чинника магії простору львівських шахів тут не обійшлося.

Гра без фальші

Не так давно у Львові відбувся світовий чемпіонат з шахів, який набув великого розголосу й сприяв формуванню нового іміджу міста. Та попри позитив чемпіонату місцеві чиновники замислили шляхетну гру поставити на службу своїм корупційним амбіціям. Адже у Львові вже є модель пропаганди шахів, створена тією самою «совєтською ідеологічною машиною». Варто тільки гасло змінити, головне — побільше нот патріотизму. Але не врахували того, що ми живемо нині в особ­ливий час, де все таємне швидко стає явним. І молекула простору напрацьованого шахового інтелекту Львова, як лакмусовий папірець, миттю проявила маски лицемірства і брехні. Був скандал із невиплатою коштів учасникам шахового турніру. Відтак матч залишив в історії львівських шахів, як кажуть галичани, несмак (із наголосом на першому складі).

Роздумуючи над цим випадком, Іван Яремко пригадав розмову з композитором Мирославом Скориком, котрий, як і багато всесвітньо відомих музикантив, обожнює гру в шахи.

«Яке спільне кредо музики і шахів?» — запитав мій колега в композитора.

«Думаю, що то — чистота задумів. Аби вийшов цікавий твір, тут і там фальшивити не можна», — відповів львів’янин Мирослав Скорик.

І це була істинна правда, бо Дух Творчості, що живить і музичні композиції, які торкаються серця людей, і шахові партії, що відкривають креативність інтелекту, мають спільний чинник — чистоту намірів і відсутність фальші!

http://www.viche.info/journal/5270/

№14, липень 2016

Шаховий Львів

Львів здавна вважається шаховою столицею України. Він дав світові 44 гросмейстери – більш ніж будь-яке інше місто країни. Вихованці знаменитої львівської шахової школи брали участь у матчах претендентів на звання чемпіона світу, захищали честь національної збірної, здобували гучні перемоги в престижних міжнародних змаганнях.

Понад чверть століття лідером українських шахістів залишається львів’янин Василь Іванчук. І останніми роками, у складні й драматичні для України часи, місто Лева зберегло свій шаховий статус. Торік Марія Музичук виборола звання чемпіонки світу, а цьогоріч саме у Львові вперше в Україні відбувся матч за жіночу світову шахову корону. Звідки починаються витоки шахових традицій Львова, як вдалося зберегти їх попри всі сучасні виклики й негаразди? З нагоди започаткованого кілька років тому Дня шахів України поговорімо про це докладніше.

Кава в інтелектуальному інтер’єрі

Сьогодні у Львові в кав’ярнях сидять за столиками відвідувачі не лише за горнятком кави, а за планшетом, ноутбуком, смартфоном, електронною книгою. Здається, аромат кави проникає навіть у соцмережі, так природно поєдналися віртуальний і кавовий простори. А якщо подумки перенестися на терени Львова середини ХІХ століття, коли про електронні носії й гадки не мали, то й тоді в кав’ярнях не лише пили каву — на столиках ще стояли шахівниці, своєрідні «плати» інтелектуальної гри. Для гравців-інтелектуалів уже тоді шахи стали частиною їхнього духовного життя. І не тільки їхнього. За шаховими баталіями спостерігали численні відвідувачі, з-поміж яких були поважні й знані мешканці міста  — дворяни, банкіри, адвокати, промисловці, професори, намісники.

Таким своєрідним шаховим клубом у Львові свого часу стало «Кафе Мюллера», згодом центр гри перебрався до «Віденської кав’ярні», де шахістам навіть відвели окреме приміщення. Цей привілей вони дістали завдяки одному з найактивніших тогочасних гравців — правнику Олександру Лоріа, що був зятем власника кав’ярні.

У різні роки найпопулярнішими шаховими кав’ярнями були: «Американська» на початку вулиці Січових Стрільців, «Авеню» на площі Міцкевича (нині — ресторан «Спліт»), «Рома» (проспект Шевченка, 25), «Севілья» (Пекарська, 2), «Рітц» (нині — «Українські страви» на розі вулиць Костюшка та Січових Стрільців) і низка інших. Власники кав’ярень усіляко заохочували гравців, бо за ними приходило чимало уболівальників. Коли ж приїздили знаменитості й тут влаштовували матчі та сеанси одночасної гри, прибутки закладу значно збільшувалися.

Від клубу до світового визнання

Львівський журналіст Іван Яремко, який досліджує шахову історію Львова вже 40 років, поділився з журналістом «Віча» своїми знахідками й спостереженнями.

—У листопаді 1894 року у Львові заснували Львівський шаховий клуб, який розмістився у приміщенні «Гранд-Отелю» і налічував 45 членів. Вони обрали своїм головою графа Михайла Мйончинського. Клуб одразу ж влаштував перший чемпіонат міста за участю восьми найкращих шахістів. Переможцем став Ігнаци Попєль (1863–1941), який потім багато років був одним із провідних шахістів міста й успішно виступав на великих міжнародних турнірах у Європі.

Трохи згодом за ініціативою професорів та активних студентів Львівського університету й «Політехніки» шахи поширилися у студентському середовищі, з якого вийшло чимало майстрів.

Перша світова війна зашкодила розвиткові шахів, але вже у двадцяті роки їхня популярність у Львові набула нової сили. 1922 року відновив діяльність Львівський шаховий клуб, 1926 року створили Товариство українських шахістів, шаховий клуб «Гетьман» та інші клубні заклади, що брали участь у популярних командних чемпіонатах міста. Почали виходити й спеціалізовані видання: «Шаховий місячник», «Шахи», «Шахіст». Велику роль у популяризації шахів відіграли запрошення видатних гросмейстерів — чемпіона світу Олександра Алехіна, претендентів на світову шахову корону Акіби Рубінштейна, Рудольфа Шпільмана, Борислава Костіча, з якими львів’яни дістали можливість позмагатися в сеансах одночасної гри. І в ті роки шахові поєдинки зазвичай проходили за столиками кав’ярень.

Найкращі львівські шахісти у складі збірної Польщі успішно виступали на Всесвітніх шахових олімпіадах, зокрема Генрик Фрідман здобув «бронзу» (1935), а Ксавери Сулік — «срібло» (1939). Також з-поміж українських шахістів помітні здобутки мав Стефан Попель, котрий після другої Світової війни став триразовим чемпіоном Парижа й перемагав на турнірах у США, — розповів Іван Яремко.

Перемога «Шахового Коника»

30-ті роки минулого століття у кав’ярні «Рітц» та поруч у готелі «Народний» на Костюшка (нині — управління митниці) збиралися переважно українські шахісти, а в «Ромі» — поляки. Тут вирували пристрасті, за партіями відомих маестро спостерігали десятки прихильників, а багатші з них потім пригощали все шахове товариство смачною вечерею. Про запеклий поєдинок на десяти дошках між українською та польською командами у приміщенні кав’ярні «Рітц», який українці виграли (6:4), збереглися спогади очевидців.

Львів'янин Євген Чучман, активний діяч спортивного руху, який багато років входив до складу керівництва спортивного товариства «Україна», а після війни став головою однойменного товариства в канадському Торонто, так описав шахове життя Львова після Першої світової війни:

«…Багато української молоді, яка студіювала за кордоном, вернулася додому не тільки з новими знаннями, але також з новими ідеями й потребами духовної розваги. У той час появилося багато молодих шахових талантів, які згодом засяяли повним світлом на світовому небосхилі,
як-от професор Стефан Попель — неодноразовий чемпіон післявоєнного Парижа, а потім переможець турнірів в Америці. Славу українському імені на Австралійському континенті ширив Ярослав Шевчик, рівно ж Мирослав Турянський вибився на одне з передових місць в Америці. До таких шахових талантів належав також Лев Туркевич. Щоб дати змогу згаданим талантам виявити себе, зайшла потреба створити самостійний український клуб шахістів… у домівці Союзу українських купців і промисловців на Підвальній, було схвалено стaтут товариства під назвою «Шаховий Коник», а мене обрано його головою.

Урешті настала пора зміряти свої сили з чужими шахістами, а то й одразу з найсильнішими, що належали до «Львовскєго клюбу шахістув» (ЛКШ), до якого входили переважно поляки і жиди. (…)

До змагання з ЛКШ наш «Шаховий Коник» розпочав дуже солідну підготовку. Відбувалися постійні товариські тренінги між собою. Найбільш завзято тренувалися кандидати на першу дошку — Стефан Попель і Лев Туркевич».

«Обираючи, кого з них поставити на першу дошку проти майстра Генрика Фрідмана, скористалися порадою духовного провідника Михайла Присташа, котрий вважав, що, попри високий клас гри Попеля, краще поставити Туркевича, бо той «добрий імпровізатор, ніякої школи не признає — він сам для себе школа» і першими ходами «геть зіб’є Фрідмана з пантелику, так що той не не буде знати, з ким має до діла, чи з геніяльним ляїком, чи з геніяльним майстром». Так і зробили. Розрахунки українців справдилися, бо Лев Туркевич таки грав нешаблонно і зумів подолати Генрика Фрідмана — члена збірної Польщі, бронзового призера Всесвітньої шахової oлімпіади 1935 року.

Аристократи гри

До них належать диригент, композитор Лев Туркевич і професор франко-латинської філології Стефан Попель. Обидва вони захоплювалися шахами з дитинства, здобули добру освіту у вищих закладах Львова, Брюсселя, Відня, Парижа. Обидва походили зі священицьких родин: Туркевич замолоду мешкав при соборі Юра, де служив його дід, а Попель був приватним секретарем митрополита Шептицького.

Лев Туркевич рано проявив музичні й математичні здібності. Обрав за фах перше, писав музичні твори, керував українськими хорами, працював у Львівському оперному театрі диригентом. Поміж цією творчою роботою забігав до кав’ярні зіграти кілька партій. Емоційний, дотепний і непередбачуваний у грі, він легко здобував перемоги. Коли студіював математику у Відні, грав у шахи в знаменитій кав’ярні «Централь».

Стефан Попель був секретарем українського шахового товариства «Шаховий Коник», у 1926 році став одним із засновників Товариства українських шахістів, а також лідером цієї команди в усіх регіональних змаганнях. Зважаючи на те, що він магістр франко-латинскої філології Львівського університету та магістр юриспруденції, його запрошували до збірної Львова для участі в командних чемпіонатах Польщі. І це було надзвичайним винятком, бо поляки дуже рідко пропонували українцям місце у своїй команді. Також він популяризував шахи серед української громади, часто виступаючи із сеансами одночасної гри в різних куточках Галичини.

Обидва українці-інтелектуали Попель і Туркевич вперше познайомилися із «совєтами» у 1939 році, а тому після війни, не маючи жодних ілюзій щодо своїх перспектив, емігрували спочатку до Європи, а згодом опинилися в Канаді. Вони й там не забували про шахи. Шахісти СТ «Україна» 1957 року здобули командну першість Торонто й привернули до себе увагу шахових кіл Канади.

Попель, переїхавши до США, став чемпіоном у кількох американських штатах, переміг у турнірі українців Америки і Канади 1969 року. В чемпіонаті США 1956 року розділив
4-те – 8-ме місця, зігравши з майбутнім чемпіоном світу Робертом Фішером унічию. В університеті Фарго, крім основного курсу «французька література», вів курс шахового мистецтва. Його останнім турніром стала першість американських українців у 1986 році. А через рік на 80-му році життя Стефан Попель помер.

Лев Туркевич прожив значно менше, у 60 років його спіткала невиліковна хвороба. Обидва поховані далеко від рідного Львова, однак на батьківщині їх імена не забуто. Встановлено пам’ятні меморіальні дошки, відбуваються шахові турніри для вшанування їхньої пам’яті.
(далі буде)

Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
субота, 05 листопада, 2016 13:48



Активісти просять Генерального прокурора Юрія Луценка взяти під контроль розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Дмитра Міхальця та гарантувати неупередженість і раціональність дій прокуратури у цій справі.

Лист на підтримку Дмитра Міхальця уже підписали 35 осіб.

Як повідомляв КУРС, 26 жовтня голова патрульної поліції Івано-Франківська Дмитро Міхалець отримав оголошення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 365 ч. 2 – перевищення влади або службових повноважень. Учасник АТО, боєць батальйону спецпризначення "Івано-Франківськ", колишній даівець Іван Чайковський звинуватив начальника патрульної поліції Дмитра Міхальця у побитті. Та дав свідчення в прокуратурі Івано-Франківська. Начальник патрульної поліції заперечив побиття ветерана. Спроба вирішити конфлікт між ветераном АТО, інвалідом другої групи Іваном Чайковським та начальником патрульної поліції Івано-Франківська Дмитром Міхальцем тоді провалилася.

28 жовтня міський суд Івано-Франківська відхилив клопотання прокуратури про відсторонення Дмитра Міхальця із займаної посади на час слідства та частково задовольнив клопотання про обрання запобіжного заходу начальнику патрульної поліції.

Текст листа:

Відносно «Справи Міхальця» (Патрульна поліція Івано-Франківська)

Шановний Юрію Віталійовичу!

Як повідомляли національні і місцеві засоби масової інформації, прокуратура в Івано-Франківській області здійснює досудове розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління Патрульної поліції у м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Міхальця Дмитра Володимировича. Розслідування проводиться з приводу конфлікту, який стався між ним та громадянином Іваном Чайковським, який є інвалідом АТО, а також колишнім співробітником ДАІ. Конфлікт виник тому, що І. Чайковський 6 вересня 2016 року прийшов в кабінет до Д. Міхальця з метою «вирішити питання» щодо винесеної на нього постанови  за порушення правил дорожнього руху. Наступного дня, 7 вересня 2016 року, громадянин Чайковський звернувся до прокуратури із заявою про застосування до нього фізичної сили з боку начальника Патрульної поліції. В результаті 26 жовтня Д. Міхальцю було повідомлено про підозру у перевищенні влади за (ч. 2 ст. 365 КК України) та проведено обшуки в його кабінеті та вдома. 28 жовтня 2016 року відбулося судове засідання, на якому суд обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та не задовольнив клопотання прокуратури про відсторонення Д. Міхальця від займаної посади. Прокуратура оперативно подала апеляцію на рішення суду щодо відсторонення від займаної посади Д. Міхальця, хоча не навела у першому засіданні жодного доказу, що за минулі два місяці Д. Міхалець вчиняв будь-які спроби уникати розслідування або впливати на заявника чи слідчих.

Ми – громадські активісти, керівники громадських організацій, журналісти, блогери та інші лідери громадської думки, підтримуємо чесне та неупереджене розслідування стосовно заяви Івана Чайковського та водночас заявляємо про нашу стурбованість діями прокуратури у цій справі. У декого з нас складається враження, що окремі особи в Івано-Франківській прокуратурі керуються іншими мотивами, аніж захист прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1 Закону "Про прокуратуру"). Ми хочемо повідомити Вам, що Управління патрульної поліції в Івано-Франківську та його керівник лейтенант поліції Д. Міхалець своєю роботою показали високий професіоналізм та чесність, заслужили повагу та довіру з боку громади міста й області. Дмитро Міхалець за дев'ять місяців служби в Івано-Франківську не дав підстав сумніватися в своїй добропорядності та відданості принципу «Служити і захищати».

Просимо Вас взяти під контроль розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Д. Міхальця та гарантувати неупередженість і раціональність дій прокуратури у цій справі.

З повагою,

Аркуш для підписів відносно «Справи Міхальця» для Генерального прокурора України Юрія Луценка
 
1.   Сергій Никоноров (ГО «Д.О.М.48.24»)

2.   Костянтин Скіпор (Автоакадемія водійської майстерності)

 3. Андрій Черніков (ГО «Vision Zero»)

4.   Роман Стельмах (інтернет-видання «Станіславське ТБ»)

5.   Ігор Сусяк (громадський активіст)

6.   Юлія Канюс (інтернет-сайт «0342.ua»)

7.   Михайло Джогола («ГО «Центр «Антикорупційна Платформа»)

8.   Роман Турій (головний редактор «Галка.іф.юа»)

9.   Андріан Волгін (учасник АТО, боєць, який пройшов «Іловайське пекло» та був у полоні. Зараз депутат Івано-Франківської міської ради)

10. Сергій Борис (головний редактор інтернет-видання «КУРС»)

11. Денис Бондарчук-Грита (фізична особа)

12. Іван Гарасимко (ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат")

13. Віктор Загреба (ГО «Vision Zero»)

14. Лідія Бойко (інтернет-видання «Станіславське ТБ»)

15. Максим Кицюк (фізична особа)

16. Андрій Озорович (ГО «Громадський центр Еталон»)

17. Андрій Грималюк (депутат Івано-Франківської міської ради)

18. Говера Оксана (редактор інтернет-видання «briz.if.ua»)

20. Богдан Томенчук (громадський активіст)

21. Микола Гавриляк (ГО «Український Вектор»)

22. Мирон Дмитрик (ГО «Бюро з прав людини»)

23. Тарас Случик  (громадський активіст)

24. Богдан Гдаль (громадський активіст)

25. Мирослав Кошик (журналіст AH «Фіртка»)

26. Олександр Шевченко (ГО «Тепле Місто»)

27. Михайло Ткач (Федерація дебатів України)

28. Мирослав Федорків (ГО «Вело-Франківськ»)

29. Віталій Гоголь (ГО «Контроль»)

30. Микола Макар (ГО «СЛІД»)

31. Оксана Архипчук (ТзОВ "Ектів Юкрейн")

32. Оксана Шишляннікова (фізична особа)

33. Олег Іванов (фізична особа)

34. Ярослав Наваляний (координатор ГО «Народна самооборона Івано-Франківської області»)

35. Наталія Драганчкук (фізична особа)

    "Якщо Ви готові підписатися і Вас немає у цьому списку, то ми прикріплюємо «Аркуш» у форматі JPEG, який Ви можете роздрукувати, підписати і передати нам. Цей «Аркуш» ми також додамо до цього листа і відправимо Генпрокурору", – повідомляють активісти

Передати "аркуш" можна Віктору Загребі або Лідії Бойко.

Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
http://kurs.if.ua/news/aktyvisty_deputaty_i_zhurnalisty_napysaly_vidkrytogo_lysta_genprokuroru_na_pidtrymku_mihaltsya_46294.html

( з архівів)

Керівник військової прокуратури Анатолій Матіос - про дезертирство під Іловайськом, шпигунів, мобілізацію і кримінальні справи проти екс-міністрів оборони

Анатолій Матіос  про "котел" під Іловайськом

Поки інтерв'ю було на узгодженні, з'явилася інформація, що в рамках розслідування дезертирства добровольців з Івано-Франківська прокуратура відкрила провадження за статтями непокору, опір начальнику і уникнення військової служби, з комбатом проводяться слідчі дії.

- Президент Петро Порошенко поклав відповідальність за оточення бійців АТО в Іловайську на командирів підрозділів, які самовільно покинули свої позиції. Цей факт розслідується військовою прокуратурою?

- Дійсно, основним підрозділом, який залишив місце розташування біля Амвросіївки, був 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття". Він був у другому кільці, недалеко від місця проведення АТО. Коли почався обстріл, бійці покинули позицію і перемістилися в Запорізьку область, повністю оголивши фланг.

Батальйон був мобілізований в травні і проблеми почалися з моменту його створення, коли понад 60 осіб після формування в Івано-Франківську відмовилися їхати в зону АТО. На початку червня особовий склад отримав зброю і на автобусах і вантажівках у кількості 400 осіб відправився в зону АТО, де перебував до 23 серпня. Наскільки я знаю, за цей період двох бійців вбили, п'ятьох поранили - один середньої тяжкості, решта отримали не важкі поранення.

- Батальйон намагалися повернути на позицію, але невдало. Чому?

- Незважаючи на наказ командування АТО зупинитися, вони відмовилися виконувати накази і виявили бажання відправитися в Івано-Франківськ. Я разом з командувачем Сухопутними військами вилетів на переговори, і на Кіровоградщині біля Знам'янки чотри години ми, м'яко кажучи, обговорювали з бійцями ситуацію.

Вони говорили, що у них не було важкої зброї, їх позиції обстріляли, техніку розбили, і вони були змушені покинути місце дислокації. Це не зовсім правда. Вони виїхали звідти на 17 автобусах, 14 вантажівках і 7 легкових автомобілях або без розпізнавальних знаків, або з номерами серії АН (Донецька область - ред.). Яким чином ці легкові машини потрапили їм в руки - невідомо.

- Чим закінчилися переговори?

- Командувач Сухопутних військ запропонував прослідувати в найближчу військову частину, здати зброю і боєприпаси, отримати медичну допомогу та гарячу їжу і всім учасникам відбути в короткострокову відпустку. Вони категорично відмовилися, бо розуміли, що скоїли військовий злочин. Сказали, що будуть їхати зі зброєю через всю Україну, так як повинні її здати там, де отримували. Нам вдалося переконати здати важку зброю - гранатомети, які не перебували на штатному озброєнні. Де вони їх узяли теж незрозуміло, це стане предметом вивчення слідством. У підсумку вивантажили УРАЛ з причепом і ще один автомобіль з гранатами і гранатометами. З такою кількістю важкого озброєння можна було б зупинити танковий батальйон - який згодом і заїхав в Новоазовськ.

Батальйон доїхав до Івано-Франківська, там здали зброю і отримали відпустку на 7 діб. Йде слідство. Допитано більше 30 чоловік. Решта бійців також будуть допитані, хоча і діють за принципом: моя хата скраю...

Для мене, як для людини, яка виросла на Західній Україні, дезертирство вихідців з Прикарпаття в будь-якому вигляді - це велике горе і ганьба.

- Причини, що спонукали батальйон покинути позицію, вже зрозумілі?

- Я можу зрозуміти і розумію людей, які не мали досвіду участі у військових діях, не потрапляли під обстріли важкої військової техніки. Але в таких випадках зобов'язані діяти командири, а вони виявилися не на висоті. І в цьому, на мою думку, безпосередня вина військового комісара Івано-Франківської області, який під час мобілізації при підборі і призначенні на посаду командирів цього батальйону зобов'язаний був перевірити морально-ділові та психологічні якості людей, а також їх організаторські навички та здібності.

В процесі розслідування з'ясувалося, що один з командирів роти взяв на себе роль командира батальйону, який самоусунувся від командування, і наполіг на поверненні додому. Ним виявилася людина, яка закінчила військове училище в Росії, брала участь в Чеченській і Абхазькій війнах на боці Росії. З 1995-му жив в Україні, одружився, має дітей, а коли почався конфлікт, пішов добровольцем в цей батальйон. Висновки робіть самі.

- Вважаєте, що він саботував цілеспрямовано, зі злим умислом?

- Це стане предметом слідства. На даний момент (1 вересня) ця людина за місцем проживання поки відсутня. На мій погляд, сусідня країна давно і системно готувалася до такого сценарію подій. Як вже стало відомо, асиміляція офіцерського складу, в силу різних причин, почалася ще з 1994 року через повернення в Україну російських військовослужбовців. Їх добровільний похід в українську армію, думаю, не випадковість.

.........................................
Дмитрий Орлов
ЛIГАБiзнесIнформ

( з фейсбуку)
Богдан Гордасевич Не розумію, що то за "оперативність" ТБ: де вересень, а де - жовтень. Але зміст від того незмінний. Мене вже допекло паразитичне поводження щодо прав атошників на виключно повагу і, відповідно, - зневагу через їх власну ганьбу.
Подобається · Відповісти · 1 · 29 жовтня о 15:29
андрій мат відповів · 3 відповіді
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич,перш ніж писати пост і обгаджувати людину, треба про неї дізнатись. Що ж для таких "особливих" по порядку: 1. не рахіт, а людина, яка отримала бойову травму в м.Іловайську - розірвало нерв, м*язи на руці, після чого рука не функціонує на всі 100%. Результат - 2 група інвалідності. 2. Іван був ДОБРОВОЛЬЦЕМ, одним з перших, батальойну міліції "Івано-Франківськ", що захищав Іловайськ. І дійсно є учасником бойових дій. 3. Хіба дезертири отримують Державні нагороди. А саме Державну нагороду від Президента України отримав Іван. 4. Москаль-дезертир не Іван, а Ви, який замість того, щоб послідувати прикладу добровольців і захищати Батьківщину, сидите у теплій квартирі, ситий і здоровий, пишите всіляку ХЕРНЮ!
Подобається · Відповісти · 4 · 29 жовтня о 19:41
Приховати 15 відповідей
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич "перш ніж писати пост і обгаджувати людину, треба про неї дізнатись" Алаверди!
Подобається · Відповісти · 22 год
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Полон - не є зрада, але і честі не додає. Я знаю-знав, царство їм небесне, багато справжніх героїв і вони ніколи тим не вихвалялися, були надзвичайно скромними людьми. Тим більше так не принижувались, як оцей колишній мент. Права качає...
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич Авін і не вихваляється
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич а судити можна тоді, коли сам все це пройшов
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич і цей колишній "мєнт" воюв, а що робили Ви та пан патрульний?
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич полон честі не додає? А що додає? Коменти у фейсбуці?
Подобається · Відповісти · 22 год
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич андрій мат Я нікого слава Богу не судив і не збираюсь, як і не бачу причин перед вами звітувати.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич майдан був якраз і для того, щоб ми могли захищати свої права усюди, в тому числі і перед новою поліцією.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич звітувати не потрібно. Але Ваш пост не тільки засуджує, але як я писав вище і обгаджує людину честі.
Подобається · Відповісти · 1 · 22 год · Відредагований
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Як кажуть: а на цьому місці з подробицями: де і чим займався пан мент під час Євромайдану? Отож бо що не з нами.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич кривавого четверга був разом з людьми на Інститутський, оскільки на той час вже покинув лави міліції і проживав за кордоном. А де були Ви і пан патрульний?
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич і ще траба розібратись, за які такі заслуги Міхалець має такий стрімкий карєрний ріст?
Подобається · Відповісти · 22 год · Відредагований
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Богдан ГордасевичТо ви визнаєтє лише мертвих героїв?
Подобається · Відповісти · 20 год
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Богдан Гордасевич Що,Богдан не клеїться? Іван і на майдані стояв(повернувшись спеціально з-за кордону).І добровольцем пішов.І товаришів своїх не покинув (тому й попав в полон).І батькв і дружин загиблих побратимів підтримує.І сам чудовий сім"янин.Що ще? Які ще придирки будете шукати щоб якось оправдати свої зневажливі слова? Зауважте,що Іван відмовився від всіх "флеш-мобів" в свою підтримку.Категорично заборонив.Бо не потребує цього.Хто знає його-той знає яким він є ,а інші нехай собі надумують..Але думати треба.
Подобається · Відповісти · 2 · 29 жовтня о 22:50
Подобається · Відповісти · 2 · 29 жовтня о 22:50
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Інтерв"ю ДО (з 0.56хв)https://www.youtube.com/watch?v=g2vkj6-20Ys
Громадськість побачила, як готуються до АТО у батальйоні…
youtube.com
Подобається · Відповісти · Видалити огляд · 2 · 29 жовтня о 22:58
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич І що там далі? Хто перед ким вибачився?
Подобається · Відповісти · 20 хв
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
http://kurs.if.ua/.../aktyvisty_deputaty_i_zhurnalisty..
Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа…
kurs.if.ua
Подобається · Відповісти · Видалити огляд · 12 хв
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Я вважаю за честь перебувати з цього боку з такими людьми, які підписали звернення
Подобається · Відповісти · 11 хв

моє попереднє: http://blog.i.ua/community/662/1972285/

11:11 11.11.2016

11:11 11.11.2016

У Харкові створили принципово новий вид зброї

Розробку здійснили фахівці Харківського національного університета Повітряних сил ім. Кожедуба

10 листопада 2016, 14:06



Як передає Depo.Харків, про це повідомило "Військове телебачення України". Створений харківськими винахідниками газодетонаційний міномет під час стрільби не використовує пороховий заряд - для вистрілу використовується газова суміш пропану з киснем

Військові вже продемонстрували новинку в польових умовах, встановивши на танку міномет калібру 71 мм.

За твердженням розробників, пристрій є унікальним й не має аналогів у світі. Така зброя не залишає після себе ні продуктів згоряння пороху, ні гільз. При цьому дальність ураження не поступається пороховим аналогам, а постріл є значно тихішим. Міномет може стріляти як твердими снарядами, так й рідиною та сипучими матеріалами. Установка є значно економнішою від порохових прототипів - адже крім того, що порох дорожчий за газ, в нього обмежений термін придатності та йому потрібні особливі умови зберігання.

Така технологія дозволяє також швидко встановлювати мінні загородження. За допомогою керування енергією пострілу, міни вистрілюються таким чином, щоб вони лягали в одну лінію на необхідному напрямку.

Розробники впевнені, що танковий міномет з газодетонаційним снарядом й автоматичною подачею мін здатний змінити тактику танкового бою. Зараз танки не можуть стріляти осколочно-фугасними снарядами на малі відстані, оскільки снаряд може зрикошетити від ґрунту. Це робить танк дуже вразливим проти ручних переносних протитанкових засобів. За допомогою ж міномета можна буде ефективно обстрілювати близькі цілі.

Нині харківські винахідники працюють над створенням скорострільного безгільзового кулемета, який дозволить прострілювати "зеленку" на полі бою без економії набоїв. Зараз для такої мети використовуються зенітні установки, вартість вистрілів яких досить висока.

Зброю зі схожим принципом дії розробляє американська корпорація Utron. Але між її конструкцією 45-мм гармати та харківським мінометом є суттєва відмінність - як стверджують українські спеціалісти, американська гармата не забезпечує стабільну початкову швидкість боєприпасу при кожному пострілі.

Технологія, покладена у основу газодетонаційної зброї, може використовуватися також у виробництві - наприклад, для нанесення антикорозійного покриття з алюмінію на металеві поверхні автомобілів та сільгосптехніки.
http://kh.depo.ua/ukr/kh/u-harkovi-stvorili-printsipovo-noviy-vid-zbroyi-10112016140600

Дональд Трамп про Україну: ключові цитати
Святослав Хоменко ВВС Україна

    9 листопада 2016

Україна не входила до топ-тем передвиборних дискусій у Сполучених Штатах Америки, проте час від часу до неї у своїх заявах зверталися обидва фіналісти перегонів.

Сьогодні важко сказати, як саме виглядатиме політика нового президента США відносно Києва — і особливо це стосується Дональда Трампа з його фактично нульовим зовнішньополітичним досвідом.

Однак певні враження про неї можна скласти, ознайомившись з його заявами на "українську тематику", зробленими під час виборчої кампанії та ще до її початку, коли пан Трамп ще навіть не був формальним кандидатом у президенти.

ВВС Україна пропонує своїм читачам згадати найяскравіші моменти, у які Дональд Трамп у своїй риториці згадував про існування України, яку він, до речі, наполегливо називає "the Ukraine", що самі українці вважають неправильним і з граматичної, і з політичної точки зору.

"Росія голосно сміється"

Отож, 28 лютого 2014 року, наступного дня після того, як "зелені чоловічки" - про яких ми тепер знаємо, що це були російські спецпризначенці, - заблокували ключові адміністративні об'єкти в Криму, Дональд Трамп реагує на події саркастичним твітом: "США закликали Росію не вторгатися до України. Росія каже США, що не вторгатиметься, а тоді голосно сміється!"

Уже за тиждень на традиційній великій політичній конференції консервативних політиків та активістів Дональд Трамп детальніше і в характерній для себе манері розповів про своє бачення подій в Україні.

"Нещодавно я був у Москві, оскільки я володію конкурсом "Міс Всесвіт", і мене прийняли там просто чудово. Путін навіть надіслав мені чудовий подарунок з чудовим привітанням. Я говорив з усіма його людьми. І подивіться, що він робить з президентом Обамою. Він просто грається з ним", - почав пан Трамп.

Image caption Що означатиме перемога Трампа для України, наразі невідомо

"І от він проводить Олімпійські ігри, а вже наступного дня береться за Україну. Наступного дня. Дуже розумно! Він не хотів цього робити під час Олімпіади. Бум! Наступного дня. Коли наші атлети вже поїхали, ми всі поїхали.

Знаєте, коли він зайшов і захопив Крим, він вирвав серце і душу, тому що там були всі гроші. Мене це здивувало. Я чув, що більшість доходу надходили просто з цього регіону. Це – територія багатства, а це значить, що решта України зазнає поразки, і це, як можна передбачити, станеться дуже скоро… Подивіться, що вони роблять в Україні роблять, і (ви зрозумієте), що це - лише питання часу", - сказав він.

Що саме мав на увазі Дональд Трамп, говорячи про "всі гроші", і що він відчував, коли пророкованої ним поразки України так і не сталося, - невідомо.

"Слова, а не справи"

Однак уже наступного року в інтерв'ю NBC Трамп показує, що Україна не входить до його зовнішньополітичних пріоритетів.

Image caption Дональд Трамп каже, що йому все одно, чи увійде Україна до НАТО

Відповідаючи на питання, чи підтримує він вступ України до НАТО, він говорить: "Увійде (Україна до НАТО) чи не увійде, мені все одно. Увійде – чудово. Не увійде – чудово…"

"Мені не подобається те, що діється в Україні. Але це проблема, яка зачіпає Європу набагато більше, ніж нас. Отож вони повинні взяти на себе частину відповідальності", - одразу додає він.

Ця заява викликала різку критику американських експертів із зовнішньої політики, і вже за кілька тижнів Дональд Трамп дещо модифікує свою точку зору на події в Україні.

Його запрошують виступити у форматі відеоконференції на конференції Ялтинської європейської стратегії, і тут він визнає, що Україна не отримує від світу підтримки, якої заслуговує.

    США підтримували Україну, але радше словами, а не справами
    Дональд Трамп

"У мене є таке відчуття, що люди з різних частин Європи повинні об’єднатися, аби допомогти Україні. Мені не здається, що Україна отримує гідну повагу від інших частин Європи. Але Україна цілковито заслуговує цієї поваги, вона довго це доводила. Отож про Німеччину йдеться чи про інші країни, я не думаю, що ви отримуєте підтримку, якої потребуєте", - заявив він.

"США підтримували Україну, але радше словами, а не справами. Наш президент недостатньо сильний, і він не робить для України того, що повинен. Ми називаємо це балаканиною. Частиною проблеми, яку Україна має зі США є те, що Путін не поважає нашого президента", - продовжив він.

Далі промова Трампа звелася до критики Барака Обами, отож довідатися, що саме він має на увазі під "підтримкою України справами", так і не вдалося.
"Я повністю за Україну"

Вже цього року в інтерв'ю New York Times Дональд Трамп знову нарікає на те, що США в українському випадку займаються тим, чим взагалі-то повинна була б займатися Європа.

Image caption "Зараз я повністю за Україну", - заявив Дональд Трамп у березні цього року

"Одна з речей, які мене дратували, - це була Україна. Зараз я повністю за Україну. У мене є друзі, які живуть в Україні, однак, не так давно, коли українська проблема виникла, і Росія пішла на конфронтацію, у мене не було враження, що хтось переймається цим більше, ніж ми. Нас те, що відбувається в Україні, зачіпає найменше, бо ми розташовані від неї найдалі. Однак, схоже, їхні сусіди про це не говорять. Подивіться на Німеччину, на інші країни – не схоже, щоб вони дуже переймалися...Тож я здивувався, чому країни, які межують з Україною і розташовані з нею поряд, не переймаються цією проблемою більше?" - розповів він.

"Ми боремося за Україну, але за неї не бореться більше ніхто, крім самої України, звичайно, і це не здається мені чесним, і не здається мені логічним", - резюмував Дональд Трамп.

У травні цього року в інтерв'ю Reuters він лаконічно висловився на тему російської присутності в Україні: "Вона мені не подобається. Вона мені зовсім не подобається".
"Путін не зайде в Україну"

Однак, мабуть, найвідоміші свої заяви з "українського питання" Дональд Трамп зробив улітку цього року.

Спочатку на прес-конференції, відповідаючи на питання, чи визнає він у якості наступного президента анексію Росією Криму, він заявив: "Ми розглянемо це. Так, ми розглянемо".

Ця лаконічна і неконкретна відповідь викликала цілу низку критичних коментарів: досі американський істеблішмент в один голос визнавав незаконність приєднання до Росії території іншої європейської країни.

А вже за кілька днів у ефірі телеканалу АВС Дональд Трамп заявив, що "Путін не зайде в Україну".

"Він не зайде в Україну. Просто, щоб ви розуміли. Він не зайде в Україну, зрозуміло? Позначте собі. Запишіть. Що хочете з цим зробіть", - сказав він.

Image caption "Ми розглянемо це", - несподівано відповів Дональд Трамп на запитання про можливе визнання анексії Криму влітку цього року

Ведучий зауважив: "Але ж він уже там", вочевидь, маючи на увазі анексію Росією Криму.

"Так, певним чином він там. Але мене там немає. Там Обама", - відреагував на це Дональд Трамп.

Наступного дня пан Трамп пояснив: його просто неправильно зрозуміли.

"Коли я в інтерв’ю сказав, що Путін "не зайде в Україну, позначте собі це", я казав, "якщо я стану президентом". (Путін) уже в Криму!", - написав він у своєму Twitter.

"Отож з усіма грізними словами Обами про Росію та Україну, вони вже захопили Крим і продовжують тиснути. Це – те, що я казав!", - додав Дональд Трамп.

    Росія захопила Крим під час так званих "Обаминих років". Хто цього не знає? І чому через це до Обами жодних претензій?
    Дональд Трамп

З того часу резонансних заяв про Україну новообраний американський президент не озвучував, хоча його "ляп" з тим, що "Путін не зайде в Україну" періодично використовувала у своїй контрагітації Гілларі Клінтон.

Деякі спостерігачі пояснюють різкий спад уваги Трампа до цієї теми звільненням керівника його передвиборчого штабу Пола Манафорта, який мав неабиякий досвід роботи у Києві.

Так чи інакше, відтоді пан Трамп згадував про цю далеку європейську країну лише вряди-годи.

"Росія захопила Крим під час так званих "Обаминих років". Хто цього не знає? І чому через це до Обами жодних претензій?", - написав він, приміром, у Twitter 14 вересня цього року.

Що ж, відтепер у Дональда Трампа є шанс показати, як саме потрібно проводити "українську політику", щоб не наразитися на критику навіть найдошкульніших опонентів.

А наразі чимало українських спостерігачів звернули увагу: пан Трамп, на відміну від Гілларі Клінтон, не зустрівся з Петром Порошенком під час вересневого візиту українського лідера до США.

Через брак часу чи свідомо - невідомо. Зрештою, це означає тільки те, що їм доведеться познайомитися і обмінятися думками з приводу ситуації в Україні згодом.
http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161108_trump_quotes_sa_embargo?post_id=1135931573156664_1135934473156374#_=_


Чому програла Гілларі Клінтон
Нік Браянт кореспондент ВВС, Нью-Йорк

    9 листопада 2016

Image caption Гілларі Клінтон набрала більше голосів виборців, проте програла у ключових штатах і не добрала потрібної кількості виборщиків

Нинішні вибори, які стали найбільш незвичними в американській історії, стали своєрідним повстанням проти політичного істеблішменту. А мало людей так сильно асоціюються з ним, як Гілларі Клінтон.
Реклама

Під час цієї кампанії для мільйонів розлючених виборців вона стала обличчям американської "зламаної політики".

Дональду Трампу вдалося переконати достатньо виборців у достатній кількості штатів, що він має рецепт, як цю політику полагодити.

Мільярдер успішно позиціонував себе людиною з-поза системи, яка бореться проти людини, що втілює цю систему.

Image caption Виборці Гілларі Клінтон з відчаєм відреагували на поразку

Він став протестним кандидатом, а вона - уособлювала збереження статус-кво.

Гілларі Клінтон постійно наголошувала, що вона - найбільш кваліфікована кандидатка. Політик вказувала на своє резюме – досвід першої леді, роботу сенатора і державного секретаря.

Але в цих пекельних перегонах, переповнених гнівом і невдоволенням, прихильники Дональда Трампа у досвіді та кваліфікації вбачали тільки негатив.

Дуже багато людей, з якими довелося розмовляти під час кампанії, особливо у старих містах металургійного поясу на північному сході США, воліли бачити в Білому Домі бізнесмена, а не кар’єрного політика.

Їхню ненависть до Вашингтона можна було легко відчути. Як і ненависть до Клінтон, яка засіла в них дуже глибоко.

Я чітко пам’ятаю розмову з жінкою середнього віку з Теннессі, яка випромінювала південний шарм і була уособленням ввічливості. Але коли йшлося про Гілларі Клінтон, її манери зникали.

Гілларі Клінтон давно мала проблему з довірою, тому скандал з її електронною поштою був таким гучним та тривалим. Її вважали багатійкою з еліти східного узбережжя, яка глумливо дивилася на робочий клас.

Image caption Дональд Трамп зумів привернути білих представників робочого класу

Колишнє президентське подружжя розглядали не просто як лібералів із вищих класів, а лицемірних лібералів, які повчають інших скромності, але не живуть так самі.

Знову ж таки, їхній достаток загострили проблеми з виборцями із робочих класів, хоча останні щасливо проголосували за магната ринку нерухомості та мільярдера.

У країні, де участь у виборах беруть більше жінок, ніж чоловіків, було сподівання, що її стать дасть перевагу.

Але ще під час праймеріз з Берні Сандерсом стало зрозуміло, як важко заохотити жінок, а особливо молодих, голосувати за першу жінку-президента в історії країни.

Багато жінок не мали теплих почуттів до неї. Дехто згадував її зневажливі ремарки на посаді першої леді, яка не хотіла бути домогосподаркою.

Коли Дональд Трамп звинуватив її у сприйнятті любовних інтриг чоловіка і атаках на жінок, які звинуватили Білла Клінтона, багато жінок із цим погодилися.

Image caption Виборці не взяли до уваги професійний досвід Гілларі Клінтон

Безсумнівно, свою роль зіграв старий, не викорінений у країні сексизм. Багато чоловіків відмовились голосувати за жінку на посаді президента.

У рік, коли так багато американців хотіли змін, вона з’явилася і запропонувала усе те ж саме. Партії у США завжди було складно виграти три терміни поспіль у Білому Домі. Демократи не досягали цього з 1940-х років.

Але ця проблема ускладнювалася тим фактом, що дуже багато виборців втомилися від Клінтонів, адже Білл правив країною з 1992 по 2000 рік.

Гілларі Клінтон не була природною в якості кандидата. Її промови часто "вилизані" або схожі на слова робота. Її фрази звучали штучно і для багатьох - нещиро.

Повторне роздмухування скандалу навколо її електронної пошти сильно відволікло її увагу і змусило завершити кампанію на негативних повідомленнях.

Гілларі Клінтон намагалася показати своє бачення повернення Америки. Але гасло "Сильні разом" ніколи не було таким популярним, як "Зробимо Америку великою знову" Трампа.

Image caption Поразці Клінтон сприяв і звичайний сексизм

Під час її кампанії чули десятки різних слоганів, які свідчили про проблеми з чіткістю ключового повідомлення.

У кампанії Клінтон також були тактичні помилки. Вона концентрувала ресурси і час на штатах, які їй не були потрібні для перемоги. Зокрема, на Північній Кароліні та Огайо. А цих ресурсів не вистачало для роботи з так званою синьою стіною – 18 штатами, які голосували за демократів на останніх шести виборах.

Дональд Трамп за допомогою білих виборців із робочого класу частково зруйнував цю стіну, взявши Пенсильванію та Вісконсин, який не підтримував республіканців з 1984 року.

І це не була просто відмова від Гілларі Клінтон, а й відмова половини країни від Барака Обами
http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161109_why_clinton_lost_vc