Сьогодні виповнилося 20-ть років, як не стало моєї мами, видатної української письменниці Галини Гордасевич, доньки священника Леоніда Гардасевича і матінки Олени з роду Хомчуків.
ГАЛИНА ГОРДАСЕВИЧ
“ВИБРАНЕ СИНОМ”
поезії
Коли восени 1988 р. у м.Тернополі на зібранні громадськості в залі педінституту ім.Я.Галана вперше в Україні було утворено обласний осередок Товариства української мови, то під час обирання проводу було запропоновано ввести до нього і мене. Аж раптом одна дівчина, з якою ми вчились разом на курсі української філології, заявила про відвід моєї кандидатури, мотивуючи це тим, що "бути сином письменниці ще нічого не означає". Я не виправдовувався, а лише подумав:"Звідки тобі, дорогенька, знати вагу того тягару відповідальності, який завжди і скрізь тяжіє на мені якраз через те, що моя мама – Галина Гордасевич".
Оце і все, що б я хотів сказати у передмові до цієї книжки. До речі, до проводу ТУМу мене тоді було обрано. Додам лише, що моїм життєвим кредо давно стала одна віршована мініатюра моєї мами:
Будь вимогливим і нещадним.
Раз живи за сотню життів.
Не вдовольняйся крихтами щастя,
Не вижебруй огризки почуттів.
Бо сам на якомусь світанку
Зрозумієш: прийшла біда!
Океан, зачерпнутий в склянку,–
Просто солона вода.
Богдан Гордасевич
Упорядкування Богдана Гордасевича
Україно моя, Україно,
Калинова моя, тополина!
Тож дiвчата твої, мов тополi,
Не було їм щастя i долi.
Їхня доля стелилась туманами,
Обвивалась круг шиї арканами,
У гареми вела султанськi,
В осоружнi покої панськi.
Україно моя, Україно,
Та спiвоча ж моя, солов’їна!
Над полями та над ярами
Тужно пiснi бринять вечорами.
Та чи ж є iще де така мова,-
Що барвиста вона та шовкова,
На свiтi усьому прославлена,
Та не раз у колисцi задавлена!
України моя, Україно,
Це ж не пiсня твоя лебедина!
Там, у полi, де вiтер вiє,
Квiтнуть роки твої молодiї.
Твої пiснi простору треба,
Тож беруть її хлопцi в небо,
I лунає вона безупинно...
Україно моя, Україно!
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Давайте пiднiмемо чарки,
Щоб вiчною дружба була!
Ти нас не лишай нiколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!
Яке товариство зiбралось-
Добiрне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тiснiше плече до плеча!
Пройшли ми крутi дороги,
Нелегке сплатили мито,
Не марно в очах наших ясних
Навiк залягла печаль.
Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалi.
Ви чуєте: на гiтарi
Вже забринiла струна!
Давайте усi заспiваєм!
Ми надто довго мовчали,
Ми маємо право на пiсню –
Нехай зазвучить вона!
Це пiсня вiри й надiї,
Любовi й гiркої муки,
Це пiсня про тих, хто вижив
І хто не вийшов з пiтьми.
З’єднаймо руки, братове,
Подайте сусiдам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нiкого не зрадили ми.
Хай судять нас нашi дiти,
Хай судять нас нашi внуки,
Та правнуки зрозумiють,
Як воно справдi було.
Ми долю собi вибирали
По совiстi, не з принуки,
Ми вiрили в те, що правда
Колись переможе зло.
І хоч сивина на скронях,
Та серце й зараз готове
Туди, де з-за темної тучi
Майбутнього сонце встає.
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зiбрались!
Дякую, що ви є!
Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу: – Судіть. Моя вина.
