Зеленськи ч. 1

Інтерв’ю Президента України Володимира Зеленського The Guardian
8 березня 2020 року - 09:00

– Як Вам у цьому офісі?
– Усі ці роки людям у цих кабінетах було доволі комфортно. Я відчуваю страшний дискомфорт, але законодавчо у нас у країні так усе прописано, що ремонт я тут зробити не можу, тому що за законом – це історична пам'ятка і я нічого тут не можу змінити. Дуже хочу переїхати звідси, але ми сьогодні не можемо витрачати державні гроші на це. У нас складна ситуація – і війна, й економічні проблеми. Тому я не можу витрачати державні гроші, щоб переїхати в іншу будівлю. Я багато часу цьому приділив. Ви з цього почали, і для мене це – болюче питання. А переїхати просто в будь-яке приміщення мені не дозволяє охорона. Я й так «порізав» кортеж. У нас там було по 12-20 машин, зараз ми їздимо на трьох…
– Скромно.
– Дуже скромно, та й то люди обурюються, хоча ми нічого не перекриваємо.
– А вони чекали велосипед.
– Вони чекали велосипед, але мені не дозволяють. Чому? Тому що охорона відповідає за мою безпеку, і ця відповідальність врегульована законодавством. Тобто вони несуть кримінальну відповідальність, якщо зі мною, не дай боже, щось трапиться. Тож поки без велосипедів. Ну, це поки. Думаю, ми все-таки наведемо лад, щоб усі ми могли їздити на велосипеді.
– Після Brexit ми вирішили робити такий Europe Week – про майбутнє Європи, майбутнє Євросоюзу, і ми дуже хотіли, щоб це було не тільки про Євросоюз, а й про Європу в цілому. І ми останні 10 років багато працювали в Україні й дуже раді, що Ви знайшли для нас час.
– Дякую, навзаєм.
– Спочатку, напевно, таке просте питання: це взагалі реалістично – говорити про вступ України до Євросоюзу в якомусь осяжному майбутньому?
– А чи за адресою це питання поставлене? Україна зі свого боку показала це (бажання) й на законодавчому рівні, і по-людськи. Україна завжди відстоювала європейські цінності та вибір – це напрямок вступу у Європейський Союз. Ми підписали угоду з ЄС, підписали безвіз. Хоча там є і плюси, і мінуси. З одного боку, безвіз – круто, ми вільні, вільні українці. Ми такі ж, з європейською ментальністю – їздимо, куди хочемо. І це в якихось моментах, у питаннях транспорту стало дешевше, на ринок зайшли лоукости, ми відкриваємося. Я за все, що ліберально – шкода, у мене тільки дві руки, я підняв би чотири. Я за повну ліберальність у всьому. Але, з іншого боку, ми бачимо трудову міграцію. Назвати це мінусом з точки зору безвізу, напевно, теж буде несправедливо, це все-таки наша проблема, державна. Тому що ми не створили конкурентніші умови, не даємо заробітку, не даємо таке робоче місце, таку захищеність. І люди обирають альтернативу.
В принципі, у кожної держави є плюси, тому що кожна людина, яка мігрує, – вона ж не хоче їхати. Тут її батьківщина, тут поховані її рідні, тут її сім'я. Дуже часто трудова міграція – не назавжди. Тобто вони їдуть, попрацювали й повертаються. Є дискомфорт з економічної точки зору: вони знімають квартири, живуть по декілька людей, адже так буде дешевше. Економлять, щоб заробити якісь гроші й привезти додому.
Наші люди виживають, як можуть. Кожна людина бажає жити краще. Держава повинна давати можливість. Раз люди їдуть, значить, ми поки не дали. Тому я завжди говорив, що головна цінність для мене – це людина. Вкладати гроші потрібно в людину.
– Щодо вступу. Я пам'ятаю, що у 2013 році, коли підписали цю Угоду, в Росії постійно говорили: вас у Європі не чекають, ми вас любимо, а вони не хочуть вас. Є в цьому якась правда?
– Я вважаю, що це не так. Принаймні багато європейських лідерів це підтверджують – словами, допомогою, підтримкою тощо. Але справа не в моїй особистій думці, а в думці людей. А люди у слова не дуже вірять. Точніше, вони вірять словам якийсь час. А потім починають дивитися на вчинки. Тому, звичайно ж, мені хочеться, щоб ця парадигма стала реальністю. Бо якщо Україну не будуть, умовно, 20 років брати до Європейського Союзу, не будуть бачити рівноправним членом, якщо то буде затяжний, довгий період, люди самі по собі будуть розвертатися, тому що вони розчаровуватимуться…
– Розвертатися на схід?
– Ні, вони всередині розвертаються. Дивіться, це – Росія, сусід. У багатьох – родинні зв'язки. Я вважаю, що за тих, у кого родичі в Росії, хто живе у прикордонних областях і має дружні, професійні зв’язки, – за них потрібно боротися. Їх дуже легко може «хитати» будь-яка інформаційна війна. Тому їм потрібно дати впевненість у тому, що Європейський Союз чекає Україну. Навіть не так – Європейський Союз хоче бачити Україну – найбільшу за територією країну у Європі.
– За словами європейських лідерів – вони дають зрозуміти, що вони чекають?
– Вони кажуть прямо, що вони чекають. Але, я ж кажу, питання часу. Час іде, тікає. Я ніколи не приховував свого дуже простого, неполітичного меседжу, який я давав європейцям на саміті ЄС у Києві. Я говорив, що найбільш справедливо – це коли є список. Не вимога «зроби – візьмемо», а список для всіх країн, які хочуть бути членом Європейського Союзу. Верховенство права, демонополізація, людське життя в основі, рівність, свобода – всі принципи повинні бути виписані для будь-якої країни, щоб вона могла бути членом Європейського Союзу, якщо вона хоче.

Якщо ви почали про тему Brexit, то я вважаю, що Європейський Союз – це як ми з вами: компанія зібралася за столом добре провести вечір, і якщо хтось не хоче сидіти за столом, він обов'язково зіпсує свято. Або йому зіпсують. Це не означає, що він поганий. У нього інший погляд. А є люди, які стоять під дверима і дзвонять вам у двері, стукають, а ви їм через вічко кажете: «Так-так, ми вас чекаємо, приходьте наступного разу». Свята минають, а вони все стукають.
– А британці розбивають скло.
– Ні, ні. Британці – це якраз той випадок, коли вони сиділи за столом і побачили для себе інший напрямок. Це їхній вибір. Тому як людина ліберальна я вважаю, що Європейський Союз буде дуже сильним, коли в ньому будуть всі країни, які хочуть бути в ньому. Тому вхід туди повинен бути принциповим і простим. І вихід звідти – теж. Але ніхто не повинен відчувати дискомфорту. Тоді цей Союз буде найміцнішим у світі. Тоді за цим столом не буде зайвих. Тоді за цим столом знайдуть крісло навіть для найменшої країни… Ти можеш бути великою країною, а можеш бути дуже маленькою, яка в потрібний момент своїми мізками, своєю енергією обов'язково допомагає зміцнити будь-який союз. Тобто все залежить від якості людей. Ось таким має бути ставлення.
– Напевно, дві найголовніші політичні фігури у Європі – це Макрон і Меркель. Вам вдалося знайти спільну мову з ними, дружні, людські відносини?
– У нас дуже непогані відносини, це правда. Вони зосереджені на пріоритетному завданні для України – це мир, припинення війни, повернення територій, повернення наших людей, точніше – повернення людей, я маю на увазі полонених, потім – повернення територій. Ми об'єднані цією метою. Це, до речі, той приклад союзу, який об'єднано однією метою. Тому що без мети люди не об'єднуються – має бути вигідно всім.

Я вважаю, що припинення війни в Україні вигідне всім. Україні – перш за все. У нас гинуть люди, але ніхто не знає, що може бути потім, якщо Україна не витримає. Ніхто не знає, що буде, яка буде міграція, що буде далі. Де будуть розпади, де ще у Європі буде сепаратизм. Україна – це приклад всім.
– Поки що ми чуємо, що Макрон каже, що Росію треба зрозуміти.
– Він як Президент Французької Республіки турбується про свою країну і свій народ. І про конкретні економічні сплески й проблеми, які є в них. І він їх вирішує. Те, що я бачу з його риторики, – він хоче деякі чи багато з проблем закрити шляхом теплих відносин з Російською Федерацією. Це дипломатичні розмови. Насправді ж не можна вирішувати тільки якесь одне питання. Ми щиро вдячні, що Президент Франції підтримує нас за допомогою санкцій, але тут не вийде грати на два фронти, тому що ці речі взаємопов'язані.
– А Меркель це розуміє більше?
– Судячи з риторики фрау Меркель, з її вчинків, мені здається, – так. Загалом це справа кожного лідера. Тут складно залізти комусь у голову або порадити щось. Я просто завжди вважав, що якщо люди об'єднані метою, об'єднані проблемою, то всім потрібно рухатися визначеними етапами. Нам усім потрібен однозначний діалог з Росією, тому що жодна війна ще не закінчилася добре. Є у нас і такі політики, які багато кричать, кажуть: «Завтра в бій ідемо. Зайдемо на Донбас. Зайдемо до Криму. Повернемо нашу землю». Ми дуже хочемо повернути, але сотні тисяч людей можуть загинути. Може, мільйони. Може бути повномасштабна війна. Тому це – шлях вікінгів. Ми вже давно живемо в зовсім іншому, сучасному світі.
– А як тоді повернути території?
– Діалог. Потрібно робити все, щоб ми могли повернути їх без жертв або мінімізуючи жертви. Для кого це все у підсумку? Надра, землі? Для кого ми все це робимо? Для людей. Який сенс, щоб загинули мільйони людей, але ми повернули території. Який? Повернемо, будемо цьому дуже радіти, а потім будемо мільйон людей ховати. Що первинне?
Є така дитяча загадка: що було раніше – курка чи яйце? Одні у нас кричать – яйце, а інші кричать – курка. А насправді питання не в цьому. Ми не повинні вибирати, яким чином завдати удару, яким чином атакувати. Це неправильно. Якщо на нас нападуть, якщо продовжуватиметься ескалація, звичайно, ми будемо відповідати. Жорстко відповідати. У нас сильна армія, ми дуже підросли за останні роки. Я вважаю, що у нас одна з найсильніших армій у Європі. І це, до речі, всі засвідчують: європейські, американські військові експерти. Тому... Але потрібно спробувати без війни.
– Ми мали на увазі, що на іншому боці столу переговорів посадити Володимира Путіна. Наскільки можна домовлятися саме з такою людиною?
– Це дуже складно. Дуже. Та хай там як, ми повернули 111 людей з вересня. Я не кажу, що ми зробили прорив. Але. Три роки не було Нормандського формату. Ситуація була заморожена абсолютно. Через три роки ми домоглися зустрічі – зараз повернули 111 людей. Ми сіли за стіл переговорів. Знаєте, кажуть: «йде як по маслу»? Але тут «масла» взагалі немає. Все йде жорстко, важко, з серйозними шорсткостями. Але воно рухається вперед. Коли ти бачиш, що руху вперед немає, тоді потрібно вибирати іншу стратегію.
– Але з того, що ми бачили, – конфлікт триває, минулого тижня були сплески насильства. Так, обмін полоненими – це важливо. Я знаю, що для Вас це особливо важливо. Що стосується інших питань, наприклад, можливих виборів тощо, чи вважаєте Ви, що шляхом переговорів можете переконати Путіна, що це потрібно робити?
– По-перше, ми слідуємо Мінським домовленостям. Але коли дуже багато років це практично не працювало, то моє ставлення було дуже просте – і я це підкреслював у діалозі, тому що до цього не були готові лідери Німеччини і Франції, – я говорив, що треба бути трошки flexible. Окей, ідемо за «Мінськом» – це договір, який об’єднує нас за цим столом. Але давайте трохи flexible, трохи. Ну не працює це. Давайте шукати шляхи вирішення.
Звичайно, їм складно було на початку нашої зустрічі, вони говорили «ні, є «Мінськ», і давайте за ним іти й так далі».
Нам треба прийти до цієї філософії. Вона нікого не утискає. Вона просто говорить про те, що якщо двері замкнені, спробуй знайти інші двері, а не розбивай ці. Просто спробуй. Вода ж точить камінь, вода завжди знаходить тріщину. Я відчуваю себе, Україну – водою. Ми шукаємо ці «тріщинки», щоб просто вирватися з цього. Ось тому, коли ми говоримо про вибори, моє завдання – щоб країна відчувала себе єдиною державою й одним народом. Тому я пропонував зробити все, щоб місцеві вибори були одночасно по всій Україні. Але це не означає, що я поспішаю або ще щось. Я хочу, щоб усі йшли на вибори, розуміючи, що ми – одна країна. А не ось у тому районі в нас вибори в жовтні, в цьому – у грудні, якщо вийде. Це моє бачення.
Що стосується виборів, то всі в «Нормандії» дуже зосереджені на тому, що повинні бути вибори, а потім – передати кордони. Та головне – бажання. Я взагалі вважаю: давайте питання виборів і кордону поки приберемо. Що нам важливо? Щоб там не було людей зі зброєю. Нам усім це важливо. Як тільки не буде людей зі зброєю – припиниться стрілянина. Але будь-який такий крок прив'язується весь час у розмові до «Мінська» і до виборів, які там прописані до контролю над кордоном. Я кажу: давайте зробимо цей крок. Терміново, просто терміново. Виведемо всі війська. Всі. Вони кажуть: так у «Мінську» написано, що спочатку це, потім – це. Я кажу: неважливо. У «Мінську» написані пункти. Але якщо ми з вами трохи їх попереставляємо місцями, що від цього буде? Нічого.
– Мета Путіна на цих переговорах – якісь національно-стратегічні інтереси Росії чи просто зруйнувати Україну? Він взагалі надійний партнер?
– Я не відчуваю його як партнера. Мабуть, партнером Україна з Росією зможе бути, і я дійсно хотів би бути свідком цього не через 100 років. Я хотів би це побачити. Тому що я впевнений, що більшість росіян не хоче, щоб була війна. Розумію, що через інформаційну хвилю, яка йде в Російській Федерації, відсоток людей, налаштованих антиукраїнськи, зростає. Але є покоління, яке народилося вже у 90-х роках, коли Україна та всі республіки Радянського Союзу стали незалежними країнами. Ці люди взагалі не розуміють, що таке Радянський Союз. Ось незалежна країна, не має значення яка – Білорусь, Казахстан, Україна, Росія. Я впевнений, що вони не розуміють, як це – напасти на іншу країну. Вони не розуміють, чому хтось каже, що Україна – це частина така-то, Крим їм подарували тоді-то. Це взагалі не цікавить цих людей. Вони не розуміють політику будь-якого лідера, який зазіхає на незалежність і територіальну цілісність іншої країни. Вони сучасні. Вони хочуть жити, працювати, подорожувати.
Чи бачить Кремль вихід із цієї ситуації? Я постараюся достукатися до них, дуже постараюся. І я це дійсно роблю. Коли це відбудеться? Я хочу, щоб завтра, але я не можу жити в ілюзорному світі. Ми живемо там, де ми живемо.
– Що Ви відчули, коли зустрілися з Путіним у грудні в Парижі? Що він Вам сказав, яке враження на Вас справив?
– Ну, він весь час апелював до «Мінська», а мої пропозиції були пов'язані з тим, щоб трохи «Мінськ» змінювати. Він говорив: «Але в «Мінську» написано так, так і так». Я думаю, він повинен до цього прийти. Європа, перш за все Німеччина і Франція, як учасники Нормандії, та інші країни повинні боротися, щоб Росія все-таки прийняла цей меседж.
Якщо люди говорять: «А що тоді? Буде заморожений конфлікт». Я не розумію, що таке заморожений конфлікт.
– Тобто це була досить технічна розмова про «Мінськ», без емоцій?
– Були у нас і емоційні частини, тому що дуже складно говорити про те, що у нас там «радикально налаштовані люди»... Я кажу: скрізь є радикально налаштовані люди. Ці люди є в усіх країнах. Відсоток цих людей в Україні не вищий, ніж в усьому світі. І вже точно не вищий, ніж у Росії. Ці люди існують, але вони не є ядром країни. Вони не впливають на політику країни.
Сьогодні дуже складно говорити, що ми не хочемо тут, обмежуємо людей російськомовних. Йому складно говорити це про мене, тому що я з ним розмовляю російською. І взагалі я з російськомовної родини. Я кажу: «Я не розумію, про що Ви говорите. Хто кого утискає?»
– Почув?
– Він почав щось чути, у мене є таке відчуття. І я не хотів би, щоб воно було оманливим.
Але й вони знають мій підхід. Ми точно не будемо займатися цим вічно. Я не віддам п’ять років, які дав мені народ України, на те, щоб займатися «Мінськом». Просто не віддам. Я розумію статистику. Я дивлюся, скільки людей загинуло. А ще п’ять років – я не хочу цього. Тому ми поставили перед собою завдання, і я вважаю, що на всі домовленості держава може витратити рік, а потім повинна бути реалізація. Довше не можна. Як ні – потрібно змінювати формат, стратегію й повертатися до розмови, коли настане час. Робити паузу.
– І є якийсь план?
– Звичайно, він є. Їх два-три, цих планів, що робити далі у разі, якщо ми не будемо рухатися вперед, але...
– Але це вже заморожений конфлікт тоді виходить, якщо пауза...
– Я не зовсім так вважаю. Я досі вважаю, що заморожений конфлікт – це зараз. Там стріляють, ну, пострілюють. На жаль, гинуть, але так скрізь (де є конфлікти). У Грузії, Абхазії теж стріляють. Буває. Просто більше часу минуло, менша межа, менша територія, інший рельєф. Тобто інші умови. Люди все одно втомлюються воювати. З роками, звісно, кількість жертв зменшуватиметься. Але наше завдання – це закінчити. Тому я так і бачу, що рік на всі домовленості, а далі – реалізація.
– Рік від «Нормандії» Ви говорили, так?
– Я взагалі рахував собі рік від перших наших розмов з Путіним. Але ключовою була, звичайно, розмова в «Нормандії». Я вважаю, що розтягувати цей процес не можна в жодному разі.
– А ще щодо Путіна, просто цікава Ваша думка: він цинік щодо того, що він говорить, чи все-таки вірить у те, що по всій Україні радикали і що такі проблеми є? Чи для нього це просто те, що він говорить.
– Я думаю, він людина з головою. Тому коли він говорить про радикалів – це або нав'язана йому кимось інформація, у яку він уже сам повірив, або це його стратегія, як вести переговори. От і все.

А Бубочке не бо-бо, йому - по

За перший тиждень березня 5 загиблих та більше 20 поранених. Дуже дякую, Зеленський

За минулу добу один захисник загинув та троє поранено. Про це повідомляє прес-центр ООС. Загалом, менше чим за тиждень березня загинуло 5 захисників та понад 20 отримали поранення. А що робить в цей час Зеленський? ЩО робить Зеленський? Він робить фоточкі. У нього вчора фотосесія, а сьогодні вихідний. Так що відчепиться, бубочка перепрацював... Дуже дякую, пане "президент".

06 березня збройні формування Російської Федерації 5 разів порушили режим припинення вогню. Противник обстріляв наші позиції із заборонених Мінськими домовленостями мінометів калібру 120 мм та 82 мм, а також з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Чотири обстріли було зафіксовано в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання "Схід", а саме:
двічі поруч з Авдіївкою – з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
два рази поблизу Пісок – зі 120-мм міномету – 12 мін.
У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання "Північ" противник здійснив один обстрілів наших позицій, а саме:
неподалік населеного пункту Зайцеве – з міномету калібру 82 мм ворог випустив 6 мін, 4 постріли зі станкового протитанкового гранатомету, а також вів обстріл з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Вчора, 06 березня, внаслідок підриву БМП на невстановленому вибуховому пристрої один український захисник загинув, ще три військовослужбовця отримали бойове ураження. Також у результаті ворожих обстрілів один український захисник зазнав поранення.

Українські пісні часів Першої світової війни та Визвольних змага



Українські пісні часів Першої світової війни та Визвольних змагань: 00:01 _ "Ой у лузі червона калина" (Не журись!) 03:05 _ "О, Україно!" (Не журись!) 05:49 _ "Гей ви Стрільці Січовії" (Хор ім. Г.Верьовки) 07:35 _ "Гей там на горі Січ іде" (Оркестр нар. інструм.) 10:20 _ "Гей Січ іде, красен мак цвіте" (Оркестр нар. інструм.) 12:12 _ "Ой видно село" (Капела ім. Г.Майбороди) 14:48 _ "Повіяв вітер степовий" (Квартет Явір) 18:39 _ "Їхав стрілець на війноньку" (Капела ім. Г.Майбороди) 20:04 _ "У неволі тяжкій" (В.Бокоч, Л.Клопотовська) 23:58 _ "Там на горі, на Маківці" (Хор Боян) 26:05 _ "Розпрощався стрілець" (Хор Гомін) 31:22 _ "Подай дівчино руку на прощання" (Хор Гомін) 34:01 _ "Ой впав стрілець" (Не журись!) 36:58 _ "Ой там при долині" (Квартет Коло) 39:34 _ "Чуєш брате мій" ("Журавлі") (В.Жданкін) 43:09 _ "Чуєш мій друже, славний Юначе!" (Т.Компаніченко) 46:10 _ "Чорними хмарами вкрита руїна" (Т.Компаніченко) 50:19 _ "Чи то буря, чи то грім" (Т.Компаніченко) 52:52 _ "Від синього Дону, до сивих Карпат" (Хор Боян)

Смолоскипна хода у Львові на вшанування Романа Шухевича


Гімн ЗСУ

Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів —
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось йдемо у бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт —
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець — той здобуває світ.

Не хочемо ні слави ні заплати —
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди —
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
«Вітчизні ти будь вірний до загину —
нам Україна вище понад все!»

Веде нас в бій борців упавших слава —
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава —
вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.



Національний Гімн України (повна версія):

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Роман Шухевич навічно з нами!

У Львові відбувся смолоскипний марш пам`яті Романа Шухевича 


Сьогодні ,7 березня, у Львові відбувся  марш на честь головного командира УПА Романа Шухевича.

Акція приурочена до 70-ліття останнього бою  генерал-хорунжого, що відбувся 5 березня 1950 року у селі Білогорща.

Як повідомили організатори ,мета маршу- віддати данину пошани одному з найвеличніших українців усіх часів у  рідному для нього Львові.

Смолоскипний марш за  маршрутом : Пам`ятник Бандери – Городоцька -Площа ринок, де відбулися виступи спікерів і  завершення акції “Памятай Героїв”.

У марші взяли участь  кілька сотень людей.

Кара Господня прийшла до зрадника надшвидко!

Помер український шахіст Станіслав Богданович: що про нього відомо
09:11, 6 березня 4441тать новость на русском
Стас Богданович помер 05.03.2020 – біографія шахіста, особисте життя
Помер Станіслав Богданович / Facebook

5 березня український гросмейстер Станіслав Богданович і його дівчина Олександра Вернигора (теж шахістка) знайдені мертвими в Москві. За попередніми даними, причиною смерті пари став звеселяючий газ.

Молодих людей без ознак життя увечері 5 березня знайшов батько дівчини, коли повернувся додому. Офіційної інформації про причини смерті Богдановича та Вернигори немає. Відомо, що поруч із тілами лежали кульки з закисом азоту.

Станіслав Богданович коротка біографія

Станіслав Богданович – досить відомий український шахіст. Найяскравіший талант Богданович продемонстрував в дуже юному віці. Зокрема, в 12 років взяв участь в рапід-меморіалі Юхима Геллера (Одеса-2005) де зіграв внічию з Віктором Корчним, обіграв гросмейстерів Михайла Голубєва і Миколу Легкого.


Станіслав Богданович у дитинстві / Фото: chess-news.ru

Колега і земляк Михайло Голубєв навіть називав Богдановича "можливо, найталановитішим за всю історію Одеси". У 2015 році займав восьму сходинку в світовому рейтингу-списку з бліцу.

Головні здобутки Станіслава Богдановича
  • Багаторазовий чемпіон України з прискорених шахових дисциплін.
  • Срібний призер чемпіонату Європи серед юнаків до 12 років.
  • Чемпіон України серед юнаків до 18 років.
  • Чемпіон Одеси (2010).
  • Триразовий чемпіон Одеської області, в тому числі –переможець двох суперфіналів відкритого чемпіонату області, турнірів з гросмейстерською нормою (2018, 2019).
  • Переможець багатьох міжнародних турнірів.
Скандал навколо Богдановича і його гри за Росію

2 березня стало відомо, що український шахіст Богданович в інтернет-матчі "Україна – Росія" зіграв на боці росіян.

Коли навколо цього розгорнувся скандал у мережі, Богданович у фейсбуці виправдався: "Мені за це задонатили. Я роблю тільки те, що краще для бізнесу".

У тому ж пості шахіст написав: "Пропоную кожному українцеві й кожному росіянину, хто це прочитає, надіслати в коменти "обнімашки" на знак нашої вічної дружби та братерства".

Після скандалу Станіслав Богданович потрапив до "Чистилища" бази "Миротворця". Як вказано в причинах, Богданович є учасником пропагандистських антиукраїнських акцій Росії, займається маніпулюванням суспільно значущою інформацією та заперечує факти російської агресії.

Особисте життя Богдановича

Олександра Вернигора – студентка МДУ родом з Одеської області, шахістка. Їй було 18 років.


Станіслав Богданович та Олександра Вернигора / Фото: Facebook

Зовсім нещодавно Вернигора виставила це фото в Facebook з Богдановичем і написала:

Поки більшість знайомих готуються до Різдва, ми святкуємо більш особисту подію. Рівно рік ми разом з Крижаним Вірмом. І я про це не пошкодувала, хоч мені попередньо писали під одним постом: "Ось і потрапила чергова жертва в капкан". Також я вже рік живу в Москві і, на щастя, одне іншому не завадило.

Я сподіваюся, що і в наступному році буду мати можливість написати такий пост. Ну що ж, вітаю, дорогий Крижаний Вірм!

Пограбування Богдановича

Однак в новинні зведення Богданович не завжди потрапляв завдяки шаховим успіхам. Влітку минулого року Богдановича пограбували під час турніру – з його одеської квартири винесли 25 тисяч доларів.


З'явилися новий подробиці загибелі одеського шахіста і його дівчини, бездиханні тіла яких знайшли в Москві

Олександра Вернигора, яка загибла зі своїм хлопцем, одеським шахістом Станіславом Богдановичем, виявилася донькою депутата селищної ради Затоки.

Перша інформація про це з'явилася в  телеграм-каналі «Затокский Джокер», пізніше її підтвердили ряд одеських ЗМІ.Згідно з даними, матір'ю дівчинки є  депутат Наталя Вернигора.

Нагадаємо, що в четвер, 5 березня були виявлені тіла двох українських шахістів.

Це Станіслав Богданович, 26-річний шахіст з України та його 18-річна дівчина, також шахістка, українка Олександра Вернигора. Станіслав Богданович запам'ятався любителям шахів своєю грою проти України за Росію.

В поліції озвучили одну з ймовірних причин смерті – це "звеселяючий газ".

За попереднім висновком на тілах не було слідів насильницької смерті. Швидка пізно приїхала на виклик, хоча її викликали двічі.

Російський нарколог Дмитро Вашкин також зазначив, що звеселяючий газ, від отруєння яким, ймовірно, померли українські шахісти, викликає даний наркотичне сп'яніння і залежність.

Олександрі Вернигоре було 18 років, вона вчилася в МДУ і займала 1861-е місце в рейтингу FIDE.

27-річний Станіслав Богданович в 2013 році став чемпіоном України з швидких шахів.

Також відомо, що шахіст потрапив в базу "Миротворця за те, що зіграв за Росію в інтернет-матчі проти України на одній з популярних платформ.


Ще один вірус в Україні: штрафи за фейки на фейки з МВСУ

Українку оштрафували за поширення фейків про коронавірус
1371 ПЕРЕГЛЯД
 
П'ятниця, 6 березня 2020, 20:20

Поліція притягнула до відповідальності чернівчанку за поширення неправдивих чуток про новий вірус COVID-19.

ДжерелоНацполіція Чернівецької області

Деталі: 59-річна жінка брала участь у зібранні біля будинку в Чернівцях, де проживає сім'я госпіталізованого з підозрою на коронавірус чоловіка. Люди вимагали, щоб дружину також ізолювали.

За версією поліції, зловмисниця поширювала фейки у ЗМІ, що могло призвести до соціальної напруги та порушення громадського порядку.

Правоохоронці склали протокол за статтею 173-1 (поширювання неправдивих чуток) Кодексу про адмінпорушення. Санкція статті передбачає штраф 10-15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Знати більше: Що робити, якщо ви запідозрили у себе коронавірус. Алгоритм дій

Передісторія:

  • 3 березня у Чернівцях виявили перший в Україні випадок зараження коронавірусом. Інфікований – житель Чернівців, який разом з дружиною повернувся після подорожі Італією. 
  • У МОЗ розповіли, що подружжя повелося дуже коректно, згідно з рекомендаціями лікарів: вони обмежили контакти з близькими, а при перших симптомах застуди чоловік звернувся до медиків. Його госпіталізували в ізольований бокс.Його дружина, яка не має симптомів, залишилася вдома в самоізоляції. Водночас увечері кілька десятків людей зібралися біля будинку, де проживає сім'я госпіталізованого і з криками вимагали від влади вивезти до лікарні та ізолювати дружину хворого.
  • Попри те, що для відправлення жінки на обсервацію не було медичних показників, жінку таки забрали на обсервацію до лікарні.

У Львові вшанували пам’ять Головкома УПА Романа Шухевича

На місці загибелі головнокомандувача УПА Романа Шухевича згадали події 70-річної давнини



У Львові вшанували пам’ять головного командира УПА Романа Шухевича



5 березня 1950 року свій останній бій прийняв головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Тоді, під час спецоперації, конспіративну хату в Білогорщі, що поблизу Львова, чекісти взяли в облогу. Генерал Чупринка спробував вийти з оточення. Ліквідував одного та поранив ще декількох емгебістів. А коли ситуація стала безвихідною – вистрелив собі у скроню. 70-ту річницю подвигу вшанували на місці загибелі легендарного командира. До слова, у Музеї Романа Шухевича від часу перебування тут самого головнокомандувача мало що змінилось.

Зранку 5 березня 1950 чекісти вийшли на слід невловимого генерал-хорунжого УПА та взяли в облогу увесь район Білогорщі. Загалом радянські служби безпеки задіяли для операції, яку назвали ліквідація «Вовка», понад тисячу бійців. О 8-ій ранку у двері квартири постукали.

«Чекісти звужували навколо нього кільце і це було питанням часу: коли вони вийдуть безпосередньо на його слід. Було шість чи сім спецоперацій, які вони нібито звітували, що вже ліквідований головний, але кожним разом він залишався живим», – розповідає історик Микола Посівнич.

Пізніше провели обшук у помешканні та допит зв’язкової. Для Шухевича в хаті була облаштована спеціальна схованка, в якій він переховувася на випадок візиту непроханих гостей. Та тоді командир зрозумів, що справи серйозні, але прийняв виклик долі.

«Він робить спробу втечі: втікає по сходах. У цей час у двері входить радянський офіцер. Він став на заваді. Роман змушений пострілом у серце вбити цього офіцера, а на вулиці стояв сержант, почув постріли, вбіг і тут внизу на сходах автоматною чергою три кульові поранення наносить в груди Роману Шухевичу», – переповідає історію наукова працівниця музею Романа Шухевича Любов Дацко.

Ліквідувавши майора, поранивши ще декількох гебістів, Чупринка вистрілює зі свого «Вальтера» собі у скроню – аби не дістатись ворогу живим. Згодом опізнавати тіло батька привели малого сина Юрка.

«Вони відкривають, бачу: лежить права рука на грудях, ліва витягнена і цівка крові. Такий спокійний, очі відкриті і в далину задивлений, але видно, що очі неживої людини», – згадує син Романа Шухевича Юрій.

Історики й досі не знають, де тіло головнокомандувача. Найімовірніше, його просто знищили, аби не залишити й сліду від легенди підпілля, яка до 1950 року не корилась радянській владі.

70-ту річницю з дня загибелі вшанували на місці останнього чину: до пам’ятника генерала Чупринки на Білогорщі поклали квіти, а також відслужили панахиду.

Довідка

Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, член галицького крайового проводу ОУН та генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА. Народився 30 червня 1907 року у Львові, а 5 березня 1950 року був убитий представниками радянського МДБ. Посмертно Романові Шухевичу було присвоєно звання Героя України.

Головні новини Львова Юрій Шухевич Роман Шухевич УПА

https://zaxid.net/news/

І Павлокому, і Вербицького у Польщі пом'янемо

У Млинах вшанують пам’ять отця Михайла Вербицького
НОВИНИ 05 БЕРЕЗНЯ, 2020


у селі Павлокома на Ряшівщині, Польща, відбулись скорботні заходи із вшанування пам’яті 366 українців, загиблих 3 березня 1945 року

У суботу, 7 березня, у Польщі відбудуться заходи до 75-ї річниці трагедії села Павлокома та 205-ї річниці від дня народження о. Михайла Вербицького. Про це інформують у департаменті внутрішньої та інформаційної політики Львівської ОДА.

Заходи розпочнуться на Меморіалі трагічно загиблим 366 українцям у с. Павлокома, де відбудеться чин панахиди та покладання квітів і лампадок. Опісля – скорботне віче з нагоди вшанування 75-ї річниці трагедії села Павлокома.

Продовжаться заходи у с. Явірник Руський, де представники делегацій візьмуть участь у молебні за Україну та український народ.

Опісля учасники вшанування вирушать у с. Млини, де в церкві Покрови Пречистої Богородиці відбудеться молебень, а також покладання квітів до каплиці-пантеону, де похований о. Михайло Вербицький.

Завершаться заходи вічем з нагоди 205-ї річниці від дня народження о. Михайла Вербицького біля каплиці-пантеону.

Довідково:

Михайло Вербицький – український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 року в с. Явірник Руський, неподалік Перемишля (зараз – Польща), у сім’ї священика.

Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі, як завершальний номер концерту, присвячений Тарасові Шевченку.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.

Згодом, у 1856 році, він став парохом церкви у селі Млини неподалік Перемишля, де проживав до смерті 7 грудня 1870 року, помер у віці 55 років.

27 грудня 2015 року, у Львові у рік 200-річчя від дня народження відкрили та освятили пам’ятник о. Михайлові Вербицькому. Монумент встановили на розі вулиць Бандери – Чупринки – Вербицького з ініціативи Товариства «Надсяння». Авторами пам’ятника є Володимир і Андрій Сухорські.


Отож! Вже в же...

Виступ Президента України Володимира Зеленського на позачерговому засіданні Верховної Ради

4 березня 2020 року - 17:52

Виступ Президента України Володимира Зеленського на позачерговому засіданні Верховної Ради

Шановні народні обранці! Шановні українці!

Я впевнений, що будь-яка влада робить крок у прірву, коли втрачає три головні речі – це пам'ять, слух і зір. Тобто, коли влада забуває свої обіцянки, перестає чути людей і не бачить необхідності у змінах.
Це не про нас. І як доказ, ми сьогодні зібралися тут. Всі чудово розуміють головне питання – це діяльність Кабінету Міністрів України.

Будьмо об’єктивними – цей уряд має здобутки. Це зниження інфляції, облікової ставки НБУ, боротьба з тіньовими ринками, зокрема гральним бізнесом та нелегальними АЗС. Це початок приватизації державних підприємств, які розкрадалися всі ці роки. Це кредити малому та середньому бізнесу. Зменшення ролі держави в економіці.

Але правда в тому, що сьогодні українцям цього замало.

Так, це перший уряд, де немає топ-корупції, але не красти – замало.
Це уряд нових облич, але облич – замало. Потрібні нові мізки та нові серця.
Цей уряд знає, що робити, але знати – замало, потрібно дуже багато працювати, потрібно робити.
І ми не маємо боятися правди, ми повинні визнавати помилки. Бо в день, коли ми зануримось у теплу ванну ілюзій, потоне вся країна.

Ми постійно чули про економічний стрибок, але є враження, що економіка брала розгін, спіткнулась і ризикує проїхатись обличчям по землі.

За два місяці нового року невиконання держбюджету – майже 16 мільярдів гривень. Ми повинні казати правду. 13 із них – це провал надходжень від митниці. Бізнес приречено сигналізує, що контрабанда повністю не зникла. Нам розповідали про рішучий та безкомпромісний бій з контрабандою. Та наразі виглядає так, що в цьому бою контрабанда відправила митницю в нокаут. Це потрібно змінити. Дуже потрібно. Митниця повинна збирати не лайки у фейсбуці, а кошти у державну казну.
Інший наш біль – падіння промисловості на 5%. Воно триває четвертий місяць поспіль у багатьох секторах. Уряд, на жаль, не надав інструментів, які стимулюють внутрішнє виробництво та нові виробничі потужності.
Індустріальна слава України поступово стає спогадом. Ми ризикуємо, що про наш промисловий потенціал скоро казатимуть: «Це було давно й неправда».   

Наступне питання – це комунальні платежі. Ми підписали контракт на транзит газу. Зустріли зиму з рекордними запасами у сховищах, знизили ціну на газ для населення. Сьогодні вона на 35% нижча, ніж у минулому році, і найнижча за останні чотири роки. Але люди заплутались через хаос з платіжками у січні та лютому. Десь вони стали меншими. Десь – ні. Комусь нарахували абонплату за доставку газу на кілька місяців наперед. Десь порахували тим, хто взагалі газом не користується. 
Уряд, я гадаю, фактично провалив найважливіше – роз’яснювальну кампанію й комунікацію, роботу з місцевою владою для того, щоб люди в усіх регіонах відчули зменшення платіжки за тепло.  
І це не єдине, що потрібно зменшувати. Концепція зарплат міністрів переглянута, це правда. Виплати знижені. Але є питання щодо зарплат і премій багатьох членів наглядових рад. Ми розуміємо, що є закони ринку, ми не пропонуємо популістично платити «мінімалку». Але, вибачте, коли понад десять мільйонів громадян живуть на межі бідності, не можуть бути такі виплати людям, які, будучи у наглядових радах, від сили двічі-тричі на рік прилітають в Україну.
 Сьогодні в Україні фактично стало вигідніше «наглядати», ніж працювати. І при всій повазі до міжнародних партнерів, при всій вдячності за їхню допомогу, сьогодні громадяни нашої країни у наглядових радах наших підприємств почуваються національною меншиною.

Ми не ставимо під сумнів прозорість чи ефективність роботи іноземців, їхній внесок у боротьбу з корупцією. Це лише питання справедливості та нашого почуття суб’єктності.       
Наш наступний біль – ситуація з шахтарями та вугільною галуззю. Так, ці проблеми існують уже 15 років. Але сьогодні це – наш спадок і наша відповідальність. Перш за все мова про зарплати шахтарів та збут українського вугілля.
Ця проблема була влітку. Всі втручалися. Це ненормально, але я теж втрутився. Проблема виникла знову. Я знову втрутився, і цього тижня шахтарям буде погашено 650 мільйонів гривень боргів.

Але я не можу щоразу ставати і психологом для людей, і кризовим менеджером для деяких, і колектором, який вимагає чесно зароблені гроші, і нянькою профільного міністерства.

Окремо щодо «страшилок» міністерства і багатьох діячів і політиків про закриття шахт. Вкотре наголошую: закрити шахту – не означає закрити питання. Тому спочатку – навчання людей та перекваліфікація, створення нових робочих місць, забезпечення аналогічної, як мінімум, зарплати і тільки потім ми можемо піднімати питання про закриття тієї чи іншої неприбуткової шахти. Лише у такій послідовності. 

І скажіть мені, будь ласка, про який імпорт чужої електроенергії та вугілля може йтися, коли наші шахтарі не захищені державою? Це тисячі шахтарів та їхні родини. 

Далі – ще більш болючі цифри. Це понад 11 мільйонів пенсіонерів. Реальний план щодо підняття їхніх пенсій, на жаль, комунікаційно відсутній. Суспільство нічого не чуло про це. Велика частина пенсіонерів отримують менше двох тисяч гривень. Індексація пенсій – не проведена. Програма підвищення пенсій для людей вісімдесяти років поки що не реалізована. А ми стільки б’ємося над цим і стільки про це говоримо. Пенсійний фонд залишається величезною неефективною машиною, яка тільки на своє утримання «проїдає» 5 мільярдів гривень. На фоні цього пенсіонери та інші соціально незахищені категорії громадян мають лише одне питання: а за що так з нами і що з нами буде далі?

Схожа ситуація й у сфері охорони здоров’я. І це правда. Я розумію, що керівництву МОЗ дуже важко працювати з уламками медичної системи, які їм залишили у спадок. Складно підняти на ноги пацієнта, якому довгі роки замість нормального лікування давали «пустишки» та чай з ромашкою.
І я дякую пані Скалецькій за те, що залишалась з людьми у Нових Санжарах. Я дякую їй за сміливість. Але у нашій медицині сміливість не може бути одноразовою акцією. Потрібно мати сміливість і визнати, що багато хто не готовий до другого етапу медичної реформи 1 квітня. Це правда.

Майже щодня у нас протести у різних медичних закладах. Люди бояться закриття лікарень, лікарі бояться звільнень, місцева влада іноді не готова брати повноваження, немає достатнього фінансування тощо. Є великі питання щодо тарифів, медичного обладнання та дуже велике питання до кадрів. А отже, головне питання: куди ми поспішаємо? Куди ми летимо?
Чи не здається нам, що з таким підходом реформа летить у стіну?
Звичайно, окрема тема – це коронавірус. Я хочу всіх заспокоїти. Так, у нас є перший підтверджений випадок. Але ситуація під контролем. Усіх необхідних заходів вжито. І я думаю, що перший брифінг нового міністра охорони здоров’я буде присвячений саме цій темі. 

Серед іншого, сьогодні ми почуємо довгоочікуваний звіт усіх правоохоронних органів України. Ви знаєте, що Президент не впливає на їхню роботу. Але я хотів би зробити їм два подарунки. Перший – це календар. Він має нагадати вам, що надворі вже весна.
Другий – це Кримінальний кодекс України. Є підозра, що дехто його не має. Сподіваюсь, він стане вашою настільною книгою.
На зустрічі влітку правоохоронні органи казали одноголосно: «У нас все є. Потрібна тільки політична воля». Я вам її дав. Візьміть її. Ви її отримали. Казали: «Потрібно скасувати телефонне право». Скасували. Ніхто зверху не спускає прізвища, на які треба «звернути увагу» чи навпаки – не можна чіпати. Як мені ще не втручатись у вашу діяльність, щоб вона нарешті дала результат, якого чекають і громадяни України, і наші міжнародні партнери?

ДБР, СБУ, САП, НАБУ, МВС, ОГПУ. У нас уже шість органів, які мають забезпечувати порядок, справедливість та правосуддя. Невже не вистачає ще одного органу, щоб остаточно втілити в життя прислів’я про сімох няньок, у яких дитя без ока?          
Ми провели низку реформ, запустили Вищий антикорупційний суд, перезавантажили НАЗК, повернули відповідальність за незаконне збагачення – я вдячний Верховній Раді, партії «Слуга Народу», всім депутатам, які за це голосували, ухвалили закон щодо викривачів корупції. Як довго українському суспільству чекати результатів у найбільш резонансних справах? Ми обіцяли громадянам перемогу над корупцією. Зараз поки що навіть не нічия.
Шановні українці! Я йшов у Президенти, не маючи політичного досвіду. Але мав і маю віру та волю, щоб втілити необхідні зміни. Всім відомі слова Вацлава Гавела: «Краще п’ять років помилок, ніж 50 років саботажу». Так, ми робимо помилки, багато. Але ми готові визнавати їх та виправляти.

Окремо хочу звернутись до наших міжнародних партнерів. Ми цінуємо та вдячні за вашу постійну підтримку. І наш курс залишається незмінним. І для нас пріоритети незмінні. І ми всі хочемо й робимо все щодня для завершення війни на Донбасі та повернення всіх наших територій. Бо це є наша країна. Ми й далі будемо рухатись шляхом реформ в усіх сферах. Курс України не є помилкою. Та окремі помилки допущені під час руху цим курсом. Так буває.     
Скажу чесно. Мені не соромно за наш уряд. Але ми хотіли б ним пишатись. Цей уряд зробив більше, ніж усі минулі уряди разом узяті. Але це, скоріше, мінус попереднім Кабмінам, а не плюс нашому уряду.

Сьогодні на внутрішньополітичному полі наявним проблемам та чинному уряду затісно. Вони більше не можуть існувати поруч – це моя думка. А отже, хтось з них повинен піти.
Шановні депутати! Вчора до Верховної Ради України подано заяву Олексія Гончарука з проханням прийняти його відставку.
Я прошу народних депутатів України надати оцінку цій заяві своїм персональним голосуванням.  
Дякую!