Ось це є клас! А не Скнилів 27 липня 2002 року

Українські пілоти майже наосліп посадили літак, який побило величезним градом

28 липня, 2017, 19:51
Українські пілоти, які керували літаком турецької компанії Atlasglobal, посадили літальний апарат, попри аварійну ситуацію

Про це повідомляє на своїй сторінці в Facebook користувач, інженер-пілот Олег Лунгул.

"Привіт всім. Вчора в Стамбулі був ураган і град з куряче яйце. Літак турецької компанії Atlasglobal, пілотований українськими пілотами, потрапив у град. Внаслідок стихії повністю розбило кок, передні скла дуже постраждали. автопілот. Український екіпаж і дві турецькі стюардеси проявили мужність. P.S. Хочу зробити маленьке пояснення до відео, де по-турецьки кричать "він не сяде, не сяде"", - написав Лунгул.

За його словами, капітан посадив літак майже всліпу. Коли літак сів, то аплодував весь перон аеропорту "Ататюрк". Пілоти інших літаків блимали фарами і приходили на борт потиснути руку. По всім турецьких каналах показували заходження літака на посадку.

null

Вшановуємо святого князя Володимира Великого

Сьогодні вшановуємо святого князя Володимира Великого та відзначаємо День Хрещення Русі
Пт - 28 Лип 2017
28 липня відзначаємо День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича

Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі. У зв’язку з цим 28 липня в Україні — державне свято — День Хрещення Київської Русі, пише РІСУ.

Народився майбутній князь 954 року в Києві. Період його князювання в Києві тривалий — 35 років — від 980 до 1015 року.

Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільша суперечка існує чи в Херсонесі, чи в Києві. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили мечем і вогнем.

За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.

Проте християнство на українських землях появилося задовго до Володимирового хрещення. Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архиєреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.

Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князю Ігорю в 941 р. Х ст.

І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.

Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні свв. Мефодій і Кирило.

Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.

Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення, найбільш ймовірно, відбулося 14 серпня (за новим стилем).

Нагадаємо, сьогодні вісім львівських храмів святкують храмовий празник.

Зброя наша це не каша

Піхотний вогнемет та гранати: в "Укроборонпромі" показали нову термобаричну зброю (фото) Термобарична зброя знищує противника завдяки створенню під час вибуху високотемпературного імпульсу, який супроводжується різким перепадом тиску



Війна 13:23, 28 липня 2017 2907 Ефективність українських термобаричний боєприпасів перевірили на полігоні / фото ukroboronprom.com.ua Ефективність українських термобаричний боєприпасів перевірили на полігоні / фото ukroboronprom.com.ua В «Укроборонпромі» показали нові зразки термобаричної зброї - піхотний вогнемет РПВ-16, який розроблений НДІ “Хімічних продуктів” та гранати РГТ-27С та РГТ-27С2 від ДП “МФ “Артем”. Про це повідомляє прес-служба концерну. «Термобарична зброя знищує противника завдяки створенню під час вибуху високотемпературного імпульсу, який супроводжується різким перепадом тиску. В ужитку, вона також називається боєприпасами об‘ємного вибуху», - йдеться у повідомленні. ukroboronprom.com.ua ukroboronprom.com.ua “На полігоні була перевірена ефективність українських термобаричних боєприпасів. Яких, практично, на сьогоднішній день немає на фронті.

Дуже не погано себе зарекомендував ручний реактивний вогнемет РПВ-16”, – сказав секретар РНБО Олександр Турчинов. ukroboronprom.com.ua ukroboronprom.com.ua Крім того, були також представлені гранати РГТ-27С та РГТ-27С2, які мають масу не більше 600 грамів, створюють на дві секунди вогняну хмару об‘ємом не меншим за 13 м, у який температура сягає 2500 градусів.

«Така температура дозволяє знищувати не тільки живу силу противника, але і виводити з ладу легкоброньовану техніку», - йдеться у повідомленні. Як повідомляв УНІАН раніше, новий спецпредставник США зі справ України Курт Волкер заявив, що Вашингтон активно розглядає питання, чи надсилати зброю для боротьби проти проросійських бойовиків на Донбасі. Як розповів Волкер, озброєння українських урядових сил може змінити підхід Москви і він не вважає такий крок провокаційним. "Оборонне озброєння, що дозволило б Україні захистити себе і, наприклад, вивести танки, фактично допоможе зупинити російську загрозу щодо України", – сказав Волкер

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/war/2054021-pihotniy-vognemet-ta-granati-v-ukroboronpromi-pokazali-novu-termobarichnu-zbroyu-foto.html

Ось тут Ляшко правий

Не заслуговує на повагу українців грузин, який зрадив рідну Грузію
27/07/2017

Коли я буду Президентом України, кожен іноземець роками мріятиме про українське громадянство.

І навряд чи ці мрії здійсняться, бо щасливе майбутнє України залежить виключно від самих українців, а не від іноземців! Мене дивує, що такі очевидні істини для будь-кого іншого – американця, німця, француза чи італійця – нам, українцям, ще треба доводити.

Легковажно роздаючи українське громадянство кому попало, у першу чергу своїм друзям (Саакашвілі, Григоришину, Яресько тощо), Президент Порошенко дискредитує і принижує українців, обезцінюючи український паспорт.

Коли Порошенко незаконно, як барин, надав українське громадянство своєму корешу Саакашвілі, більшість українських політиків промовчала, проігнорувавши порушення Президентом Закону України. Не мовчав лише я і наша команда! Бо якщо Закон один для всіх – то він реально має бути один для всіх!!

Ні я, ні Андрій Лозовий не забирали у Саакашвілі паспорт, як про це вигадують олігархічні ЗМІ. Громадянство у Саакашвілі – як дав, так і забрав – Порошенко, з яким вони не поділили владу! Я б його просто не дав – ні Саакашвілі, ні Григоришину, ні будь-якому іншому заїжджому “спасителю”, які потерпіли принизливе фіаско у своїх країнах, а тепер експериментують на українцях. Крім добровольців, які зі зброєю в руках захищають Незалежність України!

І останнє, найважливіше. Саакашвілі каже, що він українець і буде боротися за наше громадянство. Але чи чули ви коли небудь, щоб Саакашвілі – який народився в Грузії і 10 років керував нею як президент – заявляв, що він грузин і буде боротися за грузинське громадянство, яке він так само втратив?! Ні, таких заяв від нього ми не чули!! Вас не дивує, що Саакашвілі не бореться, як лев, за повернення рідного грузинського громадянства, натомість обіцяє ледь не Майдан за незаконно отримане два роки тому українське?!

Не заслуговує на повагу українців грузин, який зрадив рідну Грузію і рідних грузин!
Не заслуговує на повагу українців президент Грузії, який як Янукович, убивав власних співгромадян, щоб утримати владу!

Не заслуговує на повагу українців боягузлива особа, яка ховається по всьому світу, бо панічно боїться постати перед начебто реформованим ним грузинським судом!

Порошенко і Саакашвілі, Янукович і Тимошенко схожі один на одного як близнюки! Для них найголовніше – це абсолютна і безконтрольна влада, заради якої вони переступлять будь-яку червону лінію. Про моральні принципи не пишу – їх у цих заклятих друзів немає.

Тому не будьте знову лохами, не переживайте ви за цих павуків у банці. Вони за вас точно не переживають!!

Мир і ГМО - чи це воно?

Стратегія гібридного миру
Арсен Аваков, для УП

Четвер, 22 червня 2017

Редакция "Украинской правды" получила этот текст от министра внутренних дел Арсена Авакова. Мы публикуем его полностью без изменений, поскольку считаем, что в данном материале высказаны важные мысли, требующие дискуссии в украинском обществе.

*   *   *

"Война – всего лишь трусливое бегство от проблем мирного времени"

(Томас Манн)

2017 год. Украина. Гибридная война.

Постмайданный синдром, военная агрессия, вызванная ею тяжелая экономическая ситуация в стране…

Сегодняшнюю украинскую ситуацию – и внешнюю и внутреннюю – следует оценивать именно в терминах гибридной войны. И, совершенно очевидно, что по своей внутренней сути фактор "гибридной войны" имеет внешнее измерение.

Эта ситуация воплощается у нас в более чем непростой феномен "гибридного общества". Общества, для которого все более значимой повседневной компонентой является гибридная война. Вольно или невольно, прямо или косвенно – но это так!

Гибридная война воплощается не только в реальные боевые действия, погибших и раненых. Гибридная война входит в нашу жизнь постоянным токсичным присутствием в политико-информационном, социально-экономическом и психо-эмоциональном полях нашей действительности.

Все, конечно, наблюдали за самыми яркими за последнее время проявлениями гибридных действий. Прошлогодний "крестный ход", "бессмертный полк" этого года и десятки похожих ситуаций, оставшихся вне поля зрения широкой публики. Пограничное манипулятивное телевещание, блокады, псевдопатриоты, фейковые "народные" политические силы, управляемые извне, и мощный поток фейковых формирующих новостей… Все это имеет своей глубинной целью внести "жесткую" (силовую) составляющую фактора "гибридной войны" в украинское общество и политикум.

К счастью, у наших правоохранительных органов и спецслужб оказалось достаточно воли и профессионализма, чтобы не допустить реализацию инициированных такими внешне "богоугодными действами" сложных провокационных "многоходовок" с достаточно тяжелыми для Украины последствиями. Но потери все равно есть – наша сила созидания серьезно ослаблена ведущимися против нас гибридными действиями.

 
вадим голубьВадим Голубь

Однако, в целом успешное противодействие как гибридным пиковым попыткам дестабилизации ситуации, так и регулярным фоновым атакам – ставит всех нас перед очевидной необходимостью — "играть на опережение". A la guerre comme a la guerre. Мы просто обязаны научиться не только оперативно реагировать, не только превентивно продуманно действовать, но и – что гораздо важнее — готовиться к восприятию следующего за гибридной войной гибридного мира.

Гибридная война рано или поздно закончится. Однако уже порожденные, и все еще порождаемые ею проблемы социального плана никуда не уйдут. Скорее наоборот – они войдут в качестве значимых составляющих в специфический феномен "гибридного мира", с которым жить украинскому обществу придется еще очень долго.

Социально-административную подготовку к изнанке "гибридного мира" нужно даже не начинать, а полноценно вести уже сейчас!

Прежде всего, следует обратить внимание на порождаемый гибридной войной ФЕНОМЕН ДЕСТРУКЦИИ – как на индивидуальном/психологическом уровне, так и на уровне коллективном/социальном.

Этот общественный феномен проявляется, прежде всего, в рисках тяготения к простым решениям, основанным на упрощенных дихотомиях "хорошее-плохое", "правильное-неправильное", "выгодное-невыгодное".

Но можем ли мы в текущей ситуации позволить себе такую бескомпромиссную роскошь черно-белого зрения?

Социологи уже фиксируют в массовом сознании нашего общества стремление решать проблемы максимально простыми и силовыми способами. Эти обманчиво "простые" и быстрые способы, которые зачастую предлагают левые и правые популисты, ни в коей мере не могут дать желаемый результат.

Более того, грядущее за такими ошибочными действиями — человеческое разочарование и фрустрация по ниспадающей спирали может разрушить наше общество и нашу страну.

Стремление, склонность общества к такого рода "простым" решениям всегда возникает на фоне недоверия к действующей власти, к текущим ее шагам и решениям, определяющим повседневный ритм жизни страны. И тут многоствольной канонадой на сознание и без того шокированного и травмированного войной и непростой экономической ситуацией человека — обрушивается град негатива. "Зрада", "все пропало", и "ничего нет вокруг позитивного и хорошего" – вот ключевое оружие врага, разрушающего веру и терпение украинца, на очень непростом пути перемен...

С этой разрушающей атакой негатива, деструкцией, солидаризуются своими поступками и действиями немалый отряд политических негодяев. Некомпетентность и стяжательство этих субъектов, зачастую обосновавшихся в ядре власти – добавляет топлива и снарядов для деструктивных вражеских машин разрушения веры в гармоничное будущее человека в Украине…

Как бороться с этой ключевой гибридной угрозой? Чудовищной угрозой, основанной на тяге к упрощению и разрушению, через утрату веры в созидание и в возможность и существование позитивного движения к лучшему?!

Это ключевой вызов современности для каждого из тех, кто думает о будущем Украины.

Я уже говорил, и повторю еще раз:

Популизм ведущих политических сил способствует фрустрации населения – завышенные ожидания и разочарование от недостаточной их реализации в реальности – яд, который методично отравляет всех нас. Этому способствуют как политики, находящиеся при власти, так и оппозиционные силы.

Фрустрация – источник агрессии. Особенно в том случае, когда населению рассказывают, как все плохо, но не предлагают действенных вариантов решения проблем. Таких доморощенных и заезжих мессий у нас — пруд пруди. Да еще всему, что способствует разрушающему самоедству и фрустрации – активно помогает реальный наш враг, ведущий против нас войну.

В этой ситуации жизненно важны – торжество здравого смысла и диктатура реальных постулатов выживания и развития. Постулатов тяжелых, не популярных, не красивых, не ведущих тех, кто их провозглашает, к вершинам власти или богатства. Постулатов правильных. Таких, при реализации которых мы охнем от тяжести предстоящего пути, но будем точно знать, что ЭТО нас выведет к состоянию процветающего общества и мы будем жить в счастливой и успешной стране...

Нам, каждому в отдельности и всем вместе – нужно это пройти – трансформировать сознание и действия.

Надо определить свою позицию и ориентироваться на тех, кто созидает, на конкретные результаты и четкие реальные планы.

*   *   *

Отдельно хочу остановиться на одном, возможно частном, но чрезвычайно значимом и, к сожалению, масштабном факторе общей деструкции сознания в результате гибридной войны — ПОСТВОЕННОМ ВЕТЕРАНСКОМ СИНДРОМЕ.

С каждым днем идущей войны все больше появляется людей, обожженных боевыми действиями, со смещенными ценностными категориями – людей, которым легко перейти грань этических норм и применить силу, а то и оружие.

К феномену деструкции, присутствующему в обществе, вплотную примыкает, фактически переплетаясь с ним, как раньше бы сказали "вьетнамский/афганский синдром" — а теперь украинский поствоенный ветеранский синдром.

Нам, украинцам, больше знаком "афганский синдром", но не как медицинская или точнее медико-социальная проблема общества, а в виде трагичных историй жизни родных, друзей, знакомых… Советские "афганцы" зачастую не смогли найти себе достойное место, вернувшись с войны, на которую их "никто не посылал"… Наркомания, суицид, агрессивное поведение, конфликтность, разрушенные семьи, разрушенные судьбы…


По доступной, явно неточной, советской статистике, через военный конфликт в Афганистане прошло 546 255 человек – примерно 0,2 % населения СССР. Никаких программ по реабилитации и социальной адаптации тогда не проводилось.

"Афганский синдром" остался частной трагедией каждой отдельной "советской афганской семьи".

Для нас важно обратиться к опыту преодоления "вьетнамского синдрома" в США – который был признан на государственном уровне.

"Вьетнамский синдром" в США является медицинским термином, объединяющим различные нервные и психические заболевания, жертвами которых стали американские солдаты и офицеры, прошедшие войну во Вьетнаме. По наблюдениям американских ученых, большинство солдат, вернувшихся из Вьетнама, не могли найти свое место в жизни. Причем, причины были в подавляющем большинстве не материального плана, но социально-психологического. У вернувшихся солдат было ощущение, что общество отторгает от себя "вьетнамцев", которые вернулись в него "другими", не похожими на остальных.

В течение десяти лет после окончания Вьетнамской войны 62 тысячи бывших американских солдат покончили жизнь самоубийством (в мирное время), а к 1988 году эта цифра превысила 100 тысяч. (Для сравнения, по данным Пентагона, во время самой Вьетнамской войны общие боевые потери США составили 47 378 человек, небоевые потери – 10 799 человек, 153 303 человека получили ранения и увечья, а 2300 человек считаются пропавшими без вести). Таким образом, количество самоубийств (совершенных!) – почти равно половине суммарной численности ВСЕХ потерь во время боевых действий.

"Вьетнамский синдром" является характерным и, пожалуй, наиболее изученным и осмысленным прикладным примером характерного "посттравматического стрессового расстройства" (ПТРС), проявившимся в массовом масштабе (те или иные проявления посттравматического синдрома наблюдались у 30% ветеранов Вьетнамской войны во Вьетнаме) и ставшим для США полноценной социальной проблемой общегосударственного значения.

Проблема "Вьетнамского синдрома" была признана в США на государственном уровне, для ее решения разрабатывались широкие и хорошо финансируемые программы реабилитации.

Согласно открытым источникам, общий бюджет программ реабилитации людей, пострадавших от "вьетнамского синдрома" составляет $ 4 млрд. Однако до сих пор каждый военный конфликт, в котором принимают участие военнослужащие США, приносит в общество проблему посттравматического стрессового расстройства.

По официальной статистике в 2005 году покончили с собой 6256 ветеранов, в 2012 около 6,5 тысяч ветеранов, и еще 349 случаев суицида было зафиксировано среди действующих военных. (Для сравнения, боевые потери составили 295 человек) По состоянию на 2008 год на учете в Департаменте по делам ветеранов США состояло 12 тысяч бывших солдат, пытавшихся покончить с собой. Департаментом в июле 2007 года создана горячая линия для помощи тем американским ветеранам, которые задумываются о самоубийстве. Бюджет проекта составил 2,9 млн долларов. Ежедневно в телефонную службу поступает около 250 звонков. Только за первый год функционирования этой "горячей линии" психологи предотвратили 1221 самоубийство ветеранов. Согласно социологическому исследованию, проведенному американским институтом RAND в 2008 году каждый пятый солдат, отслуживший в Ираке или Афганистане, страдает от посттравматического синдрома и склонен к самоубийству. Исследователи из государственного университета Портленда установили, что ветераны иракской и афганской кампаний США совершают самоубийства в два раза чаще остальных американцев.

Как обстоит дело в Украине – спустя три года после начала войны?

По состоянию на середину июня 2017 – 280,5 тысяч человек имеют статус участников боевых действий. Это только те, кто оформил документы официально, то есть, далеко не все. Но даже так, это уже почти 0,7 % населения страны, включая младенцев и стариков.

Общепризнанный международный стандарт по военным конфликтам – 90-95% участников боевых действий впоследствии имеют медицинские (связанные с нервной системой) и социальные проблемы, а около трети диагностируется посттравматический синдром, результатом которого нередко бывают самоубийства.

По данным военной прокуратуры, на начало июня 2017 зарегистрировано около 500 случаев самоубийств участников антитеррористической операции после возвращения из зоны боевых действий.

По информации Международного правозащитного центра "Ла страда Украина", уже в 2015 году количество обращений членов семей участников АТО с жалобами на бытовое насилие увеличилось в восемь раз.

С точки зрения наличия поствоенного синдрома, необходимо учитывать сотни тысяч вынужденно перемещенных лиц и тех, кто остается на оккупированных территориях в зоне боевых действий. То есть, в группе риска находится в несколько раз больше людей!

 
Вадим Голубь

Например, по мнению психологов, после теракта 11 сентября посттравматический стрессовый синдром с большей или меньшей интенсивностью был отмечен почти у 70% жителей Нью-Йорка. Через полгода эта величина упала до 30% (не считая, конечно, членов семей погибших). До сих пор немало людей по-прежнему испытывают чувство тревоги, подавленности, плохо спят и полностью утратили радость беззаботного существования. У них это состояние сохранилось и даже закрепилось.

Симптомы постстрессового синдрома (повышенная тревожность, потеря концентрации, утрата радости жизни, депрессия вплоть до суицида) у переживших Спитакское землетрясение в 2013 году возвратились и усилились в 30% случаев через 3-5 лет. Само землетрясение длилось всего 30 секунд.

В Украине три года идет гибридная война и когда она закончится, признание и преодоление последствий военного посттравматического синдрома, как среди ветеранов, так и среди мирных жителей – станет одним из ключевых вызовов гибридного мира.

Для преодоления украинского эквивалента "вьетнамского синдрома", усугубленного национальной спецификой, разработаны и действуют программы социально-психологической и социально-экономической помощи. Однако, пока это в основном ведомственные программы, которые решают проблемы преимущественно на индивидуальном или внутриведомственном уровне, но "выносят за скобки" проблему в целом.

Требуется комплексная, целостная программа на государственном уровне, направленная на минимизацию негативных последствий "поствоенного синдрома" как социального явления. Необходимо понимание и признание, что эта проблема является глобальной проблемой Украинского общества.

Есть забытая максима, что "война заканчивается только тогда, когда похоронен ее последний солдат". Эта более чем справедливая в гуманитарно-историческом плане максима, пожалуй, имеет свое продолжение: в общественном плане война заканчивается лишь тогда, когда социально адаптируется ее последний солдат.

*   *   *

Гибридная война является фактом нашей жизни и должна быть осознана, принята и учтена всеми: каждым гражданином и государственными институтами, со всеми своими особенностями, рисками и угрозами. Осознание этого факта, противодействие факторам гибридной войны — требует мужества, отваги и бдительности каждый день и от каждого из нас.

Очень важно уже сейчас готовиться к будущему гибридному миру, который в свою очередь принесет с собой новые невиданные до сих пор вызовы и риски.

Украине и каждому из нас предстоит первыми научиться жить в этом новом мире, понять его и найти в нем свое место.

Но еще до этого нам предстоит пережить сложнейший переходный период, выстоять на труднейшем этапе восстановления страны и души, всем вместе преодолеть постстрессовый синдром этой войны.

Я отметил два главных деструктивных фактора, которые, по моему мнению, обществу и каждому из нас следует преодолеть: деструкция, порождающая фрустрацию и военный посттравматический синдром.

Однако, наверное, можно сказать и так: это один и тот же деструктивный посттравматический синдром, только выражается он по-разному.

Если мы думаем о будущем, если ответственны перед грядущим поколением украинцев – нам сегодняшним, находящимся в состоянии гибридной войны – нужно думать о СТРАТЕГИИ ГИБРИДНОГО МИРА.

Она шире того, что упомянуто в этом тексте – и нам надлежит ее сформулировать, выписать и принять (если хотите – общественным договором) уже сейчас, опираясь на весь интеллект страны.

Будущее должно быть заложено в настоящем!

Арсен Аваков, для УП


Правда переможе!

Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області, - суд з прав людини



Європейський суд з прав людини визнав відсутність відповідальності України за здійснені на підконтрольних територіях Донбасу порушення прав людини. Про це йдеться в рішенні, опублікованому на сайті суду.

Згідно з документом, скаргу до ЄСПЛ подав ув'язнений Олександр Хлебик, який відбуває покарання за звинуваченням у кількох злочинах.

Він був засуджений у квітні 2013 році одним з судів Луганської області за збройне пограбування, вчинене у складі організованої групи, бандитизм і незаконне зберігання вогнепальної зброї, до 8 років і 9 місяців ув'язнення, які відбуває у в'язниці Старобільська (Луганська обл.).

Невдовзі після засудження Хлебик подав апеляцію до апеляційного суду, розташованого в Луганську, однак через окупацію міста в 2014 році за його апеляції не було жодного ухвалення. Фактично розгляд апеляції став неможливим, оскільки матеріали справи залишилися в Луганську.

Хлебик подав скаргу на Україну, звинувативши державу в порушенні його права на здійснення чесного правосуддя в прийнятний часовий період.

Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області.

Як зазначається, судді взяли до уваги доводи Києва про те, що Україна доклала всіх зусиль для отримання матеріалів справи, надала позивачу можливість зустрітися з омбудсменом, а також аргументи про те, що проведення нового розслідування за звинуваченнями проти Хлебика без доступу до матеріалів справи не є можливим. ЄСПЛ визнав, що Україна не порушила конвенцію.

Таке рішення стало першим, в якому ЄСПЛ вивчав скаргу, пов'язану із втратою Україною контролю над територією ОРДЛО.


Стаття про маму варта уваги

Галина Гордасевич


У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі», дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій», де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200 рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати 65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7584

Епізоди з війни в АТО

Бойовики на Донбасі застосовують тактику ВСУ: що з цим робити


Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апострофа" Пятниця, 21 липня 2017

Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Фото: EPA/UPG

Нинішні події на Донбасі не варто розглядати як масштабний наступ або зміну тактики противника. Чому суспільство не повинно панікувати у цій ситуації і яким способом підрозділи Збройних сил України можуть протистояти противнику, "Апострофу" розповів військовий експерт Олексій Арестович.

Немає ніякого загострення. Є тактичний бойовий епізод, який нічого не змінює на фронті, нічого не змінює у війні. Це маленький епізод позиційної війни, яка там весь час йде. Бувають на війні вдалі та не дуже вдалі епізоди. І ситуація біля Красногорівкі - це наша перемога, яку ми здобули в непростих умовах. Спочатку вони захопили частину опорного пункту, а потім ми їх вибили звідти.

Технічно сталося наступне - вони просто перевернули ту тактику, яку ми використовували проти них півтора року. Ця тактика полягає в тому, щоб знайти в лінії позиційної оборони слабке місце і під прикриттям артилерійського вогню або інших відволікаючих факторів швидко його захопити і там закріпитися. За 2015-2016 роки в нас було близько 12 таких епізодів.

Це вже другий такий епізод, коли супротивник використовує нашу тактику проти нас, перший був під Кам'янкою в 20-х числах червня. Вони шукають слабкі місця у всіх сенсах: морально-психологічний стан, погане несення служби нашими підрозділами. Все це перевіряється і готується, як пограбування банку - по сантиметрах, дециметрах і секундах, а потім - удар. Все це супроводжується потужними інформаційно-психологічними операціями, в яких з їхнього боку розганяється страшна "зрада": нездатність воювати, ворог в Києві, розвертаємо батальйони на Адміністрацію президента, імпічмент та інше. Саме цього нам і потрібно уникати. Жодних стратегічних змін, ніякої зміни тактики, зміни політичної ситуації з цього робити не треба - це звичайний бойовий епізод і винні в ньому командири на місцях.

Давайте міркувати логічно. Якщо ворог вривається на опорний пункт, то "злочинна влада" в Києві не може бути в цьому винна. Винен той, хто тримав цей опорний пункт. Якщо у вашу квартиру зайшли, то навряд чи глава МВС в цьому винен - винен той, хто не зачинив квартиру.

Я там два тижні тому був у цих місцях, безпосередньо. Мені тоді по морально-психологічному стану підрозділів та деяких недоліках у несенні служби було зрозуміло, що щось буде неприємне. Якраз тоді був епізод із Кам'янкою, де було зрозуміло, що вони вирахували підрозділ, який дещо дозволяє собі зайвого, і почали атакувати.

Щоб протистояти противнику, який використовує нашу тактику проти нас, необхідно зібратися і придумати, що робити з тим, коли вони переходять у наступ. І треба придумати, як зробити так, щоб вони не переходили в наступ - бити на випередження, коли ми їх знаходимо. Але далеко не кожен командир бере на себе відповідальність, тому що війна має паритетний характер - якщо ми стріляємо, то вони обов'язково будуть стріляти. Тому багато хто не стріляє не тому що в них наказ не стріляти, а тому, що не хочуть відповіді. Одна справа - мати два-три автоматних обстріли за ніч, а інша справа - чекати два-три дні, коли вони накопичують сили і почнуть ображати тебе. Тому намагаються не чіпати.

На 500 кілометрів фронту обов'язково знайдеться якийсь запопадливий командир, який хоче результату. Він жене їх на забій, захоплення, перезахоплення, несемо втрати. Або в нас якийсь запопадливий командир, який вирішує завдати поразки, чекаємо, за три дні вони накопичують сили і б'ють по нас. Так там все й рухається. Шахова логіка: вони хід - ми хід. Бувають вдалі і невдалі ходи для нас. У них перший напіввдалий епізод на 12 наших таких, а "зрада" така, ніби вони нас вже тридцять разів захопили, а ми жодного разу. Йде конкретний інформаційно-психологічний супровід і розганяється страшна "зрада", а нам потрібно утриматися і не розганяти цю "зраду". Якщо ми будемо на кожен невдалий епізод так кричати, то воювати ми будемо ще дуже довго. Суспільство, яке морально розкладає саме себе, буде нести ще більші втрати.

Насправді ситуація така, що бойові порядки військ та суспільство перенасичені інформаційними засобами - у кожного в кишені по смартфону та соціальній мережі, тому навіть командир взводу стає політичною фігурою. Наприклад, під час Другої світової політичною фігурою був командир армії, а зараз - командир взводу. І коли йде засідання "Великої двадцятки", до країни прибувають держсекретар США Рекс Тіллерсон і генсек ООН Антоніу Гутерріш, є міжнародні рамки, які треба тримати. Під це оголошується перемир'я з нашого боку - Україна виглядає хорошим позитивним героєм, а Росія, якщо вона стріляє, виглядає поганою. Коли який-небудь командир взводу або героїчний доброволець вирішує стріляти невчасно, то потім отримують наші дипломати, які будували картковий будиночок для того, щоб підштовхнути важливі рішення для України. І все, що будували дипломати, гучно валиться. В сучасних умовах, якщо ми хочемо виграти війну, наші дії, всього суспільства, мають бути узгоджені: від вищої дипломатії і солдатів на фронті до реакції у соціальних мережах. А то виходить, що солдати воюють, дипломати - будують архітектуру міжнародної підтримки, а ми ганяємо по мережах "зраду".

Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апостро

Ситуація в РФ під час війни з Україною

Крим вже не допомагає Путіну, в Росії назріває буря - приватна розвідка США

Молоде покоління вже не задовольнити байками, що Путін врятував Росію з хаосу 90-х

 Владислав Кудрик Вівторок, 4 липня 2017

Молоде покоління вже не задовольнити байками, що Путін врятував Росію з хаосу 90-х Уряд президента Росії Володимира Путіна починає застарівати Фото: Михаил Глаголев

35photo.ru

Незважаючи на демонстрацію сили президентом РФ Володимиром Путіним, його влада починає застарівати. Росія зіткнулася з небезпечним протестним рухом проти системи Путіна, і він відповів жорстокими репресіями і бадьорими публічними виступами. Послання Кремля прозоре: Путін – сильний лідер і людина з народу. Але ця байка, як і патріотизм, викликаний анексією Криму, починають втрачати новизну, і розплата може замаячити на горизонті. Про це йдеться в матеріалі американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є в розпорядженні "Апострофа".

Ще до приходу до влади Володимир Путін і його еліти формували історію російського лідера. Згідно з їхньою версією, під час президентства Бориса Єльцина Путін вивів державу з хаосу, відсунувши подалі групу непокірних політиків. Будучи главою Федеральної служби безпеки (ФСБ), а потім і прем'єр-міністром, Путін осадив норовливі регіони, за допомогою військ придушив заколот на Кавказі. Пересівши в президентське крісло в 2000 році, він консолідував владу, витіснивши незгодних олігархів і повернувши державі стратегічні й прибуткові активи. Путін почав перебудовувати та реорганізовувати військові служби та служби безпеки, перетворюючи їх на ключові інструменти. Він очистив політичну систему від нелояльних партій і політиків. У цілому під час першого президентства Путіна Росія стала більш сильною і стабільною країною, і повага до нього з боку людей росла. Послання Кремля було зрозумілим: Путін врятував Росію.

Спираючись на створену ним систему і підтримку переважної більшості людей, Путін став грати російськими м'язами на міжнародному рівні. У 2006 році він припинив (тимчасово, - "Апостроф") енергопостачання України і Європи. У 2007 році Путін виступив з агресивною промовою на Мюнхенській конференції з безпеки в Німеччині, засудивши глобальне панування США і їх "надмірне застосування сили". Незабаром Росія вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі, а наступного року РФ вторглася в Грузію. Кремль давав сигнал, що Путін відновив міць і положення Росії в світі.

Але повернення Росії на глобальну арену зустріло сильний опір з боку Заходу і багатьох колишніх радянських держав. Захід протидіяв, втручаючись в російські справи; в Україні спалахнули протести і конфлікти; Сполучені Штати і Європейський союз ввели санкції; НАТО розгорнуло свої сили біля кордонів Росії. Кремль відповів націоналістичною і патріотичною риторикою, що згуртувала росіян навколо Путіна, який представлявся захисником батьківщини. Цей патріотизм досяг найвищого ступеня під час анексії Росією українського Криму.

Пісенька застаріла

Зараз цей посил починає валитися, оскільки Кремль і Путін зіткнулися з безліччю криз. Захід зробив ставку на економічний тиск, і Росія впала в рецесію через низькі ціни на нафту. Російські еліти вважають, що вони втрачають гроші й мають менше можливостей для помітного споживання. Зменшення "пирога" спричинило боротьбу за владу, гроші і активи, що створило для Путіна небезпечну ситуацію, адже серед своїх вірнопідданих він вибирає того, хто досяг успіху або вижив. Російського народу рецесія торкнулася більше, ніж держави і її еліти. Безробіття, невиплата зарплат зростають, як і рівень бідності. Після відповідних російських санкцій вартість продуктів різко зросла. Більшість середньостатистичних і малозабезпечених росіян витрачають половину своїх доходів на харчування.

Під час попередніх економічних і соціальних криз за Путіна Кремль закликав країну згадати безлад 1990-х років часів Єльцина – лякаючу для росіян перспективу – і побачити, що остання криза була не такою вже поганою. Але меседж міг вичерпати себе, оскільки в Росії відбулася зміна поколінь. Близько чверті росіян народилися після розпаду Радянського Союзу, і ті, хто зараз в підлітковому віці або кому лише недавно перевалило за 20, знають лише Путіна як свого лідера. Спогади про хаос 1990-х років і ідея про Путіна як спасителя починають танути.

У той час, як старий наратив здається порожнім значній частині цього нового покоління, більшість молодих людей не є антипутінськими або дико ліберальними, але вони хочуть мати різноманітну політичну систему.

Лідер опозиції Олексій Навальний скористався зростаючим рухом незадоволеної молоді завдяки своєму меседжу про боротьбу з корупцією, яка має включати реформування політичних структур, очищення уряду, забезпечення економічної підтримки і легітимність виборчої системи. Навальний створює платформу для того, щоб повести за собою нове покоління, десятки тисяч представників якого приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії. Більшість демонстрантів були молодими людьми. Їх розворушили соціальні мережі, які Кремль з усіх сил намагався контролювати.

Десятки тисяч людей приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії Фото: Євген Фельдман для проекту "Це Навальний"
Влада і піар

Реакція Кремля на зростаючий опір була подвійною. По-перше, вона стала креативною за рахунок публічного іміджу Путіна. Сприйняття російського президента в останні тижні вміло розгорнули не тільки для росіян, але й для всього світу. По-друге, Кремль вхопився за владу мертвою хваткою.

Для цього Путін продовжує переводити керівництво Росією в глибоко самодержавну модель, залежну від його особистої влади. Він створив свою власну гвардію з 400 тис. надлояльних солдатів (Національну гвардію Росії, – "Апостроф"), які йому безпосередньо підпорядковані. Держдума РФ ухвалила драконівські закони, які розглядають дисидентів як терористів і значною мірою регулюють соціальні медіа та комунікації. Путін позбувся деяких представників найвпливовіших еліт в Кремлі. Майже тисячу осіб затримали в Москві і Санкт-Петербурзі під час нещодавніх протестів. Росія також не відмовляється від свого напруженого протистояння з Заходом. Кремль, як і раніше, підтримує військове втручання в Сирії і Україні, нарощує збройні сили вздовж своїх кордонів, продовжує поширювати пропаганду та дезінформацію і псує переговори з таких гарячих питань, як Північна Корея.

Одночасно Путін почав незвичайний рекламний тур за кілька місяців до того, як він піде на переобрання, намагаючись сформувати більш позитивну і правдоподібну думку про себе. 10 травня він запросив західних журналістів подивитися, як грає в хокей на льоду. Перед цим він дав несподіване й незвичайне інтерв'ю CBS News, сміючись над звинуваченнями у втручанні у вибори в США та участю у звільненні директора ФБР Джеймса Комі. У цей час міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і посол РФ в США Сергій Кисляк зустрічалися з американським президентом Дональдом Трампом у Білому домі, незважаючи на шквал звинувачень у втручанні Росії в американські вибори. Російські дипломати випромінювали тепло і посміхалися. Крім того, схоже, що єдиним фотографом в кімнаті був співробітник російських державних ЗМІ, так що Росія могла сформувати сприйняття тієї зустрічі.

Путін запросив західних журналістів подивитися, як він грає в хокей на льоду Фото: kremlin.ru

Путінський медіа-тур для Заходу продовжився за кілька тижнів. Путін на початку червня дав інтерв'ю журналістці NBC Мегин Келлі на полях найбільшого в Росії економічного форуму в Санкт-Петербурзі. Багатьом Путін здався чарівним, коли викладав причини, із яких Росія нібито не є тим злом, яким її малює американська преса.

Але найбільш значною подією став документальний фільм у чотирьох частинах американського режисера Олівера Стоуна, який за більш ніж три роки провів з Путіним кілька інтерв'ю. "Інтерв'ю Путіна" стали рідкісною можливістю зазирнути під путінські покрови. Як правило, його особисте і професійне життя залишаються за кадром, за винятком тих рідкісних випадків, коли висвітлення організовано самим Путіним. Стоун мав близький доступ до Путіна, хоча і на умовах президента. Путін спритно переказав історію холодної війни з точки зору Москви, побіжно натякаючи на агресію США проти СРСР. Говорячи про Сполучені Штати, він використовував слово "партнер", демонструючи бажання Москви працювати з Вашингтоном, який того не хоче.

Документальний фільм здобрений кадрами того, як Путін керує, робить вправи, грає у хокей, їздить на конях, розповідає про онуків і жартує над Стоуном – що в результаті олюднює фігуру одного з найбільш багатих і корумпованих представників світових еліт. У інтерв'ю Путін спробував уявити Росію частиною всесвітньої історії, показати, що країна та її народ відіграють у світі вагому роль. Історія повторюється

Об'єднуючи образ сильного лідера з чаруючим і відкритим посилом, Путін прагне продовжити життя своєї адміністрації. Він не готовий найближчим часом відмовитися від влади, і у нього немає плану щодо наступності влади в осяжній перспективі. Подвійний меседж залишає Кремлю простір для маневру, щоб змінити тактику, коли це буде необхідно. Кремль не сліпий, він бачить виклики, що виникають навколо нього: зміну поколінь, зростаючий протестний рух, боротьбу між кремлівською елітою, застійну економіку і західний тиск.

Росія зіткнулася з аналогічними проблемами в 1905 році за царя Миколи II і в епоху генерального секретаря Леоніда Брежнєва у 1964-1982 роках. Обидва режими трималися у владі протягом десятиліття після їх криз, коливаючись між репресіями і поступками. Але в обох випадках у Москви не вистачало опцій, вона запускала реформи, які порушували систему. Наразі проблем недостатньо, щоб зламати путінську адміністрацію, але назріває буря.

Владислав Кудрик