З дитинства нас вчать бути поганими. Добро — слабке, смішне й нікчемне. Кожна дитина знає — злим бути ефективно. Суспільство любить успішних і перспективних. А діти не хочуть програвати.

Всі фільми й мультфільми свідчать, що сила — це зло, добро — слабкість. Успішні підступні адвокати, а невдахи-адвокати наївні. Успішні солдати, які не йдуть рятувати рядового Раяна або дитину біженців, а безжально вбивають. Кілери “що плачуть”, програють через свою промашку. Вони на мить стали добрими й негайно розплачуються за це. Співчувати, милувати, допомагати шкідливо. Бізнесмени з холодними серцями, жінки, що таки здійснюють дитячу мрію всіх дівчат — виходять за принца на білому коні, мають бути з серцями крижаними. Жінка має бути підступнішою за акулу бізнесу.

Для наївних і добрих у кінематографі виділений однин сюжет, в якому вони в центрі уваги — це фільми жахів. Весь зал кінотеатру із завмиранням спостерігає, як черговий лох вмирає від рук матьорого маніяка. Маніяки по фільмам програють суто випадково, через якусь дурницю. Тому весь зал кінотеатру усвідомлює, що в житті маньяк ніколи не буде спійманим. Відповідно, маніяком бути ефективніше, ніж лохом. Я хотів бути поганим. Це стратегія кожної успішної людини. В дитинстві голлівудські стрічки з довбонутим перекладом справляли на мене більше враження аніж література. Її нарешті витіснило кіно. Шкільна програма класики не займала увагу. Тоді “Злочин і покарання” неможливо було сприймати, адже школяр, на відміну від більшості студентів, ще не замислювався над вбивством бабусі, не ставив перед собою питання “Тварь я дрожащая, или право имею?” В дитинстві ми не вміли плакати, жалкувати, вирішувати. Класика для школярів — безглузде витрачання часу. Є добре кіно про білих і пухнастих героїв, які перемагають чорне-пречорне зло. Але головний “воїн світла” обов'язково має бути в минулому злочинцем, і зло він переможе, лише зробивши крок на бік темряви (підлість, крадіжка, вбивство, обман)... Коротше кажучи, всі козирі на руках у темряви, і перемогти можливо лише взявши пару карт із рук зла. Або зжульничати (що є те саме). Найбільш дивне те, що то є неправда. Добро перемагає зло в принципі, і не йде на жодні компроміси. Але щоб описати цей процес, ані Голлівуду, ані Волт Диснея не вистачить.. (С)тирив

Натрапив в неті на це відео, присвячене Че Геварі. Вирішив викласти. То ким був команданте Ернесто Че Гевара? Він був ідеаліст з мрією побудувати справедливе суспільство, але який схватився за брехливий марксизм. Він був людиною, яка звільнила Кубу від режиму Батісти, американського холуя, який грабував свою країну на вигоду олігархам. Він був тим фанатиком, руками яких твориться революція, а користуються її плодами покидьки.Че швидко розчарувався в новій владі на Кубі. Він сказав:"Після революції роботу роблять не революціонери. Її роблять технократи та бюрократи. А вони - контрреволюціонери." Він розчарувався не тільки в Кубі, а й в усьому соц.таборі, про що скаже відверто і публічно представникам СРСР та КНР в своєму відомому алжирському виступі. Втім команданте до останнього не полишав надії на побудову справедливого суспільства. 9 жовтня 1967 року команданте був розстріляний в Болівії. Тож Че був мрійником, він був людина - революція. Світла пам'ять команданте Че Гевара!

28-го січня 1995-го року Верховна Рада надала синьо-жовтому стягові статус Національного прапора. Вперше ж у новітній історії України синьо-жовте знамено офіційно замайоріло влітку 1990-го року над будівлею Київської міськради. Офіційного тлумачення кольори прапора не мають. Але найчастіше їх асоціюють з безхмарним небом та пшеничними ланами. 

Серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд.

Українці традиційно називають свій прапор «жовто-блакитним». На мові геральдики (науки про герби) та вексилології (науки про прапори) це значить, що жовтий колір є головним (тому в описі прапору він називається першим по черзі, зображається вгорі і використовується для зображення Тризуба-Трійці), а блакитний є допоміжним (тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на гербі як тло).  З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Тому жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний — створену ним матерію, наш земний світ.  Якщо на прапорі вгорі зображається колір духовно-божественного начала, то це значить, що саме воно визнається головним, домінуючим — і це відповідає природному стану Всесвіту, створеного Творцем.  Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Тому, згідно з законами геральдики, на державному гербі мав би зображатися синій Тризуб на жовтому тлі. Проте в дійсності ми маємо жовтий Тризуб на синьому тлі — і це вірно. Але тоді головний, жовтий колір має бути угорі нашого прапору, а не навпаки.  З сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним, творіння над Творцем. Такий світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є запереченням його Творця, відповідно, такий світогляд є брехливим і руйнівним, а оскільки найбільшим брехуном і батьком брехні є диявол, то такий збочений світогляд коректно назвати диявольським. Відповідно, синьо-жовтий прапор, який відбиває диявольський світогляд, також коректно назвати диявольським. Зауважимо, що цей прапор відбиває нині існуючий у державі стан перевертання природного порядку та домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання українського народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження.  Захисники синьо-жовтого прапора стверджують, що синє — це небо, а жовте — це пшеничне поле. Українці є хліборобською нацією, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор.  По-перше, небо буває синім надзвичайно рідко, адже у сонячний день воно зазвичай блакитне (тож для позначення неба і пшениці прапор мав би бути блакитно-жовтим). Насправді ж синій колір на нинішньому прапорі України є не символом неба, а рудиментом червоно-синього прапору УРСР.  По-друге, українці є нацією не лише хліборобів, а також священиків і воїнів. Більше того, дух священиків і священних воїнів (брахманів і кшатріїв) є домінуючим, адже навіть буденна сільськогосподарська діяльність традиційно здійснювалась українцями як священнодійство, життєтворчий ритуал. Зведення українського світогляду до селянської праці є засобом інформаційно-духовної війни на послаблення української нації.  Нас не задовольняє існуючий стан в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану означає стабільне вимирання українського народу і його розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни. Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості, з відновлення правильного розуміння природи Всесвіту, з відновлення зв’язку («ре-лига», релігія) між божественним і людським. Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд. (c)

Для сіонізму, який став основою державної політики Ізраїлю, притаманні такі ознаки, як войовничий расизм, шовінізм, насильство, тоталітаризм, мілітаризм, агресія, що максимально зближують його із загальноприйнятим визначенням фашизму.Неодноразово засуджували різноманітні прояви сіонізму Генеральна Асамблея ООН, Парламентська Асамблея Ради Європи та інші авторитетні міжнародні організації (...) На думку Е. Кайє, яка виросла в ортодоксальній юдейській родині, “ознакою істинно правовірного хасида чи ортодоксального єврея, так само як і багатьох інших євреїв, є очевидна ненависть до неєвреїв”(...) Ця “брудна робота сіонізму” здійснюється не тільки в Ізраїлі, а й далеко за його межами. Наприклад, до вже давно існуючих Всесвітнього та Європейського єврейських конгресів і сіоністських організацій нині долучилися Сіо­ністська федерація України (перша в СНД) та Євроазіатський єврейський конгрес, до роботи якого планується залу­чити Японію, Індію, Монголію, Австралію та інші країни. При цьому в сучасному сіонізмі, за визнанням його акти­вістів, серед різноманітних течій (державний, практичний, об’єднаний, релігійний, соціалістичний, ревізіоністський, духовний і навіть сіоністський сіонізм) перемагає найодіозніша — духовний сіонізм. Засновник цієї течії Ахад Гаам (Ашер Гінзберг, 1856-1927 рр., уродженець Сквири Київ­ської області), який народився в хасидській родині й одружився з онукою Менахема Менделя Шнеєрсона — заснов­ника “ультраортодоксальної неонацистської секти в хасидизмі”, “мета якої — всесвітня експансія”. Саме Ашеру Гінзбергу належить праця “Переоцінка цінностей” (а за даними французької дослідниці Л. Фрай, єврейського публіциста Е. Ходоса та інших джерел — ще й скан­дально відомі “Протоколи сіонських мудреців”), у якій він відверто викладає свої расистські, юдеонацистські погляди: “Ця нація володарюватиме над іншими. І ця нація є Ізраїль, яка серед інших народів є справді найвищим типом людства... і має волю стати господарем Всесвіту, незважаючи на те, чого це може коштувати масам нижчих істот і нижчих народів, на лихоліття, від яких вони можуть постраждати”. Саме найпоширеніший “духовний” сіонізм, заснований Ахадом Гаамом, на думку окремих до­слідників, разом з “юдеонацистською сектою” Хабад є візитівкою сучасного нацизму, що прагне до світового панування. Генеральний директор інформаційно-аналітичного агентства при Управлінні справами президента РФ А. Ігнатов стверджує: “Ключовим фактором, що впливає на сучасні глобалізаційні процеси, є діяльність Світового уряду”, влада в якому узурпована “хасидсько-парамасонською гру­пою”, орієнтованою на “інтереси нечисленної еліти, об’єд­наної етнічною спорідненістю та ініціацією в ложах деструктивної спрямованості”. Зв’язок сіонізму з масонськими ложами дуже давній. Своєрідним “надмасонством” російський дослідник, док­тор наук О. Платонов вважає міжнародну єврейську ложу “Бнай-Брит” (“Сини Завіту”), засновану ще 1843 року у США і нерозривно пов’язану з міжнародним сіонізмом. У 1913 р. за сприяння цієї масонської організації в США було створено так звану Антидифамаційну лігу (АДЛ), яку, за словами відомого єврейського пуб­ліциста А. Лілієнталя, “можна було б назвати “єврейським гестапо” або найбільшою неурядовою системою шпигунства”, з якою “синагоги й рабини безсоромно співробітни­чають”.

Серед єврейських організацій, які плодяться нині в ба­гатьох державах світу, є й відверто воєнізовані структури, що діють під патронатом посольств Ізраїлю та його спец-служб. Так, в обласних центрах України й інших країв СНД створено організації “Бейтар" — воєнізований моло­діжний рух, вихованці якого згодом формують підрозділи ізраїльської армії НАХАЛЬ (абревіатура слів “Воююча молодь піонерів”). Підрозділи НАХАЛЬ використовуються, як зазначається в Інструкції для вожатого в зимових табо­рах СНД (видана єврейським агентством “Сохнут” в Ізраїлі), “у бойових діях у тилу супротивника і для знищен-ня гнізд терористів”. “Бейтар” входить до “На­ціональної військової організації” (ЕЦЕЛЬ) разом із так званими ревізіоністами - членами терористичного, по суті, руху, які діють, відповідно до тієї ж інструкції, “мето­дами насильства й збройної боротьби”. У створенні “осередків НАХАЛЬ” бере участь і організація “Молодий страж”, одним з оcновних принципів якої є “національний фанатизм - сіонізм, що не визнає компро­місів”. Ці воєнізовані молодіжні організації “на­ціональних фанатиків і терористів”, покликані “діяти в тилу супротивника”, активно створюються нині в незалежних державах під патронатом посольств Ізраїлю, що не може не викликати обґрунтованої тривоги за національну безпеку цих країн, і насамперед України. При цьому сіоністи (часто люди нерелігійні) використовують старі й досить безглузді міфи про “обраність” євреїв. “Саме у процесі секуляризації народився цілком реальний єврейський шовінізм, — стверд­жує єврейська письменниця й соціолог X. Арендт. — Уяв­лення про обраність євреїв перетворилося... на уявлення, що євреї нібито сіль землі. З цього моменту стара релігійна концепція обраності перестає бути сутністю юдаїзму й стає сутністю єврейства”

Тези з доповіді Георгія Щокіна в Центрі імені Заєда при Лізі Арабських Держав

(Абу-Дабі, 2 жовтня 2002р.)

Символи. Що ми знаємо про них? Кожного дня нам доводиться мати справу з різноманітними знаками, але мало хто замислюється над цим. Лише зрідка можна почути: "А що це означає? Який тут зміст?" Проте дуже часто певна символіка розуміється або зовсім невірно, або надто вже однобічно. І дарма… Адже символи - це письмена для посвячених. Вони можуть розповісти про життя, звичаї та вірування наших предків, варто лиш зацікавитися і поринути у їх таємничий світ.

У фольклорі України збереглася пам'ять про найдревніших богів астрального культу. Одним з них був Сварог - верховний слов'янський бог неба і сонця. Рухоме сонце на русі зображалося свастикою, а без однієї гілки було знаком вогню - триквестера. "Універсальний закон руху Всесвіту" - нескінченний циклічний колобіг Сонця, Космосу, Життя - символізувала свастика у різних варіантах. Це один з найдавніших символів нашої культури, який називали сваргою або свастям. Він передає уявлення про сонце, яке переходить по небу протягом дня, з'являючись (народжуючись) ранком і виходячи (помираючи) ввечері, щоб завтра знову воскреснути… Свастя вважалася знаком, що провіщував добро, відвертав нещастя, а також впливав на дітонародження, тому ним розписували писанки і дарували молодим матерям. Це зображення являє собою традиційний для нашої землі знак - оберіг, особливо поширений в українській народній культурі й християнській символіці, де він є символом Божественної Величі. У ранньому християнстві свастика охороняла від злих духів.

Ще трипільці вважали свастику найсильнішим оберегом і розмальовували нею свою кераміку. Пізніше вона вишивалася на чоловічих і жіночих сорочках, свастям прикрашали українські вишивки.

Селяни також вірили, що знак свастики приносить щастя. Якщо її намалювати понад дверима, то вона відганятиме злих духів ( ця традиція зберігалася ще й в ХХ ст.. в Карпатах). Зображення свастики зустрічається на ремінцях, брошах, кераміці, яку археологи знаходять по всій Україні.

Як символ Божої Величі, сварги були намальовані на стінах церков, декораціях ікон, частках священицького одягу і навіть стали часткою архітектурних декорацій, як на чернігівській церкві ХІІ ст. Одна з найдавніших церков України - Св. Софія, побудована в ХІ ст., має вівтар прикрашений свастичною мозаїкою, що чергується з головною темою хреста.

Свастя - це символ обертання навколо нерухомого центру. Обертання, з якого виникає життя. Цей знак часто зустрічається і в інших культурах.

У ХХ ст. символ свастики отримав негативне значення у зв'язку з використанням його нацистами. З серпня 1920 року свастику почали використовувати на прапорах, нарукавних пов'язках. У 1945 році союзна окупаційна влада заборонила використання всіх форм свастики в Німеччині.

Сьогодні у більшості людей свастика асоціюється перш за все з війною. Первинне і основне її значення забулося людьми і загубилося в історії. Але не для всіх. Є ще особистості, які знають ціну своїй культурі, відчувають й розуміють звичаї свого народу, і я щиро сподіваюся, що до таких людей належиш і ти.

Оксана Мартин

Слов'янська свастика:

Издано в Тель-Авиве в 1958 г. Евреи! Любите друг друга, помогайте друг другу. Помогайте друг другу, даже если ненавидите друг друга! (...) Помогайте друг другу, не бойтесь прослыть националистами, не бойтесь протекционизма - это наш главный инструмент. Наш национализм интернационален и поэтому вечен. В него открыты двери евреям всех национальностей, всех вероисповеданий, всех партий. Истинный интернационализм только тот, что кровными узами связан с еврейством, все остальное - провокация и обман. Шире привлекайте людей, близких по крови, только они обеспечат вам желательную биосферу.(...) Готовьте еврейскую молодежь принять эстафету поколений. Пусть каждое поколение неевреев сталкивается с нашей глубоко эшелонированной обороной. Каждый раз, когда со сцены уходит старшее поколение, на его смену должна встать еще более мощная когорта заблаговременно подготовленных и окрепших молодых евреев. Для этого необходимо как можно раньше выдвигать на руководящие должности наших молодых людей, доказывая их зрелость и гениальность. Пусть пока это не так, они дозреют на должности. Кто у власти, тот и прав. Мы должны передать нашим детям больше, чем мы приняли от отцов, а те, сохранив и, преумножив принятое, передадут его в свою очередь потомкам. В реемственности поколений - наша сила, наша стабильность, наше бессмертие.(...) Русские не способны глубоко мыслить, анализировать и делать глубокие обобщения. Они подобны свиньям, которые живут, уткнувшись рылом в землю, не подозревая, что есть небо. (...) Все, что они имеют сегодня - это наше в их временном пользовании. Взять у них то, что нам завещано богом - это наша задача.(...) Когда двое русских дерутся - выигрывает еврей. Натравливайте русских друг на друга, возбуждайте и подогревайте в них зависть друг к другу. Делайте это всегда под прикрытием доброжелательности, незаметно и тонко. Пусть они дерутся между собой, вы же становитесь всегда арбитром.(...) Русские не умеют жить и не умеют ставить перед собой задачи. Мы ставим перед ними эфемерные задачи, а они пытаются их решать.(...) Нет аморальных вещей, если они способствуют утверждению и процветанию нашего народа. Цель освящает средства (...) Гои глупы и грубы настолько, что не умеют даже лгать. Свою примитивность и глупость они, опять же, называют честностью и порядочностью, хотя по природе своей они лживы и бесчестны. Свойственную себе примитивность они в древние времена называли варварством, в средние века - рыцарством, а позднее - джентльменством. Из-за пустых принципов они кончали жизнь самоубийством. Пусть они подолжают делать это! (...) Говорите и поступайте уверенно, напористо и агрессивно, обескураживающе и ошеломляюще. Больше шума и словесной мишуры, больше непонятного и наукообразного. Создавайте теории, гипотезы, направления, школы, методы реальные и нереальные; чем экстравагантнее, тем лучше! (...) Если какой-нибудь умник попытается разоблачить вас, остальные не станут его слушать и осудят, потому что, разоблачая вас, он уличил их в глупости, а это толпа не прощает.(...) Играйте на сердоболии русских. Изображайте из себя бедных и несчастных, вызывайте к себе жалость и симпатию, распускайте слухи о народе - вечном страдальце, о гонениях в прошлом и дискриминации в настоящем. Тактика "бедного еврея" проверена тысячелетиями! (...) Бог наш завещал нам владеть миром - мы им владеем. Наша задача - удержать мир в наших руках. Держите в своих руках средства пропаганды и информации: печать, радио, телевидение, кино. Нужно и далее проникать в аппарат партийного и государственного управления. Вокруг любого вопроса формируйте общественное мнение с учетом наших национальных интересов. (...) Особое внимание уделяйте непокорным, упрямым, которые не хотят склонить головы перед нашим превосходством, не хотят работать на нас и противодействуют нашей практике и политике. Из таких людей рано или поздно формируются антисемиты. Не позволяйте вырасти из маленьких антисемитов большим погромщикам! Пусть они в зародыше зачахнут с их упрямой идеей национального достоинства. (...) Либо наш порядок, либо полная дезорганизация. Там, где хотят обойтись без нас, должен быть хаос! Делайте так, чтобы беспорядок продолжался до тех пор, пока измученные гои, отчаявшись, не попросят нас взять власть в свои руки и обеспечить им спокойную жизнь.(...) Среди гоев проповедуйте, насаждайте христианские "добродетели", сами же оставайтесь непримиримыми в душе и твердыми.(...)

Окрепнув материально в странах рассеяния, собрав с них свою дань, время от времени мы собираемся на земле своих предков для того, чтобы укрепить наш дух, наши силы, наши символы, нашу веру в единство.

Мы собираемся для того, чтобы снова разойтись. И так во все века. Уривки, повний текст тут

Ненависть, да еще от предрассудков — вот в чем обвиняют евреи коренное население. Но если уж зашла речь о предрассудках, то как вы думаете: еврей менее питает предрассудков к русскому, чем русский к еврею? Не побольше ли? Вот я вам представил примеры того, как относится русское простолюдье к еврею: а у меня перед глазами письма евреев, да не из простонародья, а образованных евреев, и — сколько ненависти в этих письмах к «коренному населению»! А, главное, — пишут, да и не примечают этого сами...

Но, не вникая в суть и в глубину предмета, можно изобразить хотя некоторые признаки этого status in statu, по крайней мере, хоть наружно. Признаки эти: отчужденность и отчудимость на степени религиозного догмата, неслиянность, вера в то, что существует в мире лишь одна народная личность — еврей, а другие хоть есть, но все равно надо считать, что как бы их и не существовало. «Выйди из народов и составь свою особь, и знай, что с сих пор ты един у Бога, остальных истреби, или в рабов обрати, или эксплуатируй. Верь в победу над всем миром, верь, что все покориться тебе. Строго всем гнушайся, и ни с кем в быту своем не общайся. И даже когда лишишься земли своей, политической личности своей, даже когда рассеян будешь по лицу всей земли, между всеми народами — все равно, — верь всему тому, что тебе обещано, раз и навсегда, верь тому, что все сбудется, а пока живи, гнушайся, еденись и эксплуатируй, и — ожидай, ожидай»... Вот суть идеи этого status in statu, а затем, конечно, есть внутренние, а, может быть, и таинственные законы, ограждающие эту идею...

И вместо того, чтоб, напротив, влиянием своим поднять уровень образования, усилить знание, породить экономическую способность в коренном населении, вместо того еврей, где ни поселялся, там еще пуще унижал и развращал народ, там еще больше приникало человечество, еще больше падал уровень образования, еще отвратительнее распространялась безвыходная, бесчеловечная бедность, а с нею и отчаяние. В окраинах наших спросите коренное население, что двигает евреев и что двигало их столько веков? Получите единогласный ответ: безжалостность; «двигали им столько веков одна лишь к нам безжалостность и одна только жажда напитаться нашим потом и кровью». И действительно, вся деятельность евреев в этих наших окраинах заключалась лишь в постановке коренного населения сколь возможно в безвыходную от себя зависимость, пользуясь местными законами. О, тут они всегда находили возможность пользоваться правами и законами. Они всегда умели водить дружбу с теми, от которых зависел народ и уж не им бы роптать хоть тут-то на малые свои права сравнительно с коренным населением. Довольно они их получали у нас, этих прав, над коренным населением. Что становилось, в десятилетия и столетия, с русским народом там, где поселялись евреи — о том свидетельствует история наших русских окраин. И что же? Укажите на какое-нибудь другое племя из русских инородцев, которое бы, по ужасному влиянию своему, могло бы равняться в этом смысле с евреем? Не найдете такого; в этом смысле евреи сохраняют всю свою оригинальность перед другими русскими инородцами, а причина тому, конечно, этот status in statu его, дух которого дышит именно этой безжалостностью ко всему, что не есть еврей, к этому неуважению ко всякому народу и племени и ко всякому человеческому существу, кто не есть еврей.

А безжалостность к низшим массам, а падение братства, а эксплуатация богатого бедным, — о, конечно, все это было и прежде и всегда, но — ноне возводилось же на степень высшей правды и науки, но осуждалось же христианством, а теперь, напротив, возводится в добродетель. Стало быть, не даром же все таки царят там повсеместно евреи на биржах, не даром же они движут капиталами, не даром же они властители кредита и не даром, повторяю это, они же властители и всей международной политики, и что будет дальше — конечно и с самими евреями: близится их царство, полное их царство! Наступает вполне торжество идей, перед которыми никнуть чувства человеколюбия, жажда правды, чувства христианские, национальные и даже народной гордости европейских народов. Наступает, напротив, материализм, слепая, плотоядная жажда личного материального обеспечения, жажда личного накопления денег всеми средствами — вот все, что признано за высшую цель, за разумное, за свободу. Засмеются и скажут, что это там вовсе не от евреев. Конечно, не от одних евреев, но если евреи окончательно восторжествовали и процвели в Европе именно тогда, когда там восторжествовали эти новые начала даже до степени возведения их в нравственный принцип, то нельзя не заключить, что и евреи приложили тут своего влияния. Наши оппоненты указывают, что евреи, напротив, бедны, повсеместно даже бедны, а в России особенно, что только самая верхушка евреев богата, банкиры и цари бирж, а из остальных евреев чуть ли не девять десятых их — мечутся из-за куска хлеба, предлагают куртаж, ищут где бы урвать копейку на хлеб. Что же это обозначает? Не значит ли это именно, что в самом труд евреев (т. е. огромного большинства их, по крайней мере), в самой эксплуатации их заключается нечто неправильное, ненормальное, нечто неестественное, несущее само в себе свою кару. Еврей предлагает посредничество, торгует чужим трудом. Капитал есть накопленный труд; еврей любит торговать чужим трудом! Но все же это пока ничего не изменяет: зато верхушка евреев воцаряется над человечеством все сильнее и тверже и стремится дать миру свой облик и свою суть».

Фёдор Михайлович Достоевский "Status in statu. Государство в государстве. Сорок веков бытия."
«Дневник писателя за 1877 г.», Ф. М. Достоевский,
т. II, часть I, стр. 93-99, С.-Петербург, 1895 г.

Талмуд, составленный из разных преданий и дополненный в первые века христианства, дышит такою злобою против всех иноверцев, что нет злодейства, которого бы он относительно их не допускал. Написанный едва объяснимою смесью еврейского, халдейского, сирийского, партского, греческого, латинского и других языков, вавилонский Талмуд (7), оконченный в V столетии, состоит из 36 томов в листе и содержит неимоверно бессмысленное, безобразное и безнравственное сплетение сумасбродных исчадий фанатизма. Посему язык Талмуда нельзя назвать собственно еврейским; это особый талмудический язык, самый трудный из всех живых и мертвых языков, не исключая даже китайского. Талмуд не только написан мистически, таинственно и неудобопонятно для непосвященных, он даже и вообще по сию пору остался недоступным для нас, потому что не переведен, кроме некоторых отрывков, ни на один язык. Но этого мало: в печатных талмудах на еврейском языке сделаны пропуски, означенные иногда пробелами, скобками или словом: ведал, т. е. догадывайся, доискивайся смысла. Венецианское издание Талмуда 1520 года, как говорят, полно и содержит много, хотя и темных, но явно к сему предмету относящихся мест, впоследствии евреи остерегались и пополняли пропуски записками или словесным изучением. В еврейской книге Сейдер-Годайдойс объяснены и причины этих пропусков: там сказано, что частый переход евреев к христианству, в течение первых веков его, заставил раввинов принять и включить в Талмуд особенно строгие и жестокие меры против назарян; постановления эти обратили, однако, на себя в IX веке внимание правительств, последовало гонение евреев почти во всей Европе, почему места эти и были частью исключены из Талмуда, а частью отнесены не к христианам (гой), а к идолопоклонникам (акум), хотя евреи в этом отношении не делают никакого различия и подразумевают и тут, и там, даже преимущественно, христиан. Во времена папы Григория действительно гонения на евреев сделались общими почти во всей Европе, и поводом к этому были неистовства и злодейства их против христиан, хотя наш человеколюбивый век и приписывает гонения сии большею частью одному только изуверству и нетерпимости католицизма. Раввины принуждены были защищать гласно раскрытые тайны и, несмотря на огромные суммы, употребленные ими для подкупов, они принуждены были исключить из книг своих все, что относилось ко вреду и поруганию христиан. Полные талмуды, без пробелов, искали убежище в польских владениях, где жиды вообще жили свободнее и надзор за ними был слабее. Сюда же скрылись и более изуверные, упорные жиды, и в сих краях гнездятся они. еще поныне, тогда как просвещение и надзор значительно изменили прочих европейских жидов и смягчили их нравы. Независимо от этого, есть множество толковых книг раввинских, как говорят, до 50 т., содержащихся в большой тайне, и существуют между раввинами, особые, так называемые каббалистические науки, служащие для объяснения, по произволу, темных мест Талмуда. Вот почему Талмуд недоступен даже ученым филологам нашим, коих свидетельства о том, что есть и чего нет в нем, вовсе не надежны. Есть, наконец, у евреев и словесные предания и учения, сохраняемые в тайне, но обнаруживаемые изредка обратившимися евреями.

Владимир Иванович Даль "Записка о ритуальных убийствах", напечатано по приказанию г. Министра Внутренних Дел.
1844 г.

Довідка: Володимир Іванович Даль (*10 листопада (22 листопада) 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоруської мови» (томи 1—4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Сніжок мете, гірлянди мерехтять.
Веселий сміх лунає по Вкраїні.
Хрещатиком прапОри майорять
Червоно-чорні й просто жовто-сині...
А на Майдані нашім упідряд
Хитаються від вітру на жердині
На радість і дорослих, і малят, -
Два Віті по боках і Йуля всередині.
Сьогодні ювілейний атентат!..
(С)

Пам'ятаємо героїв!

Побутує думка, що хижий та підступний Захід хоче перетворити нашу землю у звалище відходів, що він хоче знищити нашу економіку, зробити нас сировинним придатком, законсервувати нашу відсталість, знищити нашу національну ідентичність, вивезти інтелект, деморалізувати суспільство і ще дуже багато гидкого. В цілому, це здорове уявлення, яке доцільно підживлювати у телеглядачів. Але між нами, читачами, треба розуміти, що справжньою метою Заходу (якщо припустити у нього наявність збірної волі) є ствердження на цих територіях аналогічної західній економічної та політичної системи. Якщо західні хлопці класно грають у баскетбол, то їм зовсім не потрібно змагатися, де б те не було, за правилами боксу. Відповідно, вони ладні вкладати сякі-такі гроші та зусилля в те, щоб перебудувати ринг у баскетбольний майданчик. Україна об'єктивно зацікавлена у тому, щоб плекати свої внутрішні відмінності (політичні, способу організації виробництва, тощо). Це економічно вигідно, що довела Японія. За рахунок культивування своєї окремішності та інакшості деякі етнічні групи в розвинених державах мають переваги щодо визиску навколишнього середовища. Приміром, євреї та сицилійці - у Сполучених Штатах, чеченці - скрізь. Аналогічно деяким країнам з тих, що тільки входять до "Спільного ринку", вигідно бути іншими, щоб бути першими. Сучасна політична система була винайдена британцями, які почали культивувати рівновагу у себе та в Європі. Зараз це називається стабільність, її метою є унеможливити (де б те не було) концентрацію волі. Відсутність волі уже змусила Україну та Росію погодитись на серйозні обмеження. Подальший розвиток демократичних інститутів законсервує нашу слабкість. Коли мова йшла про післявоєнний устрій, Сполучені Штати зуміли нав'язати Світові власний план реконструкції й виграти від цього. Сьогодні мова йде про реорганізацію пострадянського світу. Якщо уявити можливість виникнення десь в надрах української душі власних амбіцій, то з усією гостро-тою мусить бути поставлене питання про те, що нам власне потрібно: демократія чи свобода?

І коли ми говоримо "свобода", ми маємо на увазі перш за все свободу рук тих адміністративно-промислових угруповань, тих особистостей, тих спільнот, які вже усвідомили свій окремий інтерес на пострадянських пасовиськах. Дніпропетровці мають не менше прав на багатства Сибіру чи Каспію, ніж американці чи японці.

Д.Корчинський "Революція от кутюр"