Пам'яті генерала!

  • 21.10.11, 20:02
Було офіційно пітвердженно - один з останніх героїв ХХІ століття та кістка в горлі жидомасонів Муамар Каддафі загинув від рук несвідущого натовпу. 

Світла пам'ять, генерал Каддафі!



...

  • 19.10.11, 22:40

У фільмі "Чужі" п’ята частина

Про те, як країна зливає себе

П’ята колона більша за решту

Абідна, канєшна, за молоде

(Т.Н.М.К.)

Наступний кадр. Місто Дніпропетровськ, центр міста, пам'ятник Леніну, біля нього чоловік з дитиною.

- А це хто? - дитина показує на Леніна.

Логічна відповідь, що це вбивця та кат.

- Так чого ж в центрі міста йому стоїть пам'ятник вбивці? - обурюється малий.

І що відповісти? Ви знаєте? Я ні. Влазити в довгу філософію про владні відносини, тяжке насліддя режиму...дитина не зрозуміє В неї все чітко - добро і зло.

А знаєте, що саме огидне? В дитячих очах є обурення, в нас вже не має. І в неї скоро не буде. Ну хіба, що для проформи. Саме огидне, що скоро вона звикне до того, що так є. Це буде нормально.

Зараз звісно дехто скаже типу нафік тратити гроші на боротьбу з пам'ятниками, коли грошей в державі немає і так далі. По-перше гроші в державі є, тільки в державі де пам'ятник вбивці в центрі міста стоїть, грабувати також нормально, тому і грабують. По-друге здається ми, українці, вже відвикли підіймати свої відчуття вище за шлунковий тракт. Піклування про народ це з виміру етики, естетики та культури, за що в людині відповідають інші органи, але не шлунок і не спинний мозок. То чому ж хтось вважає, що перебуваючі на рівні собак Павлова, там на горі коаліція у складі Будди, Ісуса та Махатми Ганді?

Які джерела ми створюємо для наших дітей? Повернувшись з прогулянки, малеча втикне у ящик, який "Всі кінескопи показують жопи ... Або натякають на те, що it’s true" (Т.Н.М.К.). Подивишься, а з екрану заспіває якийсь гламурний підар про те, що "мне уже 20 и мне пора жениться", притрушене бісером російське гівно, що копіює гівно американське. "Па, а Саша Бєлий він хто?" - "Бандит" - "Так він же хороший, його ж Сергій Бєзруков грає". А як пояснити, чому власне в цій країні в авторитеті Саша Бєлий?

А кого власне звинувачувати? Це проблема не тільки і не стільки українська, як загальноєвропейська. Не можна казати про загальноєвропейські цінності, коли Вагнера змінила Леді Гага, Хемінгвея та Кіплінга змінили Космополітан на Менс Хелс, органні зали та сцені театрів змінили Макдональси. Саме тому європейців тіснять мусульмани, бо ж ті ще вірять у стару книжечку "Коран", а вона оперує до центрів, що вище за шлунок. Ті центри, котрі в європейців вже майже атрофовані.

А ми, українці, вливаємось в загальний мейнстрім. І власноруч вирощуємо те, що матиме назву п'ятої колони - українці в Україні, для яких пам'ятник кату в центрі міста буде нормальним, цілями життя буде "кинути лохів", а дозвілля прикрашатиме завивання підараса на сцені.

Велика вітчизняна чи громадянська?

За офіційною російською історіографією (на жаль і за українською також) роки 1917 - 1920 вважаються в Росії громадянською війною, а роки 1941-1945 "велікой отєчєствєнной войной". Однак в усьому цьому саме цікаве то цифри.

Отже, в роки громадянської в складі "Збройних сил Півдня Росії" Деникіна разом з добровольчими формуваннями Колчака в самі кращі часи воювало близько до 200 тисяч вояків. Ну добре скинемо ще 100 тисяч на червону пропаганду, однак навіть з цим до півмілліона не дотягує.

В роки "вєлікай..." загалом за офіційними (!!!) даними в складі РОА та Вермахту налічувалося 1,5 млн вояків. Навіть не будемо скидувати на пропаганду, оскільки все ж їх більше було.

То чому ж одна "громадянська", а інша "отєчєствєнна"?

Стосовно того, що за спиною РОА був Вермахт, то з іншого боку за спиною Колчака була Японія, за спиною Денікіна Англія та Франція. Те що німці діяли на территорії Росії більш ефективно ніж англійці у Мурманську, то питання більше до власне "інтервентів". Та й не забуваємо, що червоні не гидували інтернаціональною допомогою: латиші, китайці, всіх лідерів "революції" завезли у вагонах та на пароплавах із Західної Європи при допомозі західних спецслужб, а на сході так входили в тісний контакт з місцевими басмачами, котрі допомогали "звільняти" наприклад Грузію.

І не забуваємо, що зараз на Кремльом ріє триколор РОА . А все одно Денікін герой, а Власов зрадник. 

Напевно панове тикать на підручники вартує все ж не в українців, а в росіян і вимагати нарешті в Кремлі визнати факт того, що визвольна війна була в Україні та Білорусі, а в Росії чергова громадянська.

                              

Власне пропозиція до МЗС України звернутися офіційно до "МИД России" з вимогою терміново відновити історичну справедливість і внести в підручники з вивчення історії Росії зміни, якими перейменувати несправедливо обізвану війну з "отєчєствєнної" на "Другу велику громадянську". А в конституцію РФ внести зміни, яким нинішню владу (враховуючи герб і прапор) визнати правонаступницею Тимчасового уряду та визвольних змагань Власова.

Адже якось несправедливо: сусіди увесь час турбуються за нашу історію і її правильне висвітлення, а нам ніби і плювати на "братів наших менших".

89%, 8 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

11%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

В продовження теми "ху єсть ху": Тігіпко

Сергій Леонідович Тігіпко, хто ж він насправді? 

Я вже давно і неодноразово казав: Тігіпко це ставленик банківського капіталу, групи "Приват" і власне Генадія Боголюбського та Ігоря Коломойського.

Кар'єра Тігіпка почалася з крісла голови правління "ПриватБанку" у 1992 році. Невеличкий банк у Дніпропетровську, створений за рахунок завезених з Нью-Йорку хасидами доларів, за декілька років перетворився на найбільшу інвестиційну групу "Приват", а Боголюбського, Коломойського та власне Тігіпка перетворив в одних з найбагатших людей України.

У 1997 році, з посиленням єврейського лоббі при Кучмі займає посаду віце-прем'єра з питань економіки в уряді Лазаренка. Після перемоги єврейського лоббі над промисловими лоббістами на чолі з Лазаренком, в уряді ставленика банківського капіталу Віктора Ющенка займав посаду міністра економіки.

У 2001 році Тігіпко створює на базі "Київ - Приват" фінансово - промислову групу "ТАС Комерц Груп", що займалася банківською справою (ТАС Комерц Банк та ТАС ІнвестБанк, з 2007 року - Swedbank), страхуванням (страхова компанія ТАС), медициною (ТАС - Клініка сімейної медицини), нерухомістю (Самсон), промисловістю та таке інше.

Завдяки лоббіюванню груп "Приват" та "ТАС" у 2002 році стає головою Національного банку України, котрий в цей час остаточно перетворюється з державної установи по регулюванню українського фінансового ринку на приватну установу по захисту інтересів банківсько - фінансових груп, особливо інтересів "Привата".

Ця невеличка довідка для тих, хто голосував у 2010 році за Тігіпка, як "за нове обличчя в політиці". Нагадав, що обличчя не нове, а дуже поношене.

І зараз головне питання: чому саме Тігіпко відповідає в уряді за реформи?

І дійсно, пересічна людина може запитати: "Ну яке відношення має пенсійна реформа до банківського капіталу?".

Для відповіді на це питання давайте почнемо з того, що власне таке банківська система?

Просто на прикладі. Уявімо таке собі невиличке селище в якому живуть Петро, Остап та Ізя. Ось живуть вони в своєму селищі, Петро тримає корову, Остап ростить город, а Ізя лежить на грубі. І ось коли мешканцям селища надоїв натуральний товарообмін, адже нелегко увесь час обмінювати молоко на картоплю, Остап та Петро домовилися заснувати еквівалент товару - гроші. І домовилися, що 1 літр молока дорівнює 1 кг картоплі і все це дорівнює одному  золотому гривеннику. Домовилися, що вони викують разом гривенників в кільості, що буде дорівнювати кількості товарів в селищі та поділять їх між собою відповідно до кількості товарів в кожного. І ось жили вони не тужили, допоки до Остапа не прийшов Ізя і не попросив один гривенник, а за це через місяць віддасть два. Остап звісно погодився на таку вигідну угоду. Потім Ізя пішов до Петра і запропонував тому дати гривенник в користування при умові, що той віддасть через місяць три. Петру терміново потрібні були гроші і той погодився. І ось через місяць Петро віддав Ізі три гривенники, а Ізя віддав Остапу два. І з цієї оборутки Ізя, в котрого не було не господарства, ні города, який нічого не виробив матеріального ортимав за місяць прибуток у гривенник, тобто отримав гроші з повітря. 

І що головне - кількість товарів в селищі не збільшилася, в Остапа залишився 1 літр молока, в Петра 1 кг картоплі, а ось грошей стало на 1 гривенник більше. Це призвело до того, що гроші знецінилися і тепер товари стали вдвічі дорожчі. А хто від цього постраждав? Остап та Петро, адже за ту кількість грошей, що в них були вони стали менше купляти, а Ізя, котрий за рахунок своїх оборуток отримував "чистий капітал" тільки виграв, адже тепер мав змогу давати в борг суми грошей, регулюючи свої доходи за рахунок відсоткових ставок за взяття в борг (депозити) та надання в борг (кредити), при чому кредитні відсотки завжди були більше.

І цієї "казки" можна зробити декілька висновків. Перше: банки не працюють власним капіталом, а працюють з чужим, тобто з грошима громадян, котрі ті кладуть на депозит. І капіталізація банка залежить перш за все від кількості грошей, котрі Ізя (Банк) вилучив з реального сектору економіки. А реальний сектор, це власне те, що є матеріальним. Тобто на той мілліард, який банки вилучили з реального обороту, буде вироблено менше реальних товарів. Друге: ставки по кредитах (тобто грошей в борг) завжди більше, що створює побічних доход - гроші з повітря. Третє: гроші з повітря це є основний фактор інфляції - тобто коли кількість грошей перевищує кількість товарів.І стражадють від цього звичайні громадяни, адже на свою кількість грошей вони з часом можуть купити менше товарів.

І зараз при чому ту все ж таки пенсійна реформа?

Хто казав про страхові пенсійні внески? Правильно Тігіпко. От дивимось. Кожний громадянин сплачує пенсійні внески. Вони йдуть до державного бюджету. А після реформи гроші громадян підуть спеціальні рахунки, котрі безумовно будуть відкриті в приватних банках. І уявіть масштаб капіталізації банків. Скажім громадянину Х 25 років, до пенсії ще 40 років, тобто протягом сорока років банк матиме змогу оперувати грошима цієї особи у власних інтересах. Ці гроші будуть інвестовані частина в держоблігації (котрі будуть давати відсотки до кишені тих же банкірів), частина в ризикові фондові операції.І в разі втрати чужих грошей теж не страшно, адже безумовно гроші будуть під державними гарантіями, тобто якщо банк "прогорить" платники податків заплатять зі своєї кишені. І безумовно те, що великий об'єм реального капіталу, заробленого з праці звичайних людей, перетіче з держбюджету до приватного банку і за рахунок цієї "капіталізації" мильна булька нічим не забезпечених грошей на ринку, призведе до ще більшого знецінення реальних грошей на ринку, безумовно ані банкірів, ані Тігіпка не турбує. 

І власне ось цього Тігіпко так обстоює пенсійну реформу в інтересах крупних страхових компаній та банківського капіталу.

Це ж стосується й інших реформ, пояснювати не буду, користуючись логікою, я думаю зрозумієте сутність податкової реформи.

Слава воякам УПА та роздуми у день свята

Друзі, всіх вітаю зі святом! І в цей день вартує не тільки святкувати день створення Української Повстанської Армії, а й ще замислитися над тим, які уроки і яку ідею нам несли українські воїни.

Давайте замислимося над тим, за що воювало УПА. Ціллю УПА була Українська держава. Не держава Україна, а українська держава. Це різні речі. Ретроспектуючи погляд до тих подій згадаємо, що лялькова держава під назвою Українська Соціалістична Радянська Республіка на той час існувала. Однак чи була вона українська? Питання риторичне. Рішення приймалися у Москві і все це було приправлено назвою Союзу.

А зараз, панове, звернемо погляд на сучасність. Чи здобули ми, українці, звитягу у 1991 році насправді? Давайте більш детально подивимось на питання.

Україна суверенна республіка? 

Тоді чому грошова одиниця підкріплена так званим "золотовалютним резервом", котрий насправді є нічим іншим як іноземною валютою - доларом? Чим це відрізняється від "союзного рубля"?

Чому ми, українці, опининилися в боргу перед якимись наднаціональними структурами, як то МВФ, Всесвітній банк та інші?

Чому нас тягнуть увесь час в якісь союзи? Євразес, ЄС, Митні союзи? Чим це все відрізняється від Радянського Союзу?

Чому ресурси України опинилися в руках людей, котрі взагалі не є українцями? Ахмєтови, Пінчуки, Коломойські, Рабіновичи хіба це є еліта українців?

Я вже не кажу, що території України, за котрі проливали кров нащі пращури і де живуть українці, опиниися в складі інших держав.

І ким же була УПА? УПА була тою силою, котру можна було назвати справжньою опозицією, адже вона воювала не проти облич, а проти системи.

Що робить нинішня "опозиція"? Ходить на вибори, подає апеляції і пишить листи до прокуратури. Так от уявіть, що Шарль Де Голль в роки другої світової подавав би до Верховного суду ІІІ Рейху позов, щодо незаконності окупації Франції. А Шухевич офіційно звернувся із запитом до керівника НКВС, щодо перевищення повноважень посадовими особами НКВС при масових знищеннях українців.

Насправді опозиція має стати антисистемною - тобто прости існуючої антиукраїнської системи, а не проти "голубих" чи "біло-сердешних". Такою, якою була УПА та ОУН з УВО, як їхні початки.

Бо ж Роман Шухевич не ходив на вибори, Степан Бандера не висував свої кандидатури, а Тарас Бульба-Боровець не подавав апеляцій.

Тож боротьба ще не завершена допоки України не стане такою, якою її бачили Шухевич та Бандера - українською.

Тож слава УПА та світла пам'ять всім воїнам повстанської армії! 

А в нас ще є справи. 


                       

Азійський світанок

  • 05.10.11, 16:45

"Не піднявшись на високу гору, не пізнаєш висоти неба.

Не поглянувши в глибоку ущелину в горах, не взнаєш товщини землі.

Не почувши завіту предків, не пізнаєш величі вченості".

Сунь Цзи

Є одна старовинна китайська притча. За точність не ручаюся, але звучить вона десь так:

            «В період роздробленості Китай знаходився в періоді безкінечних війн та протистоянь, майже кожне селище оголошувало себе незалежним і обирало собі імператора. І ось один молодий і хоробрий воїн, котрий став дуже популярним в численних провінціях Китаю, вирішив об’єднати Китай. Для цього він мав вбити  імператора однієї з найбільших провінцій, котрий також намагався захопити всі землі. І ось коли він відїзджав до нього підійшла його дружина і почала плакати і просити його не їхати. Він їй сказав: «Не турбуйся, ми побачимось коли я обєднаю Китай. Обіцяю». І ось на чолі свого війська він почав отримувати перемогу над перемогою і в кінець кінцем добрався до імператорського палацу. Перебивши охорону імператора, хоробрий воїн увірвався до зали імператора і наставив на нього меч. Імператор в цей час сидів, малював паличкою на піску і не звертав на воїна уваги. Тоді воїн закричав: «Ти знаєш хто я?! Ти розумієш хто я такий?». Імператор не звертав уваги. Тоді воїн закричав ще дужче: «Я той, хто не змигнувши оком розрубає тебе на дві частини!». Тоді імператор поклав паличку, встав, подивився воїну в очі і сказав: «А ти знаєш хто я такий? Я той, хто не змигне оком, коли ти мене будеш рубати мечем!» І воїн поклав меч перед імператором і вклонився. Наступного дня імператор захопив провінції, належні воїну, а хороброго молодика приговорив до страти. Імператор пообіцяв виконати останнє бажання воїна і той попросив привести його дружину. В день страти воїна повели на площу для страти і там до нього підійшла його дружина. Воїн був спокійний і посміхався. «Чого ти радієш? Тебе зараз стратять» - запитала дружина. «Я виконав обіцянку і обєднав Китай».

            Прочитавши цю притчу, я побачив одну зі сторін сутності Китаю. З цієї притчи я зрозумів більше стосовно сутності «китайського підйому», ніж із праць вчених економістів та політологів усіляких там Гарвардів, Оксфордів і таке інше. Комуністичний режим Мао Цзедуна для свого упрочнення перш за все намагався вирвати коріння китайців. Задля цього була влаштована «Культурна революція». Знищувалося усе китайське задля перемоги інтернаціонального. Однак після смерті Мао стався тихий переворот і частина китайських традиціоналістів на чолі з Ден Сяопінем розгромила групу прихильників «Культурної революції» на чолі з Лінь Бяо. Про економічні реформи Ден Сяопіна вже писано переписано, однак ніхто не звертає увагу, що з приходом Ден Сяопіна почалося відродження китайської національної культури. В працях Мясникова та Харро фон Зегера можна побачити, який бум китайської традиційної культури відбувся в Китаї в кінці 70-х – у 80-х роках ХХ століття. Кіно, література, журнали і преса повернулися до китайської стародавньої та народної мудрості.

            В своїй боротьбі Ден Сяопін і сам використовував китайську мудрість. Перемогу над «бандою чотирьох» (прихильники продовження «Культурної революції») він здобув, керуючись ще донедавна таємною в Китаї «книгою 36 китайських стратагем». Зокрема він влучно використав першу стратагему «Обдуривши імператора, перепливти море» або в більш сучасній обробці противників Ден Сяопіна «Махаючи червоним прапором боротися проти цього прапора».

            Я думаю, що ця книга «стратагем» була цікавою багатьом, а також помогла б в житті і в боротьби з ворогом. Так що, так би мовити не в цілях реклами, але все ж раджу ознайомитись.

http://www.etextlib.ru/Book/Details/27953

            І власне до чого це все я. Різного штибу балакуни розповідають, що підйом України можливий лише, якщо «щось там змінити в податках», «щось реформувати, щось модернізувати», нап’ялити на себе тогу «західно- демократичних цінностей», тобто набудувати кафешок, бутиків, салонів та полюбити підарастів з неграми і все в нас буде добре. Однак справжній підйом пов’язаний з поверненням до корінних цінностей та традицій українського народу, впровадження української традиції, а не «great merican dream». Це довів Китай, це довела Індія, це довів Іран після революції Хомейні. Саме через те, що справжні європейські цінності були замінені «вестернізацією», саме тому що ми це мавпуємо, через це і відбувається «Захід Європи» і в той же час «Світанок Азії». 

                            

    Ден Сяопін

Странные террористы (Норвежские события)

Более 30 человек были убиты - семь в Осло и от 25 до 30 на острова, в 50 милях к северу от Осло. Ужасный случай. Но интересны мотивы и как их отражают СМИ. Резня в Норвегии была работой человека с крайне правыми взглядами, который ненавидел мусульман, сообщила норвежская полиция сегодня утром. Suggest that he has some political traits directed toward the right, and anti-Muslim views, but if that was a motivation for the actual act remains to be seen.

То есть, еще до проверки всех обстоятельств преступления выдвигается версия о крайней ненависти Андерса Беринга к мусульманам. Но вместо того чтобы пойти в место где тусуются мусульмане, в мечеть или их рынок, Беринг предпочел достаточно сложный, двухходовой, способ выразить свою ненависть взорвав автомобиль перед зданием где работало его правительство и убивая детей своих же соотечественников по крови и вере (явно не мусульман, по меньшей мере) в молодежном лагере на острове. Если человек убивает людей своей же национальности - теперь это считается выражением крайнего национализма и ненависти к мусульманам. Пострадал ли хоть единственный мусульманин - не сообщается. Думаю, обязательно бы написали, если бы таковой нашелся. При всём этом, в некоторых, солидных, СМИ дают эту фотографию:



которую комментируют так: "Подозреваемый был арестован". Ни слова о странном костюме с фартуком и золотой буквой лямбда на нём. Наверное это не существенно - не серп и молот, и не свастика. Нельзя же ведь масонов объявить экстремистской организацией?

UPD

Вот уже пишут что погибли 91 человек. А Беринга называют «ультраправым христианским фундаменталистом».

UPD2

Вот в комментариях написали, дескать, что весь лагерь на острове представлял из себя сбор эмигрантов и мусульман. Я проверил - это не так. Ниже фото с посещения лагеря министром иностранных дел Норвегии Йонас Гар Стёре 21 июля. На фотографии практически нет негров и арабов, как вы изволите видеть - возможно они и есть, но их нужно долго искать.



UPD3

Нашлась еще более любопытная фотография с острова.



Оказывается на этом острове, который был посещен накануне теракта лично министром иностранных дел Норвегии Йонас Гар Стёре (слева) молодежь тоже занималась экстремизмом. Любопытными транспорантами встретили приезд министра. По лицу видно, что это ему не слишком понравилось. Вы не находите?


Троцький давно вмер, а справа його живе

В місті Дніпропетровську внизу вулиці Кірова стоїть пам'ятка з писком "дєдушкі Лєніна" і написом "Победа коммунизма неизбежна...". Ще років з десять цей напис викликав в мене лише посмішку, проте с кожним роком стає все менше смішно і починаєш все більше вірити в тезу Ільїча, зважаючи на події навколо.

А я ось про що. Тільки но вчора писав тези з біографії Лєйби Бронштейна, а сьогодні знову доведеться згадати про нього.Купив і прочитав свіжий випуск журналу "Тиждень" № 30 (195) 22-28 липня 2011 року. Там міститься стаття під назвою "Розділені штати Європи". Автор Марко Папич, Stratfor. А ось на останню назву зверніть увагу - стаття публікувалася Stratfor. Що таке Stratfor? За офіційними данними це Strategic Forecasting Inc. - американська приватна розвідувально-аналітична компанія. "Тиждень" про вплив Stratfor каже: 

"Тиждень пропонує один із поглядів на тендецію регіоналізації Європи. Його притримуються аналітики однієї з провідних дослідних інститутів США, до оцінок якого прислухаються не тільки експерти, а й державні діячи".

Сайт компанії:http://www.stratfor.com/

Проте це лише половина правди. Stratfor подає те, про що думає держдеп США. 

Головою компанії є Джордж Фрідман, американській політолог. Народився в родині угорський євреїв.


Американська газета Barrons Magazine називає Stratfor "тіньовим ЦРУ".


Всім хто хоче зрозуміти подальший напрямок геополітики США по відношенню до Європи раджу купити журнал та почитати (не реклама)

А я ось на що зверну увагу. Автор статті через рядки каже європейським країнам: "Відмовляйтеся від суверенітету і об'єднуйтесь ( а хто буде гегемоном?)". Посилювати централізацію треба, бо криза. А міжнародні банки хіба не винні в  кризі? Ах так, Греція в усьому винна. Автор каже, що приклад треба брати зі США. Тобто створювати Сполучені штати Європи. Ось чим автор закінчує:

"Коли Європа не матиме цілісного розуміння, що в усіх її країн спільне майбутнє, грецька криза (Знов Греція винна - прим.моя) навряд чи стане спонукою до глибокої інтеграції (Країна Рад теж нас колись інтегрувала в "єдиний радянський простір" - прим. моя). І тоді майбутнє континенту не Сполучені Штати Європи, а постійна регіоналізація".

А ось зараз включемо пам'ять і згадаємо, хто одним із перших казав про Сполучені штати Європи? Ах точно - славнозвісний Лєйба Бронштейн-Троцький. Я вже викидував його слова і зараз знову нагадаю:

"Я думаю, что, наряду с лозунгом: "правительство рабочих и крестьян", своевременно выдвинуть лозунг: "Соединенные Штаты Европы". Только в соединении этих двух лозунгов мы получим известный перспективный, этапный ответ на наиболее жгучие вопросы европейского развития".

"Мы не станем заниматься здесь предсказаниями насчет того, каким темпом пойдет объединение европейских республик, в какие хозяйственные и конституционные формы оно выльется, какой степени централизации достигнет европейское хозяйство в первый период рабоче-крестьянского режима. Все это можно спокойно предоставить будущему, - с учетом того опыта, который имеет уже Советский Союз, сложившийся на почве старой царской России. Но совершенно очевидно, что таможенные перегородки должны быть опрокинуты. Европейские народы должны взглянуть на Европу, как на арену объединенного и все более планомерного хозяйства".

"Соединенные Штаты Европы" - чисто революционная перспектива, - ближайший этап общей нашей революционной перспективы..."

Ці слова не конспіративні, а загальнодоступні. Відкриваємо 12 том праці Лєйби " Сочинения. Прблемы международной пролетарской революции. Основные проблемы пролетарской революции" і знаходимо працю " "О своевременности лозунга "Соединенные штаты Европы". І ще раз нагадую це 1925 рік.

Ось так, як видно ЦРУ живе по завітам дяді Троцького.

І ще зверніть увагу на такий момент. В статті надана мапа "Еволюція сфер впливу в Європі", де Україна та Білорусь включена в зону впливу Росії, а це значить, що США Україну зливає. Навіщо це потрібно США?

Після війни сюзники США та Англія подарували СРСР всю Східну Європу з однією метою - щоб показати в Західній Європі принади комунізму і на антикомуністичному тлі об'єднати Європу під себе. Загроза комунізму і створила ЄС. Потім розіграли спектакль під назвою "холодна війна". В 60-х роках, коли ФРН почалася відбиватися від рук за декілька днів Західна Німеччина була обклеєна листівками з зображенням полудурка Хрущова і написами про загрозу комунізму. Фішка спрацювала і ФРН пішла в "потрібному руслі". Хотіли ще, щоб дурний Хрущов розв'язав ракетну війну на Кубі, але тоді розуму хватило в Джона Кеннеді, що разом з початком друку грошей держказначейством та забороною на поставки ядерної зброї до Ізраїлю і стали причиною вбивства єдиного незалежного від банкірів президента після Лінкольна. І останнього.

Загалом я ось до чого. США віддають Україну та Білорусь на поталу Росії задля нової консолідації Європи. Тим паче це завжди виходило легко, адже і Москву і Вашингтон контролюють ті самі сили.

Обращение Адольфа Гитлера к германскому народу 22 июня 1941 года

70 лет эта речь была недоступна русскому народу! 70 лет кто-то делал вид что этой речи, которая объясняет начало войны, вообще не существует. 70 лет кто-то преподавал нам историю, интерпретировал исторические события, "объяснял" их, организовывал дискуссии, "научные иследования", писал толстые книги, получал за это премии, зарплаты, научные степени, привилегии, персональные автомашины с персональными шофёрами, только чтоб никто никогда не узнал об этой речи, в которой изложены по пунктам все причины нападения Германии на СССР. - Видимо были причины, и не заикаться об этой речи? - И ещё какие причины! Вы это сейчас узнаете через 5 минут. Но 70 лет это не давали знать никаким русскоязычным.

Профессор А.П. Столешников

Германский народ! Национал-социалисты! Согбенный тяжёлыми проблемами, приговорённый к месяцам молчания, час пришёл, когда я, по крайней мере, могу говорить искренне. Когда 3 сентября 1939 года, Германская империя получила от Англии декларацию объявления войны, там снова повторилось английское усилие сделать невозможной любую попытку консолидации и расцвета Европы, путём немедленного уничтожения на континенте любого появляющегося сильного государства.

Именно поэтому Англия столетиями громила Испанию во многих войнах. Поэтому Англия вела войны против Голландии. Поэтому позднее (1812г.) Англия громила Францию с помощью сил всей Европы, а после этого на рубеже 20-ого столетия Англия (Антанта), начала окружение Германского Государства и это почему мы имели «Великую Войну» 1914 года – «мировую войну». Но только вследствие внутреннего саботажа Германия была разбита с катастрофическими для неё последствиями.

После лицемерных утверждений, что война, якобы, только против «кайзеровского режима», они стали планомерно уничтожать германское государство, сразу после того, как германские солдаты сложили оружие. 

После пророческого заявления Франции, что 20 миллионов немцев, это через чур много; другими словами, что это число должно быть уничтожено голодом, болезнями и эмиграцией; и каковое заявление было выполнено вплоть до буквы; германское национал-социалистическое движение начало свою работу по сплочению германского народа, и этим самым, начало возрождение Германии. Это возрождение нашего народа из пепла, ничтожества и стыда носило все признаки внутреннего Ренессанса. Никаким образом мы не влияли и не угрожали этим Англии. Тем не менее, рождающаяся из ненависти новая политика окружения и изоляции Германии немедленно началась Англией снова. Внутренне и международно это результировалось в теперь нам хорошо известный заговор между евреями и демократами, большевиками и консерваторами, с единственной целью заблокировать установление нового германского государства, и опустить его снова в мизерное состояние и импотенцию.

Кроме как на нас, ненависть этого интернационального заговора была направлена против тех народов, которые подобно германскому были обойдены фортуной и были вынуждены зарабатывать своё пропитание труднейшей борьбой за существование. Все права народов Италии и Японии, также как и нашего народа, участвовать в справедливом дележе благ этого мира, были также отвергнуты. 
Поэтому коалиция наших стран (Германии, Японии и Италии) должна действовать только в качестве самозащиты перед лицом угрожающего им глобального заговора. Ещё в самом начале 1936 года премьер-министр Черчилль, по показаниям американского генерала Wood перед Комитетом американского Конгресса, объявил Германию снова слишком сильной и вследствие этого, необходимой быть уничтоженной.
Летом 1939 года, кажется, пришло время для Англии, начать уничтожение Германии в качестве завершения политики постепенного её окружения и изоляции. С этой целью был создан план кампании лжи, состоящей из объявления, что в опасности другие, дескать, народы, которых Англия опутала обещаниями гарантий и помощи, ровно таким же способом, каким это же было ими проделано и в предыдущую войну. 
Таким образом, Англия с мая по август 1939 года добилась успеха в оповещении всего мира, что Германия прямо угрожает Литве, Эстонии, Латвии, Финляндии и Бессарабии, равно как и Украине. Эти государства позволили себя вовлечь в принятие обещаний гарантий, таким образом, примкнув к изоляционистскими силам против Германии. Ввиду этих обстоятельств, я считал себя обязанным принять на себя всю ответственность перед лицом моей собственной совести и перед историей германского народа и не только заверил эти страны и их правительства в лживости английских утверждений, но и установил строгую границу наших сил на востоке, посредством самых торжественных деклараций, касающихся границ наших интересов. 

Национал-социалисты, в это время, вы, возможно, чувствовали, что этот шаг был горек и вынужден для меня. Никогда германский народ не вынашивал в себе враждебных чувств по отношению к народам России! Однако уже более 10 лет еврейские большевики пускались в непрерывные провокации поджечь не только Германию, но и всю Европу. В то время как никогда германские националисты не пытались перекинуть свою мировоззрение на Россию, еврейские большевики из Москвы наоборот только что и делали, что пытались подмять под себя не только нас, но и другие европейские народы; и не только идеологически, но и грубой военной силой. 

Последствия действий этого большевистского правительства порождают только хаос, нищету и голод во всех странах. Наоборот, я, уже 20 лет с минимальным вмешательством и без разрушения нашей промышленности, устанавливаю социализм в Германии, который не только полностью ликвидировал безработицу, но и позволяет рабочему человеку получать большую часть результатов своего труда. Успех этой политики экономической и социальной реконструкции нашего общества, путём систематического уничтожения разницы в классах и рангах, имеет в качестве конечной цели истинно общенародную общность всего народа.

Поэтому только через силу я заставил себя в августе 1939 года послать своего министра иностранных дел (Риббентропа) в Москву в попытке вырваться из тисков английской изоляции.
Я это сделал только перед лицом своей ответственности перед германским народом, но ещё больше в надежде достижения постоянной разрядки напряженности, и чтобы уменьшить жертвы, которые в противном случае от нас бы потребовались. 
В то время как Германия торжественно подтвердила в Москве, что перечисленные страны и территории («Эстония, Латвия, Финляндия и Бессарабия, равно как и Украина»), за исключением Литвы, не входят в интересы Германии, специальное соглашение было заключено (секретный параграф "Пакта о Ненападении") на случай если Англии удастся заставить Польшу спровоцировать войну с Германией. И в этом случае тоже германские требования были сведены к существенным ограничениям и вне всякой связи с успехами германской армии.
Национал-социалисты, последствия этого «Пакта», которого я сам и хотел, и который был заключен в интересах германского народа, были очень и очень плачевными, в особенности, что касается германцев, проживающих в вышеупомянутых странах. 

Боле полумиллиона германских мужчин и женщин, большинство из которых крестьяне, ремесленники и рабочие, буквально за ночь вынуждены были бежать, чтобы ускользнуть от нового режима, который сначала угрожал им беспросветной нищетой, и рано или поздно, - полным уничтожением. Тем не менее тысячи германцев исчезло совсем. Невозможно даже определить их судьбу и что с ними сейчас. Среди них было 160 тысяч граждан Германии. И на всё это я должен был закрыть глаза. Я был обязан молчать. В конце концов, это я сам захотел достигнуть разрядки напряжённости, и если возможно, то и полного мира с этим государством. (СССР). Однако во время нашего общего вступления в Польшу, кремлёвские правители внезапно и в противоречии с договором, также затребовали и Литву. Германия никогда не имела намерений оккупировать Литву. (Вильнюс тогда принадлежал Польше. Прим. Пер.)

И Германия не только оказалась не способной предъявить такой же ультиматум литовскому правительству, но и отвергла запрос Литвы прислать германские войска, потому что это требование было не в соответствии с целями германской политики. Несмотря на это я подчинился и этому новому требованию Кремля. Однако это было только началом шантажа и всё новых и новых вымогательств.  

Победа в Польше, которая была достигнута исключительно германскими войсками, предоставила мне возможность ещё раз обратиться к западным странам с предложением мира. Это предложение мира в очередной раз было отвергнуто, как и всегда, благодаря интернациональным усилиям еврейских поджигателей войны. В это время причиной такого отказа был тот факт, что Англия ещё надеялась мобилизовать против Германии коалицию европейских стран, включавшую Балканские страны и Советскую Россию. Поэтому Лондон решил послать Mr.Cripps посланником в Москву. 

Криппс получил чёткие инструкции любыми средствами втянуть Советскую Россию в проанглийскую коалицию. Английская пресса сообщала об этой миссии, поскольку её никак нельзя было скрыть. Осенью 1939 года и весной 1940 года первые результаты этой миссии Криппса дали себя знать. В то время как Советская Россия предприняла попытку подчинить военной силой не только Финляндию, но и Балтийские страны, она вдруг начала обосновывать свои действия настолько же смехотворными, насколько они были и фальшивыми утверждениями, что, дескать, она должна «защитить эти страны от внешней угрозы». Эта «внешняя угроза» означала только Германию; никакая другая страна не имела доступа в балтийский регион, и не могла там угрожать. Но я вынужден был молчать. Но те, кто был у власти в Кремле, немедленно пошли ещё дальше.

В то время как весной 1940 года Германия, в соответствии в так называемом «Пактом о Ненападении», отозвала свои войска с восточной границы; и на самом деле, большая часть восточной границы была тотально очищена от немецких войск, концентрация российских войск на западной границе уже началась, что уже можно было рассматривать как целенаправленную угрозу Германии. В соответствии с заявлением советского министра иностранных дел, а затем премьер-министра Вячеслава Молотова, персонально сделанным в то время, у Советов было уже весной 1940 года 22 дивизии только в одной Прибалтике. И в то время как само советское правительство всегда утверждало, что войска, дескать, были введены по просьбе местного населения Прибалтики, цель их продолжающегося присутствия была демонстрация своей силы Германии. В то время как наши солдаты с 5 мая 1940 года уничтожали англо-французские силы на западе, концентрация советских войск и их манёвры на нашей восточной границе приобретали всё более и более угрожающие размеры. 

Поэтому, в интересах Германии, я с августа 1940 года уже не мог более позволить нашими восточным провинциям, тем более что они к этому времени вообще зачастую были пустыми, оставаться незащищёнными ввиду беспрецедентного нарастания числа большевистстких дивизий. Это всё был результат англо-советской кооперации, направленной на создание на востоке такой мощной армейской группировки, чтобы Германское Командование не смогло бы закончить блицкриг на западе полным разгромом, особенно, что касается в части военно-воздушных сил. И всё это было в соответствии не только с английской, но и советской политикой; поскольку и Англия и Советская Россия имели ввиду затягивать войну как можно дольше, чтобы постепенно ослаблять и ослаблять всю Европу, и сделать её совсем неспособной.  

Анализируя, атака СССР на Румынию была также направлена на овладение важной материальной базой не только Германии, но и все европейской экономики; и по меньшей мере, имела виду разрушить её. Германия, особенно с 1933 года, с непрерывным терпением искала возможности наладить торговлю со странами юго-восточной Европы. Поэтому мы всегда были заинтересованы во внутреннем спокойствии и внутренней организации этих стран. Советское нападение на Румынию и связка Греции с Англией грозили в короткое время превратить этот регион в театр войны. 
Прямо противоположно своим принципам и срочной просьбе румынского правительства, которое само несло ответственность именно за такое развитие событий, я советовал принятие советских требований ради мира и уступку Бессарабии (Молдавии). Румынское правительство, однако, считало, что оно способно отчитаться перед своим народом, только если Германия и Италия в качестве компенсации, по крайне мере, могли бы хоть гарантировать целостность того, что осталось от Румынии. Я согласился на это с тяжёлым сердцем, принципиально, потому что, мы – Германцы, когда даём свои гарантии – мы держим их. Мы не англичане и не евреи.

Я до последней секунды, хотя и облечённый персональными обязательствами, надеялся на сохранении мира в этом регионе. Для этого, чтобы разрешить эти проблемы и достигнуть ясности в отношениях между Советской Россией и Германией, а также ввиду продолжающейся концентрации советских войск на нашей восточной границе, я пригласил Молотова в Берлин. Советский министр иностранных дел тогда потребовал от Германии разъяснений соглашения по следующим четырём пунктам:

1). Вопрос Молотова: направлены ли германские гарантии Румынии против СССР в случае повторного нападения СССР на Румынию? Мой ответ: Германская гарантия имеет общий характер и безусловно накладывает на нас обязанности. Советская Россия, однако, никогда не объявляла нам, что имеет и другие интересы в Румынии за пределами Бессарабии. вершившаяся оккупация советскими войсками Северной Буковины уже вышла за пределы советских уверений, поэтому я не думаю, что Россия на данный момент имеет ещё более далеко идущие намерения против Румынии.

2). Второй пункт Молотова: Советская Россия опять чувствует угрозу Финляндии. Кремль определённо не может терпеть этого. Готова ли Германия не оказывать помощь Финляндии, и более того, немедленно отозвать германские войска уже находящиеся в Киркенесе?  Мой ответ: Германия абсолютно не имеет никаких политических интересов в Финляндии. Но новая война СССР против маленького финского народа, уже не может рассматриваться германским правительством как нормальное явление; равно как мы никогда и не поверим, что Финляндия каким-то образом может угрожать СССР. Ни при каких обстоятельствах мы не желаем нового театра войны на Балтике.

3). Третий пункт Молотова: Готова ли Германия согласиться на то, что Советская Россия может предоставить гарантии Болгарии в виде посылки туда своих войск, в связи с чем он – Молотов, готов заверить Германию, что Кремль не будет низлагать короля Болгарии? Мой ответ: Болгария – это суверенное государство. И я не имею информации, что Болгария когда либо запрашивала Советскую Россию о гарантиях, подобных тем, которые Румыния запросила от Германии. Более того, я не готов ответить на этот вопрос без консультаций со своими союзниками.

4) Четвёртый пункт Молотова: Советская Россия при всех обстоятельствах требует свободного прохода через проливы Дарданеллов и Босфора, и для своей защиты требует оккупации некоторого числа важных военных баз на Дарданеллах и на Босфоре. Германия согласна или нет? Мой ответ: Германия была всегда готова согласиться на изменение 1936 года Конвенции Монтро в пользу государств Чёрного моря. Германия не готова, чтобы дать согласие Советской России на создание военных баз вдоль проливов. 

Национал-социалисты, здесь я был обязан в полном осознании своей ответственности проявить свою позицию как ответственный лидер не только Германии, но и как представитель европейской культуры и цивилизации. Последствием всего этого было возрастание активности Советской России направленной прямо против Германии, и сразу, конкретно, начались новые попытки подрыва румынского государства, и попытки посредством пропаганды устранить болгарскую монархию. 

С помощью с запутанных и незрелых лидеров Румынского Легиона в Румынии был организован государственный переворот, цель которого была сбросить главу государства генерала Антонеску и вызвать в стране хаос; лишить правительство всякой власти, и таким образом создать предпосылки для введения германских гарантий. И тем не менее, я всё ещё верил, что самое лучшее, - продолжать молчать. Немедленно после неудачной попытки государственного переворота в Румынии, Советская Россия предприняла новую переброску войск на восточные границы Германии. Советские танковые подразделения и парашютисты во всё возрастающих количествах перебрасывались в опасную близость от германской границы. Германские вооружённые и силы и германский народ знают, что вплоть до нескольких недель назад ни одной механизированной дивизии или даже единственного танка не было дислоцировано на наших восточных границах.
Если, не смотря на все разуверения и камуфляж, и требовалось какое-либо окончательное доказательство формирующегося союза между Англией и Советской Россией, то Югославский конфликт предоставил его. Когда я предпринимал любые усилия, направленные на создание мира на Балканах и из-за симпатетической кооперации с Муссолини пригласил Югославию присоединиться к «Трёхстороннему Пакту», Англия и Советская Россия в объединённом сговоре организовали государственный переворот, который за одну ночь устранил тогдашнее правительство Югославии, которое тогда было готово подписать соглашение.
И сегодня мы можем проинформировать германскую нацию, что югославский путч против Германии не был только английским, но в основном под Советским руководством! 
Поскольку мы молчали и тут, советские вожди тут же сделали шаг дальше. Они не только организовали Путч, но и через несколько дней, в своём стремлении воспротивиться установлению мира на Балканах, заключили Договор о дружбе и взаимопомощи с Югославией и восстановили её против Германии. И это отнюдь не было платонической дружбой. Москва потребовала мобилизации югославской армии. И поскольку даже тогда я предпочёл лучше ничего не говорить, те, кто во власти в Кремле, пошли ещё дальше. Германское правительство сегодня обладает документальным свидетельством, которое показывает, что Советская Россия для того чтобы втянуть в войну Югославию, дало ей обещание снабжать её через порт Салоники (Греция) оружием, самолётами, амуницией и другим военным материалом против Германии 
И это случилось именно в тот самый момент, когда я лично, в моей всегдашней надеже служить делу мира, дал совет японскому министру иностранных дел Yosike Matsuoka, который уменьшил трения России с Японией. 

Только быстрое продвижение наших несравненных дивизий к Скопле так же как и захват самих Салоников, развалило этот Англо-Советский заговор. Лётчики югославской армии, однако, бежали в Советскую Россию, и были тут же приняты как союзники.  Победа Германии и Италии в Юго-Восточной Европе первым делом затормозила план летом 1941 года вовлечь Германию в долгомесячную войну на Балканах, тем временем наращивая преднаступательное развёртывание советских армий и повышая их боеспособность, для того, чтобы в конечном итоге вместе с Англией, при поддержке американского снабжения сокрушить Германию и Италию. Таким образом Москва не только нарушила, но и постыдно предала положения нашего дружеского соглашения. Всё это было проделано, в то время как правители в Кремле, аналогично как и в случае с Финляндией и Румынией, до последнего момента претендовали на мир и дружбу и с честными глазами выражали официальные опровержения.  И хотя до сего момента я был вынужден снова и снова хранить молчание под давлением обстоятельств, теперь пришёл момент, когда продолжать оставаться просто наблюдателем, было бы не только грехом, но и преступлением против германского народа - и да, даже преступлением против всей Европы.

Сегодня 160 советских дивизий стоят на наших границах! В течение многих недель идёт постоянное нарушение этой границы от крайнего севера и до самой Румынии. Советские лётчики не считают нужным соблюдать воздушные границы; возможно, чтобы показать нам, что они уже чувствуют себя хозяевами этих территорий. 

В течение ночи с 17-ого на 18-ого июня 1941 года советские вооруженные отряды снова углубились на германскую территорию и возвратились обратно только после продолжительного боя. Это всё привело нас к часу, когда для нас необходимо предпринять шаги против этого заговора между еврейскими англо-саксонскими поджигателями войны и такими же еврейскими правителями большевистского центра в Москве. 

Германский народ, - в настоящее время создаётся марш, который по своей протяжённости не имеет себе аналогов в истории. Совместно с нашими финскими друзьями, победители англичан под Нарвиком стоят у Полярного Круга. Германские дивизии под командованием покорителей Норвегии, в кооперации с героями финской свободы, с их маршалом, защищают свою землю. Формации германского восточного фронта простираются от Восточной Пруссии до Карпат.

Германские и румынские солдаты объединены под командованием главы румынского государства Антонеску от берегов Прута, вдоль Дуная и до Чёрного моря. Задача этого фронта, поэтому, не защита отдельной страны, а защита всей Европы и поэтому спасение всех. Поэтому, я решил сегодня снова вручить судьбу и будущее Германии и германского народа в руки наших солдат. И да поможет нам Бог в этом сражении.

Источники: «Der Furer an das deutsche Volk 22 Juni 1941 (“The leader of the German people, June 22 1941”), in Philipp Bouhler (ed). “Der grossdeutsche Freiheitskampf”. Reden. Adolf Hitlers (The German Struggle for Freedom; Speaches of Adolf Hitler”) vol.3 (Munich: Franz Eher, 1942), pp.51-61 (New York Times, Jine 23, 1941).

Іноді корисно послухати іншу сторону задля того, щоб зробити висновки

 

Бацька Лукашенко. Спробую об'єктивно

               


Готуйте помідори, оскільки я бачу тема Лукашенка в інеті зводиться до протистояння двох антагонічних таборів - одні репрезентують телячу любов до Александра Григоровича, інші - бараняче несприйняття. Звісно  абсолютна об'єктивність неможлива, велика частка суб'єктивності буде, проте спробую без штампів, навішаних нам ЗМІ

"Ліхіє 90-ті", котрих не було

Після того як спочив мутант під назвою СРСР, усі країни бувшого союзу, окрім деяких екзотичних азіатських країн та прибалтів, пішли схожим шляхом. Червоні барони, раптом перефарбувавшись в національні барви, почали перерозподіляти власність на свою користь із державної скарбниці, перебудовошні кооператори, котрі лежали під баронами, змінили назву на бізнесменів, поміняли кожанки на червоні піджаки і втрутилися в боротьбу за перерозподіл казенного добра. Вибори президента 1994 року в Україні і Білорусі дуже подібні. Як в нас червоний до мізків і костей Леонід Кравчук раптом напередодні виборів переродився в ярого націоналіста, так і там лідер перших років незалежності Станіслав Шушкевич, один з плеяди червоних баронів, раптом став націоналістом. Протистояли обом здавалось би прогресивні лідери. Біля Шушкевича в той час гуртувалася уся минувша червона еліта совка та новоявленні олігархи, в той час як Лукашенко згуртував  прогресивну команду, як то Віктор Гончар, Валерій Цепкало та інші. Вибори 1994 року Лукашенко виграв більш ніж впевнено, набравши 80,1% у другому турі проти Шушкевича. В той час Лукашенко адмінресурсу не мав.

А ось далі шляхи України та Білорусі кардинально розійшлися, кожен пішов в різні сторони. В Україні всі старі олігархи домовилися з новим і перекочували в інший табір, розгорнулася широкомасштабне розграбування країни та повний бєспрдєл. В той час в Білорусі все пішло інакше.Починав Лукашенко як реформатор. Він справді пові реформи, проте білоруським Ден Сяопіном він не став. В певний час реформи він зупинив. Адже його любили як вождя, при котрому "тишь да гладь...", а ризикувати цим образом бацька не наважився. Лукашенко одразу по приходу до влади узяв усіх місцевих "князьків" за зябра і почав тримати в кулаці. Бізнес олігархія Шушкевича домовитися з бацьком не змогла, через що зникла як клас. Коли економічними методами, коли і більш радикальними. Всі бізнесмени в червоних піджаках послідували за бізнес олігархією, бо один з одним пов'язане - одні керували іншими. Всі крупні червоні барони були ліквідовані (в політичному сенсі, хоча не завжди...), мілкі барони бацька поставив собі на службу. "Сиди і не рипайся. Вкрав - підеш в расход". Ні звісно в мілких масштабах на корупцію дивилися крізь пальці, проте великої не допускав. Тому білоруси, на відміну від українців і росіян, не відчули на собі "принади розбудови демократії", котрі в народі отримали назву "ліхіє 90-ті" з усім багажем цих принад: вибиванням боргів, рекетом, бандитськими розбірками і т.д і т.п.

Війна за Білорусь. Какая боль! Росія Польща 5-0...Україна - оффсайд

В 90-ті в Білорусі ще залишився такий "атавізм часів Пілсудського" як сильні пропольські настрої. Навіть Литва не мала такої любові до сусідньої держави. Польські лідери вирішили скористатися з цього і сильно загравали з режимом. Допоки не отримали наганяй від ЄС. Не вартує дружити з тим, з ким не дружать в Європі. Сильний регіональний лідер в східній Європі не потрібен був ЄСу, адже це ставило серйозні геополітичні питання. Тоді польські лідери перейшли до іншої тактики, причому до горя безглуздої. Вони почали морально і матеріально підтримувати будь-що, аби проти бацька. Причому всі польські інсинуації проти режиму були настільки явні і недолугі. Явна підтримка політичних карликів, котрих не підтримував більш ніхто в Білорусі, їх фінансування, діяльність польської дипломатії, котра носила душок "шпигунської романтики часів совка", ворожі заяви. Все це звело пропольські настрої в Білорусі нанівець. Тепер польській дипломат, котрий тайком підкуповує білоруського чиновника, виглядав в очах білорусів як карикатура.ЄС вела свою політику прямо - роздержавлення білоруської власності та подальша її скупівля зарубіжними інвесторами. Звісно це все було приправлено соусом "за демократію, вибори" та іншу лабуду.

Росія підійшла до справи геть інакше. Вона почала підтримувати бацька, лише вимагаючи взамін "культурної лояльності". Ось вам і дешевий газ, і наш ринок, і всі інша блага, а взамін всього нічого - плекайте міф про слов'янську єдність. Бацька є старим марксиським матеріалістом і вважає, що безпека держави це перш за все економічна безпека. Тому між "економічною експансією Європи та США" та "культурною експансією Росії" він обрав останню. Ну не розумів він в свій час, що одне тягне за собою інше. І так як "демократія і свобода" є приправою до економічної експансії для США та ЄС, так "русскій мір" є тим самим для російської експансії.

Проте для тих, хто кричить, що Білорусь повністю запродалася Росії я застережив би. що не варто кричати. Російського бізнесу в Білорусі, порівняно з Україною, майже немає. Там все державне. Ба навіть - російського бізнеса більше навіть в "сталій єуропейській Латвії". 

Біль насправді в іншому. Україна в цих геополітичних іграх сидить в оффсайді. Ще при Ющенку, коли Росія надавила на Білорусь Лукашенко пропонуував виступити спільним фронтом і поглибити співпрацю, Ющенко начеб то пішов на це, але після "ай ай" коли Європа потрусила пальцем, Ющенко зрадив. Та й останні події, коли Лукашенка не запросили на "заходи з приводу Чорнобиля" через наполягання ЄС. Звісно "козьол Баррозу" привіз нам гроші, проте все ж в цьому світі є поняття більші за бабки, а саме честь. Адже аварія сталася через кремлядєй в Москві, а лягла вона на плечі наших народів, народів котрі не "міфічно", а рельно мали спільну історію і можемо зватися братами. А Лукашенко який би він не був, все ж є лідером цієї нації. Тому це було свинство!

"Кому на Русі жить хорошо ?"

Факт є фактом - в Білорусі люди живуть краще ніж в Україні чи в Росії. Ні, звісно, я є далекий від того, щоб ідеалізувати життя в Білорусі, адже наприклад в Норвегії живуть ще краще. Проте середня заробітна плата в Білорусі 500$. Зрівняйте по показникам в інших пострадянських країнах. І ще враховуйте те, що в Білорусі немає такого соціального флюсу, коли одні отримують 20 тисяч, а інші тисячу. Росія наближається до цих показників, але подивіться карту по регіонам і вам все стане зрозумілим. Хто їздив в Білорусь, запитайте які там дороги. Запитайте яка чистота на вулицях. Зрівняйте криміногенну ситуацію по країнам. Це все наводить на роздуми.Дійшло навіть до абсурду. На одному з російських каналів показували чергову пропаганду про економічний крах в Білорусі. І ось показують ролик з магазина побутової техніки, де показують як білоруси, в пориві паніки. скупили усі...пральні машини і плазмові телевізори! А в нас в часи кризи біжать скуповувати сірники та гречку.

Нещодавно одні знайомі переїхали жити з Білорусі до України. І ось запитав як там. І відповідь здивувала. "Погано, адже там немає демократії". Дивно бачити було таке переживання людини за демократичні свободи, проте в ході розмови стало все на свої місця. Все оказалося банальніше. Не змогли відкрити свій бізнес. Не буду описувати всю схему, але зводився він до одного: купив по 5 - продав по 10. Таким там дійсно погано живеться.

Що сталося? 

В якийсь час кремлівській олігархії набридло гратися в дружбу, вона захотіла нарешті отримати те, що хотіла, а саме ресурси Білорусі в свої руки. Отут і почалися всі ті незрозумілості між бацьком та гебіською клікою. Чого вартує дружба Кремля стало зрозуміло ще по танкам навколо "союзної держави", котру Лукашенко поховав. Тут бацька зрозумів, коли експансія перейшла з далекої та незрозумілої йому культури і духовності в сферу господарської діяльності. Недарма він казав фразу, котра стала вже крилатою: "Я с бандитами из Кремля кооперироваться не собираюсь".  Недарма перед самими виборами почалося зближення Білорусі та ЄС. І бацька казав, що ЄС давало гарантії захисту Мінська від Москви. Проте як завжди кинули. І питання там знову ж таки - державна власність. Хто вважає, що ЄС турбується про рівень демократії, тому нічого доводити не буду, адже це те саме, що вірити у світле майбутнє коммунізма в часи совка. Лукашенка солодкими речами заманили в Митний союз, проте одразу ж стало зрозуміло, що таке МС. Це насправді засіб Москви, щоб "мочіть в сортірє" своїх конкурентів. Обвалити економіку Білорусі, а потім взяти на тепленьким ту властність, що зараз ві бацька в руках. І ЄС не проти. Цікаво те, що коли Лукашенко звертався в МВФ та в Москву по кредит відповідь була та сама - роздержавлення власності. А ЄС і США це буде тільки на руку, адже "кооперіроваться з бандітамі із Кремля" їм ніколи не було в западло. Тому і підтримувані фінансово з ЄС так звані опозиціонери отримали так моральну підтримку в Росії на останніх виборах. Тому завдання зараз одне - обложити Білорусь з усіх боків, дотиснути, а потім можна буде "грабь награблєнноє".

Що буде?

Ці баталії "ЗаЛукашенко" vs "ПротиЛукашенка" мене особливо не цікавлять, мене цікаве більше що буде надалі з Білоруссю. Як я казав, на жаль, Лукашенко не став Ден Сяопінем і не протів структурнх реформ. Його люблять (і дійсно люблять) як гаранта стабільності, а при реформах завжди качає. Проте система гине. Після розвалу совка Лукашенко фактично підключив труп до системи життєзабеспечення. Він створив гібрід. Зараз настав час підти далі. Варто довести справу до кінця і створити корпоративну державу. Також варто знайти альтернативу російському ринку. І Лукашенко це розуміє, адже сам не раз казав, що основна загроза білоруській національній безпеці це залежність від Російських ринків. Якщо він зробить те, що обіцяв, а саме переключиться на китайський ринок, котрий на разі є одним з найперспективниших і до кінця реформує систему, ми зможемо побачити становлення сильної держави. Якщо Лукашенко зрозуміє, що найліпша стабільність на кладовищі і що для того, щоб у вмираючого знову забилося серце потрібно вдарити струмом, тоді Білорусь чекає світле майбутнє. В противному випадку ми побачимо повне інкорпорування Білорусі до складу Росії.

Те що Лукашенко почав девальвацію національної валюти ( ті хто думає, що це апріорі погане трохи не розбираються в економіці. Насправді це монетарний засіб котрий застосовують всі країни) та поступова заборона на використання іноземної валюти, котру "батьки - засновники США" вважали гірше за ворожі армії, показує, що він розуміє це все. А обійдеться це все знову півмірами, чи призведе до корінних реформ побачемо

Також треба подумати про політичну систему. Фактично зараз Білорусь - це Лукашенко. Але як його не стане, що буде? Що він залишить? Диктатура має одне слабке місце - диктатор. Тому варто відійте від мавпування західних інституцій і створити нові, котрі зможуть забеспечити майбутній розвиток державі після Лукашенка. Інакше після нього усі ці місцеві князькі та карлики від оппозиції (хто думає, що там є достойна оппозиція, той напевно можна казати ніколи не слідкував за політичним життям Білорусі і взнавав її зі шпальт проплачених ЗМІ і телеефірів) роздерибанять країну. 

Насправді зараз блоруська нація стоїть на порозі цікавих подій і в неї тільки два шляхи - або в повне небуття історії, або шлях до підняття на Олімп. Як буде - побачемо.