Был такой советский всемирно известный антрополог Герасимов Михаил Михайлович. Он изобрел уникальный метод восстановления лица по черепу, которым пользуються и по сей день

Удивительно как туго сидит в головах некоторых людей катерининская фальсификация. И более поражает то, что разного рода "панславянисты", захлебываясь в любви к соседнему государству и мифическому "братству" тем не менее сами унижают славян, к которым по ошибке относят и великоросов, придерживаясь теории норманистов. Это выглядит по меньшей мере смешно. Варяжская родословная Рюриковичей безусловно нужна была немцам Романовым, ведь так создавалсь приемственность варягов и немцев и закреплялись права на престол. Хотя к Рюриковичам Романовы никакого отношения не имели, но ведь нужно же было создать миф, что без варяжских корней Русь обречена на развал и деградацию. 

Многие "великоросы" чтять и уважают Михаила Васильевича Ломоносова. Но никогда не читают его. Историю "великоросы" предпочитают изучать по творениям Шлецера, Миллера и Карамзина, которые сфабриковали историю в угоду немецкой правлящей династии Романовых. Действительно не пристало немке править полудикими фино-уграми, куда престижней быть правительницей Великой Руси. Та и "Императрица всея Руси" звучит солиднее чем "Императрица чуди, веси и мурома". Поэтому "идеологи" Российской империи начали создавать миф "Московия - наследница Руси". Но не забыли и о "нордической" составляющей своих писюлек. Отсюда и норманизм - варяги, спасшие Русь от дикости и варварства. И тут уже чисто "арийские" начала Екатерины ІІ выглядели просто как мессианские, так бы говоря продолжение традиций Рюрика -варяга, несшего культуру "диким словенам". 

Частина дев'ята. "Превентивний удар, план Шліффена та трошки про карму"

Після закінчення Першої світової війни країни – переможниці зібралися на Паризьку мирну конференцію, щоб звинуватити Австро – Угорщину та Німеччину в агресії та розшматувати ці імперії. Пікантність ситуації в тому, що практику приниження, звинувачення в усіх гріхах і розшматування супротивника започаткував…австрієць Клемент Меттерніх, який зізвав Віденський конгрес після Наполеонівських війн задля того, щоб зробити з Францією та Наполеоном те саме, що на Паризькій конференції зроблять з Австро – Угорщиною. Певно кожна держава, як і людина має свою карму і за все доводиться платити…

            Клемент Меттерніх, міністр закордонних справ часів Наполеонівських війн

За підсумками війни були зруйновані три імперії, народи Росії та угорці відчують на собі «переваги» комунізму, німці руїну та анархію веймарської демократії, в той час як США вийде на світову арену у якості найпершого гравця, Британія позбудиться усіх конкурентів, а найбільше дарунків отримає Сербія, котра інкорпорує до себе всіх балканських слов’ян і створить Короліство сербів, хорватів та словенців, що надалі буде перейменована в Югославію і стане однією з найбільших держав Європи.

По прошестю багатьох років  в 1998 році, західні «союзники і друзі» Сербії, ті самі які її обдарували в 1919 році, почнуть цинічно розпинати Югославію, розривати її на шматки, А в кінці кінців НАТО буде бомбити Белград. І знову нам може бути шкода братів слов’ян, шкода Слободана Мілошевича та Радко Младіча, котрі винні лише в тому, що захищали свою Батьківщину. Проте тут ми знову можемо говорити про карму. Белград заплатив за те, що він зробив на початку ХХ століття. За все доводиться платити…

            Белград, після бомбардування силами НАТО

Багато зараз з’явилося тих, хто намагається увести імператора Миколая ІІ у ранг героїв. Навіть кажуть, що «він зійшов на Голгофу за народи Російської імперії». Проте все насправді навпаки. Саме народи Російської імперії «взійшли на голгофу» через слабкодухість, піддатливість і повний брак хисту до управління в останнього російського імператора.

Говорячи про винних в Першій світовій, слід сказати наступне. Багато хто тоді й зараз керується тезою «напав – значить агресор». Проте всі забувають (а декотрі роблять вигляд, що забувають) прописні істини військового мистецтва, котрі ще знав Сунь Цзи. А саме те, що «найкращий захист – то превентивний удар». Тому що по-перше він дозволяє застати супротивника зненацька, по-друге виключає варіант нападіння супротивника в момент, коли ти не готовий, по-третє дозволяє вести війну на ворожій території, що дає плюс в ресурсах та зменшує ризик руйнації власної країни. Це все нівелювалося для очей мас в міжнародній політиці з часів Віденського конгресу, а потім цей цинізм буде не раз застосований і на Нюрберзькому судилищі, і на судилищі югославський злочинців і т.п. Подумайте над тим, що я сказав.

            Альфред фон Шліффен, керівник німецького військового штабу у 1891 - 1905 роках.

 Одним з основних доказів агресивних намірів Німеччини був так званий «план Шліффена». Його розробив начальник військового штабу ІІ Рейху Альфред фон Шліффен і він складався з варіанту війни на два фронти проти Франції та Росії (без участі Англії, що важливо і про що говорили в попередній частині). Але виставляти військовий план як доказ агресії було верхом цинізму. Адже військовий штаб покликаний розробляти стратегії і тактики на ВСІ можливі випадки. Німецький штаб мав багато військових планів і на випадок війни проти однієї Франції, і проти суто Росії, і навіть проти Австро – Угорщини, адже якщо він не буде розробляти плани на випадок війни, то навіщо він взагалі потрібен. Ось така вона справедливість переможців. Все списали на переможених, ограбували їх і залишилися білими та пухнастими.

            "План Шлиффена"

Це все писалося не просто з любові до історії чи справедливості. Розуміння механізмів, аналіз фактів з точки зору логіки допоможе всім розібратися в ситуації сьогодення, зокрема арабської «весни народів», війни в Лівії, подій в Сирії та Білорусі, подій навколо України. Дякую всім, хто осилив велику кількість тексту і послідував за автором в аналізі фактів і подій з точки зору логіки. Велике дякую Вам за увагу!

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Частина сьома. "Смерть у Белграді"

Частина восьма. "Дипломатичні гойдалки"

25 липня 1914 року закінчувався термін ультиматуму. Зібравшись 24 липня сербський уряд під керівництвом Ніколи Пашича другу добу обговорювали, що їм власне робити. Кабінет був налаштований дати відмову, проте Пашич намагався схилити до компромісного рішення – заарештувати винних у сараєвських подій власними силами і видати їх Австро – Угорщини. Безумовно це наштовхувалося на протидію уряду, особливо штабу. Але аргумент в Пашича був серйозний – відповіді з Петрограда не було чи підтримає їх Російська імперія. На час закінчення строку вже була складена позитивна відповідь на ультиматум. Проте сталася майже детективна історія.

           Прем'єр-мінстр Сербії Нікола Пашич 

З  Петрограду в російське посольство в Белграді імперський уряд надсилає запит – чи задовольнить Сербія ультиматум. Майже в той же час урядовці схилили Пашича зробити запит до того ж таки посольства з питанням: чи підтримає Петроград Сербію в разі негативної відповіді на ультиматум. Отут і криється фатальна роль смерті Гартвіга. Посольство Російської імперії надсилає в Петроград запит, що має казати російська сторона в разі відхилення ультиматуму. Петроград дає відповідь, що в разі відхилення Росія підтримає Сербію, проте радить рекомендувати їй просити винесення цього питання на конференцію чотирьох держав, котру вже готували статс секретар відомства іноземних справ Німеччини Готліб фон Ягов та міністр Великої Британії Едвард Грей. Але ось тут незрозуміло чи то з-за помилки, чи то спеціально, але в Петроград посольство надсилає повідомлення, що Белград ультиматум відхилив, а сербському уряду повідомляє, що Російська імперія за будь-яких умов підтримає Сербію.

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін"

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Частина сьома. "Смерть у Белграді"

Якось повз увагу історичних хронік проходить ще одна смерть, котра вплинула на розвиток подій не набагато менше ніж вбивство у Сараєво.

10.07.1914 року посол Російської імперії у Белграді Миколай Гартвіг зустрівся з послом Австро- Угорщини  у Белграді Артуром Гізлем. А повернувшись до себе після сніданку і розмови з Гізлем, несподівано помер.

Тут же Белград почав трястися в істериці і твердити, що Гартвіга отруїв Гізль. Поховання Гартвіга переросло у масову анти австрійську демонстрацію, на якій перебувало близько 80 тис. осіб. Шпальти сербських газет рясніли викривним статтями, офіційні особи робили істеричні заяви про причетність австрійського посла до вбивства. При тому всьому офіційне розслідування нічого не встановило і ніяких офіційних звинувачень не було.

Для розуміння ситуації треба процитувати слова російського історика Валерія Шамбарова: «Для того щоб зрозуміти усю абсурдність цих звинувачень, напевно досить лише уявити таку картину: в ХХ ст. респектабельний посол великої держави, боязко озираючись, сипле отруту в келих посла іншої великої держави…Вибачте, це скоріше сцена із дешевої балаганної драми або ілюстрація порядків часів Катерини Медичи…Безумовно повірити такому міг тільки темний сербський простолюд (в Петрограді звісно ж не повірили)».

Жодна держава, в тому числі Російська імперія, жодної претензії не кинула в бік Відню з приводу цих подій. Навіть після закінчення війни, коли було вилито купу абсурдного бруду на Австро – Угорщину та Німеччину, в цій події ніхто не звинуватив австріяків, адже це було б занадто абсурдно й явно пропагандистсько.

А зараз все ж таки що сталося? Щоб зрозуміти, хто це зробив шукайте кому вигідно. Аналізуючи події ми можемо сказати, що вигідно це було тим, хто намагався вбити клин між Австро – Угорщиною та Російською імперією, щоб ще дужче накалити обстановку. Тобто знову ж таки виринає все та ж Сербія та міжнародні фінансові клани.

Гартвіг був одним з найбільших спеціалістів по балканським відносинам та усього місцевого підводного каміння. Більш того в Белграді встановився такий собі союз прем’єра Сербії Пашича, посла Австро – Угорщини Гізля та й власне Гартвіга, котрі намагалися вгамувати події та відвести світову катастрофу.

Якщо допустити гіпотезу (офіційна версія то сердечний приступ), що Гартвіга було вбито, то це мало свої вигоди для світової закуліси та їхньої маріонетки Сербії. По - перше було відсторонено спеціаліста, котрий міг подати об’єктивну інформацію, причому з офіційного боку. По-друге вбити одразу двох зайців – вибити грунт з –під ніг ярого противника ескалації конфлікту та й всього сербського військового штабу Пашича у вигляді підтримки Гізля та Гартвіга. По – третє остаточно посварити Австро – Угорщину з Російською імперією, адже жодна з західних держав не вступила у війну, якби знала, що супротивник буде воювати з одного фронту. По – четверте позбавити й Російську імперію, й Австро – Угорщину компетентного висвітлення подій з Белграду.

Так це лише версія. Але наступні події, зокрема фатальна роль російського посольства у початку Першої світової війни, підтверджує цю версію. Та про це пізніше… 

Далі буде...

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Винуватці нападу Габріновіч та Принцип були схоплені австрійською поліцією на місці злочину. Згодом зловили ще двох учасників замаху – Т.Грабеча та Д.Іліча. В ході розслідування справи австрійці з’ясували, що підготовка теракту відбувалася ззовні. До нападу всі, окрім Іліча, перебували в Сербії. Тренування зі стрільби проходили в королівському тирі парка Топчиндер у Белграді. Вони мали зустріч з принцем Олександром, котрий невдовзі перед замахом «за дивним співпадінням» здобув престол в наслідок перевороту. Бомби та револьвери їм було надано з державного арсенала в Карагуєваце. Що стосується Іліча, то він був координатором акції, належав до декількох соціалістичних терористичних організацій і вів прямі контакти з сербською розвідкою. Свою участь у акції Сербія визнала офіційно після завершення Першої світової, коли керівники «Чорної Руки» Р.Путнік, Д.Дмітрієвіч та В.Танкосіч були нагородженні званням героїв саме за цю операцію, котра «внесла великий вклад у визволення балканських народів».

От з позиції цих висновків давайте подивимось уважніше на «Липневий ультиматум».

Згадайте, що нам кажуть у школі. «Австрія пред’явила Сербії образливий і принизливий ультиматум з нездійсненними умовами». Зараз подивимось повний текст вимог ультиматуму, котрий в школі нам не показують.

Вимоги ультиматуму:

.    1.Заборонити видання, що пропагують ненависть до Австро-Угорщини і порушення її територіальної цілісності.

.    2.Закрити товариство «Народна Одбрана» і всі інші союзи організації, що ведуть пропаганду проти Австро-Угорщини.

3. Виключити антиавстрійську пропаганду з народної освіти.

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін"

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

В 1914 році нічого не передбачало якихось екстрених подій, а тим паче світової війни. Літом 1914 року Австро – Угорщина запланувала маневри своїх військ в Боснії. Тут знову виринула Сербія, котра заволала, що це підготовка агресивних дій проти неї. Але це не відповідало дійсності, адже то були чергові звичайні маневри, тому навіть ультра лояльна Російська імперія не звернула на ці істерики уваги. І ось напередодні цих вчень в Сербії стався державний переворот – військова кліка скинула поміркованого Петра і посадила на престол Александра.

            Король Сербії Александр І Карагеоргієвич

Всі добре знали, що на вчення приїде ерцгерцог Франц Фердинанд. Тоді в недрах масонської організації «Чорна Рука» виник план вбивства Франца. А чому саме його? Річ у тім, що сербські націоналістичні організації та міжнародні масонські структури вирішили покарати Франца за його…славянофільство!

            Ерцгерцог Франц Фердінанд

Ще спочатку свого створення Сербія стала позиціонувати себе як захисниця слов’ян від утисків та збирач слов’янських земель (нічого не нагадує?).  Австро – Угорщина, незважаючи на кількість слов’ян в її складі була імперією двух народів – германців та угорців. Франц Фердинанд був людиною прогресивних поглядів, всі добре знали, що він виношував план реформ з перетворення дуалістичної монархії в троїстому монархію трьох народів – Австро- Угро – Славія. Зараз кажуть, що ці плани були суто корисливого характеру, але то брехня. Франц Фердінанд любив слов’ян і навіть його дружиною була чешка Софія Хотек. Він одружився на ній, незважаючи на протести батька. Історія роману і шлюбу Франца і Софії заслуговує певно не одного жіночого роману про справжню любов.

            Дружина Франца Фердінанда Софія Хотек

Франц Фердінанд взагалі був приємною особистістю, котра виділялася на фоні Габсбурзького монаршого двору Австро – Угорщини. В газетах про нього писали: «Він терпіти не може азартних ігор, не любить офіційних бенкетів і ненавидить офіційні промови». Всі визнавали його доброю людиною, гарним полководцем, хорошим знавцем історії. Його любили австрійські солдати. Він навіть їв не в офіцерських їдальнях, а з простими солдатами, щоб знати що їх турбує. Наприклад саме по наказу Франца в армійських казармах були змінені матраци, тому що він провів ніч у казармах і на його думку вони виявилися незручними для солдат. Я не думаю, що треба пояснювати, що він був першим ерцгерцогом, котрий звернув увагу на солдатські матраци.

            Франц Фердінанд з родиною

Це все звісно ж не влаштовувало Сербію, адже всім південним слов’яна втокмачували в голову, що саме «Велика Сербія» зможе захистити інтереси балканських слов’ян. Звісно ж реалізація планів Франца Фердінанда руйнувала великосербські концепції. Кому були б потрібні ці ідеї, якби слов’янам були надані рівні права та й матеріально забезпечити Австро-Угорщина могла забеспечити краще, ніж мілітаріська Сербія. Тим паче це зняло би напругу на Балканах і посилила ворожий Антанті табор.

Після закінчення Першої світової всі почали зображувати ерцгерцога, як таку собі карикатуру і посміховисько. Але це брехня. Навіть під час замаху Франц Фердінанд проявив героїзм та мужність.

Напередодні візиту прем’єр – міністр Сербії Пашич, котрий не підтримував діяльності військової кліки попередив ерцгерцога про можливий замах. Проте Франц не міг скасувати візиту в слов’янські землі, адже це значило б, що він боїться слов’ян, права котрих й відстоює. Прибувши Сараєво за декілька днів до офіційного візиту, він ходив разом с дружиною абсолютно вільно, знайомився з побутом життя своїх підданих і населення зустрічало його радо.

Після проведення маневрів, котрі так і не переросли в агресію, як заявляла Сербія, відбулася поїздка Франца по вулицям Сараєво. Кортеж мав у складі 4 авто, котрі рухалися за маршрутом, котрий був опублікований ще заздалегідь в газетах. Перша спроба замаху сталася на набережній Аппель, коли терорист з «Млодої Босни», террористичної організації, що входила до складу масонської організації «Чорна рука», Н.Габринович під час того, як мешканці Боснії закидали авто Франца квітами, кинув бомбу заховану в букеті в напрямі авто. Але в останню мить Франц побачив дим від букета і вставши своєю тростю відбив смертельний букет. Монарша пара отримала легкі ушкодження. Проте мужній ерцгерцог не скасував заходів, а наказав рухатися далі. Він не бажав ховатися від власного народу. На всі заклики і прохання скасувати поїздку по місту, Франц заявив : «Не смішіть мене, я приїхав сюди, щоб люди мене бачили».

            Франц Фердінанд з дружиною виходять з ратуші

Після візиту в міську ратушу, машина як здавалося випадково, по помилці водія звернула на вулицю Франца Йосиф, а потім водій зупинився, щоб розвернути авто і поїхати у вірному напрямку. Та ще дивніше, що тут опинився ще один терорист з «Млодої Босни» Гаврила Принцип. Він вистрілив тричі. Франц затулив собою дружину, проте зберегти їй життя не зміг. Останніми його словами було звернення до Софії «Ти повинна вижити зарад наших дітей». Але вони обоє загинули…

           Гаврило Принцип

                                          

Далі буде...     

              

Ми пощади не ждемо ні від ворогів наших найкращих, ані від тих, кого ми всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!
Брати мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!
Я знаю про ненависть і заздрощі у ваших серцях. Щоб позбутися ненависті й заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих себе!
А якщо ви не можете стати подвижниками пізнання, то будьте принаймні його вояками. Бо вони — супутники і попередники цього подвижництва.
Я бачу багато солдатів — хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої одноманітно вони одягнені — хай же не буде одноманітне те, що вони під одностроями ховають!
Будьте тими, чий погляд завжди шукає ворога — свого ворога. А в декого з вас проглядає ненависть із першого погляду.
Свого ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! А якщо ваша думка не вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати перемогу!
Любіть мир як засіб до нових війн. А короткий мир — ще дужче, аніж тривалий.
Я закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я закликаю вас не до миру, а до перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир — вашою перемогою!

Можна мовчати й сидіти тихо тоді лише, коли є стріли і лук — інакше панують балаканина і чвари. Хай буде ваш мир перемогою!
Ви кажете, добре діло навіть війну освячує? А я вам кажу: то добра війна, коли вона будь-яке діло освячує.
Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених.
«Що добре?» — питаєте ви. — Добре бути хоробрим. Нехай малі дівчатка кажуть: «Бути добрим — це мило і водночас зворушливо».
Вас називають безсердечними, та серце у вас справжнє, і я люблю сором'язливу вашу сердечність. Ви соромитесь надміру своїх почуттів, інші соромляться занепаду їхнього.
Ви потворні? Що ж, брати мої! Закутайтеся у велич, цю мантію потворного!
І коли душа ваша стає великою, то вона стає зверхньою, а у величі вашій — злість. Я вас знаю.
У злості стрічається зверхній із кволим. Та вони не розуміють один одного. Я вас знаю.
Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не тільки варті зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися — тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.
Непослух — це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Саме повеління ваше хай буде послухом!
Доброму воїну «ти мусиш» звучить приємніше, аніж «я хочу». І все, що ви любите, ви повинні спочатку наказати собі.
Ваша любов до життя хай буде любов'ю до вашої найвищої надії — а цією найвищою надією хай буде найвища думка життя!
Але вашу найвищу думку нехай звелю вам я — і вона прозвучить: людина — це те, що слід подолати.
Отже, живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгім житті! Який воїн схоче, щоб його пощадили!
Я не щаджу вас, я вас люблю всією душею, брати мої у війні!

Так казав Заратустра.

...Я рад. Я безумно рад находиться здесь. Моя работа – подарок. Вы делаете её такой легкой и приятной. Спасибо Вам, дамы и господа! Мне приятно с Вами работать.

Мои любимые муравьи.Бездумные олухи на службе у меня. Мои дорогие субпассионарии. Тут, в Украине легко работать. Боже мой, какой инфантильной нацией надо быть, чтобы получив в свои руки такую долгожданную независимость, вторую по величине в Европе территорию, драгоценные ресурсы, бесценную землю, самим же с такой легкостью положить всё мне под ноги! Развалить, передраться и положить мне прямо под мои лакированные туфли. Ха! Не надо спрашивать как меня зовут. Не стоит. Это пошло. Вы знаете и знаете не одно моё имя. Оставим знакомства. Житница Европы голодает. Это ли не мой триумф? И не надо говорить, что вы здесь ни причем и называть какие – то фамилии. Не надо! Вы в этом виноваты. Именно ты, тот, что сейчас жадно глазами ловит с экрана монитора эти буквы. Обиделись? Зря. Мой Вам поклон. Я Вам благодарен. Я всегда о вас думаю, когда считаю свои деньги, ибо знаю, кто мне их заработал. Я уважаю людей,которые так благородно расстаются с капиталом. Нет, безусловно, вы не давали мне купюры. Вы платите мне своим дешевым трудом. Это ли не счастье? Я люблю ваш рабский менталитет. Я люблю, когда вы плачете. Да и признайтесь сами себе вы и сами любите плакать. Уткнувшись мордой в жилетку – так ведь легче, правда? А я вас прижму и по голове поглажу. Плачьте, дамы и господа! Слюнтяи меня потешают. И с ними легче работать. Голодающий народ, который грызется о вопросах 100 –ей давности, это ли не потеха? Давайте, господа, больше крови! Вцепись ему в глотку и спроси, что он делал в 2004-ом? За кого он голосовал? Давай, давай. Я купил ваших лидеров. Ха, это так просто! Такие разные, а стоят почти одинаково. Я купил СМИ, я купил депутатов. Видишь? Это ты сидишь, впялившись в зомбоящик , и смотришь программу Савика Шустера. Это будет через несколько дней. Но я знаю, что тебе покажут, я заказал сценарий. Смотрите внимательно и не подавитесь попкорном! Я знаю, что вы прочтёте в завтрашних газетах, ибо я их написал. Читайте внимательно каждую букву! Нет, в Германии было бы сложнее работать. Вы знаете, что нижнесаксонский диалект отличается от баварского диалекта, почти как польский язык от русского или они оба от украинского языка? Но им пофиг на это, они говорят на своих диалектах и уважают государственный язык. Но зачем вам это знать? Раскрываю свои карты и не боюсь, ибо на сколько минут ты задумаешься над тем, что я сказал, прежде чем тебя отвлечет другая заметка о масштабных проблемах языковой проблемы в Украине? Секунда? Минута? Две? Тебя спровоцируют опять на срач с языковым душком? Безусловно спровоцируют, ибо это я заплатил троллям, чтобы они лазили по интернету и дрочили вам мозг, пардон за мой французский. Боже мой как хорошо! Вам начало надоедать моё господство? Вы стали такие умные, что не ведётись на вопросы языка и прочую лабуду? Что же мне бедному делать? Я всего лишь купил кого надо и рада приняла закон о флаге. Как просто! Боже ж ты мой, мои умные и образованные, что это такое? Неужто это вы, мои дорогие, душите друг друга из-за вопроса о куске красной ткани? Я бил ногой автобус, который же и привез за свои деньги.  Это был я! Я такой бываю разный.  Я заберу у стариков последние копейки, я заставлю их голодать, но я им позволю ходить с красным флагом раз в год. Они будут мне благодарны. И вы мне будете хлопать. Овации, господа, овации! Ох, вы меня раскусили. Это прискорбно. Я снова в тупике. Вы меня будите бить? Может даже ногами? Закройте пасть, вас порвут ваши же соотечественники, когда я укажу на вас перстом. Я скажу, что вы фашист. Вы хотите бить человека другой национальности. Ведь я же русский. Или еврей. Или вообще я из Гондураса. Класс! Как приятно, смотреть, когда украинец грызет украинца из меня, чистокровного гондурасца. Ну вы тут деритесь, а я пока пойду поменяю смокинг… …А вот и я. Сколько крови это хорошо. Правда мне идет этот галстук? Молчите! Что вы понимаете? Он стоит дороже чем вы все. Нет, в Греции было бы сложнее работать. Там коктейли Молотова кидают. Нет, вы не кинете. Ваша хата как всегда с краю. Там на отшибе. Вся страна на отшибе. Нет, не кинете. Или кинете туда, куда скажу я. Ведь вы же хотите, чтоб я вам за это заплатил? Я заплачу, не переживайте. Я своё мясо буду подкармливать. Я кину вам кость с барского стола. Правильно, жуйте тщательнее, это рекомендуют стоматологи, да и рот у вас занят. Меньше гавкать будете. Хороший пес лает по команде. Я команды не давал, так что ша! Ну ладно, что то я с вами заговорился. Вы меня утомляете. Я пожалуй пойду. Мне нужно еще попижониться в своем смокинге. Может быть даже найду развлечение на ночь. Ваши девушки такие доступные. И дешевые. Впрочем они честнее. Они продаються, а вы делаете вид, что нет. Но я то вас купил. Причем дешевле чем вы думаете. Адьос, май френдс…