Игорь Тальков - Совки

Вот тут развелось много пророков, разного масштаба Нострадамусов, которые пророчат нам светлое будущее и возращение славного СССР. Ну что ж, небольшая фантазия. Итак неопределенное будущее в оновленном СССР, которое идет прямиком в светлое будущее...

Светило солнышко, пели соловьи. Красота! В славном городе Путинограде инженер Николай Варфоломеевич Отвёрткин спешил на работу. Мимо него бравым шагом прошагали бравые пионеры-медведевцы, в славненьких костюмах от Героя труда Юдашкина и миленьких голубеньких галстучках от дважды Героя Труда Зайцева. Они хором и дружно пели песню примадонна Советсткой эстрады Димы Билана «Believe», что заставило Отвёрткина прослезиться. Николай Варфоломеевич вытер слезу, глубоко вздохнул и достал пачку сигарет «Українські». Нет, ну не понимал он этих диссидентов. Что их не устраивает? Культуру и язык притесняют, понимаешь. Ведь есть сигареты «Українські», а еще есть водка «Гетьманська», презервативы «Козацкі» и народная артистка Верка Сердючка. А сколько памятников Шевченку? Нет, не понимал их Николай Варфоломеевич Отвёрткин. Тут его кто-то дернул за рукав. - Мужик, третим бушь? – спросил пролетарского вида мужичок, имевший всего два зуба и те были золотыми. Отвёрткин глянул на свои часы «Зенитные». Успевал. Он кивнул. Они прошагали в направлении кафе «Йолка», где к ним у входа присоединился третий – очень похожий на первого, но зубы у него были серебрянные. В кафе за стойкой под портретом первого секретаря Януковича стояла внушительных размеров мадам. - Чё нада, алкашня? – спросила она, прихлопнув муху газетой, что нагло сидела на стойке. - Нам три бокальчика пива – прохрипел золотозубый. - Одна кружка – в одни руки. - Нас трое – вставил серебряннозубый. И вот бокалы наполнены и друзья уже за столиком. В углу висел старенький телевизор «Дубок» и вещал единственный канал «Пролетарий ТВ». И вот как раз выступление первого секретаря. - Сегодня нами окончательно раздавлены ющенковские бандиты на Западной Украине. Оранжевая чума подавлена. Рабочие западных областей с радостью встречают советских освободителей. И вот кадры радости и счастя рабочего населения Львова, цветы, слезы в глазах матерей и радостные крики отцов. - Так их! – закричал Отвёрткин и стукнул по столу кулаком, разливая пиво на стол. - Ты чё творишь, пьяная морда? – закричала мадам. И вот уже на экране трижды Герой Советского Союза Ринат Ахметов. - Сегодня при содействии трижды Героя Советского Союза Рината Ахметова была проведена акция «Помощь детям Донбасса». Фонд Рината Леонидовича «Вперед шахтёр» выделил шахтерские каски детям шахтеров. Слово Ринату Леонидовичу: «Несмотря на все инсинуации Запада, несмотря на вашингтонскую подрывную деятельность мы сделали это. Тысячи касок, самых безопасных касок мира, переходят в руки детей Донбасса. Детей не удержать. Все хотят в шахты, работать на благо Родины. Слава труду!» На вопрос репортера про недавнюю поездку за границу Ринат Леонидович ответил: «Был я в ихней загранице. Даже дачу купил. Товарищи, ничего хорошего. Купили с женой дачу в Швейцарии – ужас! Ничего не растёт, думали там помидорчиков, огурчиков посадить – ничего. Ужасные условия! Пришлось даже на Майорке купить дачу, там хоть рыбы наловить можно. Но, товарищи, ни в какое сравнение с нашей советской рыбой. Она там вся наколотая!» Чувство гордости заполнило Николай Варфоломеевича. - Вот это страна! – Отвёрткин поднял палец вверх. - Дерьмо, а не страна! – рыкнул золотозубый. - Что? – Отвёрткин не мог поверить своим ушам. Чувство возмущения подкотило к горлу – Товарищи, я вам не компания, с вами своего бокала не подниму! И с чувством собственного достоинства и выполненного долга покинул кафе. Отвёрткин направился на работу, но тут же остановился. Нужно было сделать еще одну вещь, которую должен был сделать каждый сознательный гражданин СССР. Николай Варфоломеевич подбежал к телефонному аппарату и набрал номер. - Алло, это КГБ?

                

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

У 1912 році «порохова діжка» знову вибухнула. Після поразки Туреччини у війні з Італією Сербія, скориставшись цим, створила коаліцію у складі Чорногорії, Болгарії та Греції і напала на Туреччину. До речі проти волі Росії, адже перед цим міністр закордонних справ Росії Сазонов направив депешу у Белград з вимогою війни не починати. Розгорілася так звана Перша балканська війна. Австро-Угорщина, стурбована діями Сербії, вимагає припинення дій. Але Сербія відмовляє і звертається до Росії по допомогу в конфлікті з Австро-Угорщиною. Генералітет Сербії знайшов собі помічника у вигляді військового міністра Сухомлінова Володимира Олександровича, члена масонської ложі, який у 1915 році разом з іншими генералами та великим князем Миколай Миколаєвичем готуватиме державний переворот проти імператора. Сухомлінов наполягатиме перед імператором оголосити загальну мобілізацію. На щастя на посту голови Ради міністрів, як і 5 років тому, опинилася мудра людина – Коковцов Володимир Миколайович. Разом з Сазоновим вони переконують імператора мобілізації не починати і завдяки Росії у Лондоні відбулася мирна конференція, що припинила війну.

Сухомлінов Володимир Олександрович

Вже через декілька місяців Сербія «віддячить» свому союзнику Болгарії розпочавши проти неї бойові дії, які отримали назву Другої балканської війни. В ході цієї війни Сербія відтяла частину належних Болгарії територій, що змусить Болгарію шукати союзників у Відні та Берліні. Безпринципні дії Сербії та Антанти змусили і Туреччину, яка ще недавно воювала проти членів Троїстового союзу Австро-Угорщини та Італії, шукати союзу з членами цього ж союзу.

Вчора подивився Шустер Live. Частину де про Лівію. Гидко стало. Влада та оппозиція змагалися хто виллє більше бруду на Каддафі. Була звісно Богословська, але в кожному шоу повинен бути цап-відбувайло, свій клоун. Вона з роллю справилася. Жирні, лощенні депутати та депутатки, огорожені кордонами бодігардів він народу, представником якого вони є, сиділи і нахабно розповаідали, як вони підтримують встановлення демократії американськими стелсами.
Що саме цікаве, те, що ті хто нещодавно протестували проти дій Росії у Грузії, в цей раз виступають за США. Ті хто яро виступав проти Косово, зараз також виступає за операцію в Лівії. І відмазка є в обох сторін. «Западників» те, що є резолюція ООН, «східників», що «за» виступила Росія. Театр абсурду та мистецтво брєда. Я, до речі, проти як того, що відбулося в Югославії в 98 році, так і в Косово, так і проти російської операції в Грузії. Але кого цікавить той державний суверенітет? Ми в цьому переконалися на вищезгаданних прикладах, в куту столу стоїть право сили, як це було 100, 200 та й далі років тому. Міфи про демократичне суспільство лише міфи, як і про світле майбутнє комунізму. Просто змінили одну ідеологію на іншу. А так був ще Омар Арфуш. Але кого він здивува? Те що Каддафі оплачував «помаранчеву революцію»? А хто її не оплачував? Те, що платив Саркозі? Теж не дивина, хоча Ніколя певно получить по попі від раввина, коли завітає в синагогу. Дивна ця арабо-єврейська дружба. Дивна, але не більше. Особливо якщо згадати Маркса, який казав, що богом єврея є капітал. Він знав, адже сам євреєм був.
Дивує інше. На кого це все розраховано? Невже не зрозуміло, що події в Єгипті, Тунісі, Бахрейні, Лівії – це політика США по дестабілізації регіону? Хто ще вірить в казки про демократію? Питанням є нафта, а не як не демократія та права людини. Але наші політики вдало відпрацювали свої доляри. Браво!
Скоро нас чекає наземна операція союзників, адже повстанці не зможуть повалити режим Каддафі, і не тому, що ресурсу немає, а тому що повстанців немає. Є купка запроданців і все. Наступним буде Ємен. Кажуть там також демократії немає. Не дарма в США змінили терориста №1. Тепер це бойовик «Аль-Каїди» з Ємену. 
Ну а ви, панове овочі, сідайте біля Тель-Авізора і чекайте новий блокбастер – Дядя Сем проти тиранії і за щастя планети Земля. 

Частина перша "Четем хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Після смерті Столипіна міжнародна фінансова кліка та Велика Британія почали тиснути на імператора Росії з метою протиборства Німеччині. І в них був союзник – Франція. Існує міф, що Франція була мирна і демократична держава напротивагу кайзерівській Німеччині. Але вартує тільки подивитися французьку пресу перед війною. Кожна газета вважала за потрібне майже в кожному випуску підбурювати французів до реваншіських настроїв, до повернення Ельзасу та Лотарінгії. Звісно це була програма того самого «соціального кондиціювання». Але в Європі всі і так розуміли, що війна Франції та Німеччини неминуча. І не через Німеччину, а саме через реваншиські настрої Франції. Багаті промислові центри Ельзас та Лотарінгія вже були в руках Німеччини, нових територій ІІ Рейх не потребував, адже ще не повністю освоїв свої зарубіжні колонії. А ось Франця будь-що хотіла повернути собі Ельзас та Лотарінгію. Чи не тому вже під час війни, коли німці захоплювали Бельгію замість допомоги союзнику першою чергою французькі війська зайшли саме в ці місцевості, залишивши Бельгію напризволяще.

Французька антинімецька пропаганда:

Франція почала бурну діяльність по кредитуванню ворогів Німеччини. Існує ще один міф, що найбільше кредитів отримала Росія. Так дійсно вливання французьких коштів в російську економіку буле колосальне, але все ж головним донорським центром французьких кредитів була Сербія. Ця невеличка балканська країна фактично жила за рахунок Франції.

Президент Франції Раймон Пуанкаре

Варто зазначити, що все ж таки франко-російський договір був для Росії вигідним. Адже він становив противагу Троїстовому союзу Італії, Австро – Угорщини та Німеччини і створював у Європі баланс сил. Все ж таки не можна казати про ІІ Рейх, як про невинну дівицю, це була потужна економічно та військово держава, тому противагу їй Російська імперія повинна була мати. А ось англо-російська угода 1907 року, дітище Ізвольского, котра по суті і створила Антанту була вкрай невігідною для Росії та Європи. По-перше вона явно була направлена проти Німеччини, що унеможливлювало нормалізацію стосутків кайзера Вільгельма ІІ та імператора Миколая ІІ. По-друге вона порушувала баланс сил у Європі. По-третє вона зв’язувала імператору руки і униможливлювала можливість маневру, що залишала за собою Британія і як покажуть подальші події вдало ним скористалась. А ось переваги цього договору вкрай сумнівні. Британія поступилася Росії правами на Афганістан та Тибет. Але цікавість в тому, що фактично Британія не володіла цими територіями внаслідок спротиву туземців. Тому це був не більше ніж фарс з британської сторони.

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Війну розв’язувати почали задовго до Сараєвських подій. Центр напруги обрали не випадково, адже балкани це був єдиний вузел протиріччь між Росією та центральними державами. У 1908 році розгорілася так звана «боснійська криза». Австро-Угорщина анексувала Боснію. Сучасна міфологія каже, що в усьому винна Австро-Угорщина, яка проти всіх міждержавних угод і проти міжнародного права захопила незалежну державу. Але ще 1878 році Берлінська угода передбачала передачу Боснії Австро-Угорщині. Історики кажуть, що причиною анексії були «хижацькі» економічні інтереси австрійців. Але це також міф. Після младотурецької революції в Османській імперії Туреччина почала намагання знову захопити балкани під свій контроль. Тому це була превентивна дія Австро-Угорщини направлена насамперед проти Туреччини.

Король Сербії Петро І Карагеоргієвич

Роздмухала світову кризу не Туреччина, не Росія, не Німеччина, а Сербія, яка взагалі ніяких прав на Боснію не мала. Слід зазначити, що Сербія не просто так стала «пороховою діжкою Європи». Існує ще один міф, що Сербія і Росія були найбільшими друзями в Європі. З російської сторони так і було, а ось Сербія завжди вела свою гру. Король Сербії Петро І Карагеоргієвич був номінальною фігурою, а реальна влада належала військовому штабу. Сербія була набагато більш мілітарною державою аніж Німеччина, адже генштаб ІІ Рейха не відігравав такої ролі, як генштаб Сербії. Більш того, майже увесь військовий гениралітет Сербії, як то Драгутін Дмитрієвич, Воїслав Танкосіч та Мілан Циганович, належав до таємної масонської організації «Чорна рука». А завдання вони получали з Британії та США. Завдання, розроблене «Четем Хаус» було одне – зіштовхнути лобами Німеччину та Росію.

Полковник Драгутін Дмитрієвич, голова "Чорної руки"

Наступного дня після аннексії Сербія та Чорногорія оголосили мобілізацію, сподіваючись на допомогу Росії. Міністр закордонних справ Росії Ізвольский почав підбивати імператора до оголошення мобілізації в Росії. Але на шляху масонської змови стала видатна особистість – Петро Аркадійович Столипін. Саме він зумів не дозволити втягнути Росію на 6 років раніше у війну, адже він розумів, хто від цього виграє, а хто програє. Завдяки нажиму Столипіна на Миколая ІІ, Росія не підтримала Сербію. Безумовно Сербія без підтримкм Росії не наважилася на будь-які дії. Конфлікт було залагоджено. Але Сербія ще зіграє свою рокову роль в історії Європи.

Петро Аркадійович Столипін

Фігура Столипіна дуже заважала тим, хто бажав зіштовхнути Європу у горнило війни. Тому руками єврея Дмитра Богрова (Мордко Гершкович), члена таємної сіоніської організації, Столипіна було ліквідовано суто фізично. 1 вересня 1911 року в Київі на Петра Аркадійовича Столипіна було скоєно замах, а 5 вересня він помер.

Дмитро Богров (Мордко Гершкович)

Слід значити ще одну особистість, що зіграла ключову роль в подіях перед і після Боснійської кризи. Це міністр іноземних справ Російської імперії Олександр Петрович Ізвольский. По-перше саме він був автором англо-російської угоди 1907 року, яка фактично була направлена проти Німеччини. По-друге саме він педалював Боснійську кризу. Не знаю чи належав на той час до масонської ложі, але вже в період дипломатичної місії у Франції був близьким з «Великою ложею Сходу Франції». Протистояння Столипіна та Ізвольского закінчилося, як вже казав, перемогою Столипіна. Саме Столипін настояв на заміні Ізвольского, як міністра іноземних справ своїм родичем Сергієм Сазоновим. 

Олександр Ізвольский

Далі буде...

Не хочемо ми, українці, вчитися на своїх помилках. Нинішня політична ситуація мені нагадала події минувших літ. А саме початки ХХ століття, роки боротьби за українську державність. Часто звинувачують у втраті української державності і москалів, і комуністів, і Антанту, і білий рух, загалом усіх і не хочуть визнавати гіркої правди – ми, українці, просрали (пардон за мою французьку) нашу державу. І це ми планомірно продовжуємо робити на протязі усіх років незалежності. А зараз звернемося до подій, здавалося б таких далеких від нас.

Лютнева революція у Російській імпрерії подарувала нам чудову річ – «перлину» української демократії – Центральну Раду. Її так люблять сучасні історики і політики, називають представником українського народу, от тільки замовчують один факт – Центральна Рада була представником лише українських соціалістів і було це утворення майже копією Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, утвореної більшовиками в противагу Тимчасовому уряду. Тому і привітала переворот влаштований більшовиками в Петрограді. От тільки не зрозуміли, що більшовики не стануть терпіти конкурентів при владі, навіть одних з ними політичних барв. Так було з ЦР, так було з меньшовиками та правими есерами, так потім відбулося і з лівими есерами. Всі вправно топталися біля одних і тих же граблів.

Першою невідкладною справою ЦР була ліквідація армії. Українські соціалісти вважали, що армія є контрреволюційним утворенням і його треба позбутися. До цього навіть Ленін не додумався, а Вінніченко зміг, це наш власний український велосипед. Микола Міхновський, який виступив з програмою створення незалежної від Росії України з сильної армією був з ради вигнаний. І не через його занадто радикальну самостійницьку позицію. Членам ради плювати було на статус України, їх цікавило насамперед залишитися при владі. А ось ідея про створення сильної армії сильно злякала діячів ради. Адже Міхновський міг силами армії просто підняти балакунів з ради на штики, що потім намагалися зробити полуботківці. І ось армія Муравйова почала наступ на Україну. Центральна Рада збирається на екстренне засідання і обговорює…питання державного герба України. А основним завданням військового міністерства в цей час було… не допустити частини військ Скоропадського до Київа. Дійсно чого боятися більшовиків то свої «влада робочих і селян», а ось «буржуй» Скоропадський з військом це вже небезпечно. Скоропадського не допустили, але й Київ захищати нічим було, тому банди (це навіть армією назвати важко) Муравйова вибили раду з Київа.

Звертатись до «імперіалістів – капіталістів» все ж довелося. Попросили Німеччину. Вона й завезла на своїх плечах ЦР до Київа. Першим наказом німецького керівництва в Київі було зібрати всіх жінок міста, дати їм ганчір’я і змусити віддраїти «демократично» запльований й обриганий київський вокзал.

В Київі знову утвердилася «народна влада». От тільки німці зіштовхнулися з проблемою. Влада наобіцяла їм золоті гори у вигляді поставок продовольства до Німеччини, а от організувати безперебійні поставки не могла. Трандіть воно ж не мішки тягати. Це був девіз цієї влади.Тому німці радо погодились підтримати гетьманській переворот Павла Скоропадського.

Скоропадський дійсно почав створювати щось схоже на державне утворення. Не словом, а ділом. У Київі було наведено порядок, з усієї Росії стікалися в Київ люди, адже там був острівець без революційної анархії. Тут згадали, що таке закон і порядок. Відроджувлась українська та і взагалі просто культура, культура побуту і життя, без революційної демократичної демагогії, без «народної влади», що перетворила центр української культури Київ на «пролетарський обриганий вокзал».

От тільки була у Скоропадського серйозна проблема. Німецьке командування не дозволяло сторювати гетьману українське військо. На Дону, також окупованому німцями, вони дозволили створити атаману Краснову власне військо, адже Дон не входив в сферу інтересів Німеччини, а Україна, багата такими потрібними німцям харчами, дуже цікавила німців. Тому створення під боком чужої армії, ще під командуванням військового, що ще нещодавно боровся з ними у складі Російської армії, вбачалася німцям дуже небезпечною. Вони ж не здогадувалися, що в Німеччині є свої євреї – інтернаціоналісти, готові встромити своїй армії ножа у спину.

Але так сталося. «Народна» революція в Німеччині все змінила і війська змушені були покинути Київ. А «народна влада» швиденько створила Директорію і гайда проти гетьмана. От тільки військ Петлюра не мав. Єдиною боєздатною одиницею були галичани – Січові стрільці, а Коновалець підтримував з гетьманом нейтралітет. Але Скоропадський дав привід втрутитися стрільцам.

Як я вже казав армії в Скоропадського не було, а загроза з боку більшовиків була реальна. Єдиною армією, що спроможна була підтримати гетьманат була Біла армія Денікіна. Але була одна умова – федерація з Росією. Тому Скоропадський став перед вибором – або федерація з білою Росією, або «народна влада» більшовиків. Він вибрав перше і підписав акт.

А Петлюра одразу ж побіг до Коновальця – зрада! І Січові стрільці підтримали заколот. Проте стрільців могло виявитись замало, адже гетьман мав Сердюцьку дивізію. Тому пішли соціалісти до народу. «Пішли, народе український, гетьмана скидувать!» « А на що він нам потрібен, гетьман в Київі, а ми тут?» «Так в Київі і гроші, і горілка, і харчі погуляємо!» «Гайда, браття, на Київ, буржуїв бити!» І пішов революційний народ до Київа гуляти.

Після зайняття заколотниками Київа Євген Коновалець та його стрільці, бувші кадрові австрійські солдати, були шоковані поведінкою пролетаріата. Пили, громили, вчиняли погроми, грабували. Коновалець пішов до Петлюри і попросив дозволу частинами стрільців навести в Київі порядок. Петлюра і «так» не сказав, і «ні» не сказав. І почав Коновалець «заспокоювати» натовп. Але Вінніченко про це взнав. Як так, контрреволюційною воєнщиною по пролетаріату. Неподобство. І загнав стрільців подалі в казарми.

І почалася робота «народної влади». Перш за все почали змінювати російські вивіски на українські. Щоправда більшість вивісок і так були українською мовою, правда на відміну від новоділу Директорії там помилок менше було.

А більшовики хернею не займалися. Вона почали знову наступ на Україну. І як нещодавно Петлюра пішли до народу. І знов народ пішов до Київа гуляти. А чому б і ні? Горілка ще залишилася, все награбоване награбити першого разу не встигли. А що з більшовиками йти, то й нехай, чорт їх розбереш, що ті за народну владу, що й ці.

Євген Коновалець, що єдиний зберіг почуття реальності, розумів, що стрільців не вистачить для оборони України. Він пропонує Петлюрі проект реформи. На Україні утворюється диктатура на чолі з Петлюрою, Коновалець стає головою військового штабу і оголошує загальну мобілізацію до війська. Петлюра погоджується і йдуть до Вінніченка. Той ледь слиною не подавився. Під суд обіцяв віддати. Це ж контрреволюція! Проект так і залишився на папері.

І погнав народ «народну владу» з Київа. Уряд опинився аж у Вінниці. І Петлюра вирішив звернутися до французів, що окупували Одесу. Дибки встав Вінниченко. Він подав «геніальну ідею» замиритися з більшовиками і в знак протесту проти зносин з «капіталістами-експлуататарами» французами покинув Директорію. Покинув, ну і грець з ним. Такого покидька як Вінниченко в історії України ще й пошукати треба. А французи пообіцяли допомогти Петлюрі і через декілька днів… зібрали лахи і евакуювалися з Одеси. Причина була вагома. Атаман Григор’єв зі своїм п’яним військом йшов на Одесу.

Гнали більшовики Петлюру аж до Галичини. Допоки в бій не вступила Українська галицька армія. ЗУНР не підпала на щастя під ручки соціалістів і зуміла створити боєздатні частини. Тепер вже УГА погнала більшовиків обратно на Київ. Але сил УГА було замало, тим паче воювала вона на три фронти – з поляками, з денікінцями і з більшовиками. А Петлюра знову робить дивовижний хід – заключає договір з Пілсудським. І ціна всього нічого – якусь там Галичину Петлюра з барського плеча подарував полякам. Ту частину України армія якої врятувала його від розгрому більшовиками.

І тепер вже поляки на своїх плечах завозять Петлюру до Київа. Але протриматися поляки не змогли. В Польщі почалися свої події. Пілсудський ще не був диктатором і парламент не підтримував ідею Юзефа про створення буферної зони між Польщею і Совдепією у вигляді петлюрівської України. Парламент ставив палки в колеса Пілсудському і не давав посилити присутність польских військ в Білорусі та в Україні. Тому поляки були вибиті більшовиками з України, а з ними побіг і Петлюра.

Після цього всього так і хочеться сказати словами Олександра Довженка: «В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний». І зараз стоїмо ми біля тих самих грабель, на які вже наступали і певно будемо й надалі наступати, допоки ці граблі не проб’ють нам черепа, щоб вже остаточно насмерть.

Кернес: - Слушаю внимательно
Богдан:- Это Генадий Адольфович?
Кернес: - Да,Богдан, это твой друг Генадий Адольфович
Коломойский: - Яволь!
Кернес: - Алло…Чем вы занимаетесь?
Коломойский: - Скупаем Милан!
Кернес: - Ааа.. Здравствуйте, Игорь Валерьевич! Желаю Вам в Новом Году здоровья, счастья и уверенности в том…
Коломойский: - (смех).
Кернес: - Вы отдыхаете сейчас, да?
Коломойский: - Отдыхаю? От чего?
Кернес: - Ну, надо набраться энергии…
Коломойский: От чего отдыхать? От походов по магазинам?
Кернес: - А я не хожу по магазинам, Игорь Валерьевич. Я гуляю пешком.
Коломойский: - Сейчас тогда Павел Яковлевич занят покупкой 148-ой пары обуви.
Кернес: - Ага, да, да, скорей всего(далее неразборчиво). Игорь Валерьевич!
Коломойский: - Да.
Кернес: - Хочу попросить Вас еще раз…
Коломойский: - Как поживает известный супермаркет?
Кернес: - Эээ, ну тот, который супермаркет был построен он у них работает…
Коломойский: - Я не знаю…
Кернес: - А тот который они хотили построить – уже его нету…
Коломойский: - Я не знаю про какой? Тот, который даже немцы разбомбили. Я говорю как поживает известный супермаркет?
Кернес: - Супермаркет работает плохо очень.
Коломойский: - Чего? У него пожарная безопастность нарушена?
Кернес: - Нет, потому что они хотели построить второй. Второй они не построят. Я сужуся с ними, Игорь Валерьевич (неразб).
Коломойский: - А я, например, Генадий Адольфович, зная Ваше влияние, возможности, власть, просто удивляюсь как работает первый.
Кернес: - Игорь Валерьевич, первый был без нас…
Коломойский: - А я считаю, что первый работает просто как плевок мне в лицо! От Вас, Генадий Адольфович!
Кернес: - Игорь Валерьевич, вот можно меня простить за то, что я не смог сделать и давайте мы начнем… начнем…
Коломойский: - Нет, нет нельзя (неразб.)
Кернес: - Игорь Валерьевич, значит я могу Вам так сказать, там где они будут хотеть что то делать… они ничего не сделают
Коломойский: - (неразб.) вобще не интересует никак. Нас интересует, что эта гадость работает. При том, что нам осталось только торпедировать нашего друга Генадия Адольфовича, вместо вот этого места которое он занимает, жалкого, на самое главное место в вашем сранном городе.
Кернес: - Игорь Валерьевич, я Вас очень прошу, пожалуйста, я Вас очень сильно уважаю…
Коломойский: - Угу..
Кернес: - С уважением к Вам всегда отношусь, пожалуйста. Можно я Вам как бы сказал ситуацию, нужно сделать так, чтоб Вы знали результат. Все остальное могут быть разговоры, а я серйозно отношусь к Вашим командам, то что надо сделать.
Коломойский: - Угу.. Ну?
Кернес: - Ну, я вот Вам докладываю, что они хотели построить еще один и я им сделал (неразб.) 
Коломойский: - Так что это гастроном еще не сгорел до тла?
Кернес: - Игорь Валерьевич, огонь это…это… мало очень…
Коломойский: - У вас столько лесных пожаров случаеться в Харькове. А просто когда я видел Ваше лицо (смех) в одежде штурмовика на каком то вобще непонятном заборе.
Кернес: - А, я да, было такое, да.
Коломойский: - Да, да. Это до известного клипа, который Вас прославил. Чё это за хуйня, а не галстук растет на этой шее. (смех)
Кернес: - Даа, чё то чвакает, хуякает, с таким лицом тебе никто денег не даст.
Коломойский: - И что ты, блядь, со своими руками, куда ты их поворачиваешь? (смех)
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну Вы же знаете, что мы с Вами одной крови.
Коломойский: - Ну, 100%(смех). Ну тогда я не понимаю, как не сгорел какой то вонючий сука гастроном если мы одной крови блядь.
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну поверьте, я у них и так, блядь, забрал кучу нервов, блядь.
Коломойский: - А потому что блядь фраза, когда речь идет о чести и семье, то разговор о деньгах неуместен, это не про Вас, моншер ами.
Кернес: - Я запомню, Игорь Валерьевич.
Коломойский: - Посмотри даже кино, называеться «Дежа Вю».
Кернес: - Спасибо!
Коломойский: - Да. Так вот когда речь идет о чести и семье, разговор о деньгах неуместен. Вы, запомнили это, Генадий Адольфович?
Кернес: - Я запомню.
Коломойский: - Хотелось бы услышать, что у Вас лесные пожары, блядь (смех).
Кернес: - (смееться).
Коломойский: - На этой неделе.
Кернес: - Игорь Валерьевич, я Вас очень прошу…
Коломойский: - А мне например, вот я повился в синагоге двух братьев-птиц, они сказали: «да этому лоху, Адольфовичу, заплатили денег, он все решает и все кроет».
Кернес: - Игорь Валерьевич, слушайте меня, я…
Коломойский: - Через Гавриша.
Кернес: - Игорь Валерьевич, можно я обьясню. Степана Богдановича я послал на хуй и назвал его педарастом. Дочка его, блядь, я с ней не разговариваю на протяжении, блядь, двух лет. Следующая ситуация. То что касаеться маркета, я Вам покажу документы, поскасовывали все, что они хотели сделать. Я Вам покажу реально документы, где я сужусь с ними в Днепропетровске, Киеве, Харькове. Выигрываю, проигрываю, но ничего не даю делать. Поэтому я Вас очень прошу, ну честно, с уважением к Вам, но то что касаеться вот этого, что вы сказали, это было без меня. И те попытки которые я делал, я их делал максимально, все что я мог. Сейчас как бы..как бы…
Коломойский: - Генадий Адольфович, вот эта фраза «с уважением к Вам» могу перевести на русский язык. Это: «при всём моем уважении к Вам, Вы меня так заебали, что хочеться Вас послать на хуй». Правильно я перевел?
Кернес: - Нет, Игорь Валерьевич. Я никогда не имею права так думать, потому что то что сделали Вы для меня, для меня это вобще, чтоб Вы поняли ситуацию. Я еще раз говорю я к Вам отношусь с уважением. Алло. Алло.
Коломойский: - Ты меня слашишь?
Кернес: - Да.Сейчас слышу, да.
Коломойский: - На чем мы остановились?
Кернес: - Вы говорите если что, что я думаю, что с уважением к Вам переводиться не так как вы думаете. Я нет, я с уважением к Вам на самом деле отношусь.
Коломойский: - Так ты услышал как переводиться или нет?
Кернес: - Я не согласен, что так переводиться, потому что.. ну Игорь Валерьевич…
Коломойский: - То есть в принципе, имея ноги, мне не надо идти на хуй?
Кернес: - Игорь, ну послушайте. Я вот…ну…всегда знаю, что Вы для меня сделали, поэтому не надо…
Коломойский: - (неразб.)
Кернес: - Ну, Игорь Валерьевич, честное слово, я Вам еще раз обьясняю, ни один человек от меня не услышит в Ваш адрес ни одного плохого слова. Кто бы как не хотел…
Коломойский: - Как с гастроном быть?
Кернес: - Игорь Валерьевич, ну послушайте, я Вам еще раз говорю. Ну есть вещи реальные, а есть вещи какие то. Я еще раз говорю, я реально их заебал, Вы даже не представляете как. 
Коломойский: - А я не знаю…
Кернес: - У них получилось…
Коломойский: - Алло, алло. Генадий Адольфович. Не знаю как Вы их заебали, но вот на последнем митинге в синагоге они выглядели на успешно.
Кернес: - Я не был на последнем митинге в синагоге, но я могу…
Коломойский: - Тогда специально для Вас организуем этот митинг.
Кернес: - У них…А я все понял. У них в Харькове не получилось с водным поло, но получилось с футболом. В следующий раз у них не получиться с баскетболом, но у них реально ничего не получаеться. И я разговаривал лично с этим…как его…братом старшим, потому что он звонил, просил меня, блядь, и я ему сказал: «послушай меня, друг, вы там, блядь, плохо себя повели в одном месте. Ко мне не звони больше, забудь мой номер телефона». Могу одно вам только сказать… Могу одно вам только сказать, мне звонили народные депутаты, я им всем сказал: «идите на хуй, блядь, не трогайте меня вобще». Они хотят построить второй супермаркет на детской площадке. Реально покажу Вам документы. Реально.
Коломойский: - Кто эти сволочи, которые звонили?
Кернес: - Ну звонили с разных партий. Депутаты народные.
Коломойский: - И из партии регионов звонили?
Кернес: - Да, в том числе. Разные. Говорили, что они хорошие друзья.
Коломойский: - Я надеюсь не Янукович, блядь? (смех).
Кернес: - Нет.
Коломойский: - Или Ахметов?
Кернес: - Нет. Также мало того. Я допустим попросил знаминитого юриста в городе Днепропетровске мне помогать. Там вот у Миши работает. Не помню как его…этот..
Коломойский: - Хуйловский?
Кернес: - Что?
Коломойский: - Хуйловский?
Кернес: - Ну какой то там да. Они меня там в Днепропетровске заебывали, я с ними сужусь, чтобы они пошли на хуй. Поэтому там где я реально могу, а нереально поверьте мне, ничего не сделать. Хотя у них готовый проект выйти на стройплощадку. Они ничего не сделают.
Коломойский: - Ты знаешь, что должен говорить всем?
Кернес: - Что?
Коломойский: - Карфаген должен быть разрушен.
Кернес: - Тоже согласен. Понимаю. Я еще раз говорю я все помню, все поставленные передо мной задачи. Там где я могу, поверьте мне, остануться без хвоста, без ног, без ушей. А так поверьте мне, это было без нас с Вами, мы про это знали, ну так случилось. А там где я могу, это дело техники. Мы работаем, я Вам еще раз говорю работаем. Во всяком случае они понимают поверьте мне.
Коломойский: - Ну, а как мы, Металист Харьков выиграем? 
Кернес: - Металист Харьков был признан какой то командой, самой динамично развивающийся в прошедшем году. Что будет в этом году, откуда я знаю? Ну во всяком случае Александр Владиленович вкладывает в стадионы, базы и… Проект называеться «Металист – сити».
Коломойский: - Ну, Вы поддерживаете?
Кернес: - Полностю поддерживаем и помогаем максимально все что можем. Для того чтобы можно было…
Коломойский: - Судьям когда перестанете платить?
Кернес: - Если честно Вам сказать я не любитель большой футбола и я любитель помочь если я могу сделать то что касаеться футбола…
Коломойский: - Художественной гимнастики (смех).
Кернес: - Ааа, художественной гимнастики.
Коломойский: - (смех).
Кернес: - Знаете, что приятно? Вот когда у Вас слышишь хорошее настроение, так и оптимизма добавляеться.
Коломойский: - Я тебе помогу, чтоб оптимизма у тебя не убавлялось.
Кернес: - Только в хорошем смысле этого слова.
Коломойский: - 100%
Кернес: - Игорь Валерьевич, вы же могущественный человек. Вы можете по разному сделать. Если б, блядь, был оптимизм к примеру, слева, то будет проблема, а справа, блядь, появиться много оптимизма. Не надо, Игорь Валерьевич.
Коломойский: - Давай, давай, я тебя обязательно наберу по поводу оптимизма.
Кернес: - Спасибо!
Коломойский: - Пока!
Кернес: - До свидания! Удачи Вам! Спасибо за все!
Коломойский: - Тебе тоже.
Кернес: - Пасиб!