хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «думки»

Размишлізми... Політичні

Дістали ці недолугі, брехливі, бездарні політикани... Невже вони не бачать, що своєю дією/бездіяльністю підштовхують країну у прірву... За пару місяців втратити всі надбання та повернути країну до рівня 90-х!!! На це треба мати талант! angry

Народ, що тільки но почав піднімати голову, робити ремонти, купувати техніку знову опинився на межі та за межею бідності... Можливо це тактиний хід??? Бідняка можна буде дешевше купити на майбутніх виборах... Хто виплатить чесно зароблені тобою ж гроші за тиждень до виборів, той і переможе??? money Можливо!

На вибори я таки піду, бо, хоч як це не наївно, але ще не згоден вірити, що все вже вирішено без мене і заздалегідь... Але голосувати буду за ту силу, яка не представлена зараз і не була раніше у парламенті та при владі! Ці вже дістали до печінки!!! popa

Думки що не дають мені спокою...

Іноді не встигаю за власними думками... А може і встигаю... Але нові думки, що кличуть мене за собою часто з'являються ще тоді, коли я не ще не добіг за тими, за якими біг до цього.

Напрямок бігу не змінюється з роками... змінюється лише дистанція та темп бігу. Дистанція все далі та й далі, а темп все швидше та швидше. Але я не хочу зупинятись. Навіть розуміючи, що навряд побачу кінець цим перегонам - не хочу зупинятись, бо відчуваю, що це мені потрібно. Саме такий стиль життя - мчати за знаннями, постійно пізнавати щось нове, змінюватись відповідно новим знанням для того, щоб з'явились ще новіші...

Хех...

Сьогодні замислився над трьома темами

Перша тема: Свята. 

Що це таке? Святість у мене чітко засоційована із религією - "Святый Боже, Святый крепкий, Святый безсмертный, помилуй нас".

Але як пов'язана святість Божа із тими днями, коли люди щось "святкують"

Раніше - влаштовували обрядові заходи, шанували традиції, вітались, щедрились радісними новинами, якщо цей день пов'язувався із подіями, що покращують життя - народження, восхресіння, зростання, врожай, тепло, та боронились паганими, коли цей день пов'язувався із неприємними подіями в минулому - вбивства, смерть, загибель. При цьому ніхто не казав що в ці дні не слід працювати та робити свою повсякденну роботу. Просто на додаток до звичайного розкладу можна було ще й "святкувати", якщо залишались на це сили та час... Зазвичай в ці дні навпаки працювали більш старанно та наполегливо, щоб встигнути зробити більше та раніше, і щоб час залишився на святкування разом із іншим людом

Тепер - частіше за все, свято це вдалий час для заробляння грошей одними, і для витрачання грошей іншими. Те, як проходять свята зараз, аж казати соромно... - масові пиячки та дебош... В ці дні чомусь вже не працюють... а якщо працюють, то чомусь вимушено, без ентузіазму, "зпід палки"... Ті хто працюють - люті, хмурі, не привітні... Виходить, теперішні свята - масове втрачання розуму?

Як я розумію, раніше святами були ЗНАЧНІ дати. Значні вони були для всього населення цього регіону, де впроваджувалось свято (свята місцевого значення - для якогось окремого селища, або країни), або для людства вцілому (наприклад, свято початку Нового Року). І саме для того, щоб ЗБЕРЕГТИ ПАМ'ЯТЬ ПРО ЗНАЧНІСТЬ (значення та життєва важливість цього дня для людей), люди збирались разом, і самі собі нагадували віршами, піснями, співами, танцями, рітуалами та іншими засобами закріплювали в пам'яті ті знання, які будуть їм необхідні для виживання... Ну, наприклад, "Маслениця" - скільки повір'їв та прикміт пов'язано, скільки рітуалів... Для чого? Для того, щоб не прогавити момент, не втратити ані найменшої можливості якнайбільше від природи отримати в цей час, підготуватись та зберегти все те життєво-необхідне, що надається нам від Бога...

Ех.. Ось в російській мові є "праздник". Тут відразу два корня маються "праз" та "дн". "Праз" - паразит, "дн" - день. Маємо "празник" = "Паразитический день"... "праздн-овать" - байдикувати, наносити шкоду, паразитувати... Ну... іноді не "празднуют", а "отмечают"... (ну так, для галочки відмічають, що цей день був... а навіщо, для чого був - вже не пам'ятають???) ... Будь ласка, може хтось мені нагадає ще слова, які пов'язують в російській мові певні дати з певними подіями? Бо я щось не можу пригадати більше... нема із чим співставити, порівняти...

А в англійській мові є "holy-days", що на українську мову перекладається як "свято-дні", а на російську - "праздник". Казус якийсь... 

Що мені подобається в англійському "holy", що воно йде з "whole" - "сповнене", "всеоб'ємлюче", "всеохоплююче". Тобто, "holiday", це день, який всеохоплююче сповнений змістом, пам'яттю, подією...

А у нас - "свято" (теж, якщо пошукати по словниках, має опис як дещо "сповнене змістовною вищою ідеєю" © Даль). Але не так прямо, як в англійській...

А ще мені здається, що і в інших мовах слова "holy", та "свято" можуть зникнути, щоб не заважати "праздновать" замість... 


пам'ятаю, я писав, що цілих три думки не дають мені спати.

але зараз не стану писати прямо тут ще дві

по-перше, щоб не плутати різні теми, по-друге, щоб не вийшло "занадто багато літер", як у мене і так всякий час виходить 

наступні дві теми я напишу окремими блогами.

скоріш за все - прямо зараз

На цьому - дякую за увагу всім, хто це прочитав, і чекаю на коментари від тих, хто має що сказати.

Я вас всіх дуже люблю! Люб'язно ваш, Микола Калакуцький.


Рейтинг блогов 

Як добре, що...

Як добре, що є місце, де можна сміливо ділитись своєю радістю! Як добре, що існує співтовариство "Оптимисты:)".

Як добре, що є ті, хто цю радість прийме до себе, і зробить якнайменш два життя трішки кращим - моє та своє. Адже коли хтось один приймає радість та добро до себе, то кількість добра збільшується тричі! Одне залишається у того, хто його дарує, і збільшується від того, що його прийняли. Друге добро виникає у того, хто приймає, і збільшується від того, що подарувавший теж радіє... (Зло та негатив збільшуються таким самим чином... і не тільки добро та зло... все помножується та збільшується завжди... разом із всесвітом... але це вже окрема тема)

Як добре, що є близькі, рідні, кохані, друзі та знайомі. Добре, що із ними можна поспілкуватись, поділитись чимось власним, висловитись, вимовитись, розкритись, довіритись... Іноді хочеться просто розповісти про себе. Щиро, від всього серця сказати правду. Сказати людині про свої почуття до неї. І щоб людина послухала. Як добре, що є ті, хто готові послухати!...

Як добре, що є дім, де можна однаково як стрічати друзів, так і залишатись на самоті, щоб ніхто не чепляв, та мати скіль завгодно часу на роздуми.

Як добре, що є своя власна справа, яка надає радості та почуття того, що ти потрібний цьому світові, і що ти є корисним, та допомогаєш іншим!

Як добре, що існує сім'я. Бо сім'я, це джерело безмірного чистого кохання... Якби люди навчились кохати всіх хто їм не знайомий так само, як і свою сім'ю, то світ би змінився на набагато кращий!

Як добре, що світ сповнений добра в достатку, щоб його вистачило для всіх на світі!!!!! 

УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! 


Рейтинг блогов 

Рифми мало, але суть народна... мислероздуми

---

Постараюсь коротко і по тій самій суті... 

Відверто кажучи мене пересмикує, коли бачу як хлопці дарують дівчатам золоті й срібні прикраси.

Років п`ять тому "шастав" до однієї дівчини. Сім`я проста, незаможна. Якраз День Народження у неї, те да се...  Зависати у них частенько вже почав. Прийшлось до вибору подарунка.

 Ну от, - думаю, шикарне щось, якби занадто... Вчиться на кулінара, цікавиться подібними речами. Вирішив. Придбав книжку з  чудернацькими рецептами, подарунковий папір, стрічечка, листівочка...

букет квітів, пляшку хорошого вина (зараз десь більше сотні коштує), то вже суто як додаток. От, і ввечері зі спокійною душею і передчуттям романтики, подавсь на вЕлику в сусіднє село... ага, ще й фотика прихопив. Все пройшло гут! Прийняли, обігріли, день народження провели...

Наступних вихідних знов туди зарулюю... І О-о... показують мені щастя, щось типу срібне, гарне і блистить... От, мовляв, тут той "конкурент" був, ото людина! Он, що подарував... А ти мовляв з своїми книжками (поміж рядків) не конаєш...

Ах, жеж, йолки...Знав би камасутру подарував і ще тоді й помахав би ручкою... На велик і па-па! "не те золото, що блистить" 

Років через два вони одружились... Даю сто відсотків (бачив я її не раз), що чорта з два він їй хоч букет квітів подарував після того одруження.

Не те, що я не збираюсь чи не спроможний купувати подарунки з дорогоцінних металів... Та хіба в них сенс і вияв любові? А скрізь дуже багато стрічаю таких випадків...

Ще наприклад, знайомий один... їздив на заробітки.., привіз тих кілька тисяч, тисячу віддав батькам, котрі утримують і годують, тисячу десь прогуляв... А за дві тисячі купив якусь цепочку (вияв любові) і подарував коханій - кілька місяців зустрічались (секс, милість, приємність, кохання до гроба  і все таке)... невдовзі Вона показала йому облизня... Що ж, убитий горем, хлопець отримав ще одну прекрасну можливість остаточно просадити гроші у барах... Це йому вдалось з успіхом.

Тому мене й пересмикує, а деколи й на усмішку пробиває з натяком на ржання, коли ті метали бачу, а невдовзі сльозливі історії...

...Висновок: із коштовностей подарунків не очікуйте дівчата ,

  даруватим тільки дружині!  ...

---                   ---                  ---

---

Ішли мимобіжно,

Здавалось на зустріч.

Світло стремлінно

Світило у ніч...

---

Хвилясті думки,

Неспокійних потоків,

Здригали стрічки

Невідомих облич

---

Багато мороки...

Чи, може, замало?

І слово, просте те,

У душу запаало

---

Ціною монети

Розпались потішно.

Так завжди буває...

То сливно, то вишно.

---

Невічне минає

Й зникає безслідно.

Хтось когось стрічає,

А хтось - мимобіжно...

---

...

Мотузка

Тихо іти по туго натягнутій, тонкій мов смак ночі, мотузці для білизни… Мочити лапи в мокрих простирадлах… Піднімати погляд на фіолетово-чорні небеса. На витончено вигнутий ріг молодика, та мерехтливі, з синіми немічними губами зорі, на втикані антенами подушечки дахів і далі йти. Тремтячи над тим, як плавно розхитується мотузка, як морщиться відстань від тебе до землі, як вона заграє до тебе тручись всім тілом об розхитану мотузку.
Зупиняти подих, лякатися шаленості власного серця і йти. Не зупиняючись ні на мить. Але використовуючи всю незалежність, всю свою спритність і що вже казати, всі свої сили.
Низько торкати носом мотузки, відчувати її запах. Запах прально порошку. Відчувати її смак. Смак втомлених рук і дитячих пелюшок. Відчувати її вібрації. Якими вона от-от подарує тебе старечій відстані, що вкриває зморшками часу асфальт.
Не зупинятися, хоч і лякатись. Думати, що от вже половину шляху подолано.
А раптом зірватись. Не втриматися і впасти в болото асфальту. Подалі від чорно-фіолетових небес.
Забитись. Зламатись. Стогнати і плакати.
Впасти врешті решт.
Лежати на асфальті, ковтаючи сльози, що так нагадують смак мотузки, що став уже таким рідним…
Не мати сил йти кудись інакше. А так і лежати вглядаючись у далеку чорну фіолеть небес, перерізану тонкою тінню мотузки, яка там вібрує від кожного поруху…
Яка там холоне без руху вперед…
Яка байдуже лишилась згори… 


Для чого душа - коли є думки.....

Яскравий ліхтар,
Де залишилась лише одна лампа.
Сірий асфальт
І мої кроки по ньому...
Важкі, тягучі думки,
Про всіх і про себе
І про те що було,
Про те що є і буде!!!
Особливо буде....
Чи можна жити,
Коли немає нічого?
Чи хочеться жити,
Коли є все...
Але ти розуміеш,
Як це далеко,
Чи ближче,
На відстані витягнутої руки,
Або ще ближче -
У серці - ти тільки прийми!!!
І можна руку протягнути,
Приласкати і зігріти,
Полум’ям своєї душі,
Та чи зможеш зробити це,
Знаючи що вітер задує вогонь?
Як важко зробити,
Те що хоче серце,
Про що кричить душа,
Коли проста думка,
Охолоджує дощем,
Стає високою стіною...
Далеко, але є....
Як хочеться віддати все,
Зігріти цілий світ
І стрибнути з висоти,
Щоб не розбитися об стіну...
І сяйво з висоти...
Місяць??
Ні - наступний не розбитий ліхтар...

свое же из жежеже

Талант невозможно в себе вырастить, если его не дали свыше. Можно быть
сто раз умным, образованным, блестящим и интересным, но при этом -
бесталанным.
Хорошо, если к таланту Бог дает и немножко ума. Тогда
талантливый человек к зрелости своей может осознать наличие таланта и
будет заботиться о нем и растить его дальше. Предоставлять таланту как
можно более комфортное существование (не в бытовом плане имеется в
виду), кормить его высокой культурой, оберегать от отравления кАкой
уличной немытой (не читать дерьма, не потреблять дерьма), и тем самым
позволить таланту развиваться гармонично, в полную силу.
Это требует отдачи, аскезы во многих смыслах, отказа от множества материальных
искушений, и приводит к насмешкам и неверию окружающих.
Если же человек к наступлению зрелости все еще кокетничает со своим талантом,
он похож на нерадивого хозяина породистого щенка. Похвастать перед
соседями приятно, но выводить гулять, давать витамины, гонять глистов и
учить командам - лень. И вместо чемпиона вырастет убогое несчастье с
рахитом. Тут дело даже не в чемпионстве, а в том, что ты несешь
ответственность за данное тебе.
Вот осознавай и работай, заботься. А сомневаться в качестве текстов, в быстроте
и силе роста себя - сколько угодно, но уже в круге осознания.

Хто винен у тому, що у Вашій хаті (чи на роботі) холодно?

Актуально. Давайте спробуємо дати відповідь на це запитання (бажано без образ), щоб дійти до істини.

Надто багато думок.....

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

Думки під сніжною крупою.......

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))