В нашому українському політикумі мене найбільше незадовільняє відсутність чітких ідейних програм конкретних партій, як це модно говорити - меседжів. Таких, які є ідея комунізму у КПУ чи націоналізму в ГО "Свобода".

  Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку

ТАЄМНИЦІ  ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.[ далі ]

 Не знаю як це назвати, але чомусь  так сумно стало... Смуток так несподівано підкрався, проникаючи через усі можливі куточки, навіть найдрібніші. І стало так тужливо на душі... Смуток та туга охопили серце, сильніше зашкребли коти та здушило в горлі... Весняна хандра, чи що? Здавалося б, парадокс. Весна - уся природа пробуджується, сонце частіше виглядає із-за хмар...  І ось цей стан ніби пожирає, стає гірше і гірше. Потрібно бути сильною, а хочеться побути слабкою... Так, бувають такі дні. Не все ж посміхатися і вірити в краще. Іноді можна і посумувати. Я більше ніж упевнена, що такі стани не любить ніхто, але вони потрібні - емоційна передишка, зарядка, так би мовити. Але найважливіше - не допускати, щоб це тривало довго.

... і звично, майже рефлекторно хочеться відповісти: "Нормально!"

Для когось цей вираз вже як дихання. Автоматично - "норм", "нормуль", "намана"...

Пффф!!!! Якого дідька?!!! Як це? Для кого? За якими критеріями? Що взагалі означає ця відповідь?

Мені печально, що високоморальна звичка цікавитись станом справ знайомих перетворюється на бездумний ритуал обміну фразами, за якими стоїть лише "Ох... треба ж щось сказати... а хочеться, щоб всі просто відчепились від мене".

Мені  жаль, що людина ховає свій внутрішній світ від інших, і краще триматиме все в собі, ніж спробує поділитись тим що хвилює, бо "його це не стосується!", "це лише моя справа!", "якого біса він взагалі про це запитує?".

Мені шкода, що люди забувають про силу і значення слів, втрачають довіру до друзів, і приймають за норму посилатись на "норму", адже вона безліка, вона бездушна, позбавлена особистості. Як можна відповідати за себе, кажучі про речі, що стосуються всіх?

Ще гірше, коли людина свідомо каже це слово. Наприклад: у людини проблеми в стосунках з дружиною, затримки з виплатами зарплатні, є декілька хронічних хвороб, і при всьому цьому він каже "та нормально!", маючи на увазі, що вцілому все так і має бути!? 

І це тільки те, що стосується привітаня та відповіді... А є ще інші "нормальності":

- Підвів друг/співробітник: нормально (?)

- Зірвав злобу керівник/шеф: нормально (?)

- Зрада коханої людини: нормально (?)

- Пияцтво та наркоманія навколо: нормально (?)

- Відсутність освіти та культури у молоді: нормально (?)

- Хабарництво та лоббування власних інтересів у владі: нормально (?)

- Наші дідусі та бабусі (пенсіонери) є відбросами суспільства, на кшталт відпрацьованої сировини, сміття: нормально  (?)

Стійте! Схаменіться! Навіщо погоджуватись на все це?!! Хто сказав, що так має бути? Скільки можна ухилятись від відповіді собі(!) та іншим?

Є таке чудове слово - "відповідальність". Воно означає вміння відповідати за себе. І на мою думку, від цього вміння залежить дуже багато в нашому житті вже зараз, а тим паче - в майбутньому, для наших дітей, внуків і подальших нащадків.

На мою думку, варто лише привчити себе бути правдивим у відповідях... хоча б із самим собою бути правдивим, і тоді світ почне змінюватись на краще.

Перші зміни будуть непомітними, бо проходитимуть внутрі самого себе. Потім, коли внутрішній світ трішки зміцніє, з'явиться бажання відповідати крім себе ще й іншим! Тоді зміни торкнуться вже більшу кількість людей. А потім ще більше, і ще більше.

Далі від слів перейде до справ. Обов'язково перейде, бо коли всі навколо говорять - завжди знаходиться той, хто починає діяти!

І тоді світ насправді почне перетворюватись на такий, про який всі ми мріємо!

На мій погляд - ідея варта того, щоб почати! (-:

А як вона вам? "Нормально"? (-:

  

Ця стаття призначена (і вже опублікована) для медіа-порталу квесту К12

http://blog.i.ua/community/343/453871/ - Дія перша.

http://blog.i.ua/community/343/453884/ - Дія друга.

У суботу вранці ми зі Светою зустрілися в МакДональдсі і пішли шукати готель. Спочатку нас зацікавив готель Зірка, бо був не далеко від вокзалу і поблизу центру, але, як виявилося то був прихисток для "продажной любви" з лабіринтами коридорів та маленькими кімнатками у які ледь вміщувалася двоспальна кровать... Тож ми швидко ретирувалися звідти і поїхали до готелю "Аркадія", що побудований і обслуговується у кращих традиціях радянської епохи. Номер після ремонту видався нам дуже милим та затишним. До того ж досить не дорого - 264 грн за добу. Ванна кімната дещо не добудована, нещодавно поміняні пластикові труби йдуть поверх плитки, але гаряча вода є цілодобово, хоч і висить об"ява, що використовувати її потрібно економно.

 

Поселившись, ми рванули до театру, бо вистава починалася о 12-й, тож на дорогу нам лишалося хвилин 45. Окрема тема це одеські маршрутки. Практично на вікні кожної великими буквами написано, що вони проходять повз вокзал та Привоз, а по обидва боки меншим шрифтом інші назви зупинок, які мені ні про що не кажуть і написані  досить вибірково, так, що повністю маршрут прослідкувати не вдається. Розраховуються тут при виході, якщо ти виходиш через задні двері, то передаєш гроші і називаєш зупинку де хочеш вийти... А Я ЇХ НЕ ЗНАЮ!!! Вартість проїзду тут теж змінюється в залежності від того скільки ти проїхав від 1,50 до 2,50 грн. Короче, до театру ми прибігли за 6 хвилин до 12.
Про театр ціла окрема історія! Як відомо він починається "с вешалки". Бабця-гардеропниця тут була одна на 4 відділи, тому їй швидко набридло приймати речі і вона більшість людей з легкими курточками відправляла так, мотивуючи, що в театрі прохолодно... Насправді було досить тепло, і в нашій ложі на першому ярусі було 10 чоловік, не рахуючи 3-х дітей. Одразу виникла асоціація з маршруткою і захотілося передати за проїзд... Першу дію ми достойно відсиділи, хоча маленька дівчинка, що сиділа з батьками перед нами сказала, що це ужасно і вона більше не прийде на це кіно! Насправіді балет танцював гарно, але досить довго. Якщо "Лускунчик" казка для дітей, то головні її глядачі почали нудитися вже в кінці 1-ї дії. Про другу дію навіть у програмці було написано дивно: "всі радіють від перемоги над мишиним королем і танцюють національні танці: іспанський шоколад, арабська кава, китайський чай, російські  пряники та французькі цукерки пастушок з пастушкою..." Виглядало це досить красиво, але коли вони вийшли плясать по 3-му разу це вже втомило... А якби не прочитали у програмці що саме нам намагаються донести цими напівнародними плясками-балетом, то навряд чи здогадалися б...

Внутрішнє оздоблення театру просто вразило, ліпні фігурки на стінах та стелі, статуєтки та позолочені підсвічнтки та люстри! Просто вражаюче. Але поєтичного дару у мене нема, то ж описати словами це не можливо. Окремі деталі дивіться на фото. За загальним враженням поїдьте в Одесу самі та купіть квитки на виставу!
Обідали в ресторані "Куманець" на розі Ланжеронної та Гаванної . Тут гарний інтер"єр в українському стилі, смачно готують та доволі великі порції. Ще нас приємно вразила кав"ярня "Прага" на Малій Арнаутській, яку ми знайшли цілком випадково. Тут готують смачну каву і великі порції смачних свіжих десертів! Спіймав себе на думці, що Одеса та Львів, здавалось би абсолютно різні міста з різною культурою та історією, дуже схожі між собою. А ще, я якось внутрішньо дивувався, коли бачив українську символіку та українськи сувеніри. Це місто ніби стоїть на межі між Російською імперією та Францією десь у 18-19 столітті. Особливо відчутний цей ефект на Приморському бульварі, коли по бруківці цокотять копита запряжених у карети коней.
Більшість будівель в центрі побудовані французькими архітекторами у 1882-1900 роках, про це свідчать пам"ятні таблички. Навіть дивно як стільки будівель збереглося після Другої Світової... Дуже втішає те, що багато будинків відреставровано, деякі реставрують, хоча є і такі, що завалилися від часу та людського недбальства...
Хоча і Одеса вже не та... Зазирав я у кілька знаменитих одеськіх двориків, де тьотя Сара мала смажити рибу, хлопчик Яша мав грати на скрипочці, а Абрам Моісеєвич читати газети і ругати радянську владу... На сонечку сохнуть дитячі речі, мабуть це вже внуки Яші, який закинув скрипку, пішов у бізнес і купив мерседес, що стоїть у дворі...

Неприємно вразило виховання дітей: мені не зрозуміло як можна бити пляшки об пам"ятник чи приводити дітей гратися у доганялки по пам"ятнику Голокосту...
За вихідні ми ще прогулялися по пляжу в Аркадії, пройшлися по Дерибасівській, сфотографувалися біля 12-го стільця у міському саду, побували у ресторані-пивоварні, купили розливних таїрівських вин та сувенірів, зайшли у Пасаж, який я міг би пропустити, якби не Света. В купе ми зайшли о 22:50, пипили чаю і невдовзі заснули! Взагалі, чудово провели час, що повністю відповідає моєму девізу "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося"!

Ты не кляни свои года напрасно, 

И в страхе перед зеркалом не стой

Поверь, что ты Воистину прекрасна

Отточеной и зрелой красотой

Вам этот дар природою завещан,

Не прячь его, Тогда наверняка 

Поверят все, что лучшие из женщин

Рождаются лишь после сорока.

Ах, как правы старинные картины, 

Как понимали женщин мастера.

Ах, как несут Венеры и Афины

Свои великолепные тела.

О, как их взгляд убить дыханье может, 

И как чисты движенья и легки.

Наверняка на их горячем ложе

Неслабые сгорали мужики.

И если ей сегодня очень плохо,

Она молчит, И плачет без причин, –

Тут ни причем ни возраст, ни эпоха.

Всему виной – невежество мужчин. 

Эх, знатоки политики и пива,

Поклонники крутых рекламных фей, 

Каких сердец, Какой любви счастливой 

Лишились вы по глупости своей…

 

 

 

Шановний, милий, розумний читач мого блогу, ЗНАЙ що цей запис, створений мною під впливом зіткнення з рекламою, критично оцінюює сучасні засоби масової інформації!

...Зібравши всю свою дивовижну увагу до купи, ПРИГАДАЙ свій найулюбленіший сайт, ЗГАДАЙ найочікуваніші передачі, ВІДТВОРИ в пам'яті ту саму заставку, що приносить радість ще до того, як щось розпочалась. Всім своїм натхненням, НАПОВНИ ці спогади кольорами та звуками. ОТРИМАЙ психологичний оргазм ще раз... просто від того, що тобі це все вдалось...

А тепер ЗАМИСЛИСЬ над тим, що відбулось.

ПРИКОЛИСЬ, - щойно ти виконав вже 8 прямих команд, наданих мною. ПОГОДЬСЯ, саме так все і сталось - я командував, а ти виконував, навіть не ворухнувшись... і тобі це подобалось! ЗІЗНАЙСЯ СОБІ, що ти зробив це підсвідомо, ще до того як встиг осягнути розумом те, що відбулось...

ВИВЧИ НАЗАВЖДИ, що саме на твою підсвідомість йде розрахунок всіх психологічних трюків в рекламі, і навiть, коли ти вже "проковтнув живця", все ще можна контролювати ситуацiю увiмкнувши свiй розум (свiдомiсть)...

А тепер, чудовий, кмітливий, унікальний читач, ЗДИВУЙСЯ, адже за день ти підсвідомо виконуєш від 100 до 10.000 подібних команд, слухаючи радіо, дивлячись телевізор, заходячи на сайти з невід'ємним атрибутом - рекламою, рекламою, рекламою!!!! 

Раз ти настільки наполегливий, що дочитав аж до цього моменту, мій любий читач, то ЗВЕРНИ УВАГУ, що чим більше популярний ресурс (ТБ, Радіо, зовнiшня реклама або веб-портал з банерами), тим більша кількість та вища якість наказів, звернених до тебе! 

Кмітливий мій, ЗАПАМ'ЯТАЙ, що пряма команда - найефективніший засіб спонукати людей до дії, бо люди схильні робити те, що їм кажуть, особливо, коли все навколо команди "змащується" лагідністю, добром, радістю, щастям, коханням.. 

Будь ласка, заради власного добробуту, ЗРОЗУМІЙ, що ти вільний приймати власні рішення, що ти здатний обходитись особистим досвідом та розсудом у плануванні життя, i особисте щастя важливiше за добробут манiпуляторiв.

Якщо тобі хочеться бути справжнім володарем власної волі, якщо ти вважаєш себе готовим до незалежності, ПРОКИНЬСЯ...ВІДКИНЬ надбані життєві стереотипи та штампи поведінки! ЗАХИСТИСЬ від маніпулювання, СТАВАЙ особистістю, лідером, справжнім собою!

І ще... моє до тебе ласкаве прохання - ПЕРЕДАЙ посилання на цей запис в моєму блозі всім твоїм друзям, кому ти щиро бажаєш добра!

З повагою та любов'ю, Ваш Микола.

Книга, яку справжні християни читають не замислюючись, бо кожне речення Біблії розтлумачене богословами. Мабуть це єдина книга, де не припустима інша думка. Така собі тоталітарна книга. Якщо ти думаєш інакше - ти не правий, бо за тебе вже подумали інші, дуже правильні. Або ти не осяг усієї повноти істини. А якщо виникли протиріччя - то сам винен, бо не опанував не те що певною мірою, але й малою часткою

НЕ ДУМАЙ. НЕ АНАЛІЗУЙ. ЗВЕРНИСЬ ДО БОГОСЛОВІВ.

Так навіщо читати Біблію. Одразу звертайтеся до богословів - вони все розтлумачать.

Звісно, видавати одне за інше, це принаймні вигідно... І якщо природність статевої активності при наявності почуттів зараз пропогандується і всеяко схвалюється, то зворотній напрямок твердження чомусь здається неадекватним, але про це всі мовчать.

Поясню: Мабуть хто завгодно може зараз вільно та правдиво сказати коханій людині "Я тебе кохаю, тому я тебе бажаю!". А хто може відверто та чесно сказати "Я тебе бажаю, тому я тебе кохаю!"? В здоровому глузді мабуть ніхто...

На мою думку, це означає що і перше твердження так само є невірним, похибним, помилковим.

Кохання є процесом духовним, бажання - фізіологічним, а коли одне видається за інше, то це ж звичайнісенька маніпуляція вищого гатунку! Навіщо? Це ж вигідно, щоб люди менше кохали, більше бажали... Бо на бажаннях бізнес робиться набагато простіше та ефективніше, ніж на щирих, чесних, бескорисливих почуттях, таких як гідність, дружба, кохання. А ось з маніпуляціями навпаки, краще звертатись до почуттів, ніж до бажань.

Чому я взагалі про це пишу? Мабуть тому що сам сумніваюсь, чи не плутаю я це в собі, чи не видаю одне за інше!

З одного боку, усвідомлюю що пряме асоціювання кохання з бажаннями є помилкою, з іншого боку, розумію, що і те і інше є природними складовими будь-якої людини... з третього ж, взагалі не можу уявити собі таку модель поведінки, яка б розставила все по своїх місцях!

Секс та мастурбація, а також ритуали та навколишня культура, як прояви "задоволення власних фізиологічних потреб", на мій погляд є просто самовиправданням, та потиканням особистим слабкостям, підкоренням нав'язаним "моді, суспільній думці, звичаям та традиціям людства".

Скільки взагалі брехні готові видати люди заради декількох секунд кайфу? Скільки болю згодні спричинити рідним, коханим, друзям заради цього задоволення? Не буду казати про "всіх", навіть про "більшість людства" - скажу про себе. Я сам багато кривив душею перед дівчатами заради іниму.. Зараз, звісно, все відбувається без обману, чесно та відверто, але сам факт, що це продовжує відбуватись.. )-:

Якось самому не по собі стає від думок про те, що і сам я один з таких. Доки не замислювався, жив "як всі" - то було набагато простіше, спокійніше... а коли починаєш замислюватись над чимось, задаєш собі питання, а потім (завжди!) отримуєш на них відповіді... потім вже не буває шляху назад.

В юнацтві, фізична близкість бавила своєю навідомістю, недоступністю та заборонливими доріаннями дорослих. Пізніше стала чимось типу спорту, із змаганнями "хто більше", "хто крутіше". Потім просто чимось схожим на валюту розрахунків між жінками та чоловіком, та на ряду із цим "офіціальним підтвердженням" слів та намірів... 

Цікаво, якщо припустити, що в своєму житті я правда більше не хочу сексу просто так, аби було...

Щось не йде далі думка... може хтось допоможе, підкаже варіанти?

---

P.S. Цей запис, як і багато інших, можна сміливо віднести до категорії, яку мій друже Манья4ег назвав "слезливая хрень для псевдоромантичных соплячек", тобто, створений задля самовиправдання і подання себе в кращому світі перед аудиторією...

В дитинстві часто чув цей вислів, і завжди він звучав якось образливо. А потім я його і вживав теж деякий час, теж образливою манерою, щоб підшпільнути когось з друзів. Пізніше на тривалий час це прислів'я залишило мене, але зараз знову повертається, при чому відразу з багатьох різних життєвих ситуацій. Приблизно рік тому, читаючі книги Володимира Мегре, натрапив на позив до прислухання до себе в процесі пізнання світу. Це стосувалось вивчення та дослідження історії людства, але повною мірою можна застосовувати цей засіб будь-де. Для себе я знайшов використання в стосунках з людьми. Перед тим, як щось сказати, чи зробити, я тепер завжди прислухаюсь до себе, як би сам я відреагував на подібне? І більше не роблю іншим такого, чого б не хотів зробити сам собі. Чесно кажучи, після приміряння будь-якої дії на себе, потім вже неможливо позбутись відчуття відповідальності за неї, і робити так як вважаєш поганим просто не можеш собі дозволити. Принаймні, у мене це так. Тепер. Минулого літа познайомився з багатьма новими, цікавими людьми. В реалі. І це дуже важливо, бо перед цим я жив майже виключно віртуальним життям та спілкуванням. Після довгої перерви, проведеною за ширмою мережі Інтернет, яка надійно захищає від моральної відповідальності за вчинки, мені прийшлось практично заново вчитись розуміти людей, які живуть тільки в справжньому світі. І знов я оцінював людей по собі, при чому з часом почав усвідомлювати це досить чітко. Тільки тепер це була оцінка не власних вчинків, а чужих - при застосуванні на собі, я уявляв собі, що б могло мене спонукнути до такої дії, який життєвий досвід необхідно б мати мені, щоб робити щось подібним чином. Дуже часто мої внутрішні відчуття розбігались із тим, що розповідали люди самі про себе. Але потім підтверджувалось, що все ж серцем я отримую інформацію набагато правдивішу, ніж вухами та очима. Місяць тому мені пощастило пройти перевірку на "Поліграфі" - це "детектор кривди". Фактично, це пристрій, що вимірює тиск, пульс, дихання температуру тіла, рівень пітливості, слідкує за напрямком зору. Цих даних в купі достатньо, щоб визначити, коли людина каже правду як є, коли сумнівається у власних словах, коли не знає відповіді, і коли прямо бреше. Звісно, при певній підготовці, можна його обдурити... підсвідомість така штука, з якою легко домовитись (-: Але мова зараз не про те. Перед тим, як пройти випробування на Поліграфі, мене вчили як поводитись, для того, щоб результати були якзмога точнішими - сісти рівно, розслабитись, дивитись прямо, не ворушитись, дихати спокійно. І я був здивований тим, наскільки чітко я в цій ситуації почав відчувати самого себе - все своє тіло. Я сам відчував і пульс, і дихання, і зміну тиску... це було просто казково. Дослідження тривало близько 2 годин, за цей час я добре навчився приводити себе до стану, коли розум отримує доступ до інформації про тіло, і можна про що завгодно "судити по собі"! Якщо якась ситуація викликає сумнів, достатньо розслабитись, вирівняти дихання, зосередитись, заспокоїтись, та прокрутити в уяві ті дії, що хвилюють, і без будь-яких сумнівів точно визначиться той момент, в якому щось не гаразд, далі його можна розглянути під різними кутами, поставити себе в різні умови та знайти такий вихід, який буде прийнятий і серцем і розумом як найкращий... "По собі не судять - по собі пізнають світ" - тепер я схиляюсь саме до такого ствердження.

Вже якось давненько я не писав свій термінал, але ось вирішив написти. Сьогодні відбулось  можна сказати маленьке чудо. В день щось мене потягнуло на сон, напевно так подіяли з'їдженнні три булочкі з маком (кажуть мак може діяти як снодійне). Коли я перед сном був на вулиці, там яскраво світило сонце і розтавали залишки снігу. Я не згадаю скільки я проспав, але було це десь після обіду. Коли  проснувся і поглянув в вікно, подумав що я ще сплю, але потім трохи роздуплившись я зрозумів що все таки не сплю. Я не повірив своїм очам, за вікном було похмуро і навкруги біло, а з неба падав густий лапатий сніг. Ось таке маленьке чудо, хоча можливо це просто примхи Волинської погоди.
Останнім часом я чомусь часто думаю про дівчину, яка вторік мені відмовила. Я з нею часто бачусь в університеті, часто ловлю її погляд на собі, але не можу його розгадати. Ловлю себе на думці що мені дуже хочеться зробити її самою щасливою, шкода тільки що вона цього не знає. Хм... А якби знала, що тоді? Доречі, під час свого денного сну вона мені наснилась.
А ще я захопився культурою Растафаріанства. Чомусь в більшості людей існує стереотип, що Растафарі і Растамани це наркомани які носять дреди і курять траву, на жаль  на території України так вонро і є, хоча справжні Раста проти  наркотиків. Мені подобається сама суть Растафаріанства. Растафаріанство пропагандує мир, завжди бути добрим і позитивним, щоб бути Раста не обов'язково курити траву, а музика реггі це щось просто неймовірне.
А ще я взявся пистати книгу, правда якось не дуже виходить, але один радіо ведучий писав свою аж п'ять років, ну поживем - побачим.

Ну ніби все. До слідуючого терміналу.