Олесь Бабій. На руїнах.

Не проклинаймо ворогiв,
Не називаймо їх катами:
Найбiльший ворог наш – мiж нами,
По цей бiк наших берегiв.

З нас кожний стежку стелить сам
Собi квiтками чи смiттям:
Нас не Москва б'є, не ляхи,
А нашi чорнiї грiхи.

Не смiй на других грiх складати
За те, що промiнь волi згас.
Удармось в груди: винуватий
I ти, i я, i кожний з нас!

Покуту ми за грiх складаймо.
Не проклинаймо!
Такий життя святий закон:
Безсилля силi б'є поклон.

Коли ж ми черв, плазун безкрилий,
То хтось нас мусiв розтоптати.
Бо гине i орел безсилий,
Коли не вмiє сам лiтати.

Зiгнилий овоч до болот
Паде в день бурi iз висот.
На вiтах зв'ялених конвалiй
Росте мiцний хижак-бур'ян.

Навiщо тут прокльони, жаль?
Так хоче Пан, всесильний Пан.
Тож як на вас паде камiння,
То ви не плачте iз терпiння,

Але з камiння в лютий мент
Будуйте силi монумент
I силу силою стрiчаймо,
Не проклинаймо!

Те, що нас не вбиває - робить сильнішими.(с)

Гадаю за таку справу можна проголосувати і варто підтримати  шкода тільки зараз побачив 

Роботи звичайно до шедеврів недотягують ну може крім першої і останньої в цій замітці  а деякі взагалі примітив і несмак  але є цікаві і непогані 

[ Читати далі ]

Іду значить...
попереду дівчинка з коляскою, в якій пухнасте  кумедне слоненя. Йде і така підозріло-лебедина в неї хода! А за нею слідом хлопчисько в крутих чорних окулярах ,це при тому що вже сьома . Мг ,думаю собі, рольова гра. Знаєте, і я полюбляла такі в дитинстві...
І ось вона, залишаючи візок біля нього, питає:
-Ну все я пішла. Тобі чого взяти?
Він:
-Мені, значить, українське пиво та українські сухарики.
Я погасла Це було класно!
Які чудові дітки ,як підтримують вітчизняного виробника, як добре це в них виходить. Одне погано,що доросле життя це пиво та сухарики...
Думаю,чи змінеться картина за якихось 15-20 років? І у вас питаю:

Пробіжу по полю. Зазирну в віконце.

Принесу з собою теплу ніжність сонця.

Щиро заспіваю. Тихо, солоденько.

Прокидайся мила! Щастячко маленьке.

Посміхайся хмаркам, що по небу плинуть.

Відчуй запах квітів, що до сонця лине.

Двох пташок послухай, що зі мною рано

Привітають радісно, мою кохану.

2 березня 2011

А ты меня в тюрьме наведывать будешь?

незнаю чи вже знятий цілий фільм, але трейлер цікавий!

тут більша тривалість http://www.youtube.com/watch?v=OUrOOMO7jXE&feature=related

Горба Андрей как человек – странник, наблюдающий за собой и людьми, впитывающий всю сочность людской жизни, при этом избирательно шагающий в человеческих желаниях.   

Горба Андрей писатель – Родившись в 1982 году, с 21 года ведет дневник, описывая своими словами все происходящее в его жизни. Записан каждый прожитый день, описан каждый яркий сон, Андрей может говорить с собою вчера, сегодня, завтра. Андрей научился выявлять друга в себе, слушать себя, придавая значимость каждому дню своей жизни.

Горба Андрей в музыке - мистический персонаж, своеобразный театрально-музыкальный Апофеоз. В мире "информационной войны ХХI-го века" Gorba Andrej пробуждает природное пламя духа Славянских предков, пропитывая свое творчество вездесущим звуком!

Горба Андрей вне стиля, вне правил, все времени, побуждает к действию, первопричина!

Адрес творчества Горбы Андрея  http://metal1.narod2.ru/

РОЗДУМИ
1.
Моя Україна не схожа на ту,
Що славлять в піснях голосливих.
Я інше співав на зеленім ставку
під булькання жаб полохливих. 

Співав я навколішки над джерелом,
вітаючись з ним поцілунком,
Втамовував спрагу й наповнював кров 
його життєдайним дарунком.

Моя Україна — то чистий Дніпро,
З якого в дитинстві пив воду,
Рибалив, де наче не був ще ніхто,
Та плив, не шукаючи броду.

Я з тих, хто не бачив обличчя батьків,
хто з ребрами як у скелетів
ділився останнім, хоч сам животів,
і вірив обіцянкам злетів.

Моя Україна... У чім її суть?
У пам'яті вдячній дитинства. 
Країну у нас батьківщиною звуть, 
Напевно за брак материнства.

2.
Тепер Паторжинськiй дует з Вольгемут
По радіо вже не співають,
"Базлають" тепер тi, що звуть себе "гурт",
Та наче на сцені конають.

Чи то українське? Чи я очманів?
В вітринах у кожній крамниці
Англiйськi слова, та звабляють "панів"
дівки, заголивши сідниці.

Крамницю тепер супермаркетом звуть,
І слово те – «крам» – вже забули.
На телеекранах сплошнiсенька жуть
Мiж нею – брехливі посули.

Заводи – стоять, науковцям – кінець,
Селяни – i тi животіють.
Навкруг президента, нехай йому грець,
Розвалу країни радіють.

Усе це – ми знаємо, було колись,
Минулим лякали й брехали.
Країна – отямся! Народ – схаменись!
Нас злодії знов ошукали. 

"Що маєм, то маєм" – хапуга сказав,
Бо сам пів країни захапав,
Та все йому мало, і знову почав
До влади простягувать лапи.

Попи вже в освіту несуть каламуть,
Беззахисне знову дитинство.
Країну мою батьківщиною звуть, 
Я певен, – за брак материнства.

моя