хочу сюди!
 

Анастасия

41 рік, риби, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років

Замітки з міткою «щастя»

Мій дім у мому майбутньому

Я мрію про власний чудовий будинок, і сад навколо нього,щоб там цвіли весною вишні щоб грались мої дітки

А хто ж про це не мріє?

Хочу шикарну кухню

І романтичну спальню

Цікаву дитячу

І студію для роботи над картинами....

Ну хто ж цього не хоче?

Я квіти хочу бачити щодня за вікном

Милуватись заходом сонця

Змітати осіннє листя з доріжки

Поливати троянди літніми вечорами

І смажити рибку на грилі

 Ну хіба б Ви цього не хотіли?

Зустрічати друзів біля входу

Провести їх за різдвяний стіл

Сидіти з ними та  сім'єю під пишною прикрашеною ялинкою

 Ну хіба ж це не щастя?


89%, 8 голосів

11%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Сліпі зрячі

Не давно був у кінотеатрі на якійсь простенькій милодрамі. Миле кіно із смазливими акторами, любовна історія закінчується смертю одного з героїв. Сльози...і звісно не лише на екрані...Ця   смерть не стала марною, принаймі на екрані...,там це спровукувало зміни в житті близьких тої людини. А що тут,в залі? Чи ця розмазана косметика у дівчат, а можливо і в хлопців:), або принаймі комок підступивший до горла, чи змінить це щось в їх житті? 
 Але питання, яке мені приніс потік думок в той момент, було іншим. Чому люди так близько і емоційно переживають ситуаціз екрану і в той же час залишаються черствими на ці ж ситуації у власному житті? Невже не помічають? Дивляться й не бачать, слухають а не чують! 
 Можливо це ти на спор з друзіми  звабив і переспав з дівчиною. Та це ж ти вчора «послав дівчину» і ось її найшла на підлозі кімнати співмешканка з порожньою упаковкою з під таблеток...Чи може це ти заграєш із співробітницею...це ж твоя дитина дивиться цим допитливим поглядом на батьків: «Чому тато  йде від нас?...Я більше так не буду...» Це ж ти метаєшся із сторони в сторону валячи на всіх свої проблеми, і ходиш в кіно за тими яскравими картинками, бо не бачиш краси, моментів радості та щастя у власному житті. З відки  це прагнення чужого життя...Навіщо переймаємо ці моделі життя з кіно.Краще розвестись, бо самі мучимось і діти страдають, а може саме розлучення буде більшою кривдою для дитини...А ж любов цеж перш завсе жертви і топтання свого Я. Ох, якою єриссю було отримати від людини яка розлучилась ,уривок з першого  послання Павла апостола до Коринтян 13:4-8. Всім подобаються ці слова а от прийняти їх жити за цим принципом... Взагалі цікавий парадокс, якщо одягатись то треба не так як інші, шукають чогось оригінального, от що до життя то дивимось на інших. В такому випадку може всетаки варто подивитись ширше і  вибрати щось з кращих варіантів. Та ж білшість, якщо не сказати більш категорічніше, фільмів які дивимось закордонно, а це ж  інший металітет і інші звичаї, та деякі їхні моделі впринципі не примінимі в нашому житті.Багато ситуацій в нас просто не  виникнуть. 
Не давно знайома розказувала про дочку яка живе і працює в австрії. Виникла така проблема що дочка дочки, зараз вже якщо не помиляюсь 12 років .Так от, коли вона ше була меншою, вже після першого року навчання в школі почала «качати » мамі свої права. А з часом все сильніше.Хватало мамі тільки голос повисити та вже підбігала до телефону і єхидною посмішкою говорила, що зараз викличе службу з захисту дітей. І одного мати із сльозами на очах жалілась своїй  мамі, що дитина стала не контрольованою.Бабуля покликала до телефону внучку ісказала щось на кшталт:»Ти засранка мала, мама із задоволенням віддасть тебе в чужу сімю і нехай вони з тобою панькаються.» Ну це трохи втихомирило дитину. 
Більшість фільмів мають же за мету висвітлити якусь проблему, призивають над  чимось задуматись. А не просто для того щоб подивитись, провести час чи виплеснути емоції, і не варто аж так силіно ліпити все що побачимо до свого життя. А то це призводить до того, що свого соромимось. Знайомий розповів як одна сівротниця дістаючи речі з сумочки дістаола вервечку. Подруга з усмішкою «Це, що в тебе вервечка?»- «та ні, то такі буддистскі чотки для відмовляння мантр... »- «а для мантр. А чи можеш мені такі дістати?...»   
Не робіть з свого життя пародію. Власним життям живи а на чужих помилках лише вчись.  Не забувай що кожен бачить ситуацію по своєму, бо насправді бачимо розумом. Очима ми лише дивимось. Очі як відомо взагалі доставляють в розум картинку верх ногами ))). А оскільки розум в кожного «завалений» своїм, то й сприямати абсолютно однаково ситуацію не можем. І взагалі бачити це дар...

30 октября запускаем небесные фонарики

ПРИГЛАШАЕМ ОСУЩЕСТВИТЬ ОДНОВРЕМЕННЫЙ ЗАПУСК НЕБЕСНЫХ ФОНАРИКОВ

Арка Дружбы народов. Время:20.00

Фонарики будут продаватся на месте!
Цены на небесные фонарики:

(разноцветны) конус - 30грн/шт!!!
(красное) сердце - 40грн/шт!!!
сердце красное,белое - 50 грн/шт
разноцветный цилиндр - 50грн/шт

Прикоснись к бесконечности)))

Кто хочет, пишет желание на фонарике маркером.
ВАЖНО!
зажигать
фонарики
ОДНОВРЕМЕННО! Чем больше фонариков полетит в один момент, тем будет эффектней.

С собой иметь:
- зажигалка
- маркер

Видео запусков, смотреть обязательно!
http://www.youtube.com/watch?v=MHYbUCzFqb4&featu...
http://vkontakte.ru/video14043927_90930677

как вам это нравится

  Отчего так происходит, что - вый дя замуж, некоторые женщины, предположительно - с положительным IQ, - тут же, или с небольшой задержкой во времени, - по сути, превращаются в цербера:
– властного, требовательного, жадного, наглого, придирчивого… и неуживчивого.
– неужели они только ради этого стремились - заловить …"любимого"…, пардон - взамуж выйти, 
– неужели у них не хватило ума построить дружную семью на радость - себе, детям и этому - …"любимому",
– неужели непонятно, что они делают несчастным не только ...тоготипа, но и себя, и даже своих детей...
– неужели для них садомазо и злорадство важнее - нормальной погоды в доме
  ps для чого в світі живите... (с) tears
 

Відчуй зимове щастя... :))

Біле небо кришилося на землю малесенькими хутряними пташечками, і вони, погойдуючись у морозному повітрі, лагідно цілувалися одне з одним, із моєю рукавичкою, із рожевими щоками хлопчика, що поспішав кудись, тримаючи за руку маму... Вони любили усе, що є на землі, усе, куди тільки могли потрапити... 

Ніжно обіймаючи Хурделицю за тонку талію, Вітер закружляв із примарною дівчиною, зливаючись із нею воєдино у цьому танці... Все ставало одним цілим. 

Дзеленчали крихітні крижинки, а прозорі митці вже малювали свої візерунчасті шедеври на склі кімнати маленького дівчатка, що захоплено посміхалось... 

Снігові пташечки, танучи, віддавали свої останні цілунки моїм віям, вустам і долонькам, зливалися зі мною веселими краплиночками зимового щастя... 

Ми - це все, що нас оточує... Посміхнись, приголуб, поцілуй білесеньке пір'ячко снігових пташечок...

Відчуй зимове щастя...

Живі - мертві

Йдучи з подругою вулицею після дощу, висловив думку про те,що класно було б пробігтись по калюжі, а ще краще стрибнут в неї...Думаю більшість зараз подмало те що висловила моя подруга))) Ну й нехай! Це звісно надто вже не пересічна забаганка, але цікаво в якої клькості людей зявляються такі дитячі забаганки при погляді на мокрі вулиці.А от зимою зїхати на ногах з гірки яку розковзали діти чи підбігти до дітвори кинути в сніг рюкзак і попросивши в них санки,чи орендувавши за шоколадку(власний досвід)))) проїхатись. Тут думаю вже буде значно більше бажаючих, але от сміливців зробити не надто. "Це ж людти дивляться.", "Це якось по дитячому" "Я ж одягнений не відповідно...нові штани...", а в душі ж хочеться))) але більшість запрошенння до таких спонтанних забав прямо таки відкине цілко серйозно вважаючи це тупістю.
 Люди перестали бачити ці малі радості.Особисто я памятаю моменти що з школи не виходив, буквально вилітав в двір,просто вибігав,поки добіг до друзів встигав поскакати по сходинках, проїхатись на пирилі,копнути лавку і зачепити когось, крик, сміх...То бурлило ЖИТТЯ!!! Чи памятаєте як смакував мамин компот з яблук чи ще чогось після футболу, а брудні ноги після футболу,чорні руки від горіхів, синє обличчя від якихось там ягід...О Боже, якби хотілось ще колись в житті мати такі брудні ноги після футболу на мокрому полі.А зараз чую як люди говорять "А, хліб не такий як був колись, а ковбаса..."...Ні! Ми вмираємо! перед телевізорами, перед тими дурними мріями і планами...діти живуть,а ми ні,вони можуть ще сміятись і радіти.А потім входять в доросле життя і починають скучати за компютерами, стаються  "знавцями життя", а тоді приходе це прагнення дорослості, щоб вже був секс, вже була свобода щоб кудись поїхати, вирватись...І ось ці сумні двадцятирічні діти сідають і нема в них життя...
Нам так насправді бракує життя. Ми тужимо за добробутом, але один знайомий після відрядження в німеччині розповідав, що довкола були забезпечені німці.Добротний одяг, добротні мерседеси... і жодної посмішки, всі якісь сумні.Єдина радісна людина - касирка в туалеті, негретянка з Гани.Єдина радісна людина, яка сказала," привіт, звідки ти?", і на ламаному англійському щось там побалакали біля того туалету.Єдине радісне обличчя,а на вулиці далі снували ті мумі.
Нам бракує життя! Це є хвалебне прагнення яке не дає нам спокою і прошу Бога щоб ніщо його не заглушило.З ним народжуємось і зним живемо воно є в кожному з нас, десь глибоко в нашому серці.Думаю майже всі були в такому стані, колись на питання як справи, говорили "всьо добре але щось не добре".Ми самі часом не знаємо що тоді є, що нам щось не подобається. То власне те прагнення, Бог прагне щоб ми жили! А люди живуть так наче ніколи не помруть а потім вмирають наче не жили.Колись почув такі слова:"Прагну щоб смерть застала мене живим!"

Жінка (...почуте, осягнуте, та ще дещо...)

Щоб зберегти любов жінки не кажи їй, що любиш її...

Любов заміжньої жінки - велика річ. Одруженим чоловікам таке і не снилося.   

Жінка ображається на мужчину лише у двох випадках: коли йому вiд неї треба лише одне i коли йому від неї нічого не треба. 

Ніколи не одружуйся з жінкою, з якою можна жити. Одружуйся з тією без якої жити не можна.

Лише останнє кохання жінки рівняється з першим коханням чоловіка. 

Ідеальна жінка - більш вищий ступінь людини ніж ідеальний чоловік, але одночасно і більш рідкісний. 

<<Інстинкт ліани >> у жінки іноді настільки сильний, що вони обвиваються навколо <<пустого місця >>.   

Жінкам подобається, коли за ними бігають і залицяються, але іноді бажання вийти заміж бере гору. 

Жінка - це прекрасна квітка, а квітка красива, коли вона злека розпущена. 

Бути щирим з жінкою нерозумно, але ще більш нерозумно чекати щирості від неї самої.

Якщо жінка святкує перемогу над чоловіком то вона програла. Тому що або він вже не чоловік, або він вже не її чоловік. 

У кожній жінці є якась безумінка.

Жінки і чоловіки прагнуть різного, чоловіки жінку   і навпаки тому і порозумітись їм не дано.

З жінками важко погодитися, але ще важче не погодитися.

Щастя – не в тих жінках, з якими хочеться спати, а в тих, з якими хочеться просинатися. 

В дитинство

В дитинство на хвильку... Босоніж у луки,

До неба, мов крила, розкинувши руки.

І верхи на вітрі здійнятись під хмари

Й пасти ту хмаринкову білу отару.

                     Забігти в рясні споришевії роси,

                     Радіти із жайвором дзвінкоголосо,

                     Навчити літати жовтеньке курчатко...

                     В дитинство на мить... Знову - мавка-дівчатко...

 

20.07.2010

 

© Stepanska Marina (SMG)





Маля та сонечко






Невеличка сценка, побачена мною напередодні,

породила бажання перенести це на папір, і в інтернет-простір

Здивовано-щасливі оченята:

- Бабуню, СОНЕЧКО на квітці! -

Безцінний скарб затиснувши в долоньці,

Хлоп'я щебече, дивом промениться...

Дитя - Дослідник Світу, Гість Небесний.

13.07.2010

 

© Stepanska Marina (SMG)

 

"... справжнє життя насправді ж так близько....."

Жити тільки майбутнім,хіба ж це правильно?
Ми настільки захопились планами на оте майбутнє,що навіть не помічаєм
як життя помаленько проходить попри,ми не помічаємо,що насправді воно
вирує навколо нас,але ми не беремо беспосередньої участі в ньому,ми
живем чимось іншим,на наших очах ніби окуляри,які змушують нас бачити
тільки те - чого не треба,а те що справді важливе,потрібне залишається
за межею нашого кругозору,ми вчимо те - що нам не
цікаво,прислуховуємось до порад людей які направді нам дуже
неприємні,але вони стоять "вище" і саме тому ми повинні їх слухати,а
може це просто ми опустились до того рівня що всі тепер можуть нам
вказувати що,як і коли ми повинні робити?
А справжнє життя насправді ж так близько,воно поряд:в теплому сонячному
промінні,яке кожного дня нагріває нашу планету,в отих байдужих химерних
хмарах які літають в небі,в короткочасному літньому дощі під яким так і
хочется просто стояти і мокнути забуваючи про все,в отій зеленій траві
десь далеко в полі на яку лягаєш,заплющуєш очі і відчуваєш силу
землі.Ми просто розівчились бачити справжній світ,ми живемо
нездійсненими мріями,постійними фантазіями,якимись нереалізованими
задачами і ніхто навіть не збирається нічого міняти в свому житті.Ми
всі залежні від інтернету,мобільного телефону ,ICQ
і інших речей без яких могли б обійтись,або принаймні обмежити себе в
них.Чому наприклад ми не залежимо від книжки? Ні не від всіх тих
набридливих підручників,екзаменіційних збірників і багато іншої
літератури яку нас змушують перечитувати і яка насправді нам нічого
корисного не приносить,але ж в світі існує ще безлліч інших книг і я 
впевнена що яка б людина не була але кожен зможе знайти щось для себе!
Ми повинні усвідомити те що термін ЩАСТЯ який словник пояснює як - стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості,залежить
тільки від нас.Ми прокидаємось зранку і ми повинні вже бути цьому
раді,раді тому що почався новий день,тому що зійшло сонце,тому що
надворі чудова погода,тому що ми здорові,тому що ми ЖИВЕМ,так саме
ЖИВЕМ з великої літери і хоча більшіть цього все таки не усвідомлює,але
є люди які беруть від життя максимум і ці люди насправді щасливі.Тому
просто навчіться говорити ТАК тому чого хочете,прагнете і НІ тому що
вас аж ніяк не цікавить і тоді все стане на свої місця.