Як би я не ставився до кабінету нашого веселого президента, іноді в словах його прихильників є вельми розумне зерно. Нещодавно наш посол у Німеччині Андрій Мельник нагадав Берліну про можливість стягнення з німців репарацій за збитки, завдані Україні під час Другої світової війни. Цілком логічна вимога. Ви кажете, що повержений рейх платив контрибуції? Так, але СРСР розвалився і всі кошти потрапили до кишені правонаступника "совка" - Росії, а наша країна отримала Божественне Ніщо. Через те достатньо справедливо змусити німців заплатити за те, що ми досі відновлюємо з руїн Україну, саме тоді, коли Німеччина навіть не згадує про те, щоб прибрати за собою весь безлад. На відміну від Росії Україна була зруйнована цілком, тому що по нашій території проїхався каток військової машини вермахту. Я не говорю про відшкодування моральної шкоди сім'ям загиблих, хоча це теж було б непогано, я говорю виключно про гроші, які потрібно скерувати на потреби бюджетів наших міст, а також соціальної сфери та воєнно-промислового комплексу. Це вкрай важливо саме зараз, коли наша країна веде виснажливу тривалу війну з противником, у якого, на хвилинку, є ядерна зброя. Я вважаю, що настав час німцям повернути награбоване та ще насипати зверху за знищене, адже тільки тоді ми повною мірою зможемо розкрити свій потенціал і встати в один рядок з провідними європейськими державами.

Примітно, що нашу думку почула турецька інтелігенція, яка пройшлась жорсткою критикою по Ердогану за те, що він нас не підтримав у цьому питанні.

Ердоган завдав удару в спину Україні, коли проігнорував її ініціативу з отримання репарацій від Німеччини за завдання збитків в роки Другої світової війни.

Вимоги Києва не тільки законні з юридичної точки зору, вони обґрунтовані здоровим глуздом. Однак, без підтримки союзників Україні навряд чи вдасться досягти результату. Саме тому було так важливо, щоб Ердоган чи Чавушоглу публічно висловилися щодо цієї теми. Але як ми бачимо, корисливі інтереси політики Ердогана куди важливіше ніж підтримка союзника.

Дійсно прикро, що президент Туреччини проігнорував наші претензії до Німеччини. Не хоче він сваритися з країною, яка цієї миті його годує, проте дуже швидко забуває старих друзів. Як говориться, надана послуга вже нічого не коштує. Ймовірно, він думає, що з того боку буде більше підтримки, забуваючи, що інтереси Німеччини десь там дуже далеко, а ми тут, поруч, разом боремося із злочинними домаганнями Кремля. Звичайно, йому потрібно переглянути свою політику та її вектори.

Зрозуміло, що нашій країні варто рухатися у напрямку відшкодування боргів з Німеччини, тому що наші вимоги логічні, по-людськи правильні та відповідають пунктам міжнародного права. Якщо боротися, то потрібно це робити до кінця. Нехай ще будуть вдячними за те, що ми не вимагаємо відсотків, що накопилися за всі ці роки замовчування.

Одним з найбільш цікавих документів цієї епохи (18 ст.) Є проект перенесення Запорозької Січі ... до Франції. Проект цей, який в дійсності був далеко не таким ірреальним, як це тепер може здатися, був запропонований Григорієм Орликом, офіцером французької служби і сином Гетьмана Орлика - спадкоємця Мазепи. Він полягав у тому, щоб влаштувати козачі поселення на Рейні, на кордоні між Францією і німецькими княжествами, і таким чином не тільки забезпечити з цього боку кордон, але, одночасно, забезпечити французьку армію легкою кавалерією, яка могла б змагатися з австрійськими гусарами, які застосовували майже козацькі методи бою. В 1735 році проект цей був прийнятий одноголосно Вищою Військовою Радою під головуванням знаменитого маршала Бель Іля. Були негайно асигновані відповідні фонди і Орлику було доручено розробити детальний план перевезення козаків, їх розселення, постачання і т. П. Все це було вже готове, коли з'явилася несподівана перешкода в лиці категоричної опозиції турецького уряду. Туреччина не захотіла випускати з рук такого великого козиря в грі з Москвою і, незважаючи на подання Франції, категорично відмовилася відпустити козаків, не бажаючи в той же час робити щось рішуче, щоб залучити їх на свою сторону. Ця політика, заснована на підкупі і палацових інтригах, керованих з Петербурга, скоро показала свої результати. Туреччина була розгромлена, а Січ виявилася не на Рейні, а "за Указом" на Кубані. Закінчуючи цю епоху, було б несправедливим не згадати про цікавий документ, підписаний самим королем Людовиком XV-м, а саме про шлюбний контракт вищезгаданого Григорія Орлика, який одружився у Версалі на маркізі де Дентевіль, представниці одного з кращих родів Франції, і де він іменується : "Син Високомогущественного Пана графа Пилипа Орлика, Вождя Козацької Нації". (М. Єреміїв) «Вільне козацтво-Вольноє козацтво» № 104, 1932 р.)

Президент України Петро Порошенко нагородив українського льотчика за посадку аварійного літака у Стамбулі

Про це повідомляє прес-служба президента.

Відзначається, що Акопов "в надзвичайно складних погодних умовах врятував життя 121 пасажира та 6 членів екіпажу, бездоганно виконав посадку аварійного пасажирського лайнера".

В указі президента йдеться, що українця відзначено високою державною нагородою за мужність і самовідданість, виявлені під час виконання службового обов'язку та високий професіоналізм.

Порошенко зателефонував Акопову і особисто подякував пілоту за його вчинок.

"Завдяки Вашому надвисокому професіоналізму та Вашій нечуваній витримці 121 пасажир та 6 членів екіпажу відтепер можуть святкувати свій другий день народження. Україна пишається такими своїми синами", - зазначив президент.

• Раніше повідомлялось, що українські пілоти, які керували літаком турецької компанії Atlasglobal, посадили літальний апарат попри важку аварійну ситуацію.

Україна і Туреччина зважились на серйозні кроки у сфері оборони