Скажіть мені, будь ласка... Чому іноді в житті все буває так...дивно!  Чому хочеш всього і відразу, а отримуєш нічого і поступово??? Чому намагаєшся зблизитися із дорогою серцеві людиною, але не виходить - то обставини не ті, а то і сама людина того не бажає... Невже ж можливо усе життя закохуватися і так і не пізнавати справжнього щастя???... Чому не виходить вірити у краще?... Чи насправді ця надія і ці сподівання ні до чого не призводять, окрім суму, страждань і марно витраченого часу і почутів?...
   Дивлюся на інших і просто шокована - одна знайома розлучилася із хлопцем, не прозустрічавшись і двох тижнів, а тут же знаходить собі нового... І відповідь: "Набридло"... А ти дивишся на неї і відчуваєш себе якоюсь неповноцінною - люди так легко знаходять собі когось, для них це не важко, раз плюнути, а ти сидиш у очікуванні якогось незрозумілого щастя... І не відомо - чи воно буде взагалі?!... І чому, як тільки зацікавлюєшся кимось, хочеш зустрічатися, то неодмінно не виходить! Як спеціально, немовби хтось прочитав думки - і от тобі!... Адже ж знаєш, що ти далеко не потвора, навіть навпаки, не божевільний псих... Навпаки - нормальна дівчина, яка цілком заслуговує на нормальні стосунки... І треба ж так - закохатися, а потім зрозуміти, що оті нічні сльози, ті вечірні мрії біля відчиненого вікна, ті прогулянки містом у надії когось зустріти - все марно... Скажіть, будь ласка, що зі мною? Чи це в мене життя зараз таке веселе, чи, може, вже діагноз???... І все розумію, намагаюся не сумувати, але не виходить... Хочу повірити у щасливе чудо - але не можу....

Хто нездогадався - це про КОХАННЯ  Хоча сьогоднішнє свято й не наше українське ... та й хіба треба якогось свята, щоб висловити свої почуття ... але ось підбірочка гарного відео

[ Читати далі ]

триптих

 

*****

Наблизилось, скрадаючись, навшпиньки,           

            Долоні ніжні затулили очі.

                        «Впізнай-но!» - пошепки, лукаво.

                                   «Не знаю…» - ти. Кохання тихо зникло…

 

*****

Скрадаючись,  наблизилось – «Впізнай-но!» -

                  Прошепотіло, затуливши очі

                        Долоньками м’якими. Посміхнулись

                                   Вуста, упевнено – «Це ти, Кохання!..»

 

*****

Наблизилось навшпиньки – «Упізнай-но!» -

                  Зашепотіло ніжно, посміхнувшись.

                        Зіщулившись, сахнувся – «Геть!» - Кохання,

                                   Руками затулившись, тихо зникло…

 

13.10..2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

 

Покохала мене ,

Ти мене покохала… даремно.

А можливо,

Можливо… тобі пощастить.     (спасибі тобі  за пораду OLGINYA)

Я до тебе прийду,

Тільки зірки засяють на небі…

Тільки зоряний міст,

Тільки зоряний міст… я знайду.

 

І тебе я назву…

І тебе я назву…моє серце.

В подарунок тобі,

Я тобі принесу весь цей Світ.

Сподівання твої

Сподівання здійсняться …напевно.

Знаю скоро будЕ…

Він відбудеться день твоїх мрій.

 

І кохання твоє,

І кохання твоє…безперечно.

Як до тебе прийду,

То воно запалає без меж.

Я до тебе знайду,

Я знайду до коханої стежку.

Та з зірок я до тебе…

Я зірковий збудую місток.

 

 

                                                         ПродовжуЄмо долучатися до рідної...

У вирії бажань і почуттів
Ми заблукали...
Час невпинно плине...
Згадай! Коли зустрілись ми
Уперше?
Пом*ятаєш?
Ти знаеш...
Коли нас поєднала доля
Почуттів яскравих, сильних
І душ політ до зірок небокраю..
Я знаю.,.
Як що буду плакати і сумувати,
Ти скажеш:
 - Облиш. Це зайве. Заспокойся...


                    ***

Такі дрібнички..., наче...
Чай стоїть холодний і не питий...
Рука крилом безсилим простяглась
На стіл і впала...
І от.., в очах вже зіркою тримтить сльоза...
Я так давно спокійно й міцно ніч не спала...
Колись.., я знаю...
Все оте... мине...
І долі я за все скажу подяку....
Так випадково, але доленосно
Я тебе зустріла...
Думки злітають в вирій і до тебе знову...
Нуу...Будьмо, Друзі!
І кохаймо РІДНУ МОВУ!!!

                       

                                                                      ИЗЕ...

                                "Запроси  мене  на  чашку  чаю.
                                Та  не  дуже  чаруй  лиш,  вважай,
                                А  то  раптом  ще  я  закохаюсь
                                У  такий  ароматний  твій  чай.

                                І  тоді  я  вкраду  в  тебе  спокій:
                                Без  запрошень  приходити  я
                                Буду  знову  і  знову,  аж  поки
                                Не  напою  свої  почуття.

                                Чи  дзвонитиму  ще  опівночі,
                                Бо  вмиратиму  просто  і  все,
                                Якщо  чаю  гарячого  схочу
                                Й  тебе  з’їм,  якщо  не  принесеш!

                                Запроси  мене.  Я  без  вагання
                                З  задоволенням  прийду  на  чай.
                                Не  чаруй  лиш,  бо  справжнє  кохання
                                Незрівняний  з  придуманим  рай!"                 Oliviya
            
Ти хотіла чаю , я вагався...
Бо дівчат давно не цілував.
Поцілунок лиш мені вважався,
та ще більш стрункий твій ніжний стан.
А блакить очей твоїх вже сниться...
А прокинусь... знов в думках все ти...
Хочеться... покликати Орисю,
ту, що приходила уві сні.
Вкрала вже давно мій тихий Спокій,
лише серце сам тобі віддав.
Закохався в волошкові очі,
досі, так ще я нікого не кохав.
Ти приходь до мене, як... коли  завгодно,
чаю з чебрецем тобі наллю,
з материнкой теж...
як будеш згодна...
м’яти кину та деревію.
Почуття давно мої палають,
в мріях бачу я твої вуста...
І тебе так хочу, так жадаю...
взять на руки... та не відпускать.
Що ж на чай ти, мила, не приходиш...?!
Не вагайсь, на тебе я вже жду...
Приготую чай я із любов’ю ,
чай кохання я тобі зроблю!
                                                                                                       Master

мій погляд...
кохання не знає упередження по релігійній, національній, расовій приналежності...
кохання не звертає увагу на зовнішність...
кохання не шукає матеріальної вигоди...
кохання шукає внутрішнього багатства...
кохання шукає розуміння і духовної близькості...
і коли воно це все знаходить - тоді з'являються на світ глибокі, міцні, щирі та найромантичніші стосунки...

Ув очі я дивлюсь ясні

І весь тону, уже безсилий...

Живуть в мені твої пісні,

Як профіль твій до болю милий.

Печаль в невипитім вині:

Де ж ви мене, вітри, носили,

Що я на воронім коні

До тебе доскакав насилу?..

До пліч коханих доторкаюсь...

Як я тебе в цю мить люблю!

З небес омріяних спускаюсь

І заклинаю, і молю:

Не покидай мого жалю!

Перед тобою тихо каюсь...

В. Кулик