1.Навіщо нам це потрібно?
Сьогоднішні події із затриманням Тимошенко -- добре спланований сценарій по знищенню опозиції та демократії в нашій державі. Я не буду спростовувати виновність або невиновність Тимошенко, але те як сьогодні з нею поводиться суд -- циркова вистава суцільного фарсу. На її місці наступним може бути кожен із нас і кожен із лідерів опозиційних сил. Тому сьогодні ми або з Тимошенко і демократією, або проти України.

2. Що можемо зробити ми в цій ситуації?
Кожен український інтернет-користувач може прийняти активну участь в спротиві антидемократичним силам януковича-азарова:
А) висвітлювати та анонсувати через блоги і соціальні мережі акціх протесту опозиційних та народних сил;
Б) інформувати світ про події в Україні та закликати до допомоги.

3. Ідея Твіттер-просування.
На сьогодні ряд інформаційних агентств світу використовують як першоджерело новини -- блоги та соціальні мережі. Однією з найбільш використовуваних є соціальна мереж мікроблогінгу Твітер. Я пропоную аби ми вивели громадою новини про Тимошенко в найбільш обговорювані в Твітері.

4. Висвітлення новини в топ через хештеги.
В Твітері є поняття тренди -- найбільш обговорювані новини. Тобто ті теми що найбільш частіше згадуються в записах користувачів Твітеру. Виділяється тема у записі, яку хоче виділити користувач слідуючим чином:
#НАЗВА Вже відомі випадки виведення трендів росіянами таких як: #дождь, #xyz, #warinrussia. Для цього треба аби згадування слів-хештегів відбувалося за частину доби від тисячі до п'ятдсяти тисяч штук у окремих
записах.

5. Наша ідея.
Наше з вами ідея у тому аби вивести в тренд хештег #Tymoshenko аби масово привернути увагу до політичних репресій в Україні.

6. План дій
В понеділок 8-го серпня о 10-й годині ранку розпочати масове написання постів в Твіттері з хештегом #Tymoshenkо. Наприклад: «#Tymoshenkо arrested. It begin of repression», «Political repression in Ukraine. #Tymoshenkо was arrested», «#Tymoshenkо задержана. Суд так и не нашёл доказательств вины» та подібними -- на ваш розсуд. Розпочнемо о 10-й годині ранку -- завдання написати якомога більше постів з хештегом #Tymoshenkо аби вивести в тренди. Кожен із нас за кілька годин має написати кілька десятків постів -- ЧИМ БІЛЬШЕ ТИМ КРАЩЕ!!!

РОЗПОВСЮДЬТЕ ДАЛІ МІЖ СВОЇХ ДРУЗІВ ТА НА СЕРЕД СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ. СЬОГОДНІ ВОНА А ЗАВТРА ТИ! ЗУПИНИМО ЦЕ!

Ганьба – яничарам посіпакам,
ганьба – пройдам потіпахам,
ганьба – похітливим покидькам,
ганьба – скаженим недолюдкам,
ганьба – брехунам і гордіям,
ганьба – скупердяям й злодіям,
ганьба – п’яницям і волоцюгам,
ганьба – ненажерам ледацюгам.

Вони всі в гріхах своїх живуть
і сліпо в прірву мук ідуть,
шлях і швидкість,правда різна,
але ціль у них одна,спільна
– це ганьба суцільна,
бо вони – біда суспільна.
Нема в них справжньої любові,
тому не буде щастя й долі.

Любов життєву силу нагнітає,
а зло енергію всю вибиває.
Хто зло в душу свою пускає,
той літа і розум свої втрачає.
Так перед святою любов’ю
смиренно станьмо на коліна,
щоб з допомогою могутньою,Божою
душа стала чиста й сильна.

Знайте! Я не хочу буть байдужим,
коли любов плямують і плюндрують.
Знайте! Я не хочу буть не дужим,
коли дужі,до щастя помандрують.
Та,що розказувать про зорі,
тим,хто лиш дивиться під ноги,
тільки Духові - володарю людської долі
вклоняються покірно всі дороги.

У ТВ-21 “Гуцульщина” в лавах УПА воювали щонайменше три колишні офіцери Червоної армії, обіймаючи високі посади командирів куренів та окружного провідника. Їхні псевдоніми відомі багатьом: “Степовий”, “Лісовий” та “Сірий”, а ось справжні імена… Вже багато років докладаються зусилля, щоб реконструювати біографії цих українських патріотів, а здобутки мізерні. Про командира куреня “Карпатський”, який помер від тифу взимку 1945 року і похований біля церкви у селі Баня-Березів Косівського району, є інформація, ніби він називався Андрій і походив з Чернігівщини. У гарячці курінний “Лісовий” марив і все кликав сина Андрійка. Недавно на його могилі освячено новий хрест і Андрій Свирид з села Іванків на Київщині, який багато років розшукує батька, котрий пропав безвісти під час війни, визнав себе названим сином легендарного курінного, та це не наблизило пошуки до істини. Про “Степового”, який короткий час був командиром куреня “Перемога”, також існує версія, що він походив з Дніпропетровщини. “Степовий” загинув у бою з оперзагоном НКВД 20 квітня 1945 року в селі Снідавка того ж Косівського району, але де похований - невідомо. Про цих двох курінних є публікація у довіднику П. Содоля [1], але за вісім років від часу її появи новішої інформації нема. “Сірий” згадується П. Содолем дуже коротко: “член ШТВ (Гуцульщина) ВО 4 1945-47” [2]. А між тим сотника “Сірого” добре знають на Гуцульщині, і не лише ветерани визвольних змагань. Проте всі повідомлення, на жаль, не підкріплені документами, досі не встановлено контактів з родиною, яка мала б проживати на Донеччині. Можливо, цьому посприяє дана публікація. …Капітан (за іншими даними - старший лейтенант) Червоної армії Кулик Іван, син Дмитра, потрапив до УПА з німецького полону. Згідно з першою версією, група в’язнів якогось концтабору втекла з-під варти і довго добиралась в Карпати. Серед утікачів був член ОУН, і він привів групу у ліси Коломийщини до своїх. Дехто, і серед них І. Кулик, вирішив пов’язати долю з повстанським рухом. За другою версією, групу полонених, яку німці етапували в Райх, відбив підвідділ УПА - в тій групі був І. Кулик. Сталося це орієнтовно восени 1943-го, і після відповідної перевірки по лінії СБ офіцера Івана Кулика залучили до викладання на курсах підстаршин. Точно невідомо, чи був йому присвоєний ранг по лінії УГВР, але всі, хто знав Івана Кулика-“Сірого”, кажуть, що звертались до нього “друже сотник”, хоча не пам’ятають, аби він командував якимось конкретним підрозділом. Очевидно, сотник “Сірий” залучався до планування військових операцій на рівні командира ТВ - спочатку “Козака”, а згодом “Хмари”, тобто виконував обов’язки штабного офіцера. Бл. п. Дарія Кошак-“Христя” розповідала, що певний період сотник “Сірий” працював у осередку пропаганди, який розташовувався в полонинах Жаб’ївського (нині Верховинського) району. За її словами, був освіченим, дуже культурним у спілкуванні і, супроти суворих правил конспірації, не приховував свого справжнього імені та походження. Саме тому на Гуцульщині його знають краще під власним іменем, аніж за повстанським псевдонімом. Говорив сотник літературною українською мовою, напочатку вживав російські терміни, однак з роками навіть опанував гуцульський діалект. Але чого ніколи не розповідав - так це точної адреси родини, імен близьких і т. ін. “Кулик Іван Дмитрович. З Донеччини” - оце найбільша “розконспірація”, яку знають і переповідають. Мимоволі закрадається думка: а може, це також вигадане ім’я, своєрідний дубль-псевдонім?! Донеччани, відгукніться! Підтвердіть або заперечте… Гріха таїти нічого: дехто не довіряв сотнику “Сірому”, виходячи з його походження і “червоноармійської” сторінки біографії. А дарма. Був Іван Кулик істинним патріотом України, що й довів багаторічною боротьбою з її ворогами та жертовною смертю на полі слави, до кінця дотримавши своєї останньої присяги, котру сприйняв усім серцем, як істинний син своєї землі. Десь від 1947 року сотник “Сірий” перейшов, мабуть, до мережі підпілля ОУН, бо після цього він часто зустрічався з провідником Коломийщини “Борисом” (Григорієм Легким), що засвідчує охоронець останнього, друг “Байда” - Михайло Симчич (1917 - 2004), який проживав у селі Верхній Березів Косівського району. Крім іншого, М. Симчич твердив, що “Сірий” мав фотоапарата і фотографував повстанців, а серед масиву світлин Яворівського архіву УПА є декілька його авторства. Сумніватися у достовірності цієї інформації нема підстав, і в першу чергу тому, що у згаданому архіві сотник “Сірий” зафіксований сам не менш як сім разів. (Відомі також повстанські світлини іншого походження, де і сам, і в колі побратимів Іван Кулик зображений у різних ракурсах; вони опубліковані у книжках М. Андрусяка “Брати грому” [3] та В. Близнюка “Ми рвали кайдани” [4]). Йшли роки самовідданої боротьби, а світ спостерігав, як озвіріла імперія добиває горстку українських повстанців, не подаючи їм хоч би символічної допомоги (він, цей світ, котрий полюбляє називати себе “вільним”, згадає про них, коли червоні орди хлинуть на південь Корейського півострова, але буде надто пізно!). У жовтні 1950-го, виданий агентурою, гине в бою окружний провідник ОУН Коломийщини “Борис”. Найавторитетнішою особою підпілля в окрузі є провідник “Сірий”, і він займає місце загиблого. Боротьба не припиняється, новий окружний провідник налагоджує розірвані зв’язки. Окупаційна влада спати спокійно змоги не має… Ті, хто колись сумнівався у чеснотах “Сірого”, присоромлені - новий провідник ні на йоту не відступає від гасла “здобудеш - або згинеш…”  Але цього не скажеш про тих, хто в першу чергу мав пильнувати за хитаннями в підпіллі. Окружний провідник СБ “Коломийщини” Роман Тучак-“Кіров” заламується і йде на співпрацю з МГБ. Він не просто виходить з підпілля, а підписує диявольську угоду про методичне його винищення зсередини і “успішно” це здійснює. Впродовж наступних двох років зрадник видасть у пазури червоного звіра понад 100 вчорашніх побратимів, більшість з яких буде вбита на фальшивих зв’язках або розстріляна за вироком ОСО чи закритих “судів”. Лише дехто виживе, як от “Байда”, Петро Підлетейчук-“Спартак”, Юрій Паєвський-“Жук”, Володимир Яким’юк-“Аскольд”, та й то лишень тому, що здохне коба, і вищу міру засудженим замінять на 20 - 25 років каторги… На вимогу “достойників” з МГБ, які обіцяють “Кірову” небесні блага, першим має бути “зданим” саме “Сірий”. 1991 року, вже перебуваючи на смертному одрі, розбитий інсультом, розповідав агент МГБ-КГБ “Кіров”, пенсіонер київського заводу “Арсенал”, житель Києва Роман Тучак, як це все відбувалось. Його розповідь опублікована у книжечці П. Підлетейчука “За усміх світанку” [5]: “Осінь 1951. Село Малий Ключів неподалік Коломиї. На стрічу з провідником “Сірим” прибули: кущовий “Голуб”, член окружної референтури “Спартак”, районний провідник Яблунова “Славко” і референт СБ “Кіров”. Була темна дощова ніч. Провідник “Сірий” віддавав накази на зимовий період. Повстанці не здогадувалися, що почали спрацьовувати плани їхніх ворогів /…/ Нараз дощову темряву прорізали червоні ракети, а за ними автоматний і кулеметний шквал. І знову летіли ракети, освітлюючи місце зустрічі, свистіли кулі, зриваючи листя з кущів і воно падало на голови повстанців. Та при цьому ніхто не загинув /…/ “Кіров” не відставав від сотника “Сірого” і разом з ним відступав з місця обстрілу. Увесь цей маскарад був ретельно підготовлений ворогами для того, аби виявити місцезнаходження криївки “Сірого”, про яке “Кіров” не знав. Довіряючи референту СБ, “Сірий” забрав того з собою. “Погостювавши” кілька днів, новоспечений агент МГБ покинув криївку. Через два тижні вона була взята емгебістами”. Карателі, очевидно, сподівалися захопити “Сірого” живим, а також прибрати до рук великий окружний архів. Можливо, гадали використати снодійний газ “Тайфун”, про який сповіщає колишній офіцер спецслужб Г. Санніков [6], або розраховували на раптовість. Але нічого з їхніх планів не вийшло. Мешканці криївки на чолі з сотником “Сірим” зустріли непроханих гостей шквальним вогнем і в першу чергу знищили архів. Відстрілювалися до останнього патрона, який, за законами українського підпілля, приберегли для себе… Сталося це 30 листопада або 1 грудня 1951 року. Мир душі Твоїй, друже провідник! З-поміж світлин Яворівського архіву ми пропонуємо увазі читачів одну, де зафіксований сотник “Сірий”. Збереглося ще одне фото, де у групі повстанців є Михайло Симчич-“Байда”. 85-річний ветеран УПА і довголітній в’язень сибірських таборів довго вдивлявся у сюжет і пригадав, що було зроблене це фото у шешорських лісах на Косівщині влітку 1946-го або 1947 року. Фотографував, як він казав, провідник “Сірий”. Василь ГУМЕНЮК. ЦИТОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ. - Нью-Йорк: Пролог, 1995. - С. 54 - 55, 91. 2. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник. - Нью-Йорк: Пролог, 1994. - С. 176. 3. Андрусяк М. Брати грому. - Коломия: Вік, 2001. - С. 306, 322, 325, 335, 345, 356. 4. Близнюк В. Ми рвали кайдани. Визвольні змагання УПА 1944-55 рр. - Косів: Писаний Камінь, 2000. - С. 65. 5. Підлетейчук П. За усміх світанку. - Коломия: Вік, 1997. - С. 12 - 13. 6. Санников Г. Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине. - Москва: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - С. 286. СОТЕННИЙ “СІРИЙ” Сотенний “Сірий”. Прізвище – Кулик. І псевдо в нього скромне, а не браве. Інтелігентний, мудрий чоловік, І патріот, і майстер фотосправи. З Донеччини. Радянський офіцер. В УПА – став патріотом України. Багато знаємо про нього ми тепер. Він у архіві на кількох світлинах. В полоні був. Від голоду страждав. Та визволили хлопці із неволі. В УПА, як спец, пізніше викладав Військову справу в підстаршинській школі. А потім вже сотенним славним став. Ходив, як всі, усюди з автоматом. Та де б зимою й літом не бував, Не розлучався з фотоапаратом. В роботі був той фотоапарат, Коли були в Карпатах у поході, Коли з людьми стрічались під час свят, В час відпочинку на гірській природі. Сім років мужній лицар воював В лісах шешорських, на карпатських плаях. Округи командиром потім став У героїчнім коломийськім краї. Своїм був у Карпатському краю. І у важкім п’ятдесят першім Як жертва зради підлої, в бою Шлях свій повстанський бойовий завершив. Зиновій СЕРДЮК. * * *

На фото: Група повстанців з ТВ-21 “Гуцульщина”. Зліва направо: Назарій Данилюк-“Перебийніс” (Буковина); сотник Іван Дмитрович Кулик-“Сірий”; Василь Скригунець-“Гамалія”, командир сотні важких кулеметів “Черемош” (родом із села Стопчатів Косівського р-ну, звідки і Д. Павличко); сотник Петро Мельник-“Хмара” (командир ТВ-21 “Гуцульщина”); Микола Харук-“Вихор”, командир сотні ім. І. Богуна. 

http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5601

  / http://oun-upa.org.ua/documents/dekalog.html /  Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:  1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.  2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.  3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.  4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.  5. Пімсти смерть Великих Лицарів.  6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.  7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.  8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.  9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни. 

10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

За вказаною вище адресою, я сторінку не знайшов. Можливо теж арешт?

        Янукович, не має наміру зустріти весну на посаді президента. Він з радістю подасть у відставку та, за-для уникнення переслідувань, виїде до Росії. Для здійснення своїх мрій йому необхідна народна всеукраїнська підтримка, яка б знайшла вираження в масових акціях непокори із застосуванням підручних засобів. Люди повинні увійти до ВР та канцелярії президента з сокирами, вилами, пістолетами, гвинтівками, та ін. і культурно, лагідно, толерантно та невимушено відправити присутніх додому (за грати).

Присвячую статтю Богдану Ковальчуку





При нещодавньому вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1933 року в Україні було багато сказано про цей голод як штучний і як свідомий геноцид українського народу. Тобто причиною голоду 1932-1033 років були не природні катаклізми, а організовані свідомі зумисні дії конкретних груп людей, які призвели до виникнення голоду і великої кількості жертв посеред мирного населення від примусової голодної смерті.
Варто пригадати такий факт з історії: коли в Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над нациськими злочинцями, то багато хто з обвинуваченних заявляв про свою цілковиту невиновність, тому що одні казали, що виконували виключно накази, а їх керівники виправдовувались тим, що особисто вони безпосередньо в злочинах участі не брали. Тобто злочини є, а винуватих нема!
- Я нікого не вбивав! Нікого не катував! Жодної людини!- заявляли керівники нацистів.
- Я виконував тільки накази і вбивав та катував не за власним бажанням, а з примусу - інакше б мене вбили за непослух! То була безвихідна ситуація, тому я не винуватий!- кричали в своє виправдання виконавці злочинів.
Хіба це не правда? Чиста правда. Хто дорікне нашим хлопцям з України за участь у колишній війні в Афганістані і вчинені там вбивтва та інші злочини? Ніхто, бо їх до цього примусила злочинна радянська комуністична влада. Але водночас вони вбивали або приймали в цьому участь, отже хто вони є наші "афганці": герої? злочинці? жертви? - визначити досить непросто. Принаймні нашим усім так званим держслужбовцям, а особливо - служакам силових структур варто добре подумати над тим, хто вони є: творцями добра і справедливості, чи механічними виконавцями наказів навіть злочинного змісту, як це було в часи Голодомору, а саме так було!
Як могло статись, що відбулись такі маштабні злочини проти людства? Де причина? Що обумовлює такий стан речей, коли одні люди винищують інших зовсім незнайомих їм людей просто згідно установкам певних логічних схем. Як полюбляють казати у бойовиках, коли вбивають друзів або знайомих: "Нічого особистого. Просто виконую свій обов'язок, бо робота така - вбивати"
Прошу кожного читача задуматись над цією темою і дати своє визначення основної причини і механізму творення подібних злочинів та зафіксувати результат, а вже потім читати далі мої роздуми і висновки щодо цього.
Що дозволило Сталіну винищити десятки мільйони людей у власній країні?
Що дозволило Гітлеру винищити десятки мільойни людей у багатьох країнах світу?
Що дозволяло і дозволяє навіть зараз нищити тисячі і тисячі безневинних людей окремим персонам?
Моя особиста відповідь проста і однозначна: цей злочинний механізм називається ДЕРЖАВА.
Розумію, що багатьох подібна позиція здивує і що багато хто з нею не погодиться, але в такому разі як я вже зазначав: прошу власним глуздом розібратись і логічно викласти своє бачення проблеми, його причинно-наслідкового механізму.
Мої особисті політично-історичні дослідження причин значної кількості глобальних трагедій та соціальних негараздів і прикрощів великих мас людей у суспільному житті різних країн різних часів призвело до висновку, що причиною цих проблем було і є існування механізму державних інституцій, в першу чергу - централізованого механізму примусу до покори і підчинення. Одною з головних базових функцій держави є насилля над кожною окремою особою суспільства.
Звичайно, що я не збираюсь спростовувати потрібність державного механізму як такого, але я категорично не погоджуюсь з його тектонічною побудовою в якості системи всеохоплюючого насилля під виглядом турботливого патронату і благодійного опікуна. Я дотримуюсь щодо державного устрою чіктої позиції: держава потрібна не для того, щоб створити людям земний рай, а для того, щоб наше існування не перетворилось на пекло. Тобто основною функцією держави є захистна - зовнішня і внутрішня. Не буду розписувати детально, бо розумному і так зрозуміло: щоб зовні країну захистити від агресії і в середині серед мешканців тримати правопорядок та забезпечити соціальний захист немічних. В певних межах узагальнено держава є виразником міжнародних і міждержавних відносин і регулятором правил внутрішніх загальнодержавних економічних відносин. Регулятором! Не диктатором, самодержцем чи довічним президентом у вигляді людини, а сублімацією певних повноважень при постійно змінному факторі участі персоналій у державному функціонуванні. Дещо зарозуміло сказано, але складні речі просто пояснити можна тільки недоумкам, а я не для таких пишу цей матеріал.
Уважні читачі мого блогу певно помітили мою зацікавленність темою Конституції, її формування і функціонування. Конституція для багатьох державаних устроїв є своєрідним каркасом, як скелет для людини, а всі інші державні деталі кріпляться вже до цього конституційного каркасу. Зрозуміло, що каркас конституції має обгрунтовано лягати на історичний фундамент держави і народу, бо як доводить життя, для прикладу, класичний європейський парламентаризм погано функціонує в східних ісламських країнах, де все одно набуває специфічних місцевих особливостей.
Подібна історична специфіка існує і для України, історичний фундамент якої поки що явно не співпадає з возведенним на ньому констутиційним каркасом, через що загальна будова української держави гіпертрофована і неповноцінна. Як вдало зауважив історик Карамзін стосовно російського законодавства часів самодержавстава: "Брутальну жорстокість російських законів компенсує їх повне невиконання". Подібна ситуація склалась і в Україні на теперішній час, де законодавче поле настільки безглуздо сформоване починаючи від Конституції і далі, що фактично його неможливо дотримуватись як належить, а тому держава тримається завдяки безкінечним комбінаціям позаправових зв'язків і приватних домовленностей наших громадян за допомогою одного із рушійних "правових" основ всього в Україні -  всезагальної корупції. В цьому плані ми дещо нагадуєм Великобританію, де нема формального основного закону типу Конституції і законодавства у нашому розумінні, але там набули формалізовану силу законів людські взаємовідносини, які ми називаємо "традиції" і які в разі судового розгляду є підставою для винесення певного судового рішення через порушення усталенних традиційних норм. По-суті в Англії та США кожне судове рішення стає нормою закону для майбутніх судових процесів.
Думаю, що хто живе в Україні постійно, тому важко назвати її "правовою державою" в повному розумінні змісту цього виразу. Ми дуже і дуже далекі від правової держави, звикли так жити і тому спокійно ставимось до будь-яких порушень прав і свобод в усіх сферах нашого суспільного життя. За прикладами делеко ходити не потрібно, хоча варто згадати, як брутально було знищено в Україні ігровий бізнес - одним розчерком владної руки, без попередження і компенсацій. І що? Хтось протестував? Але ж сотні тисяч людей опинились без роботи, бізнесмени понесли значні збитки - і тихо-тихо. Чому? А тому, що структури ігрового бізнесу моментально розчинились в іншому полі діяльності, переформатувались і продовжують жити не витрачаючи сил на правову війну з владою, тому що давно знають: в Україні хто влада - того і закон.
Свіжі приклади: Конституційний суд України не тільки переінакшив на діаметрально протилежне своє недавнє рішення з "неможна" на "можна" утворювати коаліцію більшості у Верховній Раді також з окремих депутатів різних опозиційних фракці - це ще дурниця. Своїм судовим рішенням Конституційний суд України створив факт конституційного перевороту і підмінив законодавчу і виконавчу влади, увівши своїм рішенням в дію Конституцію України взірця 1996 року. І всі мовчки це проковтнули як данність, хоча і малій дитині ясно, що рішення Конституційного суду про неправомірність змін до Конституції України взірця 2004 року дає підтаву тільки для перегляду причин порушення конституційності норм регламенту і їх виправлення, або відмови від тих змін так само конституційним шляхом через обумовлену процедуру. Суд не може приймати виконавчі постанови щодо змін у сфері законодовства - на це має повноваження тільки Верховна Рада України. Це по закону, якби він у нас діяв. А так...
Правовий нігілізм у недавніх виборах до місцевих рад - ще одна яскрава демонстрація нашого всезагального нехтування правом і етикою порядності. Про яку порядність можна говорити, коли нею демонстративно не криючись нехтують депутати Верховної Ради кожним своїм фальшивим голосуванням: депутати-кнопкодави вже обслуговують цілі ряди відсутніх депутатів - і все всіх влаштовує! Бедлам!
Ну а новації Податкового кодексу і ще цілого ряду законів, які прийняті народними депутатами ВРУ, є такими антинародними, що я пропоную позбавити слова "народний" стосовно всіх депутатів ВРУ.
Остаточну крапку в цьому правовому "безпределе" поставило ЦВК, яка відмовилась ропочати згідно діючої відновленої конституції  та оголосити чергові вибори до ВРУ - грубе цинічне порушення, але гарант конституції його впритул не помічає, як і фальшування депутатів процесу подовження собі терміну діяльності на два роки - "Не царське єнто дело"?
Як бачимо: в Україні немає жодної основополагаючої ланки державного устрою, яка б не порушувала Конституції та інших норм права у найбрутальнішій формі. Всі грубо нехтують правом. У тому числі Прокуратура, що так само "нічого не бачить і не чує".  От і дайте мені і собі відповідь: хіба цю "купу малу" можна назвати державою? Однозначно - ні. Тоді навіщо нам цей фантом держави?
Я не даремно розпочав зі згадування про Сталіна і Гітлера - вони обидва почали формувати свої тоталітаріні держави з такого самого правового державного хаосу, що був у Росії після революції і громадянської війни та у економічно і політично знищенній Версальським договором Німеччині. Звичайно, що я сподіваюсь на не тотожність цих аналогій з ХХ століття у ХХІ, але хто зна? Голод - не тітка, змусить до усього.
Не маю можливості чітко окреслити відповідь на питання "Що робити?" аби змінити ситуацію, але однозначно бачу шлях до позбавлення  системи державного фунціонування стимулів до авторитаризму шляхом децентралізації повноважень та функцій державних органів, як і припинення сходження всіх основних фінансових потоків держави у одному місці.
Починати потрібно з грошей: максимально заганяти їх у тіньовий оббіг в загальнодержавних платежах (окрім різноманітних "дарів" - це найкращий чинник руйнації центрального держапарату) і максимально сплачувати на місцевому рівні як бюджети, так і працівникам - тоді вони вас підтримають у час "Ч", а не будуть злорадствувати, як я чув щодо Ходорковським від колишнього батрака "Юкоса".
Також потрібно максимально переводити гроші у валюту, обналічувати вклади або виводити їх на збереження закордон. Процес певним чином неетичний і непатріотичний, але коли державні чинники і чиновники постійно займаються виключно грабунком своїх громадян, то відповідь має бути аналогічною. Не державні пільги і сприяння держчиновнкиків дали можливість підприємцям ці гроші заробити - не держчиновникам їх відбирати і ділити. Мене особисто дико бісить самозакохана впевненність багатьох податківців та митників, що вони наповнюють бюджет держави - повна брехня! Не може наповнювати бюджет той, хто нічого не виробляє і не заробляє, а займається виключно здирництвом, прикриваючись державними повноваженнями чинити насилля над людьми. Всі, хто одержує зарплати чи інші виплати з державного бюджету вже за цим одним фактом є державними паразитами, що живляться з чужої праці. Запам'ятайте це раз і назавжди, перш ніж вихвалятись. Огидно чути, коли чиновник  гонорово заявляє: "Ми збільшили виплати... Ми знайшли кошти на допомогу..." тощо, - то йому треба обов'язково нагадати, що це він робить не з власної кишені! Він є мухою, що сидячі на спині вола, заявляє: "Ми пахали". Чиновники роздають чужі гроші - не свої! Людські! Чиновники є простими посередниками і то дуже зажерливими та підступними, тому їх має бути мінімальна кількість.
Теза структурного опору власній державі потребує осмислення і опрацювання фахівцями бізнесу, економістами та юристами, чого я не спроможний зробити, як чистий літератор, тож прошу бажаючих долучатись до справи. Важливо не так руйнувати державу, як будувати іншу, свою державу! Потрібно вибудувати модель політично-економічного устрою України унітарної за формою і децентралізованою за змістом. Починати варто вже і негайно. Особливо це стосується класу дрібного буржуа, який вже почали притискати. Вірішуйте: чи вам добровільно ставати бідними рабами, як всі, або - борітеся і поборете.
І на завершення хочу пояснити всім в Україні сущим, що нам дістався прикрий ментальний спадок від радянсько-комуністичної держави, в якій нашому народу довелось перебути страшні 70 років: не люди живуть заради держави, а держава існує задля людей! Держава в нормальному своєму функціонуванні надає людям послуги, а люди їх оплачуюють у вигляді податків в межах своїх можливостей і об'ємах користування тими послугами. Багатий платить багато не тому, що він маєтний, а тому, що послуг від держави отримує значно більше за бідного по збереженню тих багацтв - це причина більших витрат державі, а не наявність багатсва як такого. Наявність багатсва не є і не може бути провиною як такою, до чого нас привчила підступна комуністична ідеологія. Рівність в бідності - це тоталітарна рівність рабів! Вільна людина має бути заможною і з того - незалежною. І наша ціль збудувати країну, де є багаті, але нема бідних! І нема держави, як виключно системи насилля над своїми громадянами! Ось мета, варта наших зусиль, щоб бути здійсненою.

 Богдан Гордасевич
28 листопада 2010 р.
Львів-Рясне 

Під таким девізом інспектори Державної автоінспекції  побили члена МГО «Українська Громада» та ГОТП «Край» Андрія Савицького. Потерпілий рішуче налаштований довести справу до кінця та притягнути до відповідальності правоохоронців, які перевищили свої посадові повноваження і мають бути  покарані.

Боротися із протиправними діями інспекторів ДАІ можна, шляхом об’єднання і розуміння свої конституційних прав!

Детальніше: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/808/

Наші у Канаді.

Молодці...
http://www.youtube.com/watch?v=fBjin8zNUWc

А от що може статись, якщо помилитись проти ножа у лифті
http://www.youtube.com/watch?v=DXvx8HBMTYA