Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «проститутки»

 

Гадаю, тут довго пояснювати не доведеться, бо сама назва красномовно промовляє.

Це люди, що все вимірюють у коштах. Все – все – все у них має свою ціну. І це не тільки ті проститутки, що стоять на панелі (хоч і вони ТЕЖ в першу чергу). Це люди, що можуть продати ВСЕ. Власну гідність, власну совість, власну дитину.

Від бариг їх відрізняє те, що продають вони собі на шкоду. Наприклад, міліціант, що бере взятки та відпускає злочинців, а тоді ці ж злочинці причетні до якогось горя, яке сталося в його житті. Депутат, що продає землі на шкоду його ж країні, та бере взятки за те, щоб існували шкідливі для його ж дітей речі. Тощо.

Тобто, це всі ті, хто може компенсувати отриманими грошима приступи своєї совісті та гідності, і власними руками робить з себе непотріб у плані людяності.

У молодому віці ці люди визубрюють заздалегідь створені фразочки якими вони планують отримувати свої гроші, а потім на автоматі штучно їх промовляють в різних ситуаціях, де можна нажитися на вирізаному з себе зайвого шматка совісті, гідності, і стають схожими на бездушних роботів.

Їх вирізняє впевненість, що купити можна все.

Зазвичай вони фінансово непогано тримаються, та можуть дозволити собі деякі дорогі речі.

Для інших не часто є прикладами для наслідування, бо оточуючі відчувають їхню нещирість, а вони не є, зазвичай, хорошими акторами, і все тримають у собі. Ці люди не випромінюють почуття власної гідності. Часто можуть виглядати постійно приниженими з-поміж інших людей, але не обов’язково, залежно від характеру їх продажної діяльності, та ступеню усвідомлення неправильності своїх дій.

Не вірять нікому, тому купкуються виключно за фінансовими належностями. Наприклад, ходять тільки на ті вечірки де можна зав’язати корисне знайомство. В них ніколи немає справжніх друзів, і вони нікому ніколи не є справжнім другом. Для них людина вимірюється розміром гаманця. Якщо нема гаманця – то і нема людини для них.





(читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «б^яді»

 

Ці люди теж гадки не мають, що насправді не всі такі як вони, бо думають, що насправді всі приховують своє бурхливе, на їхню думку, минуле та сьогоденне. Вони живуть при постійній думці, що це така манера людей – брехати про свою правильність. Вони *буть все і підряд. Не важливо хто і з ким – головне для них аби це сталося. Часто вони навіть і задоволення не отримують від процесу, але сам факт того, що це сталося для них є сенсом. Ніби хтось колись підрахує кількість коханців і похвалить того, в кого їх було найбільше.

Вони можуть потрапити під вплив цієї своєї сфери життя від грошей і перетворитися на проституток. Але на відміну від проституток – вони не припинять займатися своєю діяльністю, якщо їм за це не платитимуть.

На робочому місці ці люди вважають за необхідне переспати з босом та потрапити до ліжка найвищих посадових осіб. Якщо їм не вдалося *рахнути заплановане – це їх може надовго вибити з колії. Тоді одні намагаються будь-яким чином відігратися, а інші з них просто довго переживають нанесену травму по своєму самолюбству.

Вони не можуть займатися серйозними справами, бо їхній мозок зайнятий тільки черговими плетіннями інтриг інтимного характеру. Тому й ошиваються зазвичай на посадах де робота мозку не потрібна, або їх родичі чи коханці працевлаштовують і терплять. На робочому місці може створювати хаос через писькостраждання та втягування у це інших.

У людях цінять тільки одну якість – величину статевого органу у чоловіках, та «дає чи не дає» у жінках, більше їх в людях не цікавить нічого. Або все інше на другому, третьому плані.

Дуже бурхливо шляються всю молодість, та щиро страждають від бажання виховувати дитинку десь після тридцяти (продовжуючи шлятися).

Зазвичай перехворіли всіма відомими ЗППП, та пропустили через себе усю таблицю мєнделеева у вигляді ліків.

Характерна ознака – вони не відрізняють ніяких інших позитивних відчуттів від статевого тяжіння, бо якщо їм добре – вони хочуть, якщо хочуть – їм добре. Тому в їхньому арсеналі слівця на зразок «колір сексі», а все приємне називають сексуальним. Саме через цю свою проблему вирізняти інші позитивні відчуття, вони не розуміють навіщо дружити, якщо воно із ними не *беться, та чому б не *батися, якщо дружать. Часто вони вдаються до різновидів розпусти, оргій, бо «добре» і «трах» це в них одне і те саме.

Дехто з них вдаються до споживання наркотичних засобів тільки тому, що коли вони не трахаються то їм погано, і вони намагаються повернути відчуття ейфорії.

Зрозуміло за якими критеріями ці люди купкуються – їхня община це зборище коханців, що можуть і всім натовпом влаштувати оргію за нагоди.

Через постійно сяючий щасливий вигляд можуть ставати для інших помилковими авторитетами, ідеалом, об’єктом для копіювання.

  (читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

 

Каста «вори»

Вони навіть гадки не мають, що насправді не всі такі як вони, бо думають, що всі однаково брешуть та приховують, крадуть та наживаються на тому, що криво лежить. Така людина зазвичай хвора на клептоманію – вона не може не взяти того, що, на її думку, можна безкарно вкрасти. Навіть коли в неї повна кишеня цукерок, вчора вона обжерлася цукерок до ригачки та їй досі нудить від солодкого, вона все одно візьме чужі, якщо їй трапиться нагода. Потім викине, але візьме, бо не зможе не взяти.

Але це коли вже крайній випадок. В середньому ці люди просто постійно брешуть, бо вважають що не брехати це не нормально. Та постійно, постійно беруть крадькома щось чуже.

І все життя в них вибудовується за цими принципами. Усі відносини залежні від цих їхніх принципів. Їх постійно тягне на чужих чоловіків, або на чужих жінок. Такі люди, наприклад, постійно закохуються саме у заміжніх. Вони часто настільки захоплені спостереженнями за тим, що в когось щось краще, що забувають про своє власне, навіть коли воно було у рази набагато кращим. Такий може відбити чиюсь дружину, а потім помітити, що своя власна, що вже пішла назавжди, якраз була тією людиною, з якою він був щасливим.

На робочому місці така людина завжди заважає іншим. Бо вона не може зосередитися на власній справі, тільки через те, що весь час зайнята спостереженнями за успіхами інших. Така людина може красти на роботі матеріали, ідеї, чиїсь роботи, гадаючи, що на цьому виграє, але насправді руйнує і собі життя і все навколо себе.

Якщо вони не можуть з якихось причин реалізовувати себе у крадіжках, - це виливається в інші сфери примарної швидкої наживи. Азартні ігри, наприклад.

Ці люди поважають в інших якості, які тільки їхній касті зрозумілі: якісь там «поняття», «блатна» манера спілкування, відповідні жести тощо. Хитрість та підлість – їхні улюблені ознаки.

Характерна ознака – напускна бравада, та вдавання героїв, але разом з тим боягузтво, бо постійне очікування бути викритим додає у їхню кров адреналіну. Через цю вдавану браваду та вдаваний героїзм, характерну сміливість, можуть ставати прикладом для наслідування.

(читайте далі у наступній замітці)

   Ця стаття деякою мірою є продовженням до попередньої статі "Синдром великого міста", але тепер з загального, я волію перейти на особистісне... Мова піде про заступництво і заступників... Оскільки я працюю у досить великому робочому колективі томі маю змогу спілкуватися з людьми різних соціальних прошарків з різними життєвими пріоритетами, дізнаватися різні позиції стосовно однієї проблеми... Періодично я моделюю якусь життєву ситуацію і розпитую як та чи інша людина на неї відреагує... Тож, ситуація: пізно у вечорі ви йдете з роботи, заходити у свій район і в одному з провулків бачите як двоє б'ють одного - ваша реакція...
  А що треба робити?..
Спершу я напишу відповідь однієї пані яка належить до Свідків Ієгови... А відповідь дуже проста: "Ой... Навіть не знаю... А що треба робити?" Знаєте панове, це смішно!!! У вас на очах б'ють людину, а ви не знаєте що робити!? Я не кажу, що треба кидатися на захист бідолаги ризикуючи власним життям (мертві ви вже нікому не допоможете), але ж панове, на вулиці друге тисячоліття і в кожного в кишені як мінімум один мобільний телефон, невже так важко дістати мобільний і викликати міліцію!!! Але ж, доки та міліція з'явиться неборака заб'ють до біса, тому треба діяти швидко! Бігати і стукати по-квартирах з криками "Допоможіть - вбивають!!!" немає сенсу - людям начхати кого там вбивають, аби до їхньої квартири не дісталися. На цей випадок психологи рекомендують єдиний і безпрограшний варіант, кричіть: "Горимо!!! Народ, ми горимо!!!" - діє безвідмовно, адже життя чиєїсь людини це одне, а ось власне майно - це геть інше... А є ще один варіант, як сказала моя знайома: "Я це називаю - пустощами..." Треба просто стати за рогом і здавлено кинути: "Шухер! Менти йдуть..." У зловмисників спрацює елементарний інстинкт самозбереження і вони навіть не подумають про те, хто це крикнув...
  А може сам винний...
  Є ще одна категорія людей - принципові... "Я не йду за натовпом! - кажуть вони. - Бо натовп то тупа скотина яка за першої ж нагоди задавить тебе і навіть не подивиться, що пройдеться по живій людині..." Ще вони кажуть "Я зневажаю людей бо вони егоїстичні і меркантильні істоти - кожну людину можна купити за десять срібняків і примусити забути про гідність..." А особливо мені подобається вираз: "Чого я буду когось рятувати, а може він сам винен..." Цікаво, а якби такій принциповій людині сказали: "На тобі сто гривень і гарантію конфіденційності - іди виклич міліцію..." Шановні "принципові" обійшовши стороною людину яка потребує допомоги, ви автоматично входите до "клубу сірої маси" якій начхати на всіх окрім власної жалюгідної шкурки... Чи може людина, яка проігнорувала як іншу людину забивають мов худобу вважати себе такою, що має гідність?.. Якщо ви гадаєте, що "так" - то у вас дуже сильно викривлене розуміння гідності... Я вже мовчу про гуманність... Люди зараз розуміють антигуманність лише коли розмірковують на тему "Політики - гади, вони знущаються над народом...", " Ой бідний я нещасний, бо з рокфеллери з мене кров смокчуть мов упирі... А сусіди-іроди будять мене о четвертій ранку своїми тупаннями - ніби коні бігають по-квартирі!!!" - цим обмежується розуміння людей про антигуманні дії... Решта ж - витребеньки для тих, кому нічого робити... "А, що як він сам винен і йому зараз роздають за заслугами..." - "А, що як ні? А, що як зграя тупого бидла просто вирішила побити якогось молодика, який на їхню думку ніс сумку не з того боку? А, що як в того молодика у дома молода дружина і мала дитина? А, що як матір дізнавшись про таку жахливу смерть своєї дитини піде і наковтається таблеток з горя, бо в неї вже нікого не лишилося? А, що як... А, що як?.. А що як завтра ви вийдете зі своєї роботи пізніше ніж зазвичай і на вас накинеться двоє громил яким ви не сподобалися через колір вашого пальто? - Приємно вмирати за 500 м. від власного під'їзду і на останньому диханні, лежачи на брудній вулиці бачити як за ріг швидко забігає якийсь чоловічок аби його не помітили ті, хто з вас дух витрушують?" Тваринна жорстокість сліпа і для того аби вирватися, їй не обов'язково мати серйозний привід - головне знайти відповідний об'єкт... І, чи маєте ви право обирати - кому жити, а кому - ні? Може той кого лупцюють і справді заслужив, але, чи гідні Ви це визначати, чи може хай у цьому розберуться уповноважені органи...
  Мені ніхто не допоміг... Чому я повинен...
 А, ось це вже геть окрема категорія людей... З такими сперечатися доволі складно, переживши напад якихось гопників лише через те, що в них шарф був неправильного кольору і при цьому бачивши як свідки просто проходили повз, вони виробили чітку настанову: "Мені ніхто не допоміг, то чому я повинен?"... Тут можна сказати лише одне - невже ви хочете бути такими ж сволотами, як ті, хто пройшов повз? А уявіть, коли б хтось свого часу заступився за вас? Гадаю за заступництво ви були б вдячні принаймні кілька років... Невже ви не хотіли б, аби вас пам'ятали за дійсно благородний вчинок - навіть якщо до цього, і після цього ви нічого подібного не робили і не зробите...
"Зона сутінків"
В США з 60-х і досі виходить дивовижний серіал, який називається "Зона сутінків", цей серіал вирізняється з-поміж інших ти, що кожна серія є ніби ілюстрацією до приказок, вона несе повчальний характер і намагається якимось чином змінити зашкарублу людську свідомість і примусити задуматися, чи правильно люди живуть... Одна з не надто нових серій була присвячена приказці: "Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках"... Тобто, перш ніж зрозуміти людину - ввійди в її ситуацію... Головний герой став свідком того як група бандитів напали на темношкірого, і хоч він міг його врятувати просто відкривши дверцята свого автомобіля, та він полишив бідолагу і поїхав собі далі... Наступного дня, зі статті в газеті він дізнається, що то був професор університету якого забили до смерті... І тут дивовижним чином герой білошкірий герой поступово сам стає темношкірим і зрештою опиняється в такій самій ситуації, що й той професор - його лишають на розправу купці бандитів... І коли герой вже помирав, раптом повернувся в ту фатальну ніч коли залишив темношкірого на поталу розлюченим хуліганам... Та переживши страх того бідолаги він і хвилини не вагався чи треба йому допомогти - ТРЕБА, і край!
   Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках...

Типова регіональна ТРК починається зовсім не з генерального директора, повірте від нього взагалом нічого не залежить. Вона починається з журналістів та головного редактора, гарні журналісти та главрєд працює компанія нормально, поганий главрєд та журналісти все життя немає нікому: ані операторам, ані випускаючим, ані самому генеральному. Та це був лише ліричний відступ отож слухайте я тут вирішила прикинуть на свій хлопський розум, як повинна виглядати типова регіональна ТРК, а наразі я працюю на типовій ТРК тому це мені буде не складно. Попереджаю одразу всі збіги з реальними людьми, або ж обставинами лише прикре непорозуміння.
Отож давайте уявимо собі якесь провінційне містечко обов’язково регіональний центр.[ Для прочитання тицяти сюди ]

Ти падлюка, вражий сину,
псяча кров, страшна личина,
шмарогузе нецнотливий,
ланець, лайдак шолудивий
Щоб тебе злидні обсіли
Гайдамаки щоб згубили
Хай тебе загребуть кури
І у жони щоб взяв дуру!
Жаба най тобі дасть цицьку
Вмити тобі юшкої писка!
Дурний піп тебе хрестив
Дурна баба сповивала
Мати розум дать забула
Ну а може сам згубив!
 (ліричний авторський відступ )

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.

У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко.

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Трохи не зі світу цього, каста «загублені» (або «притрушені», чи «єдинороги довбані»)

 

Люди, які загубилися повністю серед інших. Вони стали на протест усьому світові за його недосконалість. Їх кидає у різні місії, чи навіть з однієї у іншу в усі підряд. Вони можуть перетворюватись на сварливих тітоньок, намагаючись всіх навколо повчати. Вони можуть послати до дідька рішуче ВСЕ, продати останні труси заради того, щоб податися до Індії до якогось там гуру, який «допоможе їм винести зі хліву їхньої душі все лайно що назбиралося за життя». Вони можуть ставати залежними від релігійних сект, де їм «допоможуть» те саме винести з душі. Вони можуть просто закритися у собі, вибудувати величезний паркан між чорним світом і світлим собою всередині себе, поїхати від того з глузду і потім лікуватися у психлікарні.

Таких людей може почергово кидати від бажання знищити цей «клятий світ», та бажання його рятувати.

Їх вирізняє невпевненість у собі, неусвідомленість свого становища. Інколи бажання піти з життя завчасно (хоча, за певних обставин це бажання може виникати у будь-якої людини).

Яскрава ознака – вони вже самі не знають що є правильно, а що ні, і не можуть впевнено визначити жодного зі своїх переконань, їм здається що все досить суперечливо, мінливо і непостійне.

Намагаються пробувати себе в різних ролях, мімікрувати до інших каст, аби тільки не бути своїм справжнім «я» - «загубленим».

Вони розуміють, що інші недосконалі, а деколи і неправильні, але все рівно намагаються бути на них схожими, повторяти за іншими в усьому, аби тільки злитися з натовпом.

«злитися з натовпом» - здається, це і є сенс життя загубленого.

(читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «бариги»

 

Це люди, які не торгують ані совістю ані гідністю, але матеріально для них все товар. Вони буквально не можуть не продавати. Вони часто навіть не вміють витрачати зароблені гроші, але вважають за необхідне ще раз і ще раз продавати. Ідеальні жертви для людини типу «проститутка», бо постійно заробляють та заробляють, як машина якась. Не можуть думати ані про відпочинок, ані про власне життя якщо бачать вигідну можливість ще раз щось продати, або вигідно продати свої старання, працю, вміння. А часто навіть якщо це і не вигідно зовсім. Вони можуть працювати без сну і їжі, і навіть коли це нашкодило здоров’ю – їм це байдуже і вони продовжують і не можуть зупинитися, навіть коли вже все необхідне і потрібне зароблено. Люди цього типу морозять свої задниці узимку при дорозі продаючи якийсь непотріб за копійки. Яка не яка вигода приносить їм задоволення. Навіть якщо попрацювали у мінус.

Голова таких людей забита тільки їхньою справою. Інтимного життя в них або взагалі немає, або дуже-дуже мізерне.

Через те, що в цих людей відсутні ознаки ворів, блядей та проституток, в них частіше за все нормальне, звичайне сімейне життя, - діти, ремонти, городи, господарство тощо.

Вони непогані хазяїни та господині. Саме ті звичайні симпатичні люди, що часто збираються на свята у веселі правильні компанії. Але часто вони страждають на відсутність сексуальної привабливості, та відсутність інтимного життя. Або і не переймаються з цього приводу (по різному). І спокійно собі від’їдаютья, дуже часто до ожиріння.

Вони веселі, милі, симпатичні частіше за все, комунікабельні.

І просто собі звичайні пересічні люди.

(читайте далі у наступній замітці)

The Gunner's Dream
      Сон артилериста.

Floating down through the clouds
      Спавши десь з надхмарних висот,
Memories come rushing up to meet me now
      вир спогадів закручується все швидше,
      щоб захопити мене оце тепер.
But in the space between the heavens
      Та в цьому місці серед небес,
and in the corner of some foreign field
      на цьому клаптику чужого поля
I had a dream
      я задрімав,
I had a dream
      я побачив сон...



Good-bye Max
      До побачення, Максе!
Good-bye Ma
      До побачення, матусю.
After the service when you're walking slowly to the car
      І от дембель... ти повільно йдеш до автомобіля,
And the silver in her hair shines in the cold november air
      і срібло у її волоссі виблискує на холодному листопадовому вітрі.  
You hear the tolling bell
      Ти чуєш, як дзвонить дзвін,  
and touch the silk in your lapel
      і доторкаєшся до шовку на лацкані.
And as the tear drops rise to meet the comfort of the band
      І коли сльози накочуються, щоб впасти на ту шовкову стрічку,
you take her frail hand
      ти береш її тремтячу руку...

and hold on to the dream
      і щосили чіпляєшся за цей сон!

A place to stay
      Дах над головою,
Enough to eat
      вдосталь поїсти...
Somewhere old heroes shuffle safely down the street
      Ветерани, не ризикуючи, простують кудись вулицею,
Where you can speak out loud
      де можна висловлюватися вголос
about your doubts and fears
      про свої сумніви і страхи.
And what's more no-one ever disappears
      І ще. Ніхто не зникає безвісти,
You never hear their standard issue kicking in your door
      і не почуєш стандартних кліше після стуку в твої двері.
You can relax on both sides of the tracks
      Можеш розслабитися на кожному боці всіх доріг,
And maniacs don't blow holes in bandsmen by remote control
      і маніяки, заохочувані "внутрішніми голосами",
      не дірявлять груди музикантів,
And everyone has recourse to the law
      і кожен має доступ до закону,
And no-one kills the children anymore
      і ніхто більше не вбиває дітей.
No-one kills the children anymore
      Ніхто і ніколи не вбиває дітей...

Night after night
      Щоночі
Going round and round my brain
      йде кругом голова,
His dream is driving me insane
      його сон страчує мій глузд.

In the corner of some foreign field
       На клаптику чужоземного поля
The gunner sleeps tonight
       спить цього вечора артилерист...
Whats done is done
       Як сталося, так і сталося...

We cannot just write off his final scene
       Не можна просто взяти і порушити його фінальний епізод.
Take heed of the dream
       Обережніше, не стривожте той сон,
Take heed
       тихіше...



Слухати пісню