Ця стаття деякою мірою є продовженням до попередньої статі "Синдром великого міста", але тепер з загального, я волію перейти на особистісне... Мова піде про заступництво і заступників... Оскільки я працюю у досить великому робочому колективі томі маю змогу спілкуватися з людьми різних соціальних прошарків з різними життєвими пріоритетами, дізнаватися різні позиції стосовно однієї проблеми... Періодично я моделюю якусь життєву ситуацію і розпитую як та чи інша людина на неї відреагує... Тож, ситуація: пізно у вечорі ви йдете з роботи, заходити у свій район і в одному з провулків бачите як двоє б'ють одного - ваша реакція...
  А що треба робити?..
Спершу я напишу відповідь однієї пані яка належить до Свідків Ієгови... А відповідь дуже проста: "Ой... Навіть не знаю... А що треба робити?" Знаєте панове, це смішно!!! У вас на очах б'ють людину, а ви не знаєте що робити!? Я не кажу, що треба кидатися на захист бідолаги ризикуючи власним життям (мертві ви вже нікому не допоможете), але ж панове, на вулиці друге тисячоліття і в кожного в кишені як мінімум один мобільний телефон, невже так важко дістати мобільний і викликати міліцію!!! Але ж, доки та міліція з'явиться неборака заб'ють до біса, тому треба діяти швидко! Бігати і стукати по-квартирах з криками "Допоможіть - вбивають!!!" немає сенсу - людям начхати кого там вбивають, аби до їхньої квартири не дісталися. На цей випадок психологи рекомендують єдиний і безпрограшний варіант, кричіть: "Горимо!!! Народ, ми горимо!!!" - діє безвідмовно, адже життя чиєїсь людини це одне, а ось власне майно - це геть інше... А є ще один варіант, як сказала моя знайома: "Я це називаю - пустощами..." Треба просто стати за рогом і здавлено кинути: "Шухер! Менти йдуть..." У зловмисників спрацює елементарний інстинкт самозбереження і вони навіть не подумають про те, хто це крикнув...
  А може сам винний...
  Є ще одна категорія людей - принципові... "Я не йду за натовпом! - кажуть вони. - Бо натовп то тупа скотина яка за першої ж нагоди задавить тебе і навіть не подивиться, що пройдеться по живій людині..." Ще вони кажуть "Я зневажаю людей бо вони егоїстичні і меркантильні істоти - кожну людину можна купити за десять срібняків і примусити забути про гідність..." А особливо мені подобається вираз: "Чого я буду когось рятувати, а може він сам винен..." Цікаво, а якби такій принциповій людині сказали: "На тобі сто гривень і гарантію конфіденційності - іди виклич міліцію..." Шановні "принципові" обійшовши стороною людину яка потребує допомоги, ви автоматично входите до "клубу сірої маси" якій начхати на всіх окрім власної жалюгідної шкурки... Чи може людина, яка проігнорувала як іншу людину забивають мов худобу вважати себе такою, що має гідність?.. Якщо ви гадаєте, що "так" - то у вас дуже сильно викривлене розуміння гідності... Я вже мовчу про гуманність... Люди зараз розуміють антигуманність лише коли розмірковують на тему "Політики - гади, вони знущаються над народом...", " Ой бідний я нещасний, бо з рокфеллери з мене кров смокчуть мов упирі... А сусіди-іроди будять мене о четвертій ранку своїми тупаннями - ніби коні бігають по-квартирі!!!" - цим обмежується розуміння людей про антигуманні дії... Решта ж - витребеньки для тих, кому нічого робити... "А, що як він сам винен і йому зараз роздають за заслугами..." - "А, що як ні? А, що як зграя тупого бидла просто вирішила побити якогось молодика, який на їхню думку ніс сумку не з того боку? А, що як в того молодика у дома молода дружина і мала дитина? А, що як матір дізнавшись про таку жахливу смерть своєї дитини піде і наковтається таблеток з горя, бо в неї вже нікого не лишилося? А, що як... А, що як?.. А що як завтра ви вийдете зі своєї роботи пізніше ніж зазвичай і на вас накинеться двоє громил яким ви не сподобалися через колір вашого пальто? - Приємно вмирати за 500 м. від власного під'їзду і на останньому диханні, лежачи на брудній вулиці бачити як за ріг швидко забігає якийсь чоловічок аби його не помітили ті, хто з вас дух витрушують?" Тваринна жорстокість сліпа і для того аби вирватися, їй не обов'язково мати серйозний привід - головне знайти відповідний об'єкт... І, чи маєте ви право обирати - кому жити, а кому - ні? Може той кого лупцюють і справді заслужив, але, чи гідні Ви це визначати, чи може хай у цьому розберуться уповноважені органи...
  Мені ніхто не допоміг... Чому я повинен...
 А, ось це вже геть окрема категорія людей... З такими сперечатися доволі складно, переживши напад якихось гопників лише через те, що в них шарф був неправильного кольору і при цьому бачивши як свідки просто проходили повз, вони виробили чітку настанову: "Мені ніхто не допоміг, то чому я повинен?"... Тут можна сказати лише одне - невже ви хочете бути такими ж сволотами, як ті, хто пройшов повз? А уявіть, коли б хтось свого часу заступився за вас? Гадаю за заступництво ви були б вдячні принаймні кілька років... Невже ви не хотіли б, аби вас пам'ятали за дійсно благородний вчинок - навіть якщо до цього, і після цього ви нічого подібного не робили і не зробите...
"Зона сутінків"
В США з 60-х і досі виходить дивовижний серіал, який називається "Зона сутінків", цей серіал вирізняється з-поміж інших ти, що кожна серія є ніби ілюстрацією до приказок, вона несе повчальний характер і намагається якимось чином змінити зашкарублу людську свідомість і примусити задуматися, чи правильно люди живуть... Одна з не надто нових серій була присвячена приказці: "Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках"... Тобто, перш ніж зрозуміти людину - ввійди в її ситуацію... Головний герой став свідком того як група бандитів напали на темношкірого, і хоч він міг його врятувати просто відкривши дверцята свого автомобіля, та він полишив бідолагу і поїхав собі далі... Наступного дня, зі статті в газеті він дізнається, що то був професор університету якого забили до смерті... І тут дивовижним чином герой білошкірий герой поступово сам стає темношкірим і зрештою опиняється в такій самій ситуації, що й той професор - його лишають на розправу купці бандитів... І коли герой вже помирав, раптом повернувся в ту фатальну ніч коли залишив темношкірого на поталу розлюченим хуліганам... Та переживши страх того бідолаги він і хвилини не вагався чи треба йому допомогти - ТРЕБА, і край!
   Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках...