Пропоную усім свидомитам відмовитися від назви держави "Україна", бо дуже на якусь "окраїну" чи "у краю" схоже, а це принижує честь та гідність пересічного адепту свідомитського руху. Також пропоную видалити усі підлі русизми з української мови якто: дім, небо та декілька тисяч інших і замінити їх незалежними словами: хаус, скай і т.д., як це вже було проведено зі словами мапа (карта), вертоліт (гелікоптер) та інш. українцями канадського походження, які,  як вже доведено, і є справжніми українцями бо на них не було впливу москалів Також пропоную поруч з теперішнім тризубом, використовувати інший славетний герб українців, під яким билися українці-герої  Шухевич і Бандера – свастику Також необхідно знищити всі російськомовні твори Тараса Григоровича Шевченка,  його щоденники та листи, бо всі вони є москальськими підробками і до пера Мегакобзаря відношення не мають Також усіх померлих українців, які не дожили до 100-літнього віку записувати як загиблих від московського геноциду, бо ніщо інше справжню людину козацького роду не бере Нажаль, в нашій русифікованій державі такі очевидні дії можуть визвати протести серед населення, здебільшого недостатньо свідомого та ознайомленого зі справжньою історією України. Тому, щоб зберегти справжню свідомитську культуру і генофонд пропоную усім свідомим організувати велику державу "Центранію" з великою центранською мовою десь у районі м. Прип'ять і щоб на цю державу не дай бог не вплинули інші культури несвідомих українців, москалей і, найстрашніше, жидви - збудувати навколо держави велику бетонну стіну по типу китайської. А, вот, радіації справжнім світлим свідомитським головам боятися нема чого, гірше їм вже не буде!  Ну, може будуть сіяти не тільки від чистоти помислів, а ще й  від радіації трохи… Слава Центранії!!! Центранії Слава!!! (навеяно последней полемикой в блогах с "национально свидомым", слава Богу, пока еще меньшинством)

                                                  

 

Довкола питання ролі націоналізму у творенні Української Держави не перше десятиріччя точиться полеміка. Ця проблема завше лишається «каменем спотикання», котрий аж ніяк не сприяє об’єднанню мешканців різних регіонів України в єдину монолітну силу. Точніше, не саме питання заважає, а численні його трактування.

Ставляться до націоналізму по-різному: дехто підтримує, позаяк тямить, що він є рушійною силою становлення й зміцнення національного духу українського народу, а дехто ототожнює його з нацизмом. Часто чуємо і «Слава Україні – героям слава!», і «Фашизм нє прайдьот!» - зауважте, про одне й те саме явище. Власне, суперечки довкола націоналізму нині є радше засобами політичної гри, ніж намаганням дійти істини й урешті-решт дати конкретне визначення поняття саме УКРАЇНСЬКОГО націоналізму.

Я навмисне акцентую вашу увагу на слові «УКРАЇНСЬКИЙ», бо націоналізм буває різним. Наприклад, російський націоналізм носить наступальний характер; він безжально душить усіх і вся, що бодай трішечки відрізняється од «свого», російського. Керуючись принципом «не російське – отже, мусить бути знищене», північні «націоналісти» впродовж століть вели криваву війну проти культури своїх сусідів.

Український націоналізм кардинально відмінний. Зародився він іще у прекрасну, романтичну добу козацтва. Прагнення до волі, бажання жити на своїй рідній землі й бути тут повноправними господарями, створювати й підтримувати власну культуру та мову – ось ті принципи, що лягли в основу нашого націоналізму. Нам не властиво забувати звитяги наших попередників, бо ми – українці – народ удячний і добрий. Також не нашою традицією є відхрещуватися од свого рідного (мови, культури, історії, принципів тощо) – ця згубна «звичка» набута нами за останні років сто і викликана вона багаторічною війною проти українського народу.

Вважайте вищевикладене передмовою. Для того, щоб спрогнозувати можливі шляхи розвитку українського націоналізму… скажімо, на років п’ятдесят уперед, потрібно зрозуміти його сучасний стан. А справи, відверто вам скажу, кепські. Погляньте-но самі: наче гриби після дощу з’являються «націоналістичні» об’єднання, котрі на практиці є просто фашистськими збіговиськами (цього питання я торкався докладніше у низці матеріалів для газети «Молодь України», зокрема у статті «Марш УПА, дубль два»). Позиціонуючи себе «охоронниками української нації», вони чинять справжнісінький геноцид проти всього, що відрізняється од українського. Таким чином, цей «націоналізм» набуває притаманних російському великодержавництву рис. Таке явище сприяє зміцненню стереотипу «націоналіст = фашист» у суспільстві, відтак і до такої неоднозначної його реакції на прояви іншого штибу націоналізму – справжнього, культурно-просвітницького, проукраїнського.

Через наявність купи нацистських об’єднань, в Україні важко знайти бодай кілька справді націоналістичних. Такі, безперечно, є, проте вони лишаються в тіні збіговиськ голомозих молодиків, які підносять руку у фашистському привітанні. Чого ж прагне справжній український націоналіст? Усе просто: він пропагує повагу до мови, культури, моральних засад українського суспільства, його традицій, здорового способу життя й любові – у найширшому розумінні цього слова. Саме любов є характерною рисою нашого націоналізму, позаяк він ґрунтується на загальнолюдських принципах: ми любимо всіх, якщо вони ставляться до нас із повагою; ми вибачаємо людям; ми допомагаємо друзям. У той самий час ми готові задля відтворення української державності помирати на полях баталій, битися за мову, за пам'ять про наших попередників до останнього набою, а коли кулі завершаться – кидатися на ворога голіруч.

Що чекає на український націоналізм у майбутньому? Я виділяю два можливі варіанти розвитку подій. Перший, найгірший: перейнявши всі риси російського нацизму, націоналісти цілковито перетворяться на стадо (іншого слова, даруйте, не знайшов) пустоголових агресивних кретинів, яке й гадки не матиме, чим є українська культура; хвиля неонацистів просто нищитиме усе відмінне од того, що, на їхній погляд, є правильним (причиною ненависті стане інший колір шкіри, інша манера одягатися тощо). Другий, найліпший: нинішні націоналісти-«скіни» стануть дорослішими, наберуться глузду й затямлять, що любов до своєї нації є почуттям святим і вищим за те, чим вони займалися раніше. Буде проведено величезну роз’яснювальну роботу серед населення, а далі з’явиться українська влада, відродиться наша мова, стане престижно бути українцем…

Погодьтеся: на превеликий жаль, другий шлях розвитку видається вельми примарним. Куди там стати патріотами молодому поколінню, що не бачить далі свого носа, цікавиться лише пивом і цигарками, є абсолютно байдужим до духовного самовдосконалення й давно вже абстрагувалося від ментальності свого народу. Суспільство лінивих споживачів не може стати цвітом українства – це аксіома. А позаяк росте покоління саме таке, то й їхні діти будуть такі, і так далі.

Наше з вами, браття, завдання – не допустити смерті націоналізму, що вже ледь дихає. Без нього перестане існувати Україна; вона, багатостраждальна, віддасть Богові душу й стане «Украиной» чи «Ukraine». Якщо таке станеться, то наша історія, наші колядки-щедрівки, наша вишивка, наші танці, наша літера «ї» та все українське згине. Столицю вже русифіковано. Чи бажаєте ви бачити свою державу в такому стані? Задумайтесь…

Богдан «Хмара» Ковальчук – спеціально для upu.org.ua

Учора в рекламі на Шустері дивилась Киселя з його "величезною" політикою. Одне дивує, чому з серпня її величезність так знизилася(я про аудіторію). Просто коли не дивився її більше ніж півроку просто ошарашен як вона з програмою Познера схожа!

Одним з учасників круглого стола був лідер свободівців Тягнибок. Він так весело казав про мобільну трубу яка в нього була у 90х. Такий задоволенний,мені здалося, що він перебуває в ейфорії від того що його основного конкурента тягають по допитах. А навпроти нього сидів забанений журналістами Чечетов. Я знала що Кисель не є український журналіст. А тепер знаю напевно, що він взагалі не журналіст, бо не поважає своїх колег.
А сам Тягнибок десь так далеко від проблем і настроїв українського народу.
Скажіть мені будь-ласка, шановні українські націоналісти оце ваш лідер?

24 блогери сайту I.UA вважають себе українськими націоналістами. Це показують результати вчорашнього опитування, які можна побачити тут.

В Україні з'явився новий тип блогерів - блогери-націоналісти. І ці блогери-націоналісти вже почали гуртуватися на сайті "Україна понад усе!".

Що ви думаєте про те, що в Україні розпочинається нова хвиля українського націоналізму? Якою, на вашу думку, вона буде?

Якщо ви вважаєте себе українським націоналістом, то приєднуйтеся до нашої новоствореної команди.

Якщо ви хочете прочитати книгу, то можете прямо зараз завантажити звідси архівований файл Nacionalizm.rar і відразу насолоджуватися твором ідеолога українського націоналізму.

Гамлетівське питання "бути чи не бути" можна було б уточнити: "Бути чи існувати". Відомо, що данський принц почав дошукуватися правди і утвердив своє право бути зі шпагою, бути принцом. Бути героєм п’яти актів. А "не бути" означало існувати поза історією.

Нинішнє філософське формування того ж питання: "здаватися чи бути" так само торкається життєвої позиції людини, яка обирає шлях активного самоутвердження в житті і в своїй ролі, обирає справжність і відповідальність, або нічого не обирає, тобто залишається в пасивній ролі вдаваного діяча, вдаваного патріота, вдаваного учасника гри.

В українській мові to seem звучить, як здаватися, і те поняття набуває додаткового значення: здавати позиції, тобто бути нікчемою. А то особлива тема — про вічно невдоволеного собою і всім.

Притчі, прочитані нерозумним

Відомо, що Христос навчав непосвячених людей притчами. В основі притчі лежить життєва подія — засівання зерна за умов неоднакового ґрунту, сезонна робота у винограднику довірливого господаря, роздача талантів для їх розумного використання тощо.

Суть притчі — у наведенні на ширші узагальнення, співвідносні з задумом Творця. Темні і запопадливі люди брали життєві факти і події безвідносно до Божого промислу. Схильні до споживацького матеріялізму, вони переживали подію саму по собі, не задумуючись над її глибшим сенсом — вони не підіймалися до розуміння вищої суті , для якої подія — тільки щабель.

Практично усе наше життя — то притчі. Нерозумні беруть самий факт і смакують деталі. Розумні — задумуються над тим, чому Господь послав їм ту пригоду, зустріч чи біду і важке переживання.

Особливо великий привід для роздумів дають нам історичні події. Кожній країні було явлено свої притчі. Україні випало в ХХ ст. нещастя бути в епіцентрі найважчих катастроф. Комуністичний полон, в який нас затягнули обманом і силою, був тяжчим за Вавилонський полон, бо у Вавилоні дозволялася пам'ять про свого Бога. Приказка "мене з дядька не скинеш" була страшно спростована большевиками.

Коли господаря виганяли і дітей викладали з хати, стало очевидним, що "світ перевернувся". А коли в урожайні роки люди мерли без хліба, чи було кому нагадати їм з Євангелії спокусу лукавого: якщо ти син Божий, то перетвори на хліб те каміння… Лукава ідея перетворення каменя в хліб запанувала на століття в країні, де було заборонено говорити про сучасне, а лише про майбутнє.

Особливо ж була заборонена Христоова відповідь лукавому: "Не хлібом єдиним буде жити людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих".

Як таке могло статися в країні, яка тисячу років вірила і читала Євангелію? В країні, де національний пророк застерігав:

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь…

Кланялись раби і незрячі, і вчені та ситі раби, кланялися ідолам злим і підступним… І богохульствували при цьому.

Національного пророка ніби любили і повторювали за ним:

В своїй хаті своя правда
І сила, і воля.

Але коли прийшла пора грудьми захищати свою хату і свою волю, більшість поховалася по своїх кутках і спостерігала, як одчайдухи гинуть під вогнем і червоних, і білих ідолопоклонників.

Скільки притч явило нам ХХ сторіччя! А скільки їх являє ХХІ сторіччя, де особливо цинічно кидають облуду і брехню ті самі чорнороті, що вчора вели нас до комунізму.

Може люди не чують слів пророчих, бо вони слухають спокусливі голоси облудних сирен?

"Гримить, тайна дрож пронимає народи…"

Ці слова Івана Франка про національне пробудження народів пролунали вже тоді, коли "нова релігія" — соціалізм обіцяла перетворити пустелі в оази, а каміння на хліб. Пророки її вчили інтернаціональної єдності, але вже перша світова війна показала, що кожному своя сорочка ближче до тіла.

У війну стала національно оживати і Україна, поділена між ворогуючими силами. Брат на брата! Але як же мало було тих, що почули: "Розкуйтеся, братайтеся". Та й то було велике диво, що нація, по суті заборонена, висунула гасло політичної незалежности і дала політичних лідерів, які поєднали ідею націоналізму з ідеалами демократії.

Тайна дрож, на жаль, не перейшла в національне пробудження забитих гречкосіїв Але національний прапор піднято, і в обороні його пролито ріки крови. Можна сказати, що національно-визвольні змагання України утвердили волю до життя і дуже наполохали Москву, для якої Україна виникла несподівано. Виявилося, опріч національної свідомости, є щось дужче, могутніше, що жило підсвідомо в серцях вірних цареві малоросів…

Біла і червона Росія з однаковою нетерпимістю поставилася до українського духу, але червона була гнучкішою в олжі та у творенні хитрих імітацій. Вони підбирали українські прізвища своїм отаманом, маскувала свій уряд іменем свого ворога — УНР. Воєнний комісар Троцький рекомендував на перших порах "підроблятися під Петлюру" і вдавати спільність…

Отже, націоналізм уже після І світової війни став панівною стихією ХХ сторіччя і прокотився вітром свободи по всій планеті. Він визначав здоровий стан народного організму в країнах, що здобули державну незалежність.

І, навпаки, всіляка підробка під "інтернаціоналізм" явила нам те болото, в якому чорти гніздяться. Поневолені нації, обізвані "визволеними", культивували найгірші форми рабства, а російська нація під час "вітчизняної" війни явила шовіністичну пиху, яка прикривала і жандармські амбіції, і приховане приниження при конфронтації з Заходом.

Усі ці національні викривлення ціхують політику російської еліти і сьогодні.

Справа в тому, що здоровий націоналізм, так само, як добрий господар, не зацікавлений у кривдженні сусіда. Навпаки, він розраховує на порядного і статечного сусіда, який прибирає сміття і виполює бур’ян.

Добрий господар розуміє, що порядок у своєму домі є передумовою порядку добросусідського. У нашому випадку доведеться ж вголос називати всіляке псування повітря, розведення сміття і навіть використовування його для засліплення сусідів.

Хворобливий націоналізм завжди ображений і озлоблений. Варто задуматись, чому російський націоналізм, ґвалтуючи свободу сусідніх народів, завжди мав до них зневажливі прізвиська. "Хохли", "полячишки", "кавказька національність", "прибалти".

Імперський Кремль нещадно винищував і використовував східні народи. Але насправді з того нищення для Росії користі не було. Приблизно, як на лісоповалі, де план по зрубуванню дерев перевиконувався, а сплав і вивіз деревини і на половину не забезпечувався.

Праця велика, але то каральна праця. В Ічкерії і в Грузії "перемога" Росії коштувала величезних матеріяльних і моральних втрат. А хто вимірить, як будуть за те розплачуватися майбутні покоління?

Чесної Росії сьогодні не чути. З одного боку, чесні громадяни ізольовані, роз’єднані. З іншого боку — вони заглушені дезінформацією і завалені сміттям отруйної ненависті до сусідів. Імперським ґебельсам здається, що вони виграли інформаційну війну проти сусідів.

А розважливі росіяни розуміють, що на їхніх очах відбувається самоотруєння і самооглуплення. Нація по суті вигасає, зпивається і втрачає свої джерела оновлення. Ситуація куди гірша, ніж була при вождях, які потроху заморожували процеси розпаду, утримуючи народ в суворих регульованих умовах.

Що ж стосується приручення інших народів, то колишній "принцип інтернаціоналізму" все ж таки втримував хворобу цинізму і підтримував ілюзії якоїсь рівності — хоча б на рівні "тваринної ферми" Дж. Орвела, де висіло гасло: "Всі свині рівні між собою, але є рівніші".

Нині ж оголений шовінізм дитдомівського наступника династії Романових розрахований хіба що на полохливих рабів, готових визнати за ним право зверхності і розв’язної брехні перед телекамерою, та ще й національно образливої ("Україна краде").

Звичайно, зі школи КГБ джентльменом не вийдеш , але принаймні мали б навчити читати, скажімо, старі істини Марка Аврелія: "З набагато більшою певністю я називаю чумою затруєння розуму, а не повітря навколо нас".

Свободу здобувають щодня

Відомо, що раби люблять називати себе вільними. Хами люблять посилатися на права людини. Боягузи хваляться безкарністю. А свобода чекає на своїх лицарів, які несуть обов’язок і відповідальність. Простір свободи у нас не заповнений. Пересічність і пошлість узаконилися на мілинах споживацтва і спілкування мобілкою.

Дивовижна байдужість до громадянських і національних проблем робить людину тупою. Освічені люди не розуміють, що після століть рабства національну честь і гідність треба відстоювати на кожнім кроці.

Свою мову треба утверджувати принципово. Дотримуватись чистоти слід послідовно і скрізь.

Кореспондент журналу запитує мене: "Чи не краще було кошти, витрачені на дослідження Голодомору, пустити на щось корисне?" Йому не соромно, що тим українським питанням займалися переважно іноземці… А відповідно і послові сусідньої державі не страшно розмовляти в Києві мовою свинопаса.

Мені часто ставлять питання, чи за таку Україну я ставив на карту життя… Україна — то ми. На кожнім кроці бачиш маленьких людей, які не ставлять собі високих цілей і не прагнуть вирости. І на різних рівнях бачиш рабів, готових служити чужому богові з трепетом, але зраджують господаря, який не карає.

Але що найгірше: не беруть на себе справу господаря в своїй хаті. Про такі мертві душі ще Гоголь говорив: кожному здається, що на чужій посаді він робив би усе краще, але на своїй посаді йому щось заважає.

На кожному кроці ми чуємо нарікання на першу особу в державі. Але хто де чув, щоб чоловік сказав: "Я перша особа, і від мене багато залежить. Але то вже буде залежати від мене, що я зроблю…"?

На кожному кроці ми відчуваємо брак українських громадян, які усвідомлюють себе наступниками тих, що життя поклали за волю. З такими громадянами хіба мали б проблему з нардепами, які не розуміють, чиїй державі служать…

З "елітою", яка не відчуває під собою загроженого звідусіль корабля, що потребує дбайливого догляду. Та й взагалі чи чули б ми про "найстабільнішу партію зі стійким рейтингом".

Адже це інфантильна мова про посткомуністичний релікт, де нема облич і нема надії на появу якоїсь чесної творчої сили. А нема тому, що на яловому безнаціональному ґрунті росте бур’ян!

Однак нині потребує корективів поняття "національні патріотичні сили". Ми вже чули, скільки серед тих сил пустомелів і таких, що плавно переключилися з комуністичної на патріотичну риторику. Ми вже звикли до того, що в гніздо "націоналістів" підкидають зозулине яйце, з якого вилуплюється більш чи менш дурне озвучення чужого голосу.

Націоналізм для українців є позитивним поняттям, оскільки воно пов’язане з особистостями, які віддали Україні серце і розум. І життя. Поняття змінилося б, якби узагальнити усіх різних, що йшли під тим прапором.

Насправді визначальним, скажімо, в Ольжичеві був не його націоналізм, а шляхетність і порядність, поєднана з моральними і культурними цінностями інтелігента, який мав спільну мову з культурними європейцями. Тому й розшукувало його і гестапо, і МВД.

Національної риторики у нас вистачає. Бракує тільки творчого духу і любові, що надає людині справжності і енергії, додає їй відваги бути. Історію творять хоробрі серця…

Євген Сверстюк, для УП

«Українська народна партія висуває кандидатом на посаду Президента України свого лідера Юрія КОСТЕНКА – безкомпромісного захисника національних пріоритетів, особистість, незаплямовану жодним корупційним скандалом», а також «пропонує країні ідею ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ – як єдиний можливий шлях виходу з кризи», - наголошується в заяві XI позачергового з’їзду УНП.

«Сутність ідеї Економічного Націоналізму – «Роби українське! Купуй українське! Захищай українське!», - йдеться в заяві УНП. Як наголошує партія, «цю стратегію було реалізовано в усіх європейських країнах та Сполучених Штатах Америки, а відтак - успішно доведено, що лише підтримкою вітчизняного виробника створюється вдосталь робочих місць, товарів і благ та забезпечується високий рівень життя громадян». УНП, яка «20 років сповідує ідеологію пріоритетності національних інтересів України та її народу», вважає, що «стратегія ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ – це єдиний порятунок для Української Держави». Водночас, УНП «не вірить, що подолати кризу можна кредитами МВФ, що добробут держави може забезпечити ліберальна економіка, що гарантією безпеки України може стати Росія». УНП констатує, що «Україна на 18 році незалежності увійшла до 20-ти найбільш нестабільних країн світу, посіла 134 місце у рейтингу поширення корупції і 106 місце – за кількістю ВВП на душу населення, що нижче за Алжир, Габон та Намібію». «Такі показники могли стати лише результатом дій влади, яка не працює на суспільство, та не керується національним інтересом», - підкреслює УНП в заяві з’їзду. «Україна потребує правого світогляду у владі», а «команда УНП єдина в Україні яка може реалізувати цю програму», - наголошується в Заяві. Партія констатує, що «має ідеологічну команду професіоналів, котрі вже сьогодні реалізують програму партії на місцях». УНП постане на виборах як найпотужніша проукраїнська політична сила, що має «12 095 осередків в усіх регіонах України, де задіяні 60 тис партійців». «УНП йде на вибори», щоб праву ідею «почули і зрозуміли якнайбільше співвітчизників», - наголошується в заяві XI позачергового з’їзду УНП.

http://upu.org.ua/content/ukrajini-zaproponovano-obrati-kurs-ekonomichnogo-natsionalizmu

В Україні ситуація з дотриманням етнічних прав різних народів дуже нагадує історію Південно-африканської республіки. В ПАР здійснювався апартеїд по відношенню до автохтонного (корінного) населення, чисельність якого становила 79%. Тобто етнічна меншість (африканери, білі) керувала всіма владними інститутами і нав*язувала всьому населенню свою політику сегрегації. Можливо історія ПАР дасть ключ для вирішення наших проблем.

За Всеукраїнським переписом населення 2001р. кількість українців, що проживають в Україні становить 78%. Ми є автохтонним народом, тобто таким, що проживає на своїй рідній землі. Найбільша етнічна меншина в нас - росіяни, чисельність яких становить 17% (кількість білого населення ПАР у часи апартеїду становила 18%). Етнічною мовою українців є українська мова. Причому поняття "етнічна мова" слід відрізняти від "рідної мови". Наприклад, людина може жити в Росії, вважати рідною мовою російську, але ідентифікувати себе з українським етносом. В такому разі її етнічна мова - українська, мова її етносу.

Етнічна дискримінація - це утиски та утиснення, які здійснює панівний етнос щодо непанівного етносу (або певної кількості таких етносів). Давайте розберемося хто у нас панівний етнос, себто кому належить влада в Україні. Очевидно, що найвпливовіша партія зараз - Партія регіонів. Їй належить посада Президента, коаліційна більшість в парламенті, контроль над органами місцевого самоврядування у ряді областей. Партія регіонів йшла на вибори, виражаючи інтереси російської етнічної групи: введення другої державної мови, заперечення вступу у Північноатлантичний альянс, налагодження відносин з Росією тощо. Завдяки популістичній риториці, обіцянкам боротьби з бідністю, підкупу, проросійській партії вдалося заручитися підтримкою частини найбідніших українців, що привело її на владний олімп.

Таким чином, російським етнос є панівним в Україні, адже його політична сила (не вперше) стала "за кермо" держави. Значить можна вести мову про наявність/відсутність етнічної дискримінації з боку росіян по відношенню до інших етнічних груп. Задля визначення рівня дискримінації застосуємо Шкалу Олпорта, що вимірює ступінь проявів упередженості в суспільстві. Показники за шкалою Олпорта можуть набувати значень від 1 до 5.

Рівень 1, Антилокуція

Антилокуція — коли представники панівної групи вільно жартують про представників дискримінованої групи. Жарти ці будуються на негативних стереотипах та образах, пов'язаних з дискримінованою групою. Панівна група зазвичай сприймає подібне невинну розвагу, що не шкодить дискримінованій. Антилокуція як така дійсно може заподіяти шкоди, але вона відкриває шляхи для жорстокіших проявів упередженості. В Україні антилокуція по відношенню до українців широко поширена ЗМІ. Прикладами антилокуції можуть слугувати транслювання виступів Вєрки Сердючки або передач і фільмів студії "95 квартал".

Рівень 2, Уникнення

Люди з панівної групи активно уникають людей з дискримінованої групи. Без наміру заподіяти шкоду вони її, проте, заподіюють — через ізоляцію.

Рівень 3, Дискримінація

Людей з дискримінованої групи піддають дискримінації, не надаючи їм можливостей та послуг, таким чином, втілюючи упередженість в дії. Поведінка представників панівної групи переслідує мету нашкодити дискримінованій групі — заважаючи її представникам досягати поставлених цілей, здобувати освіту або роботу, і таке інше. Панівна група активно намагається завдати шкоди дискримінованій групі. І хоч формально українців в Україні більшість, але де-факто вони не займають панівного становища (по аналогії з чорношкірим населенням ПАРу часи апартеїду). Конфлікт на "Будмайстрі", неможливість отримати освіту українською мовою в ряді областей, публічні вислови Дмитра Табачника щодо мешканців Західної України, заборона вшановувати своїх історичних героїв - яскраві приклади дискримінації.

Рівень 4, Фізичний напад

Представники панівної групи псують речі, що належать людям з дискримінованої групи, палять їх власність і поодинці або гуртом нападають на них, щоб побити. Людям з дискримінованої групи завдається фізичної шкоди. Прикладами можуть служити лінчування негрів,єврейські погроми в Європі. А у нас в Україні - побиття демонстрантів в Одесі 2007 року, напади на українців у Миколаїві, сутички в Криму тощо.

Рівень 5, Знищення

Панівна група прагне фізично знищити дискриміновану групу. Вони роблять спробу вбити всіх представників певної групи (напр., індіанські війни, направлені на винищування корінних народів Америки, остаточне рішення єврейського питання в Германії, різанина вірмен в Туреччині).

Як бачите, у південних областях і Криму упередженність по відношенню до українців перебуває на загрозливому четвертому рівні, а загально по Україні - на третьому (державна політика). Проблема полягає в тому, що наявність цієї дискримінації не визнана. Тому головним завданням для українців поки що має стати ВИЗНАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ В УКРАЇНІ. Пропоную всім активним громадянам, що працюють в інформаційній сфері - саме на це спрямувати свої основні зусилля. Ваші матеріали повинні подаватися під таким кутом, що в Україні притісняється автохтонне населення, обмежуються їх права тощо. В Південно-африканській республіці чорношкірим вдалося привернути на себе увагу міжнародної спільноти, наслідком чого стало накладення на ПАР економічних санкцій. Влада білих була поставлена перед вибором: рівноправність або фінансові втрати. В результаті африканери поступились панівним становищем чорношкірим. Якщо українці виграють інформаційну війну, то російська влада в Україні теж буде вимушена йти на поступки. А значить, українцям відкриються непогані перспективи для розвитку.

 

Stanislove, для  maidan.org.ua

 

При підготовці статті використовувались матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року (http://www.ukrcensus.gov.ua/) та Вікіпедії - вільної енциклопедії (http://uk.wikipedia.org).

Постійна адреса статті: http://maidanua.org/static/mai/1271005788.html