хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «публицистика»

Школа ненависті. Урок перший: міфи орків. Частина 1: павтарєніє

Майже всі коцабські міфологеми та слогани - не заклик до дії, а відображення їх вбогого світогляду і свідотцтво неспроможності до розвитку.

Так, багато з них дуже грізно виглядають, і навіть дають пересічним привід лякатися незграбної безмежної теріторії жопоруких орків та вірити в їх непереможність.

Але якщо уважно поміркувати над цими мовними формами, стає не страшно. Навіть смішно. Але загалом гидко. 🤮
Кожен з їх недолугих слоганів заслуговую на розбір та знешкодження змісту. Згодом я знешкоджу їх всі.
Але почнемо з "Можем павтаріть".

"Вєлікая пабеда" - головний міф коцабського агітпропу. І, звісно, він зовсім не відповідає реальності. Перші два тижні російсько-фашистської навали показали нам що все, що ми знаємо про "Вєлікую атечєствєнную вайну" - брехня.

По-перше, стрімке втікання червонопузої армії у перші тижні нацистського вторгнення показав. що ця армія нічого не варта, не організована, не навчена (і вони збиралися когось завойовувати!). Ми бачимо, що це правда.

По-друге. Героїчні страшилки про "блокаду Лєнінграда" "злими фошиздами" тепер отримали новий колір. Це брехня. Тепер ми бачимо. хто насправді організує блокади міст, нищить їх і не дає гуманітарних коридорів. Це злочинний комуняцько-нацистский режим.

По-третє. Бездарність командування та хворі на всі голови керівники країни - це в них династійне прокляття. І це повторюється постійно. Лєнін, Сталін, Брєжнєв, Путін - всі вони були несповна розуму, лізли із всіх портків воювати. отримували по пиці і здихали, обісцявшись, або захлинувшись блювотою. 🤮

І ось ми і підходимо до теми сьогоднішнього уроку. "Можем павтаріть" - це не слоган, не спонукання до дії. Це діагноз, констатація. ❗️
Бо вони повторюють одне і те ж вже більше ста років. А якщо подивитися у минуле, то вже близько 500 років.
І у цьому і є слабкість та прогнозованість їх факапів. Вони повторюють саме їх.

Візьмемо цю кампанію. Те, що вже повторили:

✅ Вступ у війну, заснований на хибних даних воєнно-політичного керівництва;
✅ Незлагодженість бойових одиниць;
✅ Відсутність налагодженого матеріально-технічного постачання;
✅ Низький рівень вишколу армійського особового складу;
✅ Низький рівень мотивації бійців на всіх рівнях. Відвертий пройоб політруків та інструкторів;
✅ Низький рівень підготовки для бойових дій на незнайомій місцевості. Нащо ви ГЛОНАС будували, бовдури?
✅ Демонстрація зневаги до особового складу, свідома байдужість до решток бійців, техніки, полонених. "Родіна тєбя всєгда кінєт, синок" - дуже гарний мотиватор до припинення дій для кожного бійця;
✅ Застосування прийомів та методів. що давно вже викриті настільки, що навіть описані у шкільних підручниках: перевдягання у форму іншої армії, дії складом без знаків належності до країни чи військової одиниці, порушення домовленостей про гуманітарні коридори та місії, знищення мирного населення, безперервна брехня на всіх рівнях - від пропагандистів до дипломатів.
✅ Ізоляція своєї країни, створення інформаційної бульбашки для власного населення.
Візіміть ці пункти та накладіть їх на будь-який конфлікт, де було помічене свиняче рило коцаба - і ви побачите. що вони "павтаряють" онде і те ж рік за роком, від однієї війни до іншої. 🤢

І всі їх ганебно програють.

І в цьому їх слабкість і наша сила. Так, їх багато, але вони роблять одне і те ж. Вони передбачувані. І ми знаємо, що якщо робити таке одне і те ж, провал неминучий. Це доведено всіма війнами, які всі руські нацисти програли.

Тому юеремо підручник історії і читаємо його як методичку. І передбачаємо наступні кроки тупої орди. І готуємо відповіді на них.

Вони не непереможні. Їх просто багато. Всі їх кроки нам відомі. І головне, щоб не перегрівся кулемет.
Тому, "повторяйтє", потвори. Всі готові.

Урок закінчено. Домашнє завдання: напишіть ессе на тему що ви думаєте про зміст уроку у коментах.
Другий урок - завтра (якщо будемо живі та з електрикою).

До питання основних кадрів національно-визвольної революції

ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Твердження деяких українських політиків на чужині, головно Івана Багряного, що, мовляв, в Україні немає національне свідомих молодих кадрів, які могли б вести чи продовжувати визвольну боротьбу за самостійність, вносили баламутство, а то й песимізм серед української спільноти та в лави рядового членства ОУН. Стверджуючи ніби нестачу національнр свідомих кадрів, речники цієї тези одночасно підсували думку, що треба користуватися кадрами большевицького комсомолу й вести боротьбу з їхньою допомогою, але не під націоналістичними чи навіть національними гаслами, а використовуючи помилки комуністичного режиму і його забріханість. Опрокидуючи ці твердження, Степан Бандера в цій своїй статті доказує їхню помилковість.

Стаття була друкована, за підписом “С. Б.”, в місячному журналі “Визвольний Шлях”, Лондон, Великобрітанія, рік VI, кн. 5/68 за травень 1953 р.

Питання кадрів має підставове значення для кожного національно-політичного і суспільного руху, а зокрема для національно-визвольної революції. Якість і кількість кадрів, які вже беруть участь у революційній дії, і які, за своїм наставленням, зактивізуються в ній під час розширення революційної боротьби — вирішує про напрямок, силу й успіх цілого революційного процесу. Тому належна розв'язка цього питання мусить заважити на розвитку і висліді визвольних змагань. Треба робити відповідні висновки з досвіду й аналізи попередніх змагань за державну самостійність, щоб у цьому питанні не повторити тих самих помилок, які вже раз причинилися до заламання і поразки.

Не можна б сказати, що питання кадрів, які мають організувати й двигнути національно-визвольну революцію і розбудову самостійної держави, легковажиться чи недоцінюється в українській політичній думці. Але воно дуже часто є предметом невластивого трактування, що призводить до помилкових висновків та породжує помилкові політичні настанови.

Основна і найзагальніша невластивість полягає в тому, що справу кадрів розглядається тільки як питання статистики — вже існуючого, наявного стану, як готову даність, до якої мусить достосуватись концепція визвольного руху. З таким підходом ставиться, звичайно, питання так: як і де, та чи взагалі є відповідні кадри, — з відповідним наставленням, підготовою, відповідно зорганізовані й виряджені, — які були б здатні успішно повести національну революцію, усунути ворога з України і здобувати Самостійну Українську Державу?

Таке ставлення питання відразу суґерує негативну відповідь: “нема!” Немає відповідних кадрів, значить — нема кому, немає з ким розгортати визвольну революцію, навіть не було б кому самостійно організувати державного життя. З того висновок: нема що пориватись, справа визволення власними силами, шляхом національної революції — не реальна, справжня державна самостійність нам не під силу. Цей крайній песимізм — це джерело, або тільки головний аргумент усіх протисамостійницьких тенденцій, всяких орієнтацій на чужі сили, примиренства з несуверенністю України, концепції повільної еволюції тощо. Так само цим аргументом послуговуються вороги і різні чужоземні противники державної самостійности України.

В українському політичному житті за кордоном проявився ще один напрямок, який виводиться з того самого коріння, але намагається знайти середню дорогу. Він питання кадрів ставить так само, приймаючи за основу стан, створений ворожою дійсністю, і доходить до висновку, що в Україні немає в достатній кількості таких кадрів, які підняли б боротьбу за здійснення націоналістичної концепції визволення і державної самостійности. Але цей напрямок старається не резиґнувати повністю з визвольної революції і самостійности, тільки хоче змінити їх внутрішній зміст так, щоб достосувати до настанови зформованих большевицькою дійсністю активних кадрів. Через зміну змісту протибольшевицької визвольної революції він сподівається здобути для неї вже готові кадри. Цим напрямком займемося в дальшій частині цієї статті.

Засаднича помилка, спільна всім тим напрямкам, лежить у самій підставі — невластивому ставленні самого питання, яке згори перерішує негативну відповідь. Кожна держава, кожний суспільно-політичний лад і кожна система, доки не вичерпає своєї життєвої снаги, старається забезпечити свою тривкість та усувати, нищити всі загрози для свого існування. Ці намагання особливо дбайливі на відтинку кадрів. Кожна система намагається властивими собі методами, але з найбільшою увагою і натиском виховувати й організувати якнайсильніші, найчисленніші кадри, у своєму дусі, для свого втримання, і так само запобігати формуванню кадрів будь-якого напрямку, який змагає до її повалення. А вже не доводиться говорити про те, з якою послідовністю і безоглядністю роблять це большевики. Та з власної історії, з різних її періодів добре знаємо, що кожний окупант українських земель, незалежно від системи, усував ворожі до нього елементи й не допускав, щоб утримувались, розвивались і формувались самостійницькі кадри.

Жодна система, яка не хоче сама себе знищити, не виховує і не формує кадрів готових до революції проти неї. Вона може тільки, всупереч своїм намаганням, сама собою, своїм діянням створювати серед опанованого народу невдоволення, ненависть і вороже наставлення до себе, до носіїв і підпор даної системи. Це створює пригожий ґрунт — психологічний, національно-політичний і суспільно-економічний — для наростання і формування кадрів, готових до боротьби за визволення з-під гнету даної системи, за її повалення і створення нового ладу.

Але саме невдоволення, навіть крайня ненависть до стану поневолення, до системи і режиму ще не формує кадрів активних борців для визвольної революції. Це може зробити тільки революційна ідея, революційна організація, яка цю ідею несе і поширює, та її революційна дія, активна боротьба з ворогом, мобілізування, підготова щораз ширшого кола борців за визволення. Питання дійових кадрів визвольної революції може знайти позитивну розв'язку тільки тоді, коли його ставиться у властивому сенсі: революційної динаміки, старання, активізації і зростання. Не шукати готових кадрів, бо таких ніколи немає, хіба при такій системі, яка вже сама хилиться до падіння, а тільки виховувати їх, мобілізувати й організувати з таких людей, які до цього надаються своєю настановою і характером.

Творення, формування кадрів для визвольної боротьби — це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу. Найбільша частина уваги, енергії і революційної дії мусить бути спрямована на те, щоб своєю ідеєю захопити щораз більшу кількість найкращих людей, щоб зі стану пасивного улягання ворожій системі привести їх у стан активного спротиву й поборювання ворога; щоб організаційною працею і розгортанням революційної боротьби створити з них зформовані кадри свідомих борців за визволення і за побудову нового ладу національного визволення і національної незалежности, свободи і справедливости. Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби. Це змагання за кожну людину, за вплив на загал народу відбивається ввесь час революційної боротьби у кожній її стадії. Зростаючі успіхи в цьому є найпевнішою підставою розвитку й кінцевої перемоги цілої революції.

Чинники, які приєднують людей на бік революції — це: комплекс ідей, революційна організація і дія. Особливе значення має ідеологія, яка визначає цілі визвольної революції, її програму в засадничих питаннях нового ладу та шлях проведення тих цілей у життя. Ідея — це душа, породжуюча і рушійна сила цілого визвольного руху, це його найістотніша, незмінна суть. Життєвість, тривкість і перемога революції залежить передусім від сили, яко-сти ідеї, яка є рушієм, наскільки вона відповідає духовості, природі, життєвим прагненням і потребам народу, наскільки вона висловлює його найкращі пориви і мобілізує шляхетні, динамічні, героїчні елементи нації і такі ж засновки в духовості людини.

У цілому розвитку визвольної революції, а зокрема в мобілізуванні і вихованні кадрів, основні ідеї мусять бути чинником сталим, незмінним. Якщо почати їх міняти, достосовувати за тактичними міркуваннями до настанови різнородних елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і заникає.

За кордоном проявився напрямок, який намагається вплинути на зміну ідейно-програмових позицій революційно-визвольного руху, в дусі наближення їх до комуністичної програми. Головним аргументом цього напрямку є твердження, що інакше національно-визвольна боротьба не матиме достатньо численних і активних кадрів. Ця теза обґрунтовується наступним міркуванням.

Серед основної частини українського народу, зокрема серед поколінь, які виросли й виховались у підбольшевицькій дійсності, немає в більшій кількості такого елементу, який би власними, чи набутими думками виробив собі переконання, що комуністична теорія є фальшива і зла. Якщо такі трапляються, то в дуже незначному проценті. В наслідок тотального опановання марксівсько-ленінською доктриною цілого життя, усіх ділянок і проявів людської думки, в Україні серед загалу населення закорінилось переконання, що комуністична доктрина сама собою є добра й правильна, а тільки практика большевицька погана. Суперечність між комуністичною теорією і большевицькою практикою, яка є скрізь наявна і яку найгостріше відчувають народні маси — творить єдине пригоже підґрунтя для протибольшевицької революції. Революційна програма і дія мусять шукати готового ґрунту в загальному переконанні, поширеному серед народніх мас, спиратися на ті пізнання, які вже існують формують неґативну настанову до большевизму.

Основна помилка цього напрямку лежить у висновку, що ненависть до большевицької практики і до большевицької брехні, поширена серед народу, стосується тільки до режиму, до наявних влаштувань большевицької системи гноблення і визиску, але цілком не заторкує комуністичної програми, бо погляди загалу залишаються в полоні комуністичних ідей.

Така двоякість в оцінці настанови народніх мас не має підстав. Большевицька дійсність однаковим способом презентує цілому народові комуністичну доктрину й практику совєтської системи. Одне й друге накидається тими самими методами тотального примусу над населенням, з винищуванням усього, що будь-якою мірою було б протиставним. Як комуністична програма, так само й ціла совєтська дійсність, у всіх видах, підноситься цинічно брехливою большевицькою пропагандою як найвище досягнення, поступ і небувале щастя для народу. Всі практики большевицької деспотії, крайнього гноблення, ожебрачування народніх мас, най-жахливішого терору — все обґрунтовується большевицькими засадами й цілями, побудовою комунізму за марксо-ленінською програмою. Тож у народній свідомості комуністична програма і большевицька практика становлять одне й те ж саме. Ця сама ненависть, яка живе в народі до большевицького режиму й системи, не меншою мірою звертається проти цілої комуністичної доктрини.

Кожна акція приєднування до національно-визвольної революції активних борців мусить діяти на ґрунті ненависти до большевизму, як цілости, і спрямовуватись до таких елементів, які її мають. Таких елементів є дуже багато, вони творять переважну більшість у народі. Не тільки старші ґенерації, але так само середні й молодші мають глибоке практичне пізнання комунізму в усіх його виглядах, а гіркі пережиття зродили в них ворожу настанову до большевизму. Ця спонтанна ворожість до большевицького поневолення, бажання визволитись від нього, прагнення іншого, свобідного життя для цілого народу та для кожної одиниці, любов до батьківщини — це існуючі вже підстави для визвольної боротьби і це ознаки тих людей, з яких мають творитися кадри національної протибольшевицької революції. Така основа повністю вистачає. А решту має доповнити ідея, програма націоналістичного, визвольного руху, революційна організація і дія революційної боротьби. Природні патріотичні почуття — розвинути в кристалізовану національно-самостійницьку свідомість, чітко визначити цілі визвольних змагань і образ свобідного життя в самостійній державі поширенням націоналістичних ідей і програми, концепцією національної революції вказати шлях до повалення ненависного большевизму й московського поневолення і до побудови самостійної Української Держави, системою революційних акцій і організаційної праці зорієнтовувати ввесь нарід на революційно-визвольний рух, активізувати відважніші, бойові елементи та організувати найкращих з-поміж них — це найзагальніший плян мобілізації дійових кадрів визвольної революції.

При тому революційна організація, яка ініціює, веде визвольну боротьбу і кермує нею, мусить бути свідома своєї ролі, що вона має мобілізувати й формувати кадри борців за національне визволення, а не шукати їх. Це все, що несе український націоналістичний, революційний рух, відповідає душі українського народу, його бажанням і потребам, бо з цього він зродився. Але цей рух мусить виявити тверду впевненість у своїх ідеях, послідовність і твердість у прямуванні своїм шляхом. Це переконує, захоплює й утверджує.

Особливе значення має питання провідних кадрів революційної боротьби. Вони добираються з ширших дійових кадрів з-поміж таких людей, в яких найкраще визріє усвідомлення ідейного змісту і пляну національної революції, і які своїми особистими прикметами — характером, здібностями і вмінням надаються до провідних функцій.

Цілком помилковим є твердження, що елементи, здібні до провідної ролі у протибольшевицькій революції і в побудові самостійного державного життя, знайдуться тільки серед кадрів т. зв. ідейних, розчарованих комуністів. Таке твердження послуговується аргументами, що, мовляв, ввесь динамічний, найактивніший, найздібніший та ідейний елемент з ґенерацій, вирослих у підбольшевицькій дійсності, є організований і вихований у комсомолі і компартії. Тільки такий елемент має відповідні провідницькі прикмети, ініціятиву, творчі здібності і тільки він міг набути відповідні знання. Тому до провідної ролі у визвольній революції треба підбирати з-поміж тієї катеґорії таких людей, які з ідейним на-ставленням сприйняли комуністичну пропаґанду, але розчарувалися большевицькою практикою і зненавиділи її.

Таке ставлення справи неправильне в самій підставі. На цього роду арґументи можна тільки спирати твердження, що протикомуністична революція в Україні неможлива, бо немає відповідного елементу на провідні кадри. Коли ж провідну ролю у визвольній революції мав би відіграти елемент, який під ідейним оглядом перебуває в полоні комунізму, то це не була б справжня протибольшевицька революція, тільки очищування, оздоровлювання комуністичної системи революційними засобами, а національно-державне усамостійнення було б зразу підмінене націонал-комунізмом. Але ціла ця тенденція залишиться тільки теоретичним баламутством, бо в реальній дійсності вона не має підстав. Засаднича помилка лежить у тезі, що той елемент, який у большевицькій системі вибивається своєю активністю, динамікою і творить керівну верству, хоча б у нижчих і середніх ланках большевицької державної машини, є придатний до провідної ролі, чи взагалі активної участи в протибольщевицькій революції. Так само фальшивим є думати, що кадри активістів большевицької системи охоплюють усіх з природи найздібніших і найактивніших людей. В одному й іншому випадку є плитко механічний підхід до проблем.

Навіть у нормальних, вільних життєвих умовах активність і здібність людей рідко буває універсального характеру, звичайно ці прикмети мають якийсь визначений напрям. Тим більше у цілком ненормальних обставинах большевицького тоталітаризму, диктатури, в системі загального терору і страху, природна людська здібність, гін до активности можуть розвиватись і виявлятись леґально або в напрямі, який припускає комуністична доктрина і большевицький режим, або шукати собі можливостей у таких ділянках творчости і праці, в яких посягання комунізму ще відносно найменші.

В різних неполітичних галузях можна знайти багато порядних, вартісних людей теж на визначніших становищах. Але в таких секторах, в яких політичні моменти проявляються найгостріше — в компартії і в державній адміністрації — домінують два типи людей: переконані комуністи і безідейні кар'єристи, які вислуговуються большевикам із шкурницьких мотивів. Жоден з тих типів не може мати місця, а вже ніяк провідної ролі, в українській національно-визвольній революції.

Наша боротьба мусить бути розрахована на активну й провідну участь у ній тільки ідейно вартісних, патріотичних, антикомуністичних елементів. Таких є в Україні чимало. Теж ті, що не охоплені конспіративною акцією націоналістичного революційного підпілля, намагаються вести якусь національне корисну працю, а деякі ховають свою справжню настанову за маскою пасивного незацікавлення, невміння, чи нездатности. Не всі люди, які в під-большевицькій дійсності поводяться пасивно, малоактивно, чи видаються тупими, є такими за своєю природою. Большевицька система багатьох з них такими зробила, або примусила такими прикидатися. Вона не дає розвинути природніх здібностей, ані активности в такому напрямі, який був би їм по душі, який згідний з патріотичним і моральним наставленням людей, а національна совість не позволяє розгортати всіх своїх здібностей і сил на службу большевикам.

Найважливіше, докорінне діяння української національної революції полягає якраз у тому, що вона розіб'є ці кайдани, що ними ворог сковує українську людину так само, як цілу націю. Визвольна боротьба відкриває перед незліченними одиницями широке поле для розгорнення природних здібностей, придавленої енергії у змаганні за волю України. Ідеї українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані большевицькими дибами енергію і найвищі вартості козацьких нащадків. Плуг національної революції переоре ціле життя, а найважливіше — підійме на поверхню нові, придавлені сили, видвигне нові таланти, нові активні й провідні кадри. Головним активом і провідним елементом визвольної революції будуть Яреми-Галайди (Ярема — постать з Шевченкової поеми “Гайдамаки”, який у жидівських наймах корився своєму панові, коли ж пішов у гайдамаки, де одержав псевдонім “Галайда”, став відважним борцем за волю свого народу.). Ті, що большевизм зробив з них невільників, примусив приховувати свої бажання, думки, справжні інтенції своєї праці. В процесі визвольної революції вони стануть Галайдами — визначними учасниками боротьби за волю України. Ці перетворення, переродження відбуваються постійно. Процес продовжування, розвитку й поширення українського націоналістичного руху, його визвольної революційної боротьби полягає якраз у цьому, що попри всі заходи ворога, щоб його знищити, попри постійні найвижчі жертви, його ідеї все далі поширюються, ряди активних борців усе поповнюються, бо до них приступають все но.ві сили. Боротьба породжує, мобілізує все нових борців, а борці породжують боротьбу. Це безперервний ланцюговий процес, який охоплює щораз ширші кола народу, незалежно від різних змін форм революційної дії. А його незмінним і незаступним мотором є великі ідеї українського націоналізму. Ці ідеї, діючи в динамічній формі революційної боротьби, мобілізують і формують активні й провідні кадри сучасних визвольних змагань України.

СТЕПАН БАНДЕРА

ДЕТИ!!! SOS!!! SOS!! SOS!!-3

                      Нет "чужих" детей, как нет и "чужого" горя!

SOS!!! 

Прошу репоста! 

Repost pls!!! 

Друзья, просим Вашей помощи!

В Москве, в Доме ребенка живет девочка Даша, больная 

Фенилкетонурией. Она - прекрасная, светлая, общительная девочка. Скоро Даше 4 годика. Мы ищем ей родителей, настоящих, которые бы полюбилии ее несмотря на

небольшую задержку в развитии. Все что от нас требуется - обучение  жизни с фенилкетонурийцем, поддержка и помощь - все сделаем. Помогите, пожалуйста, распространите информацию о Дашке. Ей просто жизненно  необходимо найти маму и папу!

НАЧАЛО  ЗДЕСЬ:

[ Читать дальше ]

ДЕТИ!!! SOS!!! SOS!! SOS!!-2.

   Нет "чужих" детей, как нет и "чужого" горя!

SOS!!! 

Прошу репоста! 

Repost pls!!! 

Друзья, просим Вашей помощи!

В Москве, в Доме ребенка живет девочка Даша, больная 

Фенилкетонурией. Она - прекрасная, светлая, общительная девочка. Скоро Даше 4 годика. Мы ищем ей родителей, настоящих, которые бы полюбилии ее несмотря на

небольшую задержку в развитии. Все что от нас требуется - обучение  жизни с фенилкетонурийцем, поддержка и помощь - все сделаем. Помогите, пожалуйста, распространите информацию о Дашке. Ей просто жизненно  необходимо найти маму и папу!

НАЧАЛО  ЗДЕСЬ:

...../ продолжение / ....

  Подруге,  светилы  от науки, сказали, что если бы  у  неё  был другой  муж, то  она  имела  бы  здоровых  детей. Но, что поделать, если  они  с  мужем  очень  любили  друг  друга?! 

[ Читать дальше ]

ДЕТИ!!! SOS!!! SOS!! SOS!!


Фотография: SOS!!! прошу репоста! Repost pls!!! Друзья, просим Вашей помощи! В Москве, в Доме ребенка живет девочка Даша, больная Фенилкетонурией. Она - прекрасная, светлая, общительная девочка. Скоро Даше 4 годика. Мы ищем ей родителей, настоящих, которые бы полюбилии ее несмотря на небольшую задержку в развитии. Все что от нас требуется - обучение жизни с фенилкетонурийцем, поддержка и помощь - все сделаем. Помогите пожалуйста, распространите информацию о Дашке. Ей просто жизненно необходимо найти маму и папу.
Нет "чужих" детей, как нет и "чужого" горя!

SOS!!! 

Прошу репоста! 

Repost pls!!! 

Друзья, просим Вашей помощи!

В Москве, в Доме ребенка живет девочка Даша, больная 

Фенилкетонурией. Она - прекрасная, светлая, общительная девочка. Скоро Даше 4 годика. Мы ищем ей родителей, настоящих, которые бы полюбилии ее несмотря на

небольшую задержку в развитии. Все что от нас требуется - обучение  жизни с фенилкетонурийцем, поддержка и помощь - все сделаем. Помогите, пожалуйста, распространите информацию о Дашке. Ей просто жизненно  необходимо найти маму и папу!


Ступени развития человеческого сознания.


Ступени развития  человеческого сознания.

**********

«Рождество Спасителя. Празднуется оно 24 декабря. А ровно через 7 дней - на 8 - ой, празднуется новый God, то есть новый Бог». /Tetriks  /

После прочтения   интересной, на мой взгляд, заметки:

"Вербное воскресение - церковная подмена обряда ВЕРБОХЛЁСТ"

 - Родились  следующие мысли:

   А если посмотреть не предвзято?! -Если взглянуть глубже?! -

[ Читать дальше ]

 © Copyright: Ариаднынити., 2013
Свидетельство о публикации №213043002054



Выборы, выборы... Урок из блогосферы...

На сайте "Право киян" опубликована немного сокращённая моя заметка о прошлых российских выборах. Здесь привожу полную версию. Заметьте, речь идёт о выборах в РФ!

Предисловие. Когда зимой этого года в России была предвыборная кутерьма (только у них и тогда было одно Хлебное место «цiлого президента», а не 450 мест «радистов» как у нас и сейчас), один латвийский редактор попросил меня и ещё трёх блогеров из разных мест и разных политических взглядов произвольно написать статьи на тему выборов. И свёл их одну подборку. Интересно получилось.

Ожесточение в нашем населении достигло такого быдлоафриканского уровня, что спокойнее, ИМХО, будет восприниматься рассказ о чужих выборах.Хоть и есть сходство, есть… Иначе бы – зачем? 

                                   *          *          *

  - И вам шолом, молодые люди, если вы, конечно, не шутите над старым евреем. А вы сами с откуда будете?

  - Ну, тоже неплохо: у вас Россия, у нас Украина, шоб мы все были здоровы! И очень я интересуюсь: шо может быть нужно двум молодым людям аж из самой Москвы от старого Изи из Бердичева?

  - Та Вы шо?! Ваш папа, учил Вас, шо как не будете знать шо делать, то послушайте старого еврея? Какой таки умный ваш папа, шоб ему было хорошо, там, где он сейчас! Он таки знал: единственное, шо можно получить от еврея забесплатно (не считая жалоб на здоровье) – так это хороший совет. А как, на минуточку, звали Вашего уважаемого папалэ?

  - Сергей Петрович? Странно… А его маму? Тоже нет... Я таки шото не понимаю в вашей родословной! А шо, в России уже совсем нельзя найти еврея, шо вы припёрлись из такой дали?

  - Большое, говорите, лучче видица издалека? Заехали по пути домой из заграницы, говорите? Ну да, ну да, такое бывает… Слушайте, не морочьте уже мне бейцы.

  - Ах, вы по дороге заспорили с приятелем за ваши выборы и решили спросить у третейского судьи? Это - объясняет… И сколько, интересно, получает у вас третейский судья за работу, причём - в неурочное время и у себя на дому, т.е. с арендной платой помещения?

  - А в гривнах это будет… ого! Хотите чаю? 

- Так шо вы имеете у меня спросить? Шо я думаю за ваши выборы и ваших оппозиционеров? А шо, я таки ДОЛЖЕН за них думать? Я и за наших, украинских, оппозиционных шлимазлов ничего себе не думаю. Вы меня извините, но было бы об чём!

  - Этот ваш Путин всех заколебал со своими самолётами-калинами-амфорами? Ха! Шоб это было самое большое ваше горе! Мальчик развлекается, шо тут такого? У себя в КГБ ему фотографироваться было нельзя. А шо, было бы лучше, если бы он по-пьяни дирижировал немецким оркестром торжественной встречи или тоже по-пьяни, но наоборот – дрался с немецкими полицейскими? Опять же, простым людям нравится, когда Президент имеет простые и понятные народу развлечения. Вон, в Америке,симпатичный Билли Клинтон дал «подудеть» на своём «саксофоне» Монике и шо? Это ж нормально. Так нет, эта поцеватая на всю голову Хилари устроила кипиш на весь мир! Можно подумать, что любой нормальный мужчина отказался бы от такой чисто психотерапевтической процедуры… Даже без президентского поста. Или если бы не Билл, то Моника не нашла бы чем «дудеть»… 

 Кстати, это же касается и «мульки» с «самые богатые люди – друзья Путина». А шо тут странного, вы мне скажите? Богатые дружат с Властью, Власть дружит с богатыми, кто дружит с властью, тот богатеет, кто воюет с Властью, тот сидит (в лучшем случае – в Лондоне или – как у нас - в Чехии). Эти деньги кто-то ж должен был заработать, я вас спрашиваю. Или Вовчику надо было помогать друзьям Бори Березовского? Я вас умоляю! Те, кто запустил эту «мульку», просто завидуют, шо лично ИМ не хватило «сладких пряников». 

 Мы в Украине это уже проходили. Один умный человек назвал наш «оранжевый понос демократии» в 2004-м году «бунтом миллионеров, захотевших стать миллиардерами». Так эти местечковые шлимазлы потом, после своей победы, даже нормально заработать не смогли (кроме нескольких таки умных мужчин, вроде Порошенко и Коломойского)! Только «украсть и поломать», прям как… ладно, замнём для ясности. Такого тухеса в Украине не было с Гражданской войны! Вы хотите тоже покушать этот тухлый форшмак? Ой-вэй, я вам таки не советую! Вы только посмотрите на эти унылые лица: Немцов, Явлинский, Каспаров и остальная мешпуха. Или у них язва, или они просто лузеры. Вы только поймите меня правильно, но я бы с ними в баню не пошёл

  Нет, вот Прохоров –это голова! Так хорошо подняться на госпредприятиях – это вам не мелочь по карманам тырить! Я бы ему в рот палец не положил. Опять же, экономный. В Куршавель с друзьями ездит «со своим самоваром»: с 15-ю «модельками» и чемоданом презервативов. А шо? На этих шикарных курортах всё так дорого. Когда я по путёвке собеса ездил лечиться в Трускавец, я тоже взял с собою целых две варёных курицы. 

 Опять же, бабушка у него правильная, Исааковна. Это не пропьёшь. 

  Хотя, для вас, русских, это скорее минус. Умеете же вы «пойти своим путём»! Даже такую приличную идею, как кибуцы, превратили в зоны под названием «колхоз». А ведь жить и работать сообща, «всем миром», это ж ваше общинное, исконное. Один из наших хорошо сказал на этот счёт: «Идея, брошенная в массы, – это девка, брошенная в полк».

 Так шо, я бы вам не советовал покупать козу «новых лиц в политике», чтобы потом, через 6 лет испытать большое облегчение от избавления от этой козы. Поверьте старому еврею, живущему в послереволюционной стране – вам ВСЕМ не понравится. Даже богатым. Потому шо все эти шариковы и швондеры – это печально! И противно. И национальные вопросы обостряются. Аж по самые гланды. Причём - как всегда - через тухес.

  Вот не понять мне вашу загадочную славянскую душу! Во всём мире кризис, тухес и гембель, а у вас стабильно растёт экономика, шоб так росла моя пенсия! Ваши Вовчик и Димчик, и лицом не прыщавые, и говорят складно и по-умному. А то, шо они трошки некрупные, так это ж даже хорошо – и кушают меньше, и меньше гипса и цветного металла потратится на бюсты и памятники если шо вдруг, типа культа личности или посмертных почестей. Так шо вам ЕЩЁ надо? Хотите, для экстриму, в «русскую рулетку» поразвлекаться? То-то Америка и Китай обрадуются «удачному» выстрелу! 

  А нам, хохлам, тут этого не надо… Шо вы смеётесь как Сарочка над моей пенсией?! Или вы думаете, шо бывают только "великие русские" писатели, музыканты и артисты с еврейской фамилией или хотя бы носом? Таки нет, Москва - не резиновая. Хто-то остаётся "великим украинским" или "великим французским или американским". Лично я - великий бердичевский Изя с Кривого спуска! Между прочим, все мои внуки (хто не уехал) – украинцы, шоб вы знали! Я - тоже, по гражданству. Так что, русские нам как бы братья. Ну, братья там, не братья – то такое. Братья разные случаются - и Каины, и Хамы… И с «новыми лицами в политике» вряд ли наши договорятся за нормальную цену на газ. Эти ж «новые» сразу после американского посольства побегут к «истинному русаку» Миллеру. Так шо Украине с вашего «снежного экскремента» никакого гешефта не светит. А вОни будет больше, чем было от наших «свидомых борцов и борциц за демохратию», шо в Раде кипиш устраивали да по всем заграницам Украину обхезывали.

И вы ж такие отважные ребята, что без мордобоя и «стенка настенку» у вас и свадьба – не свадьба. А ваш бунт – это готично, все знают! Ну, и побежит ваш народишко к нам да к бульбашам, заради спасения от «радостей демократии». А к вам прибудут «добрые самаритяне», Хорошие Парни, несущие на «Пэйв Хоуках» и «Геркулесах» Свет Демократии и Истинные Ценности. Демократию – вам, ценности – себе. Рынок, господа ягнята! Газ, нефть, алмазы и прочие ценные ресурсы должны принадлежать тем, кто может эффективно ими пользоваться. А у пищи (и прочих негров, индейцев и русских) желания не спрашивают. Однозначно!

 Так шо, молодые люди, я вам скажу: эти китайцы не даром слова «Шоб ты жил в эпоху перемен!» считают сильным проклятьем. Вот живут они под своей Коммунистической партией и спокойненько, без шума и пыли, весь мир - нет! не завоёвывают – усваивают. Без героизма и пафоса. Причём, как звиздели наши поц-революционеры, «Не словом, а делом!» Так шо, стоило ради этого дела в своё время немножко горячих голов поотрывать на площади Тяньаньмэнь?

 - Шо значит «Так и не сказал за кого голосовать!»? Я ж столько вам тут наговорил… Для умного –достаточно, а глупому не поможешь. И ваш папалэ, да будет ему мёд и хала каждый день, а в пятницу - вдвойне, советовал «послушать старого еврея», а не «спросить шо делать». И вообще, если я конкретно скажу вам «Что делать», то это потом, как всегда, плохо закончится. Причём, и для меня тоже! Этими историческими хохмами я сыт по самое извиняюсь. До сих пор, как в городе нет воды, так приходят ко мне!

  Так шо, сами думайте, сами делайте и сами себя потом благодарите.

Буревестникам.

 (300x201, 8Kb)

**********************
    Истина, познание Истины, попытка передать то, что уже прочел, пропустил через себя и осознал, действенна  только тогда, когда сам применяешь все эти познания  в  своей  жизни. 

О ГЛАВНОМ.-1.

   Есть  ли  на  планете Земля, Святые  места, кроме Нерукотворного  Храма  в  сердце  каждого, выстроенного, для  Божественной  Искры - Творца, преддверие  к  которому - Горница - душа человеческая?
[ Читать дальше ]

«Русский мир» как «Грядущий Хам». Взгляд филолога на ЗП № 9073

Украина окончательно разделится не на украиноязычную и русскоязычную, а на потенциально европейскую и бесперспективно совковую. Первая будет разговаривать на украинском, русском, английском и других языках, а языком второй будет феня, которую узаконит законопроект № 9073. Что ускорит конец безкордонного наследства империи как «страны рабов, страны господ». «Страна рабов, страна господ» «Ты, Рассея моя... Рас...сея ...Азиатская сторона! » C. Есенин

«...Хуже мы всех прочих - вот что мы должны всегда говорить о себе» М. Гоголь

«С НАМИ БОГ». СЛАВЯНСКИЕ СУДЕТЫ В статье «Языковое законодательство от Партии регионов как средство продажи Украины» (в оригинале: «Мовне законодавство від Партії регіонів як засіб продажу України» - “А”) Сергей Грабовский справедливо ставит вопрос о новом языковом законе как о средстве «территориальной и культурно-национальной фрагментации страны» или - как программа-максимум - средстве «раскола и ликвидации соборного Украинского государства» (1). В этом нет никакого сомнения. И не только исходя из смысла закона. Дело в том, что подготовка к этому ведется уже длительное время.

Приход ПР к власти обусловил переорганизацию антиукраинских движений в стране. А это, в свою очередь, стало возможным в результате изменения стратегии финансирования этих движений со стороны Кремля. Ранее Кремль щедро сыпал деньгами среди разномасштабных экстремистов и провокаторов, дальше они дрались между собой за первенство в очереди за подачками из Москвы, а потом оказывалось, что они - или местная мафия, или в лучшем случае - банальные воры. С осени 2010 года физиономия явления, которое российские политологи называют «КРЕМЛЯДЬ», изменилась: средства из Москвы получают только организации, которые могут представить конкретный результат своего труда. Центром этой деятельности является ВКСОРС - «Всеукраинский координационный Совет организаций российских соотечественников», куда входят 116 организаций (на сентябрь 2011 г.), разбросанных по всей территории Украины. Председателем ВКСОРС является В. Колесниченко, который также возглавляет «Правозащитное движение« Русскоязычная Украина »(ПДРУ). Есть вопросы?

В Интернете можно ознакомиться со списком этих структур (одних только львовских организаций - десять) (2). На заседании ВКСОРС в сентябре 2011 года было принято решение - почитайте внимательно! - «Считать поддержку указанного законопроекта вынужденной мерой, промежуточным шагом для достижения главной цели - придания русскому языку статуса ГОСУДАРСТВЕННОГО».

Вообще непонятно, что в Украине делают украинцы, поскольку «мы коренной, государствообразующий этнос украинского государства. Украину мы создавал 20 лет назад. Украина - это не результат национально-освободительной борьбы...» - этот пункт, пожалуй, войдет в учебники истории со следующего года.                     

Планы на будущее: после принятия закона «в половине регионов Украины мы сможем выстроить вертикаль - детские дошкольный учреждения, школы, высшие учебные заведения. (...) Мы можем предположить, что «рулетка повернулась» и политическая ситуация в стране изменилась. В данном случае я и себя обезопасил. В политическом смысле меня можно устранять-не устранять - ситуация не изменится. Сеть уже работает».

И, наконец, журналисты наивно спрашивали, почему президент молчит по этому поводу. Автор законопроекта доложил: «Последний разговор с Президентом Януковичем у меня Был примерно 1,5 месяца назад... (т.е. в середине апреля, судя по дате интервью: 28.05.2012. - А.П.). Он говорил о том, что надо поставить точку в принятия законопроекта (...). Сказал, что давайте собирать экспертов и выходить на вопрос голосования» (3).

Стратегия использования русского языка как основного механизма развала украинской государственности предстает во всей своей неприкрытой очевидности на официальных сайтах этих организаций: ВКСОР, «Русский век», «Русские на Украине». Там есть интереснейшие научные открытия: на этом последнем сайте, например, в рубрике «Народы России на Украине» фигурируют татары (4). Удивительно, что еще не украинцы. На первой странице доминирует массивная мужская спина с надписью: «Мы русские! С нами Бог!». Слова Суворова. На пряжках солдат Вермахта тоже было написано: «Gott mit Uns». Несколько цитат из призыва «За Русский язык!»: «На нём говорили Ермак и Платов, писал свои универсалы Богдан Хмельницкий, называя в них казачество Народом Русским. (...) Пришло время запретить унижение народа Украины. Нам наплевать на партии. Мы имеем право думать и говорить, учиться и работать по-русски. (...) Русские на Руси — дома. Русский язык на Руси — родной. Мы выйдем 5 июня к Верховной Раде (...) не в поддержку Партии Регионов — позор ей. Не потому, что нам нравится конкретный законопроект, — он слаб. Мы выйдем, чтобы защитить нашу честь и наш Русский язык от глумливого стада бандерлогов. Кто не придет — тот не русский. (...) Атаман Верного казачества Алексей Селиванов» (5).

Кто знает специфическую лексику политических провокаций, понимает, что формула «народ Украины» против «глумливого стада бандерлогов» - это объявление в Украине гражданской войны. И эта гражданская война будет управляема из того «Генштаба», который нынешняя власть с ее микроскопическим IQ даже не представляет. Из «Генштаба», который от этой власти не оставит даже влажного места. Не случайно каждый такой «атаман» откровенно признается в пренебрежении к власти, которая, однако, им же и пользуется, чтобы выполнить волю Кремля. Стремительно прогрессирующая паранойя. Сказать бы, никто не предупредил. Предупреждали. Об этом четко написал в прошлом году на страницах «Українського Тижня» («Украинской Недели» - “А”) Андрей Дуда, политолог КМА, в статье «Игры «патриотов» (оригинал: «Ігри «патріотів»» - “А”), Сергей Грабовский в статье «Куда хотят завести Украину «соотечественники»?» (оригинал: «Куди хочуть завести Україну «соотечественники»?» - “А”), где говорится о параллелизме ситуаций: судетский синдром - Мюнхенское соглашение - оккупация Чехии... Но статьи надо прочитать. Подумать. А тут у каждого свои игрушки. Россияне играют в казаков. Украинцы - в махновцев. Только за первыми стоят «башни» московского Кремля. А за другими - кафе «Последняя баррикада». Одним словом, «однажды утром проснемся в другом государстве. Потому что проспали свое» («Записки украинского сумасшедшего»). Игорь Лосев в статье «Новая «валуевщина» (День, 1.06.2012г.) справедливо подчеркнул, что обязательство превратить русский язык в государственный было частью предвыборной программы ПР. И сегодня никто не может сказать, что этого не знал. Поэтому те, кто допустил приход к власти этих советских призраков, будет проклят в истории Украины. Бывший президент, вся его некоролевская рать, интеллектуальные бомжи имени Протывсиха - все они составили прекрасную компанию коллективного «Грядущего Хама», по Мережковскому.

«ПОЛИТИЧЕСКАЯ БУЛИМИЯ» РОССИИ Однако вопрос сложнее. Язык - невралгический пункт жизни общества, зеркало его духовного бытия, культурного и образовательного уровня, психологических и психических состояний. В этом смысле язык, который нуждается в защите, - не только украинский. Но и русский. Тот, кто по-настоящему не любит русский язык, мог бы только порадоваться: русский язык официально переходит в язык оккупационный, в язык политических шулеров, совковых невежд и проплаченного люмпена. Защита русского языка со стороны политиков такого низкого уровня - это глумление над русской культурой. Этот проект направлен против языка как фактора культуры, как морального регулятора жизни в обществе. Как и в советские времена, язык превращается в инструмент пропаганды, индоктринации, манипулятивных смыслов. И результат этого явления один: русский язык рискует снова стать инструментом дебилизации общества. Недостаточно «выстроить вертикаль», укореняя русский язык в школьное и высшее образование, во все сферы жизнедеятельности. Необходимо спросить, носителем каких культурных и ценностных смыслов будет этот язык, какую литературу представит, как будет отражать идентичность страны - и какой страны? Или просто безымянного, безразмерного, безнадежного совка, которого давно перегнали все без исключения восточноевропейские соседи, которые двинулись в сторону Европы? Трагедия сегодняшней России и соседних с ней народов заключается в нерешености ее собственной идентичности. И если Украина разделена всего лишь между двумя идентичностями - потенциально европейской и совково-люмпенской, Россия мечется в плотной паутине архаических мифов о самой себе, из которых ни один не был реализован до конца. Россия возникла как результат неустанной «политической булимии», по словам Нормана Дейвиса. В периоды территориальной экспансии Россия хаотично заглатывала народы, этносы, их земли, культурные традиции и душу. Локальные традиции искореняли. Насаждали российскую бюрократию, русскую церковь, армию.

Народы и/или общественные категории, которые имели высокий уровень культуры, не подвергались тотальной русификации. Но чем ниже был культурный порог человека, тем легче он принимал русификацию, видя в этом гарантию социального продвижения. То есть в русский язык вливались массы непросвещенного населения, которое русский язык не знало (или знало плохо) и пользовался им лишь в конъюнктурных и инструментальных целях. В результате Россия динамично расширялась, постоянно меняя конфигурацию и свои ориентиры в мире, воспринимала саму себя и воспринималась извне как страна без границ. Американская исследовательница Ева Томпсон видит Россию XIX века. как сосуществование различных идентичностей, которые исключают друг друга. Что касается Европы, то Россия представала как воплощение славянскости, относительно славян - как воплощение русскости, относительно Кавказа и Азии - как воплощение европейскости, будучи при этом принципиально антиевропейски настроенным государством. Невозможность объединить это в целостную культурную парадигму привело к неведомой на европейских просторах всесторонней цензуре культуры, ущемлению ее в тиски риторических идеологем. Поэтому российской идентичности присущи две основные структурные черты, которые отличают ее от идентичности европейской. Первая черта - это замкнутость, эксклюзивность. Европейская культура открыта к миру, это культура инклюзивная, культура диалога, жаждущая новых смыслов, что дает ей возможность постоянно модернизироваться. Российское культурное пространство имеет в себе неизлечимый парадокс: чем шире становилась Российская империя с географической точки зрения, тем уже - то есть более подверженной цензуре она делалась в идеологическом плане. Чем универсальнее в своих понятиях о мире презентовала себя русская культура - от видения спасительной роли России для всего мира у Достоевского и других авторов концепции «мировой революции», тем специфичнее, замкненнее становилось самоощущение русскости как таковой. Катастрофой для России стал ХХ век - как и сама Россия стала одной из катастроф этого века. Параноидальная сталинская цензура оторвала русскую культуру - и, соответственно, культуры вовлеченных в российскую орбиту народов - от Европы, от ее гуманитарного наследия. Европейская и вообще западная гуманитаристика ХХ ст. - это основной модернизационный мотор демократического мира, интеллектуальное наследие, из которого прорастает многогранный конструктивный модерн. Добровольная оторванность, самоизоляция России от цивилизованного мира имеет драматические последствия не только в отсталости экономики, технологии, социальных стандартов и т.д.. СЕГОДНЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ НАПИСАНО ВСЕГО 0,1% НАУЧНОЙ ПРОДУКЦИИ МИРА.

                                                 

                                                     Карикатура с сайта ZLATKOVSKIY.RU

Вторая черта - это постоянное пересоздание идентичности как процесс, где культура занимает подчиненное, «служебная» место по идеологии. Постоянно происходит разрушение неоконченного «старого» для построения неопределенного «нового». Основной катастрофой стал опять же коммунизм: «старое» было по-варварски заменено «новым» - без критериев качества и смысла. Потом, когда СССР распался, Россия начала воспроизводить свои каноны - но, собственно, каноны во множестве. Сегодняшняя Россия реконструирует себя в советском варианте с имперским наполнением, т.е. пытается совместить две взаимоисключающие идентичности, два взаимно неприемлемых канона. И эти две идентичности взаимоисключающи не только в историческом диахроническом плане (имперская система плюс советская), а в синхронном геокультурном плане: Россия как «Русский Мир» и Россия как Евразия уничтожают друг друга.

Неуправляемое (или плохо управляемое) накопление идентичности приводит к неизбежному ее упрощению, к замене несовместимых идентичностей абстрактной риторикой имманентного «величия» России, которое реально разбивается о драматические общественные реалии. Поэтому и «Русский мир», и Евразия становятся экстенсивными концепциями. Попытки идеологически инкорпорировать в них как можно более широкие массы населения как в своей стране, так и за ее пределами оборачиваются подменой качества - количеством. Поэтому в культуре господствует полный аксиологический хаос, нравственная дезориентация. Ведь ценности формируются в зависимости от чувства исторической принадлежности. Россия как «и Европа, и Азия» в опасных пропорциях смешивает худшие черты обеих цивилизаций. Поэтому так легко подменить конкретные культурные смыслы идентичности громкими, но пустыми лозунгами.

«СМИРИСЬ, КАВКАЗ: ИДЕТ МЕДВЕДЕВ!» РОССИЙСКИЙ КАНОН КАК ИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ ФУНКЦИЯ

Коммуникативная функция языка в обществе подчинена функции языка как носителя ценностей. Поэтому утверждение языка в обществе и специфика его функционирования определяются прежде всего литературным каноном. То, с какими книжками мы вырастаем и вступаем во взрослую жизнь, учимся, работаем, воспитываем детей, является определяющим для общего уровня культуры общества. Существует многоплановое понимание западного канона. В нем могут добавляться или вычитаться отдельные имена близких к нам по времени авторов, но основы западной культуры будут одни и те же: Гомер, античная литература, святой Августин, Данте, Эразм, Сервантес, Шекспир, Ѓете, Вольтер, Руссо... И никому не придет в голову противопоставлять одну культуру другой, давать преференции одному языке перед другим. Европейская культура - это пространство, что творится многими нациями. Идентитарный хаос России открыл черные ниши и в литературном каноне, в которых загнездилась худшая часть российского национализма и его адептов в других культурах. Допустим, изучение русской литературы идет широким фронтом в Украине. Но КАКОЙ литературы? Ни одна другая культура мира не претерпела такого влияния собственного идеологического диктата и такого прессинга цензуры, как культура русская. Это культура, которая всегда все запрещали, даже у себя, что уж там говорить о соседях, где она просто “резалась по живому”. Русская литература в советской школе преподавалась по интерпретативной схеме тоталитарного режима. Поэтому советский школьник выходил из школы со знанием русской литературы как доктрины. Один из профессоров Московского университета говорил нам, первокурсникам: «На экзамене не вздумайте мне сказать, что Пушкинские строки «Октябрь уж наступил» предвещали Октябрьскую революцию». Но, по логике советского канона, не только Пушкин, но и другие писатели были «предвестниками революции». Это прививало нелюбовь к литературе, ощущение ее бесполезности, фальши. Все разрешенные писатели XIX в. имели функцию «революционеров-демократов», гоголевские Остап и Андрей были «истинными русскими характерами», которые давали взбучку, Наташу школьники еще выдерживали, о Достоевском помнили, что он вышел из «Шинели» Гоголя, «сны Веры Павловны» вызывали гомерический хохот, Муму была объектом анекдотов, Павка Корчагин вместе с горьковского «Буревестником», который «гордо реял», - объектом дружной ненависти, от Фадеева нудило, на Гладковского «Цемент» засыпали. По учебной программе советских школьников и студентов были полностью исключены Чаадаев, русская дореволюционная философия, «Серебряный век», модернистская и эмигрантская литература, Пастернак и Цветаева, Ахматова и Мандельштам, Булгаков, Замятин, Платонов, Набоков, Солженицын, Шаламов... Речь об изъятии интеллектуальных смыслов, об обеднении русской литературы, а что уж говорить о сплошь тогда запрещенной литературе украинской! Но как школьник независимой Украины может найти силы на системное освоение реального корпуса русской литературы, если в самой России началась реконструкция того же тоталитарного мышления? Элитарные академические ниши существуют, но существует также и шовинистический масскульт.

И, конечно, за гранью досягаемости этого школьника находятся альтернативные интерпретационные схемы - европейские и американские. Нельзя же требовать от преподавательского состава украинской школы, доведенного собственными политиками до полуголодного существования, знание иностранных языков, повышения квалификации и т.п.. Это не профессор немецкого лицея с месячной зарплатой в четыре тысячи евро. Поэтому школьник независимой Украины, будет или не будет принят законопроект № 9073, и сегодня выходит из школы с твердым убеждением, что русская литература (как, впрочем, и украинская) - это «не круто». А вопросов действительно много. Итак, будет ли в программе украинской школы Чаадаев с его утверждением, что Россия - «прореха в истории человечества», за которое стал первым в России узником психушки задолго до «исправительных» советских психлечебниц. Пушкин так и останется «солнцем русской поэзии», или все же взгляд на него станет более артикулированным? К разработке этой точки зрения необходимо пригласить украинских политиков. Например, во время торжеств, посвященных Дню русского языка в Донецкой, председатель Донецкого облсовета, член ПР, спросил: «Разве не охватывает дрожь, когда читаешь "Кавказского пленника» нашего великого поэта Александра Сергеевича Пушкина?" (6). И действительно, как не вздрогнуть при строках: «И воспою тот славный час, / Когда, почуя бой кровавый, / На негодующий Кавказ / Подъялся наш орел двуглавый». Или: «Но се — Восток подъемлет вой!.. / Поникни снежною главой, / Смирись, Кавказ: идет Ермолов!» Пророческие строки. С 2008 года можно было уже перефразировать великого поэта: «Смирись, Кавказ: идет Медведев!» А уж польская тема! Учит украинский школьник антипольские стихи Жуковского и Тютчева? А как преподавать отлученного от русской церкви Толстого? Практически изъятого из оборота в России Салтыкова-Щедрина? В школе следует глубже прочитать «Бесов» Достоевского, а также «Легенду о великом инквизиторе». Ничего не напоминает? Как быть с Герценом, который еще в своем отрочестве писал: «Я чувствовал, что я не с той стороны, с которой картечь и победы, тюрьмы и цепи»? А с декабристами? По советским канонам, они приближали революцию 1917 года. А по сегодняшнему - монархисты призывают второй раз их повесить из-за чуждых для России идей. А что делать со всей русской философией конца XIX - начала ХХ ст.? Надо слушать фальшивую риторику Кирилла или читать Бердяева, который предупреждал, что огосударствленное православие разрушит Россию? Или Георгия Федотова с его культом свободы и предвидением, что невнимание России к национальному вопросу обернется распадом империи? Или Соловьева, который боялся, что «Россия Ксеркса» победит «Россию Христа»? Или опять перечеркнем эту страницу русской культуры - именно ту страницу, где русская литература является частью критического европейского мышления? Или вспомним Блока. О чем его «Скифы»? О том, что Россия угрожает Европе уничтожением. О том, что Россия - монгольская. О ее ненависти к Европе.

А что скажут учебники о судьбе Цветаевой? Какими словами опишут драму Ахматовой? Как объяснят условия, в которых умер Пастернак? Почему он «пропал, как зверь в загоне»? А может, лучше вместо изучать роман русского писателя Михаила Елизарова - родом из Ивано-Франковска и студента Харьковского университета, лауреата литературной премии «Русском Букер», - который в романе «Pasternak» (2003) изображает поэта как демона, который отравляет - потому что еврей - сознание русской интеллигенции? Его судьба при советской власти: «Жил поэт Пастернак - писал стихи, немножко зарвался, его чуть-чуть припугнули, он так испугался, что умер». А вот «Как закалялась сталь» для Елизарова - «Магическая книга». А вообще - «Чем больше танков и ракет, тем больше на Западе респект Достоевскому». Харьков для писателя - «бандеровская беспредельщина», а вся Украина - «отстойник, помойки». «...Европа - это такой гнусный сифилитик, который знает, что болен, но всем дает пить из своей чашки». И одновременно «сегодня на всем нашем пространстве порой вылезает чёрная, пассионарная «хтонь». Люди совершают невообразимые по жестокости поступки», «вся жизнь — «мочилово»». И вот в таком раю «в России нужна огромная работа, чтобы все стали русскими» (7). Иными словами, Россия переживает тяжелый кризис своей идентичности, а значит, и кризис самоосмысления своего литературного наследия. Потому или в русском или в украинском пространстве значительно легче узаконить русский язык фильмов о чекистах и наркотических подворотнях, чем язык высокой интеллектуальной культуры.

«ГРЯДУЩИЙ ХАМ». ДЕИНТЕЛЛЕКТУАЛИЗАЦИЯ РУССКОГО ЯЗЫКА

Сегодня Россия оказалась в ловушке, которую сама и создала. Уничтожив за годы советской власти не только национальные элиты, но и элиту российскую, она родила собственный люмпенский политический класс, который имеет разветвления в странах, до сих пор не вышедших из российской орбиты. Поэтому сейчас в Украине появились в защиту русского языка политические силы, которые олицетворяют позорный вариант советской традиции: сочетание агрессивности и невежества, полного безразличия к культуре с циничным умением ею манипулировать. Люмпены от политики, которые в свою защиту поднимают так же люмпенская улицу. Но именно в этом и катастрофа. Здесь аргументы не действуют. Действует только грубая сила и архаичные ментальные стереотипы, согласно которым русский язык должен вытеснить из жизни другие языки. Тем самым в теоретическом плане русский язык превращается не просто в неевропейский, а в антиевропейский, поскольку в Европе не только каждый язык, но и каждый диалект рассматривается как ценность, защищается законодательно, институционально и финансово, но никогда - за счет государственного языка. Этот законопроект - операция по возрождению langue sovietique - «советского языка» как языка власти, становится властью языка, по выражению французских лингвистов. Неживого языка доктрины, оторванной от своих аутентичных источников. Андрей Окара когда-то интересно поднял этот вопрос в статье «Запах мертвого слова» - о невозможности создания большой литературы на русском языке в Украине, об искусственности и обедненности этого языка, о его эпигонстве по отношению к российской литературе (8). Уже не говоря о вопросе: действительно ли с помощью российских нефтедолларов будут коваться верные «Русскому миру» кадры в ситуации, где школы на периферии не имеют отопления и туалетов, где учителя замыкаются в учительской и пьянствуют, пока дети курят наркоту? Разве что остается изучать поэтессу Ахметову, украинского поэта Чехова, Гулака-Артемовского и любимого поэта президента Б. Билаша. Помните: «Если стану я нардепом, Обеспечу свой народ...»? Наконец, о каких обсуждениях законопроекта идет речь? Привычные тусовки у Шустера или Киселева - в то время как нужны были бы специалисты социолингвисты, философы, психологи? Кстати, и украинские и российские. В глобализированном мире билингвизм является распространенным явлением, но оно изучается с помощью, в том числе, и современных технологий, поскольку билингвизм изменяет структуру мозга. А как насчет мутаций, которые переживает сегодня русский язык? Например, российский социолингвист Максим Кронгауз, автор книги «Аноним на грани нервного срыва» (2009), утверждает, что общество расколото на четыре «диалекта» русского языка: «гламурный, бранно-бандитский, иностранно-заимствованный и интернетовский» (9). «Бранно-бандитский» русский язык давно уже царит в Украине, начиная с властных коридоров. Может, назначим его литературной нормой? Или уже сразу лучше пусть будет литературной нормой так ныне распространенный «йазыг падонкафф»?

Речь в сегодняшнем мире - чрезвычайно сложная и подвижная реальность, которой принадлежит решающая роль в установлении моральных параметров бытия, в экзистенциальной ориентации человека. Сейчас динамика технологического развития значительно опередила гуманитарную сферу, в которой не действует принцип накопления и поступательного развития. Поэтому в демократическом мире лучшие умы работают над реформой образования, над реорганизацией гуманитарных дисциплин в технократическом пространстве, над модернизированными системами понятий, которые позволят найти новые культурные и общественные балансы в эпоху глобализации. Речь идет о новых поколениях, лица и ментальность которых меняется с каждым последующим технологическим открытиям, изменения ускоряются, мир меняется безвозвратно ...А посреди Киева танцуют пожилые бабушки с блаженными улыбками и татуированные амбалы размахивают плакатами «Я говорю по-русски». Как это грустно и унизительно - для независимой Украины, но все же и для России, которая заботится не о том, чтобы их продукции в мире на русском языке стало хотя бы 0,2%, а о том, чтобы наименее образованная часть постсоветского общества утвердила свое право назвать свою феню и свой мат «великим и могучим русским языком». Советская деградация породила деградацию постсоветскую. История - в который раз - пошла по кругу. А умные внуки этих бабок уже завеялись за границу. И везде по Европе везут с собой полученный на этих территориях уровень образования. Недавно я была свидетелем, как мои коллеги-русисты почти потеряли сознание от русскоязычной студентки из Украины. Она твердо заявила, что украинского не знает и знать не хочет. Но стремится написать диплом по переводу в компаративном русле. Объект перевода выбрала очень удачно: рецепт украинского борща в книге «Русская кухня». И не поняла, почему ей посоветовали пойти учиться в кулинарное училище... В 1906-м Дмитрий Мережковский в статье «Грядущий Хам» писал: «...бойтесь — рабства и худшего из всех рабств — мещанства и худшего из всех мещанств — хамства, ибо воцарившийся раб и стал хам, а воцарившийся хам и есть черт — уже не старый, фантастический, а новый, реальный черт, действительно страшный, страшнее, чем его малюют, — грядущий Князь мира сего, Грядущий Хам. (...) У этого Хама в России — три лица. Первое, настоящее — над нами, лицо самодержавия, мертвый позитивизм казенщины, китайская стена табели о рангах, отделяющая русский народ от русской интеллигенции и русской церкви. Второе лицо прошлое — рядом с нами, лицо православия, воздающего кесарю Божие, той церкви, о которой Достоевский сказал, что она «в параличе». (...) Мертвый позитивизм православной казенщины, служащий позитивизму казенщины самодержавной. Третье лицо будущее — под нами, лицо хамства, идущего снизу — хулиганства, босячества, черной сотни — самое страшное из всех трех лиц. Эти три начала духовного мещанства соединились против трех начал духовного благородства: против земли, народа — живой плоти, против церкви — живой души, против интеллигенции — живого духа России» (10). Этого Хама увидел Булгаков и понял, что из Шарикова может вырасти Антихрист. Сегодня этот Шариков-Антихрист вернулся в крае, где была уничтожена интеллектуальная элита, духовные лидеры, художники, стратегически и патриотически мыслящие политики. Системная аморальность и всеохватывающее равнодушие стали климатом и Украины, и России, отбирая будущее у этих стран. Поэтому весь этот шабаш вокруг языка имеет значительно более сложную генеалогию и может иметь гораздо драматичные социокультурные последствия, чем кажется даже в худшем сценарии. Снова, как и в СССР, воцарилось люмпенская понятие о культуре, снова невежество становится предохранителем против критического мышления, снова грубость подменяет собой всю систему отношений внутри общества как пространства преодолеваемой этики. «Грядущий Хам уж даже не грядет. / Уже он сам в грядущем нас ведет». Лина Костенко, 1989 год.

И ВСЕ-ТАКИ ЭВЕНТУАЛЬНЫЙ ПОЗИТИВ

«Ударив чорний дзвін. І досить балачок».

Цивилизованные украинцы окончательно убедятся, что свой язык и культуру, свое государство и свое будущее надо защищать ежедневно, ежечасно, в любую минуту своей жизни. Но формы этой защиты должны быть современные. А от оппозиции необходимо требовать отчет за все сделанное, сказанное и задуманное. Особенно - за несделанное и необдуманное. Цивилизованные русские и русскоязычные украинцы укрепят ощущение своего украинского гражданства. Не случайно одним из первых отреагировал на этот очередной «беспредел» донецкий журналист Денис Казанский, который утвердительно сказал украинской власти: «Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься, - это вы сами. Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. (...) Мы здесь, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали" (11). Украинцы же, неспособные думать, вместе с россиянами, которые чувствуют себя частью «Русского мира», превратятся в совковую массу, которая и дальше будет профанировать российскую государственность и русскую культуру - за счет российского бюджета. Украина окончательно разделится не на украиноязычную и русскоязычную, а на потенциально европейскую и бесперспективно совковую. Первая будет разговаривать на украинском, русском, английском и других языках, а языком второй будет феня, которую узаконит законопроект № 9073. И тем самым ускорит конец безкордонного наследства империи как «страны рабов, страны господ», которой нет и не может быть места в сложной интеллектуальной архитектуре современного мира.

1. http:tyzhden.uaColumns5051583 2.http:www.ruvek.ru?module=articles&action=view & id = 6143 3. В. Колесниченко. На Украине разорвана вертикаль русского языка: http:vksors.org.ua articlesvadim-kolesnichenko-na-ukraine-razorvana-vertikal-russkogo-yazyka. 28 мая 2012 г. 4. http:www.rus.in.uapage107.html 5. http:www.rus.in.uanews6331.html 6. http:www.pravda.com.uanews20100665112622 7. http:www.zavtra.rucgiveildatazavtra0772871.html 8. http:blogs.pravda.com.uaauthorsokara47c2adf 2d8235 9. http:www.kp.rudaily24075311896 Текст книги М. Кронгауза: http:lib.rus.ecb157850 10. http:az.lib.rummerezhkowskij_d_stext_0080.shtml 11. http:novosti.dn.uadetails180674

Оксана Пахлевская, опубликовано в газете «День» Перевод: «Аргумент»

==============================================================================================================

Сторінки:
1
2
попередня
наступна